Розділ 22

Два космольоти вирішено було перегнати у Сонячну систему на орбіту Землі. Але, коли Зелінський почав вираховувати стрибок на комп’ютері, у нього нічого не вийшло.                                                       

– Не розумію! – вигукнув він після кількох спроб.                          

– Щось не так, – запитали Яриновський та Карпов разом.              

– По-моєму, їх комп’ютер знову не хоче розраховувати стрибок! Якісь неполадки! Він, звісно, щось розрахував, але мені не дуже подобаються ці цифри…                                                                                    

– Може, краще прорахувати «вручну»? – запитав Яриновський.        

– Ні! – обірвав його Карпов. – Вже якось рахували «вручну»! Краще вже довіритися комп’ютеру, ніж потрапити у чорну діру!                                

– А якщо на шляху теж є чорна діра, комп’ютер її у розрахунках обійде? – запитав Борис.                                                        – Так. Повинен обійти. Та щось… Я не розумію, що саме, але щось мені не подобається у розрахунках… наче…                   – Що? – запитав Карпов.                                                               

– Та, ні… нічого. –відповів Зелінський, не бажаючи відповідати на питання Карпова. Але, щось він запідозрив.                            – Тоді нам потрібно стрибати. – підсумував Яриновський.                     

– Так. – якось без бажання відповів Зелінський. – Усе пораховано, і, здається, правильно…                                                            – Тоді, усі по місцях! – віддав команду Яриновський, і навіть Карпов, який насправді був капітаном лайнера, відразу послухався його наказу. – Ми йдемо на міжпросторовий стрибок!                                                     

Заревіли мотори, і «Місячне сяйво» з легким поштовхом пішло на орбіту Бойлера-III, щоб розігнатися для міжпросторового стрибка. Якби хтось спостерігав здалеку, він бачив би і інший космоліт, що через кілька хвилин після «Місячного сяйва» зробив те ж саме: тихенько пішов на орбіту планети Койдер-III. Це був «Скаф-11».                                                  – У мене якесь недобре передчуття. – поділилася Оксана пошепки з Лідією. – Наче щось зараз трапиться, і ми нічого не зможемо зробити.              

– Краще думай про щось хороше. – відповіла їй Лілія. – Бо у мене вже мурашки по шкірі…                                                                       

*    *    *    *    *    *      *    *    *    *    *    *

За годину усе було по-іншому: веселі обличчя усіх членів екіпажу лайнера, та здивовані обличчя команди зі «Скафу-11».       – Вийшло! – першим закричав Зелінський, коли після стрибка у міжпросторі побачив у кількох сотнях кілометрів від лайнера, силует планети Земля та інших планет Сонячної системи.                                       

Радісний Карпов теж хотів встати із свого місця, та зачепив склянку, що дала йому стюардеса Тетяна, і… вона впала від його дотику. Тоді він встав і побіг до пульту керування космольотом, кричачи усім:                     

– Щось не так з кораблем!                                                                

– Що?! – не зрозумів Яриновський.                                                 

Та Карпов нічого не кажучи, рвучко повернув лайнер у бік від орбіти Землі.                                                                                 – Що ви робите?! – закричали Оксана та Тетяна разом.                        

Тетяна кинулася завадити капітану корабля, та той відштовхнув її у бік. Вона відлетіла і… розбила скло…                               Усі чвари відразу припинилися. Стало зрозуміло, що корабель тепер вже не привид. Але, чому? На це питання дуже швидко знайшлася відповідь. Усі, хто знаходився на «Місячному сяйві», побачили, що «Скаф-11» що теж зробив міжпросторовий стрибок слідом за круїз ним космольотом, стає примарним відображенням самого себе, зникаючи з поля зору, наче розчиняючись у безповітряному просторі…                                          

– Ні! Я не хочу у це вірити! – закричав Борис, наче намагаючись через скло головного ілюмінатора ухопити зникаючий космоліт.                  

Зелінський не ворухнувшись, поглянув на Бориса, з прикрістю, безвихіддю і болем…                                                           Дійсність того, що трапилось, поступово заповнювала розум: тепер «Скаф-11» став привидом, врятувавши «Місячне сяйво» від цієї участі, своїм існуванням…                                                                                 

– Дмитро… – наче простогнав Яриновський.                                         

– Джулін… – тихо сказав Зелінський, так, щоб не чув Борис. – Нам потрібно потрапити на «Скаф-11»…                                   – Нємцов… – тихо сказав Джулін замість відповіді…                 

– Ми повинні врятувати наших хлопців! – закричав Зелінський. – Хай поки літають навколо орбіти. Теоретично ми можемо потрапити на «Скаф-11» полетіти через чорну діру і обминаючи її повернутися на Землю…                                         – Скільки у нас часу? – запитав якось приречено Джулін.              

– Поки космоліт не зник повністю.                                                   

– Тоді, мало… – сказав Джулін, і попрямував до відсіку, де стояли рятувальні шатли.                                                                     Зелінський попрямував слідом за ним, та зупинився, бо побачив, що «Скаф-11» набрав швидкість явно готуючись до між просторового стрибка. 

– Як це у них вийшло? – не зрозумів Карпов, знаючи, що у його команди цього не виходило.                                                       – Запитаємо, коли вони повернуться… – сказав Зелінський і сказав у слід Джуліну: – Все. Ми запізнились!..                             Радість від повернення додому круїзного космольота «Місячне сяйво» нічого вже не могло затьмарити. Навіть зникнення «Скафа-11» якось відразу забулася усіма. Бо усе те, що пережили обидві команди, і ворогові не побажаєш! Та Яриновський вже будував новий план рятування його кращого друга – Дмитра Нємцова та двох силовиків – Тарнавського та Войновича, які залишилися за його наказом на «Скафі-11»…