Розділ 46

       Продовжуючи тримати у руці бластер, поруч одного з наметів стояв юнак. Він пильно дивився у бік русла з тією речовиною, через яку нещодавно переходили ті астронавти які залишилися на космольоті. Це був Шеймберг.

       Хімік побачив, як три постаті – хто саме це був йому видно не було через велику відстань, − одягнені у костюми астронавтів, вийшли із гущавини геометричних фігур, і попрямувала у їхній бік.

       – У нас проблеми. – сказав Шеймберг, витягуючи бластер.

       – Що трапилося? – запитав підходячи до Антона Вавилов.

       – До нас гості.

       – Усім бойова готовність! – віддав команду Вавилов.

       – Що трапилося? – запитав силовик, виходячи з намету.

       – Залишайся у наметі! – крикнув зв’язківець. – Прикрийте хтось намети!

       – Оце так! – вигукнув силовик. – Невідомо хто йде у наш бік, а я маю сидіти у наметі! Вже краще ти йди у намет! – звернувся він до зв’язківця

       Проте, ніхто з тих, хто зараз перебував поруч наметів, не став ховатися. Усі, хто перебував у наметах почувши вигуки «бойова тривога», теж повискакували із наметів і узялися до зброї.

       – Чорт забирай! – вигукнув зв’язківець. – Ось що значить відкрита місцевість! Гуляють тут різні…

       Продовжуючи стояти поруч наметів, астронавти бачили як посаті які відділилася від геометричних фігур підійшла до протилежного берега русла у якому знаходилася невідома речовина.

       – Наші! – раптом закричав Анатолій Давигора.

       – Де? – запитав Вавилов. – Звідки вони можуть тут узятися?

       – На тому березі! – наполягав фахівець з генної інженерії.

       Зв’язківець почав вдивлятися у тих, хто стояв на протилежному березі.

       – Та, ні. – відмахнувся він. – Це швидше за все ті, з ким ми маємо повоювати.

       – Та, ні, Женю. – дивлячись на протилежний берег, відповів колезі Давигора. – Схоже на те, що це дійсно наші.

       Забігши у намет, Вавилов узяв сигнальну ракету, перезарядив її зеленою ракетою, і піднявши угору ракетницю, натиснув на гачок. Потім так само випустив ще дві сигнальні ракети, які у даному випадку означали одне: «Ми у біді, і потребуємо допомоги!»

       Коли ракета злетіла над поверхнею, усі, хто перебував на протилежному березі, підняли угору руки.

       – Я ж казав! – вигукнув Анатолій.                                                     

Підійшовши майже до самого краю берега він замахав руками, наче запрошуючи, щоб ті, хто був з протилежного боку йшли до них.

Зрозумівши що їх знайшли свої, астронавти, які нещодавно втратили космоліт заспокоїлися і вже спокійно чекали поки їхні товариші опиняться поруч них.

       – Що це вони цуплять? – запитав Вавилов.

       – Поки не знаю, – відповів Шеймберг, – але зараз дізнаємося.

       Хімік побіг допомогти товаришам дотягнути до наметів те, що вони несли.

       – Що це у вас? – запитав Шеймберг підбігши і хапаючи щоб допомогти.

       – Канарейка! – сміючись відповів Скакун.

       – Нічого собі «канареєчка»! – вигукнув хімік. – Доречи, у нас теж є така ж «канарейка».

       – Де ви її узяли? – запитав Скакун.

       – У річці зловили! – пожартував Шеймберг.

       – А серйозно?

       – Ух! – вигукнув хімік, кидаючи долу птаха.                                   

– Потім розповімо. – відповів Павлюк