Розділ 1

Із самого початку була порожнеча

наповнена безкінечними

 можливостями  для кожного з нас.

(Нікола Тесла)

       У серпні 2158 року мешканці Сонячної системи святкуватимуть два ювілеї: 55 років з моменту створення Об’єднаної Спілки Землян (ОСЗ), який випадає на кінець серпня, і другий ювілей – більш значущий: 250 років з моменту подій, які відбулися у районі Підкаменої Тунгуски 1908 року.                           Поява ОСЗ стала можливою після того, як 24 серпня 2103 року між прибалтійськими країнами Литвою та Латвією були зняті усі прикордонні пости і жителі цих країн могли вільно пересуватися територією двох держав. Згодом почали зникати кордони між іншими країнами, спочатку у Європі, а потім і на решті континентів Землі.                                                      

Після того, як об’єдналися останні дві країни, відразу було обрано Парламент ОСЗ та керівника який називався Директором.

*    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *      *

У вівторок, 18 квітня 2158 року у штабі однієї з військових частин, пролунав телефонний дзвінок.

       Слухавку підняв командир цієї військової частини.

       Якийсь час він уважно слухав співрозмовника, зрідка відповідаючи:

       – Є!.. Так точно!.. Буде зроблено!..

       Поклавши слухавку, командир увімкнув гучномовець:

*    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *      *

       Середа, 19 квітня 2158 року видався досить теплим як для другого місяця весни. Температура повітря складала від +10 до +15°С. Цього дня мався йти дощ. Проте, у супереч прогнозам синоптиків, із самого ранку світить сонце. Робочий тиждень тільки починався.

Було 06:45 за Гринвічем.

Старший науковий співробітник Інституту інформаційних нанатехнологій Олександр Йосипович Муха годину тому прокинувся і як завжди готувався йти на роботу. Він вже протягом двадцяти років очолює відділ який так само як і інститут в цілому називається Відділ інформаційних нанатехнологій, і займається дослідженням аномальних явищ які не пов’язані з природою Космосу.

Невеликий електронний годинник який стояв на астровізорі показував час за Гринвічем: 06:50. За десять хвилин розпочнеться випуск новин. Новини Олександр Йосипович дивився постійно. Ось і цього разу планує подивитися оновлений випуск новин, після чого дізнається про новини спорту, і вийде з дому.

Мешкав вчений у Борисполі неподалік космодрому у житловому масиві, будинки у якому належали виключно працівникам Інституту інформаційних нанатехнологій. Він постійно приходив коли стартував космоліт з експедицією на борту. 

       Електронний годинник висвітлив час: 06:58. за дві хвилини розпочнеться випуск новин.

       Олександр Йосипович увімкнув телестерео, і сівши у крісло, почав чекати новин.

Не встиг Муха розташувався у кріслі, як спрацювала система оповіщення, яка сповістила про те, що за дверима є відвідувачі.

Залишивши прилад увімкненим, чоловік пішов подивитися хто прийшов у таку ранню пору. Йдучи до дверей, він ніяк не міг згадати, щоб саме сьогодні зранку комусь було призначено зустріч. Підійшовши до дверей, чоловік побачив двох осіб одягнених у цивільне.

Думаючи, що його хочуть запитати про сусідів, що було вже не один раз, він прокричав не відкриваючи дверей, сподіваючись, що почувши таку відповідь, вони підуть:

– Я тут майже нікого не знаю!

– Відчиніть! – почув у відповідь вчений. – Ми до вас.

Муха відчинив двері, при цьому подумавши: «Кому я потрібен такої ранньої пори?»

Не встигли відчинитися двері, як люди у цивільному дістали посвідчення.

– Ми – представники Федерального бюро розслідувань аномальних явищ Сонячної системи. Я – Матвій Маркович Лєлєсніков, а це – мій напарник – Данило Ігорович Бур. Дозвольте?

– Будь ласка. Але, чим я зобов’язаний вашому візиту? І взагалі: чим я можу бути корисним?

– Майте терпіння. – сказав Лєлєсніков, заходячи у помешкання. – Зараз про все дізнаєтеся.

Зайшовши до кімнати, Муха побачив, що новини вже закінчилися, і має розпочатися випуск новин спорту.

– Дозвольте я подивлюсь новини спорту? – запитав вчений.

– Якщо вас цікавить відбір до Чемпіонату Галактики з футболу, – заговорив Данило Бур, – то я вам і так скажу, що матч Земля-Венера закінчилася з рахунком нуль-нуль. А Марс програв Юпітеру.                            – Значить, – зробив висновок Муха, – Земля зараз лідер?

– Саме так. А зараз давайте перейдемо до того, заради чого ми тут. – сказав Лєлєсніков.

– Я вас слухаю. – сказав Муха, вимикаючи телестерео.

– Чим ви зараз займаєтеся? – запитав Матвій Маркович.

– А, власне, що сталося? – запитав Олександр Йосипович, не розуміючи чому приїхали ці люди, і що вони від нього хочуть.

– Дозвольте, ми будемо ставити запитання, а ви на них відповідати. – сказав Лєлєсніков. – А особливо, враховуючи структуру, яку ми представляємо…

Якщо ви маєте на увазі діяльність закладу в цілому…

– Ми маємо на увазі особисто вас. Особисто ви чим зараз займаєтеся?

– Досліджую випадок тисяча дев’ятсот сорок сьомого року. А що, не варто?

– Ні. Справа не у цьому: варто чи ні. Справа зовсім в іншому. Просто є одна загадка яку необхідно розгадати у першу чергу.

Муха поглянув на годинник, і побачив, що він вже запізнився на роботу.

– Я через вас запізнився на роботу.

– Кілька місяців попрацюють без вас. – відповів Матвій Маркович. – А ви маєте поїхати з нами.

– Кілька місяців?! – вигукнув Муха. – А якось швидше можна?

– Це залежатиме виключно від вас. – Відповів Лєлєсніков. – Точніше від того, як швидко ви впораєтеся із завданням яке вам буде доручено. Але майте на увазі: ви маєте встигнути до тридцятого червня. Саме цього дня ми плануємо провести випробування.

Бачачи, що на роботу він вже не піде, і коли це буде – не відомо, Муха запитав:

– Можна зв’язатися і сказати що мене якийсь час не буде?

– Так. – відповів Данило Ігорович.

Співробітники ФБРАЯСС стали таким чином, щоб їх не було видно на моніторі, а Муха натиснув кнопку передавального пристрою.

На тому кінці він побачив свого заступника Людмилу Афанасіївну Морозенко.

       – Олександре Йосиповичу, доброго ранку. – привіталася жінка. – Чому ви не прийшли на роботу?

       – Я себе погано почуваю.

       – А завтра ви будете?

       – Буду, але коли точно – не знаю. Не завтра це точно.

       Коли зображення зникло, Олександр Йосипович відчув на чолі холодний піт.

       – А ви добре трималися, Олександре Йосиповичу. – усміхнувшись звернувся до Мухи Лєлєсніков. – З такими нервами вам би працювати у нас.

       – Щиро дякую. – відповів вчений, витираючи краплинки поту. – Я краще займатимуся тим, що мені по душі. Звичайно, якщо ви не заперечуєте.

       – Навпаки. – відповів Данило Ігорович. – Вчені нам потрібні. А особливо коли вони такі як ви. – Потім запитав: – Ви готові?

       Муха кивнув на знак згоди.

       За кілька хвилин він у супроводі працівників секретного відомства вийшов з дому.