Розділ 13

       Двадцять хвилин промайнули, наче одна секунда. І ось, у призначений час, Яриновський, Зелінський, Джулін та Нємцов стояли на порозі банкетної зали.

       Присутніх у залі було досить багато. Але не дивлячись на те, ті, хто знаходився на космольоті, продовжували підходити і підходити наповнюючи залу гомоном. Спостерігаючи за тим, що відбувається, астронавти бачили, що вік тих, хто підходив до зали, не перевищував п’ятдесяти років. Були тут і діти. Самій старшій дитині, як визначили астронавти, близько п’ятнадцяти, а самій найменшій – років шість.

       Продовжуючи стояти неподалік зали, астронавти бачили, як декілька чоловіків та жінок роздавали програмки на сьогоднішній вечір.

       У вестибюлі, чи, точніше сказати, у приміщенні, схожому на вестибюль – бо воно було найбільшим на космольоті – продавали вино, пиво, різноманітні напої, тістечка, тощо.

       – Погляньте, хлопці, – пошепки звернувся до товаришів Нємцов.      

        – Схоже на те, що тут ще і продають щось!                                  

        – Продають усяку всячину! –відмахнувся Зелінський – Точнісінько так, як і на Землі, скажімо, у Києві. Нічого дивного у цьому немає!                                             – Хлопці! Хто бажає чогось прохолодного? – запитав Джулін.           

        – Я б не відмовився від скляночки соку! – казав Зелінський.               

        – Пам’ятай про те – сказав йому Яриновський – що минуло вже сорок років від дня зникнення «Місячного сяйва». Ти уявляєш у якому стані зараз усе це?!                                                                                       

       – Ви вважаєте, що це усе у непридатному стані? А ви спробуйте хоча б сік – почули вони позаду себе.                                                                    

  Від несподіванки астронавти завмерли на місці. Озирнувшись, Яриновський побачив ту саму жінку, яка розмовляла з ним у пасажирському салоні. Але тепер вона була одягнута у біле плаття, такі ж босоніжки, брошка з кулоном і – цього астронавт тоді не помітив – довга коса яка була заплетена колоском.                                                                                

      – Ви так тихо підійшли, що ми не помітили цього – замість привітання сказав Яриновський.                                                                            

      – До речі – незважаючи на непривітність чи роблячи вигляд що не зважала, дівчина казала – Мене звати Яценко Тетяна Федорівна. Можна Таня.                  – Це, ви мене з друзями запросили? –запитав Яриновський, хоча відповідь і так була зрозумілою.                                                                    

      – Так – відповіла вона – Ви сиділи в одному із крісел у пасажирському салоні, а я розвозила напої.                                                                   

      – Так, я пам’ятаю – відповів астронавт, розуміючи недоречність цієї розмови.                                                                                                           

      – Ну, що ж – сказала Тетяна – зайдемо до зали? Зараз має розпочатися банкет.                                                                                                      

      Астронавти у супроводі жінки зайшли до зали. Заходячи туди, Яриновський помітив ще п’ятеро людей із силової підтримки, і подав знак своїм друзям і колегам.