Розділ 5

       Чим далі летіли космольоти, тим темніше ставало у печері. Згодом стало настільки темно, що потрібно було вмикати освітлення.

       На борту «Сонячного сяйва» увімкнулася система переговорів.

       − Курс тримати постійно прямо. – почув Кудінов голос Зиремпи.

       − Зрозумів! – відповів Олександр. – Тільки цікаво, яка довжина печери?

       Космольоти летіли із шаленою швидкістю. Ширина печери була такою, що там могли вільно розминутися два великі космічні кораблі. На стінах були нанесені малюнки та написи, але пролітаючи на такій швидкості, щось розгледіти було неможливо.

       – А що це на стінах? – запитала Середа.

       – Якщо там щось і є, – відповів їй сміючись Максимович, – то у будь-якому випадку ми не зможемо прочитати!

       – Ти що, пішов на курси гумориста? – так само сміючись запитала астронавігатор.

       – А що? Іншим можна, а мені ні?

       – Краще дай я спробую подивитися. – попросила астронавігатор.

       – Не марнуй час та сили. – відповів Максимович. – Ти все рівно нічого не побачиш.

       – Дай я подивлюся. – повторила дівчина.

       Максимович вирішив не сперечатися.

       Коли вони помінялися місцями, Людмила сіла на місце начальника експедиції, і почала пильно дивитися у сканоскоп. Але як і попереджав Максимович, щось розгледіти на стінах було неможливо.

       – Шкода. – тільки і сказала Середа, встаючи з місця Максимовича.

       – Я ж тобі казав, що у тебе нічого не вийде. Ти ж вирішила перевірити.

       «Зоряний скороход» у якому все це відбувалося якоїсь миті ледь не вдарився об стіну. Світлана Копель яка сиділа на місці другого пілота ледь встигла вирівняти штурвал.                                                                          – Що там у вас відбувається?! – закричала Людмила. – Ви що там, не дивитеся куди летите, чи що?!

       – Я сама не розумію що відбувається. – розгублено відповіла інженер-пілот. – Сашко зовсім не контролює свої дії. Поводить себе так, наче він нічого не розуміє. На пульт керування дивиться як мала дитина на конструктор.

Наступної миті усі відчули що з кожним з них щось відбувається.

       – Увімкнути систему броньового захисту на повну потужність! – віддав команду Максимович.

       Він поглянув на прилади. Їхні показники як були на одному рівні, так і залишилися.

       – Чорт забирай! – вигукнув командир. – Мене хтось чує?! Я сказав увімкнути систему…

       Середа поглянула на начальника експедиції. Вираз його обличчя був таким наче він міг зруйнувати печеру якою вони зараз пролітали.

       Олександре, – звернулася вона до начальника експедиції. – Що з твоїм обличчям?

       – А що трапилося? Особисто я нічого зараз не відчуваю. Спочатку, правда, трохи боліла голова. Що відбувається?

       Вони почали озиратися навколо себе. Половина членів команди зараз перебували у якомусь стані, який не можливо пояснити: хто грався приладами як дворічний малюк, а хто взагалі не знав де він знаходиться і що з ним відбувається.

       – Оце так! – вигукнув Максимович. –Де ми зараз перебуваємо?

       – Як де? – не зовсім зрозуміла астронавігатор того, про що хоче запитата її Максимович. – Ми у печері.

       – Я це знаю! – вигукнув Сашко.

       – Ти мені поясни, що відбувається з ними! – він кивнув майже на половину астронавтів які продовжували бавитися приладами наче діти.

       Підійшов Носуліч.

       – Погляньте. – звернувся він до Максимовича та Середи. – Я намалював картину. Повернемося у Сонячну систему, віддам її на виставку.

       – Ти спочатку повернися! – закричав на картографа Максимович.

       – А чого ти кричиш? – запитав Олександр. – Із самого початку експедиції це перший випадок, коли ти підвищуєш голос. Що трапилося?

       Поглянь що коїться з іншими. – переляканим голосом сказала Людмила, у якої вже почали навертатися сльози від незнання того, що робити у цій ситуації.

       – Зв’яжися з Павлюком, – закричав Максимович, – і дізнайся що коїться.

       – Але ж я не вмію користуватися рацією. – відповіла астронавігатор.

       – А у тебе є інші варіанти?! – кричав Максимович. – Попроси ось Іру, з якою теж невідомо що коїться!

       Середа сіла за пульт і наділа навушники.

       – «Зоряний скороход» викликає «Сонячне сяйво»!

       – Я – «Сонячне сяйво»! – почула вона голос Шеймберга.

       – Ти чого відповідаєш? – запитала астронавігатор. – Чому не відповів Євген?

       – А він не у змозі. – видихнув Антон. – У нас невідомо що коїться на борту.

       – У нас так само. – відповіла Середа. – Хто у вас за штурвалом?

       – Давигора.

       – Хто?! Щоб фахівець з генної інженерії водив космольоти, про це я чую вперше.

       – Але це факт. А хто у вас веде космоліт?

      Світлана Коваль. – Потім віддала наказ: – Що тут коїться, я не знаю. Розвертайте літальний апарат і вилітаємо з печери!

       – А як же подальше дослідження?

       – Роби те, що кажу!

       Хімік зрозумів, що дійсно, це на даний момент єдиний варіант – тимчасово залишити печеру.

       Розвернувши космольоти, ті, хто зараз ними керував повели літальні апарати убік виходу.