Розділ 10

       Як побачив Муха, тут було лише кілька стилажів. Проте, усі вони містили інформацію з Новітньої історії людства.

       Дані про Нікола Тесла Муха знайшов на одному з них у самому центрі кімнати.

       Тут були дані починаючи з 1856 – року народження вченого, і закінчуючи 1943 – роком, коли припинило битися його серце.

       Переглядаючи матеріали, Олександр Йосипович дізнався багато цікавих фактів з життя вченого. Проте, він розумів, що ця інформація навряд чи знадобиться Лєлєснікову та його колегам.

       Муху зацікавили особисті листи, – як ті, які писав Тесла своїм колегам та друзям, так і ті, які отримував сам вчений. Також зацікавленість викликали результати кількох проектів, над якими працював серб.

       Переглядаючи ті матеріали, які є у наявності в Архіві, Муха натрапив на кілька креслень, які його зацікавили.

       Він почав ретельно їх вивчати. Проте, схеми ні про що вченому не говорили.

       – Я перепрошую. – звернувся Олександр Йосипович до Макартур.

       – Так. – відгукнулася жінка.

       – На скільки я розумію, це креслення, зроблені Тесла?

       – Так. Це креслення різних приладів. Вони стосуються і медицини, і науки.

       – Дякую.

       Муха продовжував переглядати матеріал який відноситься до 1908 року – того самого року, коли і сталося на території Росії у районі річки Підкамена Тунгуска явище, яке згодом назвали Тунгуською катастрофою. Тепер, шукаючи винахід серба, переглядаючи його листи, записи та ще деякі документи, які пов’язані з ім’ям Тесла, Муха починав розуміти, що у Росії ніякого метеорита не було і бути не могло.

       Муха знову звернувся до Макартур:

       – Лесі, можна Вас?

       – Так, я Вас слухаю.

       – З моменту, коли відбулися ті події, минуло двісті п’ятдесят років.

       – Саме так. Що Ви цим хочете сказати?

       – Не сказати, а запитати про те, чи не замовляв Тесла ніяких карт перед тим, як усе це трапилося?

       Жінка на якусь мить замислилася.

       – Так… – нарешті відповіла вона, переглянувши кілька записів. – Це було наприкінці тисяча дев’ятсот сьомого, на початку тисяча дев’ятсот восьмого року. Окрім цього, він ще замовляв детальні карти Центрального Сибіру.

       До цього моменту Муха почав сумніватися у тому, що катастрофу на території Росії міг викликати саме Тесла. Але почувши про те, що він замовляв детальні карти Центрального Сибіру, в Олександра Йосиповича вже не було жодних сумнівів у подіях 1908 року.

       – Дайте мені, будь ласка, карту Центрального Сибіру і глобус. – попросив Муха. Потім трохи подумав, і запитав: – А карти місцевості вже після подій тисяча дев’ятсот восьмого року, у вас є?

       – Є і така карта. – відповіла Макартур. – Але вона, якщо я не помиляюсь, не наша. Її склали фашисти, коли мали намір у сорокових роках двадцятого століття дослідити той район. Вам потрібна і ця карта?

       Муха кивнув.

       За кілька хвилин відчинилися двері, і зайшов юнак. Він швидко віддав карту і вийшов.

       Дивлячись на карту, яка лежала перед ним, Олександр Йосипович побачив, що дійсно, район, де усе і трапилося, мало заселений. Місцевість в основному була вкрита лісами. Проте, що могло викликати таку реакцію?

       – Дивно. – говорив сам до себе вчений. – Якби це був метеорит, то принаймні на одній із карт мав би бути позначений район його падіння. А я його тут не бачу…

       Він почав пильно вдивлятися у кожен клаптик однієї та іншої карт. Але нічого такого, що могло б вказувати на факт падіння саме метеорита, не було. Узявши глобус, і знайшовши Нью-Йорк, Муха встановив палець лівої руки на цьому меридіані, а правицею почав обертати кулястого. Меридіан, на якому знаходилося місто, де він зараз перебував, проходить тим само меридіаном, де і знаходиться район катастрофи на території Росії.

       – Так. З цим зрозуміло. – знову заговорив сам до себе Олександр Йосипович. – Залишається знайти сам пристрій, за допомогою якого Тесла усе це здійснив.

       Подякувавши за карти та глобус, Муха встав із-за столу, і підійшов до полиці на якій був вказаний рік: «1908». У самому її кінці стояло кілька коробок, з написом: «Особисті речі Ніколи Тесла».

       Здебільшого це були прилади, які він винайшов у період з 1890-х і до 1908 року. Не дивлячись на те, що ще протягом чотирьох років після подій, яким вже двісті п’ятдесят років, обладнання з яким працював серб перебувало у нього, і він таємно продовжував дослідження, вже у 1912 році майже усе обладнання було вивезене і подальша його доля не відома.

       Муха хотів запитати про долю обладнання, з яким працював Тесла, але не став цього робити, бо і так зрозуміло, хто і куди його вивіз.

       Він почав переглядати вміст скринь, які стояли на полицях. За кілька секунд пролунав глухий стук. Щось впало і вдарилося об підлогу. Поглянувши униз, Олександр Йосипович побачив металеву коробку невеликих розмірів. У ній щось знаходилося. Відкривши її, Муха побачив вузеньку плівку.

       – Що це за плівка? – запитав він, звертаючись до Лесі.

       – Це фільм, який розповідає про історію виникнення променів смерті які і винайшов Тесла. – відповіла дівчина.

       – Є можливість його якось переглянути?

       – Нажаль, у нас нема такої можливості. Фільм знятий на початку XX століття, а можливо, і раніше. Але у нас є кімната, де ви зможете його переробити у комп’ютерну версію.

       Тільки зараз Олександр Йосипович побачив кімнату, яку він не помітив, коли сюди потрапив. Це було приміщення площею у десять квадратних метрів, обставлене різноманітною технікою. З її допомогою можна було переробити подібну плівку після чого фільм був готовий для перегляду на комп’ютері чи іншому сучасному приладі. На одній із стін висів екран. Він слугував для перевірки щойно переробленого матеріалу.

       Переглядаючи фільм, Муха дізнався коли і за яких обставин була розпочата робота над створенням променів смерті. У кінці містився відеоматеріал, у якому давалося кілька креслень. Це були креслення того самого приладу, який і став «винуватцем» подій на території Росії 17(30) червня 1908 року

       – Ось вони. – прошепотів Муха, зупиняючи зображення, і вдивляючись у кожну деталь пристрою.

       – Як ви вважаєте, – звернувся у черговий раз Муха до Макалістер, – це креслення того самого пристрою, яким і скористався Тесла?

       Жінка підійшла ближче.

       – Так. – підтвердила вона. – Це ті самі креслення.

       Витягнувши фотоапарат, який Муха прихопив із собою, почав фотографувати, час від часу то запускаючи, то зупиняючи фільм.

       Коли усе було готово, Олександр Йосипович зв’язався з Лєлєсніковим, і сказав, що він із завданням впорався. Потім вчений зайшов до Шанахана, аби попрощатися.