Розділ 1

       Марія Меринова вже сиділа за картами, вираховуючи найбільш оптимальну траєкторію польоту.

       – Повертай на Лубіс! – крикнула Марія.

       Ці слова були звернені до пілота, хоча він вже і сам почав знижувати швидкість, шукаючи на горизонті серед видимих планет системи Ейпіно цю планету. По мірі свого досвіду, Марко звик довіряти не цифрам астронавігаторів, – хоча і їх теж з рахунків не скидав, – а своїм очам. Відлічивши від головного світила вісімнадцяту, – саму крайню планету, – він повернув космоліт прямо на неї.

       Повернути по орбіті єдиної ще не заселеної планети системи Ейпіно, для Марка не складало особливих зусиль. Він робив подібні трюки не один десяток разів. Тому за якихось дві-три незалежні години9, космоліт летів у бік системи Жовтої Зірки.

       – Повертай на Тріполь! – сказала астронавігатор, попереджаючи цим команду про те, що зараз буде ще один поворот.

       – А де знаходиться Тріполь? – запитав Юрій Крошка, – молодий картограф, узятий на космоліт після Університету Космічного Флоту Землі, звертаючись до команди. Він дивився на карти системи Жовтої Зірки і ніяк не міг знайти на них планету.

       – Ех, молодь! – сказала Марія Меринова. – Тріполь – це п’ята планета системи Жовтої Зірки. Планети системи на карті позначено цифрами. Але пілоти називають цю планету Триполь тому, що з орбіти планета виглядає так, наче окрім води та трьох плям суші тут нічого нема. Так воно, загалом, і є. На планеті життя нема. Є лише копальні з видобутку титану. Тому пілоти використовують планету як розворотний пункт.

       Космоліт вже був на орбіті Тріполя, і готувався до відльоту у бік безповітряного простору.

       Раптом Августа Петрухіна закричала:

       – Стійте! Не відриватися!

       Марко здивовано поглянув на Петрухіну.  

       – Зв’язок! – сказав Олександр, і натиснув кнопку відеофона.

       – Який зв'язок?! –вигукнув пілот. – Де ти його узяла?!

       – Відкрий очі і поглянь сам, якщо мені не віриш!

Тієї ж миті на екрані відеофона з’явилося зображення Качалович Дарини, директора ЦУПу. Тиждень тому їй виповнилося 19 років. Але не дивлячись на це, вона протягом двох років очолює ЦУП Землі.

       А поки Земля виходить на зв’язок з членами експедиції.

       – Привіт, Земле! – привіталася Петрухіна.

       – Як здоров’я астронавтів? – запитала Дарина. – Що у вас нового?

       – У нас усе гаразд. Усі астронавти живі-здорові. Політ продовжується. Ми на розвороті поруч Тріполя. – сказав Марко Коваль.

       – А я думаю, як я вас застала.

       Вона замовкла, наче про щось замислилась.

       – А де це Тріполь?

– Розповім, коли повернемося на Землю. – зітхнувши сказав Роман. – Єдине, що скажу, це те, що ми нещодавно закінчили дослідження Сонця. Результати м’яко кажучи невтішні. Темпераураголовного світила системи лише півтори тисячі градусів. Саме тому і відбувалися і процеси, свідками яких ми стали на космольоті. На дослідження Сонця ми витратили чотири незалежні години. Зараз ми тримаємо курс убік системи Іон.

– А яка обстановка за межами космольота? – запитав керівник ЦУПа.

– Які умови за межами космольота? – перепитала Нонна, продовжуючи спостереження за приладами. – Справи кепські. Чим далі ми відлітаємо від нашої системи, тим дія імпульсу стає сильнішою. І знаєте, відверто кажучи, це не дуже приємне відчутя, коли наближаєшся до об’єкта де маєш проводити якусь роботу.

       – Ми зараз вас підключимо до прямого ефіру. Ви не заперечуєте?

       – Заперечуємо! – закричав Марко Коваль. Йому набридло черговий десяток разів облітати орбіту Тріполя, але його вже ніхто не чув, тому, що екран згас, і за декілька секунд на екрані з’явилася якась кореспондентка.

       – І кого це цікавить? – запитав у пілота Роман Давидович.

       Усі промовчали.

       Прес-конференція могла і не відбутися, якби Августа не помітила, що працює зв’язок. Але усе трапилося інакше, і тепер Роман Новохатський інформував мешканців Землі про перебіг експедиції.

       Поки Новохатський відповідав на питання, у ЦУПі занотовували кожне його слово.

       – Як ви усі знаєте, – заговорив Новохатський, – тридцятого червня цього року команда під моїм керівництвом, – доречі, ці ж астронавти і зараз на борту космольота – полетіла аби знайти утворення для випробування одного з винаходів відомого вченого Нікола Тесла. Нема потреби повторювати як минули випробування. Ви усі це добре зна\те і без мене. Скажу лише, що на даний момент у Всесвіті лютує імпульс який ми і маємо знешкодити. Ну, а якщо…– Новохатський замовк не закінчивши фразу.

       – Що «якщо»? – не терпілося дізнатися кореспондентам. – Що ви хочете сказати цім «якщо»?

       Цієї миті Августа почала повільно крутити ручку апарату зв’язку. Зв’язок спочатку трохи стих, а потім взагалі обірвався.

       – Набридли! – сказала Петрухіна, остаточно вимкнувши зв’язок.

       Усі полегшено зітхнули.

       – Ура! – закричав Марко Коваль, і рвучко, нікого не попереджаючи, зробив «відрив» від Тріполя – третьої планети системи Жовтої Зірки.

       – Як Місяць… – сказала Марія Меринова, коли космоліт вже відлітав від планети.

       Тріполь дійсно був схожий на Місяць ХХ століття, коли його поверхня ще не була спотвореною мегаполісними будівлями колонізаторів. Астронавти сумним поглядом проводжали планету, яка повільно пливла убік. Усі розуміли, що якщо не вжити якихось спроб на Землі задля того, щоб її врятувати, то сама Земля може мати такий само вигляд, як і багато планет системи Жовтої Зірки.

       Приблизно за 1 незалежну годину8 космоліт залишив цю систему.

Минуло ще 3 незалежних години після виходу на зв’язок із Землею. Це означало, що вже пройдено половину шляху до наміченої мети.

       Пролетівши ще трохи, прямо за курсом, астронавти побачили вогні, які світилися прямою лінією.

       – Підлітаємо до радіаційного астероїдного поля – найнебезпечнішої ділянки Всесвіту. – повідомив Новохатський. – Як ми випустили його з поля зору? Треба було летіти іншим шляхом.

       – А справа у тому, Романе, – відповів начальникові експедиції пілот, – що ми летіли трохи іншим шляхомю Ми ніде нічого не «різали».

       – Хоча тут і велика радіація, але це був єдиний вірний шлях, повір мені – сказав Юрій Крошка. – Марко чудово вміє петляти поміж астероїдами. А стосовно радіації потурбується Юрко Геогджаєв.

       Цієї миті Юрій Геогджаєв вже визначав рівень радіації попереду і тільки регулював рівень захисту.

       – Увімкнути на максимум усе! – сказав йому Новохатський.

       – Якщо я увімкну на максимум, то я не відповідаю за електроенергію у салоні. Її може просто вибити. Це по-перше. А по-друге, не забувай, ми зараз працюємо на генераторі, щоб висока радіація за бортом не дала навантаження на наш урановий двигун. Це може згубно вплинути на наші організми. Якщо…

       – Зрозуміло. Можеш не продовжувати – сказав Роман Давидович. – Я усе зрозумів. А лекції про радіацію нам читав ще перед відльотом технік з безпеки.

       Усі мовчали.

       «Якби знати заздалегіть як поводитиме себе цей імпульс! – думв Новохатський. – То можна було б не тільки передбачити наступне утворення, яке він вразить, але і спробувати його випередити щоб не пустити його далі. А так це ні теоретично, ні тим більше практично не можливо»!

       До Новохатського почали підкрадатися якісь міркування, стосовно того, як краще провести роботу у системі до кої вони зараз наближалися, але якось їх сформулювати, навіть для себе, він не встиг.

       Цієї миті Марко Коваль вигукнув:

       – Прямо за курсом система Іон! Незабаром будемо на місці!

       Він скинув швидкість до 5,3 світлових років на секунду, і повів космоліт у бік утворення, але усе ще дотримувався курсу. Пілот ще скинув швидкість тому, що ніхто з тих, хто знаходився на космольоті не знав як поводитиме себе імпульс у цій ситуації.