Розділ 14

       Окрім того, що Новохатський був начальником експедиції та інженером анігіляційних установок, на ньому ще лежала відповідальність за проведення іспиту променів. То ж він не міг допустити жодної промашки.

       – Поки я готуватиму установку до випробування, ти тим часом, – звернувся начальник експедиції до Нємцової, – прорахуй траєкторію таким чином, щоб промені не зачепили жодну з планет.  Ось карта системи.

       – А я і без розрахунків скажу, що у будь-якому випадку одну із планет ми зачепимо.

       – А ти прорахуй…

       – Та, зрозумій ти, в решті решт! – не витримала математик, – Не можливо розрахувати траєкторію таким чином, щоб промінь, – нехай він буде навіть один, – не зачепив бодай одну із планет! Це все рівно що ми проводимо випробування у Сонячній системі. У нашій системі планети хоч і не так щільно розташовані, проте є велика ймовірність того, що усі планети нашої системи були б знищені! А тут і поготів! Тут же вони майже одна на одній!

       – У будь-якому разі, – стояв на своєму Роман Давидович, – ніхто випробувань не відміняв!

       Як по виразу обличчя, так і по голосу, було видно, що Новохатський налаштований рішуче. Тож з ним сперечатися більше ніхто не наважився.

       – Зараз ми маємо в останнє перед початком випробувань перевірити усі системи. – говорив начальник експедиції. – Потім з космольота проведемо випробування. Усім зрозуміло?!

       – Так точно! – по-військовому відповіли усі члени команди.

       Усі почали готуватися до випробування.

       Першою підійшла до начальника експедиції Нємцова. Вона щойно закінчила обраховувати можливу траєкторію польоту променів.

       – Я ще раз наполягаю, – сказала доктор фізико-математичних наук, звертаючись до начальника експедиції, – що не тільки небезпечно проводити випробування у цій системі, це взагалі погана ідея.

       – Випробування проведені будуть не дивлячись ні на що. – так само твердо повторив Новохатський. Потім звернувся до Нємцової: – Що у тебе з розрахунками?

       Дівчина мовчки віддала аркуш паперу, на якому була виведена траєкторія можливого польоту променів.

       – І все-таки, – мовив Новохатський, переглянувши дані, – ризикнути треба. – Потім звернувся до математика: – Якщо щось піде не так, уся відповідальність ляже виключно на мене. Адже я відповідальний за виконання операції. А зараз – до роботи.

       Підійшовши до пускової установки, Роман Давидович ще раз поглянув на карту яку склала астронавігатор, потім на дані подані математиком.

       – Гаразд. – ніби ні до кого не звертаючись, сказав Роман. – З Богом.

       Підійшовши до установки, юнак натиснув кілька кнопок. Наступної миті навколо космольота спалахнуло яскраве сяйво яке миттєво розповсюдилося усією системою і продовжувало поширюватися.

       – Чорт забирай! – закричав від несподіванки начальник експедиції. – Що відбувається?!

       – Промені! – вигукнув Кривцун. – Щось не так з променями!

       – Усі по місцях! – закричав Новохатський. Та усі і так були на своїх місцях. – Необхідно залишити орбіту планети і відлітати із системи!

       Але це ніяк не вплинуло на подальші дії астронавтів та події, які розгорталися після того. Світло від променів поширювалося швидше, ніж астронавти намагалися щось зробити.

       – Розверни космоліт і відлітаємо із системи! – кричав Новохатський, звертаючись до пілота який постійно намагався випередити світло від променів яке у свою чергу постійно наздоганяло літальний апарат із символами Сонячної системи.

       – Спробуй вимкнути установку! – крикнув Новохатському Кривцун.

       Проте, наступної миті усе пішло зовсім не так як хотілося астронавтам.

       Коли Новохатський вже ухопив важіль і хотів вимкнути установку, пролунав потужний вибух. На кілька секунд астронавти завмерли кожен на своєму місці. Сяйво як з’явилося миттєво, так миттєво і зникло.

       – Здається щось вибухнуло у космольоті. – сказав Боришак.

       Та коли начальник експедиції вимкнув установку, Коваль рвучко повів космоліт убік і усі не втримавшись у кріслах попадали.

       – Марко! Що трапилося?! – закричав Новохатський.

       – Мені здалося, що на нас летить метеорит велетенських розмірів! – ледь дихаючи сказав пілот.

       – Це не метеорит. – дивлячись у сканоскоп відповіла Меринова. – Це шматок планети!

       – Особисто я нічого не бачу. – у свою чергу відповів Кириленко, дивлячись то в оглядове вікно, то на показання приладів.

       – Якщо це не метеорит і не шматок планети, – заговорила Меринова, – тоді, що?

       Інженер біологічного захисту роззирнувся на скільки міг.

       – Ніхто з вас не припускає, що промені, які ми намагалися випробувати, можуть нанести, чи, можливо, вже нанесли іншу шкоду, ніж ту, якби вони розкололи б на кілька частин планету?

       – Що ти маєш на увазі? – запитав Новохатський.

       – У мене є два документальних фільма про Теслу… – почав говорити Сергій, та його перебив Новохатський.

       – До чого тут фільми! – спалахнув Новохатськитй. – Тут не знаєш, що коїться зараз, а він говорить про якесь кіно!

       – Ти спочатку послухай, а потім роби висновки! – у свою чергу спалахнув Сергій.

       – Ну, у тебе є фільми, – видихнув Новохатський. – І що далі?

       – А те, що коли Тесла проводив іспит того, що намагалися випробувати ми, то, ти знаєш, наприклад про те, що тоді вибухова хвиля двічі обігнула Землю? І судячи з усього, ні тоді, ні у нашому випадку пристрій не був увімкнений не на повну потужність.

       – Ми щось накоїли з вами у Всесвітньому масштабі… – тихо мовила Нємцова.

       – Що? – не зрозумів начальник експедиції. – Як?! Що сталося?!

       – Судячи з усього, – припустила астронавігатор, – якщо навіть і так, якщо ми дійсно щось накоїли, то це зовсім не те, що може зашкодити, а воно дійсно зашкодить не тільки нам, мешканцям Сонячної системи, але і мешканцям інших утворень Всесвіту. Що саме сталося, ми маємо з’ясувати, і зробити це якомога швидше.

       – Дурень! – кричав Роман.

       – Що сталося, Романе? – не могла зрозуміти його Белла Гончар.

       – Я просто не послухав Анфісу, яка попереджала мене про можливі наслідки.

       Та тільки з докором поглянула на Новохатського, наче кажучи йому: «А я тебе попереджала!»

       Увімкнулася система зв’язку.

       – «Нова надія»! – почули астронавти. На зв'язок виходив представник Центру управління польотами. – Ми усе бачили. Терміново повертайтеся!

       – Вас зрозумів! – відповів Новохатський.

       – А як же бути з процесами, які зараз відбуваються у Всесвіті? – запитала Нємцова.

       – Це питання вирішуватимемо після повернення на Землю! – вигукнув Новохатський. – А зараз – повний вперед!

       – Точніше буде сказати «повний назад». – відгукнувся Коваль.

       Розігнавши космоліт на повну швидкість, Марко Коваль спрямував його убік Сонячної системи.