Йшли мовчки. Ніхто не наважувався порушити тишу, яка панувала у коридорах космольота. Чутно було лише їхні кроки. Було відчуття, що зараз щось трапиться. Усі були на варті.
Дійшовши до рупки, астронавти помітили, що щось лежить на підлозі. Мовчки Шнипір дав сигнал зупинитися. Олександр обережно підійшов до предмета.
Що це? – запитав Олександра упівголоса хтось із стоявших позаду жінок.
Те – відповів Олександр – заради чого ми тут. Це залишки когось з членів екіпажу «Альграба».
Він говорив пошепки, але не дивлячись на це, усі чули кожне вимовлене ним слово. На обличчях решти не здригнувся жоден мускул. Навіть жінки залишалися непохитними.
Хоч щось ми знайшли, – сказав Шнипір.
Когось. – Виправив його Лєлєсніков. – Залишається з’ясувати, кого.
Значить так. – сказав Шнипір. – Яніта Кудінова нехай поки з’ясує, кому належать залишки. Я з Лєлєсніковим пройдусь, і подивлюсь, чи нема поблизу нічого такого, що могло б стати причиною загибелі наших колег. – Трохи помовчавши, додав: Треба перевірити, у якому стані прилади. Цім займуться Валентина Борищак та Сергій Джулін. Усім решті повернутися на «Королеву Сонця».
Поки Шнипір віддавав накази, Лєлєсніков відкрив чергові двері. На превеликий жаль, за ними нічого не виявилося. Тобто, виявилася дірка, розмірами, майже, з каюту, крізь яку можна було без перешкод спостерігати пейзаж сьомого порту Ар-Сі. Зрозумівши, що більше на космольоті дивитися ні на що, Лєлєсніков та Шнипір разом з командою пішли до каюти Михайла Гаркавенка.
У каюті усе було так, як і тоді, коли вони зайшли сюди вперше. На столі лежали диктофон та пірометр.
Олександр Глазков підійшов, і увімкнув диктофон.
Знову пролунав голос Михайла Гаркавенка. Але, як і минулого разу, ніхто не зрозумів, що він намагався сказати.
Схоже на те, – сказав Глазков, двічі поспіль прослухавши запис, – що Михайло щось не договорює.
Можливо, йому щось або хтось завадив зробити запис до кінця? – висловив припущення Лєлєсніков.
Цієї миті по рації пролунав голос Михайла Зємцова: Ми знайшли якусь книгу12. Щось старе. Я б навіть сказав, реліквія.
Зараз підійде Костянтин. – відповів йому Шнипір, показуючи Кузнєцову, що він іде з ним. – Михайле, а ти де? – запитав він, розуміючи, що не знає, куди йому йти.
Я у кінці коридору, напроти радіорубки.
Як ти там опинився?
Я пішов з Сергієм та Валентиною.
Ти порушив наказ!
Але ж, нічого не трапилося!
Твоє щастя!
У мене є ідея – сказав Кузнєцов Шнипіру.
Яка? – запитав той, вимикаючи рацію.
Я хочу спробувати перемикнути швидкість обертання плівки.
Ти гадаєш, це допоможе?
Але, спробувати треба… - сказав Кузнєцов, і відразу розкрутив диктофон. Він перемикнув регулятор на більш повільну швидкість, але це ні до чого не призвело. Як і раніше, не можна було розібрати, що говорить Гаркавенко. При цьому звучання стало ще гіршим. Костянтин повернув перемикач у вихідне положення, перемотав плівку, і увімкнувши прилад, приклав його до самісінького вуха. Кузнєцов затамував подих, і показав усім, щоб мовчали. Очі Костянтина потихеньку округлювалися. А потім він рвучко зиркнув на Шнипіра. Ще не закрутивши диктофон, він підкрутив внутрішній регулятор на саму велику гучність. Було чутно погано, але зрозуміло. На фоні неймовірних перешкод, які можна було розпізнати як гуркіт металу та крики, голос Гордієнка говорив: «Забирайтеся звідси. Не наражайте себе на небезпеку. Ми знайшли...» На цьому запис обривався...
Усі мовчали заціпенівши. Не вимкнутий диктофон шипів та тріщав у повній тиші каюти. За кілька хвилин, наче вийшовши з цього стану, Кузнєцов вимкнув диктофон, і ледь чутним голосом сказав:
Мені здається, треба звідси йти. Нас попереджають про якусь небезпеку…
Ми не полетимо звідси доти, доки не з’ясуємо, що сталося з «Альграбом» – сказав Шнипір, хоча від попередження Гаркавенка у нього самого ток пробіг спиною. Потім він звернувся до Кузнєцова: — Припиніть паніку! Підіть, краще, подивіться, що там знайшов Михайло.
Кузнєцов вийшов з каюти. Йому назустріч швидким кроком йшла Олена Пошивана.
Шнипір тут? – запитала вона.
Кузнєцов кивнув, і пішов долі.
Жінка увійшла до каюти.
Що показали дослідження? – запитав Шнипір, побачивши Пошивану.
Та лише відмахнулася.
* * * * * * * * * * * *
Тим часом Кузнєцов пройшов уздовж коридора до радіорубки, і підійшовши до дверей, прислухався. Його насторожило те, що у каюті повинно було знаходитися троє астронавтів, але там було тихо. Пролунали кроки. Кузнєцов озирнувся. Коридором тихо йшла Марія Ільїнська.
Що там? – пошепки запитала вона.
Здається, там нікого нема. – Відповів їй Костянтин.
Вони перезирнулися між собою, і зробили ще один крок уперед. Двері від’їхали убік. Це була точнісінько така ж каюта, як і каюта начальника експедиції.
Кожен чимось був зайнятий. Муха та Войтович, сидячи поруч бутирометра простежували той шлях, що пройшов космоліт Гаркавенка. Прилади усі були увімкнені. Космоліт був готовий до продовження польоту, але він стояв на місці.
Кузнєцов роззирнувся довкола себе, і лише зараз він побачив ту саму книгу, про яку говорив Михайло Зємцов. Вона була середніх розмірів, але як помітив Кузнєцов, за обсягом у ній було не менше чи принаймні 1500 сторінок. Гарно оформлена обкладинка привертала увагу як Кузнєцова, так і дівчини яка стояла поруч нього. Книга була червоного кольору обведена жовтою смужкою по краях. У центрі золотими літерами щось було написано. Напис складався з трьох слів, і що більш за все кидалося у вічі, так це те, що книга, як це прийнято, не має автора.
Нарешті, трохи відірвавшись від роботи, увійшовши помітив Михайло Зємцов, і підкликав жестом до себе.
Підійшовши до Зємцова, Кузнєцов мигцем поглянув на книгу, потім запитав:
Де ви це знайшли?
Тут, на цьому місці. – відповів Зємцов, беручи книгу
до рук. – Що саме цікаво, так це те, що тут нема автора.
Так – відповів Кузнєцов, беручи книгу з рук Зємцова. – Я це помітив. Вам не здається це дивним?
Дивним? Ні скільки! – відповіла Марія Ільїнська. –
Те, що книга не має автора, це можна пояснити безліччю версій. Мене більше цікавить інше: що це за книга, і як вона тут опинилася.
Зараз подивимося – відповів Кузнєцов, і відкривши книгу, почав мигцем продивлятися сторінки.
Решта астронавтів сиділи у кріслах, уважно прислухаючись до кожного прочитаного слова.