Розділ 13

Проте, ніхто так і не встиг залишити межі космольота.

Павлюк відчинив люк космольота, і до виходу рушив Власенко, який засидів ноги і хотів пройися, аби розім’ятися.

− А ви знаєте, − звернувся Самойлов до товаришів. Він сидів поруч радарів. − Судячи з усього, ми тут не самі.

− Що сталося? – запитав Павлюк.  

− Точно не знаю, − відповів Самойлов, − але те, що це космоліт і він не із Сонячної системи, це точно!

Цієї миті на горизонті з’явилося два космольоти. Вони швидко наближалися до літального апарату команди Павлюка.

− Усім зайняти свої посадочні місця! – скомандував Павлюк. − Якось не дуже годиться прилетівши на планету, і відразу починати бойові дії невідомо з ким.

Як тільки усі сіли на посадочні місця і «Сонячне сяйво» рушило у протилежний бік, космоліт щось потужне штовхнуло.                          

− Що це? – запитав Токарєв.                                                              

− Поки ще не знаю... – відповів йому Павлюк. – Але мені це дуже не подобається.                                                                                             

− Мені теж! – сказав Власенко, і піднявся зі свого крісла, показуючи усім убік.                                                                                                        

Прослідкував за рукою пілота, всі побачили на горизонті корабель невідомої моделі. Наче хтось самотужки змайстрував цю споруду.            

− Це корабель Гільдії! – закричав Андрій і рвучко, нікого не попереджуючи рвонув корабель вниз до самої поверхні планети.                               Такого маневру не чикав ніхто, а Бабенко вже точно. Не втримавшись він полетів через увесь салон і вилетів у складову каюту, ледь не напоровшись на гачки, які висіли і були призначені для впольованої здобичі.    

− Тихіше! – закричав Антон звідти.                                                       

− Пробач. – сказав Власенко. – Якщо ми не сховаємось від них зараз, то через декілька хвилин ми можемо вже і не намагатися це зробити.          Він знову рвонув корабель убік.                                                        

− Що тепер? – запитав Вавилов.                                                        

− Тепер ми просто повинні з’ясувати що тут коїться.

       Павлюк розумів, що довго вони тікати не зможуть. Саме тому потрібно було щось зробити.

       Він звернувся до пілота:

       − Андрію, за моєю командою розверни космоліт, а ти, Антоне потягнеш на себе важіль гармати.

       − Зрозуміло! – в один голос відповіли пілот та інженер-технік.

       Якийсь час космоліт ще летів у протилежний бік від місця посадки.

       Нарешті Павлюк крикнув:

       − Вперед!

       Власенко почав розвертати літальний апарат, а Бабенко тим часом поклавши руку на важіль магнітної гармати, почав вичікувати і свого шансу аби вдарити по космольотах невідомої конструкції та форми.

       Не чекаючи такого маневру від утікачів, пілоти літальних апаратів без пізнавальних знаків спочатку розгубилися. Цього виявилося цілком достатньо, щоб промінь випущений із гармати потрапив бодай в один із двох космольотів без пізнавальних знаків.

       − Один є! – закричав від радості Антон. – Ще один!

       − Цей вже нам потрібен неушкоджений! – скомандував Павлюк. − Почати погоню!

       Цього разу аби налякати тих, хто перебував на борту космольота без пізнавальних знаків, Бабенко вистрілив з таким розрахунком, щоб промінь навіть не долетів до ворожого літального апарату. Літальний апарат рвучко піднявся угору, після чого почав швидко віддалятися від «Сонячного сяйва».

       − За ним! – вигукнув Андрій, і спрямував космоліт у той бік, куди полетів літальний апарат без пізнавальних знаків.