– Всі у зборі? – спитала Артем’єва, коли вся команда зібралася у кают-компанії.

– Здається, так. – відповів другий пілот Дмитро.

– Здається, чи так? – перепитала Галина Василівна.

– Немає лише Василя. – сказала цитолог Ковальська Тетяна. – Він зараз принесе матеріали по місцевому ґрунту.

– Гаразд. Тоді почнемо. – сказала Галина Василівна.

– І Олесі. – сказав Борис. – вона теж зараз буде.

– Гаразд. – відповіла вона. – Перше, що потрібно зробити – це встановити цілодобове спостереження за околицями нашого корабля. У цей графік увійдуть дев’ятнадцять чоловік.

– А чому дев’ятнадцять? – раптом спитав біолог Зелінський Олександр, перебиваючи Галину.

– Не швидкуйте, дайте договорити! – перебив його соціолог-лінгвіст Геннадій.

Артем’єва дочекалася, коли ці двоє якось вгамуються і продовжила:

– Дев’ятнадцять чоловік тому, що в нас двадцять чотири людини. Я та капітан корабля й так майже весь час будемо спостерігати за всім що коїться. Ще троє, і це друге питання, повинні будуть спуститися шатлом на планету. Ще є питання?

– Так... – сказав стереофотограф Володимир. – Хто буде у шатлі?

– Саме це ми зараз і визначимо. Тут, – Артем’єва дістала зі стола маленьку коробочку, – двадцять два листочка. На трьох з них стоїть хрестик. Розповідати що з цим роботи я думаю не потрібно.

– Ні не потрібно. – сказав Дмитро. – можна без хрестика. Я полечу. Хтось же ж повинен керувати шатлом?

– Ну, шатлом у нас кожен другий може керувати... Та, якщо ти дійсно хочеш, то так тому й бути. Тоді перший хрестик, який комусь попаде дає змогу попитати щастя ще раз.

– Я перший! – сказав Сергій та витягнув перший листочок. Розгорнувши його він розчаровано сказав.. – Пусто...

– Тепер я! – сказав Крошка. Та й в нього було пусто.

– Я! Я! – всі по черзі почали витягуватись листочки.

– Є! – раптом закричав Олександр. – Я лечу!

– Ні! – закричали інші, – це перший хрестик, він не рахується. Він для Дмитра.

– Гаразд... – не одразу здався Олександр. – Тоді я ще тягну.

– Тягни! –  крикнув йому хтось. І він потяг.

– Хрестик! – заволав Олександр. – Я лечу, і ось вам! – він показав, що в руках у нього два листочка з хрестиками.

– Ти знав як вони виглядають! – жартуючи сказала Діана, корабельний психолог.

– Так, звісно! – відповів також жартуючи Олександр.

– Залишилось два листочки! – оголосила Артем’єва. – Хто ще не тягнув?

– Так Василя ж Олесею немає! – нагадала Юлія.

– Тоді вже й так ясно, що хтось з них... – сказала Артем’єва.

– Але хто? – спитала мікробіолог Наталія.

– А ось і Василь – оповістив всіх Геннадій і підхопивши у руки коробочку сказав йому, – Тягни.

– Що це? – спитав Василь, поклавши два папірці на стіл.

– Ти просто тягни. – сказала Юлія. – Потім розповімо.

– Гаразд. – не розуміючи, що коїться, сказав Василь і витяг листочок. Він був пустий.

В кают-компанії роздався дружний регіт.

– Оце так! – сміючись сказала Артем’єва.

– “І останні будуть першими” – процитував Олександр вірш з Біблії, зрозумівши, що полетить у шатлі з Дмитром і Олесею.

В кают-компанію увійшла Олеся. Не розуміючи чому усі сміються і що тут взагалі коїться, вона сказала:

– Вибачте, що я затрималась... А що трапилось?

– На, це тобі! – Олександр протяг їй коробочку із останнім листочком. – Тягни. – і вона потягла.

– Хрестик... – тихо сказала вона, коли розгорнула листочок.

– Ми летімо у шатлі. – сказав Дмитро, підходячи до неї.

– Тобто? – не зрозуміла Олеся.

– Я, ти і Олександр летімо у шатлі, щоб визначити фізичні і хімічні параметри планети.

– Але ж я картограф... – знову не зрозуміла Олеся.

– А я пілот. – сказав Дмитро, сміючись.

У кают-компанії стояв шум і тому Галина Василівна голосно сказала:

– Тиша! Я прошу тиші! – трохи почекавши вона продовжила. – Команді шатла залишитись, всі інші можете йти. Амосова Марина з цієї хвилини заступає на спостереження. З графіком спостережень ви можете ознайомитись через годину.

Усі побрели до виходу з кают-компанії.

Олександр, Дмитро і Олеся залишились.

– Вам, виходячи із специфіки вашого фаху, треба буде, по-перше, скласти карту планети. По-друге – знайти зразки тварин, придатних до їжі, визначити місця їх перебування на карті. І по-третє – знайти місця з питною водою на всяк випадок. Все зрозуміло?

– Так... – відповів за всіх Олександр.

– І ще, найголовніше завдання: якщо вірити тому що написав Тодес Каспаро, то найголовнішим вашим завданням буде, хм... не посваритися, знаходячись на планеті.

– Тобто створити умови радості. – красномовно ствердив Дмитро.

– Щось на зразок... – відповіла йому Артем’єва. – У вас є десять хвилин, щоб перевірити обладнання шатла і зібрати речі для досліду і всю свою екіпіровку. Бажаю успіху! – сказала вона і пішла з кают-компанії.

Трійця дослідників зосталися у кают-компанії. Десь з півхвилини вони просто мовчки дивилися друг на друга.

– Ми повинні не посваритися... – вивів результат Дмитро.

– Так... – сказала Олеся. – Тому давайте зараз підемо збирати всю нашу дослідницьку екіпіровку.

– Зустрічаємось на шатлі через три хвилини. – скомандував Олександр.

Всі разом направились до виходу з кают-компанії.