День п’ятниці, 29 жовтня 2157 року, видався, як і попередніх три декади місяця, спекотним та безвітряним. На блакитному небі столиці України ніде не було видно жодної хмаринки. Сьогодні, ― втім, як і попередні три декади місяця, ― так само спекотно. Стовпчик термометра коливався від +21 до + 27°С.

Робочий день майже завершувався, і попереду – вихідні.

За два тижні мешканці Сонячної системи святкуватимуть ювілей – 10 років компанії «Місячне сяйво». Вона є фахівцем з будівництва космольотів для усіх галузей промисловості. З’явилася 13 травня 2147 року, і за 10 років свого існування завоювала споживацький ринок не лише на Землі та решті планет Сонячної системи, але і далеко за її межами. 40% продукції компанія продає за межі системи, в утворення, які знаходяться не лише поруч, але і у віддалені куточки Всесвіту.

У день ювілею компанія організовує круїзний політ навколо Всесвіту, кошти від якого підуть на реконструкцію декількох космольотів, після чого керівництво компанії передасть їх безкоштовно Цивільному та Військовому Космічним Флотам, а також декільком дослідникам-одинакам.

Перебуваючи на роботі, Володимир Скакун під час перерви зайшовши на сайд компанії «Місячне сяйво», прочитав оголошення про те, що за два тижні компанія організовує круїз навколо Всесвіту. Вартість квитка коливається від 5 до 50 галактосів. У кінці подавався номер телефону зателефонувавши за яким можна було дізнатися усі подробиці про даний захід. 

Зателефонувавши за вказаним телефоном, Скакун дізнався, що у наявності залишилося тридцять квитків, вартістю двадцять галактосів кожен.

У Володимира була при собі кредитна картка на суму двісті п’ятдесят галактосів.

Сьогодні у нього короткий робочий день – до 15:30, – і він ще встигне купити чотири квитки – собі, дружині та двом своїм дітям, старшому з яких п’ятнадцять, а дівчинці – сім років.

Набравши номер Біохімічного Інституту Дослідження Космічних Видів, де працювала його дружина, Володимир почав чекати, коли на екрані телестерео з’явиться зображення БІДКВ.

Нарешті на екрані з’явилося зображення приміщення Інституту, яке стрімко наближалося.

Володимир вже не вперше бачив зображення БІДКВ з екрану телестерео, і не одноразово бував як поруч самого приміщення, так і безпосередньо усередині.

Як і решта приміщень того часу, приміщення, у якому працювала Ольга – а саме так звали дружину Володимира – було заввишки 760 поверхів, половина з яких знаходилася під поверхнею, і половина – на поверхні планети. Воно мало форму шестикутника, причому, як та його частина, яка знаходилася на поверхні планети, так і та, яка знаходилася під нею.

Поки наближалося приміщення на моніторі, Володимир натиснув ще одну кнопку, щоб зв’язатися з відділом, у якому працювала Ольга. За кілька хвилин зображення наблизилося до дверей, на яких висіла табличка з назвою відділу та прізвищем з ініціалами його керівника.

Двері відчинилися, і Володимир побачив знайомі риси обличчя. Так само, як і Володимир, його дружина нагадувала, і, власне, була за походженням, венерійка, про що свідчили риси обличчя. Але вже протягом п’ятнадцяти років вона живе і працює на третій планеті Сонячної системи, де і вийшла заміж у 2142 році. Зараз їй сорок років, на п’ять менше ніж її чоловікові.

Володимир вирішив відразу перейти до суті справи, власне, чому він викликає на зв’язок Ольгу.

ВОЛОДИМИР СКАКУН:

Олю, привіт.

ОЛЬГА:

Привіт, Володю. Що трапилося?

ВОЛОДИМИР:

Нічого суттєвого. Ти не виходила сьогодні в Інтернет?

ОЛЬГА:

Ні. А що там?

ВОЛОДИМИР:

Я сьогодні в Інтернеті знайшов оголошення про те, що компанія «Місячне сяйво» організовує круїз Всесвітом. Він присвячений десятиріччю компанії.

ОЛЬГА:

Я знаю про цей круїз. Цю інформацію я знайшла у Світовому Мозку. І ти, Володю, добре зробив, що зв’язався зі мною. Нехай наші діти трохи розважаться і відпочинуть, Їм буде цікаво.

ВОЛОДИМИР:

Залишилися квитки по двадцять галактосів. То ж я замовлю?

ОЛЬГА:

Звичайно!

Після завершення переговорів на екрані монітору спочатку українською, потім мовою Есперанто, з’явився напис: «Кінець зв’язку».

Скакун вимкнув телестерео, і зиркнув на електронний годинник який висів над вхідними дверима: 15:25.

* * *

Минуло 2 тижні.

За цей час решта квитків, що залишилися, миттєво були розпродані.

Засоби масової інформації друкували статті та інтерв’ю генерального директора «Місячного сяйва» який розповідав про компанію та запрошував у круїз Всесвітом.

І ось настав довгоочікуваний день п’ятниці 13 травня.

Ще о 17:00 за Гринвічем на космодромі у Борисполі зібралося багато людей. В основному це були рідні, близькі та друзі тих, кому пощастило потрапити у цей круїзний рейс.

Велася і пряма трансляція цього заходу на усі планети Сонячної системи. Звичайно, тих 650 місць на космольоті було замало, щоб розмістити усіх бажаючих потрапити на борт круїзного лайнера. Керівництво компанії пообіцяло, що наступного разу у круїзі Всесвітом візьме участь на багато більше бажаючих, і ще наступного року у круїз Всесвітом буде відправлено набагато більше космольотів.

Рівно о 19:00 за Гринвічем, космоліт компанії «Місячне сяйво» з однойменною назвою відправиться у круїзний політ просторами Всесвіту.

Володимир вже досить давно з родиною прибув до Борисполя і зараз очікував тієї миті, коли нарешті запросять на посадку.

До нього підійшла кореспондент астрокомпанії «Галактикінформ» яка також як і решта астрокомпаній вела прямий репортаж з місця події.

КОРЕСПОНДЕНТКА:

Марія Ільїнська. Кореспондент астрокомпанії «Галактикінформ». Назвіться, будь ласка.

СКАКУН:

Володимир Скакун.

МАРІЯ ІЛЬЇНСЬКА:

Ви, один летите у круїз?

ВОЛОДИМИР:

Ні. З дружиною та дітьми.

ІЛЬЇНСЬКА:

Це ваш перший подібний круїз?

ВОЛОДИМИР:

Ні. Ми і до цього літали. А цього року хочемо щоб і діти побували у круїзі, тим більше, що «Місячне сяйво» вже не новачок в організації подібних заходів. А на останок хочу закликати усіх, щоб літали літальними апаратами саме цієї компанії. Це дійсно зручно, швидко та комфортно.

З гучномовців, які стояли на космодромі, пролунав м’який жіночий голос , який запрошував пасажирів на посадку.

Кореспондент подякувала за інтерв’ю, і Володимир пішов на посадку, а Ільїнська продовжувала прямий репортаж.

МАРІЯ ЛЬЇНСЬКА

(продовжуючи репортаж):

Лічені хвилини залишилися до того моменту, коли ось цей велетень у формі конуса на борту якого велетенськими літерами виведено назву як самого космольота, так і компанії-виробника – «Місячне сяйво». Рівно о 19:00 за Гринвічем цей велетень відірветься від поверхні Землі, і полетить до Проксима Кентавра, потім до…

Кореспондент назвала кілька утворень через які проляже шлях круїзного космольота, після чого почала розповідати глядачам про історію виникнення компанії та появи на ринку виробників літаючих апаратів.

Сказавши глядачам про те, що вона завершує свій репортаж з космодрому і передає слово своїй колезі, зображення змінилося, і глядачі побачили те, що відбувається безпосередньо на борту космольота.

У довгому салоні лайнера, який було розбито на чотири частини – загальний салон, де і знаходилися пасажири на момент відльоту, та каюти I, II та III класу. Усі місця вже були зайняті. За кілька хвилин космоліт здійметься у повітряний простір Землі і залишивши планету, вирушить у подорож.

Нарешті годинник, який висів над входом до головного приміщення космодрому висвітив час: 19:00.

Космоліт піднявся у повітря і до пасажирів підійшла стюардеса.

СТЮАРДЕСА:

Шановні пасажири! Від імені командира круїзного космольота Карпова Сергія Анатолійовича та пілота Тимофєєва Віталія Андрійовича, я стюардеса, Яценко Тетяна Федорівна та компанія «Місячне сяйво», раді вітати вас на борту цього красеня-лайнера з однойменною назвою.

Проводжаючі, які зібралися на бориспільському космодромі, бачили, як космоліт віддалявся все далі і далі поки взагалі не зник з поля зору.

Присутні ще тривалий час дивилися у той бік, куди полетів космоліт.

Головні титри

Титр:

«СОРОК РОКІВ ПОТОМУ»

День понеділка 24 квітня 2197 року, був звичайним робочим днем, втім, як і решта днів до цього.

Але, на відміну від двох попередніх вихідних, коли сяяло тепле яскраве сонце, сьогодні з самого ранку у столиці України йшов дощ, який розпочався цієї ночі. За прогнозами синоптиків, починаючи від сьогодні, в основному на півночі країни йтимуть дощі, які до кінця тижня охоплять усю територію України з пониженням температури вдень до +17…+22°С. А починаючи з 1 травня до середини місяця, температурний фон на більшості території поліпшиться. Вдень стовпчик термометра сягне позначки від +23 до +34°С без опадів.

Дощ, який почався уночі, зараз ішов з невеликими перервами – то посилюючись, то стихаючи. Але, не дивлячись на це, Київ жив своїм життям.

За останніх 13 років (2184 – 2197) у столиці України з’явилося безліч нових дослідницьких інститутів, бюро, тощо.

Інститут дослідження та вивчення аномальних явищ та чорних дір Всесвіту (ІДВАЯЧД) один із самих старих закладів не лише Києва та України в цілому, але і Землі та решти планет Сонячної системи. Заснований ще у 2062 році він і понині є одним із провідних закладів держави. У травні цього року закладові виповнюється 135 років.

* * *

Починався новий робочий тиждень.

Науковий співробітник Інституту дослідження та вивчення аномальних явищ та чорних дір Всесвіту Борис Станіславович Яриновський збирався на роботу до цього закладу де працює лише 7 років. Але не дивлячись на такий короткий період часу, він пройшов шлях від звичайного співробітника до керівника відділу з вивчення, походження та природи чорних дір Всесвіту.

Будівля Інституту де працює Яриновський знаходиться за дві станції метрополітену.

Ще перебуваючи вдома, він увімкнув один із астровізорів, які стояли один поруч одного на одному із столів. Цієї миті почався випуск новин. Сподіваючись почути хоча б найменші подробиці сорокарічної давнини. Яриновський почав слухати те, що говорив диктор. Але, і цього разу нічого нового диктором сказано не було.

ДИКТОР:

Як ми вже не одноразово повідомляли сорок років тому, ― 13 травня 2157 року, ― відправився у круїзну подорож навколо Всесвіту космоліт «Місячне сяйво», який було випущено компанією з однойменною назвою спеціально до десятиріччя компанії.

Диктор ще і ще раз повторював те, про що вже не одноразово писали електронні засоби масової інформації і про що тримав інформацію навіть Світовий Мозок. Ведучий новин говорив про те, скільки пасажирів та членів екіпажу перебувало на борту космольота. І ще багато висловлював  припущень стосовно загибелі круїзного лайнера та його пасажирів.

Одна з версій усіх засобів масової інформації – зіткнення літального апарату з метеоритом через недбалість пілота. Але згодом з’ясувалося, що ця версія не підтвердилася, і її довелося спростувати. Потім висувалося ще кілька версій – і у сьогоднішньому випуску новин диктор також висловлював цю думку – серед яких версія про те, що, начебто, круїзний космоліт потрапив до так званої «чорної діри».

Ця версія зацікавила Бориса Станіславовича, тим більше, що він був фахівцем з досліджень «чорних дір» Всесвіту. Ще з десяти років зацікавившись цією проблемою, тоді ще хлопчик, вирішив у майбутньому присвятити свою діяльність цій темі.

У його домашній бібліотеці є матеріали ще майже з моменту заснування інституту у якому він працює – з 2064 року і до сьогодення – 2183 року. Але здебільшого це випадки, коли не було знайдено слідів космольотів. Останнього разу такий випадок трапився у березні 2179 року. Тоді слідів космольота знайдено не було. Як воно буде цього разу?

Випуск новин затягнувся. Вирішивши, що про все дізнається із Світового Мозку. Борис Станіславович поглянув на електронний годинник. На циферблаті світилися цифри: 07:53. Час виходити. Вимкнувши астровізор, Яриновський ще якийсь час затримався, і о 07:55 вийшов з дому.

Заклад, у якому працював вчений, знаходився в іншому кінці міста. Його приміщення загалом налічувало 624 поверхи, половина з яких – 312 знаходилося під поверхнею планети, і половина – з 313 по 624 – на поверхні. Будівля мала форму ромба, причому, як та його частина яка знаходилася під поверхнею, так і та, що знаходилася на поверхні планети.

Відділ з вивчення походження чорних дір та аномальних явищ Всесвіту знаходився на 246 поверсі, про що свідчила табличка, на якій було написано перелік відділів, що знаходяться у приміщенні інституту, і стрілка яка стояла напроти напису, показувала униз. Це означало, що Борисові необхідно опуститися швидкісним ліфтом на 67 поверхів.

Коли Яриновський був уже у ліфті, електронний годинник, ― він висів над дверима кабіни, ― висвітив час: 08:59.

О 09:20 загорівся зелений вогник телестерео для внутрішнього зв’язку. Увімкнувши прилад, Борис Станіславович побачив на екрані монітору керівника відділу з розслідування причин катастроф космольотів Віктора Володимировича Мороза, який на даний момент обіймав посаду заступника начальника відділу.

Вони були майже однолітками, і тому, коли залишалися сам на сам, розмовляли як старі друзі, забуваючи про ті посади, які кожен з них обіймає, про те, що вони працюють у різних відділах. Втім, ні те, ні інше не заважало їм товаришувати.

На Бориса Станіславовича з екрана телестерео дивився молодий чоловік, з формою обличчя схожий на корінного мешканця четвертої планети Сонячної системи. На вигляд йому було 28 років, 4 з яких живе і працює на Землі у київському відділенні ІДВАЯЧДВ планети. Віктор Володимирович прилетів на Землю аби мати змогу навчатися, а потім і працювати. Тут, на Землі, і одружився.

МОРОЗ:

Мої вітання, Борисе! 

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Привіт, друзяко! Вікторе! Що у тебе нового?

МОРОЗ:

Ти останній випуск новин дивився? Випуск новин о сьомій тридцять?

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Авжеж! Нічого нового не дізнався.

МОРОЗ:

Що значить «нічого нового не дізнався»? А як щодо версії про «чорну діру»?

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Та, навряд чи вона підтвердиться! Швидше за усе, вона так само лусне, як і решта версій. Хоча… Ну, не знаю. На скільки мені відомо, дуже мало імовірно, коли після подібних випадків зникнення, знаходяться літальні апарати.

МОРОЗ:

Проте хоча і малий відсоток знаходження літальних апаратів, але, він є!

Яриновський кивнув на знак згоди.

МОРОЗ:

Я не знаю, Борисе, як розгортатимуться події – власне, цього ніхто не знає – проте, не треба втрачати надію на краще. І повір, рано чи пізно, але, ми його обов’язково знайдемо.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(скрушно хитаючи оловою):

Сумніваюся, Вікторе. Вже якщо ми не знайшли «Місячне сяйво» протягом сорока років, то, мені здається, цю справу можна облишити раз і назавжди.

МОРОЗ:

Надія вмирає останньою.

МОРОЗ

(трохи помовчавши):

На футбол наступної неділі ідеш?

ЯРИНОВСЬКИЙ

(трохи пожвавішавши):

Кубок України проти помаранчево-чорних? Авжеж! Пропустити таке видовище просто не можливо!

МОРОЗ:

Тоді, у неділю зустрічаємося біля західної трибуни НСК «Олімпійський» Нудьгувати не доведеться!

Яриновський та Мороз були палкими шанувальниками столичного клубу, і не пропускали, ― принаймні, намагалися не пропускати ― жодної гри динамівців. А особливо, коли до столиці приїздив донецький «Шахтар». Зустрічі цієї пари завжди викликали особливу цікавість шанувальників короля спорту.

Подякувавши за запрошення, Яриновський попрощався з Морозом, і невдовзі екран телестерео погас.

Підійшовши до полиці, на якій стояли дискета з інформацією про різноманітні експедиції – вони були розділені по роках, починаючи з 2104 і до 2196 року – він узяв одну яка стояла під номером 09/11/2184.

З перших рядків дискета зацікавила молодого фахівця. І хоча інформація яка була на ній записана, не пов’язана зі зникненням космольотів, той матеріал, який там містився, виявився цікавим для Яриновського.

Яриновський дізнався про відкриття астрономами Землі планети з досить дивною поведінкою. Про те, як її досліджували, і як закінчилася ця експедиція.

Вимкнувши комп’ютер, юнак вийшов з кабінету.

***

Минуло вже 3 місяці з того часу, як до системи Лоріс на планету Касідор IV було відправлено експедицію під керівництвом Олександра Зелінського. Це був візит-відповідь на візит, який відбувся у вересні минулого року.

Сьогодні, об 11:45 за Гринвічем, космоліт з експедицією у складі із 24 астронавтів здійснить посадку на бориспільському космодромі. До цієї події усі ретельно готувалися.

І ось нарешті настав час, коли над Борисполем має з’явитися космоліт із символікою Землі та Сонячної системи.

Електронний годинник на приміщенні показував 11:37, коли у безхмарному небі з’явилася цятка яка стрімко наближалася у бік космодрому. За кілька секунд можна було роздивитися контури літального апарату. Минув ще якийсь короткий час, і вже можна було прочитати назву космольота, та побачити обличчя тих, хто знаходився усередині.

Об 11:43 космоліт тричі пролетів над злітно-посадочним полем, а об 11:45 здійснив посадку на одній із смуг.

У кабінеті Яриновського на внутрішньому телестерео загорівся зелений вогник. Натиснувши кнопку, він побачив на моніторі Віктора Мороза.

МОРОЗ:

Ти дивишся репортаж з Борисполя?

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Який репортаж?

МОРОЗ:

Ну, як який? Адже сьогодні повертається експедиція на чолі із Зелінським.

Керівник відділу дослідження чорних дір Всесвіту геть випустив цю подію з поля зору.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(вигукує, натискаючи кнопку астровізова, який стояв поруч):

Дякую, що сказав!

На екрані було видно як Зелінського оточили кореспонденти.

КОРЕСПОНДЕНТКА:

Астровізійна компанія «Голос Галактики» Любов Кучевич. Зробіть якусь заяву після повернення додому! Що ви можете сказати про…

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(зупиняючись, і дивлячись на годинник):

У мене для вас, шановні пані та панове, є заява. Але, про те, що це за заява, ви дізнаєтеся за вісім хвилин.

З цими словами начальник експедиції закрив об’єктив, даючи зрозуміти, що усю інформацію він скаже під час прес-конференції.

За астронавтом продовжували йти кореспонденти, але він мовчки вказував на годинник, даючи зрозуміти, що до початку прес-конференції він не вимовить жодного слова.

Ще до прильоту астронавтів, місця на прес-конференцію були заброньовані репортерами електронних засобів масової інформації та астробачення не лише Землі, а і решти планет Сонячної системи. Були встановлені передавальні пристрої задля того, щоб за перебігом сьогоднішньої прес-конференції мали змогу слідкувати і мешканці інших планет системи.

До початку прес-конференції залишилося 3 хвилини. Час поволі збігав, а залу продовжували заповнювати кореспонденти не лише Землі, але і інших планет системи які були акредитовані на сьогоднішню прес-конференцію. Такого ажіотажу навколо повернення експедиції Сонячної системи не було з того часу, як у 2098 році було заселено решту планет системи. З того часу, починаючи з березня 2099 року і було започатковано традицію, згідно якої після повернення експедиції, її начальник мав відповісти на запитання кореспондентів.

Чим менше залишалося часу до 12:00 – до початку прес-конференції – тим більше відчувалося зростання напруги не лише серед тих, кому пощастило бути присутніми у великій залі готелю «Бориспіль», але і серед тих, хто спостерігав за перебігом подій за допомогою астробачення.

Рівно о 12:00 до зали зайшов Олександр Зелінський – начальник експедиції, чий космоліт чверть години тому здійснив посадку на льотному полі космодрому у Борисполі. 

Прес-конференція розпочалася.

Відповідаючи на питання кореспондентів, астронавт розповів про перебування у системі Лакранджа на планеті Касідор IV, про те, як їх зустрічали тамтешні мешканці, і ще багато цікавого як про систему в цілому, так і про планету зокрема.

Кореспонденти занотовували кожне слово сказане астронавтом, намагаючись нічого не пропустити.

Коли прес-конференцію вже майже було завершено, і, здавалося, що астронавт зараз оголосить про її завершення, хтось з кореспондентів нагадав про ту заяву, яку той обіцяв зробити під час цієї прес-конференції.

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Так. Я обіцяв зробити заяву, і зараз виконаю свою біцянку.

Олександр Юрієвич замовк, тим самим випробовуючи терпіння і витримку представників усіх засобів масової інформації, які тут знаходяться. Усі терпляче чекали продовження прес-конференції.

Бачачи, що мовчанням не подієш на представників мас-медіа, астронавт заговорив, перед цім поклавши на стіл якесь фото. Як встигли розгледіти кореспонденти, зображенням униз.

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Друзі! Сьогодні, повертаючись із експедиції, пролітаючи повз планету Койдер-III, ми побачили те, що вважається втраченим вже багато років.                 

Він замовк, узявши до рук фото, яке лежало на столі.

КОРЕСПОНДЕНТКА

(яка йшла за ним майже від самісінького космольота):

Ви хочете сказати, що бачили космоліт, який загинув чотири десятиліття тому?                    

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Так. Ми пролітали повз нього.

ГОЛОС

(із задніх рядів, вигукуючи):

Це не можливо! Він загинув сорок років тому!

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(піднімаючи угору той самий знімок, який лежав перед ним на столі):

Так, я знаю. Але, як ви поясните ось це?       

На чіткій кольоровій фотографії був зображений космоліт.

ТОЙ САМИЙ ГОЛОС

(вигукуючи):

Це може бути будь-який космоліт! І у вас немає доказів! Ви не зможете довести протилежне!

Не говорячи жодного слова, астронавт узяв знімок, і пішов до останніх рядів. Того, хто з ним сперечався, Зелінський впізнав миттєво, тому, що репортер продовжував стояти, у свою чергу слідкуючи за кожним кроком астронавта.

Поки Олександр йшов у кінець зали, знімок він тримав так, щоб його майже усі бачили.

Дійшовши до кінця зали юнак простягнув знімок кореспондентові, який продовжував стояти. Але зараз його погляд було прикуто безпосередньо до знімка.

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(простягаючи кореспондентові знімок, який щойно показував з трибуни):

А як ви поясните ось це?                       

На знімку був зображений той само космоліт, який 13 травня 2157 року стартував з космодрому Бориспіль. Він був у формі конуса, а на борту було виведено: «Місячне сяйво». Напис було зроблено великими літерами. Поруч з назвою були намальовані емблеми Сонячної системи та планети Земля.

КОРЕСПОНДЕНТ

(вигукуючи):

Не може бути! Це… Це привид!

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(ховаючи знімок):

Ну, привид це чи ні проте, нам варто його дослідити, і, якщо вдасться, забрати звідти.

КОРЕСПОНДЕНТ

(глузливо):

Ні, ну, ви чули таке?! Він хоче дослідити і забрати на Землю привид! Ні перше, ні тим більше друге, нікому, ви, шановний чуєте, нікому ще досі зробити не вдавалося! А фото – нехай мені хто завгодно і що завгодно каже – це простий монтаж, який можу зробити і я.

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС

(у передніх рядах):

Але ж, це можна перевірити!             

Олександр поглянув на жінку, яка стала на його захист. Це була та сама кореспондентка, яка супроводжував його мало не до готелю, просячи, щоб Олександр сказав хоча б декілька слів.

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(ледь помітно усміхнувшись):

Дякую вам за підтримку                    

Репортер під тиском ще кількох представників мас-медіа сів на своє місце.

Зелінський пішов у напрямку трибуни, піднімаючи над головою той самий знімок, через який спалахнула палка суперечка.

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Якщо цей пан наполягає то гаразд. Експертизу буде проведено. Після її проведення усі засоби масової інформації отримають знімок. А зараз я усім дякую за увагу!

***

Минуло 2 дні.

За цей час на вимогу кореспондента, який у понеділок під час прес-конференції сперечався із Зелінським про справжність того фото, яке показував астронавт, того ж дня після прес-конференції було проведено експертизу, яка засвідчила справжність знімку. Його було розтиражовано, і розіслано до редакцій усіх без винятку видань як Землі, так і решти планет Сонячної системи. Також знімок було розміщено у Світовому Мозку. 

У вечірньому ефірі понеділка у випусках новин та на шпальтах електронних видань можна було почути і прочитати про те, як проходила прес-конференція, і ще раз ознайомитися із заявою, яку дав астронавт.

В усіх Інтернет-виданнях за виключенням одного, окрім того, що розповідалося про перебіг прес-конференції та тексту заяви астронавта, містилося те саме фото, яке було показано представникам преси.

Після цієї публікації і було вирішено провести засідання Комісії з розслідування причин загибелі круїзного космольота «Місячне сяйво». Воно пройде у середу, 27 квітня, під головуванням члена цієї комісії, почесного члена-кореспондента ІДВАЯЧДВ, Андрія Миколайовича Кокоріна.

Засідання було відкрито, і, хоча воно не транслювалося, так, як прес-конференція, на нього були запрошені представники усіх засобів масової інформації планет Сонячної системи.

Так само, як і у понеділок, велика зала інституту де проходило засідання комісії, була вщерть заповнена кореспондентами.                                  Воно розпочалося о 15:00 за Гринвічем.

Головуючий нагадав присутнім, за яких обставин сорок років тому у простори відкритого космосу вийшов космоліт «Місячне сяйво». Кокорін говорив про те, про що і тоді і зараз пишуть і сперечаються електронні засоби масової інформації.

КОКОРІН

(продовжуючи відкриття засідання):

Та ось, шановні товариші, після стількох років у нас з’явилася надія на те, що все-таки буде розкрито таємницю тих подій. У нас присутній астронавт експедиції, яка у понеділок повернулася на Землю – її начальник Олександр Юрієвич Зелінський, який стверджує, що бачив круїзний космоліт «Місячне сяйво». Йому я і передаю слово.

Лише зараз кореспондентам вдалося розгледіти астронавта. Це був істинний венерієць, молодий чоловік років 32, середнього зросту, середньої статури, з формою обличчя, яке говорило про його венерійське походження: вузьке обличчя, майже гостре підборіддя, широке чоло та рідке волосся.

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Шановні товариші! Два дні тому моя експедиція повернулася з просторів Всесвіту. Під час прес-конференції, яку було організовано відразу після нашого повернення, я тоді зробив заяву, у якій сказав про те, що ми бачили круїзний космоліт «Місячне сяйво». Це дійсно так. Ми бачили його поруч планети Койдер-III у системі Асконь. Ось той самий знімок, який я показував під час прес-конференції. Можете не сумніватися: знімок справжній, що, до речі, підтвердила експертиза, яку було проведено у понеділок.

Висловивши сподівання на те, що можливо, цього разу цю таємницю буде розкрито, Зелінський продовжив:

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Я, панове, не знаю, які чутки ходять навколо зникнення круїзного лайнера, бо ніхто з тих, хто вирушав на його пошуки, ще не говорив про те, що йому пощастило побачити літальний апарат, який зник багато років тому, і досі про нього ніхто нічого не чув. Мало того: усі ми – як ті, хто жив сорок років тому, так і наші сучасники – до двадцять п’ятого квітня цього року вважали – і знаю, дехто і зараз так вважає – що те, про що я зараз говорю, не можливо. Так, друзі. Це здається дивним, бо ні з теоретичної, ні тим більше, з практичної точки зору – не можливо. І, можливо, я теж не повірив би, якби це усе не побачив на власні очі. Мені більше додати нічого.

Доповідач зійшов з трибуни, і зайняв своє місце.

КОКОРІН:

Гаразд. Я сьогодні буду на прийомі у Прокуратора, і подам прохання про організацію експедиції. Але, майте на увазі, Олександре Юрієвичу: у тому разі, якщо Ваша версія виявиться хибною…

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(перебиваючи головуючого):

Не турбуйтеся. Інформація вірніша, ніж ви можете собі уявити!

КОКОРІН:

Гаразд, друзі. Мені залишається сказати, що засідання оголошується закритим.

***

Минуло кілька днів протягом яких не одноразово вивчалися матеріали які були подані Зелінським.

29 квітня вони були відправлені на розгляд Прокураторові Сонячної системи, який 4 травня мав підписати відповідне розпорядження щодо ухвали або не ухвали рішення комісії під керівництвом Кокоріна.

З того часу, як було заселено останніх 5 планет, минуло 49 років.

Посаду Прокуратора було започатковано з наступного 2099 року. З того часу ось уже протягом 48 років виступи керівника Сонячної системи транслюється каналами астробачення. Тексти постанов, які підписуються керівником системи заносяться як до Інтернету, так і до Світового Мозку, задля того, щоб з ними мали змогу ознайомитися усі мешканці Сонячної системи.

Те ж саме можна сказати і про трансляцію виступів Прокуратора каналами астробачення.

Ось і сьогодні, 6 квітня, у п’ятницю о 10:00 за Гринвічем розпочнеться трансляція виступу Прокуратора Сонячної системи. Але, перед виступом керівника системи призначений виступ Міністра управління космічними польотами.

Сьогодні Яриновський прийшов на роботу як звичайно.

Знаючи про виступ Міністра а потім і Прокуратора, він увімкнув астровізор трохи раніше. На екрані показували кадри сорокарічної давнини. Мало хто пам’ятає ті події, і саме тому ці кадри ще і ще раз транслювалися каналами астробачення. Їх без болю у серці дивитися не можливо. Ті, хто зараз дивиться, на все життя запам’ятають той космоліт і його останній старт з бориспільського космодрому.

Нарешті електронний годинник висвітив час: 10:00. Зображення змінилося написом:                     «ВИСТУП МІНІСТРА УПРАВЛІННЯ КОСМІЧНИМИ ПОЛЬОТАМИ КУЗНЄЦОВА КОСТЯНТИНА РУСЛАНОВИЧА».

На екрані монітору з’явився чоловік років 35 – 37, середньої статури, з каштановим волоссям розділеним навпіл. Формою обличчя він нагадував щось середнє між землянином та марсіанином Був одягнений у сорочку зеленого кольору на лівому рукаві якої виднілися дві емблеми, які вказували на його належність у першу чергу збройним силам Сонячної системи – кругла емблема, на якій було зображено усі 9 планет, посередині – Сонце – головне світило системи. Трохи нижче – емблема діаметром близько двох з половиною сантиметрів – символ планети Земля – різнокольорове коло: від блакитного до коричневого кольору.

Сидячи поруч астровізора, Борис Яриновський, ― власне, як і мешканці Землі та решти планет Сонячної системи,― очікував виступу цих двох шанованих людей з великим нетерпінням.

І ось нарешті Міністр розпочав свій виступ.

МІНІСТР УПРАВЛІННЯ КОСМІЧНИМИ ПОЛЬОТАМИ:

Шановні пані та панове! Усі ви знаєте про те, що сорок років тому відправився у подорож Всесвітом круїзний космоліт «Місячне сяйво», який було виготовлено компанією з однойменною назвою до її десятиріччя. Але минуло сорок років, проте, космоліт знайдено не було. Ми створили комісію на чолі з Андрієм Кокоріним, яка мала розслідувати причини тієї трагедії. Але і комісія майже нічого не зробила. І ось, у понеділок, 25 квітня повернулася з просторів космосу експедиція, яку очолював пан Зелінський. Під час прес-конференції, він заявив, що його команда, начебто, бачила зниклий космоліт. Що було далі – на прес-конференції та після неї – ви усі добре знаєте, тому я не буду акцентувати на цьому вашу увагу. І тепер останнє і головне. Так як ця експедиція збирається на замовлення Міністерства з Надзвичайних ситуацій та Військового космічного флоту Сонячної системи, то для проведення тренувального збору відводиться лише два дні – 10 та 12 травня о 10:00 у приміщенні МНС Землі. Старт відбудеться 13 травня о 12:00 за Гринвічем з космодрому Бориспіль. Наказ про підготовку експедиції, та про те, хто увійде до її складу, зачитає Прокуратор Сонячної системи.

Зображення змінилося новим написом: «ВИСТУП ПРОКУРАТОРА СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ ШЕВЧУК ОЛЕНИ ВІКТОРІВНИ».

Напруження зростало. Зараз вирішувалося питання про те, хто складе цю одну з найнебезпечніших експедицій з того часу, як було заселено планети Сонячної системи.

Нарешті напис змінився зображенням жінки років 33 – 35, високого зросту, худорлявої статури з темним густим волоссям та формою обличчя мешканки Землі. Ось уже вдруге вона була обрана Прокуратором. Вона виглядала молодшою за свої роки

ПРОКУРАТОР СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ:

Наказ про збір та проведення експедиції від Сонячної системи у складі одинадцяти астронавтів для розслідування причин неповернення круїзного космольота «Місячне сяйво» однойменної компанії. Призначити начальником експедиції Яриновського Бориса Станіславовича. Окрім нього до складу експедиції включити наступних астронавтів:

Зачитуючи прізвища астронавтів, Прокуратор називала і планети, звідки ті родом.

Після того, як було зачитано останнє прізвище, з’ясувалося, що до складу експедиції увійшли 3 вихідці із Землі, і по одному – з решти планет системи. Цікаво було те, що начальником експедиції було призначено вихідця з Венери.

ПРОКУРАТОР СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ

(завершує виступ):

Скласти досьє та характеристики на кожного з астронавтів, і відіслати на затвердження. Вдалого польоту, панове!

Зображення зникло, і Яриновський вимкнув астровізор.

Як для більшості мешканців Сонячної системи, так і для нього самого, його призначення начальником цієї експедиції було цілковитою несподіванкою. Зараз треба готуватися до експедиції. Міністерство керування польотами, також як і ІДВАЯЧДВ, якщо й відсилає когось на якусь роботу, то вже не питає хоче той, чи ні – наказ є наказ. Якщо тебе призначили до складу якоїсь експедиції, значить так вирішили ТАМ...

Керівник ІДВАЯЧДВ сів за робочий стіл, і натиснув кнопку селектора для внутрішнього зв’язку.

***

Вже близько однієї незалежної доби астронавти були у польоті. Кожен займався тим, чим йому і належало. Олександр Зелінський відстежуючи шлях космольота, складав карту польоту. Сергій Шемберг із самого початку польоту навіть і не знімав навушники, постійно тримаючись на зв’язку з Центром управління польотами Землі. І він, і решта команди чудово розуміють: втратити зв’язок ні в якому разі не можна. Якщо вони його втратять, то можуть загинути, тим більше, зважаючи на той статус, який отримала їхня експедиція. Решта зараз сиділи і спостерігали в ілюмінатор за планетами, які блискавично проносилися у просторі Всесвіту.

ГОЛОС

(лунає у навушниках астронавтів):

Космоліт «Скаф-11»! Зліт дозволяю! Щасливої дороги і успішної роботи!

Космоліт піднімається і бере курс в заданому напрямку.

Яріновскій одягає піджак.

ЯРІНОВСКІЙ

(звертається до команди)

Отже, ми злетіли. Беремо курс на Туманність Андромеди. Потім ми полетимо убік системи Асконь. Побажаю всім нам щасливого польоту і успішної роботи у відкритому космосі.

Космоліт з дослідницькою командою на борту продовжує свій політ.

СТАНІСЛАВ ВОЙНОВИЧ

(звертається до другого астронавігатора):

Ми вже летимо двадцять п’ять годин незалежного часу, а так нічого не знайшли. Сашко! Якщо ми нічого не знайдемо, ти ризикуєш залишитися тут назавжди!

Астронавт хотів щось відповісти пілотові, але не встиг. Борис Яриновський, щоб не допустити сварки сказав:

БОРИС ЯРИНОВСЬКИЙ

(перериваючи сварку):

Припиніть! Ніхто ніде не залишиться! Ви – одна команда! В решті решт ви молоді і маєте довіряти один одному! Ти, Станіславе, бери приклад ось з…  – він трохи помовчав, а потім перейшов на нову тему. – Дивіться на це простіше: ви вже двадцять п’ять годин знаходитесь у... круїзі. Деякі про це мріють, а ви...

Яриновський не закінчив фразу.

РОМАН ДЖУЛІН

(вигукує):

Що це було?!

ЯРИНОВСЬКИЙ

(дивиться в ілюмінатор):

Що там?

На монітор почали дивитися начальник експедиції і командир космольота.

НЄМЦОВ:

Схоже на космоліт. Тільки, чий?

Оксана Бур увімкнула про всяк випадок систему захисту і систему відеоспостереження космольотів.

ОКСАНА БУР:

Спробуємо розібратися з цим.

Весь цей час начальник експедиції не зводив очей з радарів.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(вигукує):

Чорт забирай! Що за чортівня?!

ОКСАНА БУР:

Що там, Борисе?

ЯРИНОВСЬКИЙ

(продовжуючи дивитися на радари):

«Місячне сяйво»!

ТАРНАВСЬКИЙ:

Що?! Як?! Він же…

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Безслідно зник? Як бачиш, друже, цілий і не ушкоджений.

АНТОН ШЕЙМБЕРГ (намагаючись пожартувати):

Він лише зареєструвався на іншій планеті

ОКСАНА БУР

(кричить на Антона):

Зараз не до жартів! Якби мене призначили начальником експедиції, ти б у мене так не жартував би!

Усі промовчали, бо розуміли, що вона в решті решт права. Зараз був не підходящий час для жартів.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(дивлячись на радар):

Де він зараз?

ОКСАНА БУР:

Поки його… Ось він! Погляньте!

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Де? 

ОЛЕКСАНДР ЗЕЛІНСЬКИЙ

(не зводячи очей з приладів):

Біля планети Койдер три! Всього за 97 світлових років від нас!

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Тоді летимо туди! Усі по місцях! Самий повний уперед! Сашко! Ти був правий!

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(тихо):

Звісно... Я ж його вже бачив...

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Після повернення я потурбуюся, щоб тебе приставили до нагороди!

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Спочатку треба повернутися! Бо може бути…

ЯРИНОВСЬКИЙ

(перебиває астронавігатора):

Жодних «може бути»! Усі повернуться на свої рідні планети!

Космоліт мчав на максимальній швидкості – 9,9 світлових років на секунду. Лише планети мерехтіли за ілюмінатором.

І ось нарешті вони опинилися біля планети Койдер-III. Неподалік неї, майже по орбіті літав космоліт «Місячне сяйво» – той самий, який вважався зниклим ось вже протягом сорока років. Як у день старту, так і зараз на його борту велетенськими літерами було виведено назву лайнера, поруч якої було намальовано дві емблеми: Сонячної системи та Місяця  – супутника третьої планети Сонячної системи, де і знаходиться компанія з однойменною назвою.

Не долітаючи до планети, Яриновський скомандував:

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Знизити швидкість до 0,1 світлового року на секунду, і почати маневрувати навколо космольота.

Коли «Скаф-11» почав кружляти навколо круїзного космольота, астронавти побачили, що він залишився таким, як і у день старту 40 років тому, принаймні, так він виглядав зовні.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Ну, гаразд. Ми побачили, який він має вигляд зовні. А тепер треба подивитися, як він виглядає усередині. Почати стикування космольота «Скаф-11» з круїзним космольотом «Місячне сяйво».

За кілька секунд увімкнулася голосова система, і м’який жіночий голос повідомив:

«Стикування почалося».

Минув якийсь час, і ця ж голосова система повідомила:

«Стикування завершено».

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Тепер можна перейти до лайнера. Зі мною підуть Зелінський, Джулін, Нємцов та Оксана Бур. Решта залишаться тут!

ТАРНАВСЬКИЙ:

А силова підтримка?

ДЖУЛІН

(підходячи до переходу):

Це – лайнер. а не бойовий корабель.

Астронавти попрямували до переходу, який утворився між космольотами після стикування.

Астронавти, які мали йти на круїзний космоліт, були вже біля переходу.

ДЖУЛІН

(гукаючи до товаришів):

Тримайте нас у курсі справи!

На знак згоди Яриновський підняв угору великий палець правиці.

ЛІЛІЯ ВОЄЙКОВА

(кричить):

Ні пуху, вам, хлопці, ні пера! 

НЄМЦОВ

(кричить у відповідь):

До бісу!

Як Зелінський, так і Нємцов, хоча і не були марновірами, проте вважали, що йдучи на якусь важливу справу, краще не озиратися, а просто подати знак, так, як було зроблено цього разу.

За хвилину-півтори Яриновський, Зелінський, Джулін, Нємцов Бур перейшли на «Місячне сяйво». Усередині, так само, як і зовні тут нічого не змінилося. Усі системи без винятку виглядали так, наче їх щойно змонтували.

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Ми з Ринатом подивимося що коїться у каюті екіпажу.

(звертається до Бур):

Оксано! Ти знайди і подивися що коїться у банкетній залі.

Дівчина киває, і тихо робить кілька кроків при цьому озираючись навколо себе.

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(звертається до Джуліна):

Ну, що, пішли?

Джулін киває на знак згоди.

  Зелінський та Джулін підходять до дверей каюти екіпажу.

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(тричі стукає у двері каюти, притуляє вухо до дверей):

Тут є хтось?!

За дверима тихо.

Оксана Бур стоїть на відстані п’ятнадцяти метрів від банкетної зали. Дивиться на годинник.

ДЖУЛІН

(намагається ще раз когось покликати із екіпажу(:

Гей! Там є хтось?! Відгукніться!

Проте і цього разу їм ніхто не відповів.

Зелінський упирається головою об дверікаюти екіпажу.

Лунає вереск дівчини. У ньому Джулін упізнає Оксану Бур, і біжить у той бік, де знаходиться дівчина.

ДЖУЛІН

(важко дихає):

Що трапилося?

БУР

(вказує убік банкетної зали):

Там… Там…

  Джулін дивиться у той бік, куди вказує дівчина. Присутні у банкетній залі час від часу то з’являються, то знову зникають.

  Відтакого видовища Джуліну стає не по собі.

ДЖУЛІН

(звертається до дівчини):

Все щеПішли до нас.

Ренат обіймає Оксану, і веде убік каюти екіпажу.

  Зелінський все ще вовтузиться з дверима.

ДЖУЛІН

(звертається до Зелінського):

Дай я спробую…

Зелінський відходить убік. Джулін витягає невеликий ніж, кілька секунд колупає замкову щілину, і врешті решт відчиняє двері.

  Крісло першого пілота, втім як і крісла решти членів екіпажу були порожні! Навколо були розкидані годинники та безліч інших цінних речей.

БУР

(вигукує):

Ого! Я такого ще не бачила!.. Нікого нема, і стільки цінних речей без нагляду! Бери що забажаєш!

НЄМЦОВ

(по рації):

У каютах цього добра теж вистачає і теж нікого…

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(говорить у рацію, звертається до Нємцова):

Наказую нічого не чіпати! Іди краще до нас.

НЄМЦОВ

(звертається до Бур):

Гаразд, Оксано. Хлопці нехай попрацюють тут, а ми ще раз пройдемося каютами.

Нємцов та Бур виходять з каюти екіпажу, роззираються навколо себе. Побачивши каюту, яка знаходилася найближче, Відкривають двері і заходять усередину.

  Так само як і у каюті екіпажу, тут нікого не було. Скрізь лежали годинники, гроші готівкою, банківські карти та ювелірні прикраси.

ОКСАНА БУР

І тут така ж історія…

НЄМЦОВ

(обводить каюту рукою, здивовано вигукує):

Господи! Як?! Як таке може бути, що усюди різні прикраси, а сам літальний апарат ніким не керований?!

Оксана Бур бере у руки банківську карту і намагається роздивитися дані. У неї нічого не виходить. З часом усі дані стерлися.

ЗЄМЦОВ

Я не впевнений що в інших каютах ми побачимо щось нове. Мене це починає лякати. Тому пропоную піти до наших.

Зелінський сідає у крісло першого пілота, а Джулін поруч.

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(дивиться на прилади):

То ти кажеш, шматок брухту?

РЕНАТ ДЖУЛІН

(з непевністю у голосі):

Ну, так…

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Якби це було так, то він не літав би.

  До каюти екіпажу заходять Бур та Нємцов.

НЄМЦОВ:

Особисто я роблю висновок, що космоліт здійснив посадку на планету поруч якої ми його і знайшли, і усі вийшли на поверхню.

БУР:

А як же бути з тим що я бачила?

НЄМЦОВ:

Тобі це здалося.

БУР

(ображено):

Ти ж це теж бачив!

Нємцов мовчить, бо не знає як це пояснити.

ЗЕЛяІНСЬКИЙ

(звертається до Нємцова):

Я з тобою не згоден хоча б з двох причин: перше – це те, що якщо хтось залишає космоліт то на його борту обов’язково має хтось залишитися. І друге: максимум на скільки залишається літальний апарат – це доба незалежного часу. А минуло вже сорок років незалежного часу. Повір мені. Я вже не вперше виходжу у відкритий космос і був у таких ситуаціях.

НЄМЦОВ

(ніяково):

Так. Нелогічно. Я про це не подумав. Значить, тут щось інше трапилося.  

ЯРИНОВСЬКИЙ

Саме це ми і повинні з’ясувати.

(звертається до астронавігатора):

Дай Папери. Перевіримо напрямок та курс. Що там на приладах?

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Прилади показують що сорок п’ять хвилин тому цей космоліт на швидкості дев’ятнадцять цілих і вісім десятих світлові роки на секунду, подолав відстань у сімсот дванадцять тисяч вісімсот світлових років!

ЯРИНОВСЬКИЙ

(вигукуючи):

Протягом години?!

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(вигукуючи):

Ні! За пів години!

ДЖУЛІН

(вигукуючи):

Добряче гасає!

ЯРИНОВСЬКИЙ

(звертається до Джуліна):

Ти, краще, ніж розкидатися жартами, займися справою.

Той мовчки пішов до каюти начальника експедиції.

Як і у будь-якому космольоті, так і на круїзному лайнері «Місячне сяйво», каюта начальника експедиції являла собою кімнату середніх розмірів, у якій напроти вхідних дверей знаходився ілюмінатор за яким було видно Койдер-III. Поруч нього стояв стіл. На ньому лежали диктофон та бортовий журнал. Ліворуч від вхідних дверей висіло кілька полиць, на яких стояли диски та дискети. Вони були розмежовані невеликими дощечками на кілька розділів, над кожним з яких був написаний рік з 2074 до 2196 року. Під однією з таких полиць стояв стіл невеликих розмірів, на якому стояв комп’ютер. Праворуч від вхідних дверей стояли шафа та сейф.

Підійшовши до столу на якому лежали бортовий журнал та диктофон, Джулін якусь мить вагався, з чого почати: з диктофона чи журналу? В решті решт, він узяв до рук диктофон, і відкрив касетоприймач, аби поглянути, скільки плівки прослухано чи записано. Поглянувши на касету, Джулін побачив, що вона записана – якщо на ній вівся запис – не до кінця, і на ній стоїть дата: «5 листопада 2157 року, 12:38 незалежного часу». Другий пілот підійшов до сейфу, який виявився відчиненим. Відкривши двері сейфу, він побачив ще касети. Їх було більше двох сотень, на кожній з яких було зафіксовано дату і час, починаючи з дня старту «Місячного сяйва» – 13 травня 2157 року – і завершуючи касетою, яку Джулін знайшов у диктофоні. Поставивши їх за номерами, другий пілот сів до столу, на якому лежав бортовий журнал.

Між тим, астронавти, які знаходилися у каюті екіпажу, продовжували обстежувати космоліт.

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Дивно. Ми його шукали, а він пролетів повз нас, наче стріла.

НЄМЦОВ:

Значить, усі системи у нормі.

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(вигукуючи):

Авжеж! Ти хочеш знати, звідки він так мчав?

НЄМЦОВ

(продовжуючи робити заміри):

Певна річ, що не зблизька!

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(продовжуючи відстежувати шлях круїзного космольота):

Коли ми повзли, наче ті черепахи – у цей час лайнер пролетівши тими тринадцятьма системами, які були відкриті за останній час, зупинився ось тут, де ми його знайшли!

Нємцов відклав фотоапарат убік, і підійшов до другого астронавігатора.

НЄМЦОВ:

Він що… 

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Хочеш знати, чи він був у круїзі?

Стереофотограф кивнув, і поглянув на астронавігатора.

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Так!

НЄМЦОВ

(вигукуючи):

Але ж, тут нікого немає! Хто ж ним керує?!

ЯРИНОВСЬКИЙ

(заходячи до каюти):

Це теж нам належить з’ясувати. Ну, які новини?

Зелінський та Нємцов розповіли усе, що їм вдалося з’ясувати.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(вислухавши розповідь астронавтів):

Карти якісь є?

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(кладучи перед начальником експедиції кілька карт):

Датовані другим листопада дві тисячі сто п’ятдесят сьомого року.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(кладучи карти на стіл):

Гаразд. Я потім передивлюся. Джулін не виходив на зв’язок?

ЗЕЛІНСЬКИЙ ТА НЄМЦОВ

(хором):

Ні.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(дістаючи рацію):

Я зараз зв’яжуся з ним, і дізнаюся, як у нього справи.

Не встиг Джулін відкрити журнал, як у нього увімкнулася рація.

ДЖУЛІН:

Слухаю!

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Що там у тебе?

ДЖУЛІН:

Зараз я хочу переглянути бортовий журнал.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Гаразд. Я не вимикаю рацію. Інформуй мене про кожен свій крок.

ДЖУЛІН:

Зрозумів!

Бортовий журнал являв собою товсту книгу, розбиту на кілька розділів, де окрім дати старту круїзного космольота було записано кількість пасажирів та членів екіпажу. Окрім цієї інформації, кожен день був розписаний по хвилинах. Із журналу можна було дізнатися, що коїлося на «Місячному сяйві» у будь-який день і час.

Джулін так близько поклав поруч журналу рацію, що Яриновський чув, як другий пілот гортає сторінку за сторінкою.

Раптом Яриновський почув, як у каюті падає стілець.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(звертається по рації до пілота): 

Ренате! Що там у тебе?!

Джулін мовчить.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(кричить у рацію):

Що там відбувається, чорт забирай?!

Яриновський чув, як Джулін ставив на місце стілець та підбіг до столу.

ДЖУЛІН

(ухопивши рацію, запинаючись):

Краще було б… якби я… залишився вдома…

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Але, ти вже тут, на «Місячному сяйві»! Що там у тебе трапилося?!

ДЖУЛІН

(вигукуючи):

Ви не повірите, хлопці!

Нємцов та Зелінський підійшли до начальника експедиції.

НЄМЦОВ:

Що саме?

ДЖУЛІН:

Останній запис у бортовому журналі датований…

ЯРИНОВСЬКИЙ

(кричить):

Говори! Не тягни «кота за хвіст»!

ДЖУЛІН

(вигукуючи):

Останній запис датовано четвертим липня дві тисячі сто дев’яносто сьомого року! Тобто, сьогоднішнім числом!

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Як це?

ДЖУЛІН

(вигукуючи):

Іди, і подивись сам! Я тобі кажу те, що бачив на власні очі!

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Якщо так, то… Котра година була, коли ми його бачили?

ДЖУЛІН

(дивлячись останній запис у бортовому журналі):

Двадцята сорок вісім чи двадцята тридцять три незалежного часу. 

ЯРИНОВСЬКИЙ:

А точніше?

ДЖУЛІН:

Двадцята сорок вісім незалежного часу!

ЯРИНОВСЬКИЙ

(дивлячись на незалежний годинник):

Мінус п’ятнадцять хвилин – час коли він нас обігнав. Виходить, ми з ним зустрілися, о двадцятій тридцять три.

НЄМЦОВ:

Значить, він був поруч найдальшої з цих систем, десь о десятій двадцять сім чи о десятій тридцять три.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Здається мені, хлопці, починається сама цікава частина нашого перебування у відкритому космосі!

(Звертається до Джуліна):

З тобою усе гаразд?

ДЖУЛІН:

Так.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Ми зараз будемо. Ти щось казав про диски та дискети? Скільки їх?

ДЖУЛІН:

По чотириста вісімдесят вісім кожного найменування. 

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Почни відбирати ті, у яких говориться про випадки, подібні до цього. А ми зараз будемо.

ДЖУЛІН:

Але ж, вони усі розслідувані.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Нічого! Я хочу переглянути події після повідомлень про зникнення космольотів.

ДЖУЛІН

(вимикаючи рацію):

Гаразд! 

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Ну, хлопці, ходімо до каюти начальника експедиції.

Один за одним вони вийшли з каюти екіпажу.

Підійшовши до каюти начальника експедиції, астронавти прислухалися. За дверима було тихо. Зробивши ще кілька кроків, вони опинилися у каюті.

Як і тоді, коли сюди зайшов Джулін, на столі, який стояв напроти вхідних дверей, лежали диктофон та журнал. З комп’ютера лунав м’який жіночий голос, який розповідав про одну із експедицій 2179 року.

Трохи послухавши, Яриновський звернувся до другого пілота з проханням поставити цю ж дискету з самого початку.

ДЖУЛІН

(натиснувши на паузу):

Перепрошую, друзі. Я так захопився, що не помітив, коли ви увійшли.

Яриновський побачив, що поруч комп’ютера лежать близько п’ятнадцяти дискет та дисків.                       

ДЖУЛІН (помітивши погляд начальника експедиції):

Це все, що мені вдалося знайти.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Цього достатньо. А що з касетами?

ДЖУЛІН:

Їх тут близько двохсот. Вони у сейфі.

Борис Станіславович відчинив сейф, і дістав касети.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(переглядаючи касети):

Нічого не знайдено?

ДЖУЛІН:

Ні. А що, має бути ще щось?

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Не думаю, що вони не записували того, що тут відбувається, на відео. Десь має бути і відеомагнітофон з моніторами. Можливо те, що записано на касетах, допоможе нам у розкритті цієї аємниці.

ДЖУЛІН:

Дозволь я піду.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Ні. Ми підемо усі разом. Нас четверо, то ж кожному по дві каюти. Розділимося, і, якщо хтось знайде, відразу повідомте мене.

Залишивши каюту начальника експедиції та розділившись, астронавти пішли по різних каютах у пошуках відеомагнітофона та відеокасет. Але, у жодній з них вони нічого не знайшли.

Зустрівшись знову у каюті начальника експедиції, кожен з них доповів про зроблений обсяг роботи і результати.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Що ж, Гаразд. Але, треба хоч щось знайти.

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Є одне місце, де ми не були.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

А саме?

НЄМЦОВ:

Це круїзний космоліт. А коли так, то на таких лайнерах зазвичай такі речі мають бути лише…

ДЖУЛІН

(вигукуючи):

Банкетний зал!

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Правильно.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Треба було відразу здогадатися, що тільки там його можна знайти Уперед!

ЯРИНОВСЬКИЙ (йдучи у напрямку банкетної зали):

Зброя в усіх є?

Астронавти по черзі відповіли, що так.

Підійшовши майже упритул до банкетної зали, двері якої були відчинені, Яриновський, який ішов попереду, зупинився, приклавши вказівний палець правиці до вуст, тим самим показуючи, щоб було тихо.  Він витягнув свій мінібластер, який йому подарували, коли той завершував Університет Космічного Флоту. Решта наслідували його приклад.

Начальник експедиції підійшовши до дверей зали, зазирнув усередину. Там нікого не виявилося. А може, їм так здалося? Яриновський дав знак, і решта астронавтів пішли за ним, тримаючи напоготові зброю.

Дійшовши до середини, вони зупинилися, і роззирнувшись довкола, побачили у кутку зали велетенський екран. Сама ж зала була яйцеподібної форми з високою стелею. На стінах були зображені сузір’я та системи, які відомі людству ще з давніх-давен, до року, коли було зроблено останнє відкриття.

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(пошепки):

Ось екран.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(пошепки):

Бачу.

ДЖУЛІН

(у пів голосу):

А де ж відеомагнітофон?

Начальник експедиції лише знизав плечами.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(знизуючи плечами):

Можливо, за екраном?                          

Тихо ступаючи, Яриновський пішов у бік екрану, при цьому мінібластер тримаючи напоготові.

Зелінський, Джулін та Нємцов пішли за Яриновський, тримаючи і свою зброю напоготові при цьому озираючись довкола себе.

Дійшовши до екрану, Яриновський зазирнув за нього продовжуючи тримати зброю напоготові.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(показуючи кудись убік):

Ось він. Я погляну що тут і як, а ви пильнуйте.

Зайшовши за екран, Яриновський опинився у невеличкій кімнаті, яка, як він помітив, була схожа на операторську, звідки і здійснювався показ різноманітних фільмів. Це була кімната близько дванадцяти квадратних метрів у якій на стінах були вмонтовані полиці, де і стояли два відеомагнітофони та безліч касет. Так само, як і у кімнаті начальника експедиції, дискети та диски, про які повідомив Джулін. Вони знаходилися у цій кімнаті, і були розбиті на декілька груп. Тут були касети з фільмами різноманітного жанру: від жахів до комедій та фільмів для дітей, концертні програми, науково-популярні фільми, а також – і це не минуло повз увагу Яриновського – фільми про усі ті експедиції, які відбулися з 2074 по 2196 роки. Тут були стрічки як художнього, так і документального характеру. У кімнаті таких касет було більше половини від загальної кількості знайдених тут. Також був і розділ під назвою «МАНДРИ КРУЇЗНОГО КОСМОЛЬОТА «МІСЯЧНЕ СЯЙВО». Трохи нижче було зазначено: «ПЕРІОД КРУЇЗУ З 15 ТРАВНЯ ПО 30 ГРУДНЯ 2157 РОКУ». У цьому розділі було 244 касети, на кожній з яких стояли дата і час – той чи інший час та день круїзу. Касет з написами було 189. Решта 55 касет – це були касети без напису. Як відмітив про себе Яриновський, це були чисті касети, на які збиралися робити запис днів перебування круїзного лайнера у відкритому космосі.

Астронавт підійшов до тієї частини полиці, на якій стояли касети з останніми записами. Над останньою з них значився підпис: «4 листопада 2157 року». Нижче стояв час: «09:00 – 23:50 незалежного часу».

Узявши касету, Яриновський побачив, що вона готова до перегляду.

Ставлячи її на місце, він подумав: «А де ж касета з останнім днем подорожі?»

Увімкнулася радіостанція. На зв’язок виходив Зелінський.

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(по рації):

Борисе! Мерщій до нас! Ми дещо знайшли!

Судячи з голосу астронавігатора, начальник експедиції зрозумів, що щось сталося, тому не став зволікати, і вибіг до банкетної зали.

Обличчя Зелінського та Нємцова були схвильовані.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Що трапилося?

І тут він побачив у руках Нємцова відеокамеру та відеокасету.

Яриновський бере з рук стерео фотографа відеокамеру з відеокасетою.

ЯРИНОВСЬКИЙ: 

Звідки вона у тебе?

НЄМЦОВ:

Зняв з однієї із стін. Зала ними нашпигована. Лише поглянь!

І дійсно. На відстані п’ятнадцяти сантиметрів одна від одної по усій залі були вмонтовані відеокамери.

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Для чого це?

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Ну, вже ясна річ, що не для того, щоб вистежувати когось із відпочиваючих.

Потім поглянув ще раз на касету.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(поглянувши на касету):

Дивно. На ній дата не стоїть…

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Авжеж! Я ж її щойно з камери вийняв! Треба її переглянути.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

І не лише її. Я знайшов два відеомагнітофони та двісті сорок чотири касети. П’ятдесят п’ять з них без запису, а решту треба переглянути.

ДЖУЛІН:

Тоді – за роботу!                         

Джулін хотів йти до кімнати, з якої кілька хвилин тому вийшов начальник експедиції.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(зупиняючи пілота):

Зачекай! 

Той зупинився.

ДЖУЛІН:

Що трапилося?

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Ми зараз пройдемося залою, і повиймаємо касети з решти відеокамер. Потім я скажу, що робитимемо далі. А зараз – за роботу!

Минуло більше двох з половиною незалежних годин. За цей час усі касети були перенесені до операторської.

Нарешті було знято останню відеокамеру та вилучено з неї касету.

Яриновський вийшов з операторської. 

ЯРИНОВСЬКИЙ:

А зараз те саме зробимо і у решті кают. Зустрічаємося біля каюти начальника експедиції. Кожному по дві каюти.

І знову закипіла робота. За годину усі зібралися біля каюти начальника експедиції. Незабаром з каюти командира вийшов і Яриновський. Кожен з астронавтів тримав по 8 касет.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

А зараз пройдемося пасажирським салоном.

Вони пішли до салону. Не доходячи до нього, Яриновський підняв угору правицю, і астронавти зупинилися. Діставши мінібластери, крадькома увійшли до пасажирського салону. Там нікого не виявилося.

Продовжуючи тримати зброю, начальник експедиції показав угору. Згодом було з’ясовано, що тут відеокамер немає.

Яриновський сів в одне із крісел, і прикрив очі.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Пропоную трохи перепочити,

Решта астронавтів також сіли до крісел, але усі вони тримали зброю напоготові.

Минула хвилина, і вони почули м’який жіночий голос:

ГОЛОС:

Шановні пасажири!

Астронавтів наче підкинуло. Вони почали озиратися довкола себе, зіскочивши із крісел, але нікого не побачили.

ГОЛОС

(продовжуючи):

Від імені командира космольота Карпова Сергія Антоновича та пілота Тимофєєва Віталія Андрійовича, я, стюардеса, Яценко Тетяна Федорівна, та компанія «Місячне сяйво», раді вітати вас на борту красеня-космольота з однойменною назвою!

Астронавти не одразу зрозуміли, що трапилось, але наступної миті вони відчули легкий поштовх, що підказав всім про початок нового круїзу навколо Всесвіту.

За декілька секунд Яриновський вийшов на зв’язок зі «Скафом-11».

ШЕЙМБЕРГ:

Що трапилося?

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Розстикуватися з «Місячним сяйвом», і на повній швидкості слідувати за ним!

ШЕЙМБЕРГ:

Але, чому?

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Лайнер відправляється у подорож!

ШЕЙМБЕРГ

(кричить):

Зрозумів! Рацію лишаю увімкненою!

Минув деякий час, і Яриновського повідомили, що розстикування завершено, і «Скаф-11» не відстає від «Місячного сяйва». А як тільки лайнер зупиниться, вони знову зістикуються.

Наступної миті астронавти відчули легкий поштовх, що нагадував про закон фізики інерції. 

ЯРИНОВСЬКИЙ

(звертається до своїх товаришів):

Крига скресла, панове! Пристебніть паски. Вирушаємо у круїзну подорож Всесвітом з екіпажем-привидом.

Борис побачив схвильовані обличчя своїх товаришів.

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Що ти задумав?

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Хочу покататися на цьому красені!             

Сказав це начальник експедиції таким тоном, що було зрозуміло, що це рішення йому далося не просто.

Круїзний лайнер «Місячне сяйво» продовжував летіти просторами Всесвіту долаючи парсек за парсеком.

Через деякий час Яриновський поглянув на свій незалежний годинник.

Яриновський

(дивлячись на свій незалежний годинник):

Ми вже летимо півтори незалежних години. Швидкість така сама.

ДЖУЛІН:

Дев’ятнадцять і вісім світлових роки на секунду. Зараз ми знаходимося на відстані сто шість тисяч дев’ятсот двадцять світлових років від планети Койдер-III. Тобто на відстані триста сорок тисяч п’ятсот п’ятдесят дев’ять цілих і дві десятих парсека.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(ні до кого не звертаючись):

Цікаво, Скільки ще продовжиться політ?

ГОЛОС ПОЗАДУ:

Завтра повернемося!

Яриновський озирнувся, але нікого не побачив. Але ж, хтось йому відповів? Він відчув, як по тілу побігли комахи. Борис озирнувся ще раз, але і тепер нікого не побачив.

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС

(поруч Яриновського):

Ви щось загубили, шановний?

Яриновський поглянув у той бік, звідки лунав голос. Поруч нього стояла молода жінка невисокого зросту, з чорним волоссям заплетеним у косу. Вона дивилася на нього великими блакитними очима. Дивлячись на жінку, можна було сказати, що вона виходець із третьої планети Сонячної системи. Поруч неї стояв візок з різноманітними напоями. 

ЯРИНОВСЬКИЙ

(подумки):

«Стюардеса! Але ж… Але ж я її бачу!»               

Стюардеса простягнула йому пляшку «Луна-коли».   

ЯРИНОВСЬКИЙ

(розгублено):

Дякую. Скільки з мене?   

Стюардеса відмітила про себе, що якщо він запитує про ціну, значить це хтось новий з пасажирів кого вона не бачила до цього і не подаючи вигляду, що дивується, відповіла:     

СТЮАРДЕСА:

За рахунок компанії.                    

Астронавт простягнув руку щоб узяти пляшку, але побачивши погляд Сергія Джуліна.                      

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Ні, дякую. У салоні хоча і спекотно, але я, щось не дуже хочу пити.                                 

СТЮАРДЕСА

(поглянувши на годинник):

За годину у банкетній залі почнеться банкет на честь десятиріччя компанії «Місячне сяйво». Ви сам чи з друзями?

ЯРИНОВСЬКИЙ

(дивлячись на своїх товаришів):

З друзями. Нас четверо.                 

Начальник експедиції поглянув на своїх товаришів які дивилися на нього як на божевільного.                                           

СТЮАРДЕСА:

Ви та ваші друзі запрошуєтесь на свято. Повірте, буде дуже весело.                      

ЯРИНОВСЬКИЙ

(подумки):

«Авжеж! У цьому у мене немає жодного сумніву!»    

Весь цей час астронавт дивився на стюардесою при цьому намагаючись не випускати із поля зору і своїх товаришів, які нічого не розуміли що відбувається.

  Стюардеса розмовляючи з Яриновським, весь цей час роздавала напої, як йому здалося, порожнім кріслам. Але, щойно вона забирала руку, як склянка «зависала» у повітрі, і наступної миті повільно піднімалася і опускалася до певного рівня. З кожним таким рухом напою у склянці ставало усе менше і менше. Яриновський похитав головою, наче намагаючись щось з неї стряхнути.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(у голос):                

Дякую за запрошення. Ми з друзями обов’язково прийдемо.

СТЮАРДЕСА

(зупиняючись поруч Яриновського):

То ж я вас і ваших друзів чекатиму сьогодні на банкеті. – сказала вона                   

ЯРИНОВСЬКИЙ

(киваючи на знак згоди):

Так… Звісно…                            

Стюардеса пішла на передній майданчик салону.    

Коли стюардеса пішла ошалілий Яриновський сказав:

ЯРИНОВСЬКИЙ

(звертається до товаришів):

Хлопці, ви не повірите!                   

ДЖУЛІН

(глузливо):

Ти з’їхав з глузду?           

ЯРИНОВСЬКИЙ

(ігноруючи жарт Джуліна):

Спочатку вислухай, а потім вирішиш: з’їхав я з глузду чи ні! Так ось! За двадцять хвилин у банкетній залі розпочнеться банкет на честь десятиріччя (п’ятдесятиріччя) компанії «Місячне сяйво» на який запрошені і ми. Треба повідомити про це «Скаф-11». Нехай якимось чином пришлють підкріплення. У нас двадцять хвилин!    

Джулін поглянув на Яриновського як на божевільного, і покрутив пальцем біля своєї скроні, але не сказавши жодного слова, поглянув на годинник, і не зовсім зрозумівши у чому справа, увімкнув радіостанцію. Вона чомусь не працювала…

Двадцять хвилин промайнули, наче одна секунда. І ось, у призначений час, Яриновський, Зелінський, Джулін та Нємцов стояли на порозі банкетної зали.

Присутніх у залі було досить багато. Але не дивлячись на те, ті, хто знаходився на космольоті, продовжували підходити і підходити наповнюючи залу гомоном. Спостерігаючи за тим, що відбувається, астронавти бачили, що вік тих, хто підходив до зали, не перевищував п’ятдесяти років. Були тут і діти. Самій старшій дитині, як визначили астронавти, близько п’ятнадцяти, а самій найменшій – років шість.

Продовжуючи стояти неподалік зали, астронавти бачили, як декілька чоловіків та жінок роздавали програмки на сьогоднішній вечір.

У вестибюлі, чи, точніше сказати, у приміщенні, схожому на вестибюль – бо воно було найбільшим на космольоті – продавали вино, пиво, різноманітні напої, тістечка, тощо.

НЄМЦОВ

(пошепки):

Погляньте, хлопці.                      

ДЖУЛІН:

Схоже на те, що тут ще і продають щось!       

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Продають усяку всячину! Точнісінько так, як і на Землі, скажімо, у Києві. Нічого дивного у цьому немає!                      

ДЖУЛІН:

Хлопці! Хто бажає чогось прохолодного?  

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Я б не відмовився від скляночки соку!      

ЯРИНОВСЬКИЙ

(звертається до Зелінського):

Пам’ятай про те що минуло вже сорок років від дня зникнення «Місячного сяйва». Ти уявляєш у якому стані зараз усе це?!                      

ГОЛОС

(позаду астронавтів):

Ви вважаєте, що це усе у непридатному стані? А ви спробуйте хоча б сік   

Від несподіванки астронавти завмерли на місці. Озирнувшись, Яриновський побачив ту саму жінку, яка розмовляла з ним у пасажирському салоні. Але тепер вона була одягнута у біле плаття, такі ж босоніжки, брошка з кулоном і – цього астронавт тоді не помітив – довга коса яка була заплетена колоском. 

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Ви так тихо підійшли, що ми не помітили цього  

  Двічина не звернула на непривітність з боку астронавтів, чи не зробила вигляд.

СТЮАРДЕСА:

До речі Мене звати Яценко Тетяна Федорівна. Можна Таня.                      

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Це, ви мене з друзями запросили?

СТЮАРДЕСА:

Так Ви сиділи в одному із крісел у пасажирському салоні, а я розвозила напої.             

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Так, я пам’ятаю

  Яриновський розумів що дана розмова безглузда, але про щось говорити треба було.                             

СТЮАРДЕСА:

Ну, що ж зайдемо до зали? Зараз має розпочатися банкет.                                                                                                                                                            

Астронавти у супроводі жінки зайшли до зали. Заходячи туди, Яриновський помітив ще п’ятеро людей із силової підтримки, і подав знак своїм друзям і колегам.

У залі вже було досить багато людей. Одні танцювали, інші стояли курили або пили якісь напої, а хтось просто сидів, спостерігаючи за тим, що відбувається.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(стукаючи себе по кишенях):

Схоже на те що у мене закінчилися сигарети. Треба купити.                    

Він пішов, а троє астронавтів залишилися із жінкою, яка почала розповідати про тих, хто знаходився у залі, і з ким вона досить давно товаришує.                      

СТЮАРДЕСА:

Не задовго до старту із Землі на урочистості були запрошені як керівники планет Сонячної системи, так і систем та сузір’їв які входять до складу Галактики Чумацький Шлях. Але більшість – це мешканці планет Сонячної системи.             

ЕЛІНСЬКИЙ:

Ось вже чотири десятиліття, як «Місячне сяйво» полетів просторами Всесвіту і не повернувся Що трапилося? Останнього разу його бачили на моніторах 5 листопада 2157 року.      

  Підійшов і сів поруч Яриновський. Він мовчав. Його не залишала думка: як зв’язатися зі «Скафом-11»?         

СТЮАРДЕСА:

Так. Того дня…       

Вона не закінчила фразу. До них підійшли двоє молодих хлопців у військовій формі Цивільного космічного флоту. Як встигли роздивитися астронавти, це були командир та пілот. З ними були ще п’ятеро жінок.                                   

СТЮАРДЕСА

(вказуючи на тих, хто підійшов):

Це мої друзі                              

ЮНАК У ФОРМІ КОМАНДИРА:

З ким маю честь розмовляти?                 

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Ваш колега Начальник експедиції космольота «Скаф-11», Яриновський Борис Станіславович.                   

ЮНАК У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ:

Колега, кажеш?                

Слово «колега» він вимовив таким тоном, що стало зрозуміло: тут їх не чекали взагалі.                        

ЮНАК У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ (підкреслюючи неприязнь):

Ось що, колего. Моя вам порада: повертайтеся на свій «Шкаф» чи як він там у вас називається, і відлітайте на Землю.

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Але ж…                                        

ЮНАК У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ

(перебиваючи Зелінського):

Жодних «але»!                             

  Весь цей час стюардеса слухала їхню розмову, нічого не розуміючи що відбцівється.

ЮНАК У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ

(звертається до стюардеси):

       Хто це?                                

СТЮАРДЕСА:

Капітане Я вам потім усе поясню. Не будьте з ними занадто суворими. Це мої друзі.

ЮНАК У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ

(вигукуючи):

Друзі?! Минуло стільки часу, і у тебе з’явилися друзі! А ти дізнавалася про мету їхнього візиту сюди і хто вони такі?

Жінка мовчки опустила голову.                    

ЮНАК У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ

(кричить):

Ні?! Тоді я тобі скажу! Вони прийшли для того, щоб знищити тебе, мене і решту тих, хто тут знаходиться!       

Він вихопив мінібластер. Наступної миті Яриновський хотів вдарити юнака у військовій формі по руці, щоб вибити зброю. Але, що це? Невже він промахнувся? Ставши на ноги, Яриновський помітив, що стоїть на місці юнака у військовій формі.         

ЯРИНОВСЬКИЙ

(вигукуючи):

Що за чортівня?!                              

ГОЛОС

(за спиною Яриновського):

А я кажу: летіть додому! Це буде набагато ліпше і для вас і для нас.                           

Яриновський вихопив мінібластер, і, повернувшись на 180°, натиснув на спусковий гачок. Промінь пройшов крізь військового і вперся у стіну.                                         

ЯРИНОВСЬКИЙ

(вигукуючи):

Що тут відбувається, чорт забирай?!                        

Вихопивши рацію, Борис Станіславович вибіг із зали, а за ним і решта астронавтів.

Вони бігли у бік каюти начальника експедиції.    

  Яриновський триалий час не міг зв’язатися зі «Скафом-11».

Новохатський тривалий час не міг зв’язатися зі «Скафом-11». Нарешті йому вдалося це зробити.

НОВОХАТСЬКИЙ

(кричить у рацію):

У нас проблеми!                    

ТАРНАВСЬКИЙ

(глузливо):

Ми ж вам дали підтримку!                

ЯРИНОВСЬКИЙ

(кричить у рацію, продовжуючи бігти овгим коридором):

До біса! Ми забираємося звідси як тільки ми будемо у безпеці, – знищити цей корабель!                   

За ним та його «захистом» бігли кілька привидів чоловічої статі у військовій формі, намагаючись поцілити бодай одного астронавта. Та їх спроби були марними. Астронавти перебували на великій відстані, і намагалися збільшити її. Джулін біг слідом за Зелінським.

ДЖУЛІН

(вигукує глузливо):

А я сподівався, що потанцюю з привидом! А тут бачу, що справа пахне керосином! Треба воювати з ними!                  

ЯРИНОВСЬКИЙ

(глузуючи із Джуліна):

Якщо хочеш, то повертайся! Скажеш, що хочеш потанцювати! А я хочу повоювати з ними!                      

ДЖУЛІН

(вигукуючи):

Ну, вже ні! Якщо ти воюватимеш, то і я робитиму те саме! 

Астронавти повернули праворуч, і опинилися поруч каюти екіпажу. Пробігши ще кілька метрів, вони опинилися поруч електрощита. Яриновський озирнувся. Позаду нікого не виявилося. Він почав гарячково вимикати усі вимикачі. Нарешті, останній з них було вимкнуто.                                    

ЯРИНОВСЬКИЙ

(пошепки):

А тепер, усім зняти взуття, і йти якнайтихіше! Де тут люк, крізь який ми сюди потрапили?                 

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(пошепки):

Десь поруч каюти командира.      

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Перш, ніж ми підемо звідси, ми повернемося в заберемо касети.                 

ДЖУЛІН:

А може, до біса касети? Забиратися треба!      

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Ні. Ми маємо виконати свою роботу до кінця. Ми маємо з’ясувати що сталося, та те, чому не повернувся цей космоліт. Усі готові йти далі?       

АСТРОНАВТИ

(хором, шепочуть):

Так.

Ледь пам’ятаючи розташування кают, астронавти по темряві йшли у бік каюти командира космольота де Нємцов знайшов комп’ютер та диски з дискетами до нього.  Пройшовши кілька кроків, Яриновський зупинився.  

ЯРИНОВСЬКИЙ

(пошепки):

Ми маємо забрати дискети з дисками. 

ДЖУЛІН

(йдучи позаду):

Усі?

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Так. А навіщо вони привидам?                      

Відчинивши двері, Яриновський зайшов до каюти. За ним прослідували інші. У каюті було так само темно, як і усюди на космольоті. Звикнувши до темряви,, астронавти помітили ліворуч від входу комп’ютер, який як і раніше стояв на столі. Поруч нього дискет видно не було. Де вони? Можливо тут хтось був після них, і позабирав їх чи поставив назад на полицю? Для астронавтів був кращим другий варіант цього запитання. Бо якщо тут хтось був – а це міг бути тільки командир космольота – і забрав, принаймні, ті диски та дискети, які вони відібрали для себе, то у них не буде жодного епізоду, подібного до того, який вони розслідують зараз. Здогад – це одне, а подивитися матеріали і знати хоча б приблизно з ким або з чим вони мають справу – це зовсім інше.                           

Яриновський підійшов до столу на якому виднівся силует комп’ютера.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(пошепки):

Сподіваюся, що усе на місці. 

Провівши кілька разів рукою по столі, астронавт намацав кілька дискет та дисків, які лежали поруч комп’ютера. Усього їх налічувалося п'ятнадцять.                           

ЯРИНОВСЬКИЙ

(пошепки):

Усі.

Підійшовши до полиці, він почав збирати решту дискет та дисків.                                        

ЯРИНОВСЬКИЙ

(пошепки звертається до товаришів):

Нам час. Необхідно ще якось проникнути до операторської, і забрати касети. Якщо не усі, то, принаймні, із записами.

Вийшовши із каюти, астронавти пішли у бік банкетної зали. І ось, нарешті, вони дісталися до місця. Неподалік входу зупинилися, прислухалися. У залі було галасливо. Чулися п’яні вигуки чоловіків. Зазирнувши усередину, астронавти побачили, що по стінах були розвішані підсвічники. Складалося враження, що тут світло і не зникало. Але у коридорі було темно.    

ЯРИНОВСЬКИЙ:

У нас проблеми. Але все рівно, треба забрати касети. І ми це зробимо.               

Вони почули голоси. Хтось виходив із зали і прямував у їхній бік. Розмовляли двоє чоловіків і двоє жінок. Вони порівнялися з тим місцем, де стояли астронавти, де стояли астронавти. Здавалося, астронавтів ось-ось помітять. Але, вони настільки захопилися розмовою, що нічого і нікого не помічали. Як не намагалися астронавти почути бодай слово – усе марно. Так минуло хвилин п'ятнадцять. Коли вже здавалося, що їм звідси ніколи не вийти, астронавти почули, як між співрозмовниками спалахнула сварка. Прислухавшись, астронавти впізнали голос командира. Він сперечався, очевидно, з кимсь із пасажирів. Астронавти бачили, як командир розмахнувся і кілька разів вдарив свого співрозмовника. Той впав долу. Юнак вихопив зброю і не цілячись кілька разів вистрілив. Його співрозмовник не рухався.

ДЖУЛІН

(пошепки):

Як це може бути? Вбити привида не можливо!                          

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(пошепки):

Не забувай, друзяко що той, хто вбив теж привид.             

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Значить, лише привид може вбити собі подібного. У кого є якісь ідеї з цього приводу?                 

НЄМЦОВ:

Що ти маєш на увазі?

ЯРИНОВСЬКИЙ

(пошепки):

Є думка, але вона мені не дуже подобається…

ДЖУЛІН:

Яка?

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Виходячи з того, що привид може вбити привида, а ми цього зробити не можемо, то нам треба якось пересварити їх між собою…               

ДЖУЛІН:

А чому б і ні! Тільки як це зробити?                   

НЄМЦОВ

(показуючи у той бік, де щойно застрелили людину):

Дивіться! І як це розуміти?                 

Той, у кого щойно стріляли, встав з підлоги, і як ні в чому не бувало пішов у своїх справах.                 

ДЖУЛІН:

Я так розумію, що вони знають, що вони привиди…                     

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Так… Але…                                 

ДЖУЛІН

(перебиває Яриновського):

Що?                                       

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Він майже п’ять хвилин був не у змозі реагувати ні на що навколо. Про що це може говорити?

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Ми можемо якось їх вбити і у нас буде майже п’ять хвилин додаткового часу!

НЄМЦОВ:

І що ми можемо зробити, щоб вони усі померли?

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Я ще не придумав.

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(пошепки притискаючись до стіни):

Сюди хтось іде!

Решта зробили те саме.                       Із банкетної зали вийшло кілька людей. Потім ще. Поступово тіней у коридорі ставало більше.                      

ДЖУЛІН:

Ми так ніколи не виберемося Їх стає дедалі більше.  

НЄМЦОВ

(стоїть поруч Джуліна):

Не панікуй! Усе буде гаразд.                      

НЄМЦОВ:

Так, звісно. Але командир, чи вірніше, його привид виявить пропажу.

ДЖУЛІН

(глузливо, з докором):

Нехай подякує, що залишився комп’ютер. А то могли б і його забрати!        

НЄМЦОВ

(не розуміючи докору Джуліна):

Занадто веселий!                   

ЯРИНОВСЬКИЙ

(гримаючи на Джуліна та Нємцова):

Ви тут для того, щоб обмінюватися дотепами, чи прийшли виконувати свою роботу?! Повернемося додому, тоді можете хоч луснути від сміху! А зараз прошу виконувати свою роботу!         

Джулін насупився і замовк.                   Не встигли астронавти замовкнути, як поруч них промайнуло кілька тіней. Хлопці у черговий раз притислися до стіни, і завдяки цьому лишилися непоміченими.  Поступово зала пустіла. Нарешті, свічки почали згасати. Гомін ставав все тихіше і тихіше. Нарешті усе стихло.        

ЯРИНОВСЬКИЙ

(пошепки):

Здається, час.

Він зазирнув до зали. Там було тихо і темно.     

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Нємцов зі мною, решта лишається тут!

Борис та Михайло почали крастися до банкетної зали.    Коли вони були майже біля операторської, пролунав голос:   

ГОЛОС:

Хто тут?                                  

Астронавти зупинилися і завмерли. На відстані п’яти метрів вони побачили тінь яка рухалася у бік виходу. Біля виходу тінь зупинилася і обернулась ще раз оглянути приміщення, яке покидала.                                                 

НЄМЦОВ

(пошепки):

Ледь не провалили операцію.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(встаючи з підлоги):

Так. Пішли!

Вони добралися до операторської.                 

ЯРИНОВСЬКИЙ

(вигукуючи):

Що таке?! Зачинено!                       

Борис витягнув кортик.                                

НЄМЦОВ:

Дозволь я.

Узявши з рук з рук колеги кортик, астронавт вставив у отвір. За секунду щось луснуло. Астронавти завмерли. Як і раніше, було усе тихо.                                

НЄМЦОВ

(відчиняючи двері):

Ось і все.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(усміхаючись):

Тобі не у космосі працювати, а грабіжником сейфів!                  

НЄМЦОВ

(жартома):

У космосі усе згодиться!

Вони зайшли у середину. Так само, як і тоді, коли Яриновський був тут сам, усе було на своїх місцях. Лише на полиці не вистачало однієї касети.                          

ЯРИНОВСЬКИЙ

(питає наче сам у себе):

Де касета?

НЄМЦОВ

(дістаючи касету з відеомагнітофона):

Тут! Вони її дивилися а ми завадили.              

Швидко зібравши касети і порозпихавши їх по кишенях, куди тільки було можливо, вони так само тихо вийшли з операторської, і пройшовши залу, вийшли у коридор, пошкодували, що не узяли із собою якусь сумку.   Цієї миті увімкнулося світло, і астронавти побачили у кількох кроках від себе декілька постатей. Вони тримали мінібластери націлені на Яриновського та Нємцова. Михайло хотів було бігти, але Яриновський його зупинив.  

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Сенсу вже нема!

Той зупинився.                               Два астронавти дивилися на три мінібластери, націлені на них. Розуміючи своє становище, Яриновський усміхнувся. 

НЄМЦОВ

(тихо):

Що?                           

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Вони, мабуть, не чекали від нас такої нахабності… Ми не лише проникли до їхнього корабля, а ще й викрали у них усю їхню інформацію, яка ще стирчить з наших кишень…                      

Нємцов зрозумів думки Яриновського і вони обоє зареготали так голосно що три охоронці з лайнера не відразу зрозуміли що їм робити.                                     

ОХОРОНЕЦЬ

(розвертаючись у бік каюти капітана корабля):

Панове! Прошу йти за мною.

Два мінібластери ще були націлені на астронавтів, тому їм довелося підкоритися цьому наказові.

Охоронці «Місячного сяйва» завели астронавтів у капітанську каюту. Там сиділи капітан, його помічник і заплакана стюардеса. Та сама, яка знайшла новачків на лайнері.  

  Яриновський та Нємцов розуміли що тепер живими їх навряд чи випустять з цього лайнера.   

НЄМЦОВ

(нахабно):

Ми зробили щось не так?                                           

КАПІТАН «МІСЯЧНОГО СЯЙВА»:

Та, ні… Нічого іншого я від вас і не чекав…            

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Чому нас не вбили?                      

КАПІТАН «МІСЯЧНОГО СЯЙВА»:

Я віддав такий наказ!                         

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Чому?                                         

КАПІТАН «МІСЯЧНОГО СЯЙВА»

(охоронцям, які привели астронавтів):

Ви вільні!                               (звертається до Яриновського та Нємцова):

Я хочу з вами поговорити!               

НЄМЦОВ

(говорить так щоб його почули усі):

Звучить загрозливо…

КАПІТАН «МІСЯЧНОГО СЯЙВА»:

А ви що хотіли? Ви вважаєте, ми навмисно вас намагалися звідси  прогнати, як з якогось замкнутого суспільства? Ні… Ми хотіли вас попередити, щоб не сталося чогось гіршого. Але ж ні! Вам обов’язково потрібно було всувати свій ніс у наші справи! Тепер я не знаю що з вами робити: вбити чи просити у вас допомоги…        

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Я не розумію…

КАПІТАН «МІСЯЧНОГО СЯЙВА»:

Я спробую вам пояснити. Ви сідайте. Розмова буде довга…                      

Астронавти пошукали найближчі до себе місця, і сіли.

КАПІТАН «МІСЯЧНОГО СЯЙВА»: 

Так вже трапилось, що кілька років тому ми вилетіли із Землі – третьої планети Сонячної системи – у круїз. Щось з самого початку пішло не так. Ми довго не могли вирахувати наш між просторовий кидок. Чомусь комп’ютер постійно збивався. Врешті решт ми вирішили, що з комп’ютером щось не так але відміняти круїз ніхто не хотів – це великі гроші. Якби ми відмінили цей круїз, компанія «Місячне сяйво» була б на грані банкрутства. Тому ми все прорахувавши «вручну», якщо так можна сказати, без допомоги комп’ютера. Лише коли ми увімкнули гіпердвигун зробивши міжзоряний кидок, і зупинились на першому етапі круїзу, ми зрозуміли свою помилку: там де раніше були планети, тепер була чорна діра…                      

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Ви потрапили у неї?

КАПІТАН «МІСЯЧНОГО СЯЙВА»:

Ні, не у саму діру. Ми були поруч. Але те тяжіння, яке вона давала, потроху затягувало нас у неї. Наш двигун не міг подолати це тяжіння. Мною було прийнято рішення нічого не казати пасажирам. Про дійсне положення корабля знають лише кілька членів команди.   

НЄМЦОВ:

Але, як ви вибралися з неї?       

КАПІТАН «МІСЯЧНОГО СЯЙВА»:

Я сам не розумію… Як на мене, незабаром має закінчитися наш круїз. Сьогодні ми повинні були відсвяткувати десятиріччя компанії «Місячне сяйво», і нарешті повертатися додому – на Землю. Але… –

Він замовк.              

НЄМЦОВ:

Що?

КАПІТАН «МІСЯЧНОГО СЯЙВА»:

Я сам не розумію що трапилось…  Наш корабель був запрограмований на певний маршрут. Цей маршрут закінчився сьогодні. Усі намагання відключити цю програму не дали результатів… Я дійсно нічого не розумію…                     

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Та, поясніть, нарешті, що ви хочете сказати?!

КАПІТАН «МІСЯЧНОГО СЯЙВА»:

(вказуючи на пульт управління кораблем і важель-джойстик м’якої посадки):

Корабель нас не слухається. Ми не можемо повернути навіть цей важіль.                    

Помічник капітана підійшов до важеля і показав, що він не рухається, яку б силу той не застосовував.               

ПОМІЧНИК КАПІТАНА:

Я його тримаю, але він навіть не ворухнеться, наче я якийсь привид, а не людина! 

Яриновський та Нємцов перезирнулись.             

КАПІТАН «МІСЯЧНОГО СЯЙВА»:

Спробуйте ви… У мене є одна неймовірна ідея. Бо ми не можемо відкрити навіть люк, а ви спокійнісінько увійшли на наш корабель, і гуляєте тут усіма каютами і відділеннями. А я просто у відчаї.       

Астронавти мовчали. Нємцов почув, як у нього на голові заворушилося волосся.                                 

НЄМЦОВ:

Ви знаєте, що минуло не десять, а сорок років?

ПОМІЧНИК КАПІТАНА:

Так, хронометр показав це: ми якось перестрибнули у часі точно на сорок років.

Яриновський встав і підійшов до важеля м’якої посадки. Він обережно узяв його у руки, і трохи потягнув униз. Як за командою корабель підняв свій ніс…                          

СТЮАРДЕСА

(вигукує):

Ми привиди!                             

Яриновський відпустив важіль, і злякано-здивовано подивився на Нємцова. Той з таким же виразом обличчя дивився на Яриновського.                                              

СТЮАРДЕСА

(плачучи):

Допоможіть нам повернутися на Землю!

Яриновський мовчав, не знаючи, що відповісти. Уся мозаїка дійсності, що як уламки була у його голові, почала складатися у якусь картинку. Та ця «картинка» йому не подобалася…    

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Мені треба переговорити з моєю командою!            

КАПІТАН «МІСЯЧНОГО СЯЙВА»:

Гаразд. Я так і думав, що ви це скажете…  Ви вільні Але якщо ви не повернетесь і ваш корабель розстикується з нашим, я зроблю усе, щоб знайти вас і вбити!

ЯРИНОВСЬКИЙ

(виходячи з каюти капітана):

Ми повернемось!

НЄМЦОВ

(йдучи коридором):

Треба якомога швидше забиратися звідси!     

ЯРИНОВСЬКИЙ

(додаючи швидкості):

Так.  

Борис швидко йшов, і Михайло ледь встигав за ним.  Так вони пройшли повз якісь двері, а коли побачили, що десь вже близько якийсь вихід, почали бігти. Нємцов весь час дивився угору, шукаючи поглядом люк, через який вони потрапили сюди. Угорі його не було.                             

НЄМЦОВ

(вигукує):

Знайшов!

Стереофотограф натиснув кілька кнопок. Люк було відчинено.

Першим у люк стрибнув Яриновський. Михайло тим часом озирнувшись побачив, що до нього біжать два охоронці. Один з них підняв мінібластер. Коли прийшла черга стрибнути Михайлові, він відчув нестерпний біль. Відчувши, що щось негаразд, Борис буквально силоміць ухопив товариша, і потягнув його крізь люк. Охоронці були вже близько, але Яриновський встиг зачинити кришку люка. Люк ніхто угорі не намагався відкрити. Чи не міг?..

Якось з’їхавши стикувальним трапом, Яриновський впхнув Нємцова до компресорного відсіку «Скафа-11». Потім відкрив внутрішній люк, і таким само чином впхнув безтямного товариша у корабель. Перед тим, як зачинити люк, Борис натиснув кілька кнопок, і корабель почав процес роз стиковки від «Місячного сяйва».              Оксана Бур, яка це усе бачила, бо була поруч внутрішнього люка на чергуванні, відкрила нижній люк, допомагаючи занести Нємцова усередину.                                

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Треба занести його до моєї каюти!               

ВОЙНОВИЧ:

Що трапилося?

ЯРИНОВСЬКИЙ

(вигукуючи):

Якби я знав! Де Зелінський та Джулін? Вони повернулись?

ГОЛОС

(позаду Яриновського):

Так.

У Яриновського полегшало на душі, бо він не забув своїх хлопців на круїзному лайнері. Але полегшення було не на довго. 

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Чорт забирай! Моя перша експедиція і ось маєш!                         

ВЛАСИК:

Не хвилюйся. Усе уде гаразд.                 

ЯРИНОВСЬКИЙ:

А якщо ні?! А якщо Нємцов на все життя залишиться інвалідом, чи, ще гірше, помре?!              

ВЛАСИК:

Гірше не буває. Припини думати про погане! Це наказ!                

ЯРИНОВСЬКИЙ

(трохи помовчавши):

Знаєш, Це моя перша експедиція, і те, що мене у ній призначили начальником, це нічого не означає. Ми – одна команда. Не дивлячись на те, що більшість – це ті, з ким я полетів уперше: ось ти, Андрію, Оксана та інші – усі ви – мої друзі. А друзів як відомо, втрачати боляче.                      

ВЛАСИК:

Я розумію. І все-таки треба сподіватися на краще                       

До них підійшла лікар зоряного флоту.            

ЯРИНОВСЬКИЙ

(хапає жінку за руку):

Як він?

ЛІКАР ЗОРЯНОГО ФЛОТУ

(звільняючи руку):

Заснув. Займіться чимось.

ТАМАЗОВ:

Чим? Я навіть не знаю, що ми можемо протиставити тому, з чим маємо справу.                

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Щось придумаємо.

ТАМАЗОВ:

У тебе є ідеї?

ЯРИНОВСЬКИЙ

(до самого себе):

Чи є у мене ідеї?

Він мовчав і дивився крізь ілюмінатор у той бік, де зараз знаходився круїзний космоліт.                         

ТАМАЗОВ

(кричить):

Ну, що ти мовчиш?! Ти будеш щось робити чи ти так і будеш роздивлятися цей привид?!       

ОКСАНА БУР

(кладучи на плече

Тамазова руку):

Заспокойся. Нам залишається сподіватися, що усе буде гаразд.

(звертається до начальника експедиції):

Борисе, у тебе є якась ідея?                      

Яриновський стоїть поруч ілюмінатора роздивлявся лайнер.  

ЯРИНОВСЬКИЙ

(трохи помовчавши):

Ось що. Ідей поки що немає. Я хочу дещо переглянути на дискетах. Нємцов! – гукнув він стерео фотографа, і відповзу ж схаменувся. – Ой, вибачте, забув… Хтось ще окрім Михайла вміє користуватися стереоапаратурою?                    

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Я вмію!

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Гаразд. Візьми Оксану, і перегляньте усі касети, які нам вдалося забрати. Я до вас підійду трохи згодом. І скажеш Шеймбергові, нехай зв’яжеться із Землею і розповість, з чим нам тут довелося мати справу. 

(тихо):

Якщо нас не стануть вважати божевільними.

Яриновський віддав наказ.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(подумки):                

«А чому у них із Нємцовим не відібрали касети?»   

І відразу ж він відповів на своє питання:    

«Тому, що вони самі хочуть розібратися, що з ними сталося і сподіваються, що ми їм у цьому допоможемо… А ми втекли! Як останні боягузи!»                 

Раптом космоліт у якому перебували астронавти струснув поштовх. На якусь мить здалося, що літальний апарат зараз розвалиться на дрібні шматочки. Але він встояв.             

ЯРИНОВСЬКИЙ

(тихо):

Ось воно. Почалося…

ВЛАСИК

(вигукуючи):

Ти поглянь на них! Привиди, а стріляють, наче живі!

ЯРИНОВСЬКИЙ

(вигукуючи):

Без жартів! Може і привиди, та Нємцова якось підстрелили! Увімкнути на повну потужність системи броньового та біологічного захисту!

Власик подивився на колегу, і хотів було щось запитати, та Борис відразу йому відповів:                             

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Хто їх знає чим вони стріляють! Можливо за цей час, поки їх не було, вони винайшли ще щось, чим бажають зараз «поділитися» з нами! Я піду подивлюся матеріали, що ми вилучили. Можливо, вони щось підкажуть нам…                   

Яриновський швидко попрямував до виходу, та зупинився. 

ЯРИНОВСЬКИЙ

(звертаючись до пілота):

До речі, Ренате! Відлети на відстань пострілу. Якщо вірити тому, що я дізнався, вони не можуть керувати своїм кораблем! І побіг у стереолабораторію космольота.                      

ДЖУЛІН

(відводячи космоліт на безпечну відстань):

Що? Як це не можуть керувати кораблем?       

***

За кілька хвилин Борис вже відбирав диски та дискети, щоб вивчити той матеріал, що на них містився. Це були носії, на яких розповідалося про подібні випадки, на зразок того, який розслідувала його команда. Кожен такий носій містив розповідь про той чи інший політ астронавтів від Сонячної системи, їхню зустріч з астронавтами-привидами. Але ні на комп’ютерних носіях, ні тим більше на відеокасетах не згадувалося про спосіб боротьби з подібними явищами. Він увійшов до системи Світового Мозку, щоб відшукати щось подібне до цієї ситуації.     Перша подібна цій, ситуація трапилася у січні 2178 року. Але на відміну від теперішніх подій, тоді з радарів зник космоліт, у якому перебували 20 астронавтів. То був косо літ з дослідницькою експедицією, і тоді, у 2178 році, знайшли лише космоліт, на якому не виявилося жодного з астронавтів. Яриновський вже завершував перегляд відібраного матеріалу, але того, що він сподівався знайти, так і не було. Начальник експедиції почав мигцем переглядати решту матеріалу. Йому на очі потрапили 2 диски, які його зацікавили. Це події, які трапилися з 13 січня по 28 лютого 2147 року, коли начальником експедиції був Петро Шнипор. А також події п’ятирічної давнини, коли на Землі було винайдено речовину, яка мала властивість згортати Всесвіт. Проте, ні на цих двох, ні на решті дискет та дисків не було тієї інформації, яку сподівався знайти Борис.                                  Відпустивши Оксану та Олександра, Борис ще довго сидів за комп’ютером, та нічого особливого так і не знайшов. Він вимкнув комп’ютер і пішов до своїх товаришів.    Пройшовши приблизно половину шляху, астронавти відчули потужний удар об борт літального апарату. Наступної митті із шаленою швидкість щось вдарило об протилежний борт космольота.  Увімкнувши рацію, Яриновський скомандував, щоб поки не відповідати пострілом на постріл. Щоб не піддаватися на провокації з боку ворога.                                        Нарешті Яриновський був поруч дверей кают екіпажу.

Ступивши ще один крок, двері відчинилися, і Яриновський увійшов у середину.                   Дехто з його товаришів стояли поруч установок, і вже готові були завдати удару у відповідь.            Яриновський підняв угору правицю, показуючи цим самим, що не варто відповідати ударом на удар.               

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Не варто. Тим більше, що це не допоможе. Нам треба пам’ятати з якою метою ми тут.             

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Але ж якщо ми не оборонятимемося, то у такому разі…      

ЯРИНОВСЬКИЙ

(перебиваючи Зелінського):

Гаразд. Відстрілюватися дозволяю, але щоб це не переросло у справжню війну. Просто, покажіть їм, що ми не беззахисні.

ТАРНАВСЬКИЙ

(вказуючи трьом силовикам на зброю):

Зрозуміло.                                

ЯРИНОВСЬКИЙ

(звертається до Зелінського та Бур, піднімаючи над собою 2 диски, які його більше за усю решту зацікавили):

Тепер ось про що. Це два диски, на яких міститься інформація про перебіг експедиції дві тисячі сто сорок сьомого року, під керівництвом Шнипіра Петра Івановича, а також ще про одну, подібну цій експедицію, де є способи боротьби з привидами.                 

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Свого часу, з привидами боролися за допомогою срібних куль.                

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Олександре, ви досвідчена людина.

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Та, ні… Просто чомусь згадалося…             

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Ну, так, звісно. Але нажаль, це нам не допоможе.  

(трохи помовчавши):

Ну, гаразд. Ми щось придумаємо. А поки що нам потрібно буде знову продертися на «Місячне сяйво» до каюти командира, і переглянути бортовий журнал. Можливо у ньому ми знайдемо розгадку зникнення цього круїзного лайнера на такий тривалий час…

ДЖУЛІН:

А раптом…                                 

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Що, вони приготуються до нашого приходу?        

Джулін киває.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Якщо ти не помітив, то я тобі скажу: вони вже підготувались… Ми із Мишком обіцяли повернутися до них… Це я і збираюся зробити!          

ДЖУЛІН:

Я не піду! Дурних нема! Де гарантія, що вони нас не переб’ють як Нємцова?!

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Ми обіцяли повернутися, і ми повернемось. Сашко, ти підеш зі мною?..              

Яриновський запитав якимось таким тоном, що Олександр не зрозумів: чи це наказ, чи це питання.

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

(трохи розгублено):

Це… Запитання чи наказ?

ЯРИНОВСЬКИЙ

(посміхнувшись):

Запитання.

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Піду. Мені самому цікаво.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Що ж, хто не ризикує, той не п’є шампанського! Що б там не було, ми маємо ризикнути. Пам’ятайте: зброя нам у даному випадку не союзник. Нам треба діяти так, щоб ми могли, якщо буде потрібно, перехитрити ворога. Самі розумієте, хоч ми і дослідницька експедиція, нам доведеться діяти в умовах, максимально наближених до бойових. Хоча, повторюю ще раз: привида не можливо вбити ні бластером, ні тим більше, так званою «срібною кулею». Це вам не вампір і не перевертень. З ними було б значно легше.                    

До каюти зайшла лікар зоряного флоту, і усі звернули погляди у бік дівчини. Її обличчя було блідим. У неї було таке обличчя, що Джуліну здалося що вони втратили свого товариша. 

Начальник експедиції поглянув на Воєйкову. У його очах вона бачила ту іскру надії, що і в очах решти членів команди. А можливо, він живий? Нехай він краще залишиться серед них! Чорт забирай! Це ж перша експедиція у житті молодого астронавта Яриновського у ранзі начальника експедиції!                  

Борисові цієї миті стало байдужим усе, у тому числі і те, що це його остання експедиція, останній вихід у відкритий космос. І нехай навіть після повернення на Землю його звільнять з роботи. Яриновський думав зараз не про це. Нємцов став для нього таким само товаришем, як і решта тих, хто його зараз оточував. Він не хотів втратити свого товариша і так само, як і решта, хотів бачити Олександра живим.                       

До цього бліде обличчя лікаря зоряного флоту поступово почало рожевіти і в решті решт набуло звичайного кольору.

ЛІЛІЯ

(тихо):

Я прийшла запитати дозволу на відпочинок.          

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Як там Сашко?                             

ВОЄЙКОВА:

З ним усе гаразд.                             

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Можна його побачити?                    

ВОЄЙКОВА:

Зараз не бажано. Він спить.                      

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Йдіть відпочиньте.

У Яриновського та решти з’явилася надія, що їх товариш незабаром буде з ними. А тоді, чому ж коли Лілія прийшла, вона була такою блідою? Можливо, вона заспокоює товаришів, говорячи, що Нємцов відпочиває? Можливо, вона не хоче їм сказати самого жахливого, того, що вони втратили одного із своїх товаришів і колег?                Погані думки та передчуття оточили начальника експедиції. Він думав про одне: треба вмовити лікаря зоряного флоту, щоб провідати товариша.                 Яриновський ще раз підійшов до дівчини. Астронавти бачили, як Борис довго розмовляв з Воєйковою, намагаючись переконати її у тому, що саме зараз він має побачити стереофотографа.

Врешті решт, йому вдалося переконати лікаря зоряного флоту. Жінка кивнула, і жестом показала начальникові експедиції, щоб той ішов за нею.                  Пройшло не так багато часу, коли Яриновський повернувся. Вираз його обличчя говорив, що з їхнім товаришем усе гаразд.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Із Сашком усе добре. Будемо сподіватися, що незабаром він буде вже бігати. Шеймберг! Зв’яжіться з «Місячним сяйвом», і скажіть, нехай припинять вогонь. Ми повертаємося. Як і обіцяли. Інші готуйтеся до висадки на лайнер. Джулін, якщо ми не повернемося за добу, то не намагайтесь якось нас врятувати. Ми самі зв’яжемося з вами. Зелінський і силовики йдуть зі мною. Решта залишається тут. Це наказ!                      

Пам’ятаючи про круїз який здійснив лайнер минулого разу, під час якого він і ще кілька астронавтів перебували на його борту, начальник експедиції вже у дверях, коли ті були відчинені, додав:                                      

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Про всяк випадок будьте готові до того, що лайнер здійснить ще одну «подорож». Я так розумію, що їхня подорож вже скінчилася і комп’ютер лайнера чекає інших команд. Я не знаю, яким чином їхній комп’ютер відраховує час, але коли я там був, лайнер зробив останню зупинку у круїзі, хоча повинен був зробити це сорок років тому. Так що будьте готові до будь-якої їхньої витівки!                      

ДЖУЛІН:

Але ж стільки часу спостерігаємо за «Місячним сяйвом», а він стоїть на місці. Він не рухається!                 

Яриновський зробив крок у бік дверей, відкрив їх, і зупинився у проймі.                                         

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Воно, взагалі-то так. Але… я ж кажу, про всяк випадок.                        

Джулін кивнув на знак згоди, і сів у крісло пілота, даючи зрозуміти, що у нього запитань  більше нема.     Яриновський обвів поглядом астронавтів, і вийшов з каюти.

ШЕЙМБЕРГ

(кричить з нижньої палуби):

Борисе! «Місячне сяйво» дало згоду! Вони нас чекають! Кажуть, що з миром!                  

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Гаразд! До виходу!

За кілька хвилин Яриновський у супроводі Зелінського, Тарнавського, Войновича, Власика та Тамазова, чекали у компресорному відсіку «Скафа-11» коли закінчиться процес стикування двох кораблів. А ще за кілька хвилин вони йшли порожніми коридорами, які створювали враження, що це давно покинутий, забутий і залишений усіма напризволяще лайнер. Насправді, – і про це пам’ятали астронавти, – це було не так. Тиша, яка зараз тут панувала, таїла у собі небезпеку на кожному кроці. Чого чекати зараз – Борис Яриновський не знав. Чи то їх просто зараз просто розстріляють, як намагалися це зробити із Нємцовим, чи то їх дійсно чекають з миром...                                  

Борис підняв угору правицю, прислухався. У коридорі зберігалася тиша, наче на цвинтарі.                   

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(пошепки):

Тихо, наче на цвинтарі.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(пошепки):

У тому-то і річ, що «наче».

Яриновський приклав вказівний палець правиці до вуст, дав знак, щоб було тихо. Астронавти замовкли, і знову запанувала тиша. Вони продиралися крізь напівморок до каюти капітана. Коли астронавти нарешті добралися до неї, двері так само, як і минулого разу легко відчинилися, і вони опинилися в освітленому приміщенні каюти.                                 

ВЛАСИК:

У мене таке враження…                         

Яриновський:

Окрім нас, тут нікого немає.    

ВЛАСИК

(стоячи на своєму):

А я кажу, що є! Ти у потойбічні сили віриш? До того, як очолити цю експедицію, ніхто з астронавтів, – як тих, хто зараз знаходився на «Місячному сяйві», так і з числа тих, хто знаходився на «Скафі-11», – не вірили, і мабуть, ніколи не повірили б у потойбічні сили, доки, доти, доки не побачили цього самі. Але тепер згадавши свою зустріч з минулого перебування на цьому лайнері…                      

Борис промовчав, лише трохи усміхнувшись…  

  Наступної миті Тарнавський завмер як вкопаний.

ТАМАЗОВ

(звертається до Тарнавського):

Що таке?                                  

ТАРНАВСЬКИЙ

(ледве дихаючи):

Поглянь на крісло.                        

Усі астронавти як за наказом поглянули на крісло, на яке дивився Тарнавський, і… у кріслі сидів хлопчик років п’ятнадцяти а поруч нього стояла дівчинка років семи. Діти дивилися на астронавтів, так жодного разу і не кліпнувши очима. У такій тиші минуло близько двох-трьох хвилин. Як астронавти, так і діти, дивилися один на одного вивчаючим поглядом.      

Зелінський навпомацки знайшов свій «Polaroid», обережно витягнув його, і, майже не цілячись, натиснув на кнопку. За кілька секунд на підлогу впав знімок. Олександр підняв його, і… на знімку було зображено порожнє крісло.  Раптом діти кудись зникли, а за кілька секунд знову були поруч крісла. Тільки зараз було навпаки: дівчинка сиділа у кріслі, а хлопчик стояв поруч. Поглянувши на знімок, Зелінський лише знизав плечима.                         

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(упівголоса, показуючи знімок Яриновському):

Нічого не розумію! Чому вони не забажали фотографуватися?            

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Що ж тут незрозумілого? Ми для них, можна сказати, вороги. Прийшли на чужий корабель щоб повернути їх на Землю. Але, мені здається, що вони вже звикли до ТАКОГО життя.    

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Тоді ми маємо піти.                     

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Ніхто нікуди не піде. Краще переглянь бортовий журнал, і знайди імена цих двох дітей.                      

ХЛОПЧИК

(продовжуючи стояти поруч крісла):

Навіщо ви прийшли?                        

Астронавти промовчали, не знаючи, що відповісти. 

ХЛОПЧИК:

Ви вторглися до нашого світу непроханими гостями. Ми просто хотіли побувати у круїзі, а ви заважаєте нам відпочивати. Ми живемо тут своїм життям. Ви маєте залишити нас. Що вам від нас потрібно?              

Яриновський хотів відповісти, але його перебив Зелінський, який не чув хлопчика, а дуже шумно порсався у капітанському столі:                                                  

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Ось! Знайшов! Це Ігор та Ганна Скакун. Хлопчику п'ятнадцять, а дівчинці – сім років. Батько дітей – Володимир Васильович, а мати – Оксана Володимирівна. Каюта другого класу на другій палубі за номером вісімсот сорок один.          

Яриновський переводить погляд то на дітей, то на Зелінського.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(звертається до Зелінського):

Дякую, Олександре!                        

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Щось ще?                                  

Яриновський був незадоволений тим, що Олександр так неввічливо перервав розмову, яка щойно почалася.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(видихаючи):

Так… Подивись, хто значиться у реєстрі пасажирів. Кажуть, що…                            

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(черговий раз перебиваючи начальника експедиції):

Знаю… На космольоті було багато високих гостей запрошених з інших утворень…                      

  Яриновський розумів що треба Зелінському дати якесь завдання, щоб той не перебивав його.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Так. Подивися хто, а я із Петром та Андрієм зараз піду перевірю що коїться у вісімсот сорок першій каюті другого класу.                  

Почувши, що до них у каюту має йти чужинець, діти миттєво були поруч вхідних дверей. Вони стояли розставивши руки, тим самим даючи зрозуміти, що не бажають щоб хтось заходив до їхньої каюти.                                    

ЯРИНОВСЬКИЙ

(присівши перед дітьми):

Ми тут не для того щоб завдати вам болю.            

ГОЛОС

(лунає збоку крісла):

А навіщо ж?                                         

Від несподіванки астронавти завмерли на тих місцях, хто де знаходився. Якийсь час ніхто з них не міг вимовити жодного слова. На мить запанувала мертва тиша.    Нарешті оговтавшись від шоку, який охопив астронавтів, Яриновський випростався і, підійшовши майже упритул до крісла, привітався з юнаком у військовій формі. Про себе Борис відмітив, що на відміну від дітей, юнак не зник, а залишився у кріслі.                                             

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Я так розумію, ви капітан цього лайнера?

ЮНАК У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ:

Так. Минулого разу вас з товаришем затримали охоронці у банкетній залі і привели до мене.      

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Так і було. Ви нас відпустили а ми натомість пообіцяли повернутися.

Юнак у військовій формі кивнув на знак згоди.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

І ось ми тут.

ЮНАК У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ:

То ж чим зобов‘язані вашому візиту?

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Ми хотіли б дізнатися про обставини зникнення «Місячного сяйва». Власне, тому ми тут.                        

ЮНАК У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ

(кричить):

Ми не зникали! Залиште нас у спокої! Повертайтесь додому!

ЯРИНОВСЬКИЙ

(з твердістю у голосі):

Ми не полетимо звідси доти, доки не виконаємо своєї роботи.

  Дивлячись на юнака у військовій формі, астронавтам було зрозуміло, що він приймає якесь рішення. Яке б воно не було − як для самого юнака, так і для астронавтів – воно, це рішення, далося йому нелегко. Адже саме зараз юнак як командир круїзного лайнера повинен зробити вибір: або погодитися і розповісти усе, аби Яриновський та його команда допомогли усім, хто тоді перебував на борту круїзного лайнера повернутися на Землю, або назжди залишитися у відкритому космосі.

ЮНАК У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ:

Гаразд. Я розповім про те, що трапилося у період з травня по листопад дві тисячі сто п’ятдесят сьомого року. Але натомість ви маєте повернути нам відеокасети, диски та дискети. Гадаю, такі умови для вас будуть прийнятними?    

ЯРИНОВСЬКИЙ

(заперечливо хитаючи головою):

Я не можу погодитися на ваші умови навіть частково. На касетах містяться матеріали, які мають побачити мешканці усіх планет Сонячної системи. Я лише виконую свою роботу.       

ЮНАК У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ:

Ви мусите погодитись на запропоновані умови. У гіршому випадку самі знаєте що вас чекає… Хоча… Вже мабуть чекає. Та коли прийде той час я не знаю…                

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Що ви маєте на увазі?                         

Та капітан не відповів, а лише вичікуючи дивився на Бориса.                                          

Настала коротка пауза.

Через деякий час Яриновський порушив мовчання.

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Гаразд. Ми згодні з вашими умовами. Але ми вам повернемо матеріали лише тоді, як ви розповісте про те…

ЮНАК У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ

(перебиваючи Яриновського):

Тут я ставлю умови! Нехай хтось з ваших йде за касетами та дисками, а я тим часом починаю свою розповідь. Згода?

Яриновський розумів, що сперечатися безглуздо, і подивився на Андрія Власика. Той ствердно кивнув головою, і підштовхнув Тарнавського, щоб той повернувся на космоліт і забрав матеріали. Тарнавський поглянув на Войновича і вони обох пішли на «Скаф-11».                          У команді Яриновського були зібрані ті, хто за час своїх виходів у відкритий космос навчився розуміти один одного за рухом брови або мускулів обличчя.            Коли Тарнавський вже збирався йти, він зустрівся поглядами з Борисом який швидким рухом підняв і опустив ліву брову. Два силовики вийшли, але знак Яриновського був зрозумілий: якщо ви повернетесь, то, хоча б, встигніть зробити копії…  

Коли двері каюти зачинилися, юнак заговорив, звертаючись до Бориса:                                          

ЮНАК У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ:

Тепер я розповім про події тижневої… Тобто, вибачте як я розумію, сорокарічної давнини.       

КОРЕСПОНДЕНТКА

(яка полетіла з командою Яриновського):

А записувати нашу розмову і знімати те, що тут відбувається, можна?             

ЮНАК У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ

(посміхнувшись):

Можна. Якщо у вас щось вийде…            

Зелінський відразу зв’язався із «Скафом-11» і через свій передавач почав запис на комп’ютер що знаходився у них на космольоті. Камера його передавача була встановлена у каюті командира круїзного лайнера «Місячне сяйво».     Оксана з комп’ютера на який ішов сигнал з «Місячного сяйва» відкрила доступ для будь-якої інформаційної астрокомпанії. Через кілька хвилин кореспонденти були вже готові розпочати репортажі для своїх астрокомпаній з місця події.              

Увімкнувши камеру астрокомпанії «Галактика», Вікторія Сироваткіна, яка було власним кореспондентом цієї астрокомпанії, розпочала свій репортаж:                         

КОРЕСПОНДЕНТКА

(починаючи репортаж):

Наша зйомочна група знаходиться зараз на зв’язку з круїзним лайнером «Місячне сяйво», який ось вже протягом сорока років вважається зниклим разом з екіпажем та пасажирами. Нагадуємо вам, що останнього разу круїз ний космоліт бачили на радарах п’ятого листопада дві тисячі сто п’ятдесят сьомого року о двадцятій годині тридцять вісім хвилин незалежного часу. Після цього «Місячне сяйво» зник з радарів. Більше його ніхто не бачив і ніхто нічого не знає про його долю. На наших екранах ви бачите керівника експедиції, що його знайшли астронавти експедиції Бориса Яриновського. А поруч… Здається, там теж хтось є…                      

КОРЕСПОНДЕНТКА

(звертається до Яриновського):

Хто це?                                       

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Поруч мене стоїть капітан круїзного лайнера «Місячне сяйво». Назвіться будь ласка.                     

ЮНАК У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ:

Карпов Сергій Анатолійович.             

КОРЕСПОНДЕНТКА

(звертається до Карпова):

Скільки вам років?                 

КАРПОВ:

Двадцять сім. Або шістдесят сім…                 

КОРЕСПОНДЕНТКА

(продовжуючи інтерв’ю з капітаном «Місячного сяйва»):

Сергію Анатолійовичу! Розкажіть, що трапилося того дня – п’ятого листопада дві тисячі сто п’ятдесят сьомого року, – починаючи з того моменту, коли космоліт зник з радарів, тобто, після дванадцятої тридцять вісім незалежного часу.   

КАРПОВ

(поглянувши по черзі на Яриновського та Зелінського):

Хм… зник з радарів… Того дня о двадцятій тридцять вісім, коли нам потрібно було вже відлітати з орбіти Землі, наш комп’ютер ніяк не міг вирахувати міжпросторовий стрибок. Відміняти політ нам не дозволили, тому ми вирішили прорахувати стрибок «вручну», якщо так можна сказати. Це було нашою головною помилкою.

КОРЕСПОНДЕНТКА:

Що саме ви називаєте помилкою? Астронавігатор помилився у розрахунках?         

КАРПОВ:

Отут ні. Якраз астронавігатор не помилився ані на парсек. Теоретично усе було правильно. А от практично…                  

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Що сталося?

КАРПОВ:

Маршрут, який вирахував астронавігатор, був правильний. Але на шляху раптом з’явилася чорна діра, і наш міжпросторовий стрибок проходив крізь неї. Про неї ми не знали…            

СИРОВАТКІНА: 

А як ви дізналися, що з вами щось не так? – запитала кореспондентка.                            

Карпов посміхається, дивиться на Яриновського. 

КАРПОВ:

Як? Ми почули розмову астронавтів з вашого космольота коли вони назвали нас привидами.            

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Тобто?

КАРПОВ:

Розумієте, корабель наш був з самого початку маршруту був запрограмований на усі зупинки, передбачені розкладом круїзу. Весь цей час ми не керували кораблем. Після першого ж між просторового стрибка, ми зрозуміли, що щось не так. Що планети, які повинні були знаходитися в одному місці, раптом опинилися в іншому. Я, як капітан лайнера, не став нічого розповідати пасажирам, бо все рівно, висадок на планети заплановано не було. Лайнер виконував своє запрограмоване завдання, а ми нічого не могли з ним зробити, бо стали, наче, прозорі. Ми відчували усі речі, але не могли їх навіть поворухнути.         

СИРОВАТКІНА:

Як це?

КАРПОВ:

Лайнер здійснював програму, а ми стрибали разом з ним, молячи Бога, щоб на місці, де раніше були орбіти планет, тепер не з’явилася сама планета… Так ми стрибали до вчорашнього дня, коли закінчилася програма лайнера на круїз. Нашим здивуванням були астронавти, що раптом з’явилися на лайнері, і спокійнісінько рухали усі речі…                      

ЯРИНОВСЬКИЙ

(подумки):

«Так ось чому ніхто не забрав у нас касети! Вони просто не могли цього зробити…»  

Цієї миті тихо відчинилися двері, і до каюти зайшов Джулін. Карпов вказав місце, куди поставити ящик з касетами, дисками та дискетами, і дав знак операторові, що можна продовжувати зйомку.             

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(пошепки, здивовано):

Джулін! Що ти тут робиш?

ДЖУЛІН:

Я приніс касети.                          

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

А хто керуватиме «Скафом-11», коли раптом цей вирішить політати?                        

ДЖУЛІН:

Я поставив його на саморегулювання. Якщо «Місячне сяйво» кудись полетить, то наш космоліт полетить за ним на відстані декількох парсеків.  

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Зрозуміло.                              

Тим часом продовжувалася розмова по Космонету.   

СИРОВАТКІНА:

Але, як ви опинилися біля Койдера-III?

КАРПОВ:

Як? Та, навіть я не розумію, що за сорок незалежних років планети можуть рухатися. Перед тим, як повернутися на Землю, ми повинні були побувати на Койдерані – другій планеті системи Койдер, – та чомусь опинилися поруч Койдера-III – третьої планети, яка і затягнула нас на свою орбіту. Тепер ось вже другий незалежний день ми кружляємо навколо неї…    

ЯРИНОВСЬКИЙ:

І ви не намагалися зв’язатися з Койдером-III, щоб якось повідомити про себе?                 

КАРПОВ:

Чому ж? Намагалися… Але, нас чомусь, ніхто не бачив. Я взагалі не розумію, чому нас могли побачити астронавти із «Скафа-11», і чому нас бачите ви!                  

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Так, дуже цікавий факт. Та, думаю, що цим питанням краще зайнятися науковцям із Землі.                      

КАРПОВ

(дивиться на Яриновського):

Так. Якщо команда зі «Скафа-11» нам допоможе потрапити хоча б на орбіту Землі, ми будемо їм дуже вдячні.

 ЯРИНОВСЬКИЙ:

Мені самому цікаво…  Тому я беру на себе відповідальність забезпечити повернення лайнера на Землю. Вибачте…   

Яриновський вимкнув Космонет.                    

КАРПОВ:

Що ви робите?!

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Те, що потрібно знати, вони вже знають. А інше – коли повернемось. Ви мені дозволите зв’язатись з моєю командою?

КАРПОВ:

Так, звісно, хоч я нічого і не розумію… Але, нічого іншого мені не залишається, як тільки довіритися вам…

ЯРИНОВСЬКИЙ

(звертається до Тамазовим):

Тамазов, зв’яжись з Джуліним.

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Джулін тут.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(здивовано):

А хто на «Скафі»?                       

ТАРНАВСЬКИЙ:

Шеймберг, Тарнавський Нємцов, та жінки. Космоліт на автопілоті буде слідувати за круїзним лайнером. Ми можемо керувати «Місячним сяйвом», а наш космоліт слідуватиме за нами на відстані кількох парсеків без нашої допомоги.                      

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Гаразд. Нехай жінки перейдуть сюди. Шеймберг теж. Інші нехай залишаться там.                      

Тамазов відразу побіг у бік виходу з «Місячного сяйва» передавати наказ начальника експедиції. Через кілька хвилин на «Місячне сяйво» зайшли Лілія, Оксана, яка повинна була перевірити захист круїзного лайнера щоб вирішити, чи придатний він для перельоту. Повернувся Петро Тамазов, та прийшов Шеймберг.

НЄМЦОВ

(по рації):

Усі добралися нормально?

ЯРИНОВСЬКИЙ

(тихо):

Так Усе гаразд.                               

НЄМЦОВ:

Я можу розстикуватися?                        

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Так. Даю дозвіл.                          

Через кілька хвилин коли на круїзному космольоті вже почалися приготування до перельоту, усі відчули легкий поштовх. Це розстикувався «Скаф-11». Яриновському стало якось не по собі, але він швидко привів себе до тями. Там, на «Скафі-11» залишився його найкращий поранений друг. Але йому він довіряв найбільше.                      

Два космольоти вирішено було перегнати у Сонячну систему на орбіту Землі. Але, коли Зелінський почав вираховувати стрибок на комп’ютері, у нього нічого не вийшло.             

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(вигукує): :

Не розумію!

ЯРИНОВСЬКИЙ ТА КАРПОВ

(разом):

Щось не так?                                  

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

По-моєму, їхній комп’ютер знову не хоче розраховувати стрибок! Якісь неполадки! Він, звісно, щось розрахував, але мені не дуже подобаються ці цифри…                     

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Може, краще прорахувати вручну»?

КАРПОВ

(обриваючи Зелінського):

Ні! Вже якось рахували «вручну»! Краще вже довіритися комп’ютеру, ніж потрапити у чорну діру!                

ЯРИНОВСЬКИЙ:

А якщо на шляху теж є чорна діра, комп’ютер її у розрахунках обійде?

КАРПОВ:

Так. Повинен обійти. Та щось… Я не розумію, що саме, але щось мені не подобається у розрахунках… наче… Що?          

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Та, ні… нічого.

  Яриновський все-таки щось запідозрив. Але що саме – не сказав.

Незабаром усе і усі були готові до здійснення маневру.

ЯРИНОВСЬКИЙ

(після короткої паузи):

Отже, нам потрібно стрибати.

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(без бажання, даючи зрозуміти, що він проти):

Так. Усе пораховано, і, здається, правильно…                 

ЯРИНОВСЬКИЙ:

(Дивиться на Олександр):

Гей, що сталося?

Зелінський

(наполегливо)

Усе гаразд!..

Яриновський хитає головою.

Яриновський:

Тоді, усі по місцях! Ми йдемо на міжпросторовий стрибок!

Навіть Карпов, який насправді був капітаном лайнера, відразу послухався його наказу.  

Заревіли мотори, і «Місячне сяйво» з легким поштовхом пішло на орбіту Бойлера-III, щоб розігнатися для міжпросторового стрибка. Якби хтось спостерігав здалеку, він бачив би і інший космоліт, що через кілька хвилин після «Місячного сяйва» зробив те ж саме: тихенько пішов на орбіту планети Койдер-III. Це був «Скаф-11».                                        

БУР

(пошепки звертається до Воєйкової):

У мене якесь недобре передчуття. Наче щось зараз трапиться, і ми нічого не зможемо зробити.                           

ЛІЛІЯ

(пошепки):

Краще думай про щось хороше. Бо у мене вже мурашки по шкірі…                 

За годину усе було по-іншому: веселі обличчя усіх членів екіпажу лайнера, та здивовані обличчя команди зі «Скафу-11».

Космоліт наближався до брами, схожої на двері.. Коли «Місячне сяйво» пролетів крізь нього, на горизонті з‘явилася планета. Це був Плутон. Десь удалині виднівся силует планети Земля.

  Усі зрозуміли, що стрибок завершено.

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(вигукуючи):

Вийшло!                                   

Радісний Карпов теж хотів встати із свого місця, та зачепив склянку, що дала йому стюардеса Тетяна, і… вона впала від його дотику. Тоді він встав і побіг до пульту керування космольотом, кричачи усім:                                  

КАРПОВ

(кричить):

Щось не так з кораблем!                   

ЯРИНОВСЬКИЙ:

Що?!                      

Та Карпов нічого не кажучи, рвучко повернув лайнер у бік від орбіти Землі.                                       

ОКСАНА ТА ТЕТЯНА

(разом, кричать на Карпова):

Що ви робите?!

Тетяна кинулася завадити капітану корабля, та той відштовхнув її у бік. Вона відлетіла і… розбила скло…  Усі чвари відразу припинилися. Стало зрозуміло, що корабель тепер вже не привид. Але, чому? На це питання дуже швидко знайшлася відповідь. Усі, хто знаходився на «Місячному сяйві», побачили, що «Скаф-11» що теж зробив міжпросторовий стрибок слідом за круїз ним космольотом, стає примарним відображенням самого себе, зникаючи з поля зору, наче розчиняючись у безповітряному просторі…                                  

ЯРИНОВСЬКИЙ

(кричить, наче намагаючись через скло головного ілюмінатора ухопити зникаючий космоліт):

Ні! Я не хочу у це вірити!                                            

Зелінський не ворухнувшись, поглянув на Бориса, з прикрістю, безвихіддю і болем…                    Дійсність того, що трапилось, поступово заповнювала розум: тепер «Скаф-11» став привидом, врятувавши «Місячне сяйво» від цієї участі, своїм існуванням…                   

ЯРИНОВСЬКИЙ

(стогне):

Дмитро…

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(тихо):

Джулін…                                   

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(звертаючись до Яриновського):

Нам потрібно потрапити на «Скаф-11»…                 

ЯРИНОВСЬКИЙ

(тихо, замість відповіді):

Нємцов…

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(кричить):

Ми повинні врятувати наших хлопців! Хай поки літають навколо орбіти. Теоретично ми можемо потрапити на «Скаф-11» полетіти через чорну діру і обминаючи її повернутися на Землю…                     

ООКСАНА БУР

(якось приречено):

Скільки у нас часу?

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Поки космоліт не зник зовсім.  

Тамазов прямує до відсіку, де стоять рятувальні капсули та шатл.

ТАМАЗОВ:

Тоді, мало…

Зелінський попрямував слідом за ним, та зупинився, бо побачив, що «Скаф-11» набрав швидкість явно готуючись до між просторового стрибка.                             

КАРПОВ:

Як це у них вийшло?                       

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Запитаємо, коли вони повернуться…           

Зелінський зайшов у відсік.

ТАМАЗОВ

(звертається до Зелінського):

Сашко! Швидше!

ЗЕЛІНСЬКИЙ

(звертається до Тамазова):

Все. Ми запізнилися!..             

ТАМАЗОВ:

Тобто як?!

ЗЕЛІНСЬКИЙ:

Іди і переконайся сам!

  Джулін підбіг до оглядового вікна, та встиг тільки побачити, як його рідний космоліт зник на його очах та очах його команді.

  Пілот поглянув на начальника експедиції мовляв «Як же так?! Чому?!» Та Яриновський тільки опустив очі. Це був перший випадок у Яриновського коли в експедиції під його керівництвом були втрати.

Радість від повернення додому круїзного космольота «Місячне сяйво» нічого вже не могло затьмарити. Навіть зникнення «Скафа-11» якось відразу забулася усіма. Бо усе те, що пережили обидві команди, і ворогові не побажаєш! Та Яриновський вже будував новий план порятунку його кращого друга – Дмитра Нємцова та двох силовиків – Тарнавського та Войновича, − які залишилися за його наказом на «Скафі-11»… 

ФІНАЛЬНІ ТИТРИ

КІНЕЦЬ ФІЛЬМУ