Embedded Files
ТИТРИ
2184 рік.
На планету, у не так давно відкритій частині Метагалактики, було відряджено космічний дослідницький корабель «Антарес». Все було б нічого, та підлітаючи до планети, яку необхідно було дослідити, на кораблі починаються суперечки серед команди, при цьому, досліджуючи нововідкриту планету, їм доводиться стикнутися з непередбаченими ситуаціями. На межі провалу дослідницької операції на допомогу команді «Антареса» приходить дослідник-одинак, який волею випадку опинився неподалік.
На допомогу першій експедиції Земля відправляє другу на дослідницькому кораблі “Нова Надія”. Але й шатл з цього корабля теж потрапляє у неприємне становище – планета не хоче їх приймати... Звичайне завдання, дане команді шатлу, виявляється непростим, а з людським агресивним характером – майже нездійсненим!
Після тривалих випробувань в умовах нововідкритої планети команди космічних дослідницьких кораблів разом з дослідником-одинаком досліджують планету і їм стає зрозумілим, що вона розумна і їх боїться...
Знайдена командами кораблів гіпотеза допомагає врятувати життя всім членам двох експедицій, які ледь не стали жертвами, захищаючої себе планети...
ПОЧАТКОВІ ТИТРИ
ФІЛЬМ ПЕРШИЙ
ПЕРША СЕРІЯ
Спостереження небесних світил астрономами різних країн світу велося з давніх-давен.
Вже тоді люди спостерігали за зірками, визначали їх блиск і давали назви.
Відкриття ж планет, – як у Сонячній системі, так і за її межами, – почалося приблизно у XVI – XVII столітті.
З того часу відкрито багато планет, і дані їм назви.
Були відкриті планети як ті, що знаходяться у Сонячній системі та поруч з нею, так і ті, планети, що знаходяться у віддалених куточках Всесвіту. Як було вже сказано, усім їм були дані назви.
Серед усіх відомих планет та сузір’їв, у деяких сузір’ях на тамтешніх планетах за припущеннями астронавтів, можливо, існують цивілізації. Можливо, це, саме вони прилітають на Землю? З багатьма з них вже встановлено контакт, і з багатьма ще доведеться це зробити. Бо більшість систем, за якими ведеться спостереження, на даний момент залишаються необстеженими, і приховують багато таємниць.
***
17 травня 2184 року, о 13:40 за Гринвічем, Оксфордською обсерваторією було зафіксовано в окулярі телескопа одне із сузір’їв, якого раніше спостерігати не доводилося. Того дня спостереження вів Дуглас Тернер. Саме він і помітив об’єкт невідомої форми, як на перший погляд здалося Тернерові, із зеленуватим відтінком. Придивившись, він так і не зміг роздивитися, якої форми об’єкт, за яким він зараз спостерігає. І потім, що це: сузір’я, система, галактика чи туманність?
Спостерігаючи за невідомим об’єктом, астроном побачив, що утворення окрім зеленого кольору, має ще незвичайну форму у вигляді неправильного прямокутника. Дуглас продовжував спостереження, попередньо занотувавши, де знаходиться утворення.
Після роботи Тернер поспішив додому.
Мешкав Дуглас у власному будинку на чотири поверхи. На горищі був розташований телескоп більше п’яти метрів у діаметрі.
Йдучи додому, Тернер весь час думав про те, що ж йому довелося спостерігати?
З такими думками він прийшов додому, і, увійшовши до однієї з кімнат, кинувся до телефону, набираючи номер одного із своїх співробітників і найближчого товариша, італійця за походженням, Сільвіо Анчелотті, який ось вже протягом двадцяти років працював у Астрономічній обсерваторії НАСА. Маленький ювілей збігався ще з одним, більш значущим: 150 років з дня створення Об’єднаної Спілки Землян (ОСЗ). Урочистості пройдуть окрім Землі і на решті планет Сонячної системи. А наступного, – 2185 року, – також 150 років виповнюється від дня першої телепартації землян на іншу планету системи.
У Анчелотті виявилося зайнято. Тернер спробував зв’язатися зі своїм колегою ще раз, але і вдруге він почув сигнал «зайнято». Дуглас жбурнув слухавку на місце, і сів у одне з крісел, що стояли обабіч столу, на якому стояв автовідповідач, і, закривши очі, вже вкотре почав шепотіти ледь ворушачи губами, координати, які він занотував знаходячись у обсерваторії.
Задзвонив телефон. Після голосового повідомлення м’яким жіночим голосом мовою есперанто (мешканці планет Сонячної системи ось вже протягом тридцяти чотирьох років спілкуються мовою есперанто як виключно на окремій планеті, так і на рівні планет в цілому. Таку постанову було підписано Прокуратором у 2150 році), який повідомляв номер того, хто телефонував. Тернер підняв слухавку. Телефонував Анчелотті.
По голосу можна було визначити, що співрозмовникові Тернера від сорока до п’ятдесяти років. Анчелотті почав говорити італійською. Дуглас вже не вперше чув італійську у виконанні Анчелотті. Той перейшов на мову своєї країни (щоправда, колишньої, тому, що до того часу на усіх континентах земної кулі кордонів між країнами вже не існувало. Останніми країнами, які знищили між собою кордон, виявилися Україна та Білорусь. Це сталося у травні 2079 року) лише у двох випадках: або коли нервував, або коли хвилювався. Зараз, слухаючи те, що говорить Анчелотті, Тернер здогадався: його товариш нервує).
ЮРІЙ ПИВНЕНКО
(нервує, хвилюється, говорить мовою есперанто):
Днями я відкрив нову систему! Ти не уявляєш яке це відчуття коли відкриваєш нове утворення у Всесвіті!
ОЛЕКСІЙ ТАРАСЕНКО
(сміється):
Спочатку, Юрію, припини нервувати, перейди на українську, бо я есперанто ще не дуже добре знаю і повтори те, що ти щойно сказав на есперанто.
ЮРІЙ ПИВНЕНКО
(трохи заспокоюється, переходить на українську):
Олексію! Ти сьогодні спостерігав за рухом зір?
ОЛЕКСІЙ ТАРАСЕНКО:
Так. А що сталося?
ЮРІЙ ПИВНЕНКО:
Не було нічого такого, що могло б привернути Вашу увагу?
ОЛЕКСІЙ ТАРАСЕНКО:
так, я сьогодні мав можливість спостерігати за планетТми, і бачив невідоме утворення. Але, що це, поки визначити не можу.
ЮРІЙ ПИВНЕНКО
(вигукує):
Це система! Це система!
ОЛЕКСІЙ ТАРАСЕНКО
(ледь стримує хвилювання, намагається говорити спокійно):
Ну, і що?
ЮРІЙ ПИВНЕНКО
(хвилюється, кричить):
Як це що?! Тернере! Ви не розумієте, або робите вигляд! Знайдено нову систему! І знайдено у такому куточку Всесвіту, що ніхто і не здогадався б про її існування!
ОЛЕКСІЙ ТАРАСЕНКО
(подумки):
«А він правий»
(вголос):
Ну, гаразд, Юрію. Йди на роботу, бо ти вже і так запізнився. А я продовжу спостерігати за “новачком”.
Поклавши слухавку, Тернер попрямував на горище, де знаходився його власний телескоп. Астроном навів його на ту ділянку неба, де побачив невідоме утворення.
ТИТР
ТРИ МІСЯЦІ ПОТОМУ
З того часу, як було відкрито нову систему, минуло три місяці.
Йшла друга половина серпня 2184 року.
Як і два попередні місяці літа, перша половина серпня виявилася досить спекотною. Були дні, коли стовпчик термометра піднімався до позначки +35єС у тіні. На фоні блакитного неба не було видно жодної хмаринки. В останнє дощ у столиці України пройшов у першій декаді травня. Як буває досить часто у природі, - так було і у третій декаді травня, - дощ розпочався 18 травня, йшов три доби поспіль.
Синоптики обіцяють на другу половину серпня пониження температури на 5-10єС принаймні, на найближчі два тижні.
Київ як столиця України, розширився і виріс. З’явилися нові вулиці, проспекти, квартали, мікрорайони. Також з’явилося багато нових адміністративних закладів ( хочемо зазначити, що у той час, про який йдеться, відпала потреба у багатьох службах, які існували на Землі у кінці XX на початку XXI століття. Так, наприклад, на європейському та інших континентах третьої планети Сонячної системи, з’явилася Служба охорони та космічного патрулювання. Наведений приклад єдиний у порівнянні з тим, скільки нових служб, міністерств та відомств з’явилося на Землі за останніх 112 років).
Другий день тижня, – 10 вересня 2184 року, – принаймні, перша його половина, адже день лише починався, було 07:30 ранку, – виявився хоча і теплим, проте дув легенький вітерець.
На блакитному небі де-не-де було видно хмаринки, але на сьогодні у гідрометеоцентрі похолодання, ні тим більше дощу не обіцяли.
Сьогодні, як і у будь-який робочий день Галина Василівна Артем’єва ішла на роботу до Біохімічного інституту дослідження космічних видів (БІДКВ) де вона працює на протязі двадцяти вісьмох років. За цей час вона пройшла шлях від звичайного співробітника до посади керівника. Артем’єва є завідуючою відділом радіобіології який знаходиться безпосередньо в інституті.
Будівля інституту знаходиться на лівому березі Дніпра, і для того, щоб до дев’ятої встигнути на роботу, Артем’єва вийшла з дому коли циферблат електронного годинника показував 07:30. Одного разу йдучи на роботу, вона вирішила прослідкувати за часом, протягом якого вона дістанеться до роботи планетольотом. У неї на це було витрачено годину з чвертю.
Ще перебуваючи вдома, Артем’єва увімкнула телестерео. Цієї миті там ішов випуск новин. Диктор, говорив про те, про що вже не раз говорилося у випусках новин, і писалося в електронних мас-медіа. Після сімнадцятого травня усі без винятку мас-медіа слідкують за тим, як розгортаються події навколо нововідкритої планети. За тиждень після перших повідомлень про нововідкриту систему, Галина почула про це вперше. Але тоді у новинах не повідомлялося ніяких подробиць. З того часу Галина із-за затримок на роботі, – на роботі вона теж не мала можливості подивитися випуск новин, – не чула подробиць про планету, хоча, коли почула про відкриття системи та планети, її дана інформація зацікавила тому, що Галина цікавиться і збирає відомості про щойно відкриті утворення Всесвіту. У неї вдома на окремій полиці знаходяться дискети з інформацією, яка зберігається у Світовому Мозку. Також у керівника БІДКВ є декілька довідників, у яких розповідається про кожне нововідкрите утворення Всесвіту. Всього їх у Артем’євої чотирнадцять. Усі довідники були по таким утворенням, що Артем’єва і гадки не мала про їх існування. За останні чотири роки (2180-2184), вийшли довідники, у яких знаходиться інформація про чотири нововідкриті системи: К 4110, Куандааса, Лоріс та Асконь. Усі вони були відкриті у період з 2180 по березень 2184 року.
Артем’єва сидить за письмовим столом і п’є каву, з цікавістю слухає повідомлення диктора, вслуховуючись у кожне слово.
ДИКТОР:
Ми вже повідомляли про те, що 17 травня поточного року відкрито нову систему. Як і тоді, так і зараз, планета, за якою спостерігали астрономи Дуглас Тернер та Сільвіо Анчелотті, залишається без назви. Єдине, що нам відомо, це те, що спостереження вели астрономи, яких я щойно назвав.
(якусь мить дивився на монітор, потім продовжує):
Нам щойно повідомили, що днями відбудеться засідання Астрономічної служби, під час якого буде вирішуватися питання про назву планети. Повторюся, що ще не вся інформація зібрана як про систему в цілому, так і про планету зокрема. У недалекому майбутньому планується відправити на планету експедицію, завдання якої полягатиме у дослідженні планети. Про дату старту експедиції ми повідомимо додатково. А я передаю слово спортивному коментатору. З вами був…
Артем’єва вимикає телестерео, і, вже йдучи, кидає погляд на точнісінько таке ж телестерео, яке стоїть поруч з тим, по якому вона щойно дивилася випуск новин. Це робочий пристрій і приймає повідомлення, зо надходять безпосередньо з інститут. Зелена лампочка, яка сигналізує про вихід на зв’язок, на даний момент сигналів не подає. Увімкнувши автовідповідач, Артем’єва поглянула на годинник: 07:28. Вона вийшла з квартири, і рівно о 07:30 сідає у планетоліт.
Приміщення Інституту знаходиться в іншому кінці Києва – на лівому березі Дніпра. Як і решта приміщень того часу, приміщення у якому працювє Артем’єва, було заввишки 760 поверхів, половина з яких – з першого до триста восьмидесятого – знаходиться під поверхнею планети і половина – з триста вісімдесят першого до сімсот шістдесятого – над поверхнею. Приміщення має форму шестикутника. Причому, як та його частина, що знаходиться на поверхні планети, так і та, що знаходиться під поверхнею.
Відділ радіобіології розташувався на 486 поверсі, про що свідчить табличка, на якій написано перелік тих відділів, які знаходяться у приміщенні і стрілка, що стоїть напроти напису, показувала вгору. Це означає, що Галині необхідно піднятися швидкісним ліфтом ще на 106 поверхів.
Коли Артем’єва була вже у кабіні ліфта, який стрімко піднімався вгору, Артем’єва поглянула на годинник: 08:57.
Рівно о 09:00 Галина Василівна зайшла до свого кабінету розташованого неподалік ліфту. Не встигли за Артем’євою зачинитися двері і злитися з кольором стіни, увімкнулося телестерео для внутрішнього зв’язку. Коли засвітився монітор, Артем’єва побачила Зумуруєву.
ЗУМУРУЄВА:
Доброго ранку, Галино Василівно!
АРТЕМ’ЄВА:
Добридень.
ЗУМУРУЄВА:
Ви слухали ранковий випуск новин?
Артем’єва киває.
ЗУМУРУЄВА:
За пів години…
(дивиться на ручний годинник, виправляється):
…двадцять сім хвилин, виступатиме Прокуратор Сонячної системи. Виступ транслюватимуть по телестерео.
АРТЕМ’ЄВА:
У новинах про це нічого не повідомлялося.
ЗУМУРУЄВА:
Так. Дорогою на роботу Ви не слухали екстрений випуск новин?
АРТЕМ’ЄВА:
Ні. А що?
ЗУМУРУЄВА:
У новинах повідомили, що терміни старту експедиції переносяться з листопада на кінець цього початок наступного місяця.
(наче передбачаючи чергове запитання свого керівника):
Пропоную зачекати на виступ керівника системи. Доречи! Перед виступом Прокуратора виступатиме Аксьонов Сергій Петрович.
Артем’єва і Зумуруєва знають, що Аксьонов – Міністр управління космічними польотами. Він має сказати, чому перенесено строки старту.
АРТЕМ’ЄВА:
Дякую, Вікторіє В’ячеславівно, за інформацію.
Телестерео вимкнувся, а Артем’єва подумала про те, що Міністр скаже чому переносяться строки старту.
До ефіру залишалося більше двох з половиною годин.
Артем’єва зробила собі кави, і, сівши напроти телестерео, почала чекати виступу Аксьонова. Але більше за все Артем’єва чекала виступу Прокуратора. Керуючий Сонячною системою окрім того, що оголосить прізвища тих, хто увійде до складу експедиції, буде зачитано «Наказ про збір експедиції».
До виступу Міністра залишалося півтори хвилини. На моніторі з’явився напис: «Виступ міністра управління космічними польотами Аксьонова Сергія Петровича».
Коли напис зник, на екрані з’явився молодий чоловік з темним волоссям, трохи вищий середнього зросту з блакитними очима, спортивної статури і формою обличчя, яка вказувала на те, що він напів-вихідець з Плутону, напів – із Землі. На вигляд йому було від тридцяти до тридцяти п’яти років. Він був одягнений у військову форму синього кольору. На погонах та лівому рукаві сорочки виднілося дві емблеми: та, що знаходилася вище, – жовте коло діаметром 5 сантиметрів – символ Сонця – головного світила системи, і трохи нижче – таке ж само коло, тільки у два рази менше, – символ третьої планети Сонячної системи, – планети Земля, – різнокольорове коло – від блакитного до коричневого.
Сидячи біля екрану телестерео, Галина Артем’єва, власне, як і решта мешканців Землі, трансляція виступів Прокуратора, також і міністра, вестиметься на всю Сонячну систему, – очікувала виступу цих двох шанованих людей з нетерпінням.
СЕРГЫЙ АСЬОНОВ
(розпочинаэ виступ):
Шановне панство! Усі ви знаєте про те, що три місяці тому було відкрито нову систему. Її відкрили астрономи Оксфордської обсерваторії Дуглас Тернер і Сільвіо Анчелотті. З того часу вдалося встановити кількість планет у нововідкритій системі, їх діаметри, відстані до Землі. Але залишається ще багато нерозгаданого у далекій системі.
Міністр розповів глядачам про те, як було відкрито систему, яку їй дано назву. Також міністр повідомив, що, у планети, за якою спостерігали Тернер та Анчелотті, є три супутники.
СЕРГЫЙ АСЬОНОВ
(продовжуэ):
А зараз я скажу те, чого ви усі очікуєте. Питання стосується строків збору і проведення експедиції. Як вже повідомлялося, старт експедиції було призначено на листопад. Але у зв’язку з тим, що про нововідкриту систему та її планети ми не маємо повної інформації, і багато чого як я вже сказав, залишається загадкою, то старт відбудеться 17 вересня о 12:45 за Гринвічем з космодрому Бориспіль. Перший збір відбудеться 10 вересня о 09:00 за Гринвічем у приміщенні Міністерства управління космічними польотами. Наказ «Про підготовку експедиції» зараз зачитає Прокуратор Сонячної системи.
Зображення міністра змінюэться на новий напис: «Виступ прокуратора Сонячної Системи Мороза Віктора Володимировича».
Тепер, після виступу міністра, Артем’євій стало зрозуміло, чому переносяться строки старту. Але зараз треба послухати, кого назве керівник Сонячної системи з числа тих, хто складе експедицію, і візьме курс у бік нововідкритої системи.
У Артем’євої була відмінна пам’ять, тож вона могла запам’ятати декілька прізвищ, не записуючи їх.
На екрані монітору телестерео напис змінився зображенням. Але зараз на Артем’єву і решту глядачів дивився чоловік високого зросту, худорлявий, з худим обличчям і карими очима. На вигляд він за віком не поступався міністрові який виступав щойно, і навіть навпаки, як здалося Артем’євій, виглядав старшим, хоча і не набагато за свої тридцять два роки.
ВІКТОР МОРОЗ:
Наказ про збір та проведення експедиції від Сонячної системи планети Земля, у складі восьми астронавтів для польоту у віддалену систему на Планету номер Два з метою її обстеження для подальшої колонізації. В дослідницьку команду увійшли:
НАЧАЛЬНИК ЕКСПЕДИЦІЇ, АСТРОНАВІГАТОР – Олександр Кобиляцький
СИЛОВА ПІДТРИМКА – Роман Сагайдак
ПІЛОТ – Андрій Колесниченко
ХІМІК, КЛІМАТОЛОГ – Віктор Купрін
ІНЖЕНЕР-ТЕХНІК – Анатолій Воронін
ЗВ’ЯЗКОВИЙ – Анатолій Сліпченко
БІОЛОГ, ОРНІТОЛОГ – Костянтин Кондратенко
КАРТОГРАФ, ОПЕРАТОР ВІДЕОСПОСТЕРЕЖЕННЯ – Андрій Харченко
Призначити начальником експедиції астронавігатора Тодеса Каспаро.”
Поки Прокуратор зачитував прізвища тих, хто складе експедицію, Артем’єва слухала з особливою увагою, сподіваючись почути у списку або своє або прізвище когось із своїх співробітників. Але коли було зачитано останнє прізвище, і Артем’єва не почувши ні свого прізвища, ані прізвищ своїх співробітників, розчаровано зітхнула, зрозумівши, що вона не полетить з експедицією, начальником якої призначено Тодеса Каспаро.
Зображення Прокуратора зникло, і Артем’єва вимкнула телестерео.
АРТЕМ’ЄВА
(говорить сама до
себе):
Ну, ось. Тепер будемо слідкувати за тим, як проходитиме дослідження далекої планети.
Керівник БІДКВ сіла за робочий стіл і наказала в голос: “Каву”. У куті запрацював автомат і через кілька секунд на столі біля Артем’євої з’явився пластиковий стаканчик з запашною кавою. Артем’єва, ледь не опікши пальці взяла стаканчик і замислилась, відкинувшись усім тілом на стілець.
***
Як до старту експедиції, так і до першого збору, часу залишалося мало.
Поки йшла підготовка, на усіх планетах Сонячної системи без винятку були встановлені телестерео далекого радіусу дії, аби мешканці планет системи мали змогу спостерігати за ходом експедиції.
Більшість з тих, чиї імена було зачитано Прокуратором, вже приймали участь у деяких дослідницьких подорожах, але не за межами Сонячної Системи. За її межами побували лише капітан корабля Тодес Каспаро та його помічник в усіх дослідженнях – Фуцукі Ніяма. Усі хто спостерігав за космічними дослідженнями були здивовані лише одному імені – Пірсу Колінзу. Це був молодий хлопець, який лише рік як закінчив учбовий заклад. Та його ім’я було вже визнане у деяких колах зоряного десанту та колонізаторів Меркурія.
І ось нарешті, настав день, на який було призначено перший збір. Приміщення Міністерства управління космічними польотами було заввишки у декілька сотень поверхів. Воно знаходилося у центрі столиці України, і мало форму ромба, яке так само, як і приміщення Інституту біохімічних досліджень космічних видів, як височіло над поверхнею планети, так і заглиблювалося під неї.
Першого дня збору, і старту експедиції, усі очікували з великим нетерпінням. Що їх очікувало там, далеко за межами Сонячної системи, за сотні світлових років від Сонячної системи, за сотні світлових років від своїх рідних планет? Старт попереду. Ще є кілька днів до нього. А сьогодні, за декілька хвилин розпочнеться збір. Збір тих, чиї кандидатури вже розглянуто, і на кожного з них окремо, підписано наказ про вихід у відкритий космос.
Астронавти зібралися у велетенській актовій залі з куполовидною стелею. Вони сиділи за круглим столом поруч якого стояв зелений прапор із зеленим колом усередині якого містилася п’ятикутна зірка білого кольору – прапор Міжпланетної організації Есперанто планет Сонячної системи. (МОЕ ПСС). Усього прапорів було дев’ять. Біля кожного з них сиділи астронавти, і один стілець поки залишався вільним. На ньому сидітиме міністр, який і проведе сьогоднішній збір. Загалом зборів протягом тижня два: сьогодні – у понеділок і у п’ятницю. Окрім зборів, щодня, починаючи від сьогодні, астронавтам протягом усього тижня, – включаючи і вихідні, доведеться, що називається “висіти у “невагомості”.
І ось, нарешті, з’явилася фігура середнього зросту тієї самої людини, яка виступала напередодні по телестерео – міністр управління космічними польотами. Він сів на вільний стілець, і поклавши перед собою папку, почав:
СЕРГЫЙ АСЬОНОВ:
Мені доручено провести усі два збори, призначені на сьогодні та п’ятницю. Тепер ось про що. З 2135 до 2184 рік відкрито і колонізовано понад 900 планет, які більш чи менш схожі із Землею і придатні для життя. Але перенаселення Землі вимагає від нас шукати планети для подальшого переселення із Землі. І ось відкрито ще одну таку планету. Сподіваюся, що у недалекому майбутньому ми і її колонізуємо. Але перед тим, як колонізувати знайдену планету, її необхідно обстежити, дізнатися, що являє собою її поверхня, повітряний простір, і тому подібне. Звичайно, якщо воно там є. І головне: треба дізнатися, чи придатна планета для заселення, чи є така можливість. Тривалість експедиції, тобто вашого перебування на планеті – тридцять незалежних днів. Окрім того, що за перебігом експедиції слідкуватимуть у ЦУПі трансляція вестиметься на всі планети нашої системи. Кожного незалежного дня ви маєте присилати звіти про зроблений вами обсяг роботи. Він має бути у вигляді фотознімків, карт та іншого. Далі... Перш за все, визначте, чи придатна планета для колонізації. Це повідомлення теж надішліть на Землю. Поки все.
відкриває папку, і дістає кілька пластикових карток):
Це індифікаційні картки з доступом. На кожного з вас є накази про призначення вас до дослідницької експедиції. Всі ви віднині маєте категорію спеціальності за будь-яким фахом – космічну. Але я бачу що тут не всі. Де вони?
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Роман Сагайдак та Анатолій Воронін були на практичних заняттях зоряного десанту. І зараз вже летять до Землі. До старту вони встигнуть.
СЕРГЫЙ АСЬОНОВ:
Ну, гаразд. Тепер ви можете йти.
Аксьонов і астронавти залишають велетенську залу.
***
17 вересня з самого ранку на космодромі у Борисполі почали збиратися як ті, хто мешкав тут, на Землі, так і ті, хто хотів на власні очі побачити старт астронавтів, прилетівши заради цього на Землю з інших планет Сонячної системи. Хоча й відправка космольотів вже стала звичною справою для цих місць.
Не дивлячись на те, що у Борисполі був один із самих великих космодромів, (окрім Борисполя космодроми були на Мисі Канаверел, у Семипалатинську, на території колишнього Казахстану. Були космодроми і в інших місцях планети, але ці три були самими більшими) на його території все рівно не розмістяться усі бажаючі. Саме тому і було організовано трансляцію з Борисполя, як для землян, так і для мешканців решти планет Сонячної системи.
Йшли останні приготування. В останнє перед стартом перевірялася працездатність усіх систем: від системи зв’язку до системи радарних і ракетних установок. На полі лежала велетенська сигара до декількох десятків метрів заввишки і у діаметрі. На її борту великими літерами було виведено назву: «Антарес».
Було чути голос начальника експедиції, який час від часу називав прилади або установки, і йому відповідав той, хто був відповідальний за роботу тих або інших приладів на борту.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Почати відлік часу, який
залишився до старту!
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
До старту залишилося п’ять хвилин!
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Система навігації в порядку!
(звертається до
Анатолія Сліпченка):
Зв’язок?
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО:
У нормі!
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Радарні установки?
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО:
Теж!
Почувся голос Андрія колесниченка, який сидів за штурвалом і вів відлік часу.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
До старту залишилося чотири з половиною хвилин!
Потім Каспаро продовжував:
Поки йшла перевірка працездатності приладів, усі без винятку, – як ті, хто знаходився на космодромі, так і ті, хто спостерігав за тим, що відбувалося на космодромі, – у незалежності від місця свого перебування, – усі затамувавши подих, слідкували за тим, що відбувається на території Бориспільського космодрому.
Як і багато років до сьогоднішнього дня, у відкритий космос відправлялися експедиції від Сонячної системи. Усі вони були різноманітними за своїм характером: від військової розвідки до наукових та дослідницьких експедицій. Їх завдання були теж різноманітними: від розвідницьких операцій до пошуків цивілізацій та досліджень нововідкритих утворень Всесвіту.
Екіпаж космольота “Антарес” отримав статус дослідницького. І не дивлячись на те, що до його складу увійшли різні за віком і досвідом роботи у відкритому космосі астронавти, – у трьох з вісьмох членів команди “Антареса” окрім навчання у Школі Спеціального Призначення (ШСП) та інших школах, а також Університеті Космічного Флоту (УКФ) досвіду роботи у відкритому космосі нема. Люка Франциск, Пірс Колінз та Клім Шуман вперше вилітали за межі Сонячної Системи. Роки навчання у ШСП та УКФ а також в інших навчальних закладах, і були для молодих астронавтів досвідом роботи у відкритому космосі. Відзначимо, що де б не навчався молодий фахівець за тією професією, яку він обрав після завершення навчання, йому враховуються роки навчання, як термін роботи у відкритому космосі, після чого молодий фахівець влаштовується на роботу учбовим закладом, у якому навчався астронавт. Так ведеться протягом дев’яноста років – з травня 2094 року. Спочатку на Землі, а зараз і на решті планет Сонячної системи), астронавти, на кого у даній експедиції покладено великі сподівання.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
До старту залишалося три
хвилини!
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Герметизація?
АНАТОЛІЙ ВОРОНІН:
У нормі!
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Увімкнути двигуни!
Астронавти чують, як вмикаються двигуни.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Двигуни увімкнено!
(додає):
До старту дві хвилини!
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Усім загальна готовність!
Коли було запущено двигуни, астронавти відчули, як космоліт почало трусити. Коли до старту залишилося сто п’ять секунд, труситися космоліт припинив, і «сигара» стоячи на одному місці вже була готова відірватися від поверхні планети, і відправитися у відкритий космос.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(говорить з Центром управління
польотами):
Усі системи у порядку!
Дозвольте розпочати
відлік старту?
ЦЕНТР УПРАВЛІННЯ ПОЛЬОТАМИ
(відповідають):
Дозвіл даємо!
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
(ледь чути):
До старту шістдесят секунд.
(продовжує вмикаючи всі прилади для навігації і пілотування.
п’ятдесят дев’ять, п’ятдесят вісім...
Як ті, хто перебував безпосередньо на космодромі, так і ті, хто спостерігав за тим, що відбувається за допомогою телестерео, усі їхні погляди були спрямовані у той бік, де знаходилася космоліт. Усі з тривогою та сподіваннями дивилися на корабель, який за декілька секунд відірветься від поверхні планети, і, залишивши межі Сонячної системи, і візьме курс на далеку, для усіх чужу систему, на планету, яка розташована за сотні світлових років від Землі та інших планет системи – рідних планет астронавтів, які вони залишаючи, знають і впевнені в одному: там, далеко від своїх домівок їх очікує небезпека, але щоб не трапилося, вони мають повернутися!
Дивлячись на секундомір, Каспаро продовжував відлік часу, який залишився до старту.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
П’ятнадцять, чотирнадцять, тринадцять…
Здавалося що у всіх, хто спостерігав за стартом космольота, завмерло не тільки серце, але і зупинилося дихання. Не дивлячись на те, що ця експедиція вже не перша, за тим, що відбувалося на космодромі слідкували з тривогою, тим більше, що до складу команди увійшли усі без винятку молоді астронавти. Дехто з них вперше виходить у відкритий космос.
Час, що залишався до старту завершувався.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
П’ять, чотири, три, два, один! Старт!
Космольот відірвався від поверхні планети, і, облетівши космодром, наче говорячи присутнім «до побачення», узяв курс на південний схід.
За декілька секунд космоліт зник з поля зору.
***
«Після відбуття із Землі ми нарешті почали знайомитися.
Справа у тому, що команду нашу збирав Космічний Флот: вірніше цивільний відділ, який займається спорядженням дослідницьких та пошукових експедицій. Відомо, що кожен з нас пройшов спецпідготовку, і ні у чому, майже, не поступається іншим. Кожен має декілька фахів, але на «Антаресі» у кожного лише один. Що стосується наших характерів, то тут ми могли сподіватися лише на психологів, які підбирали цю команду.
Наші зустрічі перед польотом були швидкоплинними і мало інформованими, аби ми могли познайомитися ближче. Зустрілися ми усі разом тільки перед самим відльотом із Землі. Тут я і дізнався, що до команди увійшли два моїх товариша.
З Руматою Еліотом я був знайомий досить давно. Я знаю, що йому 33 роки, що за його плечами десятки подвигів, він одноразово брав участь у космічних експедиціях. За бойові заслуги йому присвоєно звання капітана і командира силової підтримки. Має дві Зірки «За героїзм» та Орден Сонячної системи.
З оператором технічного обладнання Романом Сагайдаком я літав в усі свої експедиції. Захоплення фотографією привело його на роботу у Банк Супутникового Спостереження планети Земля, що дало змогу без вступних іспитів бути зарахованим до Університету Космічного Флоту. Ця експедиція у мене вже третя за рахунком. З Романомя побував на Плутоні і на дослідженні Крабовидної туманності поблизу Альдебарана у сузір’ї Тільця.
Стосовно інших членів моєї команди, то з ними я лечу вперше.
Четвертий член нашої експедиції - пілот “Антареса” Андрій Колесниченко...»
Олександр перестає писати. Дістає папку з досьє на кожного члена команди і починає читати, дещо записуючи для себе з того, що прочитав.
“... йому 29 років. Походженням він з Венери. Останнє місце роботи міжзоряний космічний корабель “Текіль” у якості пілота. Мислення: гіпотетичне, стратегічне. Закінчив УКФ з факультету «Навігація космічних та міжпланетних перельотів». Мені здається, що він дуже замкнутий у собі, хоча вже знайшов собі друзів серед членів експедиції.
П’ятим членом нашої експедиції є наш зв’язковий Анатолій Сліпченко: 21 рік, землянин. Працював на пункті супутникового зв’язку з космольотами Космічного Флоту. Мислення: гіпотетичне, комунікабельне. Закінчив УКФ з факультету «Технічне забезпечення космольотів» за фахом «Зв’язковий». Зараз він сидить у навушниках, і весь час щось тихенько говорить – така його робота. Зв’язок в решті решт може стати нашою єдиною надією і втіхою почути рідну Землю. Коли летиш у незвідане, – все може трапитися, і треба бути готовим до усіляких несподіванок нових світів.
Віктор Купрін та Констянтин Кондратенко із самого початку польоту замкнулися у себе у лабораторії, перевіряючи придатність приладдя, яке їм видали перед польотом...».
Тодес відкриває іншу папку і починає її читати:
“Так, Віктор Купрін: 32 роки, землянин, до того працював в біохімічному інституті дослідження космічних видів у якості дослідника тваринного світу. Пройшов курси «Вірусологія», «Нейропсихічні засоби впливу», «Гіпноз», «Психологія прийняття рішень». Закінчив УКФ з факультету «Хімія та біологія земних та космічних видів».
Констянтин Кондратенко: 21 рік, землянин, випускник Університету Космічного Флоту з факультету «Хімія та біологія земних та космічних видів». Більше про нього нічого на відомо.”
Тодес Каспаро виписує собі деякі данні із справ на кожного астронавта, що летить з ним на нову планету. Погортавши справи, він зупиняється на справі Анатолія Вороніна. Читає її якийсь час, і починає писати:
“Та найбільшу цікавість у мене викликав наш бортовий інженер – протеже Романа – Анатолій Воронін: 22 роки, землянин. Останнє місце роботи: компанія «Космотех» у якості помічника головного техніка. Мислення: гіпотетичне, комунікабельне, стратегічне. Закінчив УКФ з вищим балом свого факультету «Технічне забезпечення космічних кораблів». Від компанії «Космотех» в 21 рік був призначений делегатом на Меркурій. За відвагу нагороджений орденом Сонячної системи. Зарахований у запасний склад зоряного десанту.
Я дещо чув про його подвиги під час колонізації Меркурія, але бачу його вперше. Я гадав, що Анатолій набагато старший, а йому лише 22 роки. Серйозність обличчя, з яким він дивиться на показники приладів, запевнила мене у тому, що на нього можна повністю покластися.
Але наше знайомство з командою довго не триватиме. Як тільки «Антарес» вийде із зони гравітації Землі і ляже на курс у напрямку нововідкритої системи, ми усі ляжемо до криогенних камер. А зараз дехто з членів моєї команди із сумом дивиться в ілюмінатор, де ще видно Землю. І лише Андрій Колесниченко дивиться туди, куди ми усі мчимо – до системи Зеленого Сонця, як її вже назвали у Міністерстві системи навігації.
З того часу як телескопи дев’ятнадцятого століття змінилися на нові засоби спостереження за зоряним небом, видима його частина – Метагалактика – відповідно теж розширилася, і це призвело до відкриття нових зірок, планет, систем і утворень загалом. Таким чином, ми зараз тримаємо курс у бік системи, планети якої ще навіть не мають власних назв. І кількість їх нам теж не відома.
Ми зайдемо до криогенних камер, але не для того щоб спати: у них ми проведемо трохи більше, ніж одну годину – а для того, щоб наші організми перенесли перевантаження гіпердвигуна.
Начальник експедиції космольота «Антарес» – Олександр Кобиляцький.
17 вересня 2184 року, п’ятниця. За Гринвічем – 12:51»
***
Космонет – найзручніший засіб зв’язку у сучасному світі. Досягнення науки, яке дозволяє спілкуватися за лічені хвилини з будь-яким утворенням Всесвіту. Але так вже завжди виходить, що навіть «найдемократичніші засоби зв’язку» давали збій в інформаційному просторі.
Так, інформація, яку було передано на Землю про нововідкриту систему, мала не передбачувані наслідки: так звані «шукачі пригод» – особлива частина сучасного суспільства, чомусь вирішуючи все для себе замість Уряду Землі, і цього разу вирішила, що вони у змозі самостійно вивчити нововідкриту планету, і без погодження з Міністерством управління космічними польотами та Бюро космічних досліджень, відправилися на неї. Ці інколи не перед ким не звітуючи, ризикуючи власним життям експедитори, нерідко заважають дослідникам, які вивчають інколи нову систему, а інколи нову планету.
У черговий раз Космонет зіграв злий жарт і з дослідницьким космольотом «Антарес», який нещодавно побував біля зірки з однойменною назвою, і зараз прямував до нововідкритої системи під керівництвом капітана космічного флоту за чином, начальника експедиції, Олександра Кобиляцького.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
(втгукує):
Підлітаємо до системи!
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(дивиться в ілюмінатор, спокійно):
Бачу.
АНАТОЛІЙ ХАРЧЕНКО
(показує на планету ліворуч від космольота):
Як вона звідси схожа на Землю!
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Так, схожа. Давайте її облетимо, подивимося.
(вказуючи на планету, з-за якої з’явився супутник):
Ось! Летимо до супутника!
Уся команда «Антареса» наче впилася очима до ілюмінаторів. Усі мовчали, наче щось хотіли почути від самої планети.
До супутника залишилася година польоту.
ВІКТОР КУПРІН
(вигукує):
Погляньте! З-за планети з’явився ще один супутник!
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО
(вигукує):
Їх два!
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(вигукує):
Три!
І дійсно. З-за планети слідом за другим супутником з’являється третій.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Отже, на якому супутнику
сідаємо? Обирайте!
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Зараз оберемо…
Андрій Колесниченко робить сильний ривок вперед з нахилом ліворуч, до першого супутника. Ледве втримавшись на ногах, Кобиляцький косо дивиться на Колесниченка, але мовчить. Азарт наближення до об’єкту вивчення діяв усім на нерви.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
(звертається до Харченка):
Андрію! Де там твої агрегати? Я зараз «повисну» над супутником, а ти спусти парочку твоїх «іграшок» – нехай поміряють повітряний простір. Можливо через це…
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО:
Я і без «іграшок» можу сказати тобі, що судячи із зеленуватого відтінку, на цьому супутнику ми не надихаємося.
Космоліт не долітає до супутника.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
(з гіркотою у голосі):
Гаразд, проїхали. Летимо до наступного.
Зараз на «Антаресі» працював лише пілот Ханс. Усі ж решта дивилися в ілюмінатори, боячись відірватися – раптом щось пропустять. Хансові було гірко, що він не може як слід роззирнутися по боках. Від нього залежить уся команда.
Пролітаючи повз перший супутник, стало зрозуміло, що Фуцукі, судячи з усього, правий. Тому втративши до нього будь-яку цікавість, усі наче за командою спрямували свої погляди уперед, де повільно летіло ще два супутники.
Першим розчаровано зітхнув Фуцукі, зрозумівши, що і Перший, і Другий і Третій майже нічим не відрізняються один від одного.
Він хотів вже поділитися своєю думкою з начальником експедиції, повернувся…
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(бачить рухи Андрыя Харченка, розчаровано):
Теж зелені…
АНДРЫЙ ХАРЧЕНО:
Так. Гадаю, що ми взагалі сюди даремне прилетіли. Я не думаю, що і планета сильно відрізняється від супутників. Але все рівно треба її дослідити. Я хочу отримати офіційний дозвіл на дослідження супутників і планети. По одному «досліднику» на супутники, і пару – на планету. А ми поки полетимо по орбіті.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Так. Гаразд. Дозвіл даю. Зараз ми спустимо два «дослідники» на планету, а ось з рештою доведеться зачекати. Спускатимемо їх по мірі наближення до чергового супутника. Дамо їм три незалежні дні. Тобі, Фуцукі, випала нагода запрограмувати наші «іграшки» на повернення до «Антареса».
(звертаэться до
Купрына та Харченка):
Вікторе, Андрыю – гуляйте! Отриману інформацію будете досліджувати потім. У вас три дні. Решта поки усі вільні.
Але ніхто нікуди не пішов. Уся команда залишилася біля ілюмінаторів. Фуцукі програмував “дослідники” на супутники та планету. Як і сказав начальник експедиції, було випущено п’ять «дослідників», і, літаючи по орбіті нововідкритої планети, уся команда знаходилася у прихованому очікуванні.
Так пройшов один незалежний день. Кожен вже знайшов собі якесь заняття, доки чекають «дослідників». Усі наче боялися порушити розмову про планету.
НДРЫЙ ХАРЧЕНКО
(порушує мовчання, звертаэться до Олександра Кобиляцького):
Я порушив ваш наказ.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Яким чином?
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО
Коли я програмував «дослідники», я запрограмував два перші, ті, що ми послали на планету, на три дні…
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(перебиває Харченка):
Ну, і…
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО
…а три ті, що ми послали на супутники, я запрограмував на десять незалежних днів. Цім і порушив.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
І що тепер?
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО
Вони повернуться за десять незалежних днів! Ви зрозумійте мене правильно!
Кобиляцький розуміє що він вже все рівно нічого не змінить.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
(видихає):
Слухаю…
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО
Я подумав…
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(перебиває Харченка):
А мені здається, що ти взагалі не думав!
Харченко понурюється у підлогу.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Продовжуй!
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО:
Я вирішив, що для дослідження супутників три незалежні дні буде замало. Адже на супутники ми повертатися не будемо. Тому їх треба вивчити досконаліше ніж планету. Адже ми у будь-якому випадку сядемо на планету. А за три незалежні дні, коли буде відома перша інформація отримана з «дослідників», тоді і будемо досліджувати планету ретельніше. А про супутники у нас залишиться лише приблизна інформація. Коротше кажучи, я запрограмував «дослідники» на біохімічний аналіз повітря і взяття проб ґрунту.
Харченко замовк. Кобиляцький теж не поспішав з відповіддю.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Гаразд. Тобі повезло, що я ще не давав радіограму на Землю. Доведеться трошки змінити текст. А тобі – догана у наказі!
Кобиляцький розуміє, що ні про який наказ мова не йде, і усе, що його очікує, – це, висловлюючись іншою мовою, - гауптвахта.
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО
І що буде у «наказі»?
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Я ще не придумав. Ти вільний.
Харченко мовчки виходить з каюти начальника експедиції.
***
На другий день очікування розгорілася суперечка.
А почалося усе з пропозиції Анатолія Вороніна.
АНАТОЛІЙ ВОРОНІН:
Знаєте, мені здається, що супутники треба якось назвати. Не дуже звучить ці Перший, Другий, Третій. Треба їх якось “обізвати”.
КОСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО
(підтримує Вороніна):
Дійсно! Я теж про це думав.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Давайте Перший назвемо Антаресом, на честь нашого космольота.
КОСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО:
Ні. Антарес не годиться. По-перше вже є зірка з такою назвою.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Саме так, зірка. А у нас буде супутник.
КОСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО:
Все рівно не годиться. Тому, що якщо ця планета буде колонізуватися, то це викличе плутанину у навігаційних картах. І чи тобі, пілоту цього не знати!
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Нічого, розберуся…
КОСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО:
Ти. А решта?
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Звикнуть.
КОСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО:
Краще його якось по-іншому назвати. Ніж примушувати декілька сотень тисяч пілотів і астронавігаторів звикати до твоїх «хотінь».
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Гаразд. Називайте як хочете!
КОНСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО:
Перший, пропоную назвати Царівна Жаба, як самий великий і самий зелений серед усіх трьох супутників.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Тоді вже краще Ізумрудом. Бо твою Жабу на Землі засміють.
КОНСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО:
Не засміють. Ізумрудом ми
назвемо Другий.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Не згоден. Я перший помітив супутник, значить за мною і його назва.
ВІКТОР КУПРІН
(підтримує суперечку, звертається до Колесниченка):
Не ти, а начальник експедиції. Тоді вже нехай він і назве його!
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
А хто вас до нього довіз?
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО:
Робота у тебе така.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Ви що, проти мене?
ВІКТОР КУПРІН ТА
КОСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО
(разом):
Так!
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Значить так! Ось вам!
Колесниченко робить велику петлю на «Антаресі» як на невеличкому літачкові. Ніхто цього не очікує від дорослої. відповідальної людини. усі падають.
ВІКТОР КУПРІН
(встає):
Дурень.
До рубки забігли перелякані Андрій Харченко, Олександр Кобиляцький і Роман Сагайдак, які знаходилися до цього у рубці начальника експедиції, і не чули суперечку.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(з переляканим
виглядом):
Що трапилося?!
ВІКТОР КУПРІН:
Так, нічого. Андрій бавиться.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
(не звертаючи уваги ні на запитання начальника експедиції, ні на жарт Віктора):
А я кажу, Перший називатиметься Ізумрудом!
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(зрозумівши, що тут відбулася сварка):
Не зрозумів. А докладніше!
АНАТОЛІЙ ВОРОНІН:
У нас тут суперечка виникла: як супутники назвати.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(не розуміючипро що йдеться):
Не зрозумів…
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Я хочу назвати Першого Ізумрудом.
(вказує на Кондратенка):
А цей – Жабою!
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(зрозумівши у чому справа):
А хоч Зеленню болотною! Між собою можете називати як хочете. Все одно не ми будемо їм назви давати. Для цієї мети є Астрономічна служба, яка і дає назви усім новим супутникам, планетам, системам, зіркам і такому іншому, щоб не було плутанини під час складання навігаційних карт. Усім зрозуміло?!
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
(тихо):
Цілком…
Вирішивши, що усе сказав, і його слова не підлягають обговоренню, начальник експедиції йде з рубки, а Харченко і Сагайдак залишаються.
РОМАН САГАЙДАК:
Ну ви й дали! Посварилися як діти! Через що? Через назву, яку ще і не нам давати!
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Але ж хороша назва?
РОМАН САГАЙДАК:
Так, начебто хороша. Але, що це дасть?
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Нічого…
Колесниченко робить те, чого від нього ніхто не очікував – показує Кондратенкові язика!
Кондратенко від несподіванки не може нічого сказати. Молодий біолог не очікував такої поведінки від тридцятилітнього пілота. Він розводить руками, розгублено дивиться на Андрія, махає рукою, і йде з рубки, затаївши на Колесниченка глибоку образу.
РОМАН САГАЙДАК
(звертається до
Колесниченка):
Андрію!
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Не подобається він мені…
РОМАН САГАЙДАК
Ну, і що? Ми одна команда! Ти про це пам’ятаєш?
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
(похмуро):
Намагаюся забути.
РОМАН САГАЙДАК
Гаразд, все, заспокойся,
(трохи помовчавши):
І…
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
(наче читаючи думки Сагайдака):
Я не проситиму у нього вибачення – не той тип!
Румата промовчав, і зробив знак Ніямі, який вже збирався щось сказати Хансові, щоб той його не чіпав. Нічого його ще більше накручувати своїми повчаннями. Він, мовляв, людина доросла, розумна, і, якщо його допустили у цю експедицію, значить повністю вміє себе контролювати. Але про всяк випадок, Румата вирішив перечитати особисту справу Ханса, а особливо рубрику «Психологічний вплив», бо саме він відповідав за лад на кораблі.
Маленька сварка через назви напружила відносини у команді не тільки між Хансом та Люкою, але і між іншими її членами. Усі стали триматися якось поодинці. Єдине, що ще якось об’єднувало команду – це робота над вивченням планети.
Повернулися дослідники, але ентузіазму, з яким їх відправляли, на космольоті не відчувалося.
Начальник експедиції зібрав усіх у рубці.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Я почну з того, що повернулися наші «дослідники». По отриманій з них інформації більше знає Віктор Купрін. Прошу його вислухати.
ВІКТОР КУПРІН:
Дякую. Два «дослідники» було відправлено у різні куточки планети, як ви знаєте. Так ось. Один з «дослідників» показав, що… Я навіть не знаю, як це вам сказати…
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО
(вигукує):
Говори як є!
ВІКТОР КУПРІН
(карбує кожне слово):
Коротше кажучи, повітря на планеті ідентичне нашому – земному. Це дуже дивно, якщо враховувати, що на планеті немає жодного дерева, звичного, для нас, зрозуміло. Є лише якийсь натяк на гори, але вони досить пологі, що зустрічаються деінде на островах планети. Моя пропозиція: треба спустити капсулу з командою у два-три чоловіки для вивчення саме цих об’єктів, тобто островів – вони дуже схожі один на одного, тому й цікаво зрозуміти чому і як це сталося. Біологічними даними планети зараз займається Люка Франциск.
Колесниченко хмикає при згадці про Констянтина. Усі промовчали.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Починати більш поглиблене вивчення планети нам необхідно негайно,
До рубки заходить Кондратенко.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(продовжує):
...Тому, що на «Антарес» зараз покладено великі сподівання мешканців Землі. І тягнути час ми не маємо права.
(звертається до
Кондратенка):
Що у тебе?
КОСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО
(не розуміючи, що
відбувається):
Нічого…
ВІКТОР КУПРІН:
Щось трапилося? Щось не так?
КОСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО
Взагалі так. Щось не так. Розумієте, усі біологічні заміри планети були пов’язані з взяттям ґрунту планети.
ВІКТОР КУПРІН:
Ну, і…
КОСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО
Ну, і… «дослідник» ґрунту не взяв, не зміг! Він виявився непіддатливим! Ні, ну ви уявляєте ґрунт, який не бере звичайний ніж!
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Ну, камінь, наприклад, ніж теж не бере.
КОСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО:
Так, камінь, звичайно не бере.
(вирішує відігратися):
А уяви ґрунт, який на стільки м’який, що ніж його не бере тому, що він під ним, хм… прогинається!
Усі замовкають думаючи про своє, і будуючи найнеймовірніші гіпотези.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
(порушує мовчання):
А як же ми сядемо на планету? А якщо ґрунт буде гнутися і під космольотом?
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
Треба спробувати. Нам треба економити енергію, бо якщо ми будемо і далі тут літати на орбіті, нам може її не вистачити, щоб долетіти додому – на Землю. Треба сідати хоча б для того, щоб дочекатися «дослідників» із супутників. Усім зайняти свої місця!
Команда кинулася по своїх місцях. З отриманням нової інформації ентузіазм повернувся до більшості її членів.
Поступово знижуючи орбіту свого польоту навколо планети, Ханс розумів, що від його професіоналізму зараз залежить життя усієї команди. І те, що Люка теж входить до її складу, – його поки не цікавило. Ханс намагався рівнятися на начальника експедиції та його помічника Румату, тому Ханс не хотів зробити жодної помилки. Подяка начальника експедиції була для нього вищою нагородою.
Ханс народився на Венері – другій планеті Сонячної системи. Вивчився на пілота в Університеті Космічного Флоту планети Земля. І зараз вважав, що самим більшим його досягненням було включення саме його – не землянина, до складу дослідницької експедиції. Сварка з Люкою трохи охолодила його впевненість у власні сили, точніше, у власну психологічну компетентність у замкненому середовищі, яким є космоліт «Антарес».
І все ж напруга під час посадки давала про себе знати. Румата про всяк випадок потурбувався про те, щоб у момент, коли уся відповідальність за команду ляже на Ханса, у рубці не було Люки, аби зайвий раз не турбувати у цей момент Ханса.
І правильно зробив.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
А де ця «жаба»?
РОМАН САГАЙДАК:
Зайнятий. Він готує з Фуцукі два всюдихідні «дослідники», сподіваючись на те, що можливо, хоча б вони візьмуть ґрунт для аналізу. Адже там лазерні ножі – їм вже ґрунт покориться.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Гм!
Сагайдак вирішив більше не чіпати Колесниченка. Ішла стадія приземлення, якщо це слово у даному випадку доречне. Точніше було б сказати «припланечування», тому, що назви у планети ще не було.
РОМАН САГАЙДАК
(звертається до
Кобиляцького):
Сашко!
Він був давнім товаришем начальника експедиції, тому дозволяв собі інколи звертатися до начальника експедиції тільки на ім’я.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Що?
РОМАН САГАЙДАК:
Я хочу бути на капсулі.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Навіщо?
РОМАН САГАЙДАК
У мене є одне припущення.
Я хочу його перевірити.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
На космольоті ти цього зробити не можеш?
РОМАН САГАЙДАК
Ні. На капсулі буде більше шансів.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Гаразд. А кого ти хочеш узяти у команду?
РОМАН САГАЙДАК
Віктора. Мені знадобиться хімік. І Пірса. Поки «Антарес» стоятиме, технік більше знадобиться на капсулі.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Гаразд. Тільки попередь про це Віктора і Пірса.
РОМАН САГАЙДАК
Так, звичайно!
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
(перебиває Кобиляцького та Сагайдака):
Ось є гарний майданчик для посадки!
Кобиляцький та Сагайдак дивляться униз.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(звертається до
Колесниченка):
Сідай!
Посадка пройшла благополучно, тільки дуже сильно за цей час змінилися погодні умови – піднявся вітер, набігли хмари, пішов дощ з градом, хоча циклону ніде зверху помічено не було.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
(звертається до
Купріна):
Звідки він узявся?
ВІКТОР КУПРІН:
Не знаю. Згори його видно не було.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
(припускає):
Можливо, планета реагує на наше наближення...
Румата поглянув на Ханса, і вирішив, що це не дуже неймовірна гіпотеза, але промовчав. Щось подібне він вже почав підозрювати, і тому попросився на капсулу. Але усе це треба було перевірити. А поки це були лише гіпотези і здогадки.
Після приземлення уся команда кинулася до ілюмінаторів, спостерігаючи за погодою, якщо це взагалі можна було назвати погодою. Дощ був такий, що на відстані трьох метрів не було нічого видно, хоча там і дивитися було ні на що. Уся видима зона з космольота була порожня
АНДРІЙ ВОРОНІН
(звертається до
Сагайдака):
І як же ми полетимо?
РОМАН САГАЙДАК:
Ось так і полетимо. Мене більше цікавить, яким чином ми побачимо прилетівши до «Антареса» «дослідники». Вони ж запрограмовані на те, щоб літати навколо космольота. Ми ж як робимо? Побачили, що апарат повернувся і літає навколо космольота, садимо його і чекаємо інший. А тут? Адже ми навіть не побачимо, коли вони прилетіли. Вони ж літають навколо космольота на відстані ста метрів, а ми ледве бачимо на відстані трьох метрів.
АНДРІЙ ВОРОНІН:
А як же локатори?
РОМАН САГАЙДАК
(вказуючи на панель керування):
Як? Не хотів вам говорити… На, поглянь!
На панелі керування горів напис: «місце знаходження невідомо. магнітних полів немає. сторони горизонту не впізнані».
РОМАН САГАЙДАК
(переводить погляд з панелі керування на Вороніна):
Я з таким явищем зустрічаюся вперше! І навіть не здогадуюся, що це може бути. Тому треба вивчити усе це якнайшвидше. У нас мало часу, а судячи з усього – нам доведеться дуже багато думати.
АНДРІЙ ВОРОНІН:
Тоді полетіли,
Воронін йде убік компресорного відсіку де стояла готова до відльоту капсула.
Сагайдак дивиться на Віктора. Той лише міцніше затягує пояс з усілякою дослідницькою атрибутикою. Роман перевіряє свій ніж для виживання, який має кожен член експедиції, і вони удвох йдуть слідом за Вороніним.
Починаються довгі години очікування.
***
Після того, як капсула залишила космоліт, на «Антаресі» почалися неприємності. Начальник експедиції Тодес Каспаро вже взагалі випустив з-під контролю сварку, яка нещодавно відбулася. Про неї забули вже і усі члени експедиції. Усі, окрім Люки. Навіть Ханс ─ хоча його робота як пілота на даний момент була закінчена, ─ вже не згадував нещодавніх непорозумінь з командою. Адже саме із-за нього усе це і почалося.
Коли Ханс займався взагалі не підходящою для нього справою, м’яко кажучи, якою він ніколи не займався, – готував обід для усієї команди, – намагався із м’ясних консервів та сухого картопляного пюре зробити належний «обід астронавта», щоб відзначити «Перший прожитий день на нововідкритій планеті», до нього підійшов Люка, якому взагалі-то теж не було чим зайнятися – нові організми на планеті поки що знайдені не були.
КОНСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО
(звертається до
Колесниченка):
Тобі що, робити нічого?
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Ні, чому ж? Як раз я собі
заняття знайшов.
КОНСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО
Яке? Псувати і без того небагато чисельні продукти?
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Багато ти розумієш!
КОНСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО
А якщо ніхто не захоче їсти?
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Нехай тільки спробують!
КОНСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО
Ти хоча б зелені нарізав.
У гідропонічному відсіку її вже багато виросло.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Слухай, Костику! Тобі ж все рівно робити нічого. То ж піди і насмикай зелені! Це ж твоя стихія, ти у нас біолог!
КОНСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО
Ну, знаєш! Сьогодні ти у нас «кухар», то ж сам і йди за своєю зеленню!
Поки ця розмова відбувалася у харчовому відсіку, у рубці начальник експедиції слухав не дуже приємні новини.
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО:
…Таким чином, ми не можемо зв’язатися з капсулою.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Коли було перервано зв’язок?
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО:
За десять хвилин після виходу капсули. Радари їх не знаходять і зараз пеленг – не працює. Це дивно, але на цій планеті я не помітив нічого металевого, а пеленг все одно не відповідає.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Гаразд. Давай їм позивні що п’ять хвилин. Можливо, у них щось з рацією, а вони щось знайшли. Можливо, хочуть щось вивчити, а потім повернутися. Адже у нас домовленість – три дні.
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО:
Капітане, я позивні даю вже чотири години що п’ять хвилин, але вони не відповідають.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Продовжуй…
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО:
Ще одне. На планеті немає полюсів. Тут не можливо розрізнити сторони горизонту. Комп’ютер збивається.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Чому?
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО:
Немає ніякої орієнтації. Схід важко визначити тому, що світило цієї планети хоча і стабільне, але не стабільна сама планета: у неї немає вісі. Вона обертається хаотично. За супутниками теж не визначити: планета то стоїть на місці, то обертається за якоюсь віссю подібно Землі, то перекидається, інакше я це не назву. Тут комп’ютер нам не допоможе. Нам треба якось самим логічно думати чому таке відбувається з планетою. Адже комп’ютер знає лише те, що ми уже відкрили, і порівнює кожну нову планету з вже знайомими йому рухами. Але ми тут зіштовхнулися з чимось не схожим на відомі нам рухи планет.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Так. Задав ти нам задачку…
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО:
Не я, капітане, а планета.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(вмикає гучномовець, звертається до
Харченка):
Андрію, зайди до рубки.
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО:
Гадаю, що штучки Харченка тут теж можуть не відреагувати.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Нічого, Анатолію, Андрій обов’язково що-небудь придумає. Адже я його узяв до команди не тому, що він хороший фотограф і технік, а тому, що він просто геніальний технік! І між іншим, ці «іграшки» з якими вовтузиться наш Андрій нам ніяка фірма не надала. Усе це він зібрав сам. Усі ці «дослідники», це – якщо можна так сказати, експериментальні зразки.
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО:
Про це я не знав.
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО
(заходить до рубки)
Про це мало хто знає.
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО:
І давно ти підслуховуєш нашу розмову?
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО
Дещо про Геніального техніка я чув.
Олександр Кобиляцький посміхається.
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО
Навіщо ви мене кликали?
Анатолій Сліпченко розповідає те, про що щойно розповів начальникові експедиції.
Харченко уважно усе вислуховує, і замислюється. Таким його начальник експедиції не бачив досить давно. Вигляд Харченка говорив тільки про те, що рішення у нього поки немає.
***
Минуло три дні. Вістей від команди капсули так і не надійшло.
Начальник експедиції збирає усіх у рубці.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
У нас виникло декілька проблем. Деякі з них ви знаєте. І все ж я перелічу їх. Перша і сама головна полягає у тому, що зникла наша капсула з трьома членами команди. Ми не маємо права відлітати з невідомої планети, навіть якщо прилетять наші “дослідники” із супутників.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Треба відправити пошукову експедицію.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Я про це думав. Але це надто ризиковано. По-перше, ми не знаємо, з якого боку планети вони знаходяться. По-друге, сама планета, точніше її материки пересуваються хаотично. І якщо вже порівнювати їх рухи з чимось, то я б сказав, що материки вільно плавають планетою, займаючи менш зайняте місце подібно «цяточкам у коробочці». Навіть якщо вони перейшли на материк праворуч від космольота, то на даний момент вони можуть знаходитися ліворуч від нього, або взагалі на іншому боці планети. Материки плавають досить швидко.
КОНСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО
Це означає, що у воді є якісь течії. Ми можемо орієнтуватися по них.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Цілком можливо. Але як ти визначатимеш, на якій течії ти знаходишся, якщо у планети немає ані полюсів, ані сторін горизонту!
КОНСТЯНТИН КОНДРАТЕНКО
ТА АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
(разом:
Як це? Що?!
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО:
Це і є друга наша проблема. Хоча про течії треба подумати.
Сліпченко дивиться на начальника експедиції.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Так. З течіями – це ідея. Якщо є якась послідовність пересування материків, нам треба обов’язково її встановити.
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО
У мене є одномісний мініскан здатний продивлятися щільності речовин. Але він на ручному керуванні. Я не встиг переробити його на автоматику. Він здатний розпізнавати течії планети і зобразити послідовність на комп’ютері. Але передати дані зверху я не зможу. Треба буде візуально знайти космоліт щоб повернутися.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
(хвертається до
Харченка):
Ти теж хочеш загубитися?
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО:
Ні.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Ніхто не загубиться. Ми зробимо так: Харченко підніметься нагору, і спробує визначити течії.
(звертається до
Харченка):
Тобі на це дається рівно добу. Після цього щогодини ми випускатимемо сигнальні ракети. Так що дивись в обидва!
АНДРІЙ ХАРЧЕНКО
(радістно):
Зрозуміло! Як же, він сам випробує свою «іграшку», і побіг до техвідділу, де вже збирав свій «мініскан», щоб вивести його у компресорне відділення.
Харченко біжить коридором.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(кричить, звертається до Харченка):
Одна доба!
АНДРІЙ ЕОЛЕСНИЧЕНКО
(звертається до
Кобиляцького):
Є ще якісь невирішені проблеми?
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Тільки одна. Але це стосується тільки тебе та Костянтина.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО:
Тоді я вільний,
Колесниченко прямує до виходу.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ:
Андрію! Зупинись! Я не про вашу сварку. Ви досить дорослі люди, і здатні самі вирішити цю проблему.
Андрій Колесниченко зупиняється, уважно слухає.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(поступово понижує голос):
Ми збиралися відправити пошукову групу. Я хочу узяти з собою або тебе або Костянтина – тут вже вирішуйте самі.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
(різко):
Я не піду! І Колесниченка відпускати не можна! Корабель без нього не злетить! Візьміть, краще, Сліпченка. Адже зв’язок все одно не працює!
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(іронічно, розуміє, що Андрій «задкує»):
Я, звичайно, радий раптово спалахнулої любові до Колесниченка. Але Колесниченка я візьму із собою. А Анатолій залишиться тут, і ти залишишся тут, щоб було кому обробляти інформацію отриману Харченком. І ваше завдання – не загубити Харченка і не забути про сигнальні ракети. Це наказ!
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО:
Зрозуміло.
Костянтин мовчить.
Колесниченко біжить до своєї каюти. За три хвилини він вже був у рубці зі своїм спорядженням. Колесниченка Кобиляцькийвибрав тому, що він був одним із тих, хто вже брав участь у дослідницьких експедиціях. Безпосередньо у контакті з планетами, як і сам він Кобиляцький, Сагайдак і Харченко. Узявши собі у помічники досвідченого астронавта, який пройшов «школу виживання», Кобиляцький не помилився. Принаймні, він так сподівався. Тим більше, що він вирішив когось забрати з космольота – або Колесниченка або Харченка – щоб вони нічого не накоїли на “Антаресі” під час його, Кобиляцького,відсутності.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(звертається до
Колесниченка):
Андрію! Перш, ніж ми з тобою підемо, відправ, будь ласка, Харченка. Він вже у компресорному відсіку.
Андрій сідає за пульт, але відкривати відсік не поспішає. Він обережно гладить свій пульт, наче прощаючись з ним.
АНДРІЙ КОЛЕСНИЧЕНКО
(шепоче):
Тримайся, старенький…
І лише після цього відкриває компресорний відсік для вильоту.
Начальник експедиції вдихає повітря космольота на всі груди, закриває очі, повільно видихає, і дивиться на Андрія який з серйозним виразом обличчя дивиться в ілюмінатор за яким іде дощ.
ОЛЕКСАНДР КОБІЛЯЦЬКИЙ
(звертається до
Колесниченка):
Пішли.
Андрій важко зітхає, ніби передчуваючи біду, і плентається за начальником експедиції.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(стоїть у дверях, звертається до
Сліпченка):
Анатолію, котра година?
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО
(дивиться на незалежний годинник):
Майже дев’ята ранку незалежного часу.
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(звертається до
Сліпченка):
Ми орієнтуватимемося на твої ракети. Якщо через добу ми не повернемося, нехай ракети кожні дванадцять годин, починаючи з цих дев'яти нуль-нуль.
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО
Зрозуміло.
’
ОЛЕКСАНДР КОБИЛЯЦЬКИЙ
(спускається трапом):
Ми спочатку знайдемо край нашого «материчка» на якому стоїть «Антарес». Я хочу подивитися, чи є течії у воді.
Колесниченко мовчить.
АНАТОЛІЙ СЛІПЧЕНКО
(говорить у гучномовець):
Удачі!
Не озираючись на «Антарес» астронавти махають руками. За п’ять метрів їх вже було не видно.
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ СЕРІЇ
Page updated
Google Sites
Report abuse