Розділ 11

       Продовжуючи політ печерою, усі, хто зараз почував себе надлюдиною, продовжували роботу у печері. Нарешті астронавти підлетіли до того місця, де судячи з усього закінчувався портал інтелекту.

       Два космольоти підлітали до середини порталу.

       Антон, Людмила та ще кілька астронавтів продовжувати роботу над його вивченням. Усі вони так захопилися роботою, що не помічали того, що відбувається у них за спинами і взагалі на борту літальних апаратів.

       Поглянувши на показники приладів які показували, що обстежено половину коридору з великою дією магнітного поля, Людмила дала команду зробити тут зупинку.

       Вийшовши разом із Шеймбергом із космольотів, вони почали занотовувати те, що вони відчувають саме у цьому місці.

       – Судячи з усього, – сказала Люда, зробивши черговий запис і звертаючись до Антона, – тут жодних змін не відбувається.

       Антон, який хотів відповісти, не встиг цього зробити. У ту мить, коли він набрав повітря, вони почули чийсь голос.

       – Навпаки. Якраз тут є деякі зміни.

       Шеймберг, Середа та ті, хто їм допомагав, завмерли кожен на своєму місці.

       – Ти щось чула? – запитав Антон звертаючись до Людмили.

       – Наче, голос Павлюка. – відповіла дівчина, все ще боячись обернутися на голос.

       – Мені теж здалося, що я чув його голос. Як це можливо? Адже він втратив свідомість, вже коли ми летіти порталом.

       Все ще боячись, що їм здалося, Антон та Людмила рвучко обернулися і поглянули на те місце, звідки лунав, як їм здавалося, голос Павлюка.

       Поруч «Сонячного сяйва» стояв Петро Павлюк, і спостерігав за тим, як його друзі та колеги ведуть обстеження порталу інтелекту.

       Якийсь час від несподіванки ніхто не вимовив жодного слова.

       Першим заговорив Самолов, і у нього це вийшло якось не зовсім упевнено:

       – Петро? – запитав він.

       – Як бачиш! – вигукнув той.

       – Але ж ми бачили як ти коли тільки входили у портал, що з тобою сталося. – сказала Середа.

       – Як бачиш, зараз зі мною усе гаразд. – відповів Павлюк.

       Підійшла Нифонтова.

       – Як ти себе почуваєш? – запитала вона.

       – Відмінно! – вигукнув Павлюк.

       – Дивно. – сказала Нифонтова, перевіряючи записи тиску членів команд, перед походом у печеру. – Зараз в усіх тиск наполовину більший, проте усі почуваються добре. Як це може бути?

       – Ти маєш на увазі те, що щойно трапилося? – запитав Павлюк.

       Лікар зоряного флоту кивнула.

       – Ось це ми і намагаємося з’ясувати. – відповів дівчині Самолов.

       – А що відомо на цей момент? – запитала Вікендорф.

       Середа та Шеймберг розповіли усе, про що вони дізналися.

       – Значить, – наче підсумовуючи розповідь хіміка та астронавігатора, сказав Гаркавенко, – Ми маємо справу з тим самим, що і у Сонячній системі?

       – Не поспішай з висновками. – відповів Максимович. – Ми пройшли лише половину порталу. Ще стільки само. Чи я помиляюсь?

       – Ні, ти не помиляєшся. – відповіла Люда. – Дійсно, ще рівно половина. Половину ми пройшли.

       – А який відрізок цієї половини? – запитав Костянтин.

       Середа поглянула у свої записи.

       – Сто шістдесят кілометрів.

       Кудінов аж присвиснув.

       – Сто шістдесят кілометрів! – вигукнув він. – Якщо зі мною знову таке коїтиметься, я просто цього не витримаю!

       – А доведеться! – засміявся Петро. – Я ж витримав? Ось і ти теж витримаєш.

       – Ну, що, – звернувся Максимович до колег. – Продовжимо?

       Усі мовчки побігли по своїх місцях.

       Дійсно. На цей момент астронавти пройшли лише половину порталу. Після проходження першої його частини, вони приблизно здогадувалися, що їх чекає попереду. Залишалося тільки дізнатися яка довжина того чи іншого коридору, і так само, як до цього, поставити відмітки.

       Так само, як і до цього, космольоти летіли на швидкості один світловий день. Вже коли дана ділянка порталу закінчувалася, астронавти знову відчули як у них почали боліти голови. Але, що це? У ту мить, коли вони вилетіли за межі ділянки, усе трапилося навпаки. Ті, у кого до цього моменту був наче занижений рівень інтелекту, раптом відчули теж саме, що відчувала інша половина об’єднаної команди.

       – У вас є якісь зміни? – запитав по рації Вавилов, викликаючи на зв'язок «Зоряний скороход».

       – Так – відповіла йому Гаркавенко. – Як ти гадаєш, що могло трапитися?

       – Здається, нічого особливого. Просто ми судячи з усього помінялися місцями.

       Здогадка Вавилова мала місце. У другій половині порталу інтелекту сталося те ж саме, що і у першій, тільки зараз усі, хто перебував на борту двох космольотів, дійсно, наче помінялися місцями.

       – Продовжимо дослідження? – запитала Ірина.

       – Так. – коротко відповів їй Євген.