Розділ 15

       Щоб перебувати у нормі і чути про що можливо розкажуть мешканці планети, які перебували на борту «Сонячного сяйва» та «Зоряного скорохода» долетіли до одного з майданчиків. Аби не летіти далеко, заздалегідь було обрано перший майданчик.

       Коли літальні апарати із символікою на борту здійснили посадку, вони почали слідкувати за тим що відбувається з тими, хто перебував у них на космольотах. Усі місцеві мешканці поводили себе точнісінько так, як звичайні люди. Складалося враження, що нічого з ними і не трапилося. Судячи з їхньої реакції, стало зрозуміло, що вони впізнали місце куди їх привезли астронавти. Дивлячись на їх обличчя, було зрозуміло, що вони щось згадали і хочуть розповісти.

       – Хто у вас керівник експедиції? – запитав чоловік, який сидів поруч Вавилова.

       – У нас два керівника. – відповів Вавилов. – Вам до кого?

       – Як це? – не зрозумів чоловік. – Два начальника експедиції?

       – Так – відповів Павлюк. – Ви з одним із них розмовляєте. Мене звати Павлюк Петро Анатолійович. А ви перебуваєте на космольоті «Сонячне сяйво». Ми прилетіли сюди із Сонячної системи.

       – Сонячна система. – повторив чоловік. – Це наша Батьківщина. – Ми – це не всі. А де решта? І чому якщо ви кажете, що ви із Сонячної системи, то у вас космоліт тих, хто сюди прилітає?

       – Не хвилюйтеся. – відповів Павлюк. – Так сталося, що літальний апарат на якому я сюди прилетів разом з командою саме вони і підбили. Ось і довелося одного разу тих, хто сюди прилетів нам вбити, і пересісти на їхній космоліт. Ось і все. А усі ваші перебувають у наших колег на «Зоряному скороході». Це ще один космоліт із Сонячної системи.

       – Давайте перейдемо на той космоліт? – запропонував співрозмовник Павлюка.

       – Гаразд. – погодився Петро. Потім сказав у рацію: – Ми йдемо до вас.

       – Ми чули. – відповів Максимович. – Заходьте.

       За дві незалежні хвилини усі перейшли на «Зоряний скороход».

       – Це решта наших товаришів. – представив Павлюк колег, коли вони зайшли на борт «Зоряного скорохода».

       Усі почали знайомити один з одним ближче.

       – Значить, – сказав Юрій Новохатський. Саме так звали чоловіка, який і вів переговори. – ви прочитали повідомлення у системі Космонет про те, що тут відбувається.

       Павлюк кивнув на знак згоди.

       – А хто це прилітає без пізнавальних знаків? – запитала Вікендорф.

       – Із сусідньої системи. Саме вони щось з нами вчинили, що ми зараз у такому стані.

       – А чому вони з вами це зробили? – у свою чергу запитала Бахоріна.

       – Вони дізналися про те, що на нашій планеті є портал часу. – відповіла жінка, яка сиділа поруч з чоловіком. – Власне ось це місце, де ми з вами зараз і перебуваємо.

       – У нас була саме така гіпотеза. – відповіла Бахоріна. – Проте ми не були до кінця у цьому впевнені.

       – Дарма. Якби ви це прийняли за основу, ви не помилилися б. Доречи, ви вже знаєте як він влаштований?

       – Так. – відповіла Вікендорф. – Ми щойно закінчили дослідження.

       – У нас буде до вас прохання. Використайте його таким чином, щоб якось зупинити тих, хто сюди прилітає.

       – Прилітав. – виправив чоловіка Самойлов.

       – Як вам вдалося зробити так, щоб вони не прилітали?

       – Ми знаємо їхні плани. – відповів Самйолов. – Тому їм сказали, що якщо вони прилетять, то ми розповімо усім про їхні плани.

       Весь цей час Вавилов та Гаркавенко переглядали інформацію, яка міститься у системі Космонет.

       – Є новини! – вигукнула Гаркавенко.

       – Іро, що трапилося? – запитав Павлюк. Він підійшов до зв’язківців.

       – Що це? – запитав Петро.

       – Зрозуміло що. – відповів Євген. – Це – наклеп. Наклеп на нас з вами.

       У системі Космонет було розміщене наступне повідомлення:

       «Усім мешканцям Всесвіту! У системі Тукана на планеті Ріатла відкрито портал інтелекту. Люди із Сонячної системи, які туди полетіли, захопили цей портал, аби мати змогу заволодіти Всесвітом!»

       – У нас неприємності… – сказав Максимович.                                

– Ми вас не залишимо! – вигукнув Павлюк. – А зараз – усі по місцях! Ми маємо довести, що це не так.