Роззділ 8

       Між тим, астронавти, які знаходилися у каюті екіпажу, продовжували обстежувати космоліт.

       – Дивно, – сказав астронавігатор. – Ми його шукали, а він пролетів повз нас, наче стріла.

       ― Значить, – підсумував Нємцов, – усі системи у нормі.

       ― Авжеж! – вигукнув Зелінський.                                                     – Ти хочеш знати, звідки він так мчав?

       ― Певна річ, що не зблизька! – відповів стереофотограф, продовжуючи робити знімки.

       ― Коли ми повзли, наче ті черепахи – у цей час лайнер пролетівши тими тринадцятьма системами, які були відкриті за останній час, зупинився ось тут, де ми його знайшли!

       Нємцов відклав фотоапарат убік, і підійшов до другого астронавігатора.

       ― Він що… ― Нємцов замовк, не закінчивши фразу.

       ― Хочеш знати, чи він був у круїзі?

       Стереофотограф кивнув, і поглянув на другого астронавігатора.

       ― Так! – відповів Зелінський.

       ― Але ж, тут нікого немає! – вигукнув Нємцов. – Хто ж ним керує?!

       ― Це теж нам належить з’ясувати. – сказав Яриновський, заходячи до каюти. Він щойно повернувся з просторів відкритого космосу. – Ну, які новини? – запитав він.

       Зелінський та Нємцов розповіли усе, що їм вдалося з’ясувати.

       ― Карти якісь є? – запитав Яриновський.

       Зелінський поклав перед начальником експедиції кілька карт.

       ― Датовані другим листопада дві тисячі сто п’ятдесят сьомого року. – пояснив він.

       ― Гаразд. Я потім передивлюся. Джулін не виходив на зв’язок?

       ― Ні. – разом відповіли астронавігатор та стереофотограф.

       ― Я зараз зв’яжуся з ним, і дізнаюся, як у нього справи. – мовив Яриновський, дістаючи рацію.

       Не встиг Джулін відкрити журнал, як у нього увімкнулася рація.

       ― Слухаю! – відповів другий пілот.

       ― Що там у тебе? – запитав начальник експедиції.

       Джулін розповів про те, що він побачив у каюті начальника експедиції, потім сказав:

       ― Зараз я хочу переглянути бортовий журнал.

       ― Гаразд. – відповів начальник експедиції. – Я не вимикаю рацію. Інформуй мене про кожен свій крок.

       ― Зрозумів! – відповів другий пілот.

       Бортовий журнал являв собою товсту книгу, розбиту на кілька розділів, де окрім дати старту круїзного космольота було записано кількість пасажирів та членів екіпажу. Окрім цієї інформації, кожен день був розписаний по хвилинах. Із журналу можна було дізнатися, що коїлося на «Місячному сяйві» у будь-який день і час.

       Джулін так близько поклав поруч журналу рацію, що Яриновський чув, як другий пілот гортає сторінку за сторінкою.

       Раптом Яриновський почув, як у каюті падає стілець.

       ― Сергію! Що там у тебе?!

       Джулін мовчав.

       ― Що там відбувається, чорт забирай?! – закричав Яриновський.

       Він чув, як Джулін ставив на місце стілець.

       Підійшовши до столу, другий пілот ухопив рацію.

       ― Краще було б – сказав він запинаючись – якби я залишився вдома.

       ― Але, ти вже тут, на «Місячному сяйві» – сказав начальник експедиції. – Що там у тебе трапилося?

       ― Ви не повірите, хлопці! – вигукнув другий пілот.

       ― Що саме? – запитав Нємцов, який разом із Зелінським підійшов до начальника експедиції, і чув кожне слово Сергія.

       ― Останній запис у бортовому журналі датований… – Джулін замовк.

       ― Говори! – вигукнув Яриновський. – Не тягни «кота за хвіст»!

       ― Останній запис датовано четвертим липня дві тисячі сто дев’яносто сьомого року! – вигукнув Джулін. – Тобто, сьогоднішнім числом!

       ― Як це? – не зрозумів Зелінський.

       ― Іди, і подивись сам! – вигукнув Джулін. – Я тобі кажу те, що бачив на власні очі!

       ― Якщо так, то… – почав було Яриновський, потім запитав, – Котра година була, коли ми його бачили?

       ― Двадцята сорок вісім незалежного часу. – відповів Джулін.

       ― Мінус п’ятнадцять хвилин – час коли він нас обігнав – міркував Яриновський. – Виходить, ми з ним зустрілися, о двадцятій тридцять три. – Він поглянув на незалежний годинник. Була двадцята тридцять три.

       ― Значить, – відповів Нємцов, – він був поруч найдальшої з цих систем, десь о десятій двадцять сім чи о десятій тридцять три.

       ― Здається мені, хлопці, – сказав начальник експедиції, – починається сама цікава частина нашого перебування у відкритому космосі!

       ― Потім Яриновський звернувся до Джуліна: 

       ― З тобою усе гаразд?

       ― Так. – відповів другий пілот.

       ― Ми зараз будемо. – сказав начальник експедиції. – Ти щось казав про диски та дискети? Скільки їх?

       ― По чотириста вісімдесят вісім кожного найменування. –

       ― Почни відбирати ті, у яких говориться про випадки, подібні до цього. А ми зараз будемо.

       ― Але ж, вони усі розслідувані.

       ― Нічого! Я хочу переглянути події після повідомлень про зникнення космольотів.

       ― Гаразд! – коротко відповів Джулін, і вимкнув рацію.

       ― Ну, хлопці, – звернувся Борис Яриновський до своїх колег та друзів, – ходімо до каюти начальника експедиції.

       Один за одним вони вийшли з каюти екіпажу.