Розділ 12 Флогістон

Інформаційна система Космонет зіграла злий жарт не лише з дослідницьким міжзоряним кораблем «Антарес», але і з вантажним кораблем Космічного Флоту Землі, що знаходився у приватній власності дослідника-одинака Ігоря Сумцова, що отримав від своїх друзів прізвисько Флогістон.

       Його корабель неподалік від другої планети нововідкритої системи Зеленого Сонця , яку Флогістон вирішив вивчити самостійно, наштовхнувся на метеорит. Корабель довелося садити на планету. Ремонтувався Флогістон не довго за космічними мірками пробоїн такого масштабу.

       Прибув Флогістон на планету буквально за декілька незалежних годин до дослідницької команди «Антареса».

       Яким же було його здивування, коли злітаючи з не дуже дружньої планети, він побачив три сигнальні ракети, випущені одна за одною.

       Флогістон не був новачком в експедиціях на далекі планети, і точно знав, що це означає. Хто б не були ті, хто дав подібний сигнал – їм потрібна допомога. За Статутом Космічного Флоту першою директивою є “спасіння життя людини”. Порушувати подібні правила було не у принципах Флогістона, і він спрямував свій корабель у напрямку трьох ракет.

       За кілька хвилин він побачив тих, хто випустив у повітря цей тривожний знак. І тривожитися їм було чому. Від того, що побачив Флогістон, пролітаючи на висоті пташиного польоту, він присвиснув: у воді пливло три людини, а до них з усіх боків пливли великі рибини. Пара таких тварюк вже висіло у вантажному відсіку корабля Флогістона, і хижацтво цієї риби Флогістон ледь не випробував на собі.

       Не довго думаючи, він спрямував свій корабель прямо до пливучих людей.

       Три астронавти пливли у невідомому напрямку.

       – Ви чуєте рокіт? – запитав Фуцукі. – По-моєму, сюди хтось летить!

       – Або пливе… – сказав Люка, показуючи на здиблену воду, по якій явно хтось чи щось неслося у їхній бік. –  … не знаю, що і краще…

       – Мабуть, те, що летить. – сказав Клім. – Тому, що воно дуже схоже на вантажний корабель із Землі.

       – Точно! – сказав Люка. – Він і є! Тільки, що він тут робить?

       – Яка тобі різниця?! – сказав Фуцукі. – Ти хочеш познайомитися з тими, хто несеться по воді, чи з тими, хто знаходиться у горі? – запитав він, показуючи вгору,  звідки спускалася мотузкова драбина.

       Фуцукі першим ухопився за неї і почав швидко підніматися по ній на гору, розуміючи, що найменша затримка, і хтось з трьох може не встигнути на корабель.

       Другим до драбини дотягнувся Клім. У цю мить корабель Флогістона віднесло убік від Люки, і той не встиг вхопитися за драбину. Люка озирнувся – якщо за лічені секунди він не вилізе з води, то вже не вилізе ніколи… З такими думками він різко рвонувся у бік віднесеного корабля, і правильно зробив. Флогістон нарешті вирівняв корабель, і узяв курс прямо на Люку. Зараз йшли перегони: хто буде першим – корабель чи «акула» що летіла на Люку. Корабель був першим. Ухопившись за драбину, Люку аж вирвало з води.

       Розгойдуючись як тягар на вудочці, він закричав:

       – Вау! Як на американських гірках! – і тут же – Ого, тварюка!

       З води, невдоволена тим, що упустила здобич, виплигнула в увесь зріст рибина, яку астронавти ще досі не бачили.

       – Як вас сюди занесло? – запитав Флогістон у Фуцукі і Кліма, вважаючи, що витягнув з води шукачів пригод-невдах.

       – Ми вивчали планету. –  сказав Клім.

       – Ну, ясна річ, а що ви ще могли тут робити…

       – Ми – офіційна дослідницька експедиція з Землі, послана вивчити другу планету системи Зеленого Сонця. – говорив Фуцукі Флогістонові, витягуючи Люку.

       – А де ж ваш корабель? – запитав Флогістон.

       – Потонув. – відповів Клім. – Під нами «острів» пірнув…

       – Острів? Ви цих тварюк «островами» називаєте? – здивувався Флогістон.

       – Тварюк? – здивувався Люка і не зрозумівши спитав, – Це ті, що мене ледь не з’їли? 

       – Ні. – сказав Флогістон. – Це ті, які ви прийняли за острови, і сіли на одному з них.

       – Значить, все-таки ми сиділи на якійсь великій тварині? Наче блохи? – запитав Клім, і не дочекавшись відповіді, сказав. – Щось я таке підозрював, але побоявся вважати це правдоподібною гіпотезою.

       – Дарма! – сказав Флогістон. – Я тут провів майже сім незалежних днів, і вже прийшов до цієї думки. Доречи, мене звуть Флогістон. Я – капітан «Крони», корабля, на борт якого ви потрапили через мою прикру помилку. Підлітаючи до планети, я заздалегідь зняв силове поле і у мене потрапив метеорит, хоча у цій системі вони майже відсутні. На всю систему їх літає не більше двох сотень, а я примудрився наштовхнутися на один з них. Мені довелося сісти на цій планеті для ремонту. Я побачив три ракети, коли злітав, і збирався летіти звідси, поки мене не з’їли ці тварюки. – і він показав на пару підвішених рибин.

       – Це вони намагалися мене з’їсти? – запитав Люка.

       – Ні. Їхня рідня! – пожартував Флогістон. – Прошу усіх сюди. – запропонував він, показуючи на посадочні місця. – Цей корабель пристосований для перевезення вантажів, але майже не пристосований для великої команди. На всього цього велетня на ім’я «Крона» приходиться дванадцять місць. Я так гадаю, що ви не всі члени вашого корабля. То ж де решта?

       – Так ти що, шукач пригод? – запитав Люка, ігноруючи запитання Флогістона.

       Той з видихом відповів:

       – Не люблю цієї назви. Я швидше називаю себе дослідником-одинаком, ніж шукачем пригод. Шукачі пригод це ті, хто колонізував Меркурій. Ось ті точно шукачі пригод. Я ж приватний дослідник, якщо можна так сказати.

       – Тобі слід поговорити з нашим Пірсом. Ось він би тобі розповів почому життя на Меркурії! – сказав Клім.

       – З мене вистачить і Венери, – сказав Флогістон.

       – Ні! – сказав Люка. – Йому просто необхідно зустрітися з нашим Хансом!

       – Гей, хлопці, а може у вас хтось і з Марсу є? – запитав Флогістон.

       – Ні! З Марсу немає, – запевнив його Фуцукі. – А нас, команди з «Антареса», всього вісім чоловік. – відповів він нарешті на питання Флогістона.

       – Як ви вважаєте, –  запитав Флогістон, – ваша команда ще жива?

       – Там Румата, Пірс і Ханс – три бойовика Збройних сил Космічного Флоту. Вони вміють виживати у будь-яких умовах. – сказав Клім.

       – І в умовах з такими ось «рибами»? – запитав Флогістон.

       – Пірс вижив серед тигроноїдів… – відповів йому Клім.

       – Тоді є надія, що вони живі… – сказав Флогістон. – Нам доведеться облетіти усю планету на висоті пташиного польоту, так що вам доведеться дивитися «в обидва», щоб не пропустити своїх хлопців або те, що від них залишилося.

       Швидкість вантажного корабля у повітряному просторі була відносно малою. Але і цього доволі вистачило, щоб за одну незалежну добу облетіти планету п’ять разів, але ні команда «Антареса», ні капсула з його борту знайдені не були.

       – У тебе виловлювач є? – запитав якось Фуцукі у Флогістона.

       – Є, але я ним давно не користувався – не знаю, чи у справному він стані.

       – Можна я подивлюся? – попросив Фуцукі.

       – Будь ласка!

       Фуцукі покликав Люку.

       – Кого ти там хочеш спіймати? – спитав Люка у Фуцукі.

       – Якщо я налаштую виловлювач на частоту нашого «Антареса», то мої дослідники із супутників приймуть корабель Флогістона за «Антарес», і прилетять до нього. Ми їх обережно зберемо виловлювачем.

– Ідея хороша, – сказав Клім. – А ти пам’ятаєш, що планета не пропускає ніяких частот.

       – Пам’ятаю, – сказав Фуцукі. – Але ми зараз не на планеті. Тут хвилі можуть проходити. Сподіваюся…

       – Ну, сподівайся… – сказав Клім, і повернувся на інший бік, намагаючись заснути.

       – А раптом вийде. – сказав Люка. – Спробувати то треба.

       – На цій висоті частоти працюють, – сказав Флогістон. – А внизу я ні з ким зв’язатися не намагався. Це, що, серйозно, що внизу немає ніяких хвиль?

       – Абсолютно ніяких! – сказав Фуцукі. – Ми навіть не змогли зв'язатися з нашими, хоча у них на капсулі доволі потужна установка.

       – Так, проблема… – сказав задумавшись Флогістон.

       Йшов час. Фуцукі вовтузився з виловлювачем. Налаштувавшись на частоту «Антареса». Він чекав результатів, дивлячись весь час навколо корабля. Клім поспавши трохи, змінив Люку біля ілюмінаторів. Тепер спати пішов Люка. А Флогістон незмінно вів свою “Крону”.

       – Ось! Є! Є! Вийшло! – раптом закричав Фуцукі, розбудивши при цьому Люку.

       – Що це? – запитав Флогістон, побачивши дивну споруду що летіла до корабля.

       – Це мій «дослідник». – з пихою сказав Фуцукі.

       – Що, повернулися? – запитав спросоння Люка.

       – Так! – майже закричав від радості Фуцукі.

       – Нарешті мені буде чим зайнятися… – зрадівши, сказав Люка.

       – Я б на твоєму місці вивчив би цю «рибу» спочатку.

       – Цю? Ту, що мене ледь не з’їла? Ну, вже ні, якось іншим разом!

       – Фуцукі, ти чому їх не ловиш? – запитав Клім, побачивши, що зраділий Фуцукі не поспішає ловити свої «іграшки».

       – Їх спочатку треба просканувати на наявність живих організмів – а раптом там якась тварюка завелася. Від цієї планети не знаєш чого очікувати. А я так думаю, що і від супутників теж

– Точно, – сказав серйозно Люка. – Треба бути дуже обережними.

       Так був виловлений ще один «дослідник», і черга дійшла до третього. Він показався дуже швидко і Фуцукі увімкнув сканер. Але те, що вони побачили у повітрі, зворушило їх більше за все. Сканер мікроорганізмів не знайшов, але на фоні видимості «дослідника» пролетіла капсула з «Антареса».

       – Ви це бачили? Дивіться! – закричали разом Фуцукі і Клім.

       – Це ваша капсула? – запитав Флогістон.

       – Так! – відповів Фуцукі. – Вона потрапила у зону дії сканера…

       – Ну, і? – запитав Клім.

       – У капсулі нікого немає…

       – Як це? – запитав Люка. Він до цього був у вантажному відсіку, де знімав дані з фуцуківських «дослідників» і почув радісні крики.

       – Нічого немає, – повторив Фуцукі. – Як це може бути?

       – Слухай! – сказав Клім. – А нашу капсулу можна переробити так, щоб на ній можна було б дістатися Землі?

       – Переробити то можна, але долетіти до Землі ти не зможеш. Людина у таких умовах помре максимум за пів години. Вона пристосована тільки для надпланетного повітряного простору, хоча… –  Фуцукі замислився.

− Саме так! – сказав Люка. – Не для людини! Значить той, хто її послав, залишився внизу.

− Значить, ваші хлопці ще живі. – сказав Флогістон. – Їх треба знайти.

       – Але, хто її переробив? – запитав Фуцукі скоріше у самого себе.

       – Мабуть, Пірс. – сказав Клім.

       – А більше-то нікому, – додав Люка.

       – Ось, здається, я і зустрів «нове покоління техніків-геніїв», – сказав Фуцукі, вважаючи себе за «старе покоління».

       – Не засмучуйся, Фуцукі, ти у нас незамінний! – заспокоїв його Клім.

       – Та я не засмучуюся, швидше навпаки – від серця відлягло. Я з Тодесом стільки пережили, що залишити його тепер з мого боку було б просто хамством.

       – Але Тодес пішов не сам, а з Хансом, – сказав Люка і замовк.

       – Саме так, з Хансом. А якщо вони удвох не знайшли капсулу?

       Тепер замовкли всі.

       – Думаю, нам треба їх обов’язково знайти. – сказав Флогістон через деяку паузу.

       – Але, як? – запитав Люка.

       – А ось як! – сказав Фуцукі.                                                               

З його настрою усі зрозуміли, що у нього є ідея.                             

        – Ми зараз прорахуємо траєкторію польоту капсули. Капсула не може дуже швидко розганятися тут, тому, що «материки» або «острівці» тут маленькі, а значить наші хлопці пустили її на вертикальному злеті. Тоді виходить, що можна прорахувати приблизне коло знаходження команди.

       Говорячи це, Фуцукі вже набирав на комп’ютері дані.

       – Ось, – сказав Фуцукі за хвилину. – Тут. – І показав місце Флогістону.

       Той у свою чергу повернув громіздкий корабель у бік вказаний Фуцукі.