Розділ 12

       Доба, що відділяла команду «Нової надії» від моменту старту, промайнула досить швидко.

       Наступного дня, – у суботу, 1 липня 2158 року, – із самого ранку не дивлячись на те, що крапав дощ, а температура повітря складала лише від +10 до +15ºС, на космодромі у Борисполі зібралися як астронавти, чий космоліт за кілька годин відірветься від поверхні планети, і вийшовши у відкритий космос, візьме курс різними утвореннями аби визначити те, де можна провести випробування, так і ті, хто прилетів на Землю, щоб провести команду космольоту. Серед запрошених були керівники усіх планет Сонячної системи.

       Старт намічено на 11:45 за Гринвічем.

       На злітно-посадочній смузі, яка розташована за триста метрів від головного приміщення космодрому, стояв не так давно збудований космоліт у формі конуса. Це одна із останніх розробок конструкторського бюро АКБ імені Антонова міста Дніпропетровська. На його борту велетенськими літерами була виведена назва «НОВА НАДІЯ». Конус був великих розмірів до декількох десятків метрів заввишки і у діаметрі.

       Йшли останні приготування. В останнє перед стартом перевірялася працездатність усіх систем: від системи зв’язку до системи радарних і ракетних установок.                                                                              

Було чути голос начальника експедиції, який час від часу називав прилади або установки, і йому відповідав той, хто був відповідальний за роботу тих або інших приладів на борту.

– Система навігації в порядку! – сказав начальник експедиції сам собі, бо запитувати у самого себе як вона – безглуздо. Потім запитав:                

       – Зв'язок?

       – У нормі! – відгукнувся Євген Вавілов.

       – Радарні установки?

       – Теж! − Почувся голос Андрія Власенка, який сидів за штурвалом

       Павлюк продовжував запитувати про готовність.

       Поки йшла перевірка працездатності приладів, усі без винятку, – як ті, хто знаходився на космодромі, так і ті, хто спостерігав за тим, що там відбувалося за допомогою телестерео, – у незалежності від місця свого перебування, – усі затамувавши подих, слідкували за тими подіями, які відбуваються на території Бориспільського космодрому.

       Як і багато років до сьогоднішнього дня, у відкритий космос відправлялися експедиції від Сонячної системи. Усі вони були різноманітними за своїм характером: від військової розвідки до наукових та дослідницьких експедицій. Їх завдання були теж різноманітними: від розвідницьких операцій до пошуків цивілізацій та досліджень нововідкритих утворень Всесвіту.

       Екіпаж космольота «Нова надія» отримав статус дослідницького. І не дивлячись на те, що до його складу увійшли різні за віком і досвідом роботи у відкритому космосі астронавти, – у трьох з одинадцяти членів основної команди «Сонячного сяйва» окрім навчання у Школі Спеціального Призначення (ШСП) та інших школах, а також Університеті Космічного Флоту (УКФ) досвіду роботи у відкритому космосі нема. Петро Самолов, Олег Пугачов та Анатолій Давигора вперше вилітали за межі Сонячної Системи. Роки навчання у ШСП та УКФ а також в інших навчальних закладах, і були для молодих астронавтів досвідом роботи у відкритому космосі. Відзначимо, що де б не навчався молодий фахівець за тією професією, яку він обрав, після завершення навчання йому враховуються роки навчання, як термін роботи у відкритому космосі, після чого молодий фахівець влаштовується на роботу учбовим закладом, у якому навчався. Так ведеться протягом дев’яноста років – з травня 2094 року − Спочатку на Землі, а зараз і на решті планет Сонячної системи −, астронавти, на кого у даній експедиції покладено великі сподівання.

– Герметизація? – запитав Петро Павлюк.

– В нормі! – звітував Петро Абраменюк, що разом з Євгеном Вавиловим прибув на корабель лише за півгодини до відправки.

– Увімкнути двигуни! – у черговий раз віддав команду Петро Павлюк.

       Було чутно, як увімкнулися двигуни.

       – Двигуни увімкнено! – відізвався Андрій.                                   

– Усім загальна готовність! – скомандував начальник експедиції, та всі й так вже були готові.

       Коли було запущено двигуни, астронавти відчули, як космоліт почало трусити. Коли до старту залишилося сто п’ять секунд, труситися космоліт припинив, і «конус» стоячи на одному місці вже був готовий відірватися від поверхні планети, і відправитися у відкритий космос.

– Усі системи у порядку! – повідомив начальник експедиції Центр управління польотами. – Дозвольте розпочати відлік часу, що залишився до старту?

– Дозвіл даємо! – почули астронавти голос В’ячеслава Мурашевського, який був зв’язківцем у Центрі управління польотом. Його завданням було постійно тримати зв’язок з командою Новохатського.

       – Почати відлік часу, який залишився до старту! – віддав нову команду Петро Павлюк.

       – До старту залишилося п’ять хвилин! – почув він у відповідь.

       Як ті, хто перебував безпосередньо на космодромі, так і ті, хто спостерігав за тим, що відбувається за допомогою телестерео, усі їхні погляди були спрямовані у той бік, де знаходилася космоліт. Усі з тривогою та сподіваннями дивилися на корабель, який за декілька секунд відірветься від поверхні планети, і, залишивши межі Сонячної системи, і візьме курс на далеку, для усіх чужу систему, на планету, яка розташована за сотні світлових років від Землі та інших планет системи – рідних планет астронавтів, які вони залишаючи, знають і впевнені в одному: там, далеко від своїх домівок їх очікує небезпека, але щоб не трапилося, вони мають повернутися!

– До старту залишилося чотири з половиною хвилини!

       Здавалося що у всіх, хто спостерігав за стартом космольота, завмерло не тільки серце, але і зупинилося дихання. Не дивлячись на те, що ця експедиція вже не перша, за тим, що відбувалося на космодромі слідкували з тривогою, тим більше, що до складу команди увійшли усі без винятку молоді астронавти. Дехто з них вперше виходить у відкритий космос.

– До старту шістдесят секунд. – сказав Андрій, ледь чутно і продовжив вмикаючи всі прибори для навігації і пілотування. – п’ятдесят дев’ять, п’ятдесят вісім...

       Дивлячись на секундомір, Власенко продовжував відлік часу, який залишився до старту.

       – П’ятнадцять, чотирнадцять, тринадцять…

       Час, що залишався до старту завершувався.

       – П’ять, чотири, три, два, один! Старт!

       Космоліт відірвався від поверхні планети, і, облетівши космодром, наче говорячи присутнім «до побачення», узяв курс на південний схід.