Розділ 8

    Коли було роздано напій, Марнер почав свою розповідь.

    -Якщо я не помиляюся, то ви, Анатолію Сергійовичу, сказали, що Бюро ліцензування діяльності інопланетян почало свою роботу на Землі сто два роки тому, тобто, у 2045 році.

    Зарубін кивнув, не розуміючи, до чого веде прибулець.

    - Ну так ось. – продовжував Марнер. – Рівно за рік після відкриття цього закладу, ми послали свій супутник, і отримали такі дані. Незабаром ми дізналися, що такі заклади на Місяці та Венері у 2050 році. А у 2100 році – на решті планет системи. За тридцять п’ять років ви відправляєте першу експедицію на пошуки цивілізації. За нашими даними, до її складу увійшли астронавти із Землі, Місяця, Венери та Меркурія. Та експедиція була невдалою. Теперішня, яка призначена на третє липня дві тисячі сто шістдесят четвертого року за календарем Землі, завершиться вдало. Ви встановите контакт з мешканцями тієї системи, у бік якої ви полетите. Також ми знаємо про те, що у ваших космічних кораблях встановлено прилади, за допомогою яких ви визначаєте наявність цивілізації у тому чи іншому утворенні. Якщо цивілізація вимерла, то прилад показує, скільки часу минуло відтоді. Якщо щось не так, прошу мене виправити.

    Марнер допив вміст фужера, і почав очікувати реакції Тарасюка і його товаришів. Усі були на стільки здивовані, що тривалий час ніхто не вимовив жодного слова.

    У такій тиші минуло близько тридцяти хвилин. Не дивлячись на те, що минуло лише тридцять хвилин, астронавтам із Сонячної системи здалося, що минула ціла вічність.

    - Усе абсолютно точно! Жодної помилки! – нарешті видавив з себе Зарубін. – Тільки я не розумію, Джастіне, одного: при чому тут те, що ви повідомили, до вашого візиту?

    - Декілька хвилин тому я сказав, що ми слідкували БЛДІ на вашій планеті.

    -Ну, і…

    -Насправді, ми слідкували за Анатолієм Сергійовичем Зарубіним.

    - За мною? – здивувався Зарубін. – Але, чому?

    - Так – відповів прибулець.

    -Але, навіщо я вам, космос мене забирай?! – Зарубін почав втрачати контроль над собою, але його обличчя цього не показувало.

    “Ось зараз Марнер почне знову розповідати про те, що йому відомо. – подумав Зарубін. – І мені вже вкотре доведеться з ним погодитися”.

    Ще Зарубін подумав про те, що Марнер та його супутники не вміють читати думки інших.

    І цього разу Зарубін не помилився. Вже вкотре Марнер почав пояснювати і розповідати Зарубіну та його товаришам про Зарубіна, про те, що відомо йому, Марнеру, та його колегам.

    - Уся справа у тому, Анатолію Сергійовичу, що ми коли почали слідкувати за бюро де ви працюєте, ми також з’ясували той факт, що ви займаєтеся, якщо так можна висловитися, “подвійною роботою”. Окрім того, що видаєте ліцензії на діяльність інопланетним прибульцям у Сонячній системі.

    Тепер Зарубін дивився на Марнера з цікавістю. Роздратованість минула, і Зарубін посміхався. Марнер не викликав у нього підозри з самого початку.

    -І, що ж вам відомо? – запитав землянин посміхаючись.

    Марнер вперше побачив Зарубіна усміхненим, тому посміхнувся і сам, і на його обличчі кольори стали ще яскравішими.

    - Нам відомо, що ви, Анатолію Сергійовичу, є фахівцем з ХХ століття. І саме головне, власне те, що я зараз скажу, і є метою нашого візиту.

    Останні слова Марнера викликали цікавість не лише у Зарубіна, але і у його товаришів. Останні з цікавістю поглянули на свого колегу, наче запитували у нього, що могло б зацікавити прибульців з далекого утворення, але при цьому не припиняючи слухати Марнера.

    Між тим прибулець продовжував:

    - Нам також стало відомо, що ви, Анатолію Сергійовичу, розробили проект космольота, яким можна керувати за допомогою думок.

    -Так, це вірно. У мене є такий проект. Але його креслення залишається поки що на папері.

    -Нічого страшного. – відповів прибулець.

    - Тоді – після коротких роздумів сказав землянин – я можу вам дати креслення.

    Марнер заперечливо похитав головою. Його щупальця перетворилася у геометричну фігуру, назви якої Зарубін та його товариші не знали.

    Зарубін здогадався що від нього вимагається.

    -Якщо я вас, Марнере, вірно зрозумів, то ви і ваші підлеглі прилетіли до нас задля того, щоб ми поділилися а вами досвідом з даного питання.

    - Саме так. І я прошу вас, не відмовити нам у даному питанні. Вже на Охмі-5 ви матимете можливість слідкувати за перебігом експедиції. Подумайте, а потім повідомите про своє рішення. Звичайно, ви можете відмовитися прямо зараз.

    - Мабуть моя мрія побувати у відкритому космосі залишиться лише мрією. – мовив Зарубін, і гірко розсміявся. – Можливо, полетите ви з ними, Василю Степановичу? – запитав він у Наумова.

    -Ні, Анатолію Сергійовичу. Адже запросили вас. А з експедицією полетите наступного разу. Адже ця експедиція не остання із числа тих, які ще будуть зібрані.

    І сподіваючись хоча б якось підбадьорити свого колегу, Наумов сказав:

- Таких експедицій буде стільки, скільки зір у космосі.

    -А скільки зір у космосі? – запитав Зарубін.

    І знаючи, що Наумов не зможе відповісти, Зарубін легенько вдарив свого товариша і колегу у бік, і обидва засміялися.

    Зарубін підійшов до Марнера.

    -Я згоден летіти з вами. Скільки я пробуду у вашій системі?

    Замість відповіді прибулець простягнув землянину папери складені вчетверо.

    -Це контракт, який ви маєте підписати. За його умовами ви перебуватимете у нас протягом трьох земних років – з дві тисячі сто сорок сьомого до дві тисячі сто п’ятидесятого.

    Марнер на якийсь час знову замовк. І знову було видно як його обличчя міняло колір від сіро-попільного до блакитного. Але тепер зміни у кольорі обличчя прибульця відбувалися за лічені секунди.

    Нарешті Марнер звернувся до присутніх:

    -Як вам відомо, цього року виповнюється сто п’ятдесят років з того дня, як наші планети встановили постійний зв’язок. Чверть століття тому те ж саме відбулося і на рівні систем. І у якості подарунка прийміть від нас планету Леазот. Це планета земної групи, і ми не пристосовані до життя на таких планетах. Знаходиться планета неподалік системи Червоних Зір.

    Тарасюк і Зарубін знали про існування цієї планети. Тарасюк неодноразово пролітав з експедицією повз неї. Але, чомусь – Тарасюка це не дуже здивувало – ніхто жодного разу не запропонував здійснити посадку на цій планеті. І ось зараз, він, Тарасюк, дізнається про те, що ніхто не мешкає на Леазоті. Йому тоді і на думку не спало перевірити планету на наявність цивілізації. І ось тепер…

    Не говорячи жодного слова, Зарубін узяв із щупалець Марнера текст контракту. Декілька разів пробігши його очима, він узяв ручку, і поставив свій підпис під текстом:

    “Зарубін А. С.                        23 червня 2147 року”.

    Потім ще раз прочитавши текст контракту, на якому вже стояв його підпис, Зарубін віддав папір прибульцю.

    Значить, ви, Анатолію Сергійовичу, приймаєте нашу пропозицію?

    -Так! – твердо відповів землянин.

    І у зв’язку з тим, що Зарубін не мав можливості обійти усіх присутніх, він підійшов до мікрофону, і сказав:

    -До зустрічі, друзі, за три роки!

    - Зарубін підняв угору правицю на знак прощання, і вийшов слідом за прибульцями.

    За кілька хвилин після того, як Зарубін та п’ятеро його нових друзів залишили готель, і космоліт піднявся угору, так само, як і під час його приземлення зникло світло.

    Було видно, як на фоні темного неба Урана як невеликий огник як швидко з’явився, так само швидко і зник.

    Коли космоліт зник з поля зору, і у готелі знову з’явилося світло, Наумов сказав:

    - Зарубіна забрали від нас, я повертаюся на Землю, і приступаю до виконання своїх обов’язків заступника. А ви, Ігорю Івановичу, починайте підготовку експедиції. Я залишаю залу, і разом з пілотом повертаюся на Землю.

    Наумов вийшов із зали навіть не посміхнувшись, тому, що знав: посмішка у нього не вийде.