Розділ 18

    Астронавти пішли у бік приміщення. Попереду йшли Петро Шнипір та Віктор Лєлєсніков, а за ними – решта. Їхні погляди були прикуті до приміщення, його форми. Усіх оточили похмурі думки, хоча вони намагалися не думати ні про що таке, що могло б бути пов’язано з духами планети. Те, що їм довелося пережити через цікавість та впертості Кузнєцова, про це вже ніхто з команди не думав (принаймні, її чоловіча половина), хоча, дехто із жінок залишалися наляканими тією пригодою, і усе ще не могли пробачити Кузнєцову того, що він зробив.

    Чим далі астронавти віддалялися від міста, тим ближче вони наближалися до Інституту, і тим чіткіше було видно його похмурі стіни, за якими причаїлася небезпека та невідомість.

    Нарешті астронавти увійшли на територію велетенського двору. Окрім приміщення Інституту, тут ще знаходилися декілька приміщень трохи нижчих. 

    Так, друзі – сказав Олександр Глазков – Судячи з усього, це одне із самих похмурих місць не лише на планеті, але, і у всьому Всесвіті. Все-таки, у місті мені якось спокійніше.

    Погляньте туди! – закричала Олена Пошивана, показуючи у бік Інституту.

    Усі подивилися у той бік, куди показувала Олена.

    Двері головного входу відчинилися, але, за ними нікого не виявилося.

    Почалося… Ї тільки і сказав Пашков.

    – Я ж казав, що вони нам самі відчинять. – сказав Кузнєцов.

    В очі Костянтинові холодно поглянула лікар зоряного флоту, але, нічого не сказала. У її очах Костянтин прочитав лише недовіру і підтвердження тих слів, які вона вже сказала на його адресу.

    Ну, якщо двері відкрилися – сказав Шнипір – давайте зайдемо, і подивимося, що коїться безпосередньо в Інституті. Адже ми заради цього сюди і прийшли.

      Начальник експедиції твердою ходою пішов у бік МОНІДа.