Розділ 9

    Костянтин Кузнєцов тривалий час придивлявся до літер, З того часу, як він закінчив Університет космічного флоту Землі за фахом «Соціолог-лінгвіст», йому доводилося розбирати безліч рукописів, клинописів, старих манускриптів, і навіть відновлювати деякі з них, повертати їм первісний вигляд. Але, таких книг як ця, знайдена на «Альграбі», йому ще бачити не доводилося.

    Працюючи зі Шнипіром, Лєлєсніковим та іншими, з того самого дня, коли Кузнєцов вийшов у відкритий космос з командою «Королеви Сонця», він відчув себе потрібним, завдяки саме цій книзі. Але він ледь-ледь міг розібрати, про що у ній взагалі розповідається. А вся надія була лише на нього.

    Судячи з усього – нарешті сказав Кузнєцов, – книга з якоїсь планети. Таких книг я ще не бачив. – Чесно зізнався він. – Але, гадаю, що ця книга…  Костянтин Кузнєцов не закінчив фразу. На якийсь час він замислився, потім сказав, продовжуючи дивитися на шрифт, більше схожий на ієрогліфи. – Гадаю, що батьківщиною книги можуть бути до трьох планет.

    Як це? – запитала Юлія Войтович.

    Костянтин мовчки перегорнув обкладинку, і прочитав на титульній сторінці:                                                                               

     Ї Міфи та легенди планети Монід.

    Скільки ти знаєш планет з такою назвою?

    Одну,  тихо сказала Войтович.

    А я знаю дві – сказав Валерій Роїк.

    Ось. – сказав Кузнєцов. – А я знаю три…

    Бути такого не може! – сказав Валерій Роїк.

    Помиляєшся! Ось, у системі Червоного Сонця як називається п’ята планета?

    Марас. – відразу відповів Валерій.

    А по-місцевому?

    Ну… - протягнув той.

    Монід. – сказав Костянтин.

    Валерій дістав свою записну книжку, і занотував туди щось.

    Тим часом, Костянтин перегорнув ще одну сторінку. Усі чекали. Костянтин уважно рахував кількість ієрогліфів, кількість слів, шукаючи закономірність. Мова здалася йому

знайомою, але, що це за мова, він поки напевне відповісти не міг. Можна було зрозуміти окремі слова, але їх потрібно було ще і розумно скласти у речення. Костянтин знав декілька древніх мов серед яких грецька, древня англійська, та старослов’янська. Єгипетські ж ієрогліфи та клинопис, як вважав Кузнєцов, має знати кожний поважаючий себе історик.

    Після невеликої паузи Кузнєцов продовжував:

    Я так вважаю – сказав він, вдивляючись у кожен знак – що ми маємо справу з одним з різновидів англійської мови. Щось вона сильно схожа на нашу англійську мову, тільки древню, мову тих часів, коли вона лише розвивалася! Швидше за усе, так воно і є.

    Але, звідки ви знаєте, що це саме древня англійська? – здивувалася Марія Ільїнська. – Адже це може бути будь-яка інша мова, про існування якої ми не підозрюємо. Адже є гіпотеза, що усі мови пішли від однієї.  Не могла ж книга, яка знаходиться так далеко від Землі, бути написана англійською.

    Можливо – погодився Кузнєцов. – Але, берусь стверджувати зворотне. Можу довести, що ми маємо справу саме з древньою англійською. — Не перегортаючи сторінки, Кузнєцов прочитав те, що було написано – Міфи та легенди планети Монід. – Він відвернувся від книги, і сказав:  Те, що назва планети складається з п’яти літер, ми з’ясували. А ось стосовно назви книги, ми припустилися невеликої помилки. Запитаєте якої? – Він зробив паузу, і продовжував:  Тут ще написано:  У даній книзі зібрані відомості про події, що відбувалися на планеті Монід 4500 років тому за місцевим календарем. У другій частині зібрані заклинання для виклику тварин, які мешкали на планеті у той час. – Костянтин перегорнув сторінку. – Події, про які розповідається у книзі, відбувалися насправді. Укладачі попереджають тих, кому попаде до рук це видання, не користуватися ним, аби те, про що іде мова, не повторилося знову.

    -Можливо, не будемо читати далі? – запитала Марія Ільїнська. – Можливо, не даремно хтось писав таке попередження…

    Маріє! – розсміявся у відповідь Кузнєцов. – Невже ви вірите у ці казочки?! Якби я боявся читати усе, що мені потрапляє, повір, я б ніколи не став би лінгвістом. І запам’ятай: те, що тут написано, ніколи не було і бути не могло, тому, що легенда завжди лишається легендою та прикрашеною дійсністю!

    Я знаю – серйозно відповіла Ільїнська. – Але, на вашому місці я б не відносилася так легковажно до знайдених матеріалів. Якщо хтось про щось попереджає, значить, для чогось це потрібно. Але, я б поклала книгу туди, звідки її було узято.

    Усі чомусь замовкли, а Ільїнська тихо додала:

    Хто може дати гарантію, що команда «Альграба» загинула не через цю книгу?..

    Вона, можливо, права – сказала Войтович. – У кожній легенді є доля правди.

    Та, нісенітниці це усе! Легенда! Казка! Добре забута казка! Тим більше, що…  Кузнєцов перегорнув сторінку. – …далі йде розповідь про те, за яких обставин було заселено планету Монід. Ось послухайте!..

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *

    Тим часом Олена Пошивана зайшовши до каюти начальника експедиції, побачила лише Шнипіра та Лєлєснікова, які сиділи за столом. Поруч них лежав диктофон.

    Побачивши Олену Пошивану, Шнипір повернувся до неї на посадочному стільці який обертається, і запитав:

    Які результати?

    Дослідження показали, що на боту залишилися Ала Баранівська та Андрій Кокорін.

    Це ті, що ми знайшли? – запитав Лєлєсніков.

    Вона кивнула.

    Експертиза показала, що вони знаходяться тут більше двох незалежних років.

    Олена подала Шнипірові папір, на якому були записані дані з експертизи.

    Переглянувши мигцем папери, Шнипір сказав, кладучи їх на стіл:

    Гаразд. Я потім ознайомлюсь. Мене зараз турбує інше. Можливо, це і маячлива ідея, але, чому, на космольоті Гаркавенка з усіх речей, знайдено лише книгу невідомого походження? У мене є припущення, що знайдена книга стала причиною загибелі команди Гаркавенка та його самого.

    Яка книга? – не зрозуміла Олена Пошивана.

    Поки ви були відсутні – сказав Шнипір – Михайло Зємцов знайшов якусь книгу – єдину річ, що залишилася після… скільки ви сказали? Двох з половиною незалежних років?        

Пошивана кивнула.                                             

–Зараз Кузнєцов має переглянути цю книгу. Тільки, щось від нього довго нема вістей. Ви його бачили?

    Так. Але, він нічого не сказав.

    Йдемо, подивимося, що там таке. – запропонував Лєлєсніков. – Щось дійсно їх не чути…

    Так, мабуть. – Встаючи із-за столу сказав Шнипір. – Все рівно ми нічого тут не почуємо.

       Шнипір узяв диктофон, і вони вийшли з каюти.