Розділ 8

    Не доходячи до входу у приміщення середнього розміру, Зарубін побачив Марнера і Плошвара. Вони очікували його прильоту. Марнер жестом відпустив Ієгову, і попрямував назустріч вченому із Землі.

    -Доброго дня, Анатолію Сергійовичу. – привітався Марнер із Зарубіним. – Тепер я і Плошвар будемо супроводжувати вас далі.

    -А хто цей Ієгова? – запитав Зарубін.

    -А що, Токіо не відрекомендувався до кінця?

    -Відрекомендувався, але…

    Зарубін не договорив, тому, що вони підійшли до ліфта і велетенські двері провалилися у шахту. Марнер натиснув кнопку верхнього поверху і ліфт повільно поплив угору.

    -Ви хочете сказати – продовжив Марнер думку Зарубіна – що Токіо не сказав, як він потрапив на Охму-5?

    -Саме це я і хочу сказати. – відповів землянин.

    Ліфт зупинився і Зарубін у супроводі Марнера і Плошвара знову пішов вузьким коридором.

    -Батьки Токіо вихідці з планети Догілен. Планета має свій уряд та свої закони. Коли Токіо було шість місяців, його батьки переселилися на охму-5. Ось так він став громадянином нашої планети і вже рік служить в армії Його Світлості.

    Звернувши за ріг, вони опинилися поруч стіни. Тільки вони підійшли ближче Зарубін побачив табличку, на якій був напис незрозумілою для нього мовою. Зарубін вже знав трохи місцеву мову, але не дивлячись на це потребував допомоги.

    -Кхан Харі Харлоу. – у пів голоса переклав напис на дверях Джастін Марнер.

    За дверима Кхана загорілася зелена лампочка, яка сигналізувала, що відвідувачів немає. З того боку, де стояли Марнер, Плошвар та Зарубін загорівся точнісінько такий само вогник.

    -Ну – у пів голоса звернувся до своїх товаришів Зарубін – побажайте мені удачі.

    Марнер та Плошвар постукали Зарубіна по-дружньому по плечу.

    Підійшовши ближче до дверей, Зарубін витер піт який виступив у нього на чолі. Двері провалилися у шахту, і вчений з третьої планети опинився у велетенському кабінеті, здебільшого схожому на офіс.

    Поруч вікна спиною до Зарубіна сидів молодий, високий чоловік на вигляд двадцяти п’яти-тридцяти років. Струнка постава, розправлені плечі… Зарубін відразу визначив, що чоловік, який зараз є Кханом Охми-5свого часу теж служив у лавах збройних сил Його Світлості.

    -Це, ви Анатолій Сергійович Зарубін? – продовжуючи стояти спиною до увійшовшого запитав керівник планети.

    -Так, Ваша Світлосте.

    Кхан озирнувся, і на власні очі побачив того, про кого йому так багато розповідали і про кого йому доводилося читати.

    -Ви проходьте, сідайте. – запропонував увійшовшому керівник.

    Зарубін мовчки пройшов кабінетом і сів на найближчий стілець. Він знову відчув як по його обличчю покотився холодний піт.

    -Ви не хвилюйтеся, Анатолію Сергійовичу. – почав заспокоювати землянина Кхан. – Я викликав вас поговорити. Ось і все. Вважатимемо, що це у нас з вами неофіційна дружня зустріч.

    Поки Кхан говорив, Зарубін продовжував витирати піт який виступав на чолі. Нарешті Зарубін почав заспокоюватися, а коли повністю заспокоївся, казав:

    -Я вас слухаю, Ваша Світлосте.

    -Ви моє повідомлення отримали?

    Зарубін дістав із внутрішньої кишені невеликий аркуш паперу червоного коліру і простягнув його Кханові.

    Мигцем поглянувши на аркуш, Кхан повернув його Зарубіну зі словами:

    -У нас на Охмі-5 дуже багато говорили по місцевому телебаченню про те, що на Землі розроблено проект космольота яким можна керувати за допомогою думок. І проект розроблено вами. Це правда?

    -Так, Ваша Світлосте. Це так. І автор проекту я.

    -Як давно з’явилася ідея такого проекту?

    -Враховуючи той час коли я тут, шість років за земним літочисленням.

    -Можна поглянути на проект?

    Зарубін дістав з портфеля кілька аркушів паперу і розклав їх на столі. На папері було нанесено кілька креслень, які у недалекому майбутньому земляни пустять у серійне виробництво.

    Кхан і Зарубін схилилися над паперами, і поки вчений із Землі показував і розповідав, керівник планети уважно слухав.

    Нарешті Кхан сказав:

    -Не будьте скромним! Але тут тільки і говорять, що про вашу розробку.

    -Ну, гаразд, гаразд. – засміявся землянин. – І що ви пропонуєте?

    -Залишайтеся у нас. Реалізуєте проект і… І взагалі, залишайтеся у нас жити, на нашій планеті!

    -Ні, дякую. Я хочу повернутися на свою планету.

    -А як ви відноситеся до того, що купити у вас креслення, технологію та ліцензію на будівництво космольота?

    -Ні, я не згоден.

    -Тоді, можливо, обміняємося? – зробив останню спробу Кхан.

    -Обмінятися? – перепитав Зарубін.

    -У нас у системі є планета земної групи яка до цього часу не заселена. Планета Леазот.

    -Так, я щось чув про цю планету. Здається, вона досліджена, але не заселена.

    -Вірно. – відповів Кхан. – Ну, то що? Можливий такий обмін?

    -Гадаю, що так.

    -У такому разі, підпишіть папери.

    Кхан подав вченому із Землі два документи у двох екземплярах. Один з них вже підписаний Кханом Охми-5, який свідчив про передачу планети Леазот керівництвом системи Блакитного Місяця керівництву Сонячної системи. Другий документ зобов’язував Зарубіна побудувати космоліт за його проектом тут, на Охмі-5.

    Після обміну документами і рукостисканнями, Зарубін залишив резиденцію Кхана і опинився серед своїх друзів.

    -Ну, про що ви з Кханом розмовляли? – поцікавився Марнер.

    -Я будую тут космоліт, а Сонячній системі дарують планету.

    Марнер і Плошвар по черзі потиснули Зарубіну руку, привітавши його з успіхом і попрямували назад до планетольота, який очікував їх унизу.