Розділ 6

    Експедиція під керівництвом Тарасюка вела останні приготування, після чого відправиться на Меркурій, звідки трохи більше, ніж за добу, залишить межі Сонячної системи.

    Після занять до Тарасюка підійшов астронавт з Меркурія.

    -Ігор Іванович Тарасюк? – запитав він.

    Тарасюк обернувся.

    -Так. Чим можу бути корисним?

    -Мене звати Марк Гімрей. Я один з тих, хто увійшов до складу експедиції.

    Гімрей зроби паузу, потім продовжив:

    -Справа у тому, що у складі експедиції відбулися деякі зміни.

    -Зміни? – перепитав Тарасюк. – А що трапилося?

    -Взагалі-то, нічого особливого. Картограф Джонатан Армстронг з Юпітера відкликаний у сімейних справах. Просить вибачити його, що не повідомив особисто.

    Тарасюк встиг з Армстронгом потоваришувати, а ось зараз він дізнається, що його, Армстронга, відкликали. Тепер йому, Тарасюку, треба шукати, ким замінити Армстронга.

    -А заміну прислали? – запитав начальник експедиції.

    -Так. – відповів Гілрей. – Замість Армстронга полетить Мері Пасард. Їй двадцять п’ять років. Не дивлячись на молодий вік, вона не гірший фахівець, ніж Армстронг.

    Тарасюк чув про Мері Пасард, але вона у складі його експедиції вперше, і тому він не міг сказати який Мері фахівець.

    «Звичайно – подумав Тарасюк – я вже знаю Армстронга, а цю леді…»

    Роздуми Тарасюка перервав голос Гілрея, який продовжував стояти поруч нього.

    -Ось вона йде. – показав очима Гілрей на дівчину, яка проходила повз них.

    Тарасюк побачив перед собою високу, струнку, темнокосу дівчину, яка проходила повз них у якихось п’ятнадцяти-двадцяти метрах. Вона обернулася у їхній бік, і Тарасюк побачив її обличчя, продовгуваті риси якого говорили про те, що вона виходець Юпітера. Високе чоло, великі овальні очі, і – на це Тарасюк звернув особливу увагу – приємна чарівна посмішка. Дівчина аж ніяк не показувала на свої роки. Дивлячись на це юне створіння, можна сказати, що Мері не двадцять п’ять, а вісімнадцять-двадцять років. Порівнявшись з Тарасюком та Гілреєм, вона посміхнулась їм, і пішла у бік тренувальної бази, яка була розташована поруч інституту часу.

    Коли Мері зникла з горизонту, Тарасюк звернувся до Гілрея:

    -Дякую, що попередили про зміну.

    Потиснувши один одному руки, Гілрей пішов, а Тарасюк залишився сам, глибоко замислившись.

    Думаючи про експедицію, Тарасюк не помітив, як почав йти, і підійшов до приміщення, де він зазвичай проводить тренування.

    Так думаючи про своє, він е помітив, як пройшов повз стоявших Ольстера і тих, хто прилетів разом з ним.

    -Доброго дня, Ігоре Івановичу! – гукнув Тарасюка Ольстер.

    -Вибачте мене, Кемрідже. – вибачився Тарасюк зупинившись. – Я трохи замислився про своє.

    -Вибачень не треба! – відмахнувся Ольстер. – Я вас чудово розумію. Завтра у вас старт експедиції і усі думки про неї.

    -До того ж – додав Тарасюк – треба звикнути один до одного.

    -Так. – погодився прибулець. – Але, гадаю, усе буде гаразд.

    -подіваюсь. – зітхнув начальник експедиції від Сонячної системи.

    -Ну, гаразд. – сказав Ольстер, дивлячись на годинник. – Вже досить пізно, а вам завтра збиратися у дорогу. Так що більше затримувати вас не смію.

    -Так, ви праві. Мені час.

    Ольстер потис землянинові руку, і той попрямував до готелю.