Розділ 6

       Морозенко, Зиремпа, Вавилов та Бещук за кілька хвилин підійшли до підніжжя однієї з гір. Так само, як і більшість гір на Землі, вона мала як крутий, так і пологий схил. Та увагу астронавтів привернуло зовсім не це. У тих місцях, де за їхніми припущеннями мали бути печери, не було жодного входу. Навіть жодного натяку на тунель печери.

       – Цікаво, – вимовив наче сам до себе Морозенко. – Як ми потрапимо до печери?

       – Що трапилося, Вікторе? – запитав біолога Зиремпа.

       – Не видно жодного входу до печери.

       – Як це? – спелеолог роззирнувся довкола себе. – Що?! Як це може бути?!

       – Це я у тебе хочу запитати. Ти ж спелеолог!

       Як спелеолог Михайло побував на багатьох планетах. Йому довелося обстежити усі планети Сонячної системи, після чого його почали посилати не тільки за межі системи, але і за межі Чумацького Шляху. Він побував на багатьох планетах, але такого ще не бачив.

      – Так. Я спелеолог. – чи то насправді, чи то роблячи вигляд, що образився на слова товариша, відповів Зиремпа. – Але, ти знаєш, такого ще не бачив.

       – Що там у вас відбувається? – почули астронавти голос Павлюка по рації.

       – Як це вам сказати… – почав говорити Зиремпа.

       – А як є, так і говори!

       – Печера закрита. – сказав спелеолог.

       – Як це? – не зрозумів Максимович.

       – А так і є. Нема жодної печери із ходом усередину!

       Судячи з інтонації, якою говорив Михайло, було зрозуміло, що цього разу експедиція може зірватися. Проте, цього із астронавтів не хотів.

       – А вийти на гору можливість є? – запитала Мухамедшина.

       – Так. – відповів Вавилов. – Крутий та пологий – хоча і не зовсім - спуски.

       – Спробуйте видертись на гору і подивіться що там коїться. – сказала командир «Зоряного скорохода».

       – Вас зрозумів! – відповів Вавилов, і показав товаришам, що буде підйом на вершину.

       Коли сеанс зв’язку завершився, Вавилов сказав:

       – Ми піднімемося нагору і подивимося що там коїться.

       Не говорячи жодного слова, Зиремпа витягнув мотузку і міцно прив’язав її до одного із велетенських кругляків, які лежали біля підніжжя.

       – Готово! – нарешті вигукнув спелеолог. – Можна починати підйом.

      Першим почав підніматися Михайло. За ним усі решта. Коли останній астронавт був вже на вершині, усі поглянули униз. З того місця де зараз перебували астронавти можна було побачити майже пів планети. Як і припускалося, майже уся поверхня планети була вкрита горами.

       – Куди не подивися, – сказав дивлячись униз Вавилов, – одні гори. Цілком можливо, що сюди ми взагалі даремне прилетіли.

       – Чому ти так вважаєш? – запитав силовик.

       – Тут же навіть пристойного майданчика нема щоб бодай один будинок побудувати. І потім, я не впевнений, що планета заселена.

       – А прилади? – запитав Морозенко. – Вони показували що планету заселено.

       – Не забувай що це техніка. А техніка так само як і людина може помилятися.

       – Гаразд. – втрутився у розмову Бещук. – Нам час розпочинати дослідження вершини. Хтось хотів дізнатися про мешканців планети? – запитав силовик, дивлячись на Морозенка.

       – А я і не відмовляюся від своїх намірів. – відповів біолог, і присів щоб узяти грунт для аналізу.

 – Все. Можна йти далі. – сказав Віктор, піднімаючись із почіпок, і повільно пішов уперед, а за ним пішли решта.