Розділ 19

       Зачекавши ще трохи, Павлюк дав команду, щоб відкрили люк. Коли його двері зникли у прорізі, астронавти побачили своїх товаришів.

       – Ура! – вигукнув Вавилов і кинувся із космольота на вулицю.

       За ним кинулися решта.

       – Ну, – нарешті звернувся тепер уже до усієї команди Павлюк, – заходьте до нашого нового космольота.

       – Де ви його узяли? – запитав Пугачов. Він вже почав ходити навколо літального апарату і роздивлятися нове придбання його товаришів.

       – А вони видно вирішили обміняти свій космоліт на космоліт із більш сучасним обладнанням! – почув Пугачов жіночий голос, який йому здався знайомим.

       – З вами Іра Гаркавенко?! – вигукнув він.

       – Так, – відповів Петро. – А ви що, знайомі?

       – Закінчували разом Університет космічного флоту.

       Олег забіг на космоліт. У кріслі сиділа дівчина. У ній він впізнав свою напарницю по УКФ.

       – Іро! – вигукнув картограф. – Ніколи не думав що ми побачимося знову.

       – Як бачиш, усе можливо. – відповіла вона, але при цьому не звільнивши рук із рук Олега.

       Потім Пугачов звернувся до Павлюка:

       – А де наша «Королева Сонця»?

       – Потонула. – коротко відповів Павлюк.

       – А що ви дізналися про планету? – у свою чергу запитав Власенко.

       Павлюк та Максимович розповіли усе: починаючи з того моменту коли стало зрозуміло, що зникла капсула, до того моменту, коли на планету прилетіла команда «Зоряного скорохода».

       – То виходить, – сказав Антон, – що коли ми летіли над планетою і за нами бігли місцеві мешканці, вони хотіли нас попросити про допомогу?

       – Виходить, що так. – відповів Максимович. – За нами вони теж бігли.

       – А що відомо про тих, хто прилітав сюди? – запитав Абраменюк.

       – Мені дещо вдалося дізнатися про них. – відповіла Мухамедшина.

Жінка помітила питливі погляди усіх членів експедиції.

       – Ті, з ким ми зараз маємо справу, – нарешті сказала Вікендорф, – це такі як ми з вами.

       – Що значить «такі, як ми з вами»? – не зрозуміла Бахоріна. – Поясніть.

      – А те і значить. Справа у тому, що це колишні вигнанці із Землі. Їх вигнали за те, що вони так би мовити «заробляли собі на хліб» тим, що грабували планетольоти які перевозили на інші планети Сонячної системи різноманітні вантажі: від зброї до продуктів харчування. І ось одного разу їх зловили. Але зловили яким чином? Допомогла випадковість. Одного разу перевозячи провізію на Плутон, зв’язківець побоюючись, що нема зв’язку із Землею, так само як і ти, Іро, намагався налаштуватися на хвилю Землі, і випадково натрапив на переговори під час яких обговорювався план захоплення літального апарату із Землі, який тоді щось переправляв. Що саме я не пам’ятаю. Тоді і було прийнято рішення спочатку керівництвом Землі, а потім і керівництвом Сонячної системи їх виселити за межі Сонячної системи. Проте, потім вирок було переглянуто, і було вирішено виселити їх не тільки за межі системи, але і за межі Чумацького Шляху. Ось цим і пояснюється поява у них то п’яти пальців як у людей, то менше, а то їх нема взагалі. На даний момент вони ще не завершили повністю мутацію.

       Вікендорф замовкла, даючи можливість членам команди обміркувати те, про що вона щойно розповіла.

– Не може бути! – вигукнув Давигора. – Це неймовірно!

       – Як бачиш, може бути – відповіла Вікендоф. – І цілком ймовірно.

       – Особисто я не знаю хто вони такі: колишні чи теперішні земляни, – сказала Світлана Копиль, – але я знаю одне: з ними покінчено і звільнено місцевих мешканців. А коли так, то нам час летіти додому.