− Усім зайняти свої посадочні місця! – скомандував Флогістон нещодавно підібраним астронавтам. – Ми летімо до залишків команди з... – Флогістон запнувся.                                                                                       

− З “Антареса” – підказав йому Клім.

       – З “Антареса”. – повторив він за Клімом і дав повний хід по обчисленій Фуцукі траєкторії.

Як тільки усі сіли на посадочні місця і Крона рушила на пошуки останніх астронавтів з “Антареса”, по кораблю Флогістонна відбувся великий поштовх.

– Що це? – запитав Люка.

– Поки ще не знаю... – відповів йому Флогістон. – Але мені це дуже не подобається.

– Мені теж! – сказав Фуцукі і піднявся зі свого крісла, показуючи усім в сторону. Прослідкував за рукою Фуцукі всі побачили на горизонті корабель невідомої моделі. Наче хтось самотужки змайстрував цю споруду.

– Це корабель Гільдії! – закричав Флогістон і різко, нікого не попереджуючи рвонув корабель вниз до самої поверхні планети. Такого маневру не чикав ніхто, а Фуцукі вже точно. Не втримавшись він полетів через увесь салон і вилетів у складову кімнату, затримавшись об рибу, яка висіла на крюках.

– Тихіше! – закричав Фуцукі звідти.

– Пробач. – сказав Флогістон. – Якщо ми не сховаємось від них зараз, то через декілька хвилин ми можемо вже і не намагатися це зробити. Він знову рвонув корабель в сторону.

– Що тепер? – запитав Люка.

– Тепер ми просто повинні знайти вашу команду, бо їм тут тепер буде непереливки.

Фуцукі в розрахунках не помилився. Правда “острівок”, на якому облаштували свій табір загублена частина команди з “Антареса”, відплив до того часу, як “Крона” визначила їх місцезнаходження, трохи в сторону, але з висоти пташиного польоту, на майже пустому горизонті їх знайшли доволі швидко. І головним “маяком” стала червона палатка астронавтів на зеленому “острівку”, що плавав по бірюзовій воді. Але Флогістон боявся, що саме ця червона палатка може стати великою проблемою для тільки-но що знайдених астронавтів. Тому майже не знижуючи швидкість «Крони» Флогістон повів корабель прямо на червону палатку.

Тим часом внизу на “острівку” Ханс дивився у бінокль, намагаючись хоч щось побачити, але дивився він в іншу сторону і аж ніяк не вверх. Тому дуже здивувався коли почув рокіт швидкісного корабля з Землі. Піднявши голову вверх він крикнув:

– Гей, хлопці! До нас хтось летить!

– Хто?! – запитав його не виходячи з палатки Віктор.

– Не знаю, але це не “Антарес”. – після цих слів з палатки повискакували усі хто в ній був.

Знаючи, якою мішенню може послугувати помаранчева палатка для тих хто зверху, Пірс одним махом зняв палатку і за секунду звернув її собі за пазуху. Тодес і Ханс лише  кивнули йому головами, схвалюючи його дії. “Острівок”, на якому вони жили був занадто відкритий зо всіх сторін, тому ховатись було нікуди. Без команди усі взялися за мінібластери, але поки що ніхто не стріляв. Коли вантажний корабель завис над “острівком”, на якому стояли астронавти, Румата сказав:

– Подивитесь далі за горизонт...

– Що це? – спитав Пірс.

– Це, здається кораблі Гільдії.

– Якої ще Гільдії? – запитав Віктор.

– Гільдії шукачів пригод...

– Це погано. – сказав Тодес.

– А це тоді хто? – спитав Віктор.

– Зараз побачимо. – сказав Ханс і прицілився у корабель.

– Не стріляти! – заволав зляканий голос Люки.

– Цей голос я впізнаю всюди. – сказав Ханс. – Люка! – через відкритий люк до астронавтів на острівці спускалася мотузкова дробина.

Першим на неї заліз Віктор, за ним поліз Ханс. Побачивши Люку живим Ханс від радощі обняв його.

– Який я радий тебе бачити! – сказав Ханс.

– Та невже?! – з єхидою відповів Люка.

Ханс промовчав, розуміючи свою поведінку. Він повернувся допомогти тим, хто ліз по дробині за ним але там вийшла заминка... Тодес не хотів лізти, тому що, на його думку, капітан повинен завжди бути останнім. Румата, як головний по безпеці команди, не хотів нікого оставляти за собою, а Пірс возився з “кротом”, на якого наткнувся неподалік від місця де стояла палатка. “Кріт” кидався на Пірса своїми ножеподібними кігтями, а Пірс відбивався від них ножем, зробленим з кігтя такого ж “крота”, і намагався ще й вдарити його.

Зважаючи на те, що Пірс навіть не поранив звіра, але й поступово відступає, Румата примусив капітана залізти наверх, заліз сам і віддав команду пілоту, якого він ще не бачив, щоб той тихесенько підлетів до Пірса, якого звір вже довів майже до води.

– Хапайся за дробину! – крикнув він Пірсу, але той не міг навіть підняти голову вверх, бо за долю секунди він міг повністю залитись без якоїсь кінцівки, або взагалі загинути. Чомусь піднявся вітер і корабель почало відносити від “острівка”. Тоді Румата зліз до самого кінця дробини і в останню можливу мить підхопив за куртку Пірса. Той в польоті сховав на місце за пояс ножа і вхопився руками за Румату.

– Спасибі... – сказав тихо Пірс.

– І все? Тільки “спасибі”? Ти затримав нас майже на п’ять хвилин! І це все що ти можеш сказати?! – все це було сказано Руматою на мотузковій дробині. З-за того, що піднявся великий вітер, на кораблі ніхто не чув про вони розмовляли. – Ти міг підставити під удар усю команду... – сказано це було скоріш з виховною метою.

Румата знав Пірса ще з часу подій на Меркурії і хотів виховати з нього найкращого бойовика зоряного десанту Космічного Флоту Землі. Йому подобалося те, що Пірс не був “забитий” різними непотрібними знаннями, якими забивають голови молодих офіцерів в Збройних силах Землі. Пірс отримав звання бойовика за те, що врятував колонію землян на Меркурії. І зробив він це не тому, що в нього була гарна бойова підготовка, яку він отримав в Університеті Космічного Флоту, а тому, що людина він така – небайдужа. Пірсу лише потім запропонували навчання в Збройних силах. Але Румата домовився про те, щоб Пірс проходив навчання заочно та вмовив командування взяти Пірса на навчання до себе. І ось тепер, відповідаючи за життя Пірса, Румата слідкував за всіма його діями і сутичка Пірса зі звіром його не порадувала.

Пірс промовчав. Йому й не треба було нічого говорити. Він й сам все розумів.

Румата і Пірс залізли по дробині наверх. Біля відкритого люка мовчазний Пірс зостався змотувати мотузкову дробину. Румата пішов у кабіну пілота.

– Оце так! Ігор! Звідки ти взявся?! – сказав Румата. Пілот біля штурвалу озирнувся.

– Пробач, Румато, мені зараз не до радощів-зустрічей... Дивись! – відповів Флогістон, показуючи горизонт, де було чітко видно два вантажних і один, мабуть, саморобний кораблів.

– Гільдія? – запитав Румата, та відповідь й так була очевидна. Флогістон тільки кивнув головою, не відводячи очей від горизонту.

Тут на великій швидкості якась вогняна куля полетіла у сторону “Крони”.

– Тримайтесь! – крикнув Флогістон і різко повів корабель вверх на орбіту планети.

– Ти що робиш?! – закричав Фуцукі.

– Я знаю, що роблю... – спокійно відповів Флогістон.

Внизу корабля Пірс ледве встиг закрити люк, як його відкинуло на стінку, якби не палатка, яка все ще була у пазусі Пірса, то без переламів це падіння не обійшлося б.

– Ви що, з глузду з’їхали?! – закричав він забігаючи у кабіну. – Я ледь не випав з корабля! Що це? – тут же запитав він, побачивши вогняну кулю.

– Те, з-за чого ми так різко полетіли. – відповів Румата.

– Зрозуміло.

– Бачиш? – сказав Румата, показуючи на кораблі вдалині.

– Бачу... Гільдія... Тут є вакуумна зброя? – запитав він.

– Є – відповів Флогістон.

– Тоді чого всі ще тут? – запитав Пірс у всіх, а потім звернувся до Флогістона. – Зброя на верхній палубі? – Флогістон тільки кивнув.

Не чекаючи команди Пірс побіг на верхню палубу.

– Він завжди такий? – запитав у команди Флогістон, маючи на увазі Пірса.

– Ми його мало знаємо. – відповів Тодес. – Це протеже Румати.

– Мабуть, він таким став після його пригод на Меркурії. – сказав Румата.

– А що з ним трапилося на Меркурії?

– Він потрапив у самий центр подій в колонії на Меркурії, тобто в самий центр боротьби “меркуріанців” з “марсіанами”.

– Як же ж це його напоумило?

– Та це довга історія.

– А у нас часу до Землі багато. Тільки потрібно відірватися від цих “Шукачів”. – сказав Ханс, сідаючи на місце другого пілота, поруч з Флогістоном. – Ми ж і самі мало що знаємо про цього хлопця. Як він такий молодий взагалі зміг потрапити на дослідницький корабель?

– Річ у тому, що “марсіани” хотіли захопити риючий комбайн, який для будування нових відсіків житлового комплексу колонії, послали з Землі. А Пірс повністю відповідав саме за нього, бо його послали з Землі у якості делегата від фірми, що розробила цей комбайн. Я відповів на питання?

– Так... – сказав Тодес, у якого вже з’явилася повага до молодого техніка.

– Тоді я пішов... – сказав Румата і побіг до Пірса на верхню палубу. Де Пірс вже розпочав відстрілюватися від вогняних куль. Розуміючи, що скоро вакуумні снаряди йому не допоможуть, бо вилетівши за орбіту планети у безповітряний простір вогняні кулі їм вже будуть нестрашні. А зараз він намагався створити вакуумне поле  навколо “Крони”, щоб підлітаючи вогняні кулі переставали горіти. А так як кулі були з газу, вони просто щезали на очах.

– Як діла? – спитав Румата у Пірса.

– Поки що туго. Раніше потрібно було розпочинати вакуумне обгорнення корабля. Гільдія вже доволі близько, а вакууму не вистачає. Чуєш, починає трясти? Газ все одно проривається до корпуса корабля.

Звісно Румата все чув. Як і уся команда “Крони”, яка не чекаючи приказів розсілася по посадкових місцях. Румата взявся за сусідню вакуумну пушку і почав допомагати Пірсу створювати вакуумний захисний бар’єр. Тут Румата побачив, що корабель вже майже у безповітряному просторі і необхідність в бар’єрі скоро відпаде. Він глянув на Пірса. Той вже не стільки намагався створювати бар’єр, скільки цілився саме у підлітаючи вогняні кулі. Румата встав і спустився у кабіну пілота.

– А як же Пірс? Ти його покинув самого? – спитав його Клім.

– Він й без мене краще знає що потрібно робити.

– Ти настільки йому довіряєш? – спросив Тодес.

– Мене дивує, що ви йому не довіряєте.

– Ми довіряємо, але ж ти сам суди: ми знайомі друг з другом доволі давно, а він з нами тільки перший рейс.

– Ну так і що? Я ось, наприклад, вперше лечу з Люкою, Клімом і Віктором. Але ж це не значить, що я їм не довіряю. Раз їх допустили до цього польоту – значить вони професіонали своєї справи. Так само як і Пірс. Знаєте, він за пару годин переробив нашу капсулу для наземних польотів на космічну, хоча і не пристосовану для людини, але взагалі придатну для координованого космічного перевезення вантажів. І якщо мені хтось скаже, що Пірс не дуже хороший технік і поганий бойовик – буде мати діло зі мною. А якщо взагалі подумати: хто з нас хоч щось зробив, щоб передати на Землю хоча б інформацію, зібрану нами.

– Так у нас же на планеті рація не працювала. – почав було Клім.

– Ну так що ж, а Пірс знайшов спосіб...

Тут вже не було що й говорити і всі замовкли. “Крона” нарешті вилетіла на орбіту планети. Небезпеки від вогняних куль вже не було, але ж в безповітряному просторі можуть працювати бластери – силові хвилі великої потужності, які за пару влучень у корпус можуть розірвати корабель як іграшку.

– Ви всі міцно тримаєтесь? – запитав Флогістон. Не відповідаючи усі рефлекторно похапалися за все, що потрапило під руки, щоб міцніше закріпитися у посадкових місцях, і правильно зробили. Розуміючи, що вогняні кулі не такі небезпечні як бластери, Флогістон повернув корабель знову на планету. Зверху донісся гул падаючого Пірса.

– Ми про Пірса забули... – сказав Віктор.

– Пірсе, ти живий?! – закричав Ханс.

– Та живий! – почулась відповідь – Попереджувати треба!

– Вибач! – сказав Флогістон. – Нема часу!

– Хто-небудь йдіть сюди! – позвав Пірс. Румата і Тодес відразу повскакували з місць і побігли до Пірса.

– Що трапилося? – запитав Тодес, заплигуючи, у перевернутому кормою догори кораблі, на верхню палубу, як через двері.

– В нас проблеми... – тихо сказав Пірс, показуючи на невеличку дірку в корпусі, з якої тонесенькою цівкою повільно витікало повітря. І добавив, – Не говоріть Флогістону. Я зараз швидко це полагоджу, а ви сідайте за зброю.

– Гаразд, – сказав Тодес, зиркнув на Флогістона через “двері”. Той навіть не озирнувся, бо вони з Хансом в той момент почали маневрувати.

Зважаючи на те, що корабель на великій швидкості летів до поверхні планети, а навігаційні системи почали відмовляти, Флогістон почав вирівнювати “Крону” у звичайне положення. Тодес ледве встиг вхопитися за двері, щоб не вивалитись в кабіну. Румата тим часом повис на вакуумній пушці, а Пірс ледь не наткнувся на зварювальний апарат, почавши заварювати діру.

– Всі живі? – спитав Флогістон, вирівнявши “Крону”.

– Ну як сказати... – протягнув Тодес звисаючи з люку верхньої палуби.

– Мабуть, живі... – сказав Румата зверху, допомагаючи Тодесу забратися на верхню палубу, бо від перевороту корабля дробина злетіла з петель і тепер лежала на підлозі кабіни пілота.

Тим часом Пірс закінчив заварювати дірку, і підійшов до люка.

– А де дробина?!

– Тут! – сказав Віктор, намагаючись саме в цей час з Фуцукі її підняти.

Поки Віктор, Фуцукі, Тодес, Румата і Пірс поралися з дробиною, Люка і Клім намагалися привести до ладу навігаційну систему.

– Нам доведеться сідати на планету. – сказав Флогістон.

– Звичайно! Без навігаційної системи! Та ще й при такій погоді! – сказав Ханс.

– Так, і при тому на живих істот, які ще можуть і не дозволити сісти на них. – сказав Флогістон, а потім добавив. – Дивно, дійсно, чомусь погода змінилася. Я якось відразу не помітив.

– Впораємось... – відповів Ханс.

– Якщо побачимо хоч якийсь “острівець”.

– Он щось є! – сказав Ханс.

– Ти помітив, як він рухається? – сказав Люка, звертаючись до Флогістона.

– Ці тварюки завжди рухалися, але, дійсно, чомусь зараз вони рухаються дуже швидко...

– Наче убігають від нас...

– Не наче, а по-моєму так і є!...

– Що ми будемо робити? – спитав у Флогістона Ханс, сидячи у кріслі другого пілота.

– В мене є ідея, але...

– Що? – спитав Румата.

– Навколо планети є три супутника. На третьому є вода, придатна для пиття. Нам потрібно якось попасти на цей супутник. На цьому супутнику хоч живих острівків немає. Там звичайна поверхня, майже як на Землі. Я зупинявся там перед тим, як вперше летіти до планети.

– Що ми там будемо робити і як ми це зробимо? – запитав Віктор.

– Що робити? Ну, ми можемо зостатися там на деякий час і звідти можна зрідка робити вилазки на планету для поповнення провізії. А заодно буде стійка база для продовження вивчення планети... я так думаю. А ось як ми це зробимо – це питання...

– То-то ж і воно... – сказав Ханс.

– У мене є думка... – тихо сказав Пірс.

– Яка? – спитав Тодес. – Здивуй мене ще раз...

– Як ви вважаєте, навіщо Гільдії, цим піратам сучасності, потрібна ця планета? – спитав Пірс.

– Напевне, вони тут знайшли хороше джерело для поповнення провіанту. – сказав Люка, обдивляючись рибину, що висіла на крюку. –  Звісно ж, де ще зараз піймаєш таку, хм, сто кілограмову піранью?

– Ну, не без цього. Але я так думаю: на планеті живуть істоти, що здатні своїми кігтями розрізати метал. Як ви вважаєте, це для піратів гарна здобич?

– Звісно... так...

– Я думаю, що це офіційно ця планета була відкрита нещодавно, а ось пірати, мабуть, відкрили її задовго до нас. Ви подивитесь як вони орієнтуються на планеті. Ми не знайшли навіть полюсів. Тут немає ніяких хвиль. А вони безпомилково знаходять нас серед всієї планети...

– О, ні... – сказав Ханс. – Він правий , вони знову у нас на хвості!

– Але ж як?!

– Летімо на супутник! Поки в нас ще паливо є! – сказав Флогістон і повів корабель знову на орбіту. – Досить за острівками ганятися...

– Обережно!!! – вигукнули разом Віктор і Люка, коли при наступному маневрі в корабель майже не вдарила газова палаюча куля.

– Може ви самі сядете за штурвал?! – крикнув їм Ханс.

– Тримайтесь! – крикнув Флогістон і повів корабель прямо у космос, навіть не повертаючи на орбіту і сильно ризикуючи тим, що з-за різкого переходу у безповітряний простір можуть заглухнути двигуни, і тоді корабель на деякий час може взагалі загубити керування.

– Пірсе, допоможи! – покликав Румата з верхньої палуби. Пірс відразу побіг на верх. Потрібно було хоча б стріляти по газовим кулям, щоб спасти корабель.

Кораблі Гільдії дуже швидко приближувались до “Крони”.

– Все, вони мене дістали! – сказав Пірс і натиснув пуск ракетниці, що завжди розташовувались на всіх кораблях, як зброя для захисту. Найближчий корабель Гільдії розлетівся на шматочки. Інші кораблі, здалося призупинили погоню.

– Навіщо? – спитав Румата.

– Пробач... – тихо сказав Пірс, звертаючись скоріше до Флогістона ніж до Румати.

– Так їм і потрібно! – тільки і сказав Флогістон.

Пірс подивився на Румату. Той був наче засмучений, але нічого більше не сказав.

– Дивіться! – сказав Віктор, показуючи вниз. Те, що побачили астронавти за ілюмінаторами дуже здивувало усіх. Вітер бився наче скажений, але самого корабля не торкався. Як тільки “Крона” вилетіла за межі орбіти планети, команда побачила, що кораблі Гільдії раптом почали падати вниз, наче їх вітром заносило так, що вони нічого не могли зробити. Здавалося, що планета захищає дослідників.

Ця думка наче вітала у повітрі, але у це ніхто не міг повірити...

За цим вітром команді, тепер вже “Крони”, було видно, що шукачі пригод залишили спроби пробитися до них і улетіли, бо зрозуміли, що планета захищає нових гостей. Сперечатися з розумною істотою, якою була сама планета, вони не стали.

За декілька годин вітер стих і погода покращилась.                        

– Глянь! – сказав Тодес, звертаючись до Флогістона. – Погода покращилась. Потрібно обдивитися де ми.                                                           – Навіщо? Я і без цього можу сказати: ми на планеті, яка ще не має навіть назви. Планета представляє собою сукупність живих істот, які і є її мешканцями. Вони живуть, розмножуються і вмирають. Риби, судячи з усього – це щось на зразок санітарів планетного океану, вони з’їдають все що менше за них розміром. Що ще? Ну, так, кроти. Це, якщо можна так сказати, “блохи”, які не дають жити цим кілометровим істотам, хоча... це теж “санітари”, у якомусь сенсі... Ось так. – трохи помовчавши Флогістон додав. – Корабель зламаний, коли ми його починемо – це питання. Так що нам зостається лише якось приземлитися на якомусь супутнику і чекати поки нас знайдуть ті, хто отримає наше послання з переробленої капсули.

– Найближчий супутник - той! – сказав Ханс. – Третій. Сідаємо на нього?

– Так. –  відповів за всіх Флогістон.

Більше ніхто нічого не додав. Все було й так зрозуміло.