Розділ 14

       За п’ять хвилин у каюті начальника експедиції зібралася команда у повному складі.

– Всі у зборі? – запитав Новохатський, коли вся команда зібралася у кают-компанії.

       – Усі. – відповів пілот.

       – Тоді почнемо.

       – Я перепрошую. – втрутився Наум. – Почнемо що, обговорювати ситуацію, у якій опинилася команда капсюли і як нас звільнити?

       Усі поглянули спочатку на Борищака, потім на начальника експедиції. А дійсно: вони ще нічого не знають! Те, що команда капсюли у повному складі зараз присутня на нараді, це ще нічого не означає. Цілком можливо, що після закінчення наради Новохатський звільниь команду капсюли.

       – Так. Порушення значне. – сказав Новохатський. – Та, перед тим, як полетіти до чорної діри, – а саме там вас мало не затягнуло, через що ви ледь не загинули, – ви завдання виконали?

       – Якщо папка лежить на столі, – відповів Наум, – значить із завданням ми впоралися.

       – Значить, – відповів начальник експедиції, – у ваші особові справи я занесу тільки догани. А вони будуть суворими. Ось і все.

       Кілька хвилин усі мовчали.

       Мовчання перервав Роман Давидович.

       – Тепер по суі справи. Отже, які результати досліджень?

       – Дозвольте ми? – попросила Меринова.

       – Будь ласка, Марино. – погодився начальник експедиції.

       – Отже, – очала свою доповідь дівчина, – ми проводили дослідження Сонця з боку сузір’я Геркулеса. Головне світило нашої системи, яке як вам відомо, повинно мати температуру шість тисяч градусів за Цельсієм, після того, як нами було проведено випробування винаходу Нікола Тесла, втратило у температурі, а рахом з цим і у гравітації четверту частину. Тобто, на нашій ділянці температура світила склала лише півтори тисячі градусів!

       – Оце так! – вигукнула у свою чергу – Леваніна. – Ми дослідження вели з боку Ліри. У нас аналогічна ситуація! – Точно такі ж позники!

       – І у нас так само…– підсумував пілот. – Ті ж півтори тисячі градусів!

       – Отже, – підсумував Роман Давидович, – тепер ми точно знаємо, чому відбуваються ті процеси у нашій системі, свідками яких ми були. Півтори тисячі градусів це не те, що нічого, і навіть не те, що нуль! Це взагалі нижче нуля!

       – А такі процеси відбуваються у більшості утворень Всесвіту… – ледь чутно сказала Меринова.                                                                      – Ось саме тому і маємо якнайшвидше їх зупинити. – сказав начальник експедиції.

       – Те, що ми маємо якнайшвидше з цим впоратися, це зрозуміло. – відповів Коваль. – Мене турбує інше.

       – Що саме, Марку? – запитав начальник експедиції.

       – Як ви усі пам’яєте поки ми долетіли до сисеми Іон, пройшла не одна незалежна доба. Так ось. Якщо ми знову летітимемо таким само шляхом, о знову витратимо близько трьох днів. А невже нема якихось коротших шляхів, аби дістатися туди якнайшвидше?

       – Ти пілот чи хто? – запитала Коваля Нонна.

       – Та, я то пілот, – відповів той, – але, розумієш, є одна проблема: мені нвколи не доводилося так би мовити «зрізати» відстань.

       – Так ось. – відповіла астронавігатор. – Для цього існують просторово-часові коридори. Потрапивши у них, можна дістатися до будь-якого утворення на багато швидше, ніж звичайним шляхом.

       Марія поглянула на начальника експедиції. Той схвально кивнув.

– А як ти збираєшся потрапити додому? – не відставав від дівчини пілот.

       – Так само, як ми потрапимо і туди. Тобто через просторово-часовий коридор.

       – Таким чинов ми полетимо додому. – відповів Новохатський. – А до системи Іон доведеться летіти звичайним шляхом. Необхідно виміряти на скільки уражені утворення. Ще питання є?

       – Так. – відповів Кривцун. – Що ми маємо зробити задля того, щоб зупинити імпульс.

       – Висадити системи. – коротко відповів Новохатський.

       – Системи чи систему? – перепитав Тихон.

       – Системи. – повторив начальник експедиції. – Але перед тим, як ми це зробимо, наше завдання полягатиме у тому, щоб спочатку знайти систему, яка після вибуху змогла б не те, що зупинити дію імпульсу, а взагалі його знищити.

       – Гаразд. Це одна система. – не міг заспокоїтися Тихон. – А яку ще ми маємо висадити?

       – Безпосередньо Іон. – відповів Роман Давидович. – План наших дій усім зрозуміло? Заперечень не буде?

       – Заперечень нема. – відповів пілот. – Проте, Романе, є ще два запитання.

       – Слухаю.

       – Перше: скількома вибузами будуть знищені системи? І звідки ти маєш намір їх проводити?

       – Вибух буде один, і проведемо його за допомогою магнітної гармати. А стосовно ого, звідки, то місцем укритя оберемо той же просторово-часовий коридор, про який і говорила Марічка. Цим само коридором і повернемося додому. Зрозуміло?

       – Так. Запитань більше нема.

       – Тоді уперед! – скомандував Новохатський.

       Космоліт узяв курс убік системи Іон.