Розділ 2

       Коли відкриваєш нову печеру, то ти не знаєш що тебе там чекає.

       Спелеологи схиляються до думки що в окремих печерах на багатьох планетах за межами Сонячної системи існує життя, яке відрізняється від життя на планеті Земля. І в залежності від того, як довго вона розвивалася, ми можемо розраховувати знайти життя на рівні бактерій або на рівні тварин.

       Печери досліджені так само мало, як і чужі планети. Наука припускає, що існує життя лише земне. Але безліч міфів розповідає про підземні раси, безліч світів та паралельних світах. 

       – Судячи з усього, – сказав Зиремпа, дивлячись на скелі гір поруч яких знаходилися астронавти, – тут печери завдовжки сто метрів, не більше.

       – Як ти знаєш? – запитав його Шеймберг. – Ти що, був тут до цього?

       – До цього я тут не був, але повір моєму досвіду. Це я тобі кажу як спелеолог зі стажем.

       – Сто метрів – це не так багато. – відгукнувся Гаркавенко. – А коли так, то можна почати обстеження.

       – Так. Це не багато. – відповів Максимович. – Але не так і мало, тим більше, якщо врахували, що і тут, так само, як скажімо на Землі у печері є безліч розгалужень.

       Спелеолог поглянув на Максимовича так, наче той був досвідченим у цій справі.

       – Так. – сказав Зиремпа, – поки не буде запущено зонд і не досліджено що коїться усередині, я забороняю заходити у печеру. Перш за все необхідно дізнатися яка її довжина. Ось ти, Вікторе, – звернувся він до Токарєва, – скажеш за яким маршрутом летів космоліт, дивлячись просто на карту, без будь-якого обладнання.

       Той похитав головою.

       – Так само і тут.

       Зайшовши на борт «Зоряного скорохода», Михайло за кілька хвилин випустив убік гори зонд, який мав дати точну відповідь на питання яка довжина печери.

       Випустивши зонд, Михайло залишився на борту щоб мати змогу слідкувати за рухом зонда і дивитися на показники які той дає.

       Усі чекали результатів. Зараз Михайло має оголосити які показники у цієї печери.

       Минуло сорок хвилин перш ніж астронавти почули голос колеги.

       – Грот печери складає не сто метрів, як ми думали, а сімсот. Атмосфера тут не така як скажімо, у печерах на Землі. Можливо і життя там не таке як на третій планеті Сонячної системи. Тут є кисень, проте його не достатньо для вільного дихання. Аналіз показав що сірководень – основна складова печерного атмосфери.

       – Що робитимемо? – запитала Вікендорф, коли Михайло вийшов із космольота.

       – Що і маємо робити у цій ситуації. – відповів Зиремпа. – Вести дослідження.

       – Я маю знати що знаходиться у ґрунті – сказав Морозенко. – І у воді також.

       – Ти що, збираєшся видертися на гору? – здивувався Павлюк.

       – Так. Я хочу узяти проби і під горою, і на горі.

       – Гаразд. – погодився Максимович. – Кого ти візьмеш із собою?

       – Ну, в першу Михайла, як професійного спелеолога. Також Євгена, бо зв'язок потрібно буде тримати постійно. Не відмовлюся і від послуг когось із силової підтримки.

       – А це тобі навіщо? – запитав Морозенка Самойлов. – Хто там на тебе нападе?

       – Не подобається мені тут… – якось пригнічено відповів Михайло.

       – Гаразд. – сказав Максимович. – Піде Бещук. Тримайте нас у курсі справи.

       Михайло кивнув і махнувши рукою тим, хто піде з ним, пішов на космоліт готуватися до походу на гору.