Embedded Files
ПОЧАТКОВІ ТИТРИ
ПЕРША СЕРІЯ
Залишився тиждень до Нового 2147 року.
До цього усіма улюбленого свята готувалися мешканці Землі. Також святкування планувалося провести і на решті планет Сонячної системи.
Наступного року виповнюється 50 років з того часу, як була завершена колонізація планет системи.
З березня до червня 2074 року були колонізовані 5 з 9 планет Сонячної системи. Ними стали Місяць (Місяць тут узято у якості планети у зв’язку з тим, що починаючи з 1 січня 2000 року він вже не був супутником третьої планети Сонячної системи), Марс, Меркурій та Сатурн. А з червня по серпень 2097 року була колонізована решта планет серед яких Юпітер, Уран, Нептун та Плутон.
Тринадцятого січня 2147 року стартує експедиція до системи Жовтої Зірки на планету Монід, де як проінформували електронні засоби масової інформації, два з половиною незалежних роки тому загинула експедиція під керівництвом Михайла Гаркавенка.
Готувати експедицію до польоту доручили молодому астронавтові Петрові Шнипіру, який вже вдруге з того часу, як працює у Центральному Міжзоряному Бюро (ЦМБ) – а працює він там на протязі п’яти років – поведе експедицію у відкритий космос.
Саме цей молодий, високий, з блакитними очима, виправкою військової людини, і як про нього ще говорять співробітники по ЦМБ, з відмінним почуттям гумору, двадцяти чотирирічний юнак, три роки тому очолив першу зоряну експедицію. Це був перший випадок, коли на пост начальника експедиції призначено молодого астронавта. Тоді призначення Шнипіра було для багатої несподіванкою.
Ось що про ту експедицію писало газетно-журнальне видання «Світ Всесвіту»:
«Тринадцятого червня 2144 року стартує експедиція, яку очолить молодий астронавт Петро Шнипір. Експедицію у відкритий космос мав вести 45-річний Василь Пашков, який працює у ЦМБ протягом чверті століття. Сам Пашков виходець однієї з центральних областей України, звідки переїхав до столиці. Через хворобу, яка переслідує його вже протягом двох з половиною тижнів, він не зміг очолити цю експедицію. Після ретельного обстеження Пашкова, його кандидатуру як начальника експедиції було знято. Тому замість нього експедицію очолив Петро Шнипір якому двадцять один рік».
А ось фрагмент статті того ж видання від 22 грудня 2146 року, яке висловлює думку про те, що експедиція очолювана Гаркавенком, яка вийшла у відкритий космос слідом за Шнипіром, і малася повернутися за рік не залежно від результатів пошуків, навіть після того, як минуло два з половиною роки, не повернулася.
«Тринадцятого січня 2147 року стартує експедиція під керівництвом Петра Шнипіра. Ця експедиція вже друга у житті молодого астронавта.
Завдання експедиції під його керівництвом, з’ясувати причину, з якої не повернувся Михайло Гаркавенко та його товариші, які за версією однієї з газет Сатурна, загинули на планеті Монід, що знаходиться у системі Жовтої Зірки.
…Побажаймо ж успіху Петрові Шнипіру та його товаришам!»
Такими словами завершується ця стаття, яка займає дві сторінки видання.
Як і тоді, так і тепер спецвипуск розійшовся усіма планетами Сонячної системи. Були встановлені радіопередавачі за допомогою яких за перебігом експедиції мали змогу спостерігати мешканці усіх без винятку планет Сонячної системи.
***
Сидячи у своєму скромно обставленому кабінеті, у якому знаходилися прямо напроти вхідних дверей робочий стіл середніх розмірів, чотири стільці – на одному з них і сидів Шнипір, – праворуч від нього знаходився сейф, а ліворуч – вікно за яким виднівся велетенський сад висаджений мешканцями Землі у період з 2031 до 2140 року. Цей сад був самий великий не лише на Землі, але і у всій системі. Шнипір сидів за своїм робочим столом, готуючись до майбутньої експедиції.
Петро знав дату, коли Гаркавенко відправився у відкритий космос, тому, що він, Петро, був присутній на космодромі під час зльоту космольота Гаркавенка.
Знайшовши потрібну систему, Шнипір побачив, що це невелика система, де замість назв планет поруч них стояли лише цифри. Це означало, що систему було відкрито відносно нещодавно. Вони означали номер планети у системі та її величину. Розібратися з цифрами не складало ні найменших труднощів, тому, що під рукою у Шнипіра завжди був «Довідник Всесвіту». Відкривши його, Петро почав читати: «Система Жовтої Зірки одна із самих маленьких…» Петро знайшов систему Жовтої Зірки на карті. Планета Монід знаходилася під другим номером. Це означало, що вона знаходиться під другим номером від центрального світила системи.
Значить, експедиції під його керівництвом доведеться летіти на планету Монід, яка знаходиться… Шнипір придивився до карти, роздивляючись цифри поруч цятки, якою було позначено Монід, але логарифмічної лінійки поруч не виявилося, і він відклав «Довідник Всесвіту» у бік.
І без довідника він чудово знав, що відстань від однієї планети до іншої складає приблизно 39 астрономічних одиниць. Потім він дістав знімок, який переслав на Землю супутник 2,5 незалежних роки1 тому, і ще раз уважно поглянув на поверхню планети. За зображенням друга планета Жовтої Зірки нічим не відрізнялася від Землі того часу, коли Земля лише з’явилася у просторі Всесвіту. Точнісінько так виглядала поверхня Моніда. А так, як знімок був кольоровим, на ньому можна було роздивитися усі кольори веселки, що говорило про наявність на планеті достатньої кількості води, мінералів та хімічних елементів. З історії планети Шнипір дізнався, що Монід, якщо так можна висловитися, «живе друге життя». Три тисячі років тому планета буквально згоріла від перегріву головним світилом системи, тобто, світило спалило на планеті усе живе. З часом, світило саме згасло, і тепер є велетенським астероїдом, який кружляє у безповітряному просторі системи Жовтої Зірки. Тому зараз Монід «переживає другу молодість».
Придивившись краще, Шнипір побачив, що на знімку щось лежить на поверхні планети. Це було щось велике, тому, що його було видно з висоти зйомки, тобто, майже з орбіти планети. Але, як він не придивлявся, нічого розібрати не міг.
Шнипір поклав на стіл знімок, і відкинувшись на спинку стільця, закривши очі, став думати про те, що могло б бути зображено на знімку. Він перебирав у пам’яті усі публікації та повідомлення електронних засобів масової інформації.
Нарешті він встав, і, підійшовши до бару, тривалий час вдивлявся у його зміст. Потім відкрив, і дістав пляшку пива. Повернувшись до столу, мигцем кинув погляд на знімок, і відкрив пляшку.
Цієї миті на вхідних дверях засвітився зелений вогник, який сигналізував про те, що за дверима знаходиться відвідувач. Коли двері, які за кольором були як стіна провалилися у шахту, Шнипір побачив Віктора Лєлєснікова який стояв за ними.
ШНИПІР:
Доброго дня. Заходьте.
Лєлєсніков заходить у кабінет Шнипіра.
ШНИПІР:
Щось питимете?
ЛЄЛЄСНІКОВ:
Ні, дякую.
ШНИПІР
(ставить вже відкриту пляшку пива у бар):
Тоді і я не буду.
(звертається до Лєлєснікова):
Ви хотіли про щось дізнатися?
Не дивлячись на те, що Віктор був у нього підлеглим, але Віктор був старшим за Петра, і тому Петро все ще називав усю свою команду на «ви».
ЛЄЛЄСНІКОВ:
Не дізнатися, а повідомити. Повідомити про те, що старт переноситься на чотирнадцяту годину за Гринвічем2. З чим це пов’язано – я не знаю. Просили передати з ЦУПу.
ШНИПІР:
Раніше чи пізніше, для мене різниці нема. В решті решт я вже до цього звик. А чому не подзвонили?
ЛЄЛЄСНІКОВ:
Мабуть, це конфіденційна інформація, бояться, що прослуховують…
ШНИПІР
(здивовано):
Хто?
Лєлєсніков повів плечами, підходить до карти та довідника, які лежать на столі.
ШНИПІР
(помічає погляд Лєлєснікова):
Це я дивився, де знаходиться система Жовтої Зірки. Просто, хочеться, хоча б теоретично знати, куди доведеться летіти. Я так гадаю, що на дорогу нам доведеться витратити десь три незалежні дні3. Це в один кінець.
Лєлєсніков лише зітхнув. Зрозуміло, що майже половина доби піде на відліт у відкритий космос: поки ракетою доправлять команду на космоліт, який чекатиме на орбіті, поки дадуть дозвіл на відправку, поки космоліт розженеться, щоб вийти на траєкторію самого «відриву». Потім політ безповітряним простором, гальмування і в решті решт посадка на незнайому та чужу для кожного з них планету. А далі вивчення гравітації планети, повільна посадка з пошуком місця висадки.
ШНИПІР
(показує ручкою невелику ділянку карти):
За моїми розрахунками, шлях до системи Жовтої Зірки знаходиться тут. Відстань між Сонячною системою та системою Жовтої Зірки складає тридцять п’ять біліонів світлових років. Що стосується місцезнаходження цієї системи, то ось її координати.
Шнипір протягує Вікторові папір складений вчетверо.
ЛЄЛЄСНІКОВ:
Так, навпростець ми долетіли б туди за кілька годин. А тут дійсно так щоб не облітати не обійдешся. Доведеться двічі повертати. Повернути біля системи Сектор Ригель… До речі, поруч якої планети там сама сильна гравітація?
ШНИПІР:
Поруч Бергеза.
ЛЄЛЄСНІКОВ
(повертає Шнипіру папірець з розрахунками):
Значить, вийдемо на орбіту Бергеза, і розвернемо космоліт у бік системи Домерг. Там повернемо поруч Тріполя, і лише тоді повернемо на систему Жовтої Зірки. Весела подорож нам належить…
ШНИПІР
(багатозначно):
Так… Як Михайла Гаркавенка занесло так далеко?! І де тепер його шукати? Адже Монід – їхнє останнє відоме місце перебування. Знаєш, куди можна було залетіти за два з половиною незалежних роки на космічному кораблі?
ЛЄЛЄСНІКОВ:
Навіть не здогадуюсь. Ну, а не може бути так, що на зворотному шляху вони були обстріляні, або хтось прийняв їхній космоліт за космоліт нашого ВКФ?
ШНИПІР
(підходячи до бару і наливаючи собі соку):
Ви гадаєте, що вони були обстріляні?
ЛЄЛЄСНІКОВ:
Це одна з версій усіх засобів масової інформації.
ШНИПІР
(кладе перед співрозмовником той самий знімок, що роздивлявся до цього):
Тоді, як ви поясните ось це? Як ви вважаєте, що це може бути?
Лєлєсніков бере знімок, і довго роздивляється.
ШНИПІР
(через
півхвилини):
Цей знімок нам приніс два з половиною незалежних роки тому супутник.
ЛЄЛЄСНІКОВ
(заперечливо хитає головою):
Нічого напевне сказати не можу.
ШНИПІР
(зітхаючи):
Значить, поки ми не відправимося на пошуки наших колег, зображення на знімку залишиться для нас загадкою.
(після короткої паузи):
Можливо, Ви, Вікторе Петровичу, пам’ятаєте, навіщо ми послали два з половиною роки тому експедицію у відкритий космос?
ЛЄЛЄСНІКОВ
(киває):
Звичайно. Навіть, пам’ятаю статтю про ту експедицію. Як же там писалося… Щось на зразок: «Наша планета гине, – треба шукати нові місця для колоній землян».
ШНИПІР
(вигукує):
Точно! Тепер пригадую! І це все, для чого вони були послані?
ЛЄЛЄСНІКОВ:
Вони були послані на нововідкриту планету, перевірити, чи можна на ній жити.
ШНИПІР:
Так, так. Пам’ятаю. По-моєму, цей політ присвячений сумній даті: 75 років від дня нападу на нашу систему прибульців з Великої Магелланової Хмари.
ЛЄЛЄСНІКОВ
(знову дивиться на знімок):
Так, я чув про цю війну, Про неї писало багато засобів масової інформації. Навіть книга вийшла, яка так і називається: «Війна у Сонячній системі: аналізи та коментарі». Її написав Тамазов. Якщо бажаєте, можу дати почитати.
ШНИПІР:
Ні, дякую. Коли повернемося з експедиції, тоді і почитаю. За тиждень – Новий рік, а разом з ним, за тринадцять днів після його початку, у нас старт.
ЛЄЛЄСНІКОВ:
Вірно. Для астронавта, коли залишається двадцять днів до старту, можна сказати, що часу майже нема.
Шнипір повертається спиною до вікна. Лєлєсніков продовжує сидіти за робочим столом Шнипіра.
ШНИПІР:
До складу експедиції увійшли двадцять два астронавти. Змін нема, окрім того, що переноситься сам політ. Так що треба поки що відпочити перед польотом.
ЛЄЛЄСНІКОВ:
Так, Завтра буду у Вас. Можете зв’язатися зі мною у будь-який час.
Шнипір коротко киває. Лєлєсніков виходить.
Хвилини дві Петро дивиться на двері. Потім вмикає один з відеофонів, по якому цієї миті ішов випуск новин.
Ведучий говорить про те, що 13 січня 2147 року стартує експедиція під керівництвом Петра Шнипіра, а також, з якою метою її організовано.
Усе це Шнипір. знає і без новин. Він вимкнув відеофон, і з думками про майбутню експедицію виходить з кабінету.
***
Наступного дня Шнипір сидів за робочим столом, і так само, як і напередодні, роздивлявся знімок з Моніда. Знімок виглядав старим. Але це говорило лише про те, що предметом-плямою зацікавився не лише сам Шнипір. Вже не вперше дивлячись на знімок, Петро нічого нового там не побачив. Але, що за предмет лежить на поверхні планети, він зрозуміти так і не зміг. Продовжуючи дивитися на знімок, історик вже думав про щось своє. Він намагався не думати про майбутню експедицію, але у нього нічого не виходило. Як начальник експедиції, він розумів, що не думати про неї перед самим відльотом просто не можливо. Це була друга експедиція у кар’єрі молодого астронавта. Від нього знову залежатимуть життя людей. То ж він не міг підвести своїх старших товаришів, просто не мав права.
Шнипір так глибоко замислився, що не помітив, як до його кабінету зайшов Лєлєсніков, який пройшов поруч тихим кроком, і сів у глибоке крісло.
У такій тиші Шнипір просидів хвилин п’ятнадцять. Лєлєсніков сидячи у кріслі, спостерігав за Шнипіром. Таким він бачив Петра вперше.
Віктор так само тихо встав, і, підійшов до Шнипіра. Командир космольота ще раз поглянув на знімок, і поклав свою важку руку на плече юнака. Шнипір здригнувся усім тілом, що бувало з ним досить рідко, і рвучко обернувся. Побачивши Лєлєснікова, Шнипір видихнув з полегшенням.
***
ШНИПІР
(замість
привітання):
Вибачте мене, я трохи замислився. Давно Ви прийшли?
ЛЄЛЄСНІКОВ
(дивиться на годинник):
Близько п’ятнадцяти хвилин тому. Дурниці. Не варто турбуватися.
(жартує):
Я завжди можу почекати, коли хтось «блукає нашою Галактикою»…
Взагалі, Шнипір не залишав жартів без відповіді, і Лєлєсніков уже чекав на хід у відповідь з боку начальника експедиції.
ШНИПІР
(напівсерйозно):
Між іншим, я знаходився далеко за її межами!
Лєлєсніков регоче.
ШНИПІР
(серйозно):
Зараз нам неможна втрачати ані хвилини!
Лєлєсніков це і сам чудово розуміє.
ЛЄЛЄСНІКОВ
(посміхається, дивиться на свого товариша):
Ви славний малий, Шніпере! Гадаю, ви виправдаєте ті сподівання, які покладають на вас мешканці Сонячної системи, і наша команда також. Ви мені подобаєтеся як керівник. І якщо мені колись доведеться збирати експедицію, обіцяю, що вас я не забуду включити у список.
ШНИПІР:
Дякую за довіру. А зараз давайте займемося ось чим. Не скажу нічого нового, якщо говоритиму, що наша система гине і нам потрібно шукати нові планети для колоній землян. Це саме першорядне завдання. Таку планету знайшли декілька років тому, і експедиція Михайла Гаркавенка мала дати звіт про придатність або не придатність планети для життя. Відомо, що його експедиція прожила на планеті за незалежним календарем, приблизно місяць. Їхній експеримент завершився, і команда Михайла малася летіти на Землю. Але майже відразу після зльоту космольота, зв’язок з нами обірвався… більше про них ніхто ніколи не чув.
ЛЄЛЄСНІКОВ:
Так, я знаю це.
ШНИПІР:
Я поставив перед собою завдання: будь що розібратися у причинах загибелі Михайла Гаркавенка та його товаришів. Вам, гадаю, теж цікаво, що могло трапитися з нашими колегами.
ЛЄЛЄСНІКОВ
(зітхає):
Так, ви праві. У мене дотепер не виходить з голови той знімок, який ви показували мені напередодні. Є деякі ідеї, але, поки вони не підтвердяться на місці, навіть не варто їх висувати як версії. Можна поглянути на знімок ще раз?
Не говорячи жодного слова, Шнипір простяг знімок своєму співрозмовнику.
ЛЄЛЄСНІКОВ:
У мене є підозра, що саме через цю аномалію на планеті, команда Гаркавенка не повернулася на Землю.
ШНИПІР
(дістає ще один знімок, тільки збільшений):
Вдома я збільшив знімок, але це ні до чого не призвело. Єдина підозра, яка у мене з’явилася, так це те, що аномалія наша – металева. Але це, повторюю, лише підозра. Тому я побоююсь, що наша експедиція ні до чого не призведе. Я більше ніж впевнений, що пошуки можуть виявитися безрезультатними. Але дуже сподіваюся, що політ наш буде вдалим.
Шнипір навіть не помітив, як відвернувся від співрозмовника. Він дивився у вікно відсутнім поглядом. Лєлєсніков зрозумів, що Петро знову «блукає галактиками», і тихенько пішов з кабінету.
***
У п’ятницю, 13 січня 2147 року о 14:00 за Гринвічем, космоліт на борту якого велетенськими літерами було написано «КОРОЛЕВА СОНЦЯ» відірвався від Землі, і узяв курс у напрямку Гами Андромеди.
Ті, хто зібрався на космодромі, бачили, як космоліт з експедицією на борту перетворився спочатку на цятку, потім зник з поля зору. Проводжаючі ще довго дивилися кудись угору де мав би знаходитися космоліт, але його вже давно не було видно.
ПРОВОДЖАЮЧИЙ
(дивиться у той бік, де зник космоліт):
Ну, ось, ми ще одну експедицію відправили у відкритий космос. Тепер нам залишається лише слідкувати за перебігом експедиції. Хоча б ця експедиція нікуди не зникла.
***
Коли астронавти були вже добу у польоті, засоби масової інформації дуже багато друкували матеріалів присвячених експедиції.
Одна з газет Венери висловлює припущення, що команда Гаркавенка загинула при посадці на Монід.
Ось що писала, наприклад, газета Плутона:
«Два з половиною незалежних роки тому, у бік системи Жовтої Зірки відправилася експедиція під керівництвом Михайла Гаркавенка. Метою експедиції був пошук системи, планети або іншого утворення для нової колонії мешканців Землі Сонячної системи. За розвідданими Землі, таку планету знайшли у системі Жовтої Зірки. Саме команді Михайла Гаркавенка потрібно було прожити на планеті не менше одного незалежного місяця, щоб зрозуміти – чи можлива колонізація планети. У незалежності від результатів пошуків, за один незалежний рік експедиція повинна була повернутися. Минуло 2,5 незалежних роки, але експедиція Гаркавенка дотепер не повернулася…»
Далі газета розвиває гіпотези, чому команда Гаркавенка не повернулася на Землю.
***
Сидячи у каюті начальника експедиції, Шнипір знову замислився.
«Відомо, що команда Гаркавенка прожила на планеті майже один незалежний місяць, і вирішила летіти додому. Із фрагментів уривчастого зв’язку, який був занотований зв’язківцями, стало зрозумілим, що команда щось знайшла, але що саме – не відомо. Газети, цього, звичайно, не знають. Зв’язок урвався не так швидко як пишуть засоби масової інформації, а згасав поступово... Щось там трапилося. І тепер мені з командою доведеться їх шукати. Ми маємо знайти їх. Або, принаймні, те, що від них залишилося…»
Ще одна газета окрім своїх гіпотез, на перших шпальтах надрукувала знімок з Моніда. Це був той самий знімок, який зберігався у сейфі Петра Шнипіра.
ШНИПІР
(подумки):
«Де вони його узяли?..»
Космоліт вже далеко за межами Галактики. Ніхто ні про що не хотів говорити. Настрій у всіх був кепський. Усі знали, що цей політ, очевидно, виявиться одним із самих небезпечних, якщо не самим небезпечним у житті кожного з них. Ніхто ще не був на Моніді. А експедиція яка була – не повернулася. Важко сказати, що можна очікувати від цієї планети. У системі Жовтої Зірки були п’ятеро з тих, хто зараз знаходився у космольоті, але на планети ніхто не висаджувався.
Шнипір розклав на столі карту, ту саму, за якою він вивчав маршрут, увімкнув голограмний сканер8, і карта висвітилася на вертикальному екрані посеред рупки. Він ще раз поглянув зосередженим поглядом на карту. Потім звернувся до своїх товаришів, тому, що на даний момент командир космольота Віктор Лєлєсніков був зайнятий.
ШНИПІР:
Наш шлях проляже територією чотирьох систем та однієї туманності.
Усі замовкли і повернулися у його бік.
ШНИПІР
(продовжує):
Навпростець, як це прийнято у нас в навігації, полетіти не вдасться – прямо за курсом три системи, тому нам доведеться двічі повертати.
(показує на
карту):
Перша система, яку нам належить пролетіти, це Гама Андромеди, планети якої не придатні для життя. Простір їхній труєний неоном. Також не придатна для життя система Сектор Рігель, до складу якої входить вісімнадцять планет. Усі вони отруєні газами сильної дії. Але, знаходячись у системі, ми підлетимо до планети Бергез, вийдемо на її орбіту, і розвернемо космоліт у бік системи Домерг. Там точнісінько так само повернемо поруч Тріполя, і, лише тоді візьмемо курс на систему Жовтої Зірки. Також пролетимо поруч із Сектором Сиріус та туманністю Кінська Голова. Намагатися треба летіти обережно, тому, що вони заселені, а тамтешні мешканці не дуже полюбляють космольоти Землі.
Усі уважно слухали.
Поки Шнипір знайомив членів експедиції з тими утвореннями, територією яких проляже їхній шлях, космоліт увійшов у простір Гами Андромеди.
Вони наближалися до однієї з планет цієї системи. У момент наближення планета знаходилася попереду праворуч від космольота, тому Сергій Аксьонов трохи скинув швидкість космольота, даючи можливість спостерігати за заходом сонця на планеті, повз яку іони пролітали. Шнипір вже висловив головну думку, тому перервав свою розповідь, вимкнув голограмний сканер, і, разом з усією командою в’ївся очима в ілюмінатор.
ОЛЕКСАНДР ГЛАЗКОВ:
Не вперше бачу захід світила на іншій планеті, але щоразу дивуюся його красі.
Ті, хто сидів у космольоті, дійсно вже не вперше мали таку змогу. На космольоті не було жодної людини, яка б не бачила захід головного світила на іншій планеті хоча б декілька разів.
Коли Сонце зайшло за горизонт планети, Аксьонов додав у швидкості, і космоліт продовжив свій шлях.
Особливістю міжпростірного польоту є той факт, що зліт і посадка часто займають більше часу, ніж сам політ. Тож «Королева Сонця» майже половину незалежної доби вилітала за межі Сонячної системи, а тепер, вже за 24 незалежні години після відльоту із Землі, вони залишили межі Гами Андромеди. За кілька хвилин вони увійдуть до системи Сектор Рігель, де їм потрібно розвернутися.
Михайло Муха та Юлія Войтович вже сиділи за картами, вираховуючи найбільш оптимальну траєкторію польоту.
ОЛЕКСАНДР МУХА
(звертається до пілота,
кричить):
Повертай на Бергез!
Ці слова були звернені до пілота, хоча він вже і сам почав знижувати швидкість, шукаючи на горизонті серед видимих планет системи Сектор Рігель Бергез. По мірі свого досвіду, Сергій звик довіряти не цифрам астронавігаторів, хоча і їх теж з рахунків не скидав, а своїм очам. Відлічивши від головного світила вісімнадцяту, саму крайню планету, він повернув космоліт прямо на неї.
Повернути по орбіті єдиної ще не заселеної планети Сектора Рігель для Сергія та Олександра не складало особливих зусиль. Вони робили подібні трюки не один десяток разів. Тому за якихось дві-три незалежні години9, космоліт летів у бік Домерга.
ОЛЕКСАНДР ГЛАКОВ
(звертається до Аксьонова, попереджаючи цім команду про те, що зараз буде ще один поворот):
Повертай на Тріполь!
Валерій Роїк, молодий картограф, узятий на космоліт після Університету Космічного Флоту Землі, дивиться на карти системи Домерг і ніяк не може знайти на них планету.
ВАЛЕРІЙ РОЇК
(звертається до команди):
А де знаходиться Тріполь?
ВАСИЛЬ ПАШКОВ:
Ех, молодь! Тріполь – це третя планета системи Домерг. Планети системи на карті позначено цифрами, але пілоти називають цю планету Триполь тому, що з орбіти планета виглядає так, наче окрім води та трьох плям суші тут нічого нема. Так воно, загалом, і є. На планеті життя нема, є лише копальні з видобутку титану. Тому пілоти використовують планету як розворотний пункт.
Космоліт вже був на орбіті Тріполя, і готувався до відльоту у бік безповітряного простору.
МИХАЙЛО ЗЄМЦОВ
(кричить):
Стійте! Не відриватися!
Аксьонов незадоволено дивиться на Олександра.
МИХАЙЛО ЗЄМЦОВ
(натискає кнопку відеофона):
Зв’язок!
Тієї ж миті на екрані відеофона з’явилося зображення Качалович Дарини, директора ЦУПу. Тиждень тому їй виповнилося 19 років. Але не дивлячись на це, вона протягом двох років очолює ЦУП Землі.
МИХАЙЛО ЗЄМЦОВ:
Привіт, Земле!
ДАРИНА КАЧАЛОВИЧ:
Як здоров’я астронавтів? Що у вас нового?
ВІКТОР ЛЄЛЄСНІКОВ:
У нас усе гаразд. Усі астронавти живі-здорові. Політ продовжується. Ми на розвороті поруч Тріполя.
ДАРИНА КАЧАЛОВИЧ:
А я думаю, як я вас застала.
(замислюється):
А де це Тріполь?
ВІКТОР ЛЄЛЄСНІКОВ
(зітхає):
Розповім, коли повернемося на Землю.
ДАРИНА КАЧАЛОВИЧ:
Ми зараз вас підключимо до прямого ефіру. Ви не заперечуєте?
Весь цей час Сергій Аксьонов черговий десяток разів облітати орбіту Тріполя,
СЕРГІЙ АКСЬОНОВ
(кричить):
Заперечуємо!
Але його вже ніхто не чув. Екран згас, і за декілька секунд на екрані з’явилася якась кореспондентка.
МИХАЙЛО МУХА
(звертається до пілота):
І кого це цікавить?
Усі промовчали.
Прес-конференція могла і не відбутися, якби Олександр не помітив, що працює зв’язок. Але усе трапилося інакше, і тепер Петро Шнипір та Віктор Лєлєсніков інформували мешканців Землі про перебіг експедиції.
Поки Шнипір відповідав на питання, у ЦУПі занотовували кожне його слово.
ПЕТРО ШНИПІР:
Планета Монід на яку ми зараз тримаємо курс і куди за повідомленнями електронних засобів масової інформації відправилася експедиція під керівництвом Михайла Гаркавенка, приблизно таких же розмірів, як і Земля. Нашим першочерговим завданням є пошук команди Гаркавенка, і якщо усе буде гаразд, земляни зможуть оселитися на цій планеті. Ну, а якщо…
КОРЕСПОНДЕНТИ
(наперебій):
Що «якщо»? Що ви хочете сказати цім «якщо»?
Михайло Зємцов повільно крутить ручку апарату зв’язку. Зв’язок спочатку трохи зтих, а потім взагалі обірвався.
МИХАЙЛО ЗЄМЦОВ
(остаточно
вимикає зв’язок):
Набридли!
Усі полегшено зітхають.
СЕРГІЙ АКСЬОНОВ
(вигукує):
Ура!
Пілот рвучко, нікого не попереджаючи, робить «відрив» від Тріполя – третьої планети системи Домерг.
Космоліт відлітав від планети.
СВІТЛАНА ЖУЛЄВА
(дивиться на планету):
Як Місяць…
Тріполь дійсно був схожий на Місяць ХХ століття, коли його поверхня ще не була спотвореною мегаполісними будівлями колонізаторів. Астронавти сумним поглядом проводжали планету, яка повільно пливла убік. Усі розуміли, що якщо не вжити якихось спроб на Землі задля того, щоб її врятувати, то сама Земля може мати такий само вигляд, як і багато планет системи Домерг. Через недостатнє фінансування, вийшло так, що населенню системи, яке виросло у декілька разів, ні на чому було відправитися на пошуки систем та планет для нових колоній. Перенасичення планет системи цивілізаціями, перетворило їх на потворну картину: велетенські груди металу, які оберталися навколо свого світила.
Приблизно за 1 незалежну годину8 космоліт залишив систему Домерг. Минуло ще 3 незалежних години після виходу на зв’язок із Землею. Це означало, що вже пройдено половину шляху до наміченої мети.
Пролетівши ще трохи, прямо за курсом, астронавти побачили вогні, які світилися прямою лінією.
ПЕТРО ШНИПІР:
Підлітаємо до радіаційного астероїдного поля – найнебезпечнішої ділянки Всесвіту. Як ми випустили його з поля зору? Треба було летіти іншим шляхом.
МИХАЙЛО МУХА:
Хоча тут і велика радіація, але це був єдиний вірний шлях, повір мені Сергій чудово вміє петляти поміж астероїдами. А стосовно радіації потурбується Валентина.
Цієї миті Валентина Борищак вже визначала рівень радіації попереду і тільки регулювала рівень захисту.
МИХАЙЛО ЗЄМЦОВ
(звертається до Борищак):
Увімкнути на максимум усе!
ВАЛЕНТИНА БОРИЩАК:
Якщо я увімкну на максимум, то я не відповідаю за електроенергію у салоні. Її може просто вибити. Це по-перше. А по-друге, не забувай, ми зараз працюємо на генераторі, щоб висока радіація за бортом не дала навантаження на наш урановий двигун. Це може згубно вплинути на наші організми. Якщо…
МИХАЙЛО ЗЄМЦОВ
(перебиваючи Валентину):
Зрозуміло. Можеш не продовжувати Я усе зрозумів. А лекції про радіацію нам читав ще перед відльотом технік з безпеки.
Усі мовчать.
ПЕТРО ШНИПІР
(подумки):
«Якби прилади космольота експедиції Михайла Гаркавенка відмовили десь у цьому районі то космоліт мав би бути десь тут».
До Шнипіра почали підкрадатися якісь міркування, але якось їх сформулювати, навіть для себе, він не встиг.
СЕРГІЙ АКСЬОНОВ
(вигукує):
Прямо по курсу якийсь
невідомий предмет! Іду
на зближення!
Він скинув швидкість до 5,3 світлових років на секунду, і повів космоліт у бік знайденого об’єкта, але усе ще дотримувався курсу.
Об’єкт, до якого наближався космоліт з експедицією на борту, був велетенських розмірів, і нагадував усім своїм виглядом космоліт. Точніше, те, що побачили астронавти «Королеви Сонця» вже важко було назвати космольотом. Важко, навіть, було сказати, у якому він стані. Але, те, що це колись був саме космоліт, це було без сумніву!
Лєлєсніков поглянув на бутирометр. На невеликому моніторі засвітилася цифра «1470».
ВІКТОР ЛЄЛЄСНІКОВ
(дивиться на бутирометр):
До об’єкту 1470 світлових років!
Щосекунди цифра змінювалася.
ВІКТОР ЛЄЛЄСНІКОВ:
До предмета тисяча світлових років.
ЮЛІЯ ВОЙТОВИЧ:
Можливо, це астероїд? Можливо, вистрілити по ньому?
ВІКТОР ЛЄЛЄСНІКОВ:
Ні!
Він ще раз поглянув на бутирометр. Монітор висвітив число «654».
ВІКТОР ЛЄЛЄСНІКОВ
(вигукує):
Це космоліт! Точніше, те, що від нього залишилося…
Усі як один в’їлися очима в ілюмінатори. Це дійсно був космоліт. Він був велетенських розмірів, і за розмірами нагадував космоліт цивільного Космічного Флоту Землі, призначені для експедицій. Так воно і було. Коли вони підлетіли ближче, стало видно пізнавальні знаки Сонячної системи та Великий герб Космічного Флоту Землі. На корпусі ледь читався напис «Альграб».
ОЛЕНА ПОШИВАНА
(вигукуючи):
Космоліт Михайла Гордієнка!
ПЕТРО ШНИПІР:
Так. Відхилитися від курсу! Наблизитися до космольота!
Сергій Аксьонов беззаперечно виконав команду. У салоні «Королеви Сонця» стояла мертва тиша. Усі дивилися на космоліт який зазнав аварії.
ПЕТРО ШНИПІР
(тихо):
Ось їхній космоліт.
Його-то ми знайшли…
МИХАЙЛО АНДРІЯШКІН
(тихо):
Щось мені не спокійно на душі.
НАТАЛІЯ ЯРОВА:
Хоча б ти помовчав би.
МИХАЙЛО ЗЄМЦОВ:
Є пропозиція!
ПЕТРО ШНИПІР
(випереджає Зємцова):
Ти, хочеш туди піти?
Зємцов киває.
ПЕТРО ШНИПІР:
Зістикуватися з «Альграбом»!
Процес стикування зайняв зовсім немало часу. Лише за тридцять незалежних хвилин можна було переходити до космольота, який зазнав аварії. Астронавти рушили до шлюзу.
МИКОЛА АНДРІЯШКІН
(кричить на
астронавтів):
Стійте! Ви з глузду з’їхали?! Ви пам’ятаєте де ви знаходитесь?!
Усі понурилися у підлогу. Він був правий. Усі у пориві досліджень якось випустили з поля зору те, що вони щойно пролетіли радіаційне астероїдне поле, і космоліт міг набратися немало радіації зовні. Так само радіаційним міг бути і зруйнований «Альграб».
МИКОЛА АНДРІЯШКІН:
Зачекайте хоча б трошки. Я збільшу потужність біологічного поля. А вже потім підемо на космоліт.
ЮЛІЯ ВОЙТОВИЧ:
У мене, до речі, є ідея.
ВІКТОР ЛЄЛЄСНІКОВ:
Яка?
ЮЛІЯ ВОЙТОВИЧ:
Ми недалеко від Сектора Сиріус. Планета Ар-Сі мало заселена і має придатне для дихання повітря. Воно, щоправда, трохи розріджене, як у нас у горах. Я гадаю, це не завада…
ПЕТРО ШНИПІР:
Що ти замислила?
ЮЛІЯ ВОЙТОВИЧ
(дивиться на Олександра Глазкова):
Поки працює біологічний захист, ми можемо підлетіти, не розстиковуючись від «Альграба», до Ар-СІ і відпочити. І не потрібно буде витрачати енергію на гравітацію. На Ар-Сі вона майже така ж, як і на Землі. Заразом і я відпочину
Олександр спочатку зробив вигляд, що не помітив цього погляду, але потім сказав:
ОЛЕКСАНДР ГЛАЗКОВ:
А я тобі пропонував змінити тебе. Ще перед астероїдним полем. Що ти мені відповіла?
ЮЛІЯ ВОЙТОВИЧ:
Ну, так! Знайшов коли пропонувати! Іди відпочивай, а я пограюся з астероїдами! Ні! Я себе почуваю впевнено в астероїдних поясах лише коли сама за турваллом!
ПЕТРО ШНИПІР
(наказним тоном):
Досить! Веди нас до Ар-Сі. Коли приземлимося…, гм, «приарсимося» можеш відпочивати. На зворотному шляху космоліт поведе Олександр! – сказав начальник експедиції.
Усі зрозуміли, що заперечення не приймаються.
Сергій Аксьонов обережно повів «Королеву Сонця» до Сектора Сиріус. Планета Ар-Сі означала, що на карті вона числиться під літерою «Ар». «Сі», у свою чергу, означало Сектор Сиріус.
Космоліт вийшов на орбіту планети.
СЕРГІЙ АКСЬОНОВ
(звертається до Роїка):
Де на Ар-Сі можна сісти?
ВАЛЕРІЙ РОЇК:
У сьомому квадраті є місце для космольотів Землі.
МАРІЯ ІЛЬЇНСЬКА:
А що, тут є і не для космольотів Землі?
Вона як лікар космольота, коли пролетіли астероїдний пояс, зобов’язана була слідкувати за станом здоров’я. І після цього залишилася у каюті.
ВАЛЕРІЙ РОЇК:
Є таке велике «але»: мешканці Ар-Сі – це колишні вигнанці із Землі. Зараз вже укладено мир з ними, але вони все ще намагаються триматися окремо. Тому побудували спеціально для космольотів Землі окремий порт, щоб ми, земляни, як найменше мерехтіли у них перед очима.
МАРІЯ ІЛЬЇСЬКА:
Таке ще існує у світі?
ПЕТРО ШНИПІР:
Не у світі, а у космосі. Так.
Між тим Сергій вже заводив «Королеву Сонця» у порт Ар-Сі для землян. Йому було важко вести два зістиковані космольоти, тому йому на допомогу прийшов Олександр Глазков. В решті решт космоліт було посаджено, і Сергій виліз із-за штурвала. Він почав стрибати та бігати космольотом, розминаючи занімілі ноги. Майже дві незалежні доби за штурвалом – це не жарт навіть для такого досвідченого пілота як Сергій.
ПЕТРО ШНИПІР:
Нікому не виходити за межі двох космольотів! Не відомо, що трапилося з командою «Альграба». Тому будьте дуже уважними. Про всі пошкодження повідомляти відразу мене. І не бійтеся висловлювати гіпотези того, що трапилося. Можливо, саме ваша виявиться самою вірною.
Астронавти з «Королеви Сонця» перейшли на «Альграб». Який би вигляд не мав космоліт зовні, з середини він виявився не ушкодженим – спрацювала система броньового захисту.
Астронавти підійшли до каюти Михайла Гаркавенка. Шнипір передчував, що саме їм доведеться побачити, і подумав, що краще тут не було б жінок. Він озирнувся, і побачив прямо за спиною зблідлу Наталію Ярову. Вона дихала йому майже у потилицю.
Двері поповзли угору, і астронавти один за одним увійшли до каюти.
У каюті нікого не виявилося. Були лише тиша і пил, який накопичився тут за два з половиною незалежних роки. І серед цієї тиші і стояли астронавти з дослідницького космольота Землі з гордою назвою «Королева Сонця».
Шнипір, який стояв попереду, тихо пройшовся каютою, але нічого такого, що могло б являти найменшу небезпеку, не побачив. Він подав знак решті, щоб вони йшли за ним.
Сам Шнипір підійшов до столу. На ньому лежали пірометр11 та диктофон. Петро узяв пірометр до рук, але, нічого з того, що показував прилад, розібрати не міг.
Марія Ільїнська увімкнула диктофон, який лежав на столі. На всю каюту пролунав голос Михайла Гаркавенка. Але, що це? Розібрати що він говорить, було не можливо!
МАРІЯ ІЛЬЇНСЬКА:
Що він сказав? Можливо, ми помилилися? Здається, це не його голос.
МИХАЙЛО ЗЄМЦОВ:
Не схоже Голос точно
його. Але, мова…
Він ще раз перемотав плівку, і прослухав те, що говорив Гаркавенко. Усе, що можна було зрозуміти, це лише те, що голос не просив, а швидше, наказував. Але, що це був за наказ, розібрати так само було не можливо.
ПЕТРО ШНИПІР:
Гаразд. Ми потім з усім цім спробуємо розібратися. А зараз давайте обстежимо сам космоліт. Можливо, ще щось корисне знайдемо.
Вони вийшли з каюти начальника експедиції, і попрямували до рупки, де за посадовими обов'язками мали знаходитися астронавти під час руху космольота.
Йшли мовчки. Ніхто не наважувався порушити тишу, яка панувала у коридорах космольота. Чутно було лише їхні кроки. Було відчуття, що зараз щось трапиться. Усі були на варті.
Дійшовши до рупки, астронавти помітили, що щось лежить на підлозі. Мовчки Шнипір дав сигнал зупинитися. Олександр обережно підійшов до предмета.
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС
(позаду Зємцова):
Що це?
МИХАЙЛО ЗЄМЦОВ:
Те заради чого ми тут.
Це залишки когось з членів екіпажу «Альграба».
Він говорив пошепки, але не дивлячись на це, усі чули кожне вимовлене ним слово. На обличчях решти не здригнувся жоден мускул. Навіть жінки залишалися непохитними.
ПЕТРО ШНИПІР:
Хоч щось ми знайшли,
ВІКТОР ЛЄЛЄСНІКОВ
(виправляючи Шнипіра):
Когось. Залишається з’ясувати, кого.
ПЕТРО ШНИПІР:
Значить так. Яніта Кудінова нехай поки з’ясує, кому належать залишки. Я з Лєлєсніковим пройдусь, і подивлюсь, чи нема поблизу нічого такого, що могло б стати причиною загибелі наших колег. Треба перевірити, у якому стані прилади. Цім займуться Валентина Борищак та Сергій Джулін. Усім решті повернутися на «Королеву Сонця».
Поки Шнипір віддавав накази, Лєлєсніков відкрив чергові двері. На превеликий жаль, за ними нічого не виявилося. Тобто, виявилася дірка, розмірами, майже, з каюту, крізь яку можна було без перешкод спостерігати пейзаж сьомого порту Ар-Сі. Зрозумівши, що більше на космольоті дивитися ні на що, Лєлєсніков та Шнипір разом з командою пішли до каюти Михайла Гаркавенка.
У каюті усе було так, як і тоді, коли вони зайшли сюди вперше. На столі лежали диктофон та пірометр.
Олександр Глазков підійшов, і увімкнув диктофон.
Знову пролунав голос Михайла Гаркавенка. Але, як і минулого разу, ніхто не зрозумів, що він намагався сказати.
Олександр Глазков Двічі прослуховує запис, вимикає диктофон.
ОЛЕКСАНДР ГЛАЗКОВ:
Схоже на те, що Михайло щось не договорює.
ВІКТОР ЛЄЛЄСНІКОВ:
Можливо, йому щось або хтось завадив зробити
запис до кінця?
МИХАЙЛО ЗЄМЦОВ
(говорить рацію):
Ми знайшли якусь книгу! Щось старе. Я б навіть сказав, реліквія.
ПЕТРО ШНИПІР
(показує Кузнєцову, що він іде з ним)
Зараз підійде Костянтин.
(звертається до Зємцова, розуміючи, що не знає, куди йому йти):
Михайле, а ти де?
МИХАЙЛО ЗЄМЦОВ:
Я у кінці коридору, напроти радіорубки.
ПЕТРО ШНИПІР:
Як ти там опинився?
МИХАЙЛО ЗЄМЦОВ:
Я пішов з Сергієм та
Валентиною.
ПЕТРО ШНИПІР:
Ти порушив наказ!
МИХАЙЛО ЗЄМЦОВ:
Але ж, нічого не трапилося!
ПЕТРО ШНИПІР:
Твоє щастя!
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ
(звертається до шнипіра):
У мене є ідея.
ПЕТРО ШНИПІР
(вимикає рацію):
Яка?
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ:
Я хочу спробувати перемикнути швидкість обертання плівки.
ПЕТРО ШНИПІР:
Ти гадаєш, це допоможе?
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ
(розкручує диктофон):
Але, спробувати треба…
Він перемикнув регулятор на більш повільну швидкість, але це ні до чого не призвело. Як і раніше, не можна було розібрати, що говорить Гаркавенко. При цьому звучання стало ще гіршим. Костянтин повернув перемикач у вихідне положення, перемотав плівку, і увімкнувши прилад, приклав його до самісінького вуха. Кузнєцов затамував подих, і показав усім, щоб мовчали. Очі Костянтина потихеньку округлювалися. А потім він рвучко зиркнув на Шнипіра. Ще не закрутивши диктофон, він підкрутив внутрішній регулятор на саму велику гучність. Було чутно погано, але зрозуміло. На фоні неймовірних перешкод, які можна було розпізнати як гуркіт металу та крики, голос Гордієнка говорив: «Забирайтеся звідси. Не наражайте себе на небезпеку. Ми знайшли...» На цьому запис обривався...
Усі мовчали заціпенівши. Не вимкнутий диктофон шипів та тріщав у повній тиші каюти. За кілька хвилин, наче вийшовши з цього стану, Кузнєцов вимкнув диктофон.
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ
(ледь чутно):
Мені здається, треба звідси йти. Нас попереджають про якусь небезпеку…
Петро Щнипір відчуває як по його спині ллється холодний піт.
ПЕТРО ШНИПІР
(звертаючись до Кузнєцова):
Ми не полетимо звідси доти, доки не з’ясуємо, що сталося з «Альграбом» Припиніть паніку! Підіть, краще, подивіться, що там знайшов Михайло.
Костянтин Кузнєцов виходить з каюти. Йому назустріч швидким кроком йде Олена Пошивана.
ОЛЕНА ПОШИВАНА
(звертаючись до Кузнєцова):
Шнипір тут?
Кузнєцов киває, і йде далі.
Олена Пошивана заходить до каюти.
ПЕТРО ШНИПІР
(звертається до Пошиваної):
Що показали дослідження?
Олена Пошивана лише відмахується
***
Тим часом Кузнєцов пройшов уздовж коридору до радіорубки, і підійшовши до дверей, прислухався. Його насторожило те, що у каюті повинно було знаходитися троє астронавтів, але там було тихо. Пролунали кроки. Кузнєцов озирнувся. Коридором тихо йшла Марія Ільїнська.
МАРІЯ ІЛЬЇНСЬКА
(пошепки, звертається до Кузнєцова):
Костянтине, що там?
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ
(так само пошепки):
Здається, там нікого нема.
Вони перезирнулися між собою, і зробили ще один крок уперед. Двері від’їхали убік. Це була точнісінько така ж каюта, як і каюта начальника експедиції.
Кожен чимось був зайнятий. Муха та Войтович, сидячи поруч бутирометра простежували той шлях, що пройшов космоліт Гаркавенка. Прилади усі були увімкнені. Космоліт був готовий до продовження польоту, але він стояв на місці.
Кузнєцов роззирнувся довкола себе, і лише зараз він побачив ту саму книгу, про яку говорив Михайло Зємцов. Вона була середніх розмірів, але як помітив Кузнєцов, за обсягом у ній було не менше чи принаймні 1500 сторінок. Гарно оформлена обкладинка привертала увагу як Кузнєцова, так і дівчини яка стояла поруч нього. Книга була червоного кольору обведена жовтою смужкою по краях. У центрі золотими літерами щось було написано. Напис складався з трьох слів, і що більш за все кидалося у вічі, так це те, що книга, як це прийнято, не має автора.
Нарешті, трохи відірвавшись від роботи, увійшовши помітив Михайло Зємцов, і підкликав жестом до себе.
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ
(дивиться на книгу, звертається до Зємцова):
Де ви це знайшли?
МИХАЙЛО ЗЄМЦОВ
(бере книгу до рук):
Тут, на цьому місці. Що саме цікаво, так це те, що тут нема автора.
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ
(бере книгу з рук Зємцова):
Так. Я це помітив. Вам не здається це дивним?
МАРІЯ ІЛЬЇНСЬКА:
Дивним? Ні скільки! Те, що книга не має автора, це можна пояснити безліччю версій. Мене більше цікавить інше: що це за книга, і як вона тут опинилася.
КЩСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ
(відкриває книгу, починає мигцем продивлятися сторінки):
Зараз подивимося
Решта астронавтів сиділи у кріслах, уважно прислухаючись до кожного прочитаного слова.
Костянтин Кузнєцов тривалий час придивлявся до літер, З того часу, як він закінчив Університет космічного флоту Землі за фахом «Соціолог-лінгвіст», йому доводилося розбирати безліч рукописів, клинописів, старих манускриптів, і навіть відновлювати деякі з них, повертати їм первісний вигляд. Але, таких книг як ця, знайдена на «Альграбі», йому ще бачити не доводилося.
Працюючи зі Шнипіром, Лєлєсніковим та іншими, з того самого дня, коли Кузнєцов вийшов у відкритий космос з командою «Королеви Сонця», він відчув себе потрібним, завдяки саме цій книзі. Але він ледь-ледь міг розібрати, про що у ній взагалі розповідається. А вся надія була лише на нього.
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ
(продовжує гортати сторінки книги):
Судячи з усього книга з якоїсь планети. Таких книг я ще не бачив. Але, гадаю, що ця книга… Гадаю, що батьківщиною книги можуть бути до трьох планет.
ЮЛІЯ ВОЙТОВИЧ:
Як це?
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ
(мовчки перегортає обкладинку, і читає на титульній сторінці):
Міфи та легенди планети Монід.
ВАЛЕРІЙ РОЇК
(звертається до Войтович):
Скільки ти знаєш планет з такою назвою?
ЮЛІЯ ВОЙТОВИЧ:
Одну.
ВАЛЕРІЙ РОЇК:
А я знаю дві
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ:
Ось. А я знаю три…
ВАЛЕРІЙ РОЇК:
Бути такого не може!
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ:
Помиляєшся! Ось, у системі Червоного Сонця як називається п’ята планета?
ВАЛЕРІЙ РОЇК:
Марас.
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ:
А по-місцевому?
ВАЛЕРІЙ РОЇК:
Ну…
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ:
Монід.
Валерій дістав свою записну книжку, і щось занотував.
Тим часом, Костянтин перегорнув ще одну сторінку. Усі чекали. Костянтин уважно рахував кількість ієрогліфів, кількість слів, шукаючи закономірність. Мова здалася йому
знайомою, але, що це за мова, він поки напевне відповісти не міг. Можна було зрозуміти окремі слова, але їх потрібно було ще і розумно скласти у речення. Костянтин знав декілька древніх мов серед яких грецька, древня англійська, та старослов’янська. Єгипетські ж ієрогліфи та клинопис, як вважав Кузнєцов, має знати кожний поважаючий себе історик.
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ
(після невеликої паузи, вдивляючись у кожний знак):
Я так вважаю що ми маємо справу з одним з різновидів англійської мови. Щось вона сильно схожа на нашу англійську мову, тільки древню, мову тих часів, коли вона лише розвивалася! Швидше за усе, так воно і є.
МАРІЯ ІЛЬЇНСЬКА
(здивовано):
Але, звідки ви знаєте, що це саме древня англійська? Адже це може бути будь-яка інша мова, про існування якої ми не підозрюємо. Адже є гіпотеза, що усі мови пішли від однієї. Не могла ж книга, яка знаходиться так далеко від Землі, бути написана англійською.
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ
(відривається від книги):
Можливо Але, берусь стверджувати зворотне. Можу довести, що ми маємо справу саме з древньою англійською.
(не перегортає сторінки, читає те, що було написано):
«Міфи та легенди планети Монід». Те, що назва планети складається з п’яти літер, ми з’ясували. А ось стосовно назви книги, ми припустилися невеликої помилки. Запитаєте якої? У даній книзі зібрані відомості про події, що відбувалися на планеті Монід 4500 років тому за місцевим календарем. У другій частині зібрані заклинання для виклику тварин, які мешкали на планеті у той час. Події, про які розповідається у книзі, відбувалися насправді. Укладачі попереджають тих, кому попаде до рук це видання, не користуватися ним, аби те, про що іде мова, не повторилося знову.
МАРІЯ ІЛЬЇНСЬКА:
Можливо, не будемо читати далі? Можливо, не даремно хтось писав таке попередження…
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ
(звертається до Ільїнської, сміється):
Маріє! Невже ви вірите у ці казочки?! Якби я боявся читати усе, що мені потрапляє, повір, я б ніколи не став би лінгвістом. І запам’ятай: те, що тут написано, ніколи не було і бути не могло, тому, що легенда завжди лишається легендою та прикрашеною дійсністю!
МАРІЯ ІЛЬЇНСЬКА
(із серйозністю у голосі):
Я знаю Але, на вашому місці я б не відносилася так легковажно до знайдених матеріалів. Якщо хтось про щось попереджає, значить, для чогось це потрібно. Але, я б поклала книгу туди, звідки її було узято.
Усі чомусь замовкли,
МАРІЯ ІЛЬЇНСЬКА
(тихо):
Хто може дати гарантію, що команда «Альграба» загинула не через цю книгу?..
ЮЛІЯ ВОЙТОВИЧ:
Вона, можливо, права У кожній легенді є доля правди.
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ
(перегортає сторінку):
Та, нісенітниці це усе! Легенда! Казка! Добре забута казка! Тим більше, що далі йде розповідь про те, за яких обставин було заселено планету Монід. Ось послухайте!..
***
Тим часом Олена Пошивана зайшовши до каюти начальника експедиції, побачила лише Шнипіра та Лєлєснікова, які сиділи за столом. Поруч них лежав диктофон.
Петро Шнипір сидить на посадочному стільці, який обертається. Помічає Пошивану.
ПЕТРО ШНИПІР
(звертається до Пошиваної):
Які результати?
ОЛЕНА ПОШИВАНА:
Дослідження показали, що на борту залишилися Алла Баранівська та Андрій Кокорін.
ВІКТОР ЛЄЛЄЛСНІКОВ:
Це ті, що ми знайшли?
ОЛЕНА ПОШИВАНА
(кивнувши):
Експертиза показала, що вони знаходяться тут більше двох незалежних років.
Олена дає Шнипірові папір, на якому записані дані з експертизи.
ПЕТРО ШНИПІР
(переглядає мигцем папери, кладе їх на стіл:
Гаразд. Я потім ознайомлюсь. Мене зараз турбує інше. Можливо, це і маячлива ідея, але, чому, на космольоті Гаркавенка з усіх речей, знайдено лише книгу невідомого походження? У мене є припущення, що знайдена книга стала причиною загибелі команди Гаркавенка та його самого.
ОЛЕНА ПОШИВАНА:
Яка книга?.
ПЕТРО ШНИПІР:
Поки ви були відсутні Михайло Зємцов знайшов якусь книгу – єдину річ, що залишилася після… скільки ти сказала? Двох з половиною незалежних років?
Пошивана киває.
ПЕТРО ШНИПІР:
Зараз Кузнєцов має переглянути цю книгу. Тільки, щось від нього довго нема вістей. Ви його бачили?
ОЛЕНА ПОШИВАНА:
Так. Але, він нічого не сказав.
ВІКТОР ЛЄЛЄСНІКОВ:
Йдемо, подивимося, що там таке. Щось дійсно їх не чути…
ПЕТРО ШНИПІР
(встає із-за столу):
Так, мабуть. Все рівно ми нічого тут не почуємо.
Шнипір узяв диктофон, і вони вийшли з каюти.
Поки вони йшли, Шнипір розповів про усе Пошиваній, починаючи з того моменту, коли було розшифровано запис на диктофоні, до моменту, коли Михайло Зємцов повідомив про дивну книгу.
Після того, як Олена прослухала декілька разів запис, вона узяла у Шнипіра диктофон, і почала слухати далі. На плівці дійсно був якийсь дивний шум. Зупинившись і так само приклавши апарат до вуха, вона прислухалася. Не зовсім чітко на плівці були чутні голоси. Давши знак, щоб була тиша, вона ще деякий час послухала.
ОЛЕНА ПОШИВАНА
(віддає диктофон Шнипіру, йде далі):
Що це за шум, я сказати не беруся. Але, те, що це не голоси людей, я можу сказати напевно.
ВІКТОР ЛЄЛЄСНІКОВ:
Мабуть, це якісь тварини. Люди, навіть при всьому «викривленні», не можуть так кричати.
ОЛЕНА ПОШИВАНА:
Можливо Хоча, навряд чи. Звідки вони, тварини, можуть тут узятися? Ні, це виключено! Можливо, якийсь інший шум, що завгодно, тільки не голоси тварин!
(трохи
помовчавши):
Мабуть…
ПЕТРО ШНИПІР:
Потрібно запис показати комусь ще.
Шнипір, Лєлєсніков та Пошивана підійшли до каюти екіпажу.
Увійшовши до каюти, Шнипір, Лєлєсніков та Пошивана, побачили, що Костянтин Кузнєцов читає якусь книгу. Зрозуміло було, що це та сама книга, про яку говорив Михайло Зємцов.
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ
(дочитує декілька останніх речень):
Як бачите, тут нічого такого нема. Ми щойно ознайомилися з історією планети Монід.
Побачивши що увійшли, лінгвіст підійшов до них, продовжуючи тримати книгу заклавши палець на тій сторінці, де закінчив читати.
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ
(показує книгу):
Це та сама книга, яку знайшов Зємцов.
ПЕТРО ШНИПІР
(беручи книгу до рук, вигукує):
Ого! Важкувата річ!
ОЛЕНА ПОШИВАНА:
Гарна.
ПЕТРО ШНИПІР
(звертається до Зємцова):
Де ви її знайшли?
МИХАЙЛО ЗЄМЦОВ:
Вона лежала на посадочному місці інженера-пілота Підходжу, дивлюсь, щось лежить. Спочатку, навіть не зрозумів що. Так звик до цифрових видів інформації, а тут – книга! Ну, я відразу зв’язався з вами. Відкрив її, тільки прочитати нічого не зміг. Добре, що у нас є лінгвісти. А потім прийшов Костянтин.
Поки Михайло розповідав, Шнипір відкрив книгу на тому самому місці, де щойно читав Костянтин, і аж свиснув.
ПЕТРО ШНИПІР
(вигукує):
Оце так! Звідки вона тут?
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ:
З планети Монід. Написана вона древньою англійською мовою Називається «Міфи та легенди планети Монід». Автора нема.
ОЛЕНА ПОШИВАНА:
Ну, взагалі, автором таких видань є народ…
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ:
Це зазвичай. Але, у цієї книги є автор, тільки імені його я ніде не зустрів. Якщо врахувати спосіб написання, то я б сказав, що ця книга написана місцевим чаклуном або оракулом… сказав він, і сам злякався своєї думки…
ПЕТРО ШНИПІР
(зважує книгу на руці):
Річ звичайно, важкенька Десь, близько семи кілограмів.
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ:
Сім з половиною Михайло встиг її вже зважити, коли чекав на мене.
ПЕТРО ШНИПІР
(сміючись):
Наче, пір’їнка! А що тут цікавого? І з чого ти узяв, що книга, хм…, чаклунська? Ти ж говорив, що книга розповідає про історію планети Монід?
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ:
Так, розповідає. Але саме цікаве тут полягає у тому, що книга містить близько тисячі заклинань різного ґатунку. Сама книга складається з трьох частин, і ось саме цікаве криється в останній, третій частині. Ми поки прочитали лише першу частину, тобто, «історію». Друга частина – це «Міфи та легенди», а третя – «Заклинання». Хочете послухати бодай одне з них?
ПЕТРО ШНИПІР
(повертаючи книгу Кузнєцову):
Спочатку послухайте, що я вам скажу а потім вирішуйте, чи варто читати другу та третю частини. Книгу необхідно повернути законним власникам!
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ:
Але ж…
ПЕТРО ШНИПІР:
Без заперечень! По-перше, Костянтине, мета нашого польоту сюди – пошук команди «Альграба». Ми її знайшли. Точніше, те, що від них залишилося. А книга тут взагалі ні до чого. Вам цікаво читати казки інших планет? Будь ласка! Тільки тоді вам не місце у команді космольота, де кожен залежить один від одного. Вам це зрозуміло?
КОСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ:
Але ж…
Проте запинається під пильним поглядом начальника експедиції.
ПЕТРО ШНИПІР
(обводить усіх швидким поглядом, переводить його на Кузнєцова, який продовжує тримати книгу):
По-друге, усі ви чудово чули попередження Михайла Гаркавенка про якусь небезпеку, яка може існувати як у космольоті, так і за його межами. Я не виключаю також і те, що небезпека про яку нас попереджає наш колега, криється саме у книзі. Я розумію, що ідея може бути божевільною. Але я це припускаю як гіпотезу, і скидати її з рахунків не маю права. Так що, Костянтине, – звернувся він до Кузнєцова, наче лише він був винен в усіх витівках, – будьте обережними.
ПЕТРО ШНИПІР
(звертаючись до Зємцова):
Прилади працюють?
КОНСТЯНТИН КУЗНЄЦОВ:
Так. Усі прилади у нормі.
ПЕТРО ШНИПІР
(поглянувши на наручний незалежний годинник):
У такому випадку – усі на «Королеву Сонця» і по каютах. У нас є час для відпочину. За вісім незалежних годин збираємося у каюті начальника експедиції. Зараз 22:45 незалежного часу. Рівно о 7:00 незалежного часу усі мають бути у каюті начальника експедиції.
Астронавти йдуть на «Королеву Сонця».
Коли усі розійшлися, до Шнипіра у рубку прийшли Михайло Муха та Юлія Войтович. У кожного з них були якісь згортки.
ЮЛІЯ ВОЙТОВИЧ:
Можна?
ПЕТРО ШНИПІР:
Можна, звичайно, вас я і чекаю. Що розповісте?
ЮЛІЯ ВОЙТОВИЧ:
Ми прослідкували шлях «Альграба» і склали декілька карт. Гаркавенко летів тим само шляхом, що і ми.
ПЕТРО ШНИПІР:
Значить, команда «Альграба» має бути на одній з планет які знаходяться поруч.
ЮЛІЯ ВОЙТОВИЧ:
Ви усі ще сподіваєтеся, що команда «Альграба» жива.
ПЕТРО ШНИПІР:
Ми поки знайшли лише двох…
ВІКТОР ЛЄЛЄСНІКОВ:
Так… Але, на якій планеті вони можуть бути?
МИХАЙЛО МУХА:
Я можу припустити?
ПЕТРО ШНИПІР:
Я зараз вислухаю будь-яку гіпотезу.
МИХАЙЛО МУХА:
Гаразд. Я ось що думаю. Ми знайшли космоліт, на якому не виявилося жодної живої людини. Двоє загиблих не дають приводу думати, що вони живі і за технічної точки зору. Поясню. Ми знайшли космоліт, але на ньому не виявилося не лише людей, але і їх речей. А також на космольоті не виявилося рятувальної капсули. Капсули, як ви знаєте, керовані, а це означає, що капсула могла сісти десь поруч. У цій частині Галактики є лише одне місце, куди вони могли сісти – це планета Ар-Сі придатна для життя.
ВІКТОР ЛЄЛЄСНІКОВ:
Це уже щось.
МИХАЙЛО МУХА:
Моя гіпотеза така: команда «Альграба» могла вижити і сісти десь на Ар-Сі. Капсула могла зробити аварійну посадку, тому ми її не бачили у цьому порту. У мене все.
ВІКТОР ЛЄЛЄСНІКОВ
(звертається до Шнипіра, бачить що той про щось замислився):
Що ти пропонуєш?
ПЕТРО ШНИПІР:
Поки що я пропоную відпочити А завтра ми почнемо пошуки Гаркавенка та його команди.
***
Минуло 14 незалежних днів з того часу, як експедиція під керівництвом Петра Шнипіра залишила Землю, і відправилася на пошуки експедиції, керівником якої був Михайло Гаркавенко. Пошуки команди «Альграба» продовжувалися. Пошуки на Ар-Сі наслідків не дали, тому було вирішено шукати на найближчих планетах. Використовуючи міжзоряні шатли, споряджалися невеликі «вилазки» на найближчі до Ар-Сі планети. Але і тут результатів ніяких не було. Минуло ще багато часу, перш, ніж Шнипір та його команда вирішили відмовитися від пошуків команди «Альграба».
Була третя година незалежного часу після півдня. Астронавти зібралися у каюті начальника експедиції для чергової наради, на якій обговорювався зроблений обсяг роботи за дні перебування у космосі.
ПЕТРО ШНИПІР:
Отже, ви знаєте вже жодна «вилазка» на сусідні планети не дала очікуваних результатів. Ми майже два незалежні тижні витратили марно. На нашу експедицію було відведено чотири незалежних тижні. Четвертий тиждень починається буквально завтра. Ми зробили усе, що могли, і, можливо, навіть більше, ніж мали на це право.
МАРІЯ ІЛЬЇНСЬКА:
Про що ти?
ПЕТРО ШНИПІР:
Я про те, Маріє, що я як начальник експедиції не мав права витрачати пальне протягом двох тижнів на безглузді пошуки. А сьогодні я зібрав команду тому, що палива лишилося лише буквально, щоб дістатися до Землі, якщо не буде ніяких перешкод. На політ додому ми витратимо часу стільки само, як і сюди – три незалежні доби. Тобто, у нашому розпорядженні ще є чотири дні, щоб здійснити якісь спроби пошуків. Але я гадаю, що це ні до чого не призведе.
ЮЛІЯ ВОЙТОВИЧ:
Так Ми навряд чи знайдемо решту членів команди «Альграба».
МАРІЯ ІЛЬЇНСЬКА:
Принаймні, ми знаємо що трапилося з Аллою Баранівською та Андрієм Кокоріним.
ПЕТРО ШНИПІР:
У кого які будуть пропозиції?
Усі мовчали, розуміючи, що якщо сказати, що пошуки можна припинити, то є ще цілих чотири незалежних дні, а продовжувати їх безглуздо.
ПЕТРО ШНИПІР:
Хто за те, щоб пошуки було продовжено? Хто проти?
Проти виявилися лише двоє: Войтович та Кузнєцов.
ПЕТРО ШНИПІРр:
Пошуки будуть продовжені.
Розчарований тим, що пошуки будуть продовжені без його на те згоди, Кузнєцов, поки усі готувалися до чергових пошуків, крадькома від решти пішов на «Альграб». Він узяв зі столу книгу, яку знайшов Михайло Зємцов, і почав читати легенди та міфи з другої частини. Прочитавши декілька легенд, він відкрив книгу на тій сторінці, де були заклинання. За змістом вони були різноманітними, і призначалися для різних операцій. Над кожним з них було написано, протягом якого часу після прочитання, з’явиться той, кого бажаєш бачити. За спостереженнями Кузнєцова, чомусь бачити оракул, які укладали книгу, хотів бачити якихось монстрів. За часом монстри могли матеріалізуватися від двох хвилин до двох годин за часом планети, де було знайдено цю дивну книгу. Скільки часу це було за незалежним годинником – не відомо.
Кузнєцов перегорнув сторінку назад, продовжуючи тримати її на долоні. Під назвою третьої частини був зміст, який складався з кількох розділів. Кожен з яких належав тій чи іншій потворі. Їх було двадцять п’ять. Переглянувши кожен розділ, Кузнєцов побачив, що є коротка характеристика кожної з істот, яких можна викликати, відкривши той чи інший розділ. Потім іде розповідь про ті символи, які зображено над кожним заклинанням. За усіма даними символи були (і мабуть, залишаються тепер,) талісманами кожного з монстрів.
Кузнєцов був великим прихильником подібної літератури, але сам магією ніколи не займався. У його домашній бібліотеці можна було побачити книги, вік яких складає 300 і більше років. Також за оформленням обкладинок, вони були самими різноманітними. Але, такої, як ця, у нього ще нема. Вона могла б стати «золотим фондом» у його домашній бібліотеці.
Костянтин перегорнув назад сторінку, і почав переглядати перший розділ. Але, не знайшовши нічого цікавого, він перейшов до наступного. Так, прогортавши до середини, він зупинився на шостому розділі. На самому його початку було написано: «Тут зібрані заклинання, які діють під час їхнього читання». Це було вже цікаво. Відкривши книгу трохи далі, лінгвіст побачив декілька заклинань, перше з яких починається числом «600» і закінчується числом «699». Зупинившись на заклинанні під номером «666», Костянтин почав його читати. Прочитавши кілька слів, він почув, як ліворуч, десь удалині, пролунали дивні звуки. Він озирнувся, але нікого не побачив. Не звертаючи на них уваги, лінгвіст продовжував читати, ледь помітно ворушачи губами. Чим далі він читав, тим чіткіше було чути дивні звуки, які щосекунди наближалися до космольота.
Прочитавши останнє слово заклинання, Кузнєцов відчув, як щось потужно вдарилось об борт літального апарату. Він відкинув книгу, але наступної миті зрозумів: пізно! Щось змінювати було вже дійсно пізно. Книга у відкритому вигляді лежала поруч дверей, і Кузнєцову здавалося, що поки він дістане книгу у пошуках заклинання для відправки того, що цієї миті здійснює напад на космоліт, то від літального апарату не залишиться жодного шматочка.
ФІНАЛЬНІ ТИТРИ
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ СЕРІЇ
Page updated
Google Sites
Report abuse