Друга серія

ДРУГА СЕРІЯ

  Марія Меринова вже сидить за картами, вираховуючи найбільш оптимальну траєкторію польоту.

Меринова

(кричить):

Повертай на Лубіс!

  Ці слова були звернені до пілота, хоча він вже і сам почав знижувати швидкість, шукаючи на горизонті серед видимих планет системи Ейпіно цю планету. По мірі свого досвіду, Марко звик довіряти не цифрам астронавігаторів, – хоча і їх теж з рахунків не скидав, – а своїм очам. Відлічивши від головного світила вісімнадцяту, – саму крайню планету, – він повернув космоліт прямо на неї.

  Повернути по орбіті єдиної ще не заселеної планети системи Ейпіно, для Марка не складало особливих зусиль. Він робив подібні трюки не один десяток разів. Тому за якихось дві-три незалежні години9, космоліт летів у бік системи Жовтої Зірки.

Меринова

(звертаючись до пілота):

Повертай на Тріполь!

  Юрій Крошка дивився на карти системи Жовтої Зірки і ніяк не міг знайти на них планету.

Крошка:

А де знаходиться Тріполь?

Меринова:

Ох, молодь! Тріполь – це п’ята планета системи Жовтої Зірки. Планети системи на карті позначено цифрами. Але пілоти називають цю планету Триполь тому, що з орбіти планета виглядає так, наче окрім води та трьох плям суші тут нічого нема. Так воно, загалом, і є. На планеті життя нема. Є лише копальні з видобутку титану. Тому пілоти використовують планету як розворотний пункт.

  Космоліт вже був на орбіті Тріполя, і готувався до відльоту у бік безповітряного простору.

Августа Петрухіна

(кричить):

Стійте! Не відриватися!

  Марко здивовано поглянув на Петрухіну. 

Петрухіна

(натискаючи кнопку відео фона):

Зв’язок! 

Коваль

(вигукуючи):

Який зв'язок?! Де ти його узяла?!

Петрухіна:

Відкрий очі і поглянь сам, якщо мені не віриш!

Тієї ж миті на екрані відеофона з’явилося зображення Качалович Дарини, директора ЦУПу. Тиждень тому їй виповнилося 19 років. Але не дивлячись на це, вона протягом двох років очолює ЦУП Землі.

Петрухіна:

Привіт, Земле!

Каталович:

Як здоров’я астронавтів? Що у вас нового?

Коваль:

У нас усе гаразд. Усі астронавти живі-здорові. Політ продовжується. Ми на розвороті поруч Тріполя

Каталович:

А я думаю, як я вас застала.

  Вона замовкла, наче про щось замислилась.

Каталович:

А де це Тріполь?

Новохатський

(зітхаючи):

Розповім, коли повернемося на Землю. Єдине, що скажу, це те, що ми нещодавно закінчили дослідження Сонця. Результати м’яко кажучи невтішні. Темпераура головного світила системи лише півтори тисячі градусів. Саме тому і відбувалися ті процеси, свідками яких ми стали на космольоті. На дослідження Сонця ми витратили чотири незалежні години. Зараз ми тримаємо курс убік системи Іон.

Каталович:

А яка обстановка за межами космольота?

Скакун

(продовжуючи спостереження за приладами):

Які умови за межами космольота? Схоже на те, що справи кращі ніж тоді, коли ми провели випробування. Чим далі ми відлітаємо від нашої системи, тим слабшою стає дія імпульсу. Коли ми перебували ще у нашій системі, відчули його дію на собі. І знаєте, відверто кажучи, це не дуже приємне відчуття, коли наближаєшся до об’єкта де маєш проводити якусь роботу.

Каталович:

Ми зараз вас підключимо до прямого ефіру. Ви не заперечуєте?

  Марко Коваль черговий десяток разів облітав орбіту Тріполя.

Коваль

(кричить):

Заперечуємо!

Але Маарка вже ніхто не чув, тому, що екран згас. За декілька секунд на ньому з’явилася якась кореспондентка.

Новохатський

(звертаючись до пілота):

І кого це цікавить? 

  Усі мовчать.

  Прес-конференція могла і не відбутися, якби Августа не помітила, що працює зв’язок. Але усе трапилося інакше, і тепер Роман Новохатський інформував мешканців Землі та решти планет про перебіг експедиції.

  Поки Новохатський відповідав на питання, у ЦУПі занотовували кожне його слово.

Новохатський:

Як ви усі знаєте, тридцятого червня цього року команда під моїм керівництвом, – доречи, ці ж астронавти і зараз на борту космольота, за виключенням двох нових членів команди – полетіла аби знайти утворення для випробування одного з винаходів відомого вченого Нікола Тесла. Нема потреби повторювати як минули випробування. Ви усі це добре знаєте і без мене. Скажу лише, що на даний момент у Всесвіті лютує імпульс який ми і маємо знешкодити. Він у тисячі разів потужніший за наше світило. Саме тому і нищить зірки як у нашій системі, так і за її межами. Саме через це і відбувалися процеси, свідками яких ми і були. Ну, а якщо…           

Новохатський замовк не закінчивши фразу.

Кореспонденти

(знаходилися у ЦУПі, наперебій):

Що «якщо»? Що ви хочете сказати цим «якщо»?

Цієї миті Августа почала повільно крутити ручку апарату зв’язку. Зв’язок спочатку трохи стих, а потім взагалі обірвався.

Петрухіна

(остаточно вимкнувши зв’язок):

Набридли!

Усі полегшено зітхнули.

Коваль

(кричить):

Ура!

Марко Коваль, рвучко, нікого не попереджаючи, зробив «відрив» від Тріполя – третьої планети системи Жовтої Зірки.

  Поступово космоліт відлітав від планети.

Меринова

(дивлячись на планету):

Як Місяць…

  Тріполь дійсно був схожий на Місяць ХХ століття, коли його поверхня ще не була спотвореною мегаполісними будівлями колонізаторів. Астронавти сумним поглядом проводжали планету, яка повільно пливла убік. Усі розуміли, що якщо не вжити якихось спроб на Землі задля того, щоб її врятувати, то сама Земля може мати такий само вигляд, як і багато планет системи Жовтої Зірки.

  Приблизно за 1 незалежну годину8 космоліт залишив цю систему.

Минуло ще 3 незалежних години після виходу на зв’язок із Землею. Це означало, що вже пройдено половину шляху до наміченої мети.

  Пролетівши ще трохи, прямо за курсом, астронавти побачили вогні, які світилися прямою лінією.

Новохатський:

Підлітаємо до радіаційного астероїдного поля – найнебезпечнішої ділянки Всесвіту. Як ми випустили його з поля зору? Треба було летіти іншим шляхом.

Коваль:

А справа у тому, Романе, що ми летіли трохи іншим шляхом. Ми ніде нічого не «різали».

Крошка:

Хоча тут і велика радіація, але це був єдиний вірний шлях, повір мені Марко чудово вміє петляти поміж астероїдами. А стосовно радіації потурбується Юрко Геогджаєв.

  Цієї миті Юрій Геогджаєв вже визначав рівень радіації попереду і тільки регулював рівень захисту.

Новохатський

(звертаючись до Геогджаєва):

Увімкнути на максимум усе!

Геогджаєв:

Якщо я увімкну на максимум, то я не відповідаю за електроенергію у салоні. Її може просто вибити. Це по-перше. А по-друге, не забувай, ми зараз працюємо на генераторі, щоб висока радіація за бортом не дала навантаження на наш нехай навіть і пульсаційний двигун. Навіть такі двигуни – нехай вони будуть самими новими – можуть виходити з ладу. Це може згубно вплинути на наші організми. Якщо…

Новохатський:

Зрозуміло. Можеш не продовжувати. Я усе зрозумів. А лекції про радіацію нам читав ще перед відльотом технік з безпеки.

  Усі мовчать.

Новохатський

(думає):

«Якби знати заздалегідь як поводитиме себе цей імпульс! То можна було б не тільки передбачити наступне утворення, яке він вразить, але і спробувати його випередити щоб не пустити далі. А так це ні теоретично, ні тим більше практично не можливо»!

  До Новохатського почали підкрадатися якісь міркування, стосовно того, як краще провести роботу у системі до якої вони зараз наближалися, але якось їх сформулювати, навіть для себе, він не встиг. Залишався єдиний варіан: зробити так, як він і казав команді – висадити  системи.

Коваль

(вигукуючи):

Прямо за курсом система Іон! Незабаром будемо на місці!

  Він скинув швидкість до 5,3 світлових років на секунду, і повів космоліт у бік утворення, але усе ще дотримувався курсу. Пілот ще скинув швидкість тому, що ніхто з тих, хто знаходився на космольоті не знав як поводитиме себе імпульс у цій ситуації.

  Утворення, до якого наближався космоліт з експедицією на борту, було середніх розмірів, і нагадувало усім своїм виглядом систему. Точніше, те, що побачили астронавти «Нової надії» вже важко було назвати системою. Важко, навіть, було сказати, скільки планет тут ще обертаються навколо світила, і скільки планет тут вже не існує. Але, те, що об’єкт, до якого наближалися астронавти, був системою Іон, не було жодних сумнівів!

  Марія Меринова поглянула на бутирометр. На невеликому моніторі засвітилася цифра «1470».

Меринова:

До системи тисяча чотириста сімдесят кілометрів!

  Щосекунди цифра змінювалася.

Меринова:

До системи тисяча кілометрів.

Крошка:

Можливо, ми помилилися? Можливо, ми збилися з курсу?

Новохатський:

Ні!

  Він ще раз поглянув на бутирометр. Монітор висвітив число «654».

Новохатський:

І все-таки це система. Та сама система, у якій ми і проводили випробування Точніше, те, що від неї залишилося…

  Усі як один в’їлися очима в ілюмінатори. Це дійсно була система Іон. Вона була середніх розмірів, і за розмірами та формою нагадувала систему, у якій команда під керівництвом Новохатського проводила випробування у день річниці подій у районі Підкаменої Тунгуски що на території Російської Федерації – 30 червня цього року. Так воно і було. Коли вони підлетіли ближче, стало видно планети, які ще продовжували обертатися навколо головного світила, і власне, саме головне світило, яке так само як і Сонце та мабуть, більшість світил утворень Всесвіту зараз згасають. 

Меринова

(з гіркотою у голосі):

Ось вона, система Іон…

Новохатський:

Точніше, те, що від неї залишилося.

  Роман Давидович якийсь час дивився на головне світило системи Іон. Неозброєним оком було видно, що воно, світило, вже ніколи не зможе зігріти жодну з тутешніх планет.

Начальник експедиції дивиться на зірку, яка свого часу була головним світилом у цій системі.

Новохатський

Який же я дурень! Ще під час першого польоту сюди, мене просили щоб я не робив жодних випробувань! А я…

Меринова:

Романе, вже нічого не змінити…

Новохатський:

Зараз так. Але, якби ми тоді не проводили цих випробувань, все було б зовсім інакше!

Новохатський

(звертаючись до пілота):

Марку! На максимально можливу відстань наблизитися до світила системи! Почнемо роботу з того ж, з чого почали коли залишили межі Землі. Зараз ми виміряємо температуру цієї зірки. 

Коваль:

Романе! Звичайно, начальник експедиції ти, і я не маю права тобі давати вказівки. Але, поглянь на те, що свого часу називалося головним світилом системи. На мій погляд, тут вже нічого досліджувати. Неозброєним оком видно, що світило на даний момент має меншу температуру, ніж наше Сонце.

Новохатський:

У тебе є пропозиція?

Коваль:

Ні. Просто давай зробимо так, як і планували: висадимо цю систему, але перед тим визначимо, де знаходиться система, речовина якої змогла б зупинити дію імпульса.

Новохатський:

На максимально низькій швидкості почати обліт системи! Нам зараз важливо щоб були якнайменші втрати!

  Марко Коваль беззаперечно виконав команду. У салоні «Нової надії» стояла мертва тиша. Усі дивилися на світило, яке вже помирало. 

Новохатський

(з гіркотою у голосі):

Шкода, що нам не вдасться врятувати систему. Не хочеться її нищити, але доведеться.

Крошка

(тихо):

Щось мені не спокійно на душі.

Меринова:

Хоча б ти помовчав би.

Крошка

(вигукує):

Ну, так! Звичайно! Через нас Всесвіт може загинути, а я маю мовчати! Супер!

Новохатський:

Ми аж ніяк не для того прилетіли сюди щоб посваритися. Сподіваюся, що ви пам’ятаєте про те, що нам відмовили у допомозі? Так ось: наше завдання зараз полягає у тому, що перш за все ми маємо знайти утворення, яке повинно зупинити дію імпульсую А вже потім висадити ці два утворення одночасно. А зараз – за роботу!

  Аби прилади показали якомога точніші дані, Марко почав рухатися з мінімальною швидкістю.                     

  Космоліт перебуває на кордоні системи.

Коваль

(звертається до

Геогджаєва та

Ковальчук):

Юрко! Олю! Увімкніть на повну потужність системи броньового та біологічного захисту!

Ковальчук:

Систему броньового захисту увімкнено на повну потужність!

Геогджаєв:

Систему біологічного захисту увімкнено на повну потужність!

  На даний момент на космольоті кипіла робота. Меринова намагалася визначити бодай приблизні дані тих систем, поруч яких вони пролітали. Крошка як картограф наносив на карту ті планети, які ще залишилися в утвореннях. Нонна займалася визначенням фізичних характеристик. Це необхідно для того, щоб дізнатися, яке з цих утворень підійде для вибуху аби зупинити дію імпульсу. Ольга та Юрій почали слідкувати за показаннями приладів. Євген Тимофєєв весь час сидів поруч анігіляційних установок, постійно тримаючи руку на пульті. Будь-якої миті він готовий відтягнути важіль щоб зупинити уламок будь-якого походження, який летітиме убік космольота. Августа тримала постійний зв'язок із Центром управління польотом. Єдиний хто поки перебував без роботи, так це лікар зоряного флоту – Ангеліна Самойлова. Вона була відмінним кулінаром, і щоб не нудьгувати, узялася за приготування обіду.

Коваль:

Наближаємося до системи Жовтої Зірки!

  Весь час поки летіли поруч системи, Скакун не зводила очей з приладів які показували, що дане утворення не підходить для виконання тієї роботи, яку запланували астронавти.

Скакун:

Система Жовтої Зірки складається з такої ж речовини, яка на даний момент руйнує Всесвіт.

  Аби дізнатись якомога більше, вона увімкнула систему оповіщення.

За секунду лунає трохи поніечений голос.

Голос:

«Система Жовтої Зірки. Відстань від Сонячної системи складє 593 світлові роки. Площа системи складає 59 квдратних градусів. Головне світило систкми втратило масу а відтак і силу тяжіння на на 1/3. За станом на 30 червня 2158 року система складалася з п’ятнадцяти планет не враховуючи супутниуів та планет-карликів з яких 5 планет відносилися до планет групи «Е». На даний момент у системі залишилася третя частина від звгальної кількості планет-гігантів. Імпульс, яким було вражено систему Жовтої Зірки розповсюджується у бік системи Зеленого Сонця яка знаходиться на відстані 2,38 світлові роки звідси, і 595,38 світлові роки – від Сонячної системи».

  Голосова система оповіщення вимкнулася. Усі члени команди прослухавши інформацію, замислилися.

Нємцова:

Шкода. Шкода що не можливо передбачити рух цього імпульсу.

Новохатський:

Авжеж. Проте вже пізно про щось шкодувати. Потрібно рятувати те що вціліло… Сподіваюсь що вціліло…Отже, одну систему ми дослідили, і виявили, що вона не придатна для проведення тієї роботи, яку ми намітили. Наступна у нас…

Меринова:

Наступна – система Зеленого Сонця.

(І наче передбачаючи запитання Новохатського повідомила):

Система Іон оточена з чотирьох боків. Вона знаходиться у центрі. Одну ми обстежили. Залишилося три.

  Астронавігатор кивнула, даючи зрозуміти, що начальник експедиції абсолютно правий.

Космоліт підлітав до системи, яку необхідно дослідити і так само як і у попередньому випадку дізнатися які були її дані до експерименту.

  Астронавти побачили, що система до якої зараз наближався космоліт виглядає набагато похмуріше ніж та поруч якої вони пролітали кілька екунд тому. Тут вже неозброєним оком можна було побачити наслідки того, що накоїла команда Новохатького.

  Нонна знову увімкнула систему оповіщення.        

І знову астронавти чують голос системи оповіщення.

Голос:

«Система Зеленого Сонця. Відстань від Сонячної системи складає 595,38 світлові роки. Площа системи складає 89 квадратних градусів. Головне світило систкми втратило масу а відтак і силу тяжіння на на 1/2. За станом на 30 червня 2158 року система складалася з п’ятнадцяти планет не враховуючи супутників та планет-карликів з яких 5 планет відносилися до планет групи «Е». На даний момент у системі залишилася четверта частина від загальної кількості планет-гігантів. Імпульс, яким було вражено систему Жовтої Зірки розповсюджується у бік системи Зеленого Сонця яка знаходиться на відстані 4,76 світлові роки звідси і 600,14 світлові роки від Сонячної системи».

Нємцова

(з гіркотою у голосі):

Усе зрозуміло…                     

(звертається до начальника експедиції):

Романе Давидовичу! Що робити далі? Поза усіляким сумнівом що і дві наступних системи виявляться такими ж самими… Якщо не гіршими…

Новохатський:

Цілком можливо. Але ми повинні виконати ту роботу, заради якої ми тут.

  Між тим космоліт залишав межі системи Зеленого Сонця, після чого астронавти починали рухатися системою К-4110.

  Система К-4110 нічим не відрізнялася як від системи Жовтої Зірки, так і від системи Зеленого Сонця. Майже такі само характеристики що і у двох перших випадках. Єдина різниця полягає у тому, що у системі К-4110 не на багато, але більше збереглося планет і головне світило системи виглядало яскравіше.

Меринова:

Судячи з усього, у цьому утворення ситуація складається трохи краще. А ти що скажеш, Тихоне?

  Кривцун не відповів. Він був зосереджений на показниках приладів.

Кривцун

(вигукуючи):

Я щось знайшов!

  Новохатський і Кривцун дивляться на показання приладів.

Новохатський

(перевівши погляд на інженера-електрика):

Що?!

Криіцун

(не відриваючи очей від приладів):

Щось схоже на… тунель часу… Точно! Так і є! Помилки бути не може!

Меринова

(не впевнено):

Це, точно?

Кривцун

(вигукуючи):

На, поглянь сама!

Меринова

(ніяковіючи):

Ну, я не зможу сказати напевне, правий ти чи ні. Я у цьому не компетентна.

Кривцун:

Отож бо і воно! Слухай-но, Марічко, давай займатися тим, хто на що вчився!

Меринова:

Згода.

Кривцун:

Ти що, образилася?

Меринова:

Не відомо хто зараз мав би на кого образитися. 

  Наступної миті Кривцун зробив те, чого від нього ніхто не очікував. Вставши зі свого крісла, він підійшов до Мапрії і… поцілував її у щоку. Від несподіванки дівчина почервонілі і побігла до своєї каюти. Слідом за астронавігатором вибіг і інженер-електрик.

Новохатський

(сміючись):

Ох вже ці закохані!

Коваль:

Нічого страшного, Романе Давидовичу. За кілька хвилин прийдуть.

Новохатський:

Гаразд. Ми ж продовжимо роботу.

  Минуло більше чотирьох незалежних годин. Протягом цього часу астронавти обстежили дві із чотирьох систем, які оточували систему Іон.

  Почавши дослідження третьої з чотирьох систем, які межують із системою Іон, астронавти постійно переконувалися у тому, що показники умов у цих утвореннях ставали дедалі гіршими.

Нємцова дивиться на показання приладів.

Нємцова

(вигукує):

Ну, ось вам і зайвий доказ!                   

Новохатський:

Що сталося, Анфісо?

Нємцова:

Перелітаючи із системи у систему, ми маємо змогу зайвий раз переконатися у тому, що дія імпульсу стає сильнішою. Не знаю як хто, а я помітила ось що: якщо відстань від Іон менша – показники гірші. І, відповідно навпаки. 

Новохатський:

Значить, він рухається у протилежний бік від нас.

Нємцова:

Виходить, що так.

(звертається до пілота):

У тебе є карти усіх утворень, які межують із системою Іон?

Крошка:

Так. А, власне, що стлося? Щось трапилося таке, чого я не знаю?

Нємцова протягнула картографу карти, які вона робила разом з Марією.

Нємцова:

Власне, так. Це карти, які ти робив з Марією. Єдине що, я на них позначила рух імпульсу.

Крошка

(кладучи карти на стіл):

Це цілком закономірно. На скільки я зрозумів, чим далі утворення, тим дія імпульсу слабша. 

Новохатський:

Чого не скажеш про Сонячну систему. Я не фахівець у фізиці. Проте, на скільки мені пам'ять не зраджує, ми коли проводили іспит, то саме у цей бік був повернутий космоліт. Чи я помиляюся?

Коваль:

Нажаль так. Космоліт був повернутий у протилежний бік.

Крошка:

Тобто, у бік Сонячної системи.

Коваль:

Саме так. Саме тому ми і були свідками тих подій, які відбувалися у нашій системі.

Новохатський

(вигукуючи):

Нехай і так! Проте, чому цей бісів імпульс розповсюджується лише в один бік?! І зауважте, смугою!

Нємцова:

Мені здається, це легко пояснити. Хтось з вас  читав чи дивився фільми про дослідження Тесла?

Муха:

Ну, так. До чого ти хилиш?

Нємцова:

Справа у тому, що коли Тесла проводив у тисяча дев’ятсот восьмому році дослідження, яке ми знаємо як «Тунгуський метеорит», то ті промені які наробили стільки галасу, розходилися саме смугою; тобто з одного кінця в інший.

Новохатський:

Усе зрозуміло. Але у будь-якому випадку ми продовжимо нашу роботу. Усі по місцях! Юрко! Яка наступна система і які там умови?

Крошка

(дивлячись на карту):

Наступна – Лоріс. Рівень імпульсу – двадцять п’ять відсотків.

  Космоліт увійшов у межі системи. Крошка, Скакун та Нємцова  продовжували слідкувати за показниками приладів.

Крошка

(не зводячи очей з монітора):

Після Лоріс – система Макіспак!

Новохатський:

Який рівень дії імпульсу має Максіпак?

Скакун:

На п'ятнадцять відсотків вище від норми.

Новохатський:

Значить зробимо таким чином. Спочатку обстежимо систему Лоріс, а потім – Макіспак. Після цього вирішимо що робити далі. Завдання наступне: обстежити системи, і знайти таку, висадивши яку ми змогли б зупинити дію імпульсу.

  Усі промовчали. Завдання було більше ніж зрозумілим.

  На мінімальній швидкості космоліт увійшов у межі системи Лоріс.

  Одного поляду було достатньо, щоб зрозуміти, шо у цьому утворенні ситуація на багато краща, ніж у тих утвореннях, де команда Новохатського побувала до цього. Потрапивши у межі системи, астронавтам столо зрозуміло, що тут дія імпульсу менша. Це було видно хоча б із кількості планет, які можна було побачити неозброєним оком. І, – що саме головне, – центральне світило системи виглядало краще ніж у попередніх утвореннях.

Так само, як і попередні два рази, Нонна кількома натисками кнопок увімкнула систему оповіщення.   

  У черговий раз астронавти почули голос системи.

Голос системи оповіщення:

«Система Лоріс. Площа системи складає 89 квадратних градусів. Головне світило системи втратило масу а відтак і силу тяжіння на на 0,3. За станом на 30 червня 2158 року система складалася з п’ятнадцяти планет не враховуючи супутників та планет-карликів з яких 5 планет відносилися до планет групи «Е». На даний момент у системі залишилася п’ята частина від загальної кількості планет-гігантів що складає 12 планет. Імпульс, яким було вражено систему Лоріс розповсюджується у бік системи Максіпак яка знаходиться на відстані 1,5 світлові роки звідси і 602,69 – від Сонячної системи».

  Голос замовк, але сама система залишалася увімкненою.

Коли космоліт пролетів ще трохи, голос системи знову заговорив:

Голос системи оповіщення:

«У центрі системи Лоріс знаходиться тунель часу».

  Далі система почала розповідати Коли і де з’явився перший такий коридор, але астронавти вже не слухали.

Кривцун:

Я ж казав?! Я ж казав що знайдено тунель часу?! А ви мені не вірили.

Борищак:

Ну, Романе Давидовичу, що далі?

Новохатський:

Все залишається без змін. Ми спочатку завершимо дослідження систем, а потім вирішимо, на якому варіанті зупинитися.

  Дослідження продовжувалися.

  Начальник експедиції роззирнувся по боках. Космоліт наближався до головного світила системи.

Новохатський:

Значить, система менше вражена імпульсом.

Скакун

(не відриваючи погляду від приладів):

Так.

Новохатський

(звертається до пілота):

Марку! Перш ніж ми залишимо межі цієї системи, давай підлетимо до головного світила і визначимо, чи воно пошкоджене. І якщо так, то на скільки.

Так само як і під час дослідження головного світила Сонячної системи, розділившись на три групи, астронавти розлетілися у різні боки щоб зробити заміри. Склади груп були такими ж як і під час досліджень Сонця. 

Нємцова:

Не знаю, друзі, скільки часу вивчаємо наше Сонце, але щоб так близько мати можливість підлетіти до нього?! Такого я не пам’ятаю!

Зірка, до якої наближалися члени команди під керівництвом Романа Новохатського, на вигляд вже була схожа на карлика. На перший погляд головне світило системи за кольором мало однакову поверхню. Та коли придивитися, можна помітити, що головне світило цієї системи згасає і на жаль його врятувати не вдасться. Прийде час, коли воно вибухне як наднова. Тоді жодна планета системи не врятується.

Новохатський

(за допомогою системи зв’язку):

Зауваж! Це вже не перша зірка яка у такому стані!

Нємцова:

І, її вже не врятувати!

Новохатський:

На жаль так. 

Поки велася ця невеличка розмова, космоліт та шатл підлетіли до Сонця на таку відстань, щоб не згоріти у його променях, не дивлячись на те, що воно втрачає вплив на планети. Не дивлячись на втрату Сонцем магнітного поля, все рівно необхідно бути дуже обережними.

Борищак

(звертається до начальника експедиції):

Романе Давидовичу, Ми вже майже наблизилися до Сонця. Починаємо робити виміри поверхні.

Леваніна:

Ми теж. І теж починаємо роботу!

Новохатський:

Хто де знаходиться?

Леваніна:

Ми – з боку К-4110.

Борищак:

А ми з боку Лоріс. А де ви, Романе Давидовичу?

Коваль:

Ми з боку Максипак!

Новохатський:

Тоді уперед!

  Закипіла робота. Завдяки тому, що рації були увімкнені, астронавти мали змогу чути один одного.

  Вісім незалежних годин команда під керівництвом Романа Давидовича Новохатського вела дослідження утворень, які знаходяться навколо системи Іон.

  Чергова година перебування команди Романа Новохатського у відкритому космосі – враховуючи і час, який команда Романа «Нової надії» провела у польоті, – добігала свого кінця. Другий політ також підходив до свого логічного завершення.

  Протягом цього часу астронавти обстежли вже три з чотирьох утворень, які межують із системою Іон.

  Зараз Коваль спрямовував космоліт у систему Максипак – останню із числа тих, які межують із системою Іон.

  Ще перебуваючи у системі Лоріс, астронавти побачили, що у системі Максипак усі планети не ушкоджені, про що проінформували прилади. Складалося таке враження, що імпульс сюди не потрапив. Та це не зовсім так. Коли команда під керівництвом Романа Новохатського прилетіла сюди і провела випробування, то усі системи без винятку, які межують з Іон були пошкоджені. Але одні більше, інші – менше.

  Із складу цієї команди лише трьом її учасникам довелося побувати у цій системі. Це пілот Марко Коваль, астронавігатор Марія Меринова та картограф Юрій Крошка. Вони у складі іншої – тоді ще дослідницької групи під керівництвом Андрія Тарасюка літали сюди з дослідницькою метою. Було встановлено, що у системі Максіпак – втім так само, як і у тих, які астронавти вже дослідили, – 15 планет, 12 з яких не придатні для потенційної колонізації. Так як тоді не до кінця бли провеені дослідження, то у звіті написали, що одна цілком придатна для колонізації, але на великій відстані така ж червона, як свого часу був Марс. Інша ж – навпаки: усіма своїми характеристиками нагадує Венеру того часу, коли ще жодна планета Сонячної системи колонізована не була. Стосовно останньої планети гіпотетично придатної для колонізації, астронавти тоді у звіті написали:

«Судячи з усього, одна планета все ж придатна для проживання, бо вона вже заселена. Ми не ризикнули це перевірити, бо не знали як на нашу посадку відреагують місцеві мешканці».

  «Нова надія» продовжував політ у просторі системи Максипак.

Новохатський:

Скільки тут має бути планет?

Крошка

(беручи до рук карту системи):

П‘ятнадцять.

Продовжуючи вести космоліт, Коваль почав рахувати планети.

Коваль

(вигукуючи):

П’ятнадцять!

Новохатський

(звертаючись до пілота):

Це, точно? Ти не помилився?

Коваль:

Ніякої помилки!

Роман Давидович ще раз перелічив планети які знаходилися у системі. Дійсно. Їх виявилося п'ятнадцять.

  Начальник експедиції поглянув на прилади, які контролювали рівень імпульсу у системі. Він виявився найменшим – 3,28.

Нємцова

(вигукуючи):

Оце так! Виявляється, рівень дії імпульсу тут самий низький?!

Новохатський

(не зводячи очей з монітора):

Ну, якщо вірити приладам, то так воно і є.

Нємцова:

У мене є пропозиція. Пропоную підлетіти до однієї з планет і перевірити її характеристики. Тільки тоді ми зможемо дізнатися, вірні показники приладів чи ні.

Меринова:

Я підтримую Анфісу. Адже правду каже прислів’я: «Довіряй, але перевіряй».

Новохатський:

Гаразд. Марку! Лети до найближчої планети!

  Найближчою планетою виявилася Тісел.

  Коли члени команди перебували у безпосередній близкості від планети, перед членами команди відкрилася наступна картина: планета, яка знаходилася майде під літальним апаратом, чимось нагадувала третю планету Сонячної системи. На її поверхні астронавти ледь могли побачити що щось росте. Але що це – ніхто напевне сказати поки не міг.

Коваль:

Не можу зрозуміти. Схоже на якісь рослини, чи що?

Новохатський

(продовжуючи дивитися униз):

Звідси важко сказати…

  Підійшовши до сканоскопа, він спробував роздивитися поверхню таким чином.

Новохатський

(вигукуючи):

Чорт забирай! І так нічого не виходить! Марку! Ти можеш наблизитися до поверхні?

Коваль:

Ну, так. Але навіщо? Ми ж можемо дізнатися про умови на планеті за допомогою системи!

Новохатський:

Так то воно так. Але цікавіше подивитися самому як виглядає планета, яку майже не зачепив імпульс.

  Марко Коваль повів космоліт ближче до поверхні. Те що відкрилося астронавтам, ніхто з них не очікував. Планета Тісел, над поверхнею якої знаходився космоліт, була не лше схожа із Землею, вона була її «біологічним двійником»! Точнісінько так само як і на третій планеті Сонячної системи розташовувалися материки, ріки, поля, гори… Навіть було щось схоже на озоновий шар.

Меринова

(вигукуючи):

Оце так! Як це може бути?!

Новохатський:

Що ти маєш на увазі? Те, що планета вціліла під дією імпульсу, чи що має вигляд такий як і Земля?

Меринова:

Звичайно те що планета виглядає так само, як і наша.

Носуліч:

Ти ж здається тут була до цього?

Меринова:

Так. Я була тут. Була і бачила цю планету.

Носуліч:

Ну, а у чому справа?

Меринова:

А ось у чому. Я гадала, що після дії імпульсу планета змінить свій вигляд… Я маю на увазі зміняться розташування материків і так далі.

Новохатський:

А воно лишилося так як було до цього.

  Нонна знову увімкнула систему оповіщення.

  Цього разу система почала описувати планету над якою зараз знаходився космоліт із Сонячної системи.

«Тісел – дванадцята планета системи Лоріс.

Віддаленість від Землі – 602,69 світлових роки;

Діаметр – 0,93 діаметра Землі;

Атмосферний тиск – 100;

Маса – 0,1 маси Землі;

Середня швидкість руху по орбіті – 35 км/с;

Віддаленість від головного світила системи (а.о.) – мах – 0,800, міn – 0,750;

Нахил екліптики до орбіти – 1º51;

Відбивна спроможність – 34%;

Середня температура – +10…+40оС;

Середня щільність – 4 г/см;

Стискання – 1/150

Період обертання навколо своєї осі (доба) – 24 години, 37 хвилин, 23 секунди незалежного часу

Нахил екватора до екліптики – 25º 

Видимість неозброєним оком з планети Земля – нульова.

Телескопічна видимість – у формі цятки не більше 0,03 міліметра.

Наявність супутників – 3;

Група планети – належить до групи «E» (ідентична земній групі);

Живі істоти та можливість колонізації – на даний момент – не відомо

Ймовірні знахідки – Знайдено коридор часу про що свідчать дані приладів».

  Це було останнє повідомлення голосової системи.

Кривцун

(вигукуючи):

Це неймовірно! Цього не може бути!

Нємцова:

Неймовірно – але факт. А факти як відомо – річ вперта.

Новохатський:

Ну, друзі, наше перебування у відкритому космосі добігає свого кінця.

Меринова:

Це чому?

Новохатський:

Ми свою роботу виконали. Залишилося тільки визначити, яким із двох коридорів ми скористаємося під час повернення додому.

Борищак:

Ні, Романе Давидовичу! На мій погляд усе лише починається.

Скакун:

Чому це починається? Роман Давидович правий. Справа йде до свого логічного кінця.

Борищак:

Теоретично усе може продовжитися у тому випадку, якщо ми оберемо коридор часу, а не коридор простору. У цьому разі ми можемо потрапити як у свій час, так у минуле чи майбутнє. Дивлячись, як він спрацює.

Меринова:

А чому ти на стільки упевнений?

Борищак:

А ти бачила, що вони собою являють? Якщо ні, то подивися!

  Коридор простору який команда Новохатського знайшла у системі Лоріс – втім як і коридор часу – являв собою прохід у вигляді дуги. У першому випадку це був прохід у часовий простір. Це означало, що у тому випадку, якщо команда Новохатського скористається саме цим коридором, то ще не відомо, де вони опиняться. Адже коридор часу може спрацювати у будь-якому напрямку часового простору. У другому ж випадку – якщо вони скористаються коридором простороу – астронавти просто скоротять час польоту при поверненні у Сонячну систему. Хоча, після подій 30 червня не виключено і те, що як коридор часу, так і коридор простору, можуть спрацювати не так як до того моменту, коли астронавти провели випробування. У будь-якому разі їм необхідно визначитися, яким із цих двох коридорів скористатися.

Меринова

(звертаючись до Борищака):

Пробач. Я просто ані тоді, ані зараз на це не звернула уваги.

Нємцова:

Пропоную скористатися коридором простору! Так ми зекономимо час і швидше потрапим у Сонячну систему.

Борищак:

Точно так само ми можемо скористатися в коридором часу. Цілком можливо, що і за його допомогою ми теж швидко потрапимо додому.

Новохатський:

У мене інша пропозиція.

  Усі почали слухати, що скаже начальник експедиції.

Новохатський

(показуючи невеличку коробочку):

Пропоную провести жеребкування. Тут  знаходяться папірці із зображенням хрестиків та чисті. Зробимо наступним чином: хрестик – це коридор простору, а чистий папірець – коридор часу. Якщо виявиться більше папірців із хрестиками, ми летимо у коридор простору, і відповідно якщо більше виявиться чистих папірців – летимо у коридор часу.

Коваль

(вигукуючи):

А що?! Це цікаво! Ну, що, почнемо?

Новохатський:

Згода?

Астронавти

(хором):

Згода!

  Уся команда зараз перебувала у кают-компанії.

Новохатський:

Всі у зборі?

Крошка:

Здається, так.

Новохатський:

Здається, чи так?

Петрухіна:

Немає лише Тихона.

Крошка:

І Марії.

Новохатський:

Де вони?                                  

Носуліч

(вигукуючи):

Так вони ж як вибігли з каюти минулого разу, так не повернулися і досі! Теж мені Ромео та Джульєтта!

Ковальчук:

А ти що, ніколи не закохувався?

Носуліч:

А кому це цікаво?

Новохатський:

Гаразд. Тоді почнемо поки без них. А вони прийдуть. Отже, наше перебування у відкритому космосі підходить до свого логічного кінця. Зараз нам лишається провести жеребкування, і виконати ту роботу, яку, власне, і запланували. Я маю на увазі сам вибух.

Геогджаєв:

Воно то так. Залишається з’ясувати, як ми проведемо вибух.

Кривцун:

Не поспішайте, дайте договорити!

Новохатський(чекає поки вгамуються інженер біологічного захисту та інженер-електрик.

Новохатський

(продовжує:

Власне для цього ми і проведемо жеребкування. Стосовно вибуху, то його ми проведемо за допомогою магнітної гармати Ще є питання?

Вікендорф:

Так... Яким чином ми збираємося відлітати? Адже у момент проведення вибуху, космоліт знаходитиметься так би мовити «обличчям» до системи, у бік якої буде спрямовано вибух.

Коваль:

За це ти не хвилюйся. Так. Спочатку мені доведеться якийсь час пролетіти задкуючи. Проте потім я розвернуся. Ось і все.

Новохатський дістав зі столу маленьку коробочку.

Новохатський:

А зараз час розпочати, власне процес жеребкування. Тут, по сімнадцять листочків з хрестиками та чистих. Розповідати що з цим роботи я думаю не потрібно.

Коваль:

Ні, не потрібно. Не знаю як кому, але мені вже хочеться на Землю.

Новохатський:

Ну, на Землю ми усі не проти повернутися. Проте ти так само як і решта, маєш витягнути папірець. Значить так: підсумки жеребкування підводитимемо наступним чином: якщо виявиться більше хрестиків, – ми скористаємося коридором простору. Якщо ж буде більше чистих папірців – нам доведеться скористатися коридором часу. Усім зрозуміло?

Коваль:

Гаразд.                            

Пілот витягує перший листочок.                   

Коваль

(розгорнувши листочок, зітхнув):

Порожній… Якщо так піде і далі, то нам доведеться скористатися коридором часу. А ця подорож ще не відомо чим скінчиться. 

Новохатський:

Не поспішай. Це лише перший листочок. Підсумки проведемо, коли усі проведуть жеребкування. Надалі робимо наступним чином: витягуємо папірці, але не оголошуємо у кого що. У кінці підрахуємо яких папірців більше.

Крошка:

Тепер я!                           

Витягнувши свій папірець він затиснув його у руці.

Усі

(вигукуючи наперебій):

Я! Я!                                   

Усі по черзі почали витягуватись листочки.

Жеребкування завершується.

Новохатський:

Залишилось два папірці! Хто ще не тягнув?

Ковальчук:

Так Тихона з Марією немає!

Коваль:

Мені здається, ми все ж повернемося на Землю через коридор часу.

Новохатський:

Зачекай. Ми ще не закінчили.

  Двері кают-клмпанії відчинилися і увійшов Кривцун.

Коваль:

А ось і Тихон.                            

Коваль підхопивши коробочку, протягує товаришеві.

 Коваль:           

Тягни.

Кривцун

(сідаючи у своє крісло):

Що це?

Скакун:

Ти просто тягни. Потім розповімо.

Скакун

(не розуміючи що коїться):

Гаразд.

  Опустивши руку у коробку, інженер-технік витягнув листочок.

Скакун:

Порожній. Що тут коїться і як це розуміти?

Скакун:

Ми проводимо жеребкування. Таким чином вирішуємо, яким коридором скористатися після проведення вибуху.

Кривцун:

Ну, і які результати?

Новохатський:

Про це ми дізнаємося зовсім незабаром. У нас залишився ще один папірець. Його має витягнути Марія.

Меринова:

А де був ти, і де зараз Марія?

Кривцун:

Ми перевіряли і налаштовували магнітну гармату. Вона зараз підійде.

Носуліч

(вигукуючи):

Ну, так! Усі бачили як ти побіг за Марічкою! Невже ви стільки часу перевіряли «магнітку»?! І потім…

Він не закінчив почату фразу, бо зустрівся із суворим поглядом Ольги, яка поглянула на нього так, наче хотіла спалити поглядом.

Носуліч

(вигукуючи):

Мовчу!                             

Сміючись сідає у своє крісло.

У кают-компанію увійшла Марія. Не розуміючи чому усі сміються і що тут взагалі коїться, вона сказала:

Меринова

(не розуміючи чому усі сміються і що тут взагалі коїться):

Вибачте, що я затрималась... А що трапилось?

  Узявши коробочку, у якій лежав останній папірець, Марко простягнув її Марії.

Коваль:

На, це тобі! Тягни.                       

Меринова тягне, розгортає папірець.

Меринова

(тихо):

Порожній...

Геогджаєв

(підходячи до Марії):

Ми визначали куди полетимо після проведення вибуху.

Меринова

(не розуміючи):

Тобто?

Геогджаєв:

Ми знайшли два коридори: коридор часу і коридор простору. Так?

Меринова

(ствердно киваючи):

І що далі?

Геогджаєв:

Ось ми і визначали у який саме коридор нам летіти.

У кают-компанії стояв шум.

Новохатський:

Тиша! Я прошу тиші!                     

  Трохи почекавши він продовжив:              

Новохатський:

Отже, ми закінчили жеребкування. За кілька хвилин будемо знати куди нам летіти.   

  Минуло близько п’яти хвилин. Новохатський звернувся до членів команди які все ще перебували у каюті начальника експедиції.

Новохатський:

Отже, Марко виявився правий. Так як він і сказав, після проведення жеребкування, на Землю візьмемо курс саме через коридор часу. Стосовно того, як закінчиться наша подорож пропоную не гадати. Давайте просто скористаємося цим коридором, а там буде видно.

Ковальчук

(вигукуючи, звертається до пілота):

Ну ти і шаман!

Коваль

(сміючись):

Я не шаман! Я тільки вчуся!

Ковальчук

(сміючись):

Ні ви погляньте на нього! Він вчиться! Заздалегідь підтасував результати, а зараз каже «я тільки вчуся»!

Кривцун:

Ну, правильно! Він вчиться підтасовувати результати різноманітних голосувань!

У кают-компанії роздався дружний регіт. Усі розуміли, що ще трохи, і прийде час повертатися додому. Тому і вирішили трохи розслабитися перед завершенням роботи.

Новохатський

(сміючись звертається до пілота):

Отже, з тебе вийде гарний чаклун! 

Коваль

(посміхнувшись):

Мабуть що так…

Усі побрели до виходу з каюти начальника експедиції. Необхідно було готуватися до завершальної стадії перебування у відкритому космосі.

Новохатський

(звертаючись до Тимофєєва:

Євгене!                                       

Той зупиняється у дверях.

Новохатський:

Що там з гарматою?

Тимофєєв:

Гармата у нормі. Я її налаштував таким чином, щоб промінь дістав не одну, а дві системи.

Новохатський:

У такому разі ти вільний. Я трохи затримаюся. Зустрічаємося у каюті екіпажу.

  Космоліт рухався, віддаляючись від планети поруч якої щойно перебували астронавти.

Гончар:

Ну, Романе Давидовичу, що робимо далі?

Новохатський:

Що робимо далі? Нам час закінчувати роботу і повертатися додому. А відтак робимо наступне. Юрко! Де ми знайшли коридор часу?

Крошка:

У системі К-4110.

Новохатський:

У такому разі узяти курс на систему К-4110!

  Минуло кілька незалежних хвилин.                 

Коваль:

Космоліт увійшов у систему

К-4110!

Новохатський:

Узяти курс убік коридору часу!

Коридор часу знаходився між планетами Толіман та Геспея. Так само як і коридор простору, це спеціальний тунель для прискореного перельоту із одного утворення до іншого для економії часу. Вони так само як і коридори простору можуть пов’язувати між собою від двох до кількох десятків чи сотень утворень. Один з таких коридорів мешканці Сонячної системи побудували ще у 2094 році. Він пов’язує між собою 40 утворень. Зараз такий коридор з’єднує усі відомі мешканцям Сонячної системи утворення. Але на відміну від коридору простору, який залишився у системі Лоріс, коридором часу мало хто користується, бо він пов'язаний часовим простором. А відтак можна потрапити як у свій час, так і у минуле чи майбутнє.

Новохатський

(звертається до астронавігатора):

Ви коли поверталися у Сонячну систему, яким саме коридором скористалися?

Меринова:

Коридором простору.

Новохатський:

Яка його довжина?

Меринова:

Я не пам’ятаю. Але коли ми поверталися у Сонячну систему, на дорогу витратили удвічі менше часу ніж звичайно.

Новохатський:

Значить, приблизно така ж довжина має бути і цього коридору.

Коваль:

Входимо у коридор часу!

Новохатський

(звертається до пілота):

Марку! Розверни космоліт на сто вісімдесят градусів! Євгене! Сідай за гармату! Доповісти про готовність!

  Минає якийсь час.

Коваль:

Космоліт розвернутий!

Тимофєєв:

Гармата готова! Потужність п’ятдесят відсотків!

Начальник експедиції сів за стіл розраховуючи ариужність гармати яка необхідна, аби вразити два утворення.

Новохатський:

Довести потужність гармати до вісімдесяти відсотків!

Тимофєєв:

Це не можливо! Ми можемо загинути!

Новохатський

(кричить):

Накази не обговорюються, а виконуються!

Тимофєєв

(по-військовому):

Слухаюсь!

Кількома рухами інженер анігіляційних установок підвищив потужність гармати. 

Тимофєєв:

Потужність гармати доведено до вісімдесяти відсотків!

Новохатський

(звертається до пілота):

Гаразд. Ти готовий?

Коваль:

Так.

  На якусь мить запанувала тиша. Усі думали про те, як усе мине.

Новохатський:

Усі готові?

Борищак:

Готові!

  Усі відчули як Коваль повільно почав додавати швидкості космольотові.

  Роман Давидович питливим поглядом поглянув на пілота.

Коваль:

Щоб встигнути утекти..

  Начальник експедиції кивнув на знак згоди.

  Тимофєєв сидів за пультом магнітної гармати.

Новохатський

(кричить, звертаючись до Тимофєєва):

Євгене! Давай!

  Євген узяв важіль, але тягнути не поспішав. Хоча це був вже не перший випадок, коли магнітну гармату налатували на більше ніж п’ятдесят відсотків її потужності, він розумів чим це може скінчитися.

  Але наказ – є наказ.

  Продовжуючи тримати важіль, Тимофєєв потягнув його на себе. Астронавти відчули як щось почало тягнути літальний апарат у той бік куди вони випустили промінь. Щосекунди тяжіння зростало.

Тимофєєв

(звертається до пілота):

Марку! Спробуй вирватися звідси!

  Коваль кілька разів намагався збільшити швидкість, але у нього нічого не виходило. Нарешті астронавти відчули що настає полегшення і дихати вони можуть вільніше. В решті решт вони були глибоко у тонелі.

  Новохатський поглянув на незалежний годинник.

Новохатський:

Вітаю, друзі. Сподіваюся, що незабаром ми дізнаємося, про те, які наслідки нашої роботи у відкритому космосі.

Меринова:

Про які наслідки ти говориш, Романе? Ми свою роботу зробили? Зробили! Ось і все!

Борищак:

І зауважте, без сторонньої допомоги.

Новохатський:

Ну, друзі, ось і все. Роботу над помилками завершено.

(звертається до Джуліна):

Ринате! Узяти курс убік коридору часу!

Ринат Джулін:

Слухаю!

  Космоліт наближається до коридору часу.

Ринат Джулін:

Усім бути обережними! Наближаємося до коридору часу!

Минуло ще кілька хвилин. Астронавти відчули шалений тиск який відчувався на весь організм. Усім хто зараз знаходився на борту космольота здавалося що кожен з них бачить окремі епізоди свого життя і цим картинкам не буде кінця.

  Врешті решт коридор часу було пройдено.

Джулін

(ледь дихає):

Не вперше лечу крізь подібні тунелі, але ніяк не звикну…

Новохатський:

Нічого страшного. Ти молодий. Поступово звикнеш.

Джулін:

Можливо… Можливо…

(звертається до усіх):

Ну, як, усі нормально перенесли переліт?

Бур

(трохи втамувавши подих):

Здається усе гаразд…

Минуло півтори години після проведення вибуху

Космоліт наближається до Сонячної системи.

Астронавти сидять кожен на своїх місцях. Від розгубленості ніхто не міг вимовити жодного слова.

Коваль:

У такому разі перевіримо курс.

Меринова

(звертається до

Крошки):

Дай, будь ласка, папери.

Коваль

(дивиться на прилади):

Отже, друзі, через п'ять хвилин будемо вдома!

Петрухіна одягає навушники, включає засоби зв'язку.

Меринова

(здивовано):

Що ти робиш?

Петрухіна:

Зараз двадцята година і вісімнадцять хвилин.

(крутить ручку зв'язку):

Плутон! Це «Скаф-11»! Ми завдання виконали і підлітаємо до Сонячної системи!

Відповіді не було. Тільки зрідка в навушниках було чути перешкоди.

Петрухіна

(робить ще одну спробу):

Юпітер! Це «Скаф-11»! Ми завдання виконали і підлітаємо до Сонячної системи!

І цього разу їй ніхто не відповів.

Меринова:

Що відбувається?

Петрухіна:

Нічого немає.

(продовжує спроби налагодити зв'язок):

Sos! Це «Скаф-11» У нас надзвичайна ситуація! Прийом! Ответте, будь ласка!

Відповіді не було.

Петрухіна

(знімає навушники, вимикає зв'язок. Розгублено):

Нічого крім перешкод. Жоден пес не гавкає!

Меринова:

Заспокойся! Які пси?!

Петрухіна:

Диспетчер космодрому! Ось пес! Аварійна служба - ще один пес! А так само - стратегічна авіація! Це середні хвилі. Тут багато станцій. Лізуть одна на іншу і нічого. Немає навіть радіомаяка. Жодного сигналу! Нічого!

Самойлова:

Що це означає?

Петрухіна:

Ні радіозв'язку. Ні навігаційних маяків ні однієї з планет. Прилади показують що все в справності і працює як годинник. Повна нісенітниця! Повинно бути ...

(звертається до Крошки):

Юра! Подивися в ілюмінатор. Зліва від космольоту що бачиш?

Крошка вибігає з каюти екіпажу.

Коваль:

Судячи по приладах лічені хвилини залишилися до Сонячної системи. А якщо так, то ми давно повинні були побачити літальні апарати з символікою нашої системи.

Юрій підбігає до ілюмінатора, дивиться. За вікном як і до цього на скаженій швидкості проносяться планети.

Крошка повертається до каюті.

Петрухіна:

Ну, що?

Крошка:

Нічого особливого. Як і колись повз нас проносяться планети і все.

Коваль:

Повз нас проносяться планети а зв'язку з ними немає...

Меринова:

Так...

Новохатський:

Гаразд. Давайте-но все перейдемо в мою каюту і не будемо хлопцям заважати.

Леваніна:

Ми й так не галасуємо...

Новохатський

(наполегливо):

І все-таки давайте поки покинемо хлопців. Їм потрібно зосередиться.

Решта перейшли в каюту начальника експедиції.

Петрухіна одягає навушники, включає систему зв'язку.

Меринова

(звертається до Петрухиної):

Що ти робиш? Ти ж уже переконалася, що ні з ким ніякого зв'язку немає!

Петрухіна:

Зазвичай військове командування не покидає ефіру. Стратегічна авіація. Там хтось повинен нам відповісти.

Астронавти по черзі заходять в каюту начальника експедиції.

Леваніна

(задумливо):

Отже, як ми бачили зв'язку немає ніякого. Звідси питання. Якщо допустити що ні на одній з планет нікого немає, то куди всі поділися і чому планети не зникли разом з ними?

Всі мовчки переглядаються.

Тим часом Петрухіна намагається налагодити зв'язок із Землею.

Петрухіна:

Бориспіль! З вами говорить зв'язківець космолета «Скаф-11»! Ви чуєте мене?!

Як і раніше в ефірі було тихо.

Петрухіна

(знімає навушники):

Не одна собака не гавкає...

Коваль:

Ми абсолютно одні! Абсолютно одні!

Меринова

(звертається до Коваля):

Послухай-но мене, друже! Панікувати не можна. Тут знаходяться люди і твоє завдання залишається тією ж - доставити їх вниз у повній цілості.

Коваль:

Тільки ти мене не вчи!..

Меринова:

Боюся тільки що навчила. Зараз ти виглядаєш набагато краще.

Меринова сідає на своє місце.

Коваль

(звертається до Меринової):

Марічко! Який це у тебе вихід у відкритий космос? Тільки не кажи що ти психолог за сумісництвом!

Меринова

(сміється):

Ні, я як і належить астронавігатор. Але після цього рейсу всерйоз подумаю змінити професію.

Коваль:

А ось таких жертв нам не треба! А з ким я буду літати?! Ти не думаєш?!

Меринова

(жартує):

З психологом...

Коваль:

Ну вже ні! Мені потрібен астронавігатор а не психолог!

Меринова і Коваль сміються, тиснуть один одному руки.

Меринова

(звертається до Коваля):

Що ти збираєшся робити? Зможеш пілотувати без цих наземних штучок? Зможеш уникнути зіткнення з іншими космічними апаратами?

Коваль:

З цим обладнанням можна пілотувати самостійно. А що стосується інших літальних апаратів, то ця штука показує що їх нема.

Меринова:

Можливо радіо і радарні хвилі з якоїсь причини тимчасово заблоковані? Що ми будемо робити? Тримаємо курс на Плутон?

Коваль:

При повному незнанні що там внизу сталося? Не піде! Ні. Ми повинні летіти безпосередньо на Землю. Треба повідомити іншим.

Петрухіна

(говорить через гучномовець):

Пані та панове! З вами говорить зв'язківець космолета Августа Петрухіна. Всі ви знаєте про те що у нас немає зв'язку. Ми спочатку хотіли здійснити посадку на Плутоні. Але зараз виявляється що зв'язку немає ні з однієї планетою Сонячної системи. Тому ми летимо на Землю. Сподіваємося що ми все-таки здійснимо посадку без пригод.

Коваль

(вигукуючи):

Прямо за курсом Плутон!

Новохатський

(спрямовуючи свій погляд в оглядове вікно):

Де?

  Решта астронавтів теж почали вдивлятися у оглядове вікно.

Меринова:

Там нічого не видно.

Коваль

(продовжуючи стояти на своєму):

Та, ні! Ти на прилади поглянь!

  І дійсно. Прилади зафіксували на горизонті прямо за курсом планету. Вона стрімко наближалася. Це був Плутон. Хоча його неозброєним оком видно ще не було, це означало одне: космоліт із експедицією на борту наближався до кордонів їхньої рідної Сонячної системи.         

Космоліт перетинає кордон Сонячної системи.

Коваль скидає швидкість до тієї яка дозволена космоліт в прибудовах системи. Вони наближаються до Плутона.

Астронавти

(усі разом):

Ура! Ми вдома! 

  Нарешті на горизонті з’явився Плутон – сама далека планета Сонячної системи. Чим далі просувався космоліт, тим ближче ставала Земля – кінцевий пункт подорожі астронавтів.

Петрухіна

(одягає навушники, включає систему зв'язку):

Плутон! Це «Скаф-11! Ви мене чуєте? Прийом! Це «Скаф-11! Ви мене чуєте?

(хитає головою):

Нічого! Ні на планеті, ні в космосі... Як ніби світ перестав існувати.

Меринова

(звертається до Коваля):

У нас є можливість з'ясувати що там на планетах?

Коваль:

Тільки сідати на планету. Але я не думаю, що на кожній планеті по-різному. Без зв'язку цього дізнатися не можливо.

Меринова:

Може все-таки ризикнемо і сядемо на найближчу планету?

Коваль

(хитає головою):

Ні. Занадто небезпечно. Без диспетчера і без зв'язку я не впевнений. Ти можеш сміятися але...

Меринова:

Мені зовсім не смішно.

Коваль:

Звідки ми знаємо, що там, на планетах? Цілком можливо, що ні на одній з планет вже давно немає життя, а ми про це й не підозрюємо.

Меринова:

Ти всерйоз думаєш, що таке можливо?

Коваль:

Ні. Але, хтозна... Це ризикована ситуація для будь-якого пілота.

Меринова:

Значить, летимо на Землю?

Коваль:

Так.

  Космоліт рівняється з Плутоном.

Новохатський

(вигукуючи):

Хвилинку! Я нічого не розумію!

Меринова:

Що сталося, Романе Давидовичу?

Новохатський:

З Плутоном щось не так…

  І дійсно. Складалося враження, що на тому боці, де перебували астронавти, відбулося щось незрозуміле.

Новохатський:

Коли ми проводили дослідження Сонця, яка пора доби була на Плутоні?

Геогджаєв

Коли я відлітав з планети на Землю, на Плутоні був південь. А власне, що сталося?

Новохатський:

(дивлячись в оглядове вікно):

Складається таке враження, що уся Сонячна система мертва.

Крошка:

Що значить «уся Сонячна система мертва»?

Новохатський

(вигукує):

А те і значить! На планеті не горять вогні. Там нікого нема! Що б це могло означати? 

  Усі як за командою кинулися до оглядового вікна космольота. І дійсно: уся поверхня Плутона була вщерть засипана світлом ліхтарів. Складалося враження що на усій планеті одночасно настала ніч.

Крошка

(вигукуючи):

Оце так! Я такого ще не бачив!

Меринова:

Такого ще ніхто не бачив. Але тут дійсно щось не так.

Новохатський

(звертається до пілота):

Лети до наступної планети!

  Коваль узяв курс у бік Нептуна. Проте, коли команда «Нової надії» наблизилася до планети, вони побачили точно таку ж ситуацію, що і у випадку з Плутоном, тільки з точністю до навпаки. На усій планеті панував день.

Новохатський

(вигукуючи):

Чорт забирай! Що відбувається?!

Петрухіна:

Зараз спробуємо дізнатися.

Одягнувши навушники, почала викликати Центр управління польотом Землі.

Петрухіна

(знімаючи навушники, з гіркотою у голосі):

Нічого не виходить…

Новохатський:

Гаразд. Летімо на Землю!

  На відміну від Плутона та Нептуна, де панують суцільні ніч та день відповідно, на третій планеті Сонячної системи усе було так як і має бути. Головне світило системи освітлювало планету таким чином, що з космосу можна було спостерігати відразу чотири пори доби: ранок, день, вечір та ніч. У тій частині Європи, де знаходиться Київ був лише південь. А точніше за чверть дванадцята дня.

Космоліт підлітає до Землі.

Леваніна сідає біля ілюмінатора.

Скакун

(звертається до Леваніної):

Що видно?

Леваніна:

Підлітаємо до Землі.

Скакун:

Моторошно. Що може чекати нас після посадки, нехай навіть і на Землі?

До посадки залишалися лічені хвилини.

Коваль

(дивиться на карту):

Підлітаємо до Землі і скоро ввійдемо в її повітряний простір.

(звертається до

Мерінової):

Побажай мені удачі, Марічко.

Меринова:

Від усієї душі, подруго!

Космоліт наближається до поверхні Землі. Минуло кілька хвилин і вже чітко можна було побачити поле, ліс. Ще через кілька хвилин було видно будівлі.

Леваніна:

Ось і все. На цьому все закінчилося.

Геогджаєв

(зідвертається від ілюмінатора):

Боюся, ти помиляєшся.

Геогджаєв закриває обличчя руками.

Леваніна дивиться спочатку на інженера біологічного захисту, потім в ілюмінатор.

З кожною секундою космоліт наближається до поверхні.

Меринова

(вигукує):

Бачу космодром!

(через декілька секунд):

Яка краса! Боже мій! Яка краса!

Коваль

(звертається до Меринової:

Нумо, тримайся і мовчи!

Меринова хапається за підлокітники.

Коваль направляє космоліт в сторону космодрому. Петрухіна включає зв'язок і одягає навушники.

Петрухіна

(говорить по радіозв'язку):

Бориспіль! У нас надзвичайна ситуація! Зупиніть рух! Звільніть шлях! Я приземляюся!

Новохатський

(вигукуючи):

Ось те, що нам потрібно! Марку! Сідай у Борисполі!

Коваль:

Зрозумів! 

Меринова

(дивиться у оглядове вікно, звертається до пілота):

Юрко! Сигнальні вогні не горять!

Коваль

(вигукує):

Пізно думати про це!

І цього разу відповіді не було.

З кожною секундою космоліт наближається до злітно-посадковій смузі.

Коваль

(вигукує):

Чорт забирай!

Петрухіна:

Що трапилося?

Коваль:

Доведеться сідати вертикально.

  За кілька хвилин космоліт «Нова надія» здійснив посадку на одній із злітно-посадочних смуг космодрома Бориспіль.

  «Нова надія» здійснив посадку неподалік головного приміщення космодрому.

  На перший погляд тут усе було як завжди: кілька приміщень космодрому, які розташувалися поруч головного корпусу, ангари, у яких знаходилися космольоти, готові у будь-який момент стартувати із злітно-посадочних смуг… Але щось тут було не так. Питання, тільки, що саме?

Космоліт з експедицією на борту здійснює посадку на одному з майданчиків.

Посадка проходить успішно.

Меринова дивиться на Коваля.

Коваль

(звертається Мерінової):

Звичайна посадка. Нічего1 особливого.

(говорить по внутрішньому зв'язку):

Пані та панове! Ласкаво просимо на космодром Бориспіль (Україна).

У каюті начальника експедиції все астронавти дружно кричать «Ура!» І аплодують.

Меринова

(дивиться у оглядове вікно):

Спасибі за привітання... Крім тебе нас нікому вітати. Тут нікого немає. Місце абсолютно порожнє. Подивися!

Коваль

(вигукує розгублено):

Цього не може бути!

Меринова:

Нажаль це так.

Коваль знімає навушники.

Меринова:

Ну, і що тепер робити, Марк?

Коваль:

Вийдемо з космолльота і подивимося в чому справа.

З кабіни по черзі виходять Коваль, Мерінова і Петрухіна.

Коваль:

Прошу уваги, панове. Ви подивилися у вікно, і побачили те ж, що й ми - на космодромі нікого немає. Схоже що і в місті така ж ситуація. Правда логіка підказує що якщо ми з вами тут то і інші повинні бути десь поряд.

Скакун:

Помилкова логіка.

Коваль:

Кращий спосіб дій зараз - робити все по порядку. Але спочатку нам треба покинути космоліт.

Через якийсь час всі стоять біля космолета.

Новохатський роздивляється навколо крізь оглядове вікно.

Новохатський:

Щось тут не так. Ми повернулися, але нас ніхто чомусь не зустрічає.

Ковальчук:

Можливо забули?

Крошка:

Ми дві години тому відрапортували що завдання виконано, і повертаємося на Землю. Чи я помиляюся?

Новохатський:

Ні, Юрко. Ти не помиляєшся.

Петрухіна:

Давайте я зв’яжуся з Центром управління польотом, і усе з’ясую.

  Не чекаючи згоди Новохатського, зв’язківець підійшла до телестерео, і, одягнувши навушники, увімкнула зв’язок. Але, що це? У навушниках була мертва тиша!            

Петрухіна

(розчаровано):

            Нічого не розумію…

Новохатський:

Що трапилося?

Петрухіна:

В ефірі тихо.

Кривцун:

Що значить «в ефірі тихо»?

Петрухіна:

А те і значить! Ти що, не віриш мені?! На, послухай!..

  Августа знову увімкнула зв’язку, і вивела її через гучномовці. Як і минулого разу в ефірі панувала тиша.

Петрухіна:

Ну, що, переконався? 

  Інженер-електрик побачив в очах колеги задоволення від того, що саме вона виявилася права.

Кривцун

(вигукуючи):

Знайшла привід для радощів! Тут не відомо що коїться, а вона радіє!

Петрухіна

(посміхаючись):

Я просто задоволена що довела своє.

Новохатський:

Не сваріться. 

Петрухіна:

А ніхто і не свариться, Романе Давидовичу. Я просто довела цьому Фомі Невіруючому, що я права. Ось і все.

Новохатський:

Так. Ти виявилася права. Але чому така мертва тиша?

Петрухіна знизує плечима.

Новохатський:

Я теж цього не знаю. Цього ніхто з нас не знає. Саме тому пропоную вийти і подивитися що тут коїться. І, – що саме цікаво, – чому, ми повернулися, а нас ніхто не зустрічає. Сподіваюся, що таким чином з’ясуємо, чому така мертва тиша.

  Залишивши межі літального апарату, астронавти почали спочатку оглядати злітно-посадочні смуги. Їх було кілька десятків, і лише на кількох стояли космольоти. Здавалося, вони ось-ось здіймуться у повітря.

  Марко Коваль підійшов до одного з космольотів. Зазирнувши усередину, він нічого незвичайного не побачив. Так само, як і у їхньому космольоті, поруч штурвала стояло крісло пілота, поруч нього – ще одне, призначене для інженера-пілота. Трохи далі розташовувалися крісля для решти екіпажу.

Новохатський:

Ну, що там?

Коваль

(знизуючи плечима):

Нічого незвичайного. Космоліт судячи з усього приготували для старту, але він навіть не задіяний.

Меринова:

Звичайно не задіяний! Ти ж сам щойно пересвідчився у цьому!

Коваль:

А ти що розумієшся на космольотах?

Меринова:

Трошки. Вмію водити капсули та шатли.

Коваль:

Так. Ти це робиш майстерно. Гаразд. Я навчу тее водити і космольоти.

Меринова:

Дякую. Я краще на курси піду.

Коваль:

Як бажаєш…

  Марко зупинився поруч літального апарату і почав озиратися навколо себе.

Новохатський

(звертається до пілота):

Що чи кого ти шукаєш?

Коваль:

Нікого і нічого я не шукаю. Я дивлюся скільки космольотів стоїть на смугах.

  Роман Давидович поглянув на пілота здивованим поглядом, але нічого не сказав.

Коваль:

Чотирнадцять!

  Коваль зиркнув на ангари, у яких зазвичай стоять космольоти. Деякі з них були відчинені. Їх теж виявилося чотирнадцять.

Коваль:

І все-таки тут щось не так.

Новохатський

(здивовано):

Що таке? Відчинених ангарів скільки? Теж чотирнадцять?

Коваль:

Так то воно так. Судячи з усього, вони теж готові до старту, але, як бачиш, так і не стартували!

Геогджаєв:

Значить, щось сталося. І зауважте, не лише на Землі, але і на решті планет системи.

Нємцова

(вигукуючи):

Ви погляньте на нього! Поки ми долетіли до Сонячної системи, її мешканці загинули, а він каже «щось сталося»!

Новохатський

(дивиться у бік порту):

Нарешті ми на землі.

Коваль

(звертається до Новохатський):

Щось не те з повітрям, Рома.

Новохатський

(дивиться на Скакуна)

Що ти маєш на увазі?

Коваль:

Не знаю.

Новохатський:

Отруєне?

Скакун:

Ні, не думаю. Просто в ньому немає запаху.

Самойлова:

Що? Щось не так? Не потрібно мені цього знати.

Новохатський

(звертається до Самойлової):

Ангеліна! Тут все нормально.

Скакун:

Ні. Тут не все в порядку. Тут погане повітря.

Все спочатку дивляться на геофізика потім на небо.

Новохатський дивиться в сторону космопорту. Їм здавалося що і без того сіра будівля космопорту посіріло ще більше.

Коваль

(підходить до Скакун):

Яна! Ми повинні все перевірити. У нас немає іншого виходу.

Скакун:

Чому? Чому ми повинні? Ви що, не відчуваєте який тут повітря?

Коваль:

Дійсно. Повітря погано пахне. Але все одно потрібно перевірити.

Скакун:

Слухайте! Тут немає запаху, немає звуків. Птахи не співають, двигуни не працюють. Тут нічого немає.

Коваль

(звертається до Новохатський):

Ну, що зараз, Рома?

Новохатський:

Ти мені скажи.

Коваль:

Раз прилетіли, значить ми з'ясуємо що це за місце.

Новохатський:

Давайте не сперечатися, а подивимося, яка обстановка у приміщенні Центру управління польотом.

  Приміщення Центру управління польотом – як його завнішня частина, так і внутрішня – мало такий само вигляд як і більшість будівель того часу. Воно мало форму Сонячної системи, і складалося із ста двадцяти восьми поверхів – по кількості утворень які були відомі на той час. Це мало певні переваги. Так якщо експедиція відправлялася у певне утворення, за її пересуванням слідували керівники того поверху, який був «закріплений» за даним утворенням.

  За польотом експедиції під керівництвом Романа Давидовича Новохатського слідували на 97 поверсі.

  Вестибюль так само як і в усіх приміщеннях того часу містив на своїх стінах історію закладу з моменту його заснування до сьогодення.

  У приміщенні було тихо, що не могло не насторожити.

Меринова зробила кілька спроб зазирнути у коридор, обабіч стін якого знаходилися як кабінети, так і апаратна.

Новохатський

(звертається до Ковалюя:

Марк, як у цій ситуації потрапити в термінал?

Коваль:

Гадаю, по багажному відділенню буде найкраще.

Новохатський

(звертається до всіх):

Тоді, вповземо по ньому всередину, панове. Пішли!

Всі йдуть у бік терміналу.

Мерінова і Скакун йдуть поруч.

Мерінова

(звертається до Скакун):

Не варто так хвилюватися, Нонна. Це не звичайна ситуація, і все здається дивним.

Скакун

(звертається до Мерінова):

Чуєш, який звук, коли каблуки стукають по бетону?

Мерінова

(здивовано):

Так... Ти права... Звук...

Скакун:

Глухий.

Меринова:

Вірно, глухий. Його майже не чути!

Астронавти поступово підходять до терміналу.

Геогджаев дивиться в небо Воно здається сірим але не однієї хмари розглянути можна.

Майже всі стоять біля терміналу. Незабаром підходять Скакун та Мерінова.

Новрхатскій

(заглядає всередину, обертається):

Нікого!

Новохатський залазить усередину, обертається і притримує дверцята щоб залізли інші.

Черга підходить Скакун.

Скакун

(нахиляється, обертається):

Тут така ж ситуація...

Скакун залазить усередину.

Останнім у термінал залазить Коваль.

Зсередини термінал виглядав як звичайно. Величезний зал очікування на кілька тисяч пасажирів, недалеко від того місця де стояли астронавти перебувати стрічка для транспортування багажу та ескалатор. Незвично було тільки те, що нічого не працювало і не було пасажирів.

Всі переглядаються, ніби запитують один одного: «Що тепер?»

Коваль:

Добре. Спробуємо відеофони.

Коваль підходить до одного з відеофонів і намагається включити. У нього нічого не виходить. Коваль підходить до стоїть поруч апарату, але і цього разу у нього нічого не вийшло.

Крихітка стоїть біля пункту пропуску і дивиться в порожнечу залу. Ззаду до нього підходить Мерінова. Від несподіванки юнак замахується, але побачивши дівчину видихає і опускає руку.

Меринова

(дістає сигарету, підкурює:

Що, налякала?

Коваль:

Трохи.

Меринова

(затягується):

Господи! Хоч це добре! У космольоті курити побоялася. Раптом щось вибухне!

До них підходить Геогджаев.

Геогджаев

(дивиться на годинник, звертається до Коваля):

Марк, ти не звернув уваги на годинник?

Коваль

(дивиться на годинник):

За чверть десята.

Геогджаев:

На моєму теж. Але не віриться. Повинно бути пізніше.

Коваль:

Дивно! Мені теж. Вже повинен бути полудень! Чи не менше а то й більше!

Меринова

(затягується сигаретою):

Нічого дивного. Інший час доби.

Коваль

(сильно ляскає себе по коліну, вигукує):

Нічого не виходить!

Новохатський

(стоїть біля телестерео):

У мене така ж ситуація...

Коваль

(відходить від апарату зв'язку):

Повне відключення! Начебто всі вимерли як ті диспетчери які не відповідали!

До них підходять інші.

Меринова:

Що будемо робити?

Кривцун:

Піднімемося наверх. Там повинен бути ресторан.

Меринова

(звертається до Кривцуна):

У тебе одне на умі!

Кривукн:

На ситий шлунок краще міркуєш. Закон природи.

Муха:

Я думаю, Тихон правий.

Треба всім підкріпитися.

Коваль:

Чому б і ні? А то таке враження що я з безлюдного острова.

Усі прямують в ресторан.

Коваль

(зупиняє Геогджаєва):

Ти про щось здогадуєшся...

Геогджаєв:

Може бути. Але нам треба зберігати повний спокій.

(звертається до Коваля і Меринової):

Економте сірники.

Вони починають йти в бік ресторану.

Меринова

(здивовано):

До чого ти це? Нагорі є газетний кіоск. Там, напевно, тонни сірників і запальничок.

Геогджаєв

(наполегливо):

Проте, раджу берегти саме ваші сірники.

Астронавти піднімаються по ескалатору вгору.

Меринова:

Якось не звично тихо.

Самойлова:

Де усі?

Новохатський:

Так. Це вже стає цікаво. Не могли ж вони усі наче крізь землю провалитися.

Новохатський

(зупиняється, обертається):

Хвилинку! А де Марк, Маша і Юра?

(кличе):

Марку! Маша! Рома! Де ви?!

Меринова:

Не кричи. Ми тут.

  У приміщенні як і раніше стояла мертва тиша.

  Марко поглянув на начальника експедиції.

Коваль:

Нічого не розумію…  

Меринова:

Що трапилося, Марку?

Коваль:

Ніхто нічого дивного не помітив?

Меринова:

Ні. А, власне, що сталося? Чому ти такий переляканий.

Коваль:

Відлуння. Немає відлуння…

Кривцун:

Як це?

Коваль

(наполегливо):

Я тобі кажу те, що помітив. Відлуння немає!

  Аби перевірити це, Тихон один раз плеснув у долоні. Дійсно. Відлуння не було.

Кривцун:

Що б це могло означати?

Новохатський:

Запитання цікаве. Дивно те, що це беззаперечний факт! 

Кривцун:

Я б зараз випив би пива. 

Меринова

(кричить на Кривцуна):

Знайшов час пити пиво!

Кривцун

(кричить):

Я пити хочу!

Меринова:

Я теж хочу пити. І що робитимемо?

Новохатський:

А зробимо ось що. Розіб’ємося на дві групи. Коваль, Меринова та Геогджаєв. Ви підете до їдальні і подивитеся як там справи. Решта піде до апаратної.

Леваніна:

А ви, Романе Давидовичу?

Новохатський:

Я піду спробую поговорити з керівником ЦУПа. Хочу знати, що тут відбувається.

Кривцун:

Я пива хочу.

Новохатський

(наполегливо):

Решта піде до апаратної!

  Тихон промовчав, бо знав, що сперечатися з начальником експедиції марна справа. По-перше тому, що Новохатський керівник експедиції. По-друге тому, що майже нікому не вдавалося переконати Романа Давидовича у протилежному.

Новохатський обводить товаришів суворим поглядом зупиняючи його на інженерові-електрику.  

Новохатський:

Бачу, заперечень нема. Зв’язок тримати постійно. Що де коїться – доповідати. А зараз – до справи.

Астронавти увійшли у довгий коридор і зупинилися, прислухавшись, сподіваючись, що хтось вийде і вони запитають, що відбувається. Але як і раніше, було тихо.

  Коридор був довгим та широким. На стільки широким, що вільно могли розминутися чотири людини.

  Відразу при вході висіло кілька схем закладу. Це були схеми розташування кабінетів на усіх поверхах, включаючи апаратні. Окремо висіла схема розташування кабінетів та апаратної безпосередньо на першому поверсі. Як сам Новохатський так і члени його команди не один раз бували тут, тож добре знали розташування кабінетів на усіх поверхах.

  Їдальні містилися на кожному поверсі, і згідно плану будівництва, розташовувалися у лівому крилі. Це були невеликі зали – за кількістю працівників які працювали на поверсі.

  Новохатський дав знак, і Марко та Петрухіна увімкнули свої рації. Те ж саме зробив і Роман Давидович та решта команди.

Новохатський:

Ну, друзі, уперед!

  Група у складі пілота, астронавігатора та інженера біологічногозахисту пішли у бік їдальні, решта попрямували до апаратної, а сам Роман Давидович пішов до кабінету керівника Центру управління польотом.

Геогджаев, Коваль і Мерінова заходять до їдальні

Мерінова

(звертається до

Геогджаеву):

Бачиш? Я ж сказала, тут повно сірників і запальничок.

Геогджаев

(бере коробок сірників):

Так. Але давайте х спочатку спробуємо.

Мерінова:

Добре. А навіщо?

Геогджаев:

Ось це ми і з'ясуємо.

Геогджае бере сірник, тре про коробок. Раз, другий, третій... Але сірник так і не запалилася.

Коваль:

Ось це так!

Геогджаев:

Схоже, у нас виникла ще одна проблема.

(звертається до Коваля):

Позич, будь ласка, свої.

Коваль простягає Геогджаеву сірники.

Коваль

(звертається до Геогджаеву):

Почекай. Скажи, що ти знаєш?

Геогджаев:

Всього лише те, що наша ситуація складніша ніж ти думаєш.

Меринова:

Що відбувається, хлопці?

Коваль

(вигукує):

А чорт його знає! Нісенітниця якась!

Геогджаев виймає сірник і тре про коробок. Сірник запалюється з першого разу.

Геогджаев

(задуває сірник):

Це перевершило мої сподівання.

Коваль

(звертається до Геогджаеву):

Розкажи нам.

  Підійшовши до кабінету, на дверях якого висіла табличка з написом «КЕРІВНИК ЦЕНТРУ УПРАВЛІННЯ ПОЛЬОТОМ ІЛЬНИЦЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ», Новохатський прислухався. За дверима було тихо. Не наважуючись зайти, він постукав, і почав чекати. Відповіді не було. Підійшовши ближче, Роман Давидович поглянув на незалежний годинник. Його електронний циферблат показував час: 09:30. Значить, робочий день ще тільки розпочався До обідньої перерви ще досить далеко. А коли так, то там хтось має бути. Роман Давидович підійшов до дверей майже упритул. Вони відчинилися. Зробивши ще крок, Новохатський зупинився, зазираючи усередину. Так само, як і у вестибюлі та коридорі, у кабінеті нікого не виявилося. Поруч вікна знаходився стіл. На ньому с тояв комп’ютер. У цій мертвій тиші Новохатський почув ледь помітний шум. Прислухавшись, він зрозумів, що це залишився увімкненим комп’ютер.

Новохатський

(до самого себе):

Дивно. У кабінеті нікого нема, а комп’ютер працює.

Новохатський сів за стіл. На моніторі було виведено документ. Це був… «Наказ про повторний збір та старт» його команди! Опустивши сторінку, Роман Давидович поглянув на дату, яка стояла унизу: 5 липня 2158 року.

Новохатський

(вигукуючи і озираючись, наче боячись, що на його вигук хтось зайде):

Що?! Як це може буди?!

Меринова

(звертається до начальника експедиції по рації):

Що відбувається, Романе Давидовичу?

Новохатський:

Тут щось неймовірне відбувається. А що у вас?

Меринова:

Продукти у їдальні зіпсовані. З чим це пов’язано – не відомо.

Новохатський

(не поспішаючи відповідати на запитання астронавігатора):

А у холодильнику?

Меринова:

Це неймовірно! Але і у холодильнику теж жодного свіжого продукту.

Новохатський

(вигукуючи):

Це неймовірно! Я зараз перебуваю у кабінеті керівника ЦУПу. Увімкнений комп’ютер. На моніторі знаєте, що я знайшов? Наказ про другий наш збір! Як це можливо? Ми ж уже виконали роботу! Я ж бачу тільки наказ про збір. Таке враження, що ми нікуди не літали і нічого не робили!

  Новохатський та ті, хто зараз перебував у їдальні, почули дружній регіт решти команди.

Новохатський:

Гей, там, в апаратній! Що вас так розвеселило?

Геогджаєв

(сміючись):

Фільм смішний! Ми тільки увійшли до апаратної, він відразу починався!

Новохатський:

А якщо без жартів?

Петрухіна:

Романе Давидовичу! Яка ви кажете дата стоїть на документі, який ви знайшли на моніторі?

Новохатський

(нічого не розуміючи що відбувається):

П’яте липня цього року. А, власне, що трапилося?

Меринова

(звертаючись до начальника експедиції):

У вас там неподалік є годинник та календар?

Новохатський

(мигцем оглянувши кімнату):

Є.

Меринова:

Погляньте на дату та час. Тільки уважно!

Новохатський поглянувши спочатку на дату, а потім і на час

Новохатський

(вигукуючи):

Оце так! Це неймовірно! Це дата та час виступу Міністра оборони та керівника нашої системи!

  На електронних календарі та циферблаті стояли час та дата виступу керівника Сонячної системи!

Петрухіна:

Неймовірно – але факт. А факти, як відомо – річ вперта.

Новохатський:

Я зараз буду!             

Вимкнувши рацію, начальник експедиції кинувся із кабінету керівника Центру управління польотом.

Новохатський

(забігаючи до передавального центру, кричить):

Що тут відбувається?!

  Замість відповіді, Марія лише показує на монітор. Роман Давидович бачить, як до виступу готується Міністр оборони Сонячної системи. Щоправда, запис був не озвученим.

Новохатський

(не зводячи очей з монітору):

Оце так! То виходить, ми потрапили у минуле?!

Коваль:

Буквально на кілька днів.

Новохатський:

Ми що, потрапили у третє липня – у переддень нашого другого старту?

  Марія тільки киває, даючи зрозуміти, що начальник експедиції правий.

  Новохатський знову поглянув на календар та годинник. Вони дійсно потрапили у день та час коли тільки зачитувався Наказ про їхній другий старт у відкритий космос.

Новохатський

(звертаючись до Меринової):

Марино! А це можливо виправити?

Меринова:

Так. Для цього нам необхідно повернутися туди, звідки стартували. Ми пролетіли один з двох коридорів.

Новохатський:

А що, був іще один коридор? Я його не помітив.

Коваль:

Так. Він знаходиться поруч з тим, крізь який пролітали ми.

Новохатський:

Значить давайте повернемося на місце старту. Нам необхідно повернутися у свій час.

Коваль

(вигукуючи):

Зачекайте!

Новохатський:

Що сталося, Марку?

Коваль:

Цілком можливо, що коли ми повернемося у свій час, ми не зможемо довести того, що з нами сталося і де ми побували.

Меринова:

Що ти пропонуєш?

Коваль:

Прихоплю пиво та сік.

Новохатський

(сміючись):

У якості трофеїв минулого!

Коваль:

Як хочеш так і розумій.

  Підійшовши до невеличкого бару, Марко бере пиво «Оболонь» та сік «Садочок».

Коваль

(кладе «трофеї» у рюкзак):

Ось тепер можна повертатися.

Один за одним астронавти вийшли з передавального центру до зали очікування.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    

Меринова

(звертається до Новохатського):

Романе! Юрко про щось подібне здогадувався.

Новохатський:

Звідки ти знаєш?

Меринова:

Коли ми йшли до їдальні він сказав щоб ми з Марком берегли сірники.

  Астронавти заходять до зали очікування.

Новохатський

(звертається до Геогджаєва):

Юрко! Що ти про це усе думаєш? Поділися думками!

Геогджаєв:

Про що саме?

Новохатський:

Про ситуацію у якій ми опинилися.

Геогджаєв:

Що я про це думаю?.. Гаразд! Розповім!

  Якийсь час Геогджаєв стоїть замислившись.

Геогджаев:

Правда може бути дуже неприємною.

Новохатський:

А конкретніше?

Геогджаев:

Так, звичайно. Отже: газовані напої видихалися, їжа несмачна, повітря без запахів, звуки позбавлені резонансу. І звичайно природа.

Петрухіна:

А що з природою?

Геогджаев:

Немає вітру! Хмари не зрушили з місця з тих пір як ми тут! Погода, яку ми тут спостерігаємо теж застигла і начебто видихається. А те що ми побачили лише зайвий раз підтверджує мою здогадку. Посудіть самі: хвилин п'ятнадцять тому здавалося, що час добігав обіду. А зараз воно здається набагато більш пізнім. Я б сказав четвертій годині дня! А то й усі п'ять! У мене передчуття що за вікном стемніє перш ніж наші годинник покаже без чверті одинадцять ранку!

Новохатський:

Ближче до справи.

Геогджаев:

Я думаю причина всього, що відбувається - в ​​часі. Мова йде не про простір і вимірах. Уявіть, що іноді в потоці часу з'являється діра. Чи не викривлення, а розрив у нескінченному потоці часу.

Муха

(встає зі свого місця, вигукує):

Це справжнісіньке безумство!

Геогджаев:

Просто озирніться. Божевілля те що відбувається саме з нами!

Новохатський

(звертається до Геогджаева):

Продовжуй!

Геогджаев:

Припустимо такі розриви в часовому просторі іноді бувають. Це можна порівняти з погодними феноменами. Перевернуті смерчі, веселки замкнутої окружності, зірки днем...

Коваль

(задумливо):

Їх було два...

Новохатський:

Що?

Коваль:

Коли ми поверталися я бачив два кільця.

Новохатський

(вигукує):

В одне з них ми і влетіли!

Геогджаев:

Саме так! Звичайно! Два коридору часу! Це тільки підтверджує щойно сказане мною. Один з цих так званих «коридорів» виявився розривом часу, а ми саме в нього і потрапили. Ось і виходить, що ми опинилися не в своєму часі.

Мерінова:

Нам ще пощастило в тому, що ми потрапили у минуле всього на добу, хоча могли потрапити як в минуле, так і в майбутнє причому на багато років!

Геогджаев:

Ось! Основна ідея полягає в тому, що ми повернулися в минуле на одну добу. Виявили цю неприємну істину в подорожі в часі. Подивіться! Ось воно минуле. Воно порожньо і безмовно. Це світ в якому немає сенсу. Він вже зникає. Електрика зникло. У міру того як світ набирає обертів, наше з вами минуле згасає.

Леваніна:

А як же ми? Якщо це місце... ну не знаю... припустімо затягує темрява, і ми у ній бранці?

Геогджаев:

Припускаю, нас так само накриє темрява.

Скакун:

По-моєму, темніти стало швидше ніж раніше. Чи я помиляюся?

Коваль

(підходить до вікна):

Ти не помиляєшся. Так і є.

До Коваля підійшли інші.

Коваль

(звертається до Новохатського):

Про що думаєш, Рома?

Новохатський:

Нам дійсно треба забиратися звідси. І чим швидше, тим краще.

Скакун:

Рома правий. Нам потрібно негайно звідси забиратися.

Новохатський:

Ось тільки куди летіти?

Скакун

(вигукує):

Чим подалі звідси!

Геогджаев

(звертається до Новохатського):

Ти гадаєш що нам нікуди летіти?

Новохатський здогадується до чого хилить Геогджаев, але все-таки вирішує перестрахуватися.

Геогджаев:

Нам є куди летіти! Тим більше що розрив ще може залишатися на місці. У нас є ще шанс повернутися таким же чином як ми потрапили сюди.

Новохатський:

Все! Нам час! Більше чекати не можна Усі на космоліт!

Всі кидаються по своїх місцях.

Коваль:

Всім приготуватися! Злітаємо!

Космоліт здіймається у повітряний простір Землі, і бере курс убік Плутона. Усі бачать як планету куди команда повернулася як додому, зникає у суцільній темряві. Астронавти із жахом спостерігають як зникає те що свого часу називалося «планета Земля»».

Геогджаев:

Ось тепер ми знаємо, як і куди зникає те що за звичкою називаємо «вчорашній день».

Скакун:

Або завтрашній день якщо він стане вчорашнім...

  Космоліт ще летить тим простором який ще донедавна називався Сонячна система. Члени експедиції «Нової надії» дивилися в ілюмінатори, але вони вже знали: темна порожнеча яка на їхніх очах поглинула Землю, одночасно забрала і решту планет Сонячної системи.

Космоліт «Нова надія» перебуває на кордоні Сонячної системи. Коваль шукає поглядом систему К-4110.

Новохатський

(звертається до Коваля):

Марку! Коли ми перебуватимемо у системі К-4110 між Толіманом та Геспеєю, ти маєш швидко знайти точно такий само тунель, через який ми і повернемося додому.

Коваль

(вигукуючи):

Зробимо!

  Через деякий час космоліт «Нова надія» увійшов у простір К-4110.

  Так як і наказав Новохатський, Коваль додав у швидкості. Це було зроблено для того, аби не відчути наслідки того вибуху, який провели у цій системі астронавти.

Новохатський

(звертається до астронавігатора, і картографа):

Якщо мені пам'ять не зраджує, ми залітали до коридору між Толіманлм та Геспеєю.

Меринова:

Так і є. А, власне, що трапилося?

Новохатський:

Це запитання я мав би адресувати тобі та Юркові. Чому у вас на карті позначено один коридор, коли їх два?

Крошка:

Як це?

Новохатський:

Тобі краще знати. Хто з нас картограф?

Крошка:

Я.

Новохатський:

Чому тоді пропускаєш такі важливі об’єкти?

  Крошка поглянув у той бік, куди показував Новохатський. І дійсно. Неподалік того місця, де перебували астронавти виднівся ще один, точно такий само коридор, як і той, яким вони щойно скористалися. Крошка поглянув на карту. Знайшовши місце де знаходиться коридор, він зробив позначку.

Новохатський

(розчаровано):

Раніше потрібно робити такі речі!

Крошка:

Винний.

Новохатський:

Звичайно, винний. За це звичайно, я ані тебе, ані Марію не покараю. Це проста елементарна ваша неуважність.

Меринова:

Більше цього не повториться.

Новохатський:

Так. Постарайтеся щоб у подальшому такого не трапилося.

  Не чекаючи наказу, Коваль спрямував космоліт у бік ще одного коридору часу.

  Не збавляючи швидкості, Коваль повів космоліт у ще один коридор часу.

Крошка:

Тепер можна сказати без усіляких сумніві, що ми потрапимо додому.

Коваль:

Так як щойно ми зробили?  

Крошка

(вигукуючи):

Давайте! Перший і єдиний раз відтоді як виходжу у відкритий космос, не догледів, то вже треба «з’їсти»?!

Новохатський

(сміючись):

Ніхто тебе не «їсть»! Просто тобі треба бути уважнішим. Уяви, якби прохід зачинився? Що тоді нам робити у цій ситуації?

Крошка:

А що, такі коридори мають властивість зачинятися?

Коваль:

Пробач, що я тебе «підколов». Але Роман Давидович абсолютно правий. Ось уяви: ми залітаємо у коридор – різниці нема – простору чи часу – і, після того, як ми його пролітаємо, він зачинився! Що тоді?

Крошка:

Ну, зачекати поки відчиниться.

Коваль

(сміючись):

Ого, друже! Ти уявляєш, скільки часу тобі доведеться чекати, поки він відчиниться наступного разу?! У тебе просто життя не вистачить! Такі речі відчиняються, чи, точніше можуть відчинитися раз на кілька сотень років!

Крошка:

Зрозуміло.

  На мить Коваль відірвав погляд від оглядового вікна, і поглянув на показання приладів.

Коваль:

Підлітаємо до Сонячної системи!

Новохатський:

Ну, друзі, судячи з усього, наші пригоди закінчуються. Ми з вами встигли побувати хоча і у не далекому, але все ж минулому.

  «Нова надія» увійшла у межі Сонячної системи і прямувала до Плутона. Коваль між тим скинув швидкість, і притримувався такої, яка дозволена у межах системи, і яка дозволить здійснити посадку.

  Кривцун помітив що саму далеку планету Сонячної системи оточує головне світило таким чином, що дивлячись на неї з безповітряного простору, можна було побачити те, як Сонце освітлює поверхню: ранок, день та вечір.

Кривцун

(вигукуючи):

Ура! Ми повернулися додому!

Новохатський:

Звичайно. Ми вдома.

Кривцун

(вигукуючи):

Та, ні! Ми дійсно повернулися! Погляньте лишень на планету! Усе так як ми і звикли бачити при сонячному освітленні із космосу: ранок, день та вечір!

  Астронавти наче за командою прикипіли поглядами до ілюмінаторів. Дійсно. Плутон, який вони вже майже пролетіли, Сонце освітлювало саме таким чином, як і говорив Кривцун.

Кривцун

(вигукуючи):

Ну, що?! Я правий?!

  Космоліт «Нова надія» з двадцятьма астронавтами на борту, пролетів повз Плутон. Весь цей час начальник експедиції не відривав поглялу від ілюмінатора.

Новохатський:

Ти правий. Єдине, чого особисто я не бачу, так це жодного літального апарату. Невже ми знову помилилися?

Кривцун:

Звичайно, ви не побачите. Ми ж не можемо себе побачити збоку!

Новохатський

(відірвавшись

від ілюмінатора):

На далеку відстань – так. – Ми – єдина на даний момент експедиція. А де ж зорельоти? Невже ми знову потрапили у минуле?!

Скакун:

Романе Давидовичу, заспокойтеся! Ми дійсно повернулися у свій час. Я бачу зореліт із символами Землі.

  Повз космоліт пролетів літальний апарат, тільки менших розмірів, на борту якого були нанесені пізнавальні знаки Сонячної системи та планети Земля.

Новохатський:

Тепер можна сміливо сказати: «З поверненням додому, друзі!»

  Петрухіна кинулася до системи зв’язку і почала викликати Центр управління польотом.

  Нарешті астронавти почули голос з протилежного боку системи.

Чоловічий голос у динаміку гучномовця:

«Нова надія»?

Петрухіна:

Так! Завдання ми виконали і повертаємося!

  Зв’язківець який вів переговори з командою «Нової надії» мовчав.

Новохатський:

Щось тут не так. Запитай, чому він так дивно реагує на наше повернення?

Петрухіна:

Чому така дивна реакція з вашого боку?

  Як і раніше, з того кінця відповіді не було.

Петрухіна:

Дивно. Не відповідає.

  Весь цей час Новохатський думав де він міг чути такий як йому здалося, до болю знайомий голос. Точно! Як же він міг забути! Під час першого та і другого стартів його команди цей голос супроводжував старт космольота! Так і є! Помилка виключається!

Новохатський:

Я його знаю.

Скакун:

Звідки?

Новохатський:

Ми разом вчилися в Університеті космічного флоту. Тільки на різних курсах. Це В’ячеслав Мурашевський.

Крошка:

А хто це з ним?

Меринова:

Це оператор відеоспостереження Савченко Алла Іванівна. Ми з нею також вчилися в УКФ але на різних курсах.

Нарешті астронавти почули відповідь.

Голос з динаміків:

Це не можливо. Команда «Нової надії» загинула під час виконання завдання.

Коваль

(вигукуючи):

Що?! А ми тоді хто?!

  Новохатський вирішив зробити ще одну спробу порозумітися.

Новохатський:

В’ячеславе! Ти не забув наші роки проведені в УКФ?

Мурашевський:

Колись так воно і було. Проте ви вчасно не повернулися. А коли так – значить ви вже привиди!

Новохатський

(звертається до пілота):

Ти чув це?

Коваль:

Давай домагатися посадки! А потім усе з’ясуємо.

Новохатський:

Тоді летимо у Бориспіль!

  Чим ближче космоліт з астронавтами на борту наближався до Землі, тим частіше можна було зустріти зорельоти які час від часу пролітали від однієї планети до іншої. Сумнівів не було. Цього разу Новохатський та компанія повернулися додому!

  Зустрічаючи зорельоти, які літали від однієї планети до іншої, астронавти махали руками, цим самим вітаючись з тими хто перебував за кермом літальних апаратів внутрішнього сполучення.

  «Нова надія» наближався до Землі – планети, з якої команда під керівництвом Романа Новохатського відлітала у відкритий космос.

  Увійшовши у повітряний простір планети, Коваль спрямував літальний апарат убік однієї із злетно-посадочних смуг, які розташовувалися неподалік від приміщення Центру управління польотом.

  Годинник який висів над входом у центральне приміщення вказував час: 12:34.

Коваль:

Дивно. Ми повернулися, а нас ніхто не зустрічає.

Новохатський:

Звичайно. Як же нас зустрічатимуть, коли ми привиди?!

Коваль:

У такому разі пішли і усе з’ясуємо чому це нас вважають загиблими.

  Зайшовши до приміщення, астронавти попрямували до апаратної, звідки зазвичай ведуться трансляції на усі планети системи про перебіг експедицій.

  Роман Давидович зупинився поруч дверей на такій відстані, щоб вони відчинилися не відразу.

  Прислухавшись, Новохатський не відразу почув те, що відбувається за дверима. Складалося таке враження, що за дверима нікого нема. Проте воно було хибним.

  Роман Давидович махнув рукою, цим самим даючи знак товаришам, аби ті йшли за ним, і зробив крок убік передавального центру.

  За пультом сиділи юнак та дівчина. Це були оператор відеоспостереження та зв’язківець. У юнакові Новохатський упізнав того, з ким він розмовляв під час першого і другого старту.

Новохатськй:

Усім доброго дня!

  Від несподіванки юнак та дівчина на якусь мить завмерли на своїх місцях. Чоловічий голос їм здався до болю знайомим. Юнак по волі озирнувся. Перед ним стояли астронавти команди «Нової надії»!

Петрухіна:

Так, так! Це ми – ті, кого ви записали у привиди.

Оператор відеоспостереження

(ледь чутно):

Це не можливо… Ми на власні очі бачили…

Новохатський:

Бачили що? Невже бачили як ми загинули?

Мурашевський:

Ну… Не зовсім так. Просто після того, як ви передали останнє повідомлення ви відразу зникли з радарів і тривалий час не відповідали… А коли так, у такому разі команда вважається зниклою без вісти.

Новохатський:

Взагалі-то так. А ви не замислювалися над тим, що це могло бути пов’язано і з іншими подіями?

Савченко:

Що ви маєте на увазі?

Коваль:

Справа у тому, що з нами трапилося безліч пригод, у які важко повірити.

Зв’язківець та оператор відеоспостереження перезирнулися між собою.

Коваль:

Коли ми передали інформацію на Землю, і повідомили про завершення операції, аби швидше повернутися, вирішили скористатися коридором часу. Саме там ми і зникли з моніторів.

Мурашевський:

Так і було. А що трапилося? Чому ви зникли з моніторів?

Коваль:

У це важко повірити, але ми потрапили у минуле.

Мурашевський:

Що значить «ми потрапили у минуле»? Це жарт?

Коваль:

Ви вважаєте що ми жартуємо? Тоді як ви поясните ось це?

  Марко дістав баночку пива «Оболонь».

Коваль:

Може покуштуєте?

Мурашевський:

Я на роботі не п’ю.

Коваль:

У такому разі пропоную спробувати соку.

  Цього разу пілот дістав квадратну упаковку. Це був сік «Садочок» ємністю 1 літр.

Коваль:

Сподіваюсь, від соку ви не відмовитеся?  

Оператор відеоспостереження:

А можна і мені?

Коваль:

Будь ласка. Куди наливати?

  Діставши склянки, юнак поставив на стіл. Відкривши ємність, пілот наповнив склянки. Піднявши наповнені склянки, юнак та дівчина зробили по одному ковтку. Наступної миті вони поглянули на пілота широко відкритими очима, і почали шукати куди б виплюнути рідину яку досі тримали у роті.

Мурашевський:

Що це за гидота?! 

Коваль:

Чому відразу гидота? Це наш сік «Садочок», виробництва київського заводу.

Мурашевський

(вигукуючи):

Я бачу що це сік! Проте, коли його виготовили?!

Коваль

(вигукуючи):

Ось! У цьому і вся річ! І пиво, і сік виготовлені… – Марко поглянув на етикетки. – …п’ятого липня цього року! Тепер вам усе зрозуміло?

Мурашевський:

Не зовсім…

Коваль

(вигукуючи):

Ми побували в учорашньому дні!  

Мурашевський

(сміючись):

Е-е-е, ні, товариші! Невже ви гадаєте, що потрапили у свій час?!

Коваль:

Ну, так. Учора – п’ятого липня – Прокуратор прочитала наказ про другий наш вихід у відкритий космос, а сьогодні ми полетіли, виконали завдання і повернулися. Ось тільки не зрозуміло, чому нас ніхто не зустрів.

Савченко:

А це вам не здалося дивним?

Новохатський:

Саме так. І зараз повинна розпочатися прес-конференція.

Оператор відеоспостереження

(сміючись):

Заспокойся! Прес-конференції не буде!

Меринова:

А це чому раптом?

Савченко:

Поглянь спочатку на дату! Якщо ти вважаєш що потрапила у четверте липня то ти помиляєшся!

  Усі як один поглянули на календар який висів напроти вхідних дверей. І дійсно: він показував дату: 07 липня 2158 року.

  Тепер вже несамовито зареготіли астронавти «Нової надії».

Новохатський

(сміючись):

Оце так! Дві спроби повернутися у свій час – і обидві невдалі!

Коваль

(звертається до Новохатського):

Ну, що, Романе Давидовичу, Третю спробу повернення зробимо?

Новохатський:

Ну, вже ні! Третьої спроби вже точно не буде! Ти що хочеш щоб ми потрапили по-справжньому чи у минуле чи у майбутнє?! Щиро дякую! А стосовно прес-конференції – то вона обов’язково відбудеться! Це буде бомба, коли репортери дізнаються про наші пригоди! А зараз нам час. Сьогодні мені потрібно підготувати звіт на ім’я Прокуратора та Курлакову про обсяг зробленої роботи.

Савченко:

Забудьте! Курлакова а також його помічників Бура та Лєлєснікова учора звільнили із займаних посад.

Коваль:

А хто ж там зараз керівник?

Оператор відеоспостереження:

На даний момент ці три посади вакантні. Наказ про призначення Прокуратор підпише саме сьогодні.

Новохатський:

Дякую. Але нам дійсно час.

Мурашевський

(тиснучи руку начальникові експедиції і своєму товаришеві):

Ну, що ж, Не маю права вас затримувати. А те, що ви потрапили не у свій час, особисто я нічого у цьому поганого не бачу.

Новохатський:

Усе гаразд. Головне що ми повернулися.

  Новохатський ще раз поглянув на календар.

Новохатський:

Відлетіли із Землі четвертого а повернулися п’ятого липня цього року. Добре що не потрапили по-справжньому у минуле чи у майбутнє.

Геогджаєв:

Як же так могло трапитися, а головне – чому?

Новохатський:

Особисто я можу це пояснити тільки одним. Пам’ятаєш, того дня, коли ми провели перше випробування променів, до нас прилетіли мешканці системи К-4110?

Геогджаєв:

Так. І що?

Новохатський:

А те, що коли ми вчинили вибух, то, судячи з усього, змінилися – принаймні на якийсь час – властивості Всесвіту. Саме тому ми після двох спроб так і не потрапили у свій час.

Новохатський

(звертаючись до зв’язківця):

Доречи! Учора після того, як ми провели повторно вибух, як складаються обставини?

Мурашевський:

На даний момент усе у нормі. Процеси, які почалися після тридцятого червня, вже припинилися.

Меринова:

А після цього ніхто не прилітав з погрозами знищити нашу систему?

Савченко:

За кілька годин після того, як ви повідомили про завершення роботи, із системи К-4110 прийшло повідомлення що з їхнім головним світилом усе гаразд. Такі ж підтвердження ми отримали і з тих куточків Всесвіту, де «господарював» імпульс.

Нємцова:

Значить, ми його зупинили?

Новохатський:

Так. А зараз нам час. Мені все-таки треба підготувати звіт про зроблену роботу. Також я планую виступити з пропозицією щодо унеможливлення подальшого використання пристрою Тесла у тому стані, у якому він зараз.

Мурашевський:

У такому разі я вас не затримую.

Вхідні двері відчинилися і астронавти по черзі вийшли. Новохатський також збирався вийти, так його гукнув юнак.

Мурашевський:

Романе Давидовичу!

Новохатський зупинився.

Новохатський:

Можна просто Роман. Ми ж товариші по УКФ.

Мурашевський:

Я ось про що подумав, Романе. На скільки я зрозумів, ти наполягатимеш на забороні використання пристрою Нікола Тесла.

Новохатський:

Саме так.

Мурашевський:

А що, коли цей пристрій використовувати у мирних цілях?

Новохатський:

Це, доречи, не погане, і головне, слушне зауваження.

Мурашевський:

Поміркуй над цим.

Новохатський кивнув на знак згоди, і приєднався до товаришів, які чекали його неподалік радіорубки. 

ТИТР:

«8 липня 2158 року»

  Наступного дня, – 8 липня – до приміщення Київської Академії наук, почали злітатися представники усіх фахів астронавти яких брали участь спочатку у випробуванні пристрою, а потім і у ліквідації наслідків, винахідником якого був Нікола Тесла.

  Рівно о 19:00за Гринвічем до зали зайшла Глазкова Віра Іллівна – Прокуратор Сонячної системи.

Глазкова:

Засідання присвячене завершенню роботи у відкритому космосі випробовувально-дослідницької команди космольота «Нова надія» оголошую відкритим!

Залунав Гімн Сонячної системи.

Глазкова:

У своєму виступі я ще і ще раз хочу повернутися як до подій, яким два з половиною століття, так і до тих подій, які трапилися нещодавно. Усі ви знаєте про те, що тридцятого червня ми – я маю на увазі як мешканців Землі, так і мешканців решти планет нашої системи – відзначили двісті п’ятдесят років з моменту подій, які відбулися на території колишньої Російської Федерації, а точніше у районі Підкаменої Тунгуски. Нещодавно було доведено, що тодішні події – це ніяке не падіння метеориту чи іншого космічного тіла. І взагалі: гіпотези, які висловлювалися до останнього часу – взагалі не підтвердилися, окрім однієї. Так би мовити «винуватцем тогочасних подій був вихідець із Сербії, який потім мешкав у Сполучених Штатах Америки – Нікола Тесла. Саме після його випробувань у тайзі поруч Підкаменної Тунгуски було знищено більше двохсот тисяч гектарів лісу! З того часу минуло двісті п’ятдесят років. І ось тридцятого червня цього року – у річницю тих подій – перед команд командою під керівництвом Новохатського Романа Давидовича, було поставлено завдання випробувати пристрій Нікола Тесла. Завдання було виконано. Проте, операція з випробування пристрою пройшла не зовсім вдало. Точніше, вона повністю провалилася. Як ви вже знаєте, під час випробування тридцятого червня, пристрій судячи з усього, вийшов з ладу, і Всесвітом почав «гуляти» імпульс, який на свожму шляху руйнував центральні світила тих утворень, у які він потрапляв. Але, як я щойно сказала, завдання було успішно виконано, і загрозу було ліквідовано. Для цього нам потрібно було двічі посилати команду у відкритий космос. Про те, чим це все для нас скінчилося, ви знаєте. Саме тому я маю представити до нагород усіх тих, хто був причетним до цих двох експедицій. А саме:    

  Усім тим, хто був причетний до ліквідації наслідків випробування, будуть вручені нагороди і присвоєні чергові військові звання.

  Потім керівник Сонячної системи звернулася до цивільних, які також були у команді Новохатського:

Глазкова:

Не дивлячись на те, що ви вперше вийшли у відкритий космос, перед вами стояло досить складне завдання, з яким ви успішно впоралися. Саме тому у мене є до усіх вас пропозиція. Пропоную усім вам піти на курси і працювати в Управлінні з аеронавтики і дослідження космічного простору. Погоджуйтеся!

Нємцова:

Це надто відповідальна робота.. Проте ми маємо подумати.

Глазкова

(жартома):

У вас часу – до закінчення цього засідання!

Нємцова

(звертаючись до товаришів):

Ну, що? Нам вистачить цього часу?

Кривцун:

Цілком!

Глазкова:

А про те, як розгорталися події з порятунку Всесвіту від імпульсу та ліквідацію наслідків його руйнівної дії, розповість начальник експедиції – Новохатський Роман Давидович.

  Минуло кілька секунд, і Новохатський вже стояв за трибуною.

Новохатський:

Перш за все, я як начальник експедиції дослідницького космольота «Нова надія», хочу подякувати керівництву Сонячної системи за ту довіру та честь які були надані мені та усім членам команди у ліквідації наслідків катастрофи всесвітнього маштабу. Звичайно, як і присутні у цій залі, так і ті, хто зараз дивиться пряму трансляцію цього засідання, можуть і мають право дорікнути мені у тому, що якби не випробування, то нічого цього не було б. Так. Цього не було б. Але, і шановні присутні, і глядачі! Зрозумійте у першу чергу мене: я, власне, так само, як і вчений, який вів пошук пристрою, не міг слихатися вищого командування. Ось чому ми і опинилися перед загрозою знищення нашого дому – Сонячної системи. Тепер я розповім про перебіг самого польоту та про те, як команда «Нової надії» вирішувала цю проблему.

Федоров

(перебиває Новохатського):

За вашими пригодами, як ви щойно зазначили, спостерігала уся Сонячна система! То ж не варто розповідати!

  Це був кремезний чолов’яга років сорока п’яти-п‘ятдесяти. Лише поглянувши на нього, можна було безпомилково сказати, що він – виходець з Марсу.

Новохатський:

Я розумію, Ігорю Михайловичу, що сидячи у зручному кріслі і спостерігаючи за ходом експедиції, можна і засуджувати. А як би ви вчинили б, якби були на моєму місці?

Федоров:

Ну… Якби я…

Новохатський:

Ага! Значить нічого відповісти. А у мене це вже десятий вихід у відкритий космос. Саме тому я добре знаю що мені робити у тій чи іншій ситуації.

  Федоров промовчав, розуміючи, що Новохатський правий, так нічого і не зміг відповісти.

Роман Давидович

(продовжуючи):

Так ось. Коли ми першого разу ми вийшли у відкритий космос, нашим завданням була перевірка пристрою Накола Тесла. Того самого пристрою, креслення якого, доречі вважалися зниклими безвісти. Проте завдяки Мусі, з яким я мав честь познайомитися – я спочатку розмовляв з ним через телестерео, а потім він увійшов до складу команди, – креслення були знайдені і згодом був виготовлений вже трохи вдосконалений пристрій. Усі хто спостерігав за тим як розгорталися події – як перебіг першої експедиції, так і другої – бачили, що випробування провалилися. Чому так сталося? Що трапилося? На той момент ніхто з нас не знав. Тільки згодом було встановлено, що ми що називається «випустили із пляшки джина» який виявився ненажерою. Було встановлено що цім «джином у пляшці» був електричний імпульс, який потрапляючи в утворення, руйнував їхні головні світила. А коли так, то разом із сонцями утворень страждали і безпосередньо планети. Доречи у нашій системі він теж знищив один із супутників планети. Нею виявився Плутон. Та про це згодом. Відразу після випробування та екстреного засідання ми отримали ультиматум. Його зміст теж усім добре відомий. Та усе минулося. Нам довелося виходити вдруге у відкритий космос і шукати шляхів, як протидіяти цьому імпульсу. Ось тут і починається саме цікаве. Не встигли ми залишити орбіту Землі і наблизитися до кордону системи, як усі хто перебував на борту, побачили як планети почали наче танцювати. І причому усі включаючи і супутники. Ми не знали що відбувається і я віддав наказ зв’язатися з Центром управління польотом. Та зв’язку не було.

  Новохатський замовк. Уся картина тих подій знову стала у нього перед очима.

Глазкова:

А далі? Що було далі, Романе Давидовичу?

Новохатський:

А далі? Далі ми були світками того, як зі своєї орбіти зійшов супутник Плутона – самої далекої планети нашої системи.

  У залі запанувала мертва тиша. Про те що загинув супутник Плутона стало відомо згодом.

Новохатський

(трохи згодом):

Ну, а що було далі, ви усе бачили і знаєте. Нам вдалося нейтралізувати  імпульс. Ось і усі пригоди.

  Новохатський хотів сходити з трибуни, та його зупинила Віра Іллівна.

Глазкова:

Ні, Романе Давидовичу.

Новохатський:

Мені ще відповісти на запитання?

Глазкова:

Так. Буквально на одне. Де ви гуляли рівно добу? Адже четвертого липня ви повідомили про виконання завдання і повернення на Землю!

Новохатський:

Хто про це розповів?                          

Та відповідь була очевидною. Це був той самий зв’язківець, який чергував того дня у ЦУПі. Це був Мурашевський.

Новохатський

(трохи помовчавши):

У це важко повірити, але коли ми поверталися додому, то аби швидше повернутися, вирішили скористатися коридором часу. За його допомогою ми потрапили спочатку у той день, коли Прокуратор тільки читала Наказ про другий наш збір. І лише з другої спроби ми повернулися. Та як потім з’ясувалося, все рівно не у свій час а на добу уперед. Чим власне і налякали чергових які знаходилися у приміщенні ЦУПа.

Глазкова:

Значить, коли ви зникли з моніторів, ви потрапили у час, на добу раніше?

Новохатський:

Так воно і було. Та це ми зрозуміли тільки після того, як побачили Ваш виступ. Повернулися на вихідну позицію і спробували ще раз. Та і цього разу нам не пощастило. Ми знову потрапили не у свій час. Нехай навіть і на один день, все рівно не наш час. Ось цим власне ми і налякали тих хто перебував у ЦУПі.

Мурашевський:

А я ще не повірив. Як доказ вони мене напоїли соком невідомо якої давнини.

  Залом прокотився дружній регіт.

Меринова

(сміється):

Наступного разу сподіваюсь не будеш «фомою невіруючим»!

Глазкова:

Жарти жартами, та нам вже час завершувати засідання. Отже, Романе Давидовичу, як би там не склалося, проте команда під Вашим керівництвом завдання виконала. На даний момент усі показники стабілізувалися. І це не тільки у нашій системі. Надійшло повідомлення із утворення, з якого до нас прилітали з ультиматумом. Шкода тільки те, що пристрій доведеться знищити.

Новохатський:

Не варто. 

Глазкова:

А мені здається іншого виходу нема.

Новохатський:

Після повернення на Землю я багато часу провів у роздумах над тим яким чином можна використовувати пристрій. І використовувати його так, щоб більше не нашкодити жодному із утворень.

  Присутні звернули свої погляди у бік Новохатського, який продовжував стояти за трибуною.

Новохатський

(продовжуючи):

Знаєте, тільки зараз я зрозумів те, яким чином можна його використовувати. До чого я хилю? Зараз поясню. Коли я з командою провели випробування пристрою Нікола Тесла, як ви гадаєте, чому у Всесвіті почалися усі ці процеси?

  Начальник експедиції «Нової надії» обвів поглядом присутніх. Як і раніше, ніхто не вимовив жодного слова. Усі уважно слухали доповідача.

Новохатський:

Так ось. Після випробування ми просто на якийсь час змінили властивості Всесвіту. Саме цим і пояснюються події які відбувалися після цього. І саме через зміну властивостей Всесвіту ми потрапили спочатку на один день у минуле, а потім і у майбутнє. Зауважте, знову на один день. Значить, ми не сильно змінили властивості. Бо якби це трапилося у більшому обсязі, і ми потрапили б, скажімо, у минуле, то опинилися б на кілька років чи навіть десятиріч у минулому. А коли спробували повернутися у свій час після другого вибуху, то як я вже сказав, ми потрапили на один день у майбутнє. Це трапилося тому, що після другого вибуху у Всесвіті ще не встигли відновитися природні процеси. Адже якби Всесвіт відразу відновився, то ми потрапили б у свій час і все. А так… А ось тепер я підійшов до розповіді про те, яким чином ми можемо використовувати той пристрій, який назвали «промені смерті». Якщо за його допомогою можна змінити властивості Всесвіту, то це відкриває безліч можливостей як для астронавтів, які постійно літають так і для інших наук. Ось уявіть. Вам потрібно потрапили в еру динозаврів. Не користаючись машиною часу вам тільки варто у відкритому космосі вистрілити у бік коридору часу і полетіти коридором часу. Ось і все.

Незнайома жінка:

Виходить, усі інститути часу доведеться закрити?

Новохатський:

А Ви, на скільки я розумію, працівник одного з таких інститутів.

Незнайома жінка:

Так. Звати мене Петрова Галина Федорівна. Я працюю в Інституті часу на Венері.

Новохатський:

Жодного Інституту часу не закриють. Їх просто перепрофілюють, а співробітники пройдуть перепідготовку. Ось і все.

  Роман поглянув на Прокуратора. Та кивнула на знак згоди.

Новохатський:

У такому разі у мене все.

Глазкова:

Отже, перед тим, як оголосити засідання закритим, я скажу ще кілька слів. Перш за все я маю ще раз подякувати усій команді космольота «Нова надія» за той обсяг роботи, який вони зробили. А стосовно вашої пропозиції потрібно подумати. Швидше за все так воно і буде. А зараз я засідання присвячене проблемі утворення імпульсу у Всесвіті оголошую закритим.

  Присутні у залі піднялися зі своїх місць, і залунав Гімн Сонячної системи.

ФІНАЛЬНІ ТИТРИ

КІНЕЦЬ ФІЛЬМУ