Розділ 11

       Астронавти зупинилися поруч тієї ж гори, яку напередодні спробував обстежити Зиремпа.

– Вхід у печеру лише на горі. – сказав Михайло, звертаючись до товаришів. – Що робитимемо?

       – Підніматися не дуже зручно… – промовив Павлюк, дивлячись на схил.

       – У мене є одна ідея, – заговорив Антон. – Мені здається, що у ситуації, яка склалася, це єдиний вихід.

       – Що ти маєш на увазі? – запитала Вікендорф.

       – Звичайно, я так само як і ви, не знаю яка товщина скель, – продовжував хімік, – проте ризикнути треба. Я маю на увазі висадити частину скелі.

       – Так, дійсно. – погодився з товаришем Геннадій. – Судячи з усього, нічого іншого нам не залишається.

       – Судячи з усього що так. – погодився з Шеймбергом Павлюк, і дістав рацію.

       – Гей, на космольоті! – гукнув він. – Випустіть у бік гори фізичну станцію!

       – Ми чули вашу розмову. – відповіла Зінчук. – Тільки відійдіть на безпечну відстань.

       Минуло близько двох незалежних хвилин, і астронавти які стояли неподалік гори, побачили як навколо гори піднялася хмара пилу.

       Коли пил осів, астронавти побачили вирву діаметром близько двох метрів.

       – Ось і все. – сказав Максимович, поглянувши убік скелі. – Можна починати дослідження. – Потім узяв до рук рацію. – Дякую за допомогу!

       – Будь ласка! – почули астронавти голос Островського. – Ні пуху вам, ні пера!

       – До бісу! – відповів Максимович, і махнув рукою, тим самим сигналізуючи, щоб усі йшли за ним.