Розділ 8

       Нарешті під ногами опинився твердий грунт. Вони пройшли униз метрів сто, не менше. Грот виявився замкнутий. Підземне озеро яскраво виблискувало у світлі ліхтарів. Вода у ньому здавалася чорною.

       За допомогою спеціального обладнання спелеолог пройшов під поверхню планети. Йому видно тільки те, що освітлює ліхтар. Тут абсолютна темрява. Він дихає за допомогою спеціального балона. Хоча у тамтешній атмосфері є кисень, його недостатньо для дихання людини. Якщо зняти маску, у ніздрі вдарить неприємний характерний запах сірководню. Аналіз показав, що сірководень – основна складова печерної атмосфери. Перед очима єдиного спелеолога в об’єднаній команді відкрилося озеро.

       – Що там у тебе? – крикнув Вавилов, звертаючись до Зиремпи.

       – Поки я можу сказати, що цій печері п’ять мільйонів років! – так само крикнув Зиремпа, піднімаючи голову. – І потім… – він замовк не договоривши почату фразу.

       – Що там у тебе?! – запитав Максимович.

       Відповіді не було.

      Спелеолог відчув на собі чийсь погляд. Він рвучко обернувся, і… не помилився. На астронавта дивився чоловік дуже високого зросту. Він дивився на незнайомця так жодного разу і не кліпнувши очима. Зиремпа розумів, що якщо він зараз не підніметься нагору, незнайомець його просто загіпнотизує, і він може назавжди залишитися у печері.

       Михайло з усієї сили смикати за мотузку.

       – Піднімай! – вигукнув Вавилов.

       – А може мені спуститися на допомогу? – запитав Морозенко.

       – Була вимога піднімати! – вигукнув зв’язківець, і почав допомагати Бещуку.

       – Що трапилося? – запитав Вавилов звертаючись до Зиремпи, коли той вже був на поверхні.

       Михайло якийсь час не міг вимовити жодного слова.

       – Там є щось таке, що його налякало. – припустив Вавилов, звертаючись до Бещука.

       – Не щось, а хтось. – нарешті вимовив спелеолог. – Я побачив якогось чоловіка. Він дивився на мене жодного разу так і не кліпнувши очима.

       – Він тебе що, намагався загіпнотизувати? – здогадався Максимович, звернувшись по рації до спелеолога.

    – Ні. – відповів спелеолог ледь дихаючи. – Якби я не почав смикати за мотузку, він мене дійсно таки загіпнотизував би.

       – Що ти там бачив? – запитав Михайла Морозенко.

       – Я нічого не встиг розгледіти. Мені завадив незнайомець. Ми маємо усі разом спуститися сюди ще раз.

       – Це потім. – почули астронавти по рації голос Максимовича. – А зараз ми летимо до вас.