Розділ 34

       Забігши у космоліт, Власенко сів на місце пілота

       – Андрію! Піднімайся! – крикнув Вавилов.

       Дабижа який стояв поруч космольота ледь встиг зачепитися за корпус. Йому допоміг Давигора.

       – Відлітай від печери! – скомандував Вавилов.

       – А як же…

       – Роби те, що тобі говорять! – крикнув зв’язківець. – Олексію! Сядь поруч пульта магнітної гармати!

       – Як же Петро та Світлана та інші? – знову запитав пілот.

       – Ті, хто зараз летить за нами, вони нічого про них не знають. – відповів Євген. – Принаймні, я на це дуже сподіваюся.

       Євген Валерійович дуже пошкодував про те, що мініскан на даний момент у непридатному стані для польотів. Саме зараз він їм потрібний як ніколи. І потім: хто міг подумати, що саме так як воно зараз є, розгортатимуться події.

       Зараз усі, хто був на космольоті, робили все можливе, аби хоч якось відірватися від переслідувачів. Але їм це не вдавалося.

       – Треба ризикувати. – мовив Вавилов, звертаючись швидше до самого себе, ніж до товаришів.

       Не дивлячись на те, що Євген Вавилов був у цій експедиції лише зв’язківцем, у нього помітно виділялися риси керівника, і хто знає, можливо настане той час, коли і він очолить експедицію. 

       – Що ти збираєшся зробити? – запитав у Вавилова Дабижа.

       – Підсиль гармату до сорока відсотків, і відтягни важіль.

       – Це дійсно ризиковано. Можемо втратити єдиний засіб пересування.

       – А у тебе є інша ідея?! – запитав Євген, вказуючи на космольоти які продовжували погоню, при цьому намагаючись не відставати. – Андрію! Спробуй розвернутися хоча б на дев’яносто градусів.

       Поки юнак розвертав космоліт, Дабижа налаштовував магнітну гармату – єдиний вид зброї, який був у розпорядженні астронавтів – на ті параметри, які попросив хімік.

       – Готово! – нарешті вигукнув силовик, і не чекаючи наказу, потягнув на себе важіль.

       Промінь лазера влучив в один із космольотів без пізнавальних знаків. Той відразу впав на поверхню планети. Втративши до нього цікавість, астронавти «Сонячного сяйва» почали спостерігати за іншим космольотом який їх переслідував. Він так само, як і космоліт з пізнавальними знаками Сонячної системи на борту, продовжував летіти, проте не так швидко.

       – Їхній апарат пошкоджено! – повідомив Вавилов. – Вони не можуть швидко летіти!

       – Те ж саме я можу сказати і про наш. – відповів Власенко, дивлячись на прилади.

       – У корпусі дірка діаметром метрів вісім! – повідомив Дабижа.

       Він відразу кинувся залагоджувати дірку.

       Черговий день на планеті завершувався. Головне світило вже було майже за горизонтом. Криків звірів та птахів які зрідка можна було чути удалині чи поруч, зараз чути не було.

       – Знаєте, друзі, – мовив Микола Гаркавенко, – із задоволенням зараз почав би вивчення тутешньої природи.

       – Ось один із видів тутешнього світу! – відповів йому Дабижа, вказуючи на космоліт без пізнавальних знаків, команда якого так само, як і вони вовтузилися із своїм літальним апаратом. – Почни прямо з нього!

       Для Миколи ці слова представника силової підтримки та найкращого друга прозвучали як докір, мовляв, ще не вся команда на борту, а ти вже хочеш приступити до вивчення планети.

       Біолог замовк, і підійшов до Андрія який продовжував усіляко вивертати штурвал космольота, намагаючись уникати зустрічі з променями які щосекунди випускаються з космольота без пізнавальних знаків.

       – Тобі допомогти? – запитав біолог.

       – А ти що, розумієшся на техніці?

       – Ні, але хочу навчитися.

       – Ось коли навчишся, тоді і будеш допомагати.

       – У мене все! – повідомив силовик.

       Дірка у космольоті була закрита.   

       – Зараз треба визволяти Самолова та Абдулатіпову з печери. – сказав зв’язківець. – Антоне! Візьми із собою Володимира, і летіть спробуйте визволити наших товаришів із печери.

       За кілька хвилин із космольота з пізнавальними знаками Сонячної системи вилетів щойно відремонтований мініскан на борту якого були зв’язківець і Олексій Дабижа – представник силової підтримки планети Земля збройних сил Сонячної системи. Все відбулося на стільки швидко, що ті, хто перебував у космольоті без пізнавальних знаків не відразу зрозуміли що сталося.