Розділ 14

Погоня продовжувалася.

За кілька хвилин два космольоти вже перебували у гористій місцевості.

У порівнянні з гористою місцевістю на третій планеті Сонячної системи, гори на Ріатлі були удвічі нижчими. Це був єдиний район планети, де розташовувалися гори. Тут було багато місць де можна було сховатися.

− Треба щось робити! – кричав Бабенко. – Зараз втечуть!

− Від мене не втечуть! – вигукнув Андрій.

Коли вже здавалося, що «Сонячне сяйво» наздожене космоліт без пізнавальних знаків, а Антон був готовий, щоб у черговий раз вистрілити з магнітної гармати, члени команди Павлюка побачили, як літальний апарат який вони намагалися наздогнати, піднявся над однією з гір. Складалося враження що космоліт зник під горою.

− Чорт забирай! Ми їх втратили! – закричав начальник експедиції.

Власенко спрямував космоліт до тієї гори, де як здалося астронавтам зник літальний апарат без пізнавальних знаків. Коли пілот підлетів до того місця, де зник космоліт без пізнавальних знаків, і трохи пригальмував, наче з-під землі виріс перед космольотом із Сонячної системи літальний апарат без пізнавальних знаків і ті, хто знаходився на його борту вчинили стрілянину по «Сонячному сяйву», а сам космоліт знову попрямував кудись за горизонт. Власенко ледь встиг вивернути штурвал щоб не потрапити під обстріл.

Цього разу космольоти летіли над великим містом.

Судячи з усього, це місто свого часу було заселене. Унизу стояли будівлі різної форми, кольору та висоти.

− Що це за місто? – запитав Анатолій Давигора, звертаючись до товаришів.

− Поки не знаємо. – відгукнувся Павлюк. – Але сподіваюся, що незабаром ми про це дізнаємося.

− Перш ніж ти потрапиш до міста, − відповів товаришеві Андрій, − треба якимось чином звільнитися від цього літаючого монстра.

− Вважай, що цю проблему вирішено! – вигукнув Антон. Потім звернувся до пілота: − Андрію! Зараз мені потрібна твоя допомога.

− Що я маю робити?

− Ніхто з нас не знає що це за місто, і, чи воно заселене. Якщо вони сюди прилетіли, то не виключено, що тут їхня так би мовити «резиденція»

− А мені що робити? – повторив запитання пілот.

− Так ось – продовжував інженер-технік. – Ти маєш відлетіти від міста. А далі – це вже моя справа.

Власенко кивнув на знак згоди, і повів космоліт подалі від міста.

Цього разу вже ті, хто знаходився на космольоті без пізнавальних знаків, дії команди Павлюка сприйняли як втечу, і тепер вони почали переслідувати літальний апарат із Сонячної системи.

− Ну, що тепер? – запитав Андрій, звертаючись до Антона. – Те що ти просив, я виконав.

− А тепер ось що!.. − вигукнув інженер-технік, і потягнув на себе важіль магнітної гармати.

Усе відбулося на стільки швидко, що ті, хто перебував у космольоті без пізнавальних знаків розгубилися. Проте, коли вони прийшли до тями, щось робити було вже пізно. Антон кількома рухами додав у потужності гармати, і вистрілив. За секунду космоліт з експедицією на борту затрусило.

− Що це?! – закричав Павлюк.

− Пробач, Петре. – відповів Антон. – Це я винен. Я просто трохи не розрахував потужність гармати.

− Ні, ну ви чули?! – закричав Павлюк. – Він «трохи» не розрахував потужність «магнітки».

− Заспокойся, Петре. – вступився за інженера-техніка Вавилов. – Врешті решт Антон признав свою помилку.

− Так. Помилку він признав. – не міг заспокоїтися Павлюк. – А тепер уявіть, якби після цього пострілу нас захопили б у полон?! Або ще гірше – ми загинули б?!

Потім Петро звернувся до Бабенка:

− Яку ти потужність поставив?

− Плюс п'ятнадцять.

− У тебе є щось у голові?! Ти знаєш що наші космольоти такого напруження не витримують?!

− Я усе знаю. Але і ти мене зрозумій…

− Значить так. – перебив інженера-техніка начальник експедиції. – Якщо бодай раз подібне повториться, підеш під трибунал! Зрозумів?!

− Так точно! – приставивши правицю до скроні відповів Бабенко.

Потім змінивши тон з офіційного на товариський, Павлюк сказав, звертаючись до усієї команди:

− Уявіть, якби ми усі загинули б після такого пострілу.

Ці слова начальника експедиції Антон відніс на свою адресу, але цього разу усі промовчали, розуміючи, що Павлюк правий.

− Ми сюди прилетіли для того, аби посваритися? – намагаючись уникнути сварки у команді, запитав Вавилов.

− Так, дійсно. – підтримав Євгена Павлюк. – Давайте підемо до міста і подивимося, чому саме сюди тікали ті, хто перебував на борту космольота без пізнавальних знаків.