Розділ 1

       З моменту старту експедиції під керівництвом Петра Павлюка минуло десять днів.

       Розпочинався черговий робочий тиждень.

       У порівнянні з тими днями, коли пошукова команда під керівництвом історика за фахом Петра Павлюка відправилася у бік далекої системи, і було досить прохолодно, зараз у столиці України стовпчики термометрів коливалися між позначками від +15ºС до +20ºС, а інколи температурний фон навіть перевищував позначку +20ºС. Погода була безвітряна, тож вийшовши на сонце, можна було насолодитися його теплом.

Акімов Андрій Федорович – зв’язківець центру управління польотами, звідки окрім того що слідкують за тим як проходить експедиція, звідси ще і ведеться трансляція на усі планети Сонячної системи – який слідкував за ходом експедиції – на даний момент ще перебував вдома. Він лише готувався заступити на восьмигодинне чергування, змінивши свого колегу.

       Мешкав Андрій Федорович на правому березі Дніпра, тож для того, аби дістатися до місця роботи, адже Центр управління польотами у центрі міста – йому потрібно вставати о четвертій ранку за київським часом, і скориставшись планетольотом, які надає Цивільний космічний флот як у розпорядження організацій так і простих мешканців міста, – летіти від околиці у західному напрямку, аж до Проспекту Гончих Псів, де за сто метрів від станції флайтополітену знаходиться центр управління польотами.

       Акімов увімкнув астровізор, і почав чекати випуску новин який має розпочатися з хвилини на хвилину.

       Коли розпочався випуск новин, ведучий у черговий раз продублював повідомлення яке Акімов знав і без новин. Воно стосувалося перебування дослідницької команди під керівництвом Павлюка до системи Тукана на планету Ріатла, а точніше про ту пригоду, яка трапилася по дорозі туди.

       Подивившись новини, Андрій Федорович дочекався і випуску новин спорту. Ведучий нагадав прихильникам футболу, що за два дні – у середу – на одному із стадіонів третьої планети відбудеться чергова гра Чемпіонату Сонячної системи, у якому зустрінуться збірні Землі та Венери. Диктор також нагадав, що на даний момент лідирує збірна Венери, у якої на одне очко більше, ніж у землян, і саме у даній грі і вирішиться якщо не чемпіонство, то принаймні хто очолить таблицю після чергового туру.

       Вимкнувши астровізор, Андрій Акімов зиркнув на електронний годинник, який висів над вхідними дверима. Його циферблат показував 07:00 за київським часом.

       Вийшовши з під’їзду, і пошукавши очима планетоліт на якому були нанесені розрізнювальні знаки Центру управління польотами, Андрій сів в один із них, і спрямував його у той бік, де і знаходився ЦУП.

       Головний корпус приміщення поруч якого за кілька хвилин здійснив посадку планетоліт, являло собою споруду дев’ять поверхів заввишки кожен з яких містив передавальний центр за допомогою якого ті, хто там працює мали змогу не лише передавати сигнал на планети системи, та і відстежувати рух космольотів, але і вести запис усього того, що відбувається з астронавтами у відкритому космосі. За формою воно було як Галактика Чумацький Шлях. Стояло у центрі великого двору, оточене кількома приміщеннями різного характеру.

       Вийшовши з літального апарату, Акімов побачив, що поруч головного приміщення вже стоять кілька таких само планетольотів, і на кожному з них було нанесено символіку Центру управління польотами.

       Увійшовши до вестибюля, Андрій побачив, що там юрбляться кореспонденти різних видань з усіх планет системи.

       Побачивши працівника ЦУПу, вони кинулися до нього.

       – Андрію Федоровичу! Прокоментуйте те, що сталося п'ятнадцять хвилин тому! – попросила одна кореспондентка. І відразу запитала: – Як це могло статися? Адже і обладнання і космоліт на якому полетіла команда Павлюка, усе ж нове!

       – Власне, що сталося? – запитав Акімов. – Так, апаратура в центрі абсолютно нова, а космоліт, на якому відправилася експедиція навіть ще не вийшов у серійне виробництво.

       – Зникло зображення на моніторах, – відповіла одна кореспондентка, – і на даний момент не надходить сигнал на жодну планету системи. Як ви це…

       Почувши, що немає сигналу, Андрій Акимов крикнув:

       – Без коментарів!

       – І все-таки… – бігла за ним кореспондентка.

       – Я сказав без коментарів!

       Весь час, поки він чекав ліфта, зв’язківець Центру управління польотами не вимовив жодного слова.

       Нарешті кабіна ліфту зупинилася на першому поверсі. Не встигли відчинитися двері, як він вскочив усередину, і натиснув кнопку потрібного поверху.