Наступного дня Шнипір сидів за робочим столом, і так само, як і напередодні, роздивлявся знімок з Моніда. Знімок виглядав старим. Але це говорило лише про те, що предметом-плямою зацікавився не лише сам Шнипір. Вже не вперше дивлячись на знімок, Петро нічого нового там не побачив. Але, що за предмет лежить на поверхні планети, він зрозуміти так і не зміг. Продовжуючи дивитися на знімок, історик вже думав про щось своє. Він намагався не думати про майбутню експедицію, але у нього нічого не виходило. Як начальник експедиції, він розумів, що не думати про неї перед самим відльотом просто не можливо. Це була друга експедиція у кар’єрі молодого астронавта. Від нього знову залежатимуть життя людей. То ж він не міг підвести своїх старших товаришів, просто не мав права.
Шнипір так глибоко замислився, що не помітив, як до його кабінету зайшов Лєлєсніков, який пройшов поруч тихим кроком, і сів у глибоке крісло.
У такій тиші Шнипір просидів хвилин п’ятнадцять. Лєлєсніков сидячи у кріслі, спостерігав за Шнипіром. Таким він бачив Петра вперше.
Віктор так само тихо встав, і, підійшов до Шнипіра. Командир космольота ще раз поглянув на знімок, і поклав свою важку руку на плече юнака. Шнипір здригнувся усім тілом, що бувало з ним досить рідко, і рвучко обернувся. Побачивши Лєлєснікова, Шнипір видихнув з полегшенням, і сказав простягаючи руку для привітання:
─ Вибачте мені, я трохи замислився. Давно Ви прийшли?
Лєлєсніков поглянув на годинник.
─ Близько п’ятнадцяти хвилин тому. Дурниці. Не варто турбуватися. Я завжди можу почекати, коли хтось «блукає нашою Галактикою»… ─ пожартував він.
Взагалі, Шнипір не залишав жартів без відповіді, і Лєлєсніков уже чекав на хід у відповідь з боку начальника експедиції.
─ Між іншим, я знаходився далеко за її межами! – напівсерйозно відповів Петро.
Віктор реготнув, але Петро вже серйозно сказав:
─ Зараз нам неможна втрачати ані хвилини!
Лєлєсніков це і сам чудово розумів.
Посміхнувшись, він поглянув на свого товариша, і сказав:
─ Ви славний малий, Шніпере! Гадаю, ви виправдаєте ті сподівання, які покладають на вас мешканці Сонячної системи, і наша команда також. Ви мені подобаєтеся як керівник. І якщо мені колись доведеться збирати експедицію, обіцяю, що вас я не забуду включити у список.
─ Дякую за довіру. – відповів Шнипір. – А зараз давайте займемося ось чим. Не скажу нічого нового, якщо говоритиму, що наша система гине і нам потрібно шукати нові планети для колоній землян. Це саме першорядне завдання. Таку планету знайшли декілька років тому, і експедиція Михайла Гаркавенка мала дати звіт про придатність або не придатність планети для життя. Відомо, що його експедиція прожила на планеті за незалежним календарем, приблизно місяць. Їхній експеримент завершився, і команда Михайла малася летіти на Землю. Але майже відразу після зльоту космольота, зв’язок з нами обірвався… більше про них ніхто ніколи не чув.
─ Так, я знаю це.
─ Я поставив перед собою завдання: будь що розібратися у причинах загибелі Михайла Гаркавенка та його товаришів. Вам, гадаю, теж цікаво, що могло трапитися з нашими колегами.
─ Так, ви праві, – зітхнувши відповів Лєлєсніков. – У мене дотепер не виходить з голови той знімок, який ви показували мені напередодні. Є деякі ідеї, але, поки вони не підтвердяться на місці, навіть не варто їх висувати як версії. Можна поглянути на знімок ще раз?
Не говорячи жодного слова, Шнипір простяг знімок своєму співрозмовнику.
─ У мене є підозра, що саме через цю аномалію на планеті, команда Гаркавенка не повернулася на Землю.
Шнипір дістав ще один знімок, тільки збільшений.
─ Вдома я збільшив знімок, але це ні до чого не призвело. Єдина підозра, яка у мене з’явилася, так це те, що аномалія наша – металева. Але це, повторюю, лише підозра. Тому я побоююсь, що наша експедиція ні до чого не призведе. Я більше ніж впевнений, що пошуки можуть виявитися безрезультатними. Але дуже сподіваюся, що політ наш буде вдалим.
Шнипір навіть не помітив, як відвернувся від співрозмовника. Він дивився у вікно відсутнім поглядом. Лєлєсніков зрозумів, що Петро знову «блукає галактиками», і тихенько пішов з кабінету.