Embedded Files
ТИТРИ:
Про існування паралельних світів розповідають легенди. Наші пращури боялися казкової реальності. Але сучасну людину вабить міф про паралельний простір.
Чи існує у Всесвіті життя, яке відрізняється від нашого, земного? Як потрапити в інші світи? Де таємні двері у паралельний простір?
Продовжуючи перебування на далекій від Сонячної системи планеті Ріатла, об’єднана експедиція під керівництвом Павлюка та Максимовича шукає портал мандрів між світами. Вчені знайшли неймовірне: під поверхнею планети 5 000 000 років існує законсервована цивілізація.
Завданням експедиції було визначити як ця печера взаємодіє з рештою печер. Потрібно було опуститися під воду і знайти вихід.
Чи зможуть члени експедиції пройти до паралельного світу? Чи, можливо, перетин випадковий, і таємниця має залишитися таємницею?
Два Космольоти – «Зоряний скороход» на борту якого перебувала команда під керівництвом Олександра Максимовича та тепер вже новий космоліт пошуково-дослідницької групи під керівництвом Петра Павлюка у супроводі загальною чисельністю 20 бійців силової підтримки збройних сил військово-космічного флоту Сонячної системи підлітав до гористої місцевості Ріатли. Робота на планеті продовжувалася. Та зараз вона полягала у дослідженні однієї із печер.
ПАВЛЮК
(бачить як Самойлов відвертається від оглядового вікна):
Що трапилося, Петре?
САМОЙЛОВ:
Знаєш, Петре, як згадаю що трапилося тут, то аж мурашки біжать по тілу.
ПАВЛЮК
(заспокоює
Самойлова):
Усе гаразд. Це у минулому. Зараз ми усі разом.
ПАВЛЮК
(вмикає рацію):
Одну із тутешніх печер ми і маємо обстежити.
МАКСИМОВИЧ:
Яку саме?
ПАВЛЮК:
Те, що не ту, у якій сиділи Петро із Світланою, так це точно. Мені здається там ми нічого не знайдемо.
Космоліт яким керував Кудінов і який постійно летів за космольотом Павлюка, порівнявся з ними, аби роздивитися місцевість де має продовжитися дослідження.
ПАВЛЮК
(говорить у рацію):
Поки здійснимо посадку, а потім вирішимо, яку саме печеру обстежити.
МАКСИМОВИЧ
(говорить у рацію):
Зрозумів тебе, Петре!
(звертається до Кудінова):
Сашко! Тримай курс за
космольотом Павлюка!
КУДІНОВ:
Слухаюсь!
ПАВЛЮК
(озирається навколо себе):
Бачу майданчик близько сорока квадратних метрів. Сідаймо на нього!
Минуло кілька хвилин і два космольоти стояли один поруч одного на майданчику площею сорок квадратних метрів.
Вони знаходилися у місцевості, яка так само, як і решта планети була вкрита горами. До найближчої з них було сто метрів.
Астронавти стоять між космольотами.
ПАВЛЮК:
Ну, друзі, нам доведеться попрацювати і тут. Тим більше, що ми з вами бачили, що космольоти без пізнавальних знаків десь тут наче крізь землю провалилися, а потім з’явилися знову. Тож мені здається, що і тут криється якась таємниця. Ось ми і маємо про це дізнатися.
МАКСИМОВИЧ
(звертається до Павлюка):
Я не розумію, Петре, Як це зрозуміти: «Наче крізь землю провалилися»?
ТОКАРЄВ:
А так і є. Справа у тому, що коли ми тільки сюди прилетіли, ми помітили, що нас почав переслідувати космоліт без пізнавальних знаків. Звичайно, зараз ми знаємо хто це. Тоді ж ми цього не знали. Ну, зрозуміло, що зав’язалася перестрілка, і врешті решт ми їх почали переслідувати. Летіли вони якраз у цю місцевість, де зараз знаходимося ми. Саме тут ми і побачили, як їх космоліт на якийсь час зник під горою, потім наче вистрибнув звідти і полетів за горизонт. Ну, зрозуміло, що ми продовжили погоню. Ну, а решту ви знаєте.
Максимович дивиться на Павлюка.
ПАВЛЮК:
Так і було.
ВІКЕНДОРФ
(вигукує):
Оце так! А у якому місці це було?
ТОКАРЄВ:
Це було…
(показує рукою на скелю яка знаходилася недалеко від місця посадки):
Це було здається, там.
ПАВЛЮК:
Це, точно?
ТОКАРЄВ
(ображено):
У мене відмінна зорова пам’ять.
МАКСИМЛВИЧ
(показує на гору):
У такому разі, Нам потрібно обстежити саме цю гору.
(звертається до
Кудінова):
Сашко, як ти вважаєш, там є майданчик для посадки?
КУДІНОВ
(дивиться у той бік, куди показує Максимович):
Це треба злітати і подивитися. Проте я гадаю, що сісти там теж можна.
ПАВЛЮК:
Тоді полетіли!
Космольоти пролітають над скелями.
КУДІНОВ
(вигукує):
Ось ще один майданчик придатний для посадки!
Кудінов зв’язався з космольотом, у якому летіли астронавти з команди Павлюка.
КУДІНОВ
(говорить ар рації з Власенком):
Андрію! Вони тут «провалилися»?
ВЛАСЕНКО:
Так!
Два космольоти пролітали над місцевістю де було менше гір. Унизу виднівся майданчик за розмірами менший ніж той, на якому кілька хвилин тому перебували астронавти. Поруч майданчика розташувалося озеро. Яких воно було розмірів з висоти визначити було важко.
МАКСИМОВИЧ:
Поруч майданчика озеро. Щоправда, які його розміри поки сказати не беруся. Здійснимо посадку, тоді я це з’ясую.
ПАВЛЮК:
Ми сідаємо.
МАКСИМОВИЧ:
Зрозумів! Ми летимо за вами.
Літальні апарати наблизилися до поверхні.
ПАВЛЮК
(чує по рації
голос Кудінова):
«Цікаво! Як ми це зробимо?
ПАВЛЮК
(звертається до Кудінова):
Що трапилося, Сашко?
Максимович теж дивиться на пілота таким поглядом, наче запитував теж саме.
КУДІНОВ:
Справа у тому, що майданчик приблизно удвічі менший, ніж той, на якому ми сіли минулого разу.
ВЛАСЕНКО
Ззвертається до Кудінова):
Головне, що він є! А там ми вже якось розмістимося!
За кілька хвилин обидва космольоти стояли поруч один одного. Проте ніхто із астронавтів – як у команді Павлюка, так і у команді Максимовича – не поспішав виходити з них.
***
Коли відкриваєш нову печеру, то ти не знаєш що тебе там чекає.
Спелеологи схиляються до думки що в окремих печерах на багатьох планетах за межами Сонячної системи існує життя, яке відрізняється від життя на планеті Земля. І в залежності від того, як довго вона розвивалася, ми можемо розраховувати знайти життя на рівні бактерій або на рівні тварин.
Печери досліджені так само мало, як і чужі планети. Наука припускає, що існує життя лише земне. Але безліч міфів розповідає про підземні раси, безліч світів та паралельних світах.
ЗИРЕМПА
(дивиться на
скелі гір):
Судячи з усього, тут печери завдовжки сто метрів, не
більше.
ШЕЙМБЕРГ:
Як ти знаєш? Ти що, був тут до цього?
ЗИРЕМПА:
До цього я тут не був, але повір моєму досвіду. Це я тобі кажу як спелеолог зі стажем.
ГАРКАВЕНКО:
Сто метрів – це не так багато. А коли так, то можна почати обстеження.
МАКСИМОВИЧ:
Так. Це не багато.– Але не так і мало, тим більше, якщо врахували, що і тут, так само, як скажімо на Землі у печері є безліч розгалужень.
Спелеолог поглянув на Максимовича так, наче той був досвідченим у цій справі.
ЗИРЕМПА:
Так. Поки не буде запущено зонд і не досліджено що коїться усередині, я забороняю заходити у печеру. Перш за все необхідно дізнатися яка її довжина.
(звертається до Токарєва):
Ось ти, Вікторе, скажеш за яким маршрутом летів космоліт, дивлячись просто на карту, без будь-якого обладнання.
Токарєв заперечливо хитає головою.
ЗИРЕМПА:
Так само і тут.
Зайшовши на борт «Зоряного скорохода», Михайло за кілька хвилин випустив убік гори зонд, який мав дати точну відповідь на питання яка довжина печери.
Випустивши зонд, Михайло залишився на борту щоб мати змогу слідкувати за рухом зонда і дивитися на показники які той дає.
Усі чекали результатів. Зараз Михайло має оголосити які показники у цієї печери.
Минуло сорок хвилин перш ніж астронавти почули голос колеги.
ЗИРЕМПА
(виходить з
космольота):
Грот печери складає не сто метрів, як ми думали, а сімсот. Атмосфера тут не така як скажімо, у печерах на Землі. Можливо і життя там не таке як на третій планеті Сонячної системи. Тут є кисень, проте його не достатньо для вільного дихання. Аналіз показав що сірководень – основна складова печерного атмосфери.
ВІКЕНДОРФ:
Що робитимемо?
ЗИРЕМПА:
Що і маємо робити у цій ситуації. Вести дослідження.
МОРОЗЕНКО:
Я маю знати що знаходиться у ґрунті І у воді також.
ПАВЛЮК
(звертається до Морозенка,
здивовано):
Ти що, збираєшся видертися на гору?
МОРОЗЕНКО:
Так. Я хочу узяти проби і під горою, і на горі.
МАКСИМОВИЧ:
Гаразд. Кого ти візьмеш із собою?
МОРОЗЕНКО:
Ну, в першу Михайла, як професійного спелеолога. Також Євгена, бо зв'язок потрібно буде тримати постійно. Не відмовлюся і від послуг когось із силової підтримки.
САМОЙЛОВ
(звертається до Морозенка):
А це тобі навіщо? Хто там на тебе нападе?
МОРОЗЕНКО
(пригнічено):
Не подобається мені тут…
МАКСИМОВИЧ:
Гаразд. Піде Бещук. Тримайте нас у курсі справи.
Морозенко киває і махнувши рукою тим, хто піде з ним, пішов на космоліт готуватися до походу на гору.
***
Половина роботи, яку запланували астронавти об’єднаної експедиції вже було виконано. Але про те, що перебування астронавтів із Сонячної системи на планеті вже завершано, говорити ще зарано. Окрім дослідження печери, ще залишалося відкритими принаймні два запитання: перше: яким чином шукачі пригод зробили так, що населення Ріатли на даний момент продовжують жити первісним життям? Друге: як вони цього досягли? І третє: яким чином повернути мешканців планети до нормального образу життя?
Часу для перебування на планеті залишалося все менше і менше. Тож за ці лічені дні будь що потрібно було знайти відповіді на ці три ключові питання.
Тим часом представник силової підтримки Олександр Косалач який вийшов із космольота, аби перевірити обстановку, дивився у бінокль, намагаючись хоч щось побачити, але дивився він в інший бік, і аж ніяк не вгору. Тому дуже здивувався коли почув рокіт військового корабля, який з кожною секундою наближався до них. Піднявши голову вверх він крикнув:
КОСАЛАЧ
(піднімає голову, вигукує):
Гей, хлопці! До нас хтось
летить!
БАЗЮК
(виходить з
космольота):
Хто?!
КОСАЛАЧ:
Не знаю, але це точно що не третій космоліт із Землі. І потім, така можливість виключається.
Не дивлячись на те, що астронавти перебували у горах, вони чудово пам’ятали ті випадки, коли їм довелося неодноразово вступати у сутички із шукачами пригод. Тож цього разу, аби не натрапити на космольоти без пізнавальних знаків, було вирішено, що спочатку у розвідку піде представник силової підтримки.
БАЗЮК:
Подивися далі за горизонт...
СЕРЕДА:
Що це?
КОСАЛАЧ:
Це, здається кораблі Гільдії.
ПАВЛЮК
(вигукує):
Знову?!
КОСАЛАЧ
(видихає, наче від безсилля):
Як бачиш…
ПАВЛЮК
(дивиться у
протилежний бік):
Здається, нам доведеться відбиватися не лише від Гільдії.
ВАВИЛОВ
(дивиться у той само бік, куди і Павлюк):
Що іще?
(вигукує):
О, ні! Можна сказати, що вони нас оточили з обох боків!
МАКСИМОВИЧ:
Що там?
Максимович теж поглянув у протилежний бік від космольотів Гільдії шукачів пригод.
КОСАЛАЧ
(вигукує):
Чорт забирай!
Косалач вихопивши бластер, і влаштовує безладну стрілянину по птахам-роботам.
ПАВЛЮК:
Усі по місцях!
Команда Павлюка вже перебувала на своєму космольоті, і він піднявшись почав маневрувати. Ось тільки вийшла затримка з літальним апаратом Максимовича. Базюк повернувся допомогти тим, хто йшов за ним але там вийшла заминка... Максимовіич не хотів лізти, тому що, на його думку, начальник експедиції повинен завжди бути останнім. Мокрушин, як головний по безпеці команди, не хотів нікого залишати за собою, а Сашко продовжував відстрілюватися від «птаха», який постійно його атакував. «Птах» кидався на силовитка своїми щупальцями схожими на бластери, а той відбивався від них бластером, який йому подарували за особливі заслуги.
Зважаючи на те, що Косалач не те, що жодного разу не влучив у птаха, але й поступово відступає, Мокрушин примусив начальника експедиції залізти у космоліт, заліз сам і віддав команду пілоту, щоб той тихесенько підлетів до Олексадра, якого птах вже притиснув майже до гори.
МОКРУШИН
(звертається до Косалача,
вигукує):
Хапайся за дробину!
Косалач не реагує, бо не може навіть підняти голову вгору. За долю секунди він міг повністю залишитись без якоїсь кінцівки, або взагалі загинути.
Цієї миті вперше за час перебування двох експедицій на планеті, піднявся вітер і космоліт почало відносити від місця де перебував Олександр. Тоді Мокрушин зліз до самого кінця дробини і в останню можливу мить підхопив за куртку Олексія. Той в польоті сховав на місце, до спеціальної кобури зброю, і вхопився руками за Олексія.
КОСАЛАЧ
(звертається до Мокрушина, тихо):
Дякую!
МОКРУШИН:
І все? Тільки «дякую»?! − Ти затримав нас майже на п’ять хвилин! І це все що ти можеш сказати?! – все це було сказано Олексієм на мотузковій дробині. Через те, що зненацька піднявся сильний вітер, на кораблі ніхто не чув про вони розмовляли. – Ти міг підставити під удар усю команду... – сказано це було скоріш з виховною метою.
Мокрушин знав Косалача ще з часу подій на Меркурії і хотів виховати з нього найкращого бойовика зоряного десанту Космічного Флоту Землі. Йому подобалося те, що Олександр не був “забитий” різними непотрібними знаннями, якими забивають голови молодих офіцерів в Збройних силах Землі. Косалач отримав звання бойовика за те, що врятував колонію землян на Меркурії. І зробив він це не тому, що в нього була гарна бойова підготовка, яку він отримав в Університеті Космічного Флоту, а тому, що людина він така – небайдужа. Олександру лише потім запропонували навчання в Збройних силах. Але Олексій домовився про те, щоб Олександр проходив навчання заочно та вмовив командування взяти його, Косалача, на навчання до себе. І ось тепер, відповідаючи за життя Олександра, Олексій слідкував за всіма його діями і сутичка Олександра із птахом його не порадувала.
Олександр промовчав. Йому й не треба було нічого говорити. Він й сам все розумів.
Олексій і Олександр залізли по дробині наверх. Біля відкритого люка мовчазний Косалач залишився змотувати мотузкову дробину. Олексій пішов у кабіну пілота.
ДАБИЖА:
Ну, що тут?
ВІКЕНДОРФ
(вигукує):
Сам усе бачиш! Якщо ми зараз не допоможемо Павлюку та його команді…
Софія не закінчила фразу. Усі з команди Максимовича бачили як космоліт на якому зараз літала команда Павлюка хитнувся у повітрі і впав на поверхню планети.
КОСАЛАЧ
(тихо):
Все. Надія на закінчення дослідження планети померла… разом з екіпажем…
МАКСИМОВИЧ
(перебиває
Косалача):
Дурень! Шатл! Сядьте хтось на шатл і заберіть їх поки не пізно.
***
ГАРКАВЕНКО
(звертається до Островського):
Ми втратили з ними зв’язок.
ОСТРОВСЬКИЙ:
А Земля?
ГАРКАВЕНКО:
Із Землі теж тиша.
ОСТРОВСЬКИЙ:
Треба сказати Олександрові Ігоровичу. Так. Намагайся все ж таки зв’язатися з шатлом. Я піду попереджу Віктора Григоровича.
ГАРКАВЕНКО
(вигукує):
Тільки Вікендорф не кажи!
ОСТРОВСЬКИЙ
(зупиняється у дверях, які вже відкрились):
Чому?
ГАРКАВЕНКО:
Та так... Йди вже!
ОСТРОВСЬКИЙ:
Все. Я побіг.
Інженер інформації Руслан Островський, за свою практику, вперше стикнувся з випадком, коли було втрачено зв’язок із Землею. Звісно, на такі великі відстані він ще не літав, та сам був здивований, що його включили в цю експедицію. Він давно подав заяву на участь у дослідницьких експедиціях та майже два роки про нього ніхто не згадував. А тут раптом він по телестерео почув своє прізвище у складі команди, що летить у систему Тукана, на планету Ріатла.
Зараз Островський біжить по коридору, щоб сповістити, що немає зв’язку.
ОСТРОВСЬКИЙ:
Олександре Ігоровичу, до Вас можна?
МАКСИМОВИЧ:
Так, але я зараз йду. Що у тебе?
ОСТРОВСЬКИЙ:
У нас немає зв’язку з
командою Павлюка.
МАКСИМОВИЧ:
Як це?
ОСТРОВСЬКИЙ:
Як тільки їх збили з’явилися якісь перешкоди, а потім зникли. Зовсім...
МАКСИМОВИЧ:
Тобто?
ОСТРОВСЬКИЙ:
У навушниках повна тиша.
МАКСИМОВИЧ:
А Земля?
ОСТРОВСЬКИЙ:
Теж тиша.
МАКСИМОВИЧ:
Це погано...
ОСТРОВСЬКИЙ:
Іра постійно намагається зв’язатися з космольотом, та марно.
МАКСИМОВИЧ
(прямує до виходу зі своєї каюти, пропускаючи Руслана вперед):
Потрібно розказати це Вікендорф.
Островський мовчить.
Максимович та Островський проходять іншим коридором до кают-компанії, де у даний час знаходяться майже всі члени команди.
Максимович та Островський заходять до кают-компанії.
ВІКЕНДОРФ:
У нас для вас не дуже хороші новини.
МАКСИМОВИЧ:
У нас для Вас теж, та спочатку Ви.
ВІКЕНДОРФ:
На планеті немає придатної для пиття води.
МАКСИМОВИЧ:
А її якось можна очистити?
ЛЕВАНІНА:
Так, та це займе дуже багато часу. Щоб очистити хоча б літр цієї води потрібно майже три години.
МАКСИМОВИЧ:
Так, немає сенсу...
ВІЕНДОРФ:
А що за новина у Вас?
МАКСИМОВИЧ:
У нас немає зв’язку.
ВІКЕНДОРФ:
З Землею?
МАКСИМОВИЧ:
Та, ні. Взагалі ніякого: ні з Землею, ні з командою Павлюка...
ВІКЕНДОРФ:
Оце так! А чому ж вони не повертаються?
ОСТРОВСЬКИЙ:
Може ще не знають цього?
МАКСИМОВИЧ
(вигукує):
Тривога!
Всі кинулися на свої посадочні місця, вмикаючи всі пристрої і прилади.
Світлана Копиль, Юлія Нифонтова та представник силової підтримки Олександр Косалач кинулися до відсіку, де стояли капсула та шатл.
Вскочивши до літального апарату, Світлана почала виводити його з відсіку. Саме тому Косалачу та Нифонтовій довелося вже стрибати усередину на ходу.
За кілька секунд шатл яким керувала Копиль, летів убік космольота, який зазнав аварії.
НИФОНТОВА
(заходить на
космоліт):
Хлопці, ви живі?
ВЛАСЕНКО:
Я нібито так.
НИФОНТОВА
(звертається до Абраменюка):
Петре, ти як?
Абраменюк не відповідає. Він лежить між кріслами пілотів.
НИФОНТОВА
(звертається до Власенка):
Що з ним?
ВЛАСЕНКО:
Зараз подивлюся!
(шкандибає до
Петра):
Він непритомний, але дихає.
Світлана тим часом вже вилізла зі свого місця і йшла до хлопців з аптечкою.
КОПИЛЬ:
Перевір корабель на пошкодження. Я спробую привести його до тями.
Копиль не стала сперечатися про те, хто яку повинен виконувати роботу. Тим більше, зважаючи на ситуацію, яка складалася на даний момент.
Видимих пошкоджень у космольота було виявлено більше, ніж достатньо. Копиль обійшла всю споруду, та виявила безліч неполадок Інженер-технік зрозуміла, що з ткими неполадками космоліт не полетить. Коли вона повернулася до кабіни пілота, Світлана вже допомагала сісти Петрові.
КОПИЛЬ
(заходить
усередину):
Пошкоджень більше, ніж достатньо. З такими неполадками нам не злетіти.
НИФОНТОВА:
Їх можна усунути?
КОПИЛЬ:
Можна, але на це піде більше двох незалежних діб.
НИФОНТОВА
(пригнічено):
Зрозуміло…
АБРАМЕНЮК:
Уф, як у мене болить голова! Де ми?
КОСАЛАЧ:
Десь на третій планеті системи Тукана. Чи ти цього не пам’ятаєш?
АБРАМЕНЮК:
Та, ні, це я пам’ятаю.
Я питаю: де ми?
КОСАЛАЧ:
Якщо тебе цікавить наше місцеположення відповідно до полюсів і по мапі планети, то я можу із впевненістю тобі сказати: Ми у горах А взагалі, ми збиралися обстежити одну із тутешніх гір.
АБРАМЕНЮК:
Ми все-таки впали...
КОПИЛЬ:
Так.
ПАВЛЮК:
Ми зможемо якось злетіти?
КОПИЛЬ:
Нажаль, ні. А на ремонт піде дуже багато часу.
ПАВЛЮК:
Шкода втрачати таку техніку. Вихід один: поки ми живі, нам треба продертися на «Зоряний скороход».
Одягнувши навушники, Євген Вавилов почав викликати команду «Зоряного скорохода», щоб повідомити, що вони повертаються.
За кілька хвилин інженер-технік, лікар зоряного флоту, представник силової підтримки з команди Олександра Максимовича, а також команда Павлюка вже перебували на космольоті, командиром якого була Вікендорф Софія Геннадіївна.
=================================
КУДІНОВ
(вигукує):
Тримайтесь!
Кудінов рвучко веде корабель вгору на орбіту планети.
КУЧЕВИЧ
(кричить на
Кудінова):
Ти що робиш?!
КУДІНОВ
(спокійно):
Я знаю, що роблю...
Внизу корабля Скакун ледве встиг закрити люк, як його відкинуло на стінку. Якби не намет, який все ще перебував у пазусі Скакуна, то без переламів це падіння не обійшлося б.
СКАКУН
(забігає у кабіну):
Ви що, з глузду з’їхали?! Я ледь не випав з корабля!
(бачить вогняну кулю):
Що це?
ДАБИЖА:
Те, через що ми так рвучко полетіли.
СКАКУН:
Зрозуміло.
ДАБИЖА
(показуючи на
кораблі вдалині):
Бачиш?
СКАКУН:
Бачу... Гільдія... Тут є
вакуумна зброя?
МАКСИМОВИЧ:
Є
СКАКУН:
Тоді чого всі ще тут?
(звернувся до
Максимовича):
Зброя на верхній палубі?
Олександр Ігорович тільки кивнув.
Не чекаючи команди Пірс побіг на верхню палубу.
МАКСИМОВИЧ
(звертається до команди Павлюка):
Він завжди такий?
ПАВЛЮК
Ми його мало знаємо.
Це протеже Дабижі.
ДАБИЖА:
Мабуть, він таким став після його пригод на Меркурії.
МАКСИМОВИЧ:
А що з ним трапилося на Меркурії?
ДАБИЖА:
Він потрапив у самий центр подій в колонії на Меркурії, тобто в самий центр боротьби “меркуріанців” з “марсіанами”.
МАКСИМОВИЧ:
Як же ж це його напоумило?
ДАБИЖА:
Та це довга історія.
ВЛАСЕНКО
(сідаючи на місце другого пілота, поруч з Кудіновим):
А у нас часу до повернення на Землю багато. Тільки потрібно відірватися від цих “Шукачів”. Ми і самі мало що знаємо про цього хлопця. Як він такий молодий взагалі зміг потрапити на дослідницький корабель?
ДАБИЖА:
Річ у тому, що “марсіани” хотіли захопити риючий комбайн, який для будівництва нових відсіків житлового комплексу колонії, послали із Землі. А Анатолій повністю відповідав саме за нього, бо його послали із Землі у якості делегата від фірми, що розробила цей комбайн. Я відповів на питання?
Павлюк сидить і слухає цю розмову. У нього вже з’явилася повага до молодого бойовика силової підтримки
ПАВЛЮК:
Так...
ДАБИЖА:
Тоді я пішов...
Дабижа біжить до Скакуна на верхню палубу де Анатолій вже розпочав відстрілюватися від вогняних куль. Скакун Розумів, що незабаром вакуумні снаряди йому будуть не потрібно, бо вилетівши за орбіту планети у безповітряний простір вогняні кулі їм вже будуть нестрашні. А зараз він намагався створити вакуумне поле навколо «Зоряного скорохода», щоб підлітаючи вогняні кулі переставали горіти. А так як кулі були з газу, вони просто зникали на очах.
ДАБИЖА
(звертається до Скакуна):
Як справи?
СКАКУН:
Поки що туго. Раніше потрібно було розпочинати вакуумне обгорнення корабля. Гільдія вже доволі близько, а вакууму не вистачає. Чуєш, починає трясти? Газ все одно проривається до корпуса корабля.
Звісно Олексій все чув. Як і усі, хто зараз перебував на борту «Зоряного скорохода», які не чекаючи наказів розсілися по посадочних місцях. Олексій взявся за сусідню вакуумну пушку і почав допомагати Анатолію створювати вакуумний захисний бар’єр. Тут Дабижа побачив, що корабель вже майже у безповітряному просторі і необхідність в бар’єрі скоро відпаде. Він поглянув на Скакуна. Той вже не стільки намагався створювати бар’єр, скільки цілився саме у підлітаючі вогняні кулі. Олексій встав і спустився у кабіну пілота.
ВАВИЛОВ
(звертається до Дабижі):
А як же Анатолій? Ти його
покинув самого?
ДАБИЖА:
Він й без мене краще знає що потрібно робити.
ПАВЛЮК:
Ти настільки йому довіряєш?
ДАБИЖА:
Мене дивує, що ви йому не
довіряєте.
ПАВЛЮК:
Ми довіряємо, але ж ти сам суди: ми знайомі один з одним досить давно. А він з нами тільки перший рейс.
ДАБИЖА:
Ну так і що? Я ось, наприклад, вперше лечу з Миколою, Євгеном і Антоном. Але ж це не значить, що я їм не довіряю. Якщо їх допустили до цього польоту – значить вони професіонали своєї справи. Так само як і Анатолій. Знаєте, він протягом двох незалежних годин утворив таке вакуумне поле, яке ми за цей час мали б зробити усі разом. І якщо мені хтось скаже, що Анатолій Скакун не дуже хороший військовослужбовець і у нього погана бойова підготовка – буде мати справу зі мною. А якщо взагалі подумати: хто з нас хоч щось зробив, щоб якось захистити космоліт від шукачів пригод?
Усі мовчали, бо тут вже не було що й говорити.
«Зоряний скороход» нарешті вилетів на орбіту планети. Небезпеки від вогняних куль вже не було, але ж в безповітряному просторі можуть працювати бластери – силові хвилі великої потужності, які протягом кількох потраплянь у корпус можуть розірвати корабель як іграшку.
КУДІНОВ:
Ви всі міцно тримаєтесь?
Не відповідаючи усі рефлекторно похапалися за все, що потрапило під руки, щоб міцніше закріпитися у посадкових місцях, і правильно зробили. Розуміючи, що вогняні кулі не такі небезпечні як бластери, Кудінов повернув корабель знову на планету. Зверху донісся гул падаючого силовика.
ШЕЙМБЕРГ:
Ми про Анатолія забули...
ВЛАСЕНКО:
Анатолію, ти живий?!
ДАБИЖА:
Та живий! Попереджувати треба!
КУДІНОВ:
Вибач! Нема часу!
СКАКУН:
Хто-небудь йдіть сюди!
Дабижа і Павлюк відразу повскакували з місць і побігли до Анатолія.
ПАВЛЮК
(запитав Петро, заплигуючи, у перевернутому кормою догори кораблі, на верхню палубу, як через двері):
Що трапилося?
СКАКУН
(тихо, показуючи на невеличку дірку в корпусі, з якої тонесенькою цівкою повільно витікало повітря):
У нас проблеми… Не говоріть Максимовичу. Я зараз швидко це полагоджу, а ви сідайте за зброю.
ПАВЛЮК
(озирається через «двері» на
Максимовича):
Гаразд,
Максимович навіть не озирнувся, бо він допомагав Кудінову та Власенку, які в той момент почали маневрувати.
Зважаючи на те, що корабель на великій швидкості летів до поверхні планети, а навігаційні системи почали відмовляти, Кудінов почав вирівнювати «Зоряний скороход» у звичайне положення. Павлюк ледве встиг вхопитися за двері, щоб не вивалитись в кабіну. Дабижа тим часом повис на вакуумній гарматі, а Скакун ледь не наткнувся на зварювальний апарат, почавши заварювати діру.
Кудінов вирівнює космоліт.
КУДІНОВ:
Всі живі?
ПАВЛЮК
(звисає з люку верхньої палуби):
Ну як сказати...
ДАБИЖА:
Мабуть, живі...
Дабижа зверху, допомагає Павлюку залізти на верхню палубу, бо від перевороту корабля дробина злетіла з петель і тепер лежала на підлозі кабіни пілота.
Тим часом Скакун закінчив заварювати дірку, і підійшов до люка.
ДАБИЖА:
А де дробина?!
СКАКУН:
Тут!
Дабижа намагається саме в цей час з Павлюком підняти драбину.
Поки Анатолій, Олексій та Петро, поралися з дробиною, Вавилов та Гаркавенко намагалися привести до ладу навігаційну систему.
КУДІНОВ:
Нам доведеться сідати на
планету.
ВЛАСЕНКО:
Звичайно! Без навігаційної системи! Та ще й при такій погоді!
КУДІНОВ:
Так, і при тому ми ще не відбилися від цих «шукачів».
БАБЕНКО
(звертається до Кудінова):
Що ми будемо робити?
КУДІНОВ:
Впораємось...
МОРОЗЕНКО:
У мене є ідея
ДАБИЖА:
Що?
МОРОЗЕНКО:
Пригадуєте, коли ми прилетіли сюди і натрапили на космольоти Гільдії, нам довелося тікати від них на третій супутник планети?
ДАБИЖА:
Ну, і що з того?
МОРОЗЕНКО:
А те, що навколо планети є три супутника. На третьому є вода, придатна для вживання. Нам потрібно якось потрапити на цей супутник. Можливо таким чином ми здихаємося «ГШПістів». Там звичайна поверхня, майже як на Землі.
Біолог бачить, що його товариші дивляться на нього нічого не розуміючими поглядами.
МОРОЗЕНКО
Невже ви забули?!
Дійсно. Коли тільки команда «Зоряного скорохода» прилетіла на планету, і наткнулися на космольоти без пізнавальних знаків, їм довелося летіти саме на третій супутник.
МАКСИМОВИЧ:
Так. Віктор говорить діло. Нам дійсно треба полетіти на третій супутник планети.
ВАВИЛОВ:
Що ми там будемо робити і як ми це зробимо?
МОРОЗЕНКО:
Що робити? Ну, ми можемо залишитися там на деякий час і звідти можна зрідка робити вилазки на планету для поповнення провізії. А разом з тим буде стійка база для продовження тієї роботи, заради якої ми тут... я так гадаю. А ось як ми це зробимо – це питання...
КУДІНОВ:
То ж бо і воно...
КОПИЛЬ
(тихо):
У мене є думка...
ПАВЛЮК:
Яка?
КОПИЛЬ:
Як ви вважаєте, навіщо Гільдії, цим піратам сучасності, потрібна ця планета? Вірніше, для чого, з якою метою вони вчинили так, що місцеві мешканці зараз перебувають у стані первісних людей? І потім: ніхто з вас не замислювався над тим, чому вони нам не дають можливості обстежити бодай одну з тутешніх гір?
ВАВИЛОВ
(роздивляється ще одного птаха):
Напевне, вони у горах щось таке знайшли, чи ховають, про що також знають і місцеві мешканці. Звісно ж, ці так звані «птахи» − це відмінний спосіб шпигунства у будь-якому утворенні Всесвіту! Ось уявіть собі таку картину: ті, хто володіє таким видом підслуховування, можуть послати цих «птахів» до будь-якого утворення, і таким чином дізнаватися про кількість військових в армії ворога та їхній рівень підготовки, а також про кількість зброї, яка є у наявності.
КОПИЛЬ:
Ну, не без цього. Але я так думаю: десь тут у горах є щось таке, про що пірати не бажають, щоб ми дізналися. Як ви вважаєте, це для піратів великий стимул?
ВАВИЛОВ:
Звісно... так...
КОПИЛЬ:
Я думаю, що це офіційно ця планета була відкрита нещодавно, а ось пірати, мабуть, відкрили її задовго до нас. Ви подивіться як вони орієнтуються на планеті. Ми не знайшли навіть полюсів. Тут немає ніяких хвиль. А вони безпомилково знаходять нас серед всієї планети...
ВЛАСЕНКО:
О, ні... Він правий. Вони знову у нас на хвості!
ВАВИЛОВ:
Але ж як?!
КУДІНОВ
(веде корабель знову на орбіту)::
Летімо на супутник! Поки у нас ще паливо є! Досить гратися у пвратів!..
При наступному маневрі в корабель ледь не вдарила газова палаюча куля.
ШЕЙМБЕРГ І ГАВРИЛЕНКО
(вигукують разом):
Обережно!!!
ВЛАСЕНКО
(кричить, звертається до Шеймберга і Гавриленка):
Може ви самі сядете за штурвал?!
КУДІНОВ
(вигукує):
Тримайтесь!
Кудінов веде корабель прямо у космос, навіть не повертаючи на орбіту і сильно ризикуючи тим, що через різкий перехід у безповітряний простір можуть заглухнути двигуни, і тоді корабель на деякий час може взагалі втратити керування.
СКАКУН
(на верхній палубі, кличе Дабижу):
Олексію, допоможи!
Олексій відразу побіг на верх. Потрібно було хоча б стріляти по газовим кулям, щоб врятувати корабель.
Кораблі Гільдії дуже швидко наближалися до «Зоряного скорохода».
ДАБИЖА:
Все, вони мене дістали!
Дабижа натискає пуск ракетниці, що завжди розташовувались на всіх кораблях, як зброя для захисту.
Найближчий корабель Гільдії розлетівся на шматочки. Інші кораблі, здалося призупинили погоню.
СКАКУН
(звертається до Дабижі:
Навіщо?
ДАБИЖА
(тихо):
Пробач...
КУДІНОВ:
Так їм і потрібно!
Олексій подивився на Анатолія. Той був наче засмучений, але нічого більше не сказав.
ШЕЙМБЕРГ
(показує униз):
Дивіться!
Те, що побачили астронавти за ілюмінаторами дуже здивувало усіх. Вітер, який піднявся вже вдруге за час перебування об’єднаної експедиції на планеті, бився наче скажений, але самого корабля не торкався. Як тільки «Зоряний скороход» вилетів за межі орбіти планети, астронавти побачили, що кораблі Гільдії раптом почали падати вниз, наче їх вітром заносило так, що вони нічого не могли зробити. Здавалося, що планета захищає дослідників. Чому це відбувається саме з космольотами Гільдії, а не з астронавтами із Сонячної системи, вони напевне не знали.
Ця думка наче вітала у повітрі, але у це ніхто не міг повірити...
За цим вітром команді, тепер вже «Зоряного скорохода», було видно, що шукачі пригод залишили спроби пробитися до них і полетіли геть, бо зрозуміли, що планета захищає нових гостей. З чим це пов’язано, шукачі пригод з’ясовувати не наважилися.
Через декілька годин вітер вщух і погода покращилась.
ПАВЛЮК
(звертається до Максимовича):
Поглянь! Погода покращилась. Потрібно подивитися де ми.
МАКСИМОВИЧ:
Навіщо? Я і без цього можу сказати: ми на планеті, де ми маємо ще плідно попрацювати. Тут, якщо ти пам’ятаєш, коїться невідомо що.
ПАВЛЮК:
Це я пам’ятаю.
МАКСИМОВИЧ:
А ми маємо це з’ясувати. Ось так.
(трохи помовчавши):
Корабель зламаний. Коли ми його відремонтуємо – це питання. То ж нам залишається лише якось здійснити посадку на якомусь супутнику і продовжувати роботу на планеті.
ВЛАСЕНКО
(показує убік гори):
Найближча гора − та! Сідаємо поруч неї?
МАКСИМОВИЧ:
Так.
Більше ніхто нічого не додав. Все було й так зрозуміло.
=================================
Морозенко, Зиремпа, Вавилов та Бещук за кілька хвилин підійшли до підніжжя однієї з гір. Так само, як і більшість гір на Землі, вона мала як крутий, так і пологий схил. Та увагу астронавтів привернуло зовсім не це. У тих місцях, де за їхніми припущеннями мали бути печери, не було жодного входу. Навіть жодного натяку на тунель печери.
МОРОЗЕНКО
(ніби сам до себе):
Цікаво, Як ми потрапимо до печери?
ЗИРЕМПА:
Що трапилося, Вікторе?
МОРОЗЕНКО:
Не видно жодного входу до печери.
ЗИРЕМПА
(озирається
навколо себе):
Як це? Що?! Як це може бути?!
МОРОЗЕНКО:
Це я у тебе хочу запитати.
Ти ж спелеолог!
Як спелеолог Михайло побував на багатьох планетах. Йому довелося обстежити усі планети Сонячної системи, після чого його почали посилати не тільки за межі системи, але і за межі Чумацького Шляху. Він побував на багатьох планетах, але такого ще не бачив.
МОРОЗЕНКО
(чи то насправді, чи то роблячи вигляд, що образився на слова товариша):
Так. Я спелеолог. Але, ти знаєш, такого ще не бачив.
ПАВЛЮК
(говорить у рацію):
Що там у вас відбувається?
ЗИРЕМПА:
Як це вам сказати…
ПАВЛЮК:
А як є, так і говори!
ЗИРЕМПА:
Печера закрита.
МАКСИМОВИЧ:
Як це?
ЗИРЕМПА:
А так і є. Нема жодної печери із ходом усередину!
Судячи з інтонації, якою говорив Михайло, було зрозуміло, що цього разу експедиція може зірватися. Проте, цього із астронавтів не хотів.
МУХАМЕДШИНА:
А вийти на гору можливість є?
ВАВИЛОВ:
Так. Крутий та пологий – хоча і не зовсім - спуски.
МУХАМЕДШИНА:
Спробуйте видертись на гору і подивіться що там коїться.
ВАВИЛОВ
(показує, що буде підйом на
вершину):
Вас зрозумів!
Сеанс зв’язку завершився.
ВАВИЛОВ:
Ми піднімемося нагору і подивимося що там коїться.
Не говорячи жодного слова, Зиремпа витягує мотузку і міцно прив’язує її до одного із велетенських кругляків, які лежать біля підніжжя.
ЗИРЕМПА
(вигукує):
Готово! Можна починати підйом.
Першим почав підніматися Михайло. За ним усі решта. Коли останній астронавт був вже на вершині, усі поглянули униз. З того місця де зараз перебували астронавти можна було побачити майже пів планети. Як і припускалося, майже уся поверхня планети була вкрита горами.
ВАВИЛОВ
(дивиться униз):
Куди не подивися, одні гори. Цілком можливо, що сюди ми взагалі даремне прилетіли.
ДАБИЖА:
Чому ти так вважаєш?
ВАВИЛОВ:
Тут же навіть пристойного майданчика нема щоб бодай один будинок побудувати. І потім, я не впевнений, що планета заселена.
МОРОЗЕНКО:
А прилади? Вони показували що планету заселено.
ВАВИЛОВ:
Не забувай що це техніка.
А техніка так само як і
людина може помилятися.
БЕЩУК:
Гаразд. Нам час розпочинати дослідження вершини.
(дивиться на
Морозенка):
Хтось хотів дізнатися про
мешканців планети?
МОРОЗЕНКО:
А я і не відмовляюся від
своїх намірів.
Морозенко присідає щоб узяти ґрунт для аналізу.
МОРОЗЕНКО
(піднімається з почіпок):
Все. Можна йти далі.
Морозенко повільно йде уперед, а за ним йде решта.
***
Так йдучи попереду, Морозенко постійно то дивився уперед, то озирався навколо себе.
ЗИРЕМПА
(звертається до Морозенка):
Ти щось загубив?
МОРОЗЕНКО
(продовжує
озиратися):
Нічого не розумію.
ЗИРЕМПА:
Чого ти не розумієш?
МОРОЗЕНКО:
Ми вже тут знаходимося кілька годин, а так і не бачили жодного космольота.
ЗИРЕМПА:
Все правильно. Планета ж
безлюдна.
МОРОЗЕНКО:
Я з тобою погодився б, але прилади показують протилежне.
ЗИРЕМПА:
Ти маєш розуміти що рано чи пізно система може вийти з ладу.
БЕЩУК
(втручається у розмову Зиремпи та Морозенка):
Друзі, давайте не робити передчасних висновків. Усе стане відомо після повного обстеження планети.
Астронавти замовкли. Усі розуміли, що це єдиний вихід перевірити чи правильно показали прилади чи ні.
Так йдучи, то спускаючись, то підіймаючись, вони підходили до чергового майданчика. Весь цей час Морозенко брав грунт для проби аби виявити чи навпаки – не виявити – наявність живих організмів.
Зробивши ще один крок, грунт під ногами біолога провалився, і той провалившись встиг тільки вчепитися аби не провалитися глибше. Валерій, який майже наступав йому на п’яти, ухопив товариша за руку. За секунду йому вже допомагали решта астронавтів.
Нарешті Морозенка витягли.
Щоб ще раз не впасти, Морозенко ліг на живіт, і підповз до вирви діаметр якої був близько двох метрів. Він почав пильно вдивлятися намагаючись хоч щось розгледіти. Та усі намагання були марними.
МОРОЗЕНКО
(встає з колін):
Гадаю, що глибина не більше ста метрів.
ЗИРЕМПА
(обережно підходить до прірви,
дивиться униз):
Можливо. Та це вже я з’ясую сам.
(прив’язує до
себе мотузку):
Ну, я готовий спускатися униз.
БЕЩУК
(звертається до Зиремпи, наполегливо):
Я піду з тобою.
ЗИРЕМПА
(так само наполегливо):
Ти залишися тут.
(показує униз):
Я ще не знаю напевне що там.
Якийсь час вони стояли на своїх місцях. Усі думали про одне і те ж: що знаходиться під поверхнею?
ЗИРЕМПА:
Все. Я пішов. А вам – ні
пуху, ні пера.
АСТРОНАВТИ
(разом, вигукують):
До біса!
Ще раз перевіривши працездатність ліхтарика, Зиремпа попрямував до прірви яка утворилася після зсуву ґрунту.
Нарешті під ногами опинився твердий грунт. Вони пройшли униз метрів сто, не менше. Грот виявився замкнутий. Підземне озеро яскраво виблискувало у світлі ліхтарів. Вода у ньому здавалася чорною.
За допомогою спеціального обладнання спелеолог пройшов під поверхню планети. Йому видно тільки те, що освітлює ліхтар. Тут абсолютна темрява. Він дихає за допомогою спеціального балона. Хоча у тамтешній атмосфері є кисень, його недостатньо для дихання людини. Якщо зняти маску, у ніздрі вдарить неприємний характерний запах сірководню. Аналіз показав, що сірководень – основна складова печерної атмосфери. Перед очима єдиного спелеолога в об’єднаній команді відкрилося озеро.
ВАВИЛОВ
(звертається до Зиремпи, кричить):
Що там у тебе?
ЗИРЕМПА
(піднімає голову, кричить):
Поки я можу сказати, що цій печері п’ять мільйонів років! І потім…
Зиремпа замовк не договоривши почату фразу.
МАКСИМОВИЧ:
Що там у тебе?!
Відповіді не було.
Спелеолог відчув на собі чийсь погляд. Він рвучко обернувся, і… не помилився. На астронавта дивився чоловік дуже високого зросту. Він дивився на незнайомця так жодного разу і не кліпнувши очима. Зиремпа розумів, що якщо він зараз не підніметься нагору, незнайомець його просто загіпнотизує, і він може назавжди залишитися у печері.
Михайло з усієї сили смикає за мотузку.
ВАВИЛОВ
(звертається до Морозенка, вигукує):
Піднімай!
МОРОЗЕНКО:
А може мені спуститися на
допомогу?
ВАВИЛОВ
(вигукує):
Була вимога піднімати!
Вавилов починає допомагати Бещуку.
За кілька хвилин Зиремпа вже перебував на поверхні.
ВАВИЛОВ
(звертається до Зиремпи):
Що трапилося?
Михайло якийсь час не може вимовити жодного слова.
ВАВИЛОВ
(звертається до Бещука, припускає):
Там є щось таке, що його
налякало.
ЗИРЕМПА:
Не щось, а хтось. Я побачив якогось чоловіка. Він дивився на мене жодного разу так і не кліпнувши очима.
МАКСИМОВИЧ
(говорить по
рації, звертається до Зиремпи):
Він тебе що, намагався загіпнотизувати?
ЗИРЕМПА:
Ні. Якби я не почав смикати за мотузку, він мене дійсно таки загіпнотизував би.
МОРОЗЕНКО:
Що ти там бачив?
ЗИРЕМПА:
Я нічого не встиг розгледіти. Мені завадив незнайомець. Ми маємо усі разом спуститися сюди ще раз.
МАКСИМОВИЧ
(говорить по рації):
Це потім. А зараз ми летимо до вас.
***
Космоліт здійснив посадку неподалік від астронавтів.
МАКСИМОВИЧ
(звертається до
Зиремпи):
А тепер, розкажи докладно що ти бачив у печері.
ЗИРЕМПА
(обурено):
А що там розповідати?
МАКСИМОВИЧ
(наполягає):
Усе, що чи точніше кого ти бачив.
ЗИРЕМПА:
Це була постать високого
зросту. Близько двох з
половиною метрів.
ПАВЛЮК:
А точніше?
ЗИРЕМПА:
А точніше… Хтось з вас бачив снігову людину?
МУХАМЕДШИНА:
Не бачили, а тільки чули про її існування.
ЗИРЕМПА:
Ось приблизно такого зросту і ця постать.
ТОКАРЄВ
(ригоче):
То можливо, це і була снігова людина? А ти з переляку ледь Богу душу не віддав!
Мухамедшина поглянула на астронавігатора таким поглядом, наче вона хотіла його цим поглядом знищити.
ТОКАРЄВ
(відмахується):
Гаразд! Я мовчу!
ВІКЕНДОРФ
(кричить на Токарєва):
Ось і помовчи краще!
(звертається до Зиремпи):
Коли ти його побачив, він
тобі щось казав?
Зиремпа заперечливо хитає головою.
ЗИРЕМПА:
Він мене відразу почав гіпнотизувати. Що робити? Невже нам не судилося обстежити планету?
Павлюк і решта мовчали. Ця тиша була занадто гнітючою. Кожен із астронавтів обмірковував що робити далі.
МАКСИМОВИЧ
(порушує тишу):
Ось що. Як би там не було, а ми так чи інакше маємо дослідити планету. Самі розумієте: Сонячна система перенаселена і потрібно шукати нові утворення куди можна було б телепартуватися.
ПАВЛЮК:
Такі утворення шукають вже понад сімдесят років. Якщо поки не вдається дослідити печеру, почнемо із озера яку розташоване унизу.
Астронавти спускаються униз.
ПАВЛЮК:
Перш за все, необхідно визначити рівень хімічних елементів у воді.
ШЕЙМБЕРГ:
Це я беру на себе.
ЛЕВАНІНА:
А я тим часом проведу аналіз ґрунту який узяли на вершині.
ШЕЙМБЕРГ:
Будь ласка. Тоді я проведу аналіз проби води.
ЛЕВАНІНА:
Згода.
Леваніна йде на космоліт.
Антон підійшов до водойми. Розгледіти колір води не було можливості, тому, що поверхня озера вкрита чимось схожим на мул. Юнак опустив руку щоб узяти у посудину яку тримав напоготові, води. Він миттєво висмикнув руку з води.
ЛЕВАНІНА
(звертається до Шеймберга):
Що сталося, Антоне?
ШЕЙМБЕРГ
(перелякано):
До мене щось торкнулося.
ЛЕВАНІНА
(вигукує):
Рибу злякався!
ШЕЙМБЕРГ:
То не риба! То щось інше. Іди, переконайся!
Підійшовши, Леваніна поглянула у те місце, куди показував Антон. На них дивилося створіння розміром близько шести-семи сантиметрів.
ШЕЙМБЕРГ
(звертається до Леваніної):
Що це?
ЛЕВАНІНА:
Щось схоже на равлика або на рака.
ГАВРИЛЕНКО
(підходить до
Леваніної та Шеймберга):
Що там у вас?
ЛЕВАНІНА
(звертається до Гавриленка):
Як ти гадаєш, що це таке?
ГАВРИЛЕНКО
(вдивляється у воду):
Це швидше за усе рак. І мені здається, що такими істотами озеро наповнене вщерть.
ШЕЙМБЕРГ:
Можна лише висловлювати припущення, що ми з вами відкрили планету на самому початку її розвитку. Приблизно так, як розвивалося життя на Землі.
ЛЕВАНІНА:
А мені здається, що ті, хто тут мешкає, щось охороняють.
ТОКАРЄВ
(вигукує):
Та, що вони тут можуть охороняти?! Озерніться навкруги. Окрім гір тут нічого нема.
ЕЙМБЕРГ:
Ти упевнений?
ТОКАРЄВ:
Цілком.
ШЕЙМБЕРГ:
А ти знаєш, що створіння, яке торкнулося до мене, воно наче виштовхнуло руку з води?
МАКСИМОВИЧ:
А мені здається, що не просто так. Сподіваюсь, усі знаєте про так званий «часовий портал»? Так ось: цілком можливо, що саме його і охороняють ті, хто мешкає на цій планеті. І ми маємо це встановити.
ЛЕСИК:
Портал часу. Ти хочеш сказати, що і тут є точнісінько такий тунель часу, яким користуємося ми?
МАКСИМОВИЧ:
І він має чимось відрізнятися від того, яким користуємося ми.
ШЕЙМБЕРГ:
Вони ж не дадуть нам завершити дослідження.
ЛЕВАНІНА:
А ти уяви, що тут окрім нас нікого немає.
ШЕЙМБЕРГ:
Ти гадаєш, це допоможе?
ЛЕВАНІНА:
Я упевнена.
ШЕЙМБЕРГ:
Гаразд. Спробую.
ПАВЛЮК:
Тоді – за роботу. Тільки не слід забувати і ро основне дослідження.
ШЕЙМБЕРГ%:
Основну роботу ми теж виконаємо! З чого починати?
ПАВЛЮК
(сміється):
З того, що час трохи
відпочити.
ШЕЙМБЕРГ:
А я хотів вже почати
дослідження.
ПАВЛЮК
(наполегливо):
Завтра. А зараз – усі по
каютах.
Цього наказу послухався навіть Максимович, який був Павлюкові просто колегою. На місці Павлюка він би вчинив теж саме. Потрібно дійсно трохи відпочити.
=================================
МАКСИМОВИЧ
(говорить через гучномовець):
Підйом!
АБРАМЕНЮК
(заспаним голосом):
Ти на годинник дивився?
МАКСИМОВИЧ:
Розумію, що хочеться поспати, але треба і працювати. За п'ятнадцять хвилин усім зібратися у каюті начальника експедиції.
ПАВЛЮК
(сміється):
Уточни де саме!
МАКСИМОВИЧ
(сміється):
Гаразд. Давай на трофейному!
ПАВЛЮК:
Тоді це вже буде каюта не начальника експедиції, а каюта екіпажу. Ти не забувай, що космоліт який ми відремонтували не належить до числа пошукових.
МАКСИМОВИЧ:
Вибач. Стара звичка.
Минуло чверть незалежної години, і астронавти двох експедицій зібралися у каюті екіпажу на новому космольоті.
МАКСИМОВИЧ:
Ну, друзі, учора нам не вдалося розпочати повноцінну роботу з дослідження цієї планети.
ВІКЕНДОРФ
(відриває очі від звіту про аналіз ґрунту узятого напередодні
Зиремпою):
Що ти пропонуєш?
МАКСИМОВИЧ:
Нам потрібно спуститися у печеру усім разом.
ВІКЕНДОРФ:
Коли так, то потрібно бути гранично обережними.
МАКСИМОВИЧ:
Що трапилося?
Не говорячи жодного слова командир «Зоряного скорохода» протягнула Максимовичу звіт який вона щойно переглядала.
ПАВЛЮК
(підходить до
Максимовича та Вікендорф):
Що це?
МОРОЗЕНКО:
Звіт про дослідження ґрунту на тій горі де я вчора перебував.
МАКСИМОВИЧ
(звертається до Гавриленка та
Борищак):
Хто що може сказати про бактерії, які знайдені у ґрунті?
БОРИЩАК:
Єдине поки що можна сміливо сказати, так це те, що на
Землі таких немає.
ГАВРИЛЕНКО:
А якщо так, то науці вони поки не відомі. На даний момент це все про що можна говорити.
АБРАМЕНЮК:
А коли так…
СЕРЕДА
(перебиває
Абрамеюка):
А коли так, то перш ніж робити якісь висновки, потрібно обстежити планету до кінця.
Максимович та Павлюк схвально дивляться на астронавігатора.
ПАВЛЮК:
Усі готові покинути космольоти? – запитав Павлюк. – Тоді зробимо наступним чином. У печеру разом зі мною, Максимовичем та Вікендорф, спустяться наступні астронавти: Михайло Зиремпа, Антон Шеймберг, Петро Абраменюк, Євген Вавилов, Микола Гавриленко, Віктор Морозенко, Анатолій Давигора, Петро Самойлов, Світлана Борищак, Василь Муха, Оксана Бахоріна, Олексій Віктюк, Жанна Кім, Геннадій Красюк, Анатолій Окрушин, Любов Леваніна та Сергій Васильєв. А також четверо бійців силової підтримки: Андрій Власенко, Віктор Токарєв, Василь Абдулін та Світлана Абдулатіпова.
ЗІНЧУК
(по-військовому):
Так точно!
Петро розвернувся і хотів вийти з каюти, та біля дверей які вже відчинилися, його гукнула Зінчук.
ЗІНЧУК
(звертається до Павлюка):
А позивні? Як ми триматимемо зв'язок на випадок, якщо потрібно буде зв’язатися з рештою?
ПАВЛЮК
(зупиняється у дверях які вже відчинилися, обертається):
Так як і тоді, коли у печері перебував Михайло.
=================================
Астронавти зупинилися поруч тієї ж гори, яку напередодні спробував обстежити Зиремпа.
ЗИРЕМПА:
Вхід у печеру лише на горі. Що робитимемо?
ПАВЛЮК
(дивиться на схил):
Підніматися не дуже зручно…
ШЕЙМБЕРГ:
У мене є одна ідея. Мені
здається, що у ситуації, яка склалася, це єдиний вихід.
ВІКЕНДОРФ:
Що ти маєш на увазі?
ШЕЙМБЕРГ:
Звичайно, я так само як і ви, не знаю яка товщина скель. Проте ризикнути треба. Я маю на увазі висадити частину скелі.
КРАСЮК:
Так, дійсно. Судячи з усього, нічого іншого нам не залишається.
ПАВЛЮК
Судячи з усього що так.
(вмикає рацію):
Гей, на космольоті! Випустіть у бік гори фізичну станцію!
ЗІНЧУК:
Ми чули вашу розмову. Тільки відійдіть на безпечну відстань.
Минуло близько двох незалежних хвилин, і астронавти які стояли неподалік гори, побачили як навколо гори піднялася хмара пилу.
Коли пил осів, астронавти побачили вирву діаметром близько двох метрів.
МАКСИМОВИЧ
(дивиться убік скелі):
Ось і все..
(говорить у рацію):
Дякую за допомогу!
ОСТРОВСЬКИЙ:
Будь ласка! Ні пуху вам, ні пера!
МАКСИМОВИЧ:
До біса!
Максимович маше рукою, тим самим сигналізуючи, щоб усі йшли за ним.
***
Увійшовши до печери і пройшовши до того місця, кудою потрапив сюди Зиремпа, астронавти зупинилися і почали озиратися навкруги.
ПАВЛЮК
(звертається до Морозенка):
Ти казав що тебе хтось намагався гіпнотизувати?
МОРОЗЕНКО:
Саме так. Ось на цьому місці, де ми зараз і стоїмо.
ШЕЙМБЕРГ
(вигукує):
Але ж тут нікого немає!.
МОРОЗЕНКО
(трохи ображено):
Зараз так. А тоді був.
Борищак почала озиратися навколо себе. Складалося таке враження, що вона когось чи щось шукає.
Борищак постійно озирається навколо себе.
ПАВЛЮК
(звертається до Борищак):
Світлано, Що чи кого ти загубила?
БОРИЩАК
(продовжує
озиратися):
Не знаю як у вас, а мене не полишає думка, що тут хтось є, і він постійно стежить за нами.
Астронавтів раптом охопив справжній психоз. Зважаючи на те, що Зиремпа описав того, хто намагався його загіпнотизувати, усі приблизно уявляли істоту, як їм здавалося, з надлюдськими можливостями.
МАКСИМОВИЧ
(першим виходить із стану психозу):
Гаразд. Ми маємо йти далі.
Світлана Борищак, як мікробіолог, намагалася постійно брати грунт для подальшого дослідження його на вміст мікро часточок.
Чим далі просувалися астронавти, тим сильнішим ставало враження, що за ними хтось стежить.
ЛЕВАНІНА
(зупиняється, прислухається):
Ви чуєте?
ОКРУШИН
(зупиняється поруч):
Що трапилося, Любо?
ЛЕВАНІНА:
Схоже на якісь звуки.
Усі зупинилися і почали прислухатися. Дійсно. Десь далеко попереду – на якій саме відстані, відразу визначити було важко, – чітко розрізнялися якісь звуки. Спочатку астронавти не могли зрозуміти: чи вони лунають на одному місці, чи поступово наближаються у їх бік.
ЛЕВАНІНА:
Що це?
ГАВРИЛЕНКО:
Правильно буде запитати «хто це»?
ЛЕВАНІНА
(дивиться на
Гавриленка,
вигукує):
Зараз твої дотепи недоречні!
ГАВРИЛЕНКО
(ображено(:
Між іншим, я і не збирався жартувати. Я кажу цілком
серйозно!
ВІКЕНДОРФ
(підходить до
Гавриленка та
Леваніної):
Що це за звуки?
ГАВРИЛЕНКО:
– Те, що це не крики людей, це точно.
ВІКЕНДОРФ:
Це я вже встигла визначити. Ти мені скажи, що це чи хто це: птахи, звірі чи може ще щось?
ЛЕВАНІНА:
Щось схоже на коників.
І дійсно. Звуки, які чули астронавти чимось нагадувати ипіск коників у траві. Ці звуки постійно були на одному місці.
ВІКЕНДОРФ:
Гаразд. Тільки тому, що ми не знаємо з чим чи з ким маємо справу, ми не маємо ні морального, ні етичного права зривати дослідження. Тим більше, що на Землі вже знають про цю планету. Отож пішли далі.
***
Чим далі просувалися астронавти углибину печери, тим чіткіше було чутно звуки і тим сильнішим ставало відчуття що їх хтось переслідує.
Павлюк підняв угору правицю, і усі зупинилися.
ГАРКАВЕНКО
(звертається до Павлюка):
Що там, Петре?
ПАВЛЮК
(озирається
навколо):
Вони десь тут…
(дивиться на
стіни, вигукує):
Нічого собі! Їх же тут ціла армія!
ГАВРИЛЕНКО
(нахиляється,
бере створіння
у руки):
Гаразд. Згодом ми дізнаємося хто ви такі.
Комах було так багато, що біолог ледь пересувався намагаючись підходити від однієї стіни до іншої.
Намагаючись розгледіти створінь яких він щойно узяв для дослідження, Гавриленко завмер на місці так жодного разу і не кліпнувши очима.
ПАВЛЮК
(звертається до Гавриленка):
Що трапилося, Мишко?
Біолог не відповідав. Він продовжував дивитися на колбу так жодного разу і не кліпнувши очима.
Підійшовши до товариша, Морозенко ледь встиг підхопити колбу яку вже майже випустив з рук Михайло. Тримаючи колбу, Віктор спробував поводити перед очима Михайла. Реакції не було.
ЛЕВАНІНА:
Що з ним?.
Токарєв лише повів плечима.
ЛЕВАНІНА
(вказує на Михайла, вигукує):
Погляньте! Він намагається щось сказати!
Вона підставила вухо до вуст Гавриленка.
ГАВРИЛЕНКО
(бурмоче):
«Ми не знаємо хто ви такі і з якою метою сюди прилетіли. Забирайтеся звідси на свою планету. Вам ніколи не дізнатися таємницю нашої планети».
Через кілька секунд він знову повторив те, що говорив.
БОРИЩАК
(дивиться то на Гавриленка, то на Леваніну):
Що він каже?
МОРОЗЕНКО:
Це не він.
БОРИЩАК:
А хто? Ти поглянь на нього. Саме він щось говорить.
МОРОЗЕНКО:
Правильно. Говорить Михайло. Проте Микола у даному випадку виступає лише як передавач.
ВІКЕНДОРФ:
Як це?
МОРОЗЕНКО:
А дуже просто. Справа у тому, що коли я сказав, що наш товариш виступає у ролі передавача, я мав на увазі те, що з його допомогою з нами спілкуються ті, хто тут мешкає, і, до речі, кого ми маємо дослідити.
(наче випереджає запитання товаришів:
Як ми бачимо, вони дуже малі щоб спілкуватися так як це робимо ми. Саме тому і спілкуються за допомогою передачі думок іншим.
ПАВЛЮК
(звертається до Гавриленка, вигукує):
Миколо! Ти живий!
ГАВРИЛЕНКО
(ледь дихає):
Та, живий. Що трапилося?
ЗИРЕМПА:
Тебе загіпнотизували. Ти був наче передавач.
ГАВРИЛЕНКО:
Як це?
МАКСИМОВИЧ:
А так і є. Справа у тому, що мешканці цієї печери живі.
ГАВРИЛЕНКО
(вигукує):
Ну, звичайно що живі! Вони живі як і ми з вами.
МАКСИМОВИЧ:
Ти мене трохи не так зрозумів. Ми гадаємо, що вони такі ж як і ми.
ГАВРИЛЕНКО:
Ти хочеш сказати, що істоти розумні? Я тебе правильно зрозумів?
Максимович киває.
ГАВРИЛЕНКО:
Проте, це потрібно чи підтвердити чи спростувати.
АБРАМЕНЮК:
Панове!
КІМ:
Що трапилося?
АБРАМЕНЮК:
У нас закінчується кисень.
Усі дивляться на свої датчики. Дійсно. Кисню вистачить лише для того, щоб вийти з печери.
ЛАВЛЮК:
А як тут умови?
АБРАМЕНЮК:
Стосовно умов, то усе правильно. Тутешній клімат повністю відповідає тим показникам, які встановила фізична станція. Тож нам треба звідси вибиратися.
МАКСИМОВИЧ:
Усе узято для дослідження?
АСТРОНАВТИ
(хором):
Так!
МАКСИМОВИЧ:
Тоді ми повертаємося до основної групи.
ВАВИЛОВ
(говорить по рації):
Ми вас чекаємо з великим
нетерпінням!
=================================
Черговий день перебування астронавтів на планеті Ріатла підходив до свого екватора. За кілька хвилин головне світило планети опиниться точнісінько над її центром.
Ті, хто зараз перебував на борту двох космольотів, бачили, як їх товариші наче облиті чимось гарячим, забігли до космольота, ледь дихаючи.
ЗІНЧУК:
Гей, хлопці! Що трапилося?
Ніхто із тих, хто кілька хвилин тому перебував у печері не міг нічого пояснити.
Шеймберг, Гаркавенко та Морозенко відразу пішли до лабораторії, аби провести аналіз тих мікроорганізмів¸ які вони узяли у печері.
ЗИРЕМПА
(звертається до решти, і таким чином наче просячи відкрити чергову нараду):
Так. Сьогодні вони вели себе набагато агресивніше ніж минулого разу.
ВІКЕНДОРФ:
Що ти маєш на увазі?
ЗИРЕМПА:
Усе дуже просто. Справа у тому, що коли я вперше спустився, то нікого окрім якоїсь постаті яка намагалася мене загіпнотизувати, не помітив.
МАКСИМОВИЧ:
Усе правильно. Ти цього не помітив, бо тобі було не до цього. А зараз ми усі ледь не загинули.
ЗИРЕМПА
(наполегливо):
А я тобі кажу, що коли я спустився, там нікого не було. Перед тим, як він почав мене гіпнотизувати, я встиг роззирнутися по боках.
Бачачи що ця невеличка суперечка може перерости у сварку, яка цілком може завадити дослідженню, втрутилася Вікендорф.
Так сперечаючись, астронавти які перебували у каюті начальника експедиції на «Сонячному сяйві», не помітили як промайнула година.
Відчинилися двері і до каюти забігли Зиремпа, Шеймберг, Гавриленко та Морозенко. Кожен з них тримав папери. Вони про щось сперечалися при цьому жваво розмахуючи руками.
ГАВРИЛЕНКО
(кричить на Зиремпу):
А я тобі кажу, що необхідно якнайшвидше забиратися звідси!
ЗИРЕМПА:
Не гарячкуй.– Не виключено, що ти помилився і отримав
помилкові результати.
ГАВРИЛЕНКО
(вже спокійно):
Я теж так думав. Але ніякої помилки бути не може.
ПАВЛЮК:
Ви про що сперечаєтеся?.
ГАВРИЛЕНКО
(вигукує):
Мені вдалося з’ясувати що у печері мешкають живі істоти!
ПАВЛЮК:
Звичайно, що живі. Інакше хто міг проводити ці «гіпнотичні сеанси»?
ГАВРИЛЕНКО:
Я бачу, ви дійсно не розумієте! Ті, хто мешкає у печері вони розумні!
ПАВЛЮК:
Я дійсно не розумію тебе.
Ти про що?
ГАВРИЛЕНКО:
Те, що я зараз скажу може здатися божевіллям. І потім, ці мої слова потрібно буде ще перевірити.
МАКСИМОВИЧ
(кричить на
Гавриленка):
Продовжуй!
ГАВРИЛЕНКО:
Так ось. Справа у тому, що цілком можливо, що саме зараз ми вивчаємо якийсь новий вид… як це назвати… комах чи маленьких тварин…
ВАСИЛЬЄВ:
Що ти маєш на увазі?
ГАВРИЛЕНКО:
Вам нікому не приходило на думку, що життя на цій планеті народилося чи можливо ще тільки народжується точнісінько так, як це відбувалося на Землі та на Марсі?
ШЕЙМБЕРГ:
Цілком можливо. Тоді постає питання: а як же вони стільки часу живуть у таких умовах?
ГАВРИЛЕНКО:
Судячи з усього, це єдина форма життя у печері. Ті, хто там мешкає – живі істоти. Вони ростуть, розмножуються та гинуть. Як стало відомо, знайдені істоти абсолютно відрізняються від земних тварин. Ці створіння створилися як планктон у морі. Вони, вкриваючи водойму і стіни печери, харчувалися саме сірководнем. Головна проблема життя під поверхнею планети – це відсутність харчів. Чим харчуються ці коники, які насправді не коники а щось інше? Не потребуючи ні світла, ні кисню, ці тваринки, у печері – і мабуть на усій планеті – розвивалися особливим чином. Але з певної точки зору вони досконалі Набагато досконаліші людини. Здавалося що система у якій вони мешкали сувора і чітко побудована Це цілком замкнута екологічна система. Великі їдять менших. Зовнішній світ не впливав на те, як складалося тут життя. Цивілізація створінь які мешкають під поверхнею, 5 000 000 років існувала абсолютно самостійно. Величезний шар крейди не пропускав у печеру ні воду, ні повітря. Ці тварини дихають сірководнем і харчуються одне одним. Це зовсім окремий світ який ніяк не може бути хоча б трохи схожим на той спосіб життя, який ведуть скажімо, на Землі за розвитком тому, що він мільйони років існує самостійно. Із своїми законами життя. У них спеціальні, пристосовані для життя у печері дуже довгі щупальці. Вони сліпі, тому, що їм непотрібно світло. Замість цього у них розвинулися додаткові органи, наприклад органи відчуття руху чи гіпнозу. У печерних мешканців інші ніж у всіх органи відчуття. Їх фізичне тіло складають зовсім інші хімічні елементи і ніщо поки не може ні підтвердити, ні спростувати того, що вони володіють іншими відмінностями від наших свідомістю та розумом. Це зовсім інший світ який не залежить від оточуючого його зовнішнього світу. Повністю замкнене коло, яке може існувати багато років. Тепер я сподіваюся, ви розумієте, що подальше перебування тут для усіх нас є небезпечним?
Гавриленко замовк, даючи можливість обміркувати щойно подану ним інформацію.
ЗІНЧУК
(вичавлює):
Це неймовірно.
ГАВРИЛЕНКО:
Але це факт. А факти як
відомо річ вперта.
МАКСИМОВИЧ:
Навіть якщо це так, навіть якщо у печері мешкають дійсно розумні істоти, ніхто нікуди не полетить доти, доки не буде завершено дослідження.
МОРОЗЕНКО:
Мушу зауважити, вони дійсно таки розумні. Ви колись бачили тварюку, яка могла б загіпнотизувати людину? Ні? Я теж.
МАКСИМОВИЧ:
Нам нічого не залишається, окрім того, що продовжити дослідження, і завершити його ми маємо успішно.
Зрозумівши що сперечатися сенсу нема, Зримпа погодився з рішенням, яке прийняв Максимович. І він, і решта розуміли, що таємницю цієї планети потрібно розкрити. І чим швидше це буде зроблено, тим краще.
ДРОБОВА:
Я тільки не можу зрозуміти одного.
МАКСИМОВИЧ:
Що трапилося, Юля?
ДРОБОВА:
Коли Михайло перший раз спустився, а потім і хлопці спускалися, і обидва рази були спроби застосувати гіпноз. Чому вони нас не пускають у печеру?
ЛАВЛЮК
(упевнено):
А я, здається, знаю.
Усі повертаються у бік Павлюка.
ПАВЛЮК
(продовжує):
Про те, що таке портал часу, і яка його функція я гадаю, нікому пояснювати не потрібно.
БАБЕНКО:
Ну, так. До чого ти хилиш?
ПАВЛЮК:
Май терпіння. Усім відомо, що портали часу призначені для прискорення пересування Всесвітом. Так ось. Я гадаю, що у печері є портал часу, який і охороняють мешканці планети.
МАКСИМОВИЧ:
Цілком можливо. Тим більше, якщо враховувати той факт, що ми вже виявили не один десяток таких місць де існують такі портали.
ЗИРЕМПА
(піднімається з крісла і прямує до виходу з каюти):
Тоді, за роботу?
ПАВЛЮК
(звертається до Зиремпи):
Ти куди?
ЗИРЕМПА
(здивовано):
Як куди? Шукати портал часу.
ПАВЛЮК:
Ти на годинник дивився?
Спелеолог поглянув на незалежний годинник. Не дивлячись на те, що головне світило перебувало ще досить високо над горизонтом, циферблати незалежних годинників показували 22:30.
ЗИРЕМПА:
Час відпочивати. Усім на
добраніч.
ФІНАДБНІ ТИТРИ
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ СЕРІЇ ДРУГОГО ФІЛЬМУ
Page updated
Google Sites
Report abuse