– Ми втратили з ними зв’язок. – сказала Марина Борису.

– З Землі теж тиша. – відповів він.

– Треба сказати Віктору Григоровичу.

– Так. Намагайся все ж таки зв’язатися з шатлом. Я піду попереджу Віктора Григоровича.

– Тільки Артем’євій не кажи! – крикнула навздогін Марина.

– Чому?

– Та так...  – не відповіла вона. – Йди вже!

– Все. Я побіг.

Інженер інформації Борис Мороз, за свою практику, вперше стикнувся з випадком, коли було втрачено зв’язок із Землею. Звісно, на такі довгі відстані він ще не літав, та сам був здивований, що його включили в цю експедицію. Він давно подав заяву на участь у дослідницьких експедиціях та майже два роки про нього ніхто не згадував. А тут раптом він по телевідео почув своє прізвище у складі команди, що летить у нововідкриту систему.

Зараз він біг по коридору, щоб сповістити, що немає зв’язку.

– Віктор Григорович, до Вас можна?

– Так, але я зараз ухожу. Що в тебе?

– В нас немає зв’язку з шатлом.

– Як це?

– Як тільки вони потрапили під силу тяжіння планети появилися якісь перешкоди, а потім пропали. Зовсім...

– Тобто?

– У навушниках повна тиша.

– А Земля?

– Теж тиша.

– Це погано...

– Марина постійно намагається зв’язатися з шатлом, та марно.

– Потрібно розказати це Артем’євій. – сказав Віктор Григорович, направляючись до виходу зі своєї каюти і пропускаючи Бориса вперед. Борис промовчав.

Вони пройшли по іншому коридору до кают-компанії, де у даний час знаходилися майже всі члени команди. Коли вони увійшли, Галина Василівна одразу сказала

– У нас для вас не дуже хороші новини.

– Та у нас для Вас теж, та спочатку Ви.

– На супутнику немає придатної для пиття води. – сказала вона.

– А її якось можна очистити? – спитав Віктор Григорович

– Так, та це займе дуже багато часу. Щоб очистити хоча б літр цієї води потрібно майже три години. – відповів Сергій, цитохімік за фахом.

– Так, немає сенсу... – сказав, замислившись Віктор Григорович.

– А що за новина у Вас? – спитала Галина Василівна

– У нас немає зв’язку.

– З Землею? –  спитала вона

– Та, ні. Взагалі ніякого: ні з Землею, ні з шатлом...

– Оце так! А чому ж вони не повертаються?

– Може ще не знають  цього?

– Як це? Їх немає майже три години. Вони повинні були зв’язатися через годину після відльоту.

– Якщо зв’язку не було, то вони повинні були повернутися на корабель ще годину тому. З ними, мабуть, щось трапилось.

– Ми повинні їх знайти! Микола, що там з планетою?

– Та я не знаю...

– Тобто? Ти планетолог чи хто? – не зрозуміла Артем’єва.

– Та наче планетолог, та на планеті немає полюсів. Вона перекидається як їй заманеться. Континенти плавають як хочуть, стикаються, розпливаються, наче якісь велетенські істоти у водоймі. Такий собі великий акваріум...

– Десь там наші колеги! І ми повинні їх знайти, які б там не були умови!

– А якщо вже й говорити про погодні умови, – сказав Микола, – то я взагалі не розумію, коли і де піде дощ, бо він йде, здається теж де йому заманеться, ось дивіться!

Всі разом подивилися туди, куди указав Микола. Над планетою лише в одному місці було видно щось на зразок циклону.

– Коли він появився я навіть не зрозумів. Просто за кілька секунд він вже був і все.

– Там хтось є! – сказала Бур Оксана.

– Та, ні це просто циклон. – сказав Микола.

– Та, ні не внизу! – відповіла вона. – З боку.

Тепер всі подивилися в бік.

– Тривога! – закричав Віктор Григорович. Всі кинулися на свої посадочні місця. Включаючи всі пристрої і прибори.

– Є! – почулося з кабіни зв’язківця. Це кричала Марина, яка нарешті спіймала у тиші радіохвиль хоч якийсь звук.

– Марина, що там? – спитав Віктор Григорович.

– Є якісь звуки. Їх посилає на нашій частоті якась “Крона”. Кажуть, щоб ми не спускалися на планету.

– Це вони до нас летять? – спитав Віктор Григорович.

– Так. Вони просять прийняти їх “з миром”.

– Гаразд. Всім відбій, але бути готовими на будь що! – наказав Віктор Григорович. – Запрошуй їх до нас!

За півгодини команда з “Крони” вже йшла по поверхні супутника долаючи відстань між кораблями. Тодес Каспаро, Румата Еліот та Пірс Колінз крокували до “Нової Надії”. Тим часом в кораблі навпроти відкрився люк зі сходинками і на порозі з’явився Борис, запрошуючи гостей до корабля.

– Ласкаво просимо. – сказав він трохи награно.

– Дякуємо. – відповів йому Тодес. – нам до капітана.

– Перепрошую, вам саме до капітана корабля, чи до керівника дослідженнями?

Тодес глянув на Румату.

– Мабуть до обох. – сказав Румата.

Коли трійця з “Крони” увійшла в корабель, Борис закрив люк і провів їх до кают-компанії, де їх вже чекали всі, хто на даний момент був не зайнятий роботою. Вони зняли з себе респіратори, бо хоч і дихати на супутнику було можливим, але маленькі частки пересувної флори, що зараз цвіла, настільки щільно літали у повітрі, що без респіратора вдихнути чисте повітря було просто неможливо.

– Добридень! – привітався Тодес і додав. – хоча ночей тут не буває...

– Вас вітає дослідницький корабель з планети Земля “Нова Надія” і я капітан корабля Віктор Григорович. А хто ви?

– Мене звуть Тодес Каспаро. Я капітан ...

– З “Антаресу”! – радісно продовжив за нього Геннадій

– Та, з потонулого “Антаресу”... – сказав Тодес.

– Як це?

– Як це не смішно звучить, але мій космічний корабель потонув на цій планеті. Нас підібрав шукач пригод  Флогістон. Тепер ми літаємо на його “Кроні”.

– А ваша команда вся ціла?

– Так. З командою все гаразд. Мене більше цікавить інше питання, ви не спускалися на планету?

– Там наш шатл... – відповіла Галина Василівна, – ... з трьома астронавтами.

– Це погано... – сказав Румата. – зараз сюди летить ціла флотилія піратів. І я к нам вже стало відомим планета реагує на будь-які почуття. Якщо вони негативні ви можете побачити ось таку картину. – і Румата показав вниз, де зовсім недавно всі спостерігали циклон.. – Я можу зі стопроцентною впевненістю сказати, що там знаходиться або ваш шатл, або якийсь корабель піратів.

– Це неймовірно... – сказала мікробіолог Наталія

– Та, ні, це цілком реально. – сказав їй Тодес. – спочатку планета реагувала на нас спокійно, але після появи піратів, вона почала себе захищати і нікого вже не підпускає до себе. Треба якомога скоріше знайти ваших хлопців.

– Та там не тільки хлопці... – сказала Артем’єва.

– Ви допустили до першого спуску на планету жінку? – спитав обурений Румата

– Точніше дівчину. – сказав Борис.

– Вона картограф і повинна була скласти мапу планети. – сказала Артем’єва.

– Олеся? – здогадався Румата. – Ви пустили на планету Олесю?

– Так... Ви її знаєте? – спитав Віктор Григорович.

– Не те слово! Не знаю як ви, сказав Румата Тодесу, та я спускаюся на планету шукати її.

– Саме це ми хотіли зробити. – сказав Віктор Григорович. – Знайти наш шатл. А потім побачили ваш корабель. Далі ви знаєте.

– Гаразд. – сказав Тодес. – Ми зараз повертаємось до “Крони”. І разом з вами летімо на пошуки шатлу. Зустрічаємось тут через добу.

– Згода! – відповів Віктор Григорович

Через десять хвилин з першого супутника, що кружляють навколо другої планети Системи Зеленого Сонця, піднялося два корабля, що летіли до планети шукати шатл зі зниклими  членами команди з “Нової Надії”.

Але як тільки кораблі увійшли у простір планети зв’язок між ними перервався. Планета, наче скаженіла, намагаючись не допустити до себе незнайомців. До того гарна погода змінилася жахливим вітром із дощем. Вода, на поверхні планети підіймалася так високо, що земний дев’ятий вал здався би хвилею для серфінгу.

– Здається, що вода намагається нас збити... – сказав Геогджаєв Юрій, що був на кораблі у якості інженера біологічного захисту.

– Так, мені теж так здалося. – сказав стереофотограф Володимир, фотографуючи все що бачить на планеті, якщо слово “бачити” можна примінити серед метеоумов дощу, хмар і вітру.

– Обережно! – сказав Віктор Григорович астронавігаторам, коли одна з хвиль ледь не зачепила корабля.

– Бачимо. – сказала спокійно Бур Оксана, сидячі у другому кріслі пілота і допомагаючи Юрію Крошці.

– Нам обов’язково потрібно сідати? – спитав Юрій.

– Зараз ми підлетимо до циклону і подивимось, хто його “організував”.

– А якщо це пірати? – спитала Вікторія.

– А якщо це наш шатл? – спитав у відповідь у неї Віктор Григорович. – Треба ризикувати. Поки не сідай. – сказав він Юрію.

– Не вийде.. – сказала Галина Василівна.

– Що? – не зрозумів Віктор Григорович.

– Потрібно сідати. – сказала вона. – Ми не побачимо звідси хто там знизу, якщо не сядемо десь поруч. Зараз ми майже у центрі циклону, а видимість нульова. Раз тут утворився циклон, то десь знизу є острівець.

– Тоді сідаймо! – наказав Віктор Григорович.

Тим часом на “Кроні” відбувалися зовсім інші події. Тодес Каспаро вирішив оставити на вивчення циклону команду “Нової Надії”, і скерував корабель на інший циклон, що помітив на горизонті планети. Цей циклон йому здався не таким сильним, як перший, та і його потрібно було вивчити, тобто розібратися хто його “створив”. “Крона” доволі швидко підлетіла до потрібного місця та вивчити циклон її команді не довелося. Як тільки корабель долетів до циклону на горизонті з’явилися два кораблі Гільдії шукачів пригод. Не звертаючи більше уваги на циклон, “Крона” намагалася втекти від переслідувачів, бо кораблі Гільдії впевнено рушили до неї. Хвилі здибленої на планеті води не діставали їх.

Не чекаючи запрошення, Пірс і Румата одразу побігли на верхню палубу до зброї. Всі інші зібралися у кают-компанії, де розміщувався і пульт керування польотом, за яким сиділи Флогістон та Ханс.

– Ми зможемо від них відірватися? – спитав Тодес, хоча й так було видно, що кораблі Гільдії доволі швидко приближуються до “Крони”, хоча та летить на всій своїй швидкості, максимально допустимій при керуванні в надпланетному просторі.

– Ні. – сказав Ханс. – В них, мабуть, саморобні гіпердвигуни, що дозволяють рухатися у повітряному просторі, цікаво, правда, як вони не нагріваються при польоті.

– А хто сказав, що вони не нагріваються? – спитав Фуцукі. –  Нагріваються, ще й як! Потрібно лише знати коли зупинитись, щоб корабель не розірвало.

– Тоді чого ж вони не зупиняються? – спитав Ханс

– Бо в них корабель легший за наш. – відповів Флогістон і додав – Не подобається мені це! В мене погане передчуття.

– Так! – у приказному тоні сказав Тодес, – Відставити передчуття!

– Є... – якось приречено сказав Флогістон.

– Що ж вони захищають?  – спитав Тодес ніби сам у себе. – Чому як тільки ми спускаємось на планету, вони відразу відкривають по нас вогонь? – Ніхто йому не відповів, бо відповідей ні в кого не було.

Кораблі  Гільдії підлетівши ближче розпочали воєнні дії проти “Крони”. Пірс і Румата зі всіх своїх сил намагалися врятувати корабель, та атака була занадто сильною для неворухливого великого вантажного корабля, яким була флогістоновська “Крона”.

Відбиваючись від кораблів ГШП “Крона” була пошкоджена і полетіла вниз. Все що встигли зробити Флогістон з Хансом перед падінням, так це якось вирівняти корабель, що він плюхнувся на воду своїм дном.

– Всі живі?! – заволав Флогістон, коли корабель зупинився на воді, яка чомусь була дуже спокійна...

– Я наче живий. – першим відповів Тодес, і почав кричати, – Фуцукі?

– Живий! – відкликнувся той.

– Пірс? Румата? – закричав Тодес на верхню палубу.

– Живі! – відповів за них Пірс.

– Перевірити пошкодження корабля! – наказав Тодес. Фуцукі одразу кинувся на нижню палубу, перевіряти чи не пошкоджене дно корабля, бо саме від цього залежить, скільки вони протримаються на воді.

– Зверху все гаразд! – сказав з верхньої палуби Пірс,  – але вогняна куля пошкодила силовий екран.

– Погано... – сказав собі під ніс Флогістон. – Всі розуміли, що якщо корабель і злетить, то будь-який маленький метеорит може завдати кораблю непоправної шкоди.

– А знизу, ні! – закричав Фуцукі з нижньої палуби, – бо я стою по коліна у воді, і вона прибуває.

Всі побігли до люку до нижньої палуби.

– Викидай сюди їжу! – закричав йому Люка, зрозумівши чим все це “пахне”.

– Вже кидаю! – сказав Фуцукі, даючи у руки Віктору, що був ближче за всіх до нього, тюк з провізією.

Погода за вікном якось одразу покращилась, але не так як звичайно, бо сам корабель, здавалося, був обгорнутий спокійною погодою, а навколо стіною буянив ураган, не підпускаючи до “Крони” інші кораблі...

Вся команда займалася перетаскуванням провізії з нижньої палуби на верхню, бо саме там було більше місця, щоб її розмістити. На планету і на погоду ніхто не звертав уваги.