З моменту старту минуло 3 незалежні дні.
За цей час астронавти подолали половину шляху. Вони пролетіли такі утворення, як Асконь, Вайдемоса, Векса Генезіса, Двох Сонць, Древнього Сиція та інші.
Віктор Токарєв продовжував відстежувати шлях, який пролетів космоліт, і наносити його на карту. Він вже склав декілька карт тих систем, якими вони пролетіли.
До кінця третього незалежного дня космоліт з експедицією на борту підлітав до кордону системи Суіртон.
– Підлітаємо до системи Суіртон. – повідомив Павлюк. – Ще дві системи, і ми на місці.
– Прямо за курсом… – почав говорити Токарєв, але не договорив.
Наступної миті космоліт об щось вдарився з неймовірною силою.
– Що це?! – вигукнув начальник експедиції.
– Велетенський астероїд. – ледь чути відповів астронавігатор.
– Негайно здійснити аварійну посадку! – скомандував Павлюк.
– До найближчої планети… – почав говорити Власенко.
– До біса відстань! – вигукнув Петро Анатолійович. Потім наказав пілотові: – Сідай на найближчу планету!
Власенко спрямував космоліт на планету, яка знаходилася ліворуч від астронавтів.
– Що трапилося? – вже спокійно запитав начальник експедиції звертаючись до астронавігатора.
– Я хотів попередити про небезпеку, – відповів Віктор Андрійович. – але не встиг. Цієї миті космоліт на щось наштовхнувся.
– Це астероїд. – відповів Антон Бабенко, який узявся ремонтувати космоліт.
– Які його розміри? – запитав Павлюк.
– «Зернятко» діаметром чотири метри. Тут, у космосі таких не одна сотня тисяч. Ось, на один із таких ми і наштовхнулися.
– Скільки тобі треба часу, щоб залагодити діру? – запитав Павлюк.
– Про час я не беруся говорити, але намагатимусь відремонтувати швидко.
– Схоже на те, − мовив начальник експедиції – що наша місія приречена на провал.
– Скільки у нас часу? – запитав Бабенко.
– Один незалежний день. – відповів начальник експедиції.
– Маємо встигнути. – мовив інженер-технік.
– Мусимо.
Власенко підійшов до Павлюка.
– Коли полетимо далі? – запитав пілот.
– Не знаю. – зітхнувши відповів Петро Анатолійович.
– Дозвольте обстежити цю планету. – попросив дозволу Пугачов.
– А що це за планета?
– Здається, вона безлюдна. – висловив припущення картограф.
– Це, точно?
– Гадаю, що так.
– Так, ви гадаєте, чи це точно?
– Не знаю… – опустивши очі долу мовив Пугачов. – Але, якщо облетіти планету, то можна дізнатися.
– Гаразд. Кого ви візьмете із собою?
– Нам лише облетіти навколо планети та з’ясувати, чи вона населена і все. А значить, нам потрібні астронавігатор та оператор відеоспостереження.
– Гаразд. Дозволяю. Тільки не довго, бо можливо Антон з хвилини на хвилину завершить ремонт і нам доведеться летіти далі.
– Гаразд. – відповів Олег.
Підійшов Токарєв.
– Вікторе, – мовив начальник експедиції – збирайся, і полетиш з Олегом та Петром. Хлопці хочуть облетіти планету, і скласти її карту. Відразу подивитеся, чи вона заселена.
Він кивнув, і усі утрьох попрямували у бік космольота.
Підійшовши до літального апарату, вони побачили, що інженер-технік ще вовтузиться біля космольота.
– Ви куди зібралися? – запитав він, не підводячи очей.
– Вирішили облетіти планету. – відповів картограф.
– Тільки швидко, бо у мене уже майже все.
– Спробуємо… – відповів Петро.
Пугачов, Токарєв та Самойлов увійшли до космольота, і за кілька хвилин капсула з однойменною назвою вже піднялася над поверхнею планети.
Минуло 3 незалежні години.
Протягом цього часу команда капсули облетіла навколо планети, а Антон відремонтував колсмоліт.
– Ну, друзі – мовив Павлюк, коли усі були у зборі – нам час вирушати у дорогу. Потім звернувся до команди капсули – Що ви з’ясували?
– Планета, на якій ми знаходимося – почав доповідь Пугачов, – безлюдна. Тож незабаром її можна буде досконаліше вивчити і колонізувати.
– Про це поговоримо потім. – сказав начальник експедиції. – А зараз – усі по місцях!
Коли члени команди зайняли свої місцях, Павлюк дав команду на зліт, і космоліт продовжив свій політ.