Розділ 12

       Команда кинулася по своїх місцях. З отриманням нової інформації ентузіазм повернувся до більшості її членів.

       Поступово знижуючи орбіту свого польоту навколо планети, Андрій розумів, що від його професіоналізму зараз залежить життя усієї команди. І те, що Гавриленко теж входить до її складу, – його поки не цікавило. Власенко намагався рівнятися на начальника експедиції та його помічника Абдуліна. Тому Андрій не хотів зробити жодної помилки. Подяка начальника експедиції була для нього вищою нагородою.

       Андрій Власенко народився на Венері – другій планеті Сонячної системи. Вивчився на пілота в Університеті космічного флоту планети Земля. І зараз вважав, що самим більшим його досягненням було включення саме його – не землянина, − до складу дослідницької експедиції. Сварка з Гавриленком трохи охолодила його впевненість у власні сили, точніше, у власну психологічну компетентність у замкненому середовищі, яким є космоліт «Сонячне сяйво».

       І все ж напруга під час посадки давала про себе знати.                    Абдулін про всяк випадок потурбувався про те, щоб у момент, коли уся відповідальність за команду ляже на Власенка, у рубці не було Гавриленка, аби зайвий раз не турбувати у цей момент Андрія.

       І правильно зробив.

       – А де ця «жаба»? – запитав Андрій, маючи на увазі Миколу.

       – Зайнятий. – відповів Абдулін. – Він готує з Олегом два всюдихідні «дослідники», сподіваючись на те, що можливо, хоча б вони візьмуть ґрунт для аналізу. Адже там лазерні ножі – їм вже ґрунт покориться.

       – Гм! – тільки і відповів Андрій.

       Абдулін вирішив більше не чіпати Андрія. Ішла стадія приземлення, якщо це слово у даному випадку доречне. Точніше було б сказати «припланечування», тому, що про планету астронавти ще нічого конкретного не знали, окрім її назви.

       – Петре, – сказав Абдулін, звертаючись до начальника експедиції.

       Він був давнім товаришем начальника експедиції, тому дозволяв собі інколи звертатися до нього тільки на ім’я.

       – Що? – відізвався Павлюк.

       – Я хочу бути на капсулі.

       – Навіщо?

       – У мене є одне припущення. Я хочу його перевірити.

       – Припущення стосовно дослідження планети, чи стосовно того, що тут коїться? – запитав начальник експедиції.

       – Стосовно дослідження планети.

– На космольоті ти цього зробити не можеш?

       – Ні. На капсулі буде більше шансів.

       – Гаразд. А кого ти хочеш узяти у команду?

       – Ну, я так розумію, що нам потрібно буде облетіти планету, і скласти її карту.                                                                                      

       − Так. – відповів Павлюк.

− А коли так, то мені знадобиться картограф. Також мені потрібен інженер-технік. Поки «Сонячне сяйво» стоятиме, технік більше знадобиться на капсулі. Ще візьму кліматолога, бо не відомо, який на планеті клімат.

       – Гаразд. Дозвіл даю. Тільки на планеті обережно.

       – Так, звичайно!

       – Ось є гарний майданчик для посадки! – перебивши їхню розмову, сказав Андрій.

       Начальник експедиції і кліматолог поглянули униз, і Павлюк сказав:

       – Сідай!

       Посадка пройшла досить вдало.                                                     

Після приземлення уся команда кинулася до ілюмінаторів, аби подивитися, де вони здійснили посадку.