Розділ 11

Побачивши схвильовані обличчя своїх товаришів, Борис запитав:

       ― Що трапилося?

       І тут він побачив у руках Нємцова відеокамеру та відеокасету.

       ― Звідки вона у тебе? – запитав начальник експедиції, беручи з рук стереофотографа відеокамеру з відеокасетою.

       ― Зняв з однієї із стін. – відповів той. – Зала ними нашпигована. Лише поглянь!

       І дійсно. На відстані п’ятнадцяти сантиметрів одна від одної по усій залі були вмонтовані відеокамери.

       ― Для чого це? – запитав Зелінський.

       ― Ну, вже ясна річ, – відповів начальник експедиції, – що не для того, щоб вистежувати когось із відпочиваючих.

       Потім поглянув ще раз на касету.

       ― Дивно, – сказав Яриновський,  – на ній дата не стоїть...

       ― Авжеж! – відгукнувся Зелінський. – Я ж її щойно з камери вийняв! Треба її переглянути.

       ― І не лише її, – відповів Яриновський. – Я знайшов два відеомагнітофони та двісті сорок чотири касети. П’ятдесят п’ять з них без запису, а решту треба переглянути.

       ― Тоді – за роботу! – сказав другий пілот, і хотів йти до кімнати, з якої кілька хвилин тому вийшов начальник експедиції.

       ― Зачекай! – зупинив Джуліна Яриновський.

       Той зупинився.

       ― Що трапилося?

       ― Ми зараз пройдемося залою, і повиймаємо касети з решти відеокамер. Потім я скажу, що робитимемо далі. А зараз – за роботу!

       Минуло більше двох з половиною незалежних годин. За цей час усі касети були перенесені до операторської.

       Коли було знято останню відеокамеру та вилучено з неї касету, повернувшись з операторської, Яриновський сказав:

       ― А зараз те саме зробимо і у решті кают. Зустрічаємося біля каюти начальника експедиції. Кожному по дві каюти.

       І знову закипіла робота. За годину усі зібралися біля каюти начальника експедиції. Незабаром з каюти командира вийшов і Яриновський. Кожен з астронавтів тримав по 8 касет.

       ― А зараз пройдемося пасажирським салоном.

       Вони пішли до салону. Не доходячи до нього, Яриновський підняв угору правицю, і астронавти зупинилися. Діставши мінібластери, крадькома увійшли до пасажирського салону. Там нікого не виявилося.

       Продовжуючи тримати зброю, начальник експедиції показав угору. Згодом було з’ясовано, що тут відеокамер немає.

       – Пропоную трохи перепочити, – сказав Яриновський, і сівши до одного з крісел, прикрив очі.

       Решта астронавтів також сіли до крісел, але усі вони тримали зброю напоготові.

       Минула хвилина, і вони почули м’який жіночий голос:

       ― Шановні пасажири!

       Астронавтів наче підкинуло. Вони почали озиратися довкола себе, зіскочивши із крісел, але нікого не побачили.

       Голос вів далі:

       ― Від імені командира космольота Карпова Сергія Антоновича та пілота Тимофєєва Віталія Андрійовича, я, стюардеса, Яценко Тетяна Федорівна, та компанія «Місячне сяйво», раді вітати вас на борту красеня-космольота з однойменною назвою!

       Астронавти не одразу зрозуміли, що трапилось, але наступної миті вони відчули легкий поштовх, що підказав всім про початок нового круїзу навколо Всесвіту.

       За декілька секунд Яриновський вийшов на зв’язок зі «Скафом-11».

       Йому відповів Шемберг.

       ― Що трапилося?

       ― Розстикуватися з «Місячним сяйвом», і на повній швидкості слідувати за ним!

       ― Але, чому? – не відразу зрозумів пілот.

       ― Лайнер відправляється у подорож!

       ― Зрозумів! – крикнув пілот. – Рацію лишаю увімкненою!

       Минув деякий час, і Яриновського повідомили, що розстикування завершено, і «Скаф-11» не відстає від «Місячного сяйва». А як тільки лайнер зупиниться, вони знову зістикуються.

       Наступної миті астронавти відчули легкий поштовх, що нагадував про закон фізики інерції. 

― Крига скресла, панове! – звернувся до своїх товаришів Яриновський. – Пристебніть паски. Вирушаємо у круїзну подорож Всесвітом з екіпажем-привидом