Розділ 17

Якось з’їхавши стикувальним трапом, Яриновський впхнув Нємцова до компресорного відсіку «Скафа-11». Потім відкрив внутрішній люк, і таким само чином впхнув безтямного товариша у корабель. Перед тим, як зачинити люк, Борис натиснув кілька кнопок, і корабель почав процес роз стиковки від «Місячного сяйва».                                                              Оксана Бур, яка це усе бачила, бо була поруч внутрішнього люка на чергуванні, відкрила нижній люк, допомагаючи занести Нємцова усередину.                                                                                                             

– Треба занести його до моєї каюти! – сказав Яриновський. – Швидше!                                                                                              – Що трапилося? – запитав Войнович.                                                    

– Якби я знав! – відповів Борис, і тут йому сяйнула думка. – Де Зелінський та Джулін? Вони повернулись?                                    – Так. – відповів йому хтось.                                                                     

У Яриновського полегшало на душі, бо він не забув своїх хлопців на круїзному лайнері. Але полегшення було не на довго.                              

– Чорт забирай! Моя перша експедиція і ось маєш! – вигукнув він.    – Не хвилюйся. – сказав йому Андрій Власик. – Усе уде гаразд.        

– А якщо ні?! – не міг заспокоїтися Яриновський. – А якщо Нємцов на все життя залишиться інвалідом, чи, ще гірше, помре?!                             

– Гірше не буває. – відповів силовик. – Припини думати про погане! Це наказ!                                                                               – Знаєш, – сказав начальник експедиції трохи помовчавши. – Це моя перша експедиція, і те, що мене у ній призначили начальником, це нічого не означає. Ми – одна команда. Не дивлячись на те, що більшість – це ті, з ким я полетів уперше: ось ти, Андрію, Оксана та інші – усі ви – мої друзі. А друзів як відомо, втрачати боляче.                                                             

– Я розумію. – відповів Андрій. – І все-таки треба сподіватися на краще                                                                                         До них підійшла лікар зоряного флоту.                                               

– Як він? – запитав Яриновський, вхопивши жінку за руку.        

– Заснув. – коротко відповіла дівчина. Вона звільнила руку. – Займіться чимось. – порекомендувала вона.                                      – Чим? – запитав Петро Тамазов, що на космольоті був у якості силової підтримки. – Я навіть не знаю, що ми можемо протиставити тому, з чим маємо справу.                                                                                      

– Щось придумаємо. – відповів Яриновський.                                 

– У тебе є ідеї? – запитав Тамазов.                                                    

– Чи є у мене ідеї? – задумливо перепитав Борис у самого себе.        

Він мовчав і дивився крізь ілюмінатор у той бік, де зараз знаходився круїзний космоліт.                                                               – Ну, що ти мовчиш?! – закричав Тамазов. – Ти будеш щось робити чи ти так і будеш роздивлятися цей привид?!                     – Заспокойся. – сказала Оксана, і поклала на плече Петра руку. – Нам залишається сподіватися, що усе буде гаразд.                     Потім звернулася до начальника експедиції:                                  

– Борисе, у тебе є якась ідея?                                                           

Яриновський стоячи поруч ілюмінатора роздивлявся лайнер.          

Трохи помовчавши, він сказав:                                                        

– Ось що. Ідей поки що немає. Я хочу дещо переглянути на дискетах. Нємцов! – гукнув він стерео фотографа, і відповзу ж схаменувся. – Ой, вибачте, забув… Хтось ще окрім Михайла вміє користуватися стереоапаратурою?                                                – Я вмію! – відповів Зелінський.                                                                 

– Гаразд. Візьми Оксану, і перегляньте усі касети, які нам вдалося забрати. Я до вас підійду трохи згодом. І скажеш Шеймбергові, нехай зв’яжеться із Землею і розповість, з чим нам тут довелося мати справу. – І тихо, наче говорячи сам із собою, додав: – Якщо нас не стануть вважати божевільними.                                                                                              

Після того, як Яриновський віддав наказ, у нього промайнула думка:    

«А чому у них із Нємцовим не відібрали касети?»                           

І відразу ж він відповів на своє питання:                                          

«Тому, що вони самі хочуть розібратися, що з ними сталося і сподіваються, що ми їм у цьому допоможемо… А ми втекли! Як останні боягузи!»                                                                                                               

Раптом космоліт у якому перебували астронавти струснув поштовх. На якусь мить здалося, що літальний апарат зараз розвалиться на дрібні шматочки. Але він встояв.                                                                            – Ось воно. – сказав тихо Яриновський. – Почалося…                 

– Ти поглянь на них! Вигукнув Власик. – Привиди, а стріляють, наче живі!                                                                                   – Без жартів! – гукнув Яриновський. – Може і привиди, та Нємцова якось підстрелили! Увімкнути на повну потужність системи броньового та біологічного захисту! – віддав він наказ.                                                      

Власик подивився на колегу, і хотів було щось запитати, та Борис відразу йому відповів:                                                                   – Хто їх знає чим вони стріляють! Можливо за цей час, поки їх не було, вони винайшли ще щось, чим бажають зараз «поділитися» з нами! І звертаючись до Тамазова який зараз допомагав Джуліну керувати кораблем, сказав:                                    – Я піду подивлюся матеріали, що ми вилучили. Можливо, вони щось підкажуть нам… і він швидко попрямував до виходу, та зупинився. – До речі, Сергію, – звернувся Борис до пілота. – Відлети на відстань пострілу. Якщо вірити тому, що я дізнався, вони не можуть керувати своїм кораблем! І побіг у стереолабораторію космольота.                                    

– Що? – не відразу зрозумів Джулін, але Яриновський вже вибіг з рупки керування. – Як це не можуть керувати кораблем? – запитав він, та наказ виконав відразу, бо звик довіряти командуючому.                        

*    *    *    *    *    *      *    *    *    *    *    *   

За кілька хвилин Борис вже відбирав диски та дискети, щоб вивчити той матеріал, що на них містився. Це були носії, на яких розповідалося про подібні випадки, на зразок того, який розслідувала його команда. Кожен такий носій містив розповідь про той чи інший політ астронавтів від Сонячної системи, їхню зустріч з астронавтами-привидами. Але ні на комп’ютерних носіях, ні тим більше на відеокасетах не згадувалося про спосіб боротьби з подібними явищами.                                                       Він увійшов до системи Світового Мозку, щоб відшукати щось подібне до цієї ситуації.                                                                   Перша подібна цій, ситуація трапилася у січні 2178 року. Але на відміну від теперішніх подій, тоді з радарів зник космоліт, у якому перебували 20 астронавтів. То був косо літ з дослідницькою експедицією, і тоді, у 2178 році, знайшли лише космоліт, на якому не виявилося жодного з астронавтів.                                                                                      

Яриновський вже завершував перегляд відібраного матеріалу, але того, що він сподівався знайти, так і не було.                              Начальник експедиції почав мигцем переглядати решту матеріалу. Йому на очі потрапили 2 диски, які його зацікавили. Це події, які трапилися з 13 січня по 28 лютого 2147 року, коли начальником експедиції був Петро Шнипор. А також події п’ятирічної давнини, коли на Землі було винайдено речовину, яка мала властивість згортати Всесвіт. Проте, ні на цих двох, ні на решті дискет та дисків не було тієї інформації, яку сподівався знайти Борис.                                                                                   Відпустивши Оксану та Олександра, Борис ще довго сидів за комп’ютером, та нічого особливого так і не знайшов. Він вимкнув комп’ютер і пішов до своїх товаришів.                                                       

Пройшовши приблизно половину шляху, астронавти відчули потужний удар об борт літального апарату. Наступної митті із шаленою швидкість щось вдарило об протилежний борт космольота.                    

Увімкнувши рацію, Яриновський скомандував, щоб поки не відповідати пострілом на постріл. Щоб не піддаватися на провокації з боку ворога.                                                                                                              

Нарешті Яриновський був поруч дверей кают екіпажу.