Розділ 12

– Там хтось є! – сказала Вероніка леваніна.

– Та, ні це просто циклон. – сказав тихон.

– Та, ні не внизу! – відповіла вона. – Збоку.

Тепер всі подивилися в бік.                                                             Усі хто перебував у шалі. Побачили капсюлу яка з кожною секундою віддалялася від них. Складалося враження, що вона падає у провалля.

– Тривога! – закричав муха.

Всі кинулися на свої посадочні місця. Включаючи всі пристрої і прибори.

– Є! – почулося з кабіни зв’язківця.                                                     Це кричала Марина, яка нарешті спіймала у тиші радіохвиль хоч якийсь звук.

– Марина, що там? – запитав Олександр.

– Є якісь звуки. Їх посилають наші. Кажуть, що вони потрапили під дію якоїсь аномалії і просять їх витягнути.

Вероніка сіла на крісло пілота, і, набравши швидкість скільки дозволяла конструкція шатлу, спрямувала його у той бік, де знаходилася капсюла.

– Припиніть! – заволала вона в решті решт на хлопців, що сварилися за її спиною.                                                                                           Хлопці одразу припинили, бо ніколи не бачили Вероніку у гніві.

– Ти що робиш? – спитав Олександр, зрозумівши, що вони летять з максимальною швидкістю для шала. – Ти що, хочеш, щоб він розлетівся на дрібні шматочки, а ми залишилися у відкритому космосі?!

– Дивіться... – тільки і сказала Вероніка, показуючи вперед, де у відкритому космосі хлопці побачили капсюлу зі свого космічного корабля.

– Оце так! – здивувався Анатолій.

– Ми повинні їх врятувати, будь хто це є. – констатувала Вероніка.

– Так. – погодився з нею Сашко.

*    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *      *

– До нас летять наші! – вигукнула Марія, що ще сиділа у кріслі зв’язківця і тримала у руках навушники. Вона іноді при цьому озиралася по боках, тому й помітила.

– Я бачу! – крикнув їй Тихон. Він продовжував прикладати останні сили аби вримати капсюлу щоб її не потягнуло не відомо куди.

Через кілька хвилин шатл порівнявся з капсюлою.

– Тут є хтось живий?! – почули на капсюлі по рації голос Леваніної.

– Рація працює! – радісно закричала Марія і митєво одягла навушники

– Так! – Закричала їй Марія. – Ми кудись вляпалися і якщо ви нас не витягнете, нам кінець!

– Вас тягне чорна діра. – відповіла Вероніка. – Зараз ми вас витягнемо!

       Анатолій почав робити спроби якомога ближче наблизитися до капсюли.  Досить тривалий час йому це не вдавалося. В решті решт шал наблизився на таку відстань, що можна було зістикуватися.

       Нарешті Анатолій скомандував:

       – Коридор для переходу утворено! Ерщій переходьте на шатл!

       – Готуйтеся до розмови з Новохатським. – сказала Леваніна, коли останній астронавт капсюли перебував на шатлі.

– Що трапилося? – запитав Борищак.

– А якщо бути до кінця відвертим, – сказала вона, – то вас збираються звільнити.

– За що?! – вигукнув Кривцун. – Що ми зробили?!

– Що ви зробили?! – спалахнула дівчина. – А те, що ви відхилилися від графіку роботи це як по-твоєму називається?! По-перше ви мало не загинули! А по-друге через вашу цю витівку у нас мало не зірвалася робота, яку повинні виконати будь що!

       Тут вже і говорити було нічого. Члени екіпажу капсюли розуміли що вони порушили один із пунктів «Статуту астронавта». Адже вони під час виконання чвоїх професійних обов’язків і тим більше, нікого не повідомивши, залишили ділянку яку їм доручили перевірити.