Перша серія

ВСТУПНІ ТИТРИ

ПЕРША СЕРІЯ

Титр:

«Із самого початку була порожнеча наповнена безкінечними можливостями для кожного з нас.

(Нікола Тесла)»

У серпні 2158 року мешканці Сонячної системи святкуватимуть два ювілеї: 75 років з моменту створення Об’єднаної Спілки Землян (ОСЗ), який випадає на кінець серпня, і другий ювілей – більш значущий: 250 років з моменту подій, які відбулися у районі Підкаменої Тунгуски 1908 року.                   

Поява ОСЗ стала можливою після того, як 24 серпня 2083 року між прибалтійськими країнами Литвою та Латвією були зняті усі прикордонні пости і жителі цих країн могли вільно пересуватися територією двох держав. Згодом почали зникати кордони між іншими країнами, спочатку у Європі, а потім і на решті континентів Землі.                                 

Після того, як об’єдналися останні дві країни, відразу було обрано Парламент ОСЗ та керівника який називався Директором.

* * *

У вівторок, 18 квітня 2158 року у київському відділенні Федерального Бюро розслідувань аномальних явищ Сонячної системи, – військового відомства, яке займалося і тоді, і займається зараз розробкою проектів космічних польотів, створенням та побудовою літальних апаратів будь-якого призначення, патрулюванням кордонів Сонячної системи, а також багатьма іншими проектами, і свого часу належало виключно такій наддержаві, як Сполучені штати Америки (необхідно зазначити, що філії цього відомства на даний час є як на усіх континентах Землі, так і на решті планет Сонячної системи, – пролунав телефонний дзвінок.

Слухавку підняв один із співробітників.

Якийсь час він уважно слухав співрозмовника, зрідка відповідаючи:

Є!.. Так точно!.. Буде зроблено!..

  Поклавши слухавку, чоловік увімкнув гучномовець.

* * *

  Середа, 19 квітня 2158 року видався досить теплим як для другого місяця весни. Температура повітря складала від +20 до +25°С. Цього дня мався йти дощ. Проте, у супереч прогнозам синоптиків, із самого ранку світить сонце. Робочий тиждень тільки починався.

Було 06:45 за Гринвічем.

Старший науковий співробітник Інституту інформаційних нанатехнологій Олександр Йосипович Муха годину тому прокинувся і як завжди готувався йти на роботу. Він вже протягом двадцяти років очолює відділ який так само як і інститут в цілому називається Відділ інформаційних нанатехнологій, і займається дослідженням аномальних явищ які не пов’язані з природою Космосу.

Невеликий електронний годинник який стояв на астровізорі показував час за Гринвічем: 06:50. За десять хвилин розпочнеться випуск новин. Новини Олександр Йосипович дивився постійно. Ось і цього разу планує подивитися оновлений випуск новин, після чого дізнається про новини спорту, і вийде з дому.

Мешкав вчений у Борисполі неподалік космодрому у житловому масиві, будинки у якому належали виключно працівникам Інституту інформаційних нанатехнологій. Він постійно приходив коли стартував космоліт з експедицією на борту. 

  Електронний годинник висвітлив час: 06:58. за дві хвилини розпочнеться випуск новин.

  Олександр Йосипович увімкнув телестерео, і сівши у крісло, почав чекати новин.

Не встиг Муха розташувався у кріслі, як спрацювала система оповіщення, яка сповістила про те, що за дверима є відвідувачі.

Залишивши прилад увімкненим, чоловік пішов подивитися хто прийшов у таку ранню пору. Йдучи до дверей, він ніяк не міг згадати, щоб саме сьогодні зранку комусь було призначено зустріч. Підійшовши до дверей, чоловік побачив двох осіб одягнених у цивільне.

Думаючи, що його хочуть запитати про сусідів, що було вже не один раз, він прокричав не відкриваючи дверей, сподіваючись, що почувши таку відповідь, вони підуть:

Муха:

Я тут майже нікого не знаю! 

Голос за дверима:

Відчиніть! Ми до вас.

Муха

(відчиняючи двері):

Кому я потрібен такої ранньої пори?

За дверима стоять люди у цивільному.

Один із них

(дістаючи посвідчення):

Ми – представники Федерального бюро розслідувань аномальних явищ Сонячної системи. Я – Матвій Маркович Лєлєсніков, а це – мій напарник – Данило Ігорович Бур. Дозвольте?»

Муха

(розгублено):

Будь ласка. Але, чим я зобов’язаний вашому візиту? І взагалі: чим я можу бути корисним?

Лєлєсніков

(заходячи до квартири):

Майте терпіння. Зараз про все дізнаєтеся.

Зайшовши до кімнати, Муха побачив, що новини вже закінчилися, і має розпочатися випуск новин спорту.

Муха

(звертаючись до Лєлєснікова):

Дозвольте я подивлюсь новини спорту? 

Данило Бур:

Якщо вас цікавить відбір до Чемпіонату Галактики з футболу, то я вам і так скажу, що матч Земля-Венера закінчилася з рахунком нуль-нуль. А Марс програв Юпітеру.            

Муха:

Значить, Земля зараз лідер? 

Лєлєсніков:

Саме так. А зараз давайте перейдемо до того, заради чого ми тут.

Муха

(вимикаючи телестерео):

Я вас слухаю.

Лєлєсніков:

Чим ви зараз займаєтеся? 

Муха

(Не розуміючи чому його розпитують):

А, власне, що сталося?

Лєлєсніков:

Дозвольте, ми будемо ставити запитання, а ви на них відповідати. А особливо, враховуючи структуру, яку ми представляємо… 

Муха:

Якщо ви маєте на увазі діяльність закладу в цілому… 

Лєлєсніков:

Ми маємо на увазі особисто вас. Особисто ви чим зараз займаєтеся? 

Муха:

Досліджую випадок тисяча дев’ятсот сорок сьомого року. А що, не варто? 

Лєлєсніков

(ледь посміхнувшись):

Ні. Справа не у цьому: варто чи ні. Справа зовсім в іншому. Просто є одна загадка яку необхідно розгадати у першу чергу.

Муха дивиться на годинник, і бачить, що він вже запізнився на роботу.

Муха

(розчаровано зітхаючи):

Я через вас запізнився на роботу… 

Бур:

Кілька місяців попрацюють без вас. А ви маєте поїхати з нами

Муха

(вигукує):

Кілька місяців?! А якось швидше можна? 

Лєлєсніков:

Це залежатиме виключно від вас. Точніше від того, як швидко ви впораєтеся із завданням яке вам буде доручено. Але майте на увазі: ви маєте встигнути до тридцятого червня. Саме цього дня ми плануємо провести випробування

Муха

(бачачи безвихідне становище, і розуміючи що на роботу його ніхто не відпустить):

Можна зв’язатися і сказати що мене якийсь час не буде? 

Бур:

Так 

Співробітники ФБРАЯСС стали таким чином, щоб їх не було видно на моніторі, а Муха натиснув кнопку передавального пристрою.

На тому кінці він побачив свого заступника Людмилу Афанасіївну Морозенко.

Морозенко:

Олександре Йосиповичу, доброго ранку. Чому ви не прийшли на роботу?

Муха:

Я себе погано почуваю.

Морозенко:

А завтра ви будете?

Муха:

Буду, але коли точно – не знаю. Не завтра це точно.

  Коли зображення зникло, Олександр Йосипович відчув на чолі холодний піт.

Лєлєсніков

(усміхається):

А ви добре трималися, Олександре Йосиповичу. З такими нервами вам би працювати у нас.

Муха

(витирає краплинки поту з чола):

Щиро дякую. Я краще займатимуся тим, що мені по душі. Звичайно, якщо ви не заперечуєте.

Бур:

Навпаки. Вчені нам потрібні. А особливо коли вони такі як ви. Ви готові?

  Муха кивнув на знак згоди.

  За кілька хвилин він у супроводі працівників секретного відомства вийшов з дому.

  Вийшовши з під’їзду, Муха у супроводі співробітників ФБРАЯСС попрямував убік планетольота який стояв неподалік. На його борту пізнавальних знаків видно не було.

  Не встигли зачинитися двері літального апарату, як той здійнявся у повітря, і попрямував кудись на південний схід.

  Скільки часу вони летіли,  Олександр Йосипович не знав. Йому зараз було не до цього. Поки апарат перебував у польоті, Муха думав про те, навіщо він знадобився представникам цієї структури.

  Він так глибоко замислився, що не відчув коли вони здійснили посадку.

  Муха лише зреагував на голос.

Лєлєсніков:

Олександре Йосиповичу, ми прилетіли.

Муха:

Що?.. А… Так… Прилетіли…

Лєлєсніков:

Що з вами? 

Муха:

Нічого страшного. Усе гаразд.

Лєлєсніков:

Точно?

Муха

(наполегливо):

Нічого страшного. Я просто замислився про своє.

Голос позаду Мухи:

Весь цей час, ви думали – а я упевнений, що і зараз думаєте – про те, чому вас викликають до нашого відомства. Чи, може, я помиляюся?

  Вчений якось знітився. Йому не було що відповісти. Думки його були розкриті.

Муха

(звертаючись до Бура):

А звідки ви знаєте?

Голос позаду Мухи:

Я ж не даремне працюю у цій структурі. І потім…  

Бур

(продовжує говорити, рівняючись із вченим):

Про це і я думав би якби до мене ось так приїхали б».

  Весь цей час вони йшли довгим коридором на стінах якого містилися фотографії які розповідали про історію закладу.

  Нарешті Муху зупинили. Вони прийшли.

  Олександр Йосипович роззирнувся довкола, при цьому сподіваючись прочитати напис на табличці яка висіла на дверях. Напису прочитати не вдалося через занадто слабке освітлення. Його вистачало тільки для того, щоб йдучи коридором не наштовхнутися на стіну чи на того, хто йде попереду.

  Данило Ігорович натиснув кілька кнопок. Де саме вони були розташовані, Муха не помітив. І знову-таки через освітлення.

За мить пролунав чоловічий голос.

Голос:

Слухаю.

Бур:

Ми вже прийшли. Вчений з нами.

Наступної миті двері відчинилися, і очі засліпило яскраве світло.

  Муха опинився у просторому кабінеті, вже позаду якого були двері, попереду – вікно, по обидва боки якого стояли два велетенські сейфи, стіл, який майже впирався у підвіконня, кільканадцять стільців, які стояли по обидва боки від вхідних дверей. На стінах ліворуч та праворуч висіли полиці які були вщерть заставлені дисками з різноманітною інформацією. Усі вони були поділені на кілька розділів, але жоден з них підписаний не був.

  За столом сидів високий худорлявий юнак, з рисами обличчя землянина. На вигляд йому було від 20 до 25 років. Видно було, що він нещодавно звільнився з лав збройних сил Землі Військово-космічного флоту Сонячної системи. Він щось зрідка занотовував, при цьому постійно то зупиняючи, то знову продовжуючи перегляд якогось матеріалу на комп’ютері.

Муха:

Викликали? 

Юнак

(продовжуючи щось записувати):

Викликав. 

Муха:

Можна було б просто викликати мене за допомогою телестерео.

Юнак

(продовжує щось писати):

Вибачте. Така вже наша робота.

Муха:

Навіщо я вам?

  Цієї миті юнак закінчив писати, і нарешті звернув увагу на вченого.

Юнак

Вибачте. Ми просто вирішили, що коли ви дізнаєтеся куди і навіщо вас викликають, ви просто не прийдете.

Муха:

Коли мене кличуть як потрібно, я завжди радий допомогти.

  На ці слова вченого юнак не звернув уваги. Він якийсь час дивився на текст який виписав, потім звернувся до Мухи:

Юнак у військовій формі:

Вибачте, я не представився. Мене звати Всеволод Євгенович Курлаков. А ви тут ось чому. Ви щось чули про Нікола Тесла – вченого кінця дев‘ятнадцятого, початку двадцятого століття?

Муха:

Так. Він…

Курлаков

(обриваючи Муху):

Знаю. Саме тому я і попросив щоб вас привезли. Те що зробив Тесла, зараз могло б і може стати у пригоді будь-якій армії – чи тут у Сонячній системі, чи далеко за її межами – різниці немає. Але, повторюю знову: те, що цей винахід можна використати у військовій сфері, це гарантія!

Муха

(дивиться на Курлакова нічого не розуміючи):

До чого ви хилите? Чим я можу допомогти? 

Курлаков

(кричить):

Дурню! Ви маєте дістати те, що зробив той винахідник! І ви його дістанете!

Муха

Я дійсно вас не розумію. – Усім відомо, що усе, що стосується цього винаходу було знищено, і…

Курлаков

(кричить):

А мене це не цікавить! Перед вами стоїть завдання, яке ви виконаєте! Це наказ, який ви маєте виконати, бо як відомо…

Муха:

…Накази не обговорюються. 

Курлаков

(вже спокійно):

Саме так. 

  Військовослужбовець підійшов до одного із столів, на якому стояли два телестерео, і натиснув кнопку виклику на одному з них. За секунду на моніторі з’явилося обличчя юнака. Він теж був у військовій формі, але вона відрізнялася від тієї, яка була на Курлакову. На юнакові який був по той бік екрана був кітель майже чорного кольору з погонами та петлицями які вказували на його належність до збройних сил Землі Військово-космічного флоту Сонячної системи.

  Коли обабіч екрана можна було бачити більш загальний план Курлаков звернувся до співрозмовника:

Курлаков:

Цього пана ви маєте доправити до Нью-Йорка. Коли він зробить усе що необхідно, повернетеся.

  З протилежного боку екрану кивнули, і монітор згас. 

Муха:

Я що, маю летіти у Нью-Йорк? Якого дідька?! Що я там забув?!

Курлаков:

Саме там пішов у свій останній путь Тесла. А коли так, то там ви і маєте шукати те, про що я вам кажу.

Муха:

Зрозуміло.

Курлаков:

Ви хоча б приблизно знаєте що маєте шукати?

Муха:

Єдине, про що я знаю, це те, що серб винайшов промені смерті і провів їх іспит. А більше нічого я про це не знаю.

Курлаков:

Інформацію стосовно розробки Тесла, ви знайдете вже безпосередньо у Нью-Йорку.

Муха вийшов з кабінету. Його зустрів Лєлєсніков.

Лєлєсніков:

Ну, ось, Олександре Йосиповичу. Тепер ви знаєте що потрібно шукати».

Муха:

Так то воно так. Але я не знаю як виглядає сам пристрій. А у фільмах про це жодного слова.

Лєлєсніков:

Якщо не знайдете інформації про сам пристрій, ви зможете його виготовити самотужки?

Муха:

Ну… Я не знаю чи вийде. Але спробувати можна.

Лєлєсніков:

У вас має вийти.

  Обидва поглянули на годинники. Циферблат висвітив час: 10:35. Не дивлячись на те, що Олександр Йосипович полетить за океан планетольотом, він чудово розумів: чим швидше приступить до виконання завдання, тим краще.

Курлаков:

Давайте присядемо на дорогу.  

  Якийсь час вони сиділи мовчки. Тишу яка запанувала ніхто з них не хотів порушувати.

  Нарешті заговорив Курлаков:

Курлаков:

Ну, Олександре Йосиповичу, Вам час.

Муха:

А я зможу там… 

Курлаков:

Ви хочете запитати, чи вас допустять до матеріалів?

Муха:

Так.

Курлаков:

Не хвилюйтесь. Там про все знають. А щоб ви були більше упевнені…                  

Курлаков сів за сусідній стіл, – це був робочий стіл Всеволода Євгеновича на якому стояв комп’ютер, – увімкнувши який, почав набирати текст. Минуло три хвилини, усе було готово.

Співробітник ФБРАЯСС вивів щойно надруковане на велетенський екран, який висів неподалік робочого стола, і кількома натисками кнопок відправив текст до Нью-Йорка, як міг здогадатися Муха. Після чого увімкнувши принтер і зробив роздруківку. Заклеївши написане, він встав із-за стола, і підійшов до Мухи.   

Курлаков

(підходячи до Мухи):

Ось, тримайте.

Муха:

Що це?

Курлаков:

Це лист до керівника ФБРАЯСС у Нью-Йорку. Віддасте йому цей лист. Прочитавши його він усе зрозуміє. 

Муха:

Навіщо, коли ви його щойно відправили?

Курлаков:

Для більшої упевненості.

Муха хотів витягнути з конверта лист, та його зупинив Всеволод Євгенович.

Курлаков

(вигукуючи):

Ні в якому разі! Зараз цей лист вважається документом конфіденційного характеру. Все. Вам час. 

Муха:

Зрозуміло. Дозвольте йти? 

Курлаков:

Йдіть.

Коли Олександр Йосипович був вже поруч дверей і збирався вийти, його знову гукнув юнак.

Курлаков:

Тридцятого червня цього року виповнюється двісті п’ятдесят років відтоді як було випробувано те, що згодом назвали «Променями смерті». Ви маєте до цієї дати знайти креслення, поновити пристрій і у день річниці випробувати.

Муха:

Буде зроблено. 

  Коли Муха вийшов з кабінету, до нього звернувся Лєлєсніков.

Лєлєсніков:

Зараз я вас проведу на інше подвір’я, де вже чекає планетоліт яким ви і полетите до Нью-Йорка.

  Муха у супроводі співробітника ФБРАЯСС вийшов до вестибюля. Але цього разу вони повернули убік інших дверей.

  Відкривши їх, Олександр Йосипович опинився на широкому подвір’ї. Воно було усіяне ангарами різноманітної форми, діаметру та величини. Сама ж його площа була двісті квадратних метрів. Поруч приміщення з якого щойно вийшов вчений у супроводі співробітника управління стояло кільканадцять планетольотів на борту яких була нанесена символіка Федерального бюро розслідувань аномальних явищ Сонячної системи. Окрім знаків належності до цієї структури поруч виднівся Герб Сонячної системи.

  У самому центрі двору стояв один із планетольотів. Це був точно такий само, які стояли поруч приміщення. Біля літального апарату стояв пілот. Як зрозумів Муха, це був той само юнак, з яким розмовляв Курлаков.

Пілот:

Ви – Олександр Йосипович Муха? 

Муха:

Так.

Пілот:

Мене звати Кім Геннадій Пилипович. Я – пілот планетольота і ви полетите зі мною.

Муха:

Я готовий.

Лєлєсніков:

Та перед тим, як ви відправитесь у політ, я ще раз хочу попросити вибачення в Олександра Йосиповича. Вибачитися за те, що ми таким чином його «покликали» у наше управління.

Муха

(звертаючись до Лєлєснікова):

Знаєте, Матвію Марковичу, я на вас не ображаюся. Мабуть, коли я був би на вашому місці, то теж вчинив би так само. Врешті решт, це – ваша робота, яку ви справно виконуєте.

Лєлєсніков:

Дякую за розуміння. Вам час летіти. А то я і так вас затримую. Щасливого польоту і вдалих пошуків.

Муха:

Дякую.

  Співробітник ФБРАЯСС і вчений потисли один одному руки. Дивлячись на них, не знаючи хто це такі, можна було подумати, що прощаються два товариша і прощаються на тривалий час.

  Підійшовши до планетольота поруч якого вже стояв Геннадій Кім, Муха ще раз озирнувся.

Муха:

А ви не хвилюйтеся. Я зроблю усе, що від мене вимагають.

Лєлєсніков:

Це не вимога, а прохання. 

Олександр Йосипович кивнув і зайшов у планетоліт.

  З моменту завершення колонізації землянами планет Сонячної системи минув 61 рік.

  Протягом цього часу жителі системи будували тоді і продовжують будувати зараз літальні апарати трьох видів: планетольоти, зорельоти та космольоти які використовуються наступним чином: найбільшими вважаються космольоти. Починаючи з 2084 року – з того часу, коли розпочалася колонізація планет Сонячної системи – ці літальні апарати використовуються для польотів на далекі відстані за межами Сонячної системи. Зорельоти використовуються для польотів у межах Сонячної системи з планети на планету. І найменшими літальними апаратами є планетольоти, які використовуються для польотів у межах планети. Зорельоти та планетольоти має кожен мешканець усіх планет системи. На них окрім Великого Герба Сонячної системи міститься ще Герб планети, якій вони належать. Фіксованих показників швидкості – на відміну від космольотів та зорельотів – планетольоти не мають. Швидкість цих літальних апаратів залежить від дальності польоту і регулюється самим пілотом.

  На відміну від зорельотів та планетольотів, які належать виключно Цивільному Космічному Флотові, який у свою чергу цілком і повністю підпорядковується Міністерству управління космічними польотами тієї планети, де вони знаходяться, космольоти, так само як і планетольоти, окрім своєї належності Цивільному Космічному Флотові, також є у власності Військового Космічного Флоту, який у свою чергу підпорядкований Верховному Головнокомандуючому – Прокуратору Сонячної системи.

  Планетоліт яким летів Олександр Йосипович Муха, якраз і належав Військовому Космічному Флотові, про що свідчили символи які були нанесені на борт літального апарату.

  Зазвичай такі планетольоти ніколи не здійснювали посадки там, де це роблять планетольоти, які належать Цивільному Космічному Флотові. Для них передбачені майданчики поруч з приміщеннями таких структур, до яких належить і цей літальний апарат.

* * *

  Муха який усього цього не знав, бо, власне, це не його справа, але вже де про що здогадувався, не став запитувати де вони здійснять посадку. Це було зрозуміло і без зайвих питань. Він тільки запитав, скільки часу вони летітимуть.

  Пілот поглянув на незалежний годинник. Його циферблат показував 10:42.

Пілот:

Ще хвилин двадцять вісім і ми на місці.

  Муха поглянув униз. Зараз вони пролітали над Варшавою – містом, яке свого часу було столицею Польщі.

Муха:

Звичайно, якщо ми летітимемо такими темпами, то Землю облетимо за кілька годин.

Пілот

(сміючись):

Ну, нам облітати земну кулю необхідності немає.

Муха

(із серйозним виглядом обличчя):

Знаю. 

  Поки пілот і вчений вели таку своєрідну розмову, планетоліт вже летів над озером Мічиган.

Пілот:

Ми майже на місці.

Муха

(дивиться униз):

Озеро Мічена.

Минуло ще кілька хвилин і планетоліт вже летів над річкою Гудзон. Згодом на горизонті з’явилися будівлі. Вони стрімко наближалися. Це був Нью-Йорк – кінцевий пункт і місце посадки Геннадія Кіма та Олександра Мухи.

Нарешті планетоліт здійснив посадку поруч головного корпусу ФБР АЯСС.

  Воно було якоїсь дивної форми – Муха приміщення такої форми бачив вперше – діаметром близько трьохсот метрів і заввишки лише дев’ять поверхів – по кількості планет у Сонячній системі. Приміщення, поруч якого стояв Муха для свого часу було найнижчим. Проте, можливо для спецслужби, яка у ньому містилася, цього було цілком достатньо.

  Олександр Йосипович стояв на широкому подвір’ї. Воно займало площу близько п’ятисот квадратних метрів. Будівлю головного приміщення оточували приміщення висотою в один та два поверхи. Це були так звані допоміжні приміщення.

  Навколо нікого не було, у кого можна було б запитати куди йти далі.

  Муха підійшов до вхідних дверей і натиснув кнопку. За секунду двері відчинилися. Переступивши погріг, вчений опинився у велетенському вестибюлі. На його стінах – втім, так само, як і у вестибюлях інших закладів, – містилися фотографії, які розповідали про історію закладу з моменту його заснування до сьогодення.

  Вчений із Києва почав дивитися фотографії, тим самим знайомлячись з історією закладу. Він так захопився, що не помітив співробітника який стояв у нього за спиною.

Голос за спиною Мухи:

Хто ви такий і що тут робите?

Від несподіванки Муха здригнувся усім тілом. Обернувшись на голос, вчений побачив юнака у військовій формі такого ж кольору як і співробітники ФБРАЯСС у Києві де він побував перед цим. На вигляд йому було від двадцяти до двадцяти п’яти років. Риси його обличчя вказували на те, що він є вихідцем з Плутона.

  Коли Муха обернувся, юнак відразу у ньому впізнав вченого, який займається вивченням розробки Нікола Тесла.

Юнак у військовій формі:

Олександре Йосиповичу! Вибачте, не впізнав відразу. Ви до…

Муха:

…Брендона Шанохана. У мене для нього лист від Всеволода Євгеновича Курлакова. Як пройти до Шанохана?

Військовослужбовець:

Його кабінет знаходиться тут, на першому поверсі. Праворуч коридором до кінця пройдете – у кінці його кабінет.

Муза

(подаючи руку військовому):

Дякую. 

Військовослужбовець:

Вибачте, Олександре Йосиповичу, але руки я вам не подам.

Муха

(повільно опускає руку):

Що трапилося? Ви на мене за щось образилися?

Військовий

(посміхаючись):

Та, ні. Просто у нас така робота, що під час виконання службових обов’язків ми нікому руки не подаємо.

Муха

(сміється):

І навіть ви не представляєтеся під час роботи?

Військовий

(посміхаючись):

Ні. А звати мене Генрі Логан.

Муха:

Дякую.

  Коридор Бюро у Нью-Йорку, яким йшов Муха, так само, як і у офісі ФБРАЯСС у Києві, був на стільки вузьким, що у ньому ледь могли розійтися дві людини.

Муха

(Подумки, продовжуючи йти):

«А цікаво, в усіх подібних організаціях такі вузькі коридори?»

  Нарешті він підійшов до дверей, і засумнівався, чи сюди він потрапив, бо це було лише двоє дверей на весь коридор: керівника закладу, і судячи з усього, його заступника. Так само, як і у першому випадку, прочитати напис на табличцках жодних з них було неможливо.

  Муха підійшов і натиснув кнопку. Двері відчинилися.

  Кабінет, у якому опинився вчений з Києва, був середніх розмірів. Прямо напроти вхідних дверей знаходилося вікно, з якого відкривався вид на двір з іншого боку. Муха встиг помітити, що на ньому, так само як і у Київській філії, видно ангари у яких, судячи з усього, і стоять планетольоти. Поруч вікна стояв довжелезний стіл із стільцями. Вони стояли один поруч одного. Біля столу, який майже вамрався у підвіконня, стояв ще один стіл – менших розмірів – за яким сидів чоловік років від тридцяти п’яти до сорока. Як помітив Муха, обличчя чоловіка вказувало на те, що він є вихідцем із Венери. Судячи з усього він проходив службу на Землі, після чого тут і залишився. Сидів він за іншим столом який стояв поруч довгого і щось вивчав дивлячись на великий монітор підімкнений до комп’ютера. На полицях, якими були завішані стіни ліворуч та праворуч стояли диски з різноманітною інформацією. Полиці теж були поділені на розділи, але жоден з них підписаний не був. Недалеко він столу за яким сидів чоловік стояв сейф, який судячи з усього був відчинений, бо у його дверях стирчали ключі.

Чоловік

(не відриваючи погляду від монітору):

Доброго дня, Олександре Йосиповичу. Проходьте, сідайте. Я зараз звільнюся.

  Олександр Йосипович сів на один із стільців, які стояли за довгим столом, і почав чекати.

  Довго чекати не довелося.

  Нарешті чоловік звільнився, вимкнув комп’ютер і звернувся до вченого.

Чоловік:

Сідайте ближче, Олександре Йосиповичу.

Муха:

Дякую. Мені потрібен Брендон Шанахан.

Чоловік:

Це я. Я вас уважно слухаю.

Муха:

Я до вас ось з якого приводу.

  Вчений коротко розповів про те, як його визвали до ФБРАЯСС у Києві, про те, як йому було дано завдання, через що він, власне і прилетів до Нью-Йорка.

  Потім Муха дістав листа, якого написав Курлаков, і передав його Шанаханові.

Муха:

Це вам просив передати Всеволод Євгенович.

  Шанахан бере з рук Мухи листа, і читає.

Шанахан

(прочитавши листа):

Гаразд. Курлаков надіслав точно такий лист мені електронною поштою. Ви матимете доступ до усіх документів, які до цього часу нікому не доступні.

  Брендон підняв слухавку, і сказав кілька слів.

  За кілька секунд у кабінет увійшов юнак у військовій формі.

Шанахан

(звертається до Мухи):

Ось цей молодий чоловік проведе вас до архіву, де і знайдете інформацію, яка вас цікавить. Звати його Джек Федлі.

  Муха хотів підійти і потиснути Брендону руку, але згадав, що і він, так само, як і військовий, якого Муха зустрів у вестибюлі, зараз не подасть руки.

Муха:

Дякую.

Шанахан:

Будь ласка. Якщо щось буде потрібно – звертайтесь.

  Олександр Йосипович пішов слідом за Федлі.

  Швидко пройшовши коридор та вестибюль, юнак вивів вченого на інше подвір’я. Так само, як і в подібній організації у колишній столиці України, тут знаходилися ангари, у яких як здогадався Муха, стоять планетольоти. Окрім них тут було побудоване тільки одне приміщення. Воно було велике за своїми розмірами, – близько п’ятисот квадратних метрів, – і, як здалося вченому із Києва, – на це він звернув увагу у першу чергу, – мало трохи незвичну форму.

Муха

(вказуючи на приміщення):

Приміщення має якусь незвичну форму.               

Вчений зупиняється, дивиться на приміщення.      

Муха

(Знову звертається до свого супроводжувача):

А чи багато приміщень з такою формою?

Військовий:

Приміщень такої форми не так і багато. Приміщення, поруч якого ви стоїте – це Головний Архів Федерального Бюро Розслідувань Аномальних Явищ Сонячної системи. Воно єдине на цій території.

Муха:

А на інших континентах є такі? Я маю на увазі форму приміщення, назву структури і звичайно, сам Архів.

Військовий:

Якщо ви маєте на увазі форму приміщення Архіву, то це єдине приміщення такої форми. А взагалі-то на кожному континенті подібні приміщення мають свою форму.

Муха:

А з чим це пов’язано?

Військовий:

Справа у тому, що свого часу на усіх континентах були окремі території, які називалися країнами. А так як приміщення Архіву ФБРАЯСС – це єдине приміщення на усю планету, і пов’язано це з тим, що, як ви очевидно знаєте, саме у Нью-Йорку перестало битися серце Тесла, то було вирішено організувати архів, у якому зберігаються дані про усі чи майже усі аномальні явища які трапилися спочатку на Землі, а після колонізації і на решті планет Сонячної системи. В архіві також є дані і про розробку Нікола Тесла, яку назвали «Променями смерті». А стосовно форми приміщень, то хочу сказати, що наприклад приміщення Архіву, – як я вже сказав, воно єдине таке на усій планеті, – то у його формі поєднані форми усіх колишніх країн, які свого часу існували на Землі.

Муха:

Я не зрозумів. Що ви маєте на увазі, кажучи «колишніх країн»?

Військовий:

Саме так. Справа у тому, що вже кілька десятиліть минуло з моменту, коли країни які існували на Землі, об’єдналися знищивши між собою кордони. Останніми це зробили колишні Україна та Білорусь. А Київ – місто, де ви мешкаєте, – це у минулому столиця України – тієї території, де ви живете зараз.

Муха:

І щоб якось зберегти так би мовити пам'ять про ті часи, почали будувати приміщення у формі територій колишніх країн.

Військовий:

Саме так. Скажімо, приміщення з якого ми вийшли, має форму колишньої країни, яка мала назву Сполучені Штати Америки.

  Муха озирнувся. Дійсно. Приміщення яке знаходилося у них за спинами мало незвичну форму, хоча відразу це було непомітно.

Юнак у військовій формі

(Наче передбачаючи наступне питання):

Зараз зайдемо до архіву, і я покажу вам колишні території країн які існували на Землі.

  Вчений кивнув на знак згоди, і вони попрямували убік Архіву.

  Приміщення Архіву ФБРАЯСС так само як і головний корпус, мало дев’ять поверхів. Але на відміну від головного корпусу, приміщення Архіву було набагато більшим.     

Вестибюль та коридор якими цього разу йшов Муха, за своїми розмірами були такими ж як і у приміщенні, з якого він вийшов у супроводі військовослужбовця. Такі ж фотографії, які розповідали про історію закладу. Тільки цього разу вестибюль та коридори мали іншу форму. Вони мали форму приміщення у якому і перебував вчений із Києва.

  Кабінет Джека Федлі знаходився на восьмому поверсі.

  Підійшовши до дверей, Муха вже не намагався прочитати напису, бо знав, що це йому не вдасться.

  У порівнянні з тими кабінетами, у яких вже побував Олександр Йосипович, цей був найменший; принаймні, так здавалося на перший погляд. Площа його була приблизно вісім-десять квадратних метрів. Напроти вхідних дверей висіла велика карта. На ній можна було розгледіти п’ять материків, які були розфарбовані різними кольорами. Було видно неозброєним оком, що внизу власноруч зробили наклейку, на якій стояв судячи з усього рік, коли і було виготовлено карту: «2083». Поруч висіла точнісінько така ж карта. На ній вже можна було роздивитися рельєф тієї чи іншої місцевості. І на цій карті, так само, як і на тій, що висить поруч, був наклеєний шматок паперу, на якому стояв той само 2083 рік.

Федлі

(вказуючи на одну із карт):

Ну, ось, Олександре Йосиповичу. Це – політична карта світу зразка дві тисячі вісімдесят третього року. Кольори, які нанесені на карту – це території країн, які тоді існували на Землі.

  Підійшовши до карти, Муха почав шукати назву міста, у якому він мешкає. Нарешті знайшовши, він голосно прочитав спочатку назву міста, а потім і назву країни, яку було нанесено великими літерами: «УКРАЇНА».

Муха

(Шепоче):

Україна… Україна…

  Олександр Йосипович з’ясував, що свого часу Україна межувала із такими країнами, як Росія, Білорусь, Молдова та Польща. Потім вчений знайшов на іншому континенті кілька міст над якими пролітав, коли летів до Нью-Йорка, і так само з’ясував, що колись на третій планеті Сонячної системи існувала така держава як Сполучені Штати Америки.

Федлі

(стоячи поруч іншої карти):

А ось ця карта, це фізична карта як тодішнього часу, так вона залишається і тепер. Не дивлячись на те, що кордонів не існує, фізичні дані цих територій залишаються незмінними.

Муха:

А у вас є окремо карти країн, які колись існували?

Федлі:

Так. У нас є карти держав які потім розпалися і таким чином утворилися нові. Доречи, Україна та Білорусь, які останніми у Європі з’єдналися, забравши між собою кордони, втім, так само, як і Росія, свого часу входили до однієї великої держави, яка мала назву Союз Радянських Соціалістичних Республік. Або скорочено СРСР.

Муха:

Так. Це, звичайно цікаво. Але, ви ж розумієте, що я не історик, а вчений, якому дано завдання…

Федлі

(перебивши вченого):

Я про це пам’ятаю. Але це я вам розповідаю саме тому, що ви не історик і цією проблемою ніколи не займатиметеся.

Муха:

А взагалі-то, дякую за розповідь. Дуже цікаво. А тепер ось про що. Де мені знайти дані, які мене більше за все цікавлять… – Олександр Йосипович наступної миті виправився. – Точніше, не мене, а тих, хто мене сюди прислав?»

Федлі:

Стосовно того, за чим ви сюди прилетіли, то потрібну інформацію знайдете на п’ятому поверсі.

  Подякувавши, Муха залишив кабінет Джека Федлі, на прощання лише піднявши угору руку.

  Пройшовши драбиною униз на три поверхи, Муха вийшов на майда­нчик п’ятого поверху. На відміну від поверху на якому він щойно перебував, починаючи від майданчику на якому він стояв і далі на усьому поверсі висіли фотографії та історія тих подій, якими займаються на цьому поверсі, і про які тут можна дізнатися. Також на стіні висіла схема розташування коридорів. Коридор який і потрібен був Мусі виявився найближчим.

  Пройшовши кільканадцять кроків, Олександр Йосипович якраз і потрапив до цього коридора.

  Коридор, на порозі якого стояв вчений із Києва виявився набагато ширшим ніж ті, якими він ходив до цього. І освітлений він теж був добре. Муха подумав, що цілком можливо, що на цьому поверсі усі коридори були так само гарно освітлені, як і цей. Але перевіряти свою здогадку не став. Він хотів якнайшвидше виконати завдання, яке йому було дано, і повернутися у своє рідне місто.      На самому початку коридора зазначалося, що у його кабінетах можна знайти інформацію про події, які відбувалися на початку XX століття, і які з тих чи інших причин носять гриф «цілком таємно», не дивлячись навіть на те, що минуло стільки часу. Трохи нижче знаходився перелік кабінетів та список їхньої спеціалізації. Поглянувши у сам коридор, Олександр Йосипович побачив, що там лише три кабінети: один знаходиться ліворуч, і два – праворуч.

  Пройшовши кілька кроків коридором, Муха зупинився поруч кабінету який знаходився ліворуч.

  Поруч вхідних дверей – так само як і на початку коридору – висіла табличка з переліком тих подій, інформацію про які можна знайти відкривши ці двері.

  Якийсь час Муха стояв під дверима, не наважуючись їх відчинити. Потім він відійшов від дверей, і підійшов до одного з кабінетів, які знаходилися напроти. З інформації на табличці вчений дізнався, що за дверима цього кабінету можна дізнатися про те, яку зацікавленість до розробки Нікола Тесла виявляла фашистська Німеччина з 1933 по 1945 роки. Олександр Муха підійшов до сусідніх дверей. Таким само чином, як і два минулих рази, він дізнався, що точнісінько таку ж зацікавленість до розробки сербського вченого виявляли у той же час і співробітники НКВС в СРСР.

  Вчений хотів зв’язатися з Лєлєсніковим і запитати у нього, чи не потрібна інформація про зацікавленість «променями смерті Німеччини та Радянського Союзу у тридцяті-сорокові роки двадцятого століття. Проте, потім подумав, що очевидно, не варто цього робити. Адже якби була потрібна ця інформація, то Лєлєсніков обов’язково щось про це сказав би.

  Підійшовши до дверей, перед якими він стояв кілька хвилин тому, Муха натиснув кнопку виклику. Наступної миті вони відчинилися.

  Кімната, на порозі якої опинився вчений із Києва, була розмірами приблизно п’ятдесят на двадцять п’ять метрів. В ній не було вікон, так як у тих кімнатах, де він побував до цього. Сама ж кімната була заставлена стиллажами висотою майже до стелі. Кожен з них був розбитий на розділи, на яких висіли таблички з датами, коли відбулася та чи інша подія. Праворуч від вхідних дверей стояв стіл, за яким сиділа жінка середнього віку. Дивлячись на неї, можна було відразу визначити, що їй від сорока до п’ятдесяти років. Форма її обличчя вказувала на те, що вона є вихідцем з Нептуна.

Муха:

Доброго дня. Я – Муха Олександр Йосипович. Прилетів до вас за дорученням київської філії ФБРАЯСС, щоб відшукати механізм який називається «промені смерті.

  Якийсь час жінка дивилася на гостя широко відкритими очима, не зовсім розуміючи, що відбувається.

Жінка:

Доброго дня. По-перше, хто ви такий, а по-друге як сюди потрапили?

Муха:

Я…

Жінка

(перебиваючи незнайомця):

Це я чула. Я питаю, хто вас сюди пропустив? Ви що, наш новий співробітник?

  Олександр Йосипович зрозумів, що жінку або не поставили перед фактом, що він має прийти або забули це зробити.

Муха:

А вам що, Брендон не повідомив, що я маю зайти?

  Жінка похитала головою, і натиснувши кілька кнопок телестерео, зв’язалася зі своїм керівником.

Шанахан

(з екрану монітора):

Що у вас трапилося, Лесі?

Жінка

(вигукує):

У нас чужинець!

Шанахан

(кричить):

Якщо бодай найменша інформація комусь стане відома!..

  Муха став таким чином, щоб керівник Нью-Йоркського відділення міг його бачити.

Муха

(сміється):

Порушник – це я.

Шанахан

(вигукує):

Ось воно що! Пропустіть цього чоловіка, Лесі. Він тут на завданні, яке дали йому наші колеги із Києва. Звати цього чоловіка Муха Олександр Йосипович.

  Монітор вимкнувся.

Жінка

(звертається до Мухи):

Значить, те, що ви казали правда» 

Муха

(вигукує):

Чистісінька!

Жінка

(ніяковіючи):

Я маю перед вами вибачитися.

Муха

(розуміючи дивиться на жінку):

Ви мене сприйняли за шпигуна.

Жінка:

Саме так.

Муха:

А як часто у вас трапляються випадки шпигунства?

Жінка

(червоніє):

Вже років сто як не було. А цього разу я вирішила, що це перший подібний випадок через стільки років.

Муха:

Нічого страшного. Ви діяли за інструкціє.

  Жінка кивнула.

Муха:

Ну, що ж, Пропоную познайомитися. Мене звати Муха Олександр Йосипович. Можна просто Олександр або Сашко.

Жінка:

Лесі Макартур. Можна просто Лесі або по-вашому Леся. А стосовно того матеріалу, який вам потрібний, то усе, що стосується Нікола Тесла починається з 1856 року. Це його рік народження. Але вам необхідна інформація, починаючи з 1907 року. Вважається, що це рік, коли сербський вчений почав роботу над «променями смерті.

Муха:

Дякую.

  Як побачив Муха, тут було лише кілька стилажів. Проте, усі вони містили інформацію з Новітньої історії людства.

  Дані про Нікола Тесла Муха знайшов на одному з них у самому центрі кімнати.

  Тут були дані починаючи з 1856 – року народження вченого, і закінчуючи 1943 – роком, коли припинило битися його серце.

  Переглядаючи матеріали, Олександр Йосипович дізнався багато цікавих фактів з життя вченого. Проте, він розумів, що ця інформація навряд чи знадобиться Лєлєснікову та його колегам.

  Муху зацікавили особисті листи, – як ті, які писав Тесла своїм колегам та друзям, так і ті, які отримував сам вчений. Також зацікавленість викликали результати кількох проектів, над якими працював серб.

  Переглядаючи ті матеріали, які є у наявності в Архіві, Муха натрапив на кілька креслень, які його зацікавили.

  Він почав ретельно їх вивчати. Проте, схеми ні про що вченому не говорили.

Муха

(звертається до Макартур):

Я перепрошую.

Макартур:

Так.

Муха:

На скільки я розумію, це креслення, зроблені Тесла?

Макартур:

Так. Це креслення різних приладів. Вони стосуються і медицини, і науки.

Муха:

Дякую.

  Муха продовжував переглядати матеріал який відноситься до 1908 року – того самого року, коли і сталося на території Росії у районі річки Підкамена Тунгуска явище, яке згодом назвали Тунгуською катастрофою. Тепер, шукаючи винахід серба, переглядаючи його листи, записи та ще деякі документи, які пов’язані з ім’ям Тесла, Муха починав розуміти, що у Росії ніякого метеорита не було і бути не могло.

Муха:

Лесі, можна Вас?

Макартур:

Так, я Вас слухаю.

Муха:

З моменту, коли відбулися ті події, минуло двісті п’ятдесят років.

Макартур:

Саме так. Що Ви цим хочете сказати?

Муха:

Не сказати, а запитати про те, чи не замовляв Тесла ніяких карт перед тим, як усе це трапилося?

  Жінка на якусь мить замислилася.

  Макартур переглядає якісь записи.

Макартур

(після перегляду

кількох записів):

Так… Це було наприкінці тисяча дев’ятсот сьомого, на початку тисяча дев’ятсот восьмого року. Окрім цього, він ще замовляв детальні карти Центрального Сибіру.

  До цього моменту Муха почав сумніватися у тому, що катастрофу на території Росії міг викликати саме Тесла. Але почувши про те, що він замовляв детальні карти Центрального Сибіру, в Олександра Йосиповича вже не було жодних сумнівів у подіях 1908 року.

Муха:

Дайте мені, будь ласка, карту Центрального Сибіру і глобус.

Муха

(згодом, трохи

подумавши):

А карти місцевості вже після подій тисяча дев’ятсот восьмого року, у вас є? 

Макартур:

Є і така карта. Але вона, якщо я не помиляюсь, не наша. Її склали фашисти, коли мали намір у сорокових роках двадцятого століття дослідити той район. Вам потрібна і ця карта?

  Муха киває.

  Макартур натиснула кнопку виклику і сказала кілька слів своїй колезі – працівнику іншого залу, який знаходиться на цьому ж поверсі. Як здогадався Муха, це був відділ, у якому містилася інформація про зацікавленість «Променями смерті» фашистською Німеччиною у 1930040 роки XX століття.

  За кілька хвилин відчинилися двері, і зайшов юнак. Він швидко віддав карту та глобус і вийшов.

  Дивлячись на карту, яка лежала перед ним, Олександр Йосипович побачив, що дійсно, район, де усе і трапилося, мало заселений. Місцевість в основному була вкрита лісами. Проте, що могло викликати таку реакцію?

Муха

(звертаючись сам до себе):

Дивно. Якби це був метеорит, то принаймні на одній із карт мав би бути позначений район його падіння. А я його тут не бачу…

  Він почав пильно вдивлятися у кожен клаптик однієї та іншої карти. Але нічого такого, що могло б вказувати на факт падіння саме метеорита, не було. Узявши глобус, і знайшовши Нью-Йорк, Муха встановив палець лівої руки на меридіані у цьому місці, а правицею почав обертати кулястого. Меридіан, на якому знаходилося місто, де він зараз перебував, проходить тією само меридіаном, де і знаходиться район катастрофи на території колишньої Росії.

Муха

(звертаючись сам до себе):

Так. З цим зрозуміло. Залишається знайти сам пристрій, за допомогою якого Тесла усе це здійснив.

  Подякувавши за карти та глобус, Муха встав із-за столу, і підійшов до полиці на якій був вказаний рік: «1908». У самому її кінці стояло кілька коробок, з написом: «Особисті речі Ніколи Тесла».

  Здебільшого це були креслення та макети приладів, які він винайшов у період з 1890-х і до 1908 року. Не дивлячись на те, що ще протягом чотирьох років після подій, яким вже двісті п’ятдесят років, обладнання з яким працював серб перебувало у нього, і він таємно продовжував дослідження, вже у 1912 році майже усе обладнання було вивезене і подальша його доля не відома.

  Муха хотів запитати про долю обладнання, з яким працював Тесла, але не став цього робити, бо і так зрозуміло, хто і куди його вивіз.

  Він почав переглядати вміст скринь, які стояли на полицях. За кілька секунд пролунав глухий стук. Щось впало і вдарилося об підлогу. Поглянувши униз, Олександр Йосипович побачив металеву коробку невеликих розмірів. У ній щось знаходилося. Відкривши її, Муха побачив вузеньку плівку.

Муха

(тримає плівку):

Що це за плівка?

Лессі:

Це фільм, який розповідає про історію виникнення променів смерті які і винайшов Тесла.

Муха

(з пожвавленням у голосі):

Є можливість його якось переглянути?

Лессі

(із сумом у голосі):

Нажаль, у нас нема такої можливості. Фільм знятий на початку XX століття, а можливо, і раніше. Але у нас є кімната, де ви зможете його переробити у комп’ютерну версію.

  Тільки зараз Олександр Йосипович побачив кімнату, яку він не помітив, коли сюди потрапив. Це було приміщення площею у десять квадратних метрів, обставлене різноманітною технікою. З її допомогою можна було переробити подібну плівку після чого фільм був готовий для перегляду на комп’ютері чи іншому сучасному приладі. На одній із стін висів екран. Він слугував для перевірки щойно переробленого матеріалу.

  Переглядаючи фільм, Муха дізнався коли і за яких обставин була розпочата робота над створенням променів смерті. У кінці містився відеоматеріал, у якому давалося кілька креслень. Це були креслення того самого приладу, який і став «винуватцем» подій на території Росії 17(30) червня 1908 року

Муха зупиняє кадр і вдивляється у кожну деталь пристрою.

Муха

(пошепки):

Ось вони.

Муха

(звертається до Макартур):

Як ви вважаєте, це креслення того самого пристрою, яким і скористався Тесла?

  Жінка підходить ближче.

Макартур:

Так. Це ті самі креслення.

  Витягнувши фотоапарат, який прихопив із собою, Муха почав фотографувати, час від часу то запускаючи, то зупиняючи фільм.

  Коли усе було готово, Олександр Йосипович зв’язався з Лєлєсніковим, і сказав, що він із завданням впорався. Потім вчений зайшов до Шанахана, аби попрощатися.

***

  Минуло кілька днів після презентації ноітнього пристрою який дає змогу керувати абсолютно новим видом лазерної зброї – пускової установки для так званих «променів смерті».

  У п’ятницю, – 30 червня – має пройти випробування пускової установки. Та до цієї події ще цілий тиждень. Сьогодні лише 23 червня. Ще не просто є час. Ще навіть не відомо, кому буде доручено виконати цю роботу.

  Але перед цим – перед початком будь-якого дослідження, які проводилися спочатку на Землі, а зараз як на Землі так і на решті планет Сонячної системи – втім, як і багато років до цього – має виступити Прокуратор Сонячної системи. Та цього разу перед виступом керівника системи виступатиме не Міністр управління космічними польотами як це буває завжди, а Міністр оборони Сонячної системи. Це перший і поки що єдиний подібний випадок.

  Виступ керівника Сонячної системи призначено на 11:40 за Гринвічем. Мешканці усіх планет спостерігатимуть за виступом як Міністра, так і керівника Сонячної системи.

  Усі з нетерпінням очікують спочатку на виступ керівника оборонного відомства системи, який має розповісти про причини які призвели до пошуків «променів смерті» та про те, як і хто їх шукав, а також продемонструвати кадри презентації установки. Та перед цим має пройти показ двох документальних фільмів про винахідника «променів смерті».

***

  Настав ранок четверга, 29 червня 2158 року.

  Олександр Йосипович Муха – втім як і більшість мешканців Сонячної системи – очікував на виступ керівника системи та Міністра оборони на робочому місці.

  Електронний годинник висвітив час: 07:45, коли Муха зайшов до кабінету. За п'ятнадцять хвилин розпочнеться показ першого з двох фільмів, про що він встиг прочитати у титрах, коли увімкнув телестерео. Йому – так само як і решті – хочеться дізнатися хто такий Нікола Тесла, і яким чином він почав роботу над створенням того, за чим так полюють військові. Коли він збирав інформацію, на це питання відповіді вчений не знайшов. Можливо щось він дізнається із фільмів?

  Півтори години протягом яких демонструвалися фільми, промайнули швидко.

  До виступу керівника Сонячною системою та Міністра оборони системи залишалася ще година і десять хвилин.

  Олександр Йосипович вимкнувши прилад, почав аналізувати побачене.

  «А може, не варто проводити випробування? – подумав він. – Адже якщо Тесла відмовився від вдосконалення цієї розробки, значить, у нього на те були вагомі причини. І потім: стрічки ці показали ж не просто так? З іншого ж боку – новий, вдосконалений пристрій для цієї мети вже є. Потім це замовлення  ФБРАЯСС і воно вже виконане. Слово за Прокуратором».

  У таких роздумах час промайнув доволі швидко.

  Коли Муха поглянув на годинник, до першого включення залишалося півтори хвилини.

  Олександр Йосипович увімкнув телестерео. Коли засвітився монітор, на ньому вже виднівся напис: «ВИСТУП МІНІСТРА ОБОРОНИ СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ КОКОРІНА ЄВГЕНА В’ЯЧЕСЛАВОВИЧА».

  Муха під час роботи не вживав навіть пива. Та сьогодні він хвилюється мабуть не менше ніж решта мешканців системи, бо відразу після виступу міністра виступатиме Прокуратор системи і усі дізнаються хто буде випробовувати винахід відомого вченого минулого.

Муха

(подумки):

«Не знаю, можливо в іншій ситуації я так не хвилювався б. Тільки не тепер…»

  І дійсно. Хвилюватися було від чого. Адже через два з половиною століття знову мають випробувати винахід Тесла. Проте цього разу це набагато потужніші промені у порівнянні з тими, які випробовував сам вчений.

  Півтори хвилини збігли досить швидко.        На моніторі телестерео з’явився чоловік років сорока-сорока п’яти із зовнішністю більш схожою на мешканця Меркурія, ніж Землі. Вперше його обрали на посаду Міністра оборони Сонячної системи коли йому було 23 роки. З того часу Кокорін ще раз був обраний на цю посаду. Зараз добігав кінця його вже другий і останній термін перебування на цій посаді.

Міністр оборони

(починає свій виступ):

Шановні глядачі! Півтори години тому ви переглянули два фільми, які розповідають про відомого вченого кінця XIX, початку XX століття – Нікола Тесла. Як тоді, так і зараз точаться суперечки стосовно одного з його винаходів. До сьогоднішнього дня вважалося, що усі записи які стосуються винаходу знищені. Але у наш час є вчений, якому все ж вдалося віднайти «промені смерті і не лише відтворити їх, але і сконструювати пристрій за допомогою якого ми маємо змогу провести випробування. Це співробітник Інституту інформаційних нанатехнологій Олександр Йосипович Муха який не лише знайшов винахід Нікола Тесла, але і сконструював пристрій за допомогою якого будуть проведені випробування. Вони пройдуть наступного дня – першого липня. То ж часу для знайомства майбутніх членів команди яка відправиться у відкритий космос для випробування немає. А зараз Прокуратор Сонячної системи Глазкова Віра Іллівна зачитає «Наказ про збір та старт експедиції, а також прізвища тих, хто і проведе випробування. 

  Зображення міністра зникло і з’явився новий напис: «ВИСТУП ПРОКУРАТОРА СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ ГЛАЗКОВОЇ ВІРИ ІЛЛІВНИ».

  Коли напис змінився зображенням, Муха та усі ті, хто спостерігав за виступом спочатку Міністра, а зараз і Прокуратора системи, побачили, що у порівнянні з попереднім виступаючим, Прокуратор на вигляд мала від 35 до 40 років, і усім своїм виглядом була схожа на мешканку третьої планети Сонячної системи. Судячи з усього, вона нещодавно закінчила службу у збройних силах. Це було видно з її військової виправки, з того, яка була у неї постава. На посаду Прокуратора Глазкову було обрано вже вдруге, і наступного року завершується її термін перебування на цій посаді

  Так само, як і Міністр оборони, не втрачаючи ані хвилини, вона почала:

Глазкова:

Наказ «Про збір та старт експедиції дослідницького космольота «Нова надія» у відкритий космос, де має пройти випробування винаходу відомого вченого Нікола Тесла під назвою «промені смерті». Призначити начальником експедиції керівника інституту утворень Всесвіту, історика за фахом, Новохатського Романа Давидовича. Окрім нього до складу експедиції включити наступних астронавтів…

Коли Прокуратор почала читати прізвища тих, хто увійшов до складу експедиції, Роман Давидович зрозумів, що експедиція складатиметься з астронавтів майже з усіх планет системи. Це трохи ускладнювало завдання, адже він не дивлячись на те, що вже в черговий раз очолить експедицію у відкритий космос, проте це по-перше, перша експедиція із астронавтів з усіх планет системи, яких доручать йому у відкритому космосі, а по-друге, ще не відомо, де саме, у якому утворенні доведеься проводити випробування. Але завдання ускладнювало зовсім не місце проведення випробування. Справа у тому, що команда складатиметься із астронавтів майже з усіх планет системи, і те, що зовсім нема часу аби познайомитися ближче.

Прослухавши прізвища тих, з ким йому доведеться працювати, юнак побачив, що це повністю нова команда, з якою доведеться ознайомитись із самого початку.

  Керівник Сонячної системи відкладає список убік.

Прокуратор Сонячної системи

(завершує виступ):

На усіх учасників експедиції скласти характеристики, і відправити на затвердження. Щасливого вам польоту, і вдалого випробування, панове!

  Коли зображення на телестерео зникло, Новохатський вимкнув його і діставши настільну карту Всесвіту, почав шукати на ній систему, де можна було б провести випробування винаходу великого вченого.

Не дивлячись на те що Новохатский уважно слідкував за відкритям нових утворень, остаточно він не міг сказати який хімічний склад має те чи інше утворення. А відтак не можна було остаточно сказати яку відстань доведеться подолати, і скільки часу на це піде.

  Вимкнувши комп’ютер і сканер, Новохатський узяв список який склав, коли Прокуратор зачитувала прізвища тих, хто полетить у складі експедиції. Дійсно у порівнянні з командою, яку він очолював минулого разу, тепер з усіма доведеться познайомитися спочатку.

  Юнак мигцем зиркнув на годинник. Час добігав до обідньої перерви.

  Завтра старт космольота з командою на борту яка має випробувати винахід Нікола Тесла. То ж поки є можливість, потрібно хоча б трохи познайомитися з тими, хто увійшов до складу команди.

  Новохатський вирішив обійти ті заклади, де працюють ті, хто полетить з ним у відкритий космос.

  Доба, що відділяла команду «Нової надії» від моменту старту, промайнула досить швидко.

  Наступного дня, – у п’ятницю, 1 липня, – із самого ранку не дивлячись на те, що крапав дощ, а температура повітря складала лише від +20 до +25ºС, на космодромі у Борисполі зібралися як астронавти, чий космоліт за кілька годин відірветься від поверхні планети, і вийшовши у відкритий космос, візьме курс різними утвореннями аби визначити те, де можна провести випробування, так і ті, хто прилетів на Землю, щоб провести команду космольоту. Серед запрошених були керівники усіх планет Сонячної системи.

  Старт намічено на 11:45 за Гринвічем.

  На злітно-посадочній смузі, яка розташована за триста метрів від головного приміщення космодрому, стояв не так давно збудований космоліт у формі конуса. Це одна із останніх розробок конструкторського бюро АКБ імені Антонова міста Дніпропетровська. На його борту велетенськими літерами була виведена назва «НОВА НАДІЯ». Конус був великих розмірів – до декількох десятків метрів заввишки і у діаметрі.

Це був космоліт нового покоління – перший пульсаційний космоліт не лише Землі зокрема, але і Сонячної системи уцілому. Це тип космольотів які рухаються у нуль-просторі і мають досягти набагато більших глибин як Галактики, так і космічного простору далеко за її межами. Такі літальні апарати набагато швидші ніж попередні ядерно-ракетні та анамезонні космольоти які літали зі швидкістю спочатку 5,6 та 6,7, а згодом і 9,9 швидкості світла. І ще одна незручність ядерно-ракетних та анамезонних космольотів полягає у тому, що вони мали занадто великі розміри, а тому не могли стартувати із поверхні планети. Особливістю тодішнього міжпросторового польоту був той факт, що зліт і посадка часто займають більше часу, ніж сам політ. Тож «Нова надія» майже половину незалежної доби вилітала за межі Сонячної системи, а тепер, вже за 24 незалежні години після відльоту із Землі, вони залишили межі Гами Андромеди. За кілька хвилин вони увійдуть до системи Сектор Рігель, де їм потрібно розвернутися. Пульсаційні ж космольоти діяли за принципом стискання часу і були у тисячі разів швидшими. Вони могли зупинятися і «висіти» над поверхнею планети. Але їх небезпечним було те, що космоліт у момент пульсації буває некерованим. Люди могли переносити пульсацію лише у непритомному стані заховані усередині потужного магнітного поля. Такі космольоти рухаються наче ривками щоразу ретельно вивчаючи вільний шлях для наступної пульсації.

Йшли останні приготування. В останнє перед стартом перевірялася працездатність усіх систем: від системи зв’язку до системи радарних і ракетних установок. Було чути голос начальника експедиції, який час від часу називав прилади або установки, і йому відповідав той, хто був відповідальний за роботу тих або інших приладів на борту.

Новохатський:

Система навігації в порядку!              

Новохатський

(дізнаючись про готовність перед стартом):

Зв'язок?

Петрухіна:

У нормі!

Новохатський:

Радарні установки?

Євген Тимофєєв сидить поруч і завершує перевірку.

Євген Тимофєєв:

Теж!

  Новохатський продовжував запитувати про готовність.

  Поки йшла перевірка працездатності приладів, усі без винятку, – як ті, хто знаходився на космодромі, так і ті, хто сидів перед телестерео, – у незалежності від місця свого перебування, – усі затамувавши подих, слідкували за тими подіями, які відбуваються на території Бориспільського космодрому.

  Як і багато років до сьогоднішнього дня, у відкритий космос відправлялися експедиції від Сонячної системи. Усі вони були різноманітними за своїм характером: від військової розвідки до наукових та дослідницьких експедицій. Їх завдання були теж різноманітними: від розвідницьких операцій до пошуків цивілізацій та досліджень нововідкритих утворень Всесвіту.

  Екіпаж космольота «Нова надія» отримав статус дослідницького. І не дивлячись на те, що до його складу увійшли різні за віком і досвідом роботи у відкритому космосі астронавти, – у трьох з одинадцяти членів основної команди «Сонячного сяйва» окрім навчання у Школі Спеціального Призначення (ШСП) та інших школах, а також Університеті Космічного Флоту (УКФ) досвіду роботи у відкритому космосі нема. Петро Самолов, Олег Пугачов та Анатолій Давигора вперше вилітали за межі Сонячної Системи. Роки навчання у ШСП та УКФ а також в інших навчальних закладах, і були для молодих астронавтів досвідом роботи у відкритому космосі. Відзначимо, що де б не навчався молодий фахівець за тією професією, яку він обрав, після завершення навчання йому враховуються роки навчання, як термін роботи у відкритому космосі, після чого молодий фахівець влаштовується на роботу учбовим закладом, у якому навчався. Так ведеться протягом дев’яноста років – з травня 2094 року − Спочатку на Землі, а зараз і на решті планет Сонячної системи −, астронавти, на кого у даній експедиції покладено великі сподівання.

Новохатський:

Герметизація?

Ольга Ковальчук:

У нормі!

Новохатський:

Увімкнути двигуни!

  Вмикаються двигуни.

Марко Коваль

Двигуни увімкнено!   

Новохатський:

Усім загальна готовність!

  Коли було запущено двигуни, астронавти навіть не відчули цього, як космоліт почало трусити. Астронавти не відразу зрозуміли що двигуни дійсно увімкнені. «Конус» стоячи на одному місці вже був готовий відірватися від поверхні планети, і відправитися у відкритий космос.

Новохатський веде переговори з центром управління польотом

Новохатський

Усі системи у порядку! Дозвольте розпочати відлік часу, що залишився до старту?

В’ячеслав Мурашевський

(із центра управління польотом і був відповідальним за зв’язок з командою Новохатського):

Дозвіл даємо!

Новохатський:

Почати відлік часу, який залишився до старту!

Пілот:

До старту залишилося п’ять хвилин!

  Як ті, хто перебував безпосередньо на космодромі, так і ті, хто спостерігав за тим, що відбувається за допомогою телестерео, усі їхні погляди були спрямовані у той бік, де знаходився космоліт. Усі з тривогою та сподіваннями дивилися на корабель, який за декілька секунд відірветься від поверхні планети, і, залишивши межі Сонячної системи, і візьме курс у далеку, систему, яка розташована за сотні світлових років від Землі та інших планет системи – рідних планет астронавтів, які вони залишаючи, знають і впевнені в одному: там, далеко від своїх домівок їх очікує небезпека, але щоб не трапилося, вони мають повернутися!

Пілот:

До старту залишилося чотири з половиною хвилини!

  Здавалося що у всіх, хто спостерігав за стартом космольота, завмерло не тільки серце, але і зупинилося дихання. Не дивлячись на те, що ця експедиція вже не перша, за тим, що відбувалося на космодромі слідкували з тривогою, тим більше, що до складу команди увійшли усі без винятку молоді астронавти. Дехто з них вперше виходить у відкритий космос.

Марко вмикає усі прилади для навігації та пілотування.

Марко

(ледь чутно)

До старту шістдесят секунд.                      

Пілот продовжує відлік часу, який залишився до старту.

Пілот:

П’ятдесят дев’ять, п’ятдесят вісім...

  Дивлячись на секундомір, Коваль продовжував відлік часу, який залишився до старту.

Пілот завершує відлік часу, який залишився до старту.

Пілот:

П’ятнадцять, чотирнадцять, тринадцять…

  Час, що залишався до старту завершується.

Пілот

(рахуючи останні секунди перед стартом):

П’ять, чотири, три, два, один! Старт!

  Космоліт відірвався від поверхні планети, і, облетівши космодром, наче говорячи присутнім «до побачення», узяв курс на південний схід.

***

Марія Меринова дивиться на карти, які вона встигла скласти, поки космоліт мчав просторами Всесвіту.

Марія Меринова

(наче ні до кого не звертаючись):

Дивно.

Коваль

(не відриваючи очей від оглядового вікна)

Що трапилося, Маріє?

Меринова:

Вже летимо дві незалежні години, а у мене таке враження, що весь Всесвіт нашпигований метеоритами.

Новохотський:

А що ти хотіла? Ти ж чудово розумієш, що метеорити є майже у кожному утворенні.

Борщак:

Але ж мають бути утворення, де їх, ну, я не скажу що немає, бо зрозуміло, що це не реально, але принаймні менше?

Меринова:

Так. У Всесвіті є такі місця. І ми маємо одне з таких утворень знайти. І не тільки щоб там було якомога менше метеоритів.

Борищак:

А що іще?

  За астронавігатора відповідає Тимофєєв.

Тимофєєв:

Утворення має бути безлюдним.

  Меринова поглянула на інженера анігіляційних установок так, наче той був астронавігатором.

Євген помічає погляд дівчини.

Євген:

А тут нічого дивного немає. Справа у тому, що ми не знаємо як діють промені.

  Відповідаючи астронавігаторові, Євген Анатолійович як інженер анігіляційних установок разом з Нємцовою продовжував готувати установку для запуску променів. Адже рано чи пізно вони мають їх випробувати.

  Зараз їхнє завдання вирахувати траєкторію – принаймні спробувати це зробити – таким чином, щоб промені не зачепили жодну з планет. Проте, як?

Марія:

Цілком можливо, що тут ми не зможемо провести випробування.

Новохатський:

Чому?

Астронавігатор:

Подивись на показання приладів.

  Пролітаючи чергову систему, прилади на космольоті так само як і до цього показували, що система заселена.

Бела Гончар

А може, краще до бісу випробування?

Новохатський

(дивлячись на Гончар):

У мене таке враження, що було б краще, якби у команді не було жінок.

Пілот:

Це чому?

Новохатський

(розлючено):

Та тому, Марку, що саме від жінки усі біди як на морі, так і у космосі! Краще було б якби ми узяли на борт пацюків.

Астронавігатор

(сміється):

Якби ти їм розповів що маєш робити у космосі, вони тебе послали б під три чорти і сказали б: «Лети сам, а нас сюди не втягуй!

Новохатський

(зітхає):

Жіноча солідарність…

Меринова:

Можна подумати, що у вас, чоловіків, її немає.

  Минула ще не одна незалежна година. Космоліт з експедицією на борту залишав межі системи Жовтої Зірки, у якій вони знаходилися. Це було одне з перших утворень на шляху команди Новохатського. До них наближалася система Іон.

  Весь цей час Меринова не зводила очей з приладів.

Меринова:

Прямо за курсом система Іон!

Система, до якої наближався космоліт із експедицією на борту, була приблизно таких само розмірів, як і Сонячна система, і здалеку нагадувала за своєю формою велетенську лігеру «Г». Окрім того, що межувала із системо Жовтої Зірки, через яку пролітали астронавти, її сусідами були К4110, Лоріс та Макіспак. З керівництвом кожного із цих утворень у певний відрізок часу були встанвлені дипломатичні відносини. Планети які там знаходилися були здебільшого не дослідженими. І лше на одній із них існувало життя. В тім так само, як і у Сонячній системі до початку колонізації тутешніх планет. Знаходилася система Іон на відстані 586 світлових років від Сонячної системи. 

Меринова дивиться на показання приладів.

Меринова:

Якщо вірити приладам, то тут лише одна планета заселена. Це Гремод – перша планета системи.

Тимофєєв дивиться убік планет.

Тимофєєв:

Де вона?

Меринова дивиться на показання приладів.

Меринова:

Прямо за курсом

Новохатський

(дивлячись в оглядове вікно):

Які умови на інших планетах?

Меринова

(не відводячи очей від приладів):

Повітряний простір Скірталеб більш-менш придатний для дихання.

Новохатський:

Здійснити посадку на

Скірталеб!

Космоліт трохи нахилився і почав наближатися до планети.

  Коли літальний апарат із символікою Сонячної системи вже увійшов у повітряний простір планети, про що свідчили показання приладів, Новохатський раптом змінив своє рішення.

Новохатський

(звертається до пілота):

Марку, Виведи космоліт на орбіту і на малій швидкості літай по ній.

Марко Коваль:

Що трапилося, Романе? Був же наказ, щоб сісти на планету.

Новохатський:

Так то воно так, але знаєш, я згадав як проходило освоєння Марса.

Меринова:

Хвилинку! Марс – це одне, а тут зовсім інше.

Новохатський:

Саме тому я не хочу ризикувати нічиїм життям із тих, хто тут присутній.

  Усі розуміли, що Роман правий. Зараз був аж ніяк не ідлодящий момент для ризику.

Коваль:

Виходжу на орбіту планети!

  Космоліт починає перший виток навколо планети, яка ніким не населена.

  Новохатський був начальником експедиції, але не інженером анігіляційних установок, проте на ньому лежала відповідальність за проведення іспиту променів. То ж він не міг допустити жодної промашки.

Новохатський

(звертається до Нємцової):

Поки Євген готуватиме установку до випробування, ти тим часом, прорахуй траєкторію можливого польоту променів таким чином, щоб вони не зачепили жодну з планет. Ось карта системи яку склали Марія та Юрко.

Нємцова:

А я і без розрахунків скажу, що у будь-якому випадку одну із планет ми зачепимо.

Новохатський

(наполегливо):

А ти прорахуй…

Нємцова

(спалахнувши):

Та, зрозумій ти, в решті решт! Не можливо розрахувати траєкторію таким чином, щоб промінь, – нехай він буде навіть один, – не зачепив бодай одну із планет! Це все рівно що ми проводимо випробування у Сонячній системі. У нашій системі планети хоч і не так щільно розташовані, проте була б велика ймовірність того, що усі планети нашої системи були б знищені! А тут і поготів! Тут же вони майже одна на одній!

Новохатський

(з твердістю у голосі):

У будь-якому разі, ніхто випробувань не відміняв!

  Як по виразу обличчя, так і по голосу, було видно, що Новохатський налаштований рішуче. Тож з ним сперечатися більше ніхто не наважився.

Новохатський

(звертається до усієї команди):

Зараз ми маємо в останнє перед початком випробувань перевірити усі системи. Потім з космольота проведемо випробування. Усім зрозуміло?!

Усі члени експедиції

(хором,

по-військовому):

Так точно!

  Усі починають готуватися до випробування.

  Першою підходить до начальника експедиції Нємцова. Вона щойно закінчила обраховувати можливу траєкторію польоту променів.

Нємцова:

Я ще раз наполягаю, що не тільки небезпечно проводити випробування у цій системі, це взагалі погана ідея.

Новохатський

(наполегливо):

Випробування проведені будуть не дивлячись ні на що.   

Новохатський

(Звертається до Нємцової):

Що у тебе з розрахунками?

  Дівчина мовчки віддає аркуш паперу, на якому виведена траєкторія можливого польоту променів.

Новохатський переглядає дані.

Новохатський:

І все-таки, ризикнути треба.       

(звертаючись до

математика):

Якщо щось піде не так, уся відповідальність ляже виключно на мене. Адже я відповідальний за виконання операції. А зараз – до роботи.

(звертаючись до

Тимофєєва):

Євгене! У тебе усе готово для експерименту?

Євген кладе руку на важіль чекаючи дозволу від начальника експедиції аби увімкнути пристрій):

Євген:

Так. Дозвольте розпочати

експеримент.

Новоатський підняв руку, просячим цим само якийсь час зачекати. Підійшовши до пускової установки, він ще раз поглянув на карту яку склала астронавігатор, потім на дані подані математиком. Дійсно. Якщо і проводити випробування у цій системі, то необхідно це зробити таким чином, щоб не зачіпити єдину заселену планету. В решті решт, це лише випробування. І вони його мають провести таким чином, щоб усе пройшло добре.

Новохатський

(звертається до інженера анігіляційних установок):

Ось, Уважно поглянь на розташування планет. Ти зможеш провести вибух таким чином, щоб жодна з планет не постраждала?

  Той киває.

Новохатський

(ніби ні до кого

не звертається):

Гаразд. З Богом. Дозвіл даю! 

  Продовжуючи тримати руку на важілі магнітної гармати, Євген потянгув на себе важіль.              

  Наступної миті навколо космольота спалахнуло яскраве сяйво яке миттєво розповсюдилося усією системою і продовжувало поширюватися.

Новохатський

(кричить):

Чорт забирай! Що відбувається?!

Кривцун

(вигукує):

Промені! Щось не так з променями!

Новохатський

(кричить):

Усі по місцях! Необхідно залишити орбіту планети і відлітати із системи!

  Але це ніяк не вплинуло на подальші дії астронавтів та події, які розгорталися після того. Світло від променів поширювалося швидше, ніж астронавти намагалися щось зробити.

Пілот постійно намагався випередити світло від променів яке у свою чергу постійно наздоганяло літальний апарат із символами Сонячної системи.

Новохатський

(звертається до

пілота, кричить):

Розверни космоліт і відлітаємо із системи!

Новохатський

(звертається до Тимофєєва, кричить):

Спробуй вимкнути установку!

  Проте, наступної миті усе пішло зовсім не так як хотілося астронавтам.

  Коли Тимофєєв вже ухопив важіль і хотів вимкнути установку, пролунав потужний вибух. На кілька секунд астронавти завмерли кожен на своєму місці. Сяйво як з’явилося миттєво, так миттєво і зникло.

Волощак:

Здається щось вибухнуло у космольоті.

  Та коли інженер анігіляційних установок вимкнув магнітну гармату, за допомогою якої і було проведено випробування, Коваль рвучко повів космоліт убік і усі не втримавшись у кріслах попадали.

Новохатський

(звертається до пілота):

Марко! Що трапилося?!

Пілот

(ледь чутно):

Мені здалося, що на нас летить метеорит велетенських розмірів!

Меринова

(дивиться у сканоскоп):

Це не метеорит. Це шматок планети!

Кириленко дивиться то в оглядове вікно, то на показання приладів.

Кириленко:

Особисто я нічого не бачу.

Меринова:

Якщо це не метеорит і не шматок планети, тоді, що?

  Ольга Ковальчук озирається на скільки може.

Ольга Ковальчук:

Ніхто з вас не припускає, що промені, які ми намагалися випробувати, можуть нанести, чи, можливо, вже нанесли іншу шкоду, ніж ту, якби вони розкололи б на кілька частин планету?

Новохатський:

Що ти маєш на увазі?

Сергій:

Пригадайте документальних фільм про Теслу…  

Новохатський

(перебиваючи товариша):

До чого тут фільми! Тут не знаєш, що коїться зараз, а він говорить про якесь кіно!

Сергій

(спалахує):

Ти спочатку послухай, а потім роби висновки!

Новохатський

(видихаючи):

Ну, я теж дивився ті фільми, І що далі?

Сергій:

А те, що коли Тесла проводив іспит того, що намагалися випробувати ми, то, ти знаєш, наприклад про те, що тоді вибухова хвиля двічі обігнула Землю? І судячи з усього, ні тоді, ні у нашому випадку пристрій не був увімкнений не на повну потужність.

Нємцова

(тихо):

Ми щось накоїли з вами у Всесвітньому масштабі…

Новохатський:

Що? Як?! Що сталося?!

Астронавігатор:

 Судячи з усього, якщо навіть і так, якщо ми дійсно щось накоїли, то це зовсім не те, що може зашкодити, а воно дійсно зашкодить не тільки нам, мешканцям Сонячної системи, але і мешканцям інших утворень Всесвіту. Що саме сталося, ми маємо з’ясувати, і зробити це якомога швидше.

Новохатський

(кричить):

Дурень!.

Белла Гончар.

Що сталося, Романе?

Новохатський:

Я просто не послухав Анфісу, яка попереджала мене про можливі наслідки.

  Та тільки з докором поглянула на Новохатського, наче кажучи йому: «А я тебе попереджала!»

  Увімкнулася система зв’язку.

Голос працівника Центру управління польотами.

Голос

(лунає по системі зв’язку):

«Нова надія»! Ми усе бачили. Терміново повертайтеся!

Новохатський:

Вас зрозумів!

Нємцова

(звертається до

Новохатського):

А як же бути з процесами, які зараз відбуваються у Всесвіті?

Новохатський

(вигукує):

Це питання вирішуватимемо після повернення на Землю! А зараз – повний вперед!

Коваль:

Точніше буде сказати «повний назад».

  Розігнавши космоліт на повну швидкість, Марко спрямував його убік Сонячної системи.

***

  Ситуація, яка склалася після випробування променів смерті Нікола Тесла, не давала права мешканцям Сонячної системи на зволікання.

  Саме тому відразу після повернення дослідницької команди на Землю, терміново була створена робоча група, завдання якої полягало у з’ясуванні причин, що призвели до утворення невідомої сили, яка зараз з велетенською швидкістю рухається убік Сонячної системи. Також сьогодні увечері заплановано засідання групи під головуванням Прокуратора Сонячної системи, на якому буде заслухано детальний звіт Романа Новохатського про те, як сталося так, що під час випробування  промені «повели себе не так як планувалося». І не дивлячись на те, що усі бачили як розгорталися події, Віра Іллівна Глазкова зв’язавшись з керівником цієї експедиції,  попросила, щоб він виступив на засіданні, і розповів про всі дії астронавтів, які могли призвести до таких наслідків.

***

  Вихідні промайнули досить швидко.            У понеділок, 3 липня починаючи з 18:00 за Гринвічем, у Київській Академії наук почали збиратися вчені з усіх планет Сонячної системи. За годину у приміщенні цієї установи відбудеться засідання робочої групи головуватиме на якому Прокуратор Сонячної системи.

  Не дивлячись на те, що вже шістдесят років на Землі між державами які знаходилися на її континентах не існувало кордонів, на їхніх територіях залишилося багато закладів, більшість з яких закриті, а решту перепрофільовані, і у них по черзі проводяться засідання на яких головує керівник Сонячної системи. Засідання яке незабаром розпочнеться, випало прийняти Києву – свого часу столиці України.

  До початку засідання члени робочої групи яку було створено, відразу після повернення на Землю команди Романа Новохатського, почали розслідування того, що трапилося під час випробування променів смерті.

  Час невпинно спливав. За півгодини до початку засідання до приміщення Академії наук почали прилітати і члени робочої групи. Вони щойно завершили розслідування випадку, свідками якого була більшість її членів і мешканці усіх планет Сонячної системи.

  О 18:45 усі, хто має бути присутнім на засіданні, почали займати місця.

  Рівно о 19:00 до зали увійшла Прокуратор, і відразу зайняла місце у Президії.

  Рівно о 19:00 за Гринвічем, залунав Гімн Сонячної системи, і Віра Іллівна розпочала засідання. 

Віра Глазкова:

Шановні товариші! Як ви усі знаєте, тридцятого червня цього року виповнилося двісті п’ятдесят років відтоді, як на території колишньої Російської Федерації відбулися події, які як тоді, так і зараз називають Тунгуський метеорит. Тоді було безліч спроб знаййти тіло космічного походження, які так ні до чого не привели. Згодом було встановлено, що насправді тоді трапилося. Усі ми знаємо, що, чи точніше хто так би мовити, у цьому «винен». Тридцятого червня цього року – на річницю тих подій – було проведено випробування пристрою, за допомогою якого, судячи з усього, Нікола Тесла проводив випробування у далекому тисяча дев’ятсот восьмому році. Як потім мені стало відомо, співробітники ФБРАЯСС Матвій Маркович Лєлєсніков та Данило Ігорович Бур дали доручення вченому Мусі Олександрові Йосиповичу віднайти креслення, за якими Тесла сконструював пристрій і провів його випробування. Пристрій був сконструйований і тридцятого червня цього року команда під керівництвом Романа Давидовича Новохатського провела його випробування. Усі ви знаєте чим це скінчилося. Наша нарада присвячена якраз цій проблемі – проблемі невдалого випробування, яке наші астронавти провели у системі Іон. Усім відомі наслідки випробування, і ми маємо шукати вихід з цієї ситуації. Однією з думок, стосовно того, як вийти із ситуації, яка склалася, з нами зараз поділиться Тихон Всеволодович Кривцун.

  Керівник Сонячної системи зійшла з трибуни, і на неї піднявся чоловік років тридцяти п’яти-сорока. Він був середнього зросту з темним волоссям та високим чолом. Риси його обличчя вказували на те, що він є вихідцем з Плутона. Останніх п’ять років він працює на третій планеті Сонячної системи. Тут одружився і залишився на постійне місце проживання.

  Доповідач вдихнув повітря, щоб почати виступ, проте не встиг вимовити ані слова.

Раптово зникло світло. Хтось з присутніх хотів гукнути, щоб увімкнули світло. За секунду дуже яскраве світло освітило залу. Воно було на стільки яскравим, що сліпило очі.

  Делегати зборів побачили на перший погляд п’ятикінечну зірку. Було видно, як зірка, за якою спостерігали присутні у залі готелю, пролетіла над скляним його дахом. Літальний апарат, який не відомо звідки узявся, здійснив посадку на поверхню планети неподалік вхідних дверей.

  Коли космічний корабель здійснив посадку, з’явилося світло.

  Усі, хто перебував у приміщенні, вибігли на вулицю, і зупинилися поруч входу. На своєму місці залишився тільки Михайло Васильович Скіба – оператор відеоспостереження. Він слідкуватиме за усім, що відбуватиметься за допомогою монітору.

  Тільки зараз делегати зборів, які так і не відбулися, змогли роздивитися п’ятикутну зірку, яка стояла на відстані п’ятдесяти метрів від входу у приміщення. За розмірами вона була близько сорока метрів у діаметрі. Кожен промінь зірки мав довжину близько восьми метрів. На самому літальному апараті розташовувалося щось на зразок трикутника. Час від часу він вигравав усіма кольорами веселки. На корпусі були нанесені пізнавальні знаки системи К 4110.

Пілот

(звертається до

Новохатського):

Що це за система, К 4110?

Новохатський

(не відриваючи очей від «зірки»):

Сусідня з тією, у якій ми проводили випробування.

Пілот:

Що їм треба?

  Новохатський не встиг відповісти. У керівника Сонячної системи спрацювала рація.

Прокуратор:

Що трапилося, Михайле?

Оператор відеоспостереження

(кричить у рацію):

Що трапилося, я і сам хотів би знати!               

(Згодом вже

спокійно(:

Відразу після того, як ви усі залишили приміщення, тут почалося неймовірне. Зображення на моніторі зникло, а замість нього почали з’являтися якісь повідомлення!»

Прокуратор

(звертаючись до оператора відеоспостереження):

Зафіксуй усе, і зроби розшифровку. Після цього вийдеш на зв'язок і розкажеш що вони містять.

Астронавігатор

(після того як

вимкнулася рація):

Здається, у нас проблеми.

Новохатський:

Не «здається» а так воно і є. На моє переконання нам не варто було взагалі влаштовувати ці випробування.

Немцова:

Так то воно так, Але ти чудово знаєш, чий це був наказ. А накази як відомо не обговорюються.

Новохатський

(безсило видихнувши):

Та, і перше, і друге я чудово знаю. Саме тому і не міг нічого протиставити цьому.

Меринова:

Так. Це ж бо найвища військова інстанція.

  У Прокуратора знову спрацювала рація. На зв’язок виходив оператор відеоспостереження:

Керівник Сонячної системи:

Що там у тебе? Розповідай!

Юнак:

Вони пишуть, що після наших випробувань про які говорять уже в усьому Всесвіті, у їхній системі почало згасати головне світило, і обвинувачують у цьому нас, мешканців Сонячної системи.

Прокуратор:

Спробуй їм пояснити, що ми коли починали випробування, не думали, що так вийде.

Голос по рації:

Я вже намагався.                          

Меринова:

І що?

Оператор відеоспостереження:

Нічого не виходить. Вони продовжують писати про знищення нашої системи!

Меринова:

Які ще вимоги висувають?

Оператор відеоспостереження:

Вимагають поговорити з керівником нашої системи.

Меринова

(у пів голосу):

А значить зі мною.                         Потім уголос:

Дай їм відповідь, що я зараз поговорю з ними.

Меринова

(звертаючись до присутніх):

Я піду до них на переговори.

  Проте, керівник Сонячної системи не зробила жодного кроку.

Новохатський бачить, що Прокуратор стоїть на місці.

Новохатський:

Йдіть.

Меринова

(вигукує):

Не повірите! Я не можу зробити жодного кроку!

Новохатський:

Як це?

Воєйкова:

Спробуйте Ви, Романе Давидовичу.

Новохатський

(вигукуючи):

Без проблем!                            

  Але… так само, як і керівник системи, залишився стояти на місці.

Новохатський:

Отже, що робити?

Меринова

(через кілька хвилин):

Безвихідних ситуацій, як відомо, не буває.

Новохатський:

Що Ви маєте на увазі?

Меринова:

А я піду до передавального центру, і поспілкуюся з ними там.

  Усі розуміли, що це єдиний вихід з того становища, яке склалося.

  Прийшовши до передавального центру, Прокуратор побачила, що повідомлення, у яких обвинувачувалися мешканці Сонячної системи, продовжували надходити.

  Дочекавшись, коли монітор стане темним, керівник системи сівши за клавіатуру, почала набирати текст:

  «Я, Віра Іллівна Глазкова, як керівник Сонячної системи, маю повідомити, що 30 червня 2158 року, мешканцями нашої системи дійсно було проведено випробування пристрою, якому вже більше двохсот років. Я як керівник Сонячної системи заявляю, що у зв’язку з тим, що ми не знали як діє пристрій, ми не думали, що це матиме такі наслідки. Саме тому я від імені усіх мешканців Сонячної системи прошу Вашої допомоги у ліквідації наслідків».

  Відіславши повідомлення, Віра почала чекати на відповідь.

Оператор відеоспостереження:

Віро Іллівно! Невже Ви вірите що вони нам допоможуть?

Прокуратор Сонячної системи:

Я зроблю для цього усе можливе і неможливе.

  Минає кілька секунд.

Глазкова

(вигукуючи):

О! А ось і відповідь! Зроби переклад. А хоча ні. Дякую. Вони почали спілкуватися мовою Всесвіту.

  «Ми вам не віримо! – Йшлося у повідомленні. – Ви добре знали як діє прилад який випробовували, і все рівно вас це не зупинило! Ми маємо намір подати на вас до суду в ОБСВ! Ви хочете або знищити або захопити Всесвіт аби панувати у ньому!»

  На цьому закінчувалося не лише повідомлення, але і переписка взагалі. І скільки керівник Сонячної системи не писала, відповіді вже не було.

Скіба

(приречено):

Я ж казав, що нічого не буде.

Глазкова:

Гаразд. Де запис випробувань?

Скіба:

Є. Він тут. Що Ви хочете зробити?

Глазкова:

Можна підключити відеомагнітофон до монітору тримірного зображення?

Скіба:

Так. А що трапилося?

Глазкова:

Підключайте.

  Коли все було готово, оператор відеоспостереження відрапортував:

Скіба:

У мене все готово. Що далі?

  Віра Іллівна підійшла до полиці і узяла диск із записом випробування

Глазкова

(звертаючись до Скиби):

Тепер, Ви маєте налаштувати сигнал таким чином, щоб те, що у нас відбувалося до випробування та під час нього, побачили мешканці усього Всесвіту.

Скиба

(сумніваючись):

Ви гадаєте, це допоможе?

Глазкова:

Сподіваюсь, що так. Якщо вже це не допоможе, тоді займемося цією проблемою самотужки. А зараз − вмикайте запис!

Не встиг Михайло Васильович увімкнути запис, як у керівника Сонячної системи спрацювала на прийом рація. На зв'язок виходив Новохатський.

Глазкова

(звертаючись до Новохатського):

Що трапилося, Романе Давидовичу?

Новохатський

(кричить):

Вони відлітають!

Глазкова:

Спокійно. Незабаром повернуться. Сподіваюся…

Новохатський:

Що значить «незабаром повернуться»?

Глазкова:

Справа у тому, що запис випробування, яке ми проводили зараз дивляться усі мешканці Всесвіту. Цим самим я хочу довести, що у тому, що сталося ми не винні.

Новохатський:

А Ви гадаєте, щось вийде?

Глазкова:

Гадаю…

Керівник Сонячної системи не закінчила почату фразу. На моніторі з’явився якийсь напис.

Глазкова вмикає рацію.

Глазкова

(вигукує):

Ну, ось, здається і відповідь! Вони переглянули запис, і…

У черговий раз керівник Сонячної системи не закінчила почату фразу, бо на моніторі знову з’явився напис.

«Ми вас не просили проводити ніяких досліджень! У тих процесах, які зараз відбуваються у Всесвіті винні ви самі! Тому ні на яку допомогу з нашого боку не розраховуйте! А запис, який ви показали – це може виявитися звичайним монтажем!»

Усі, хто перебував на вулиці, бачили, як космоліт піднявся у повітря, і за кілька секунд зник за горизонтом.

До приміщення передавального центру забіг Новохатський.

Новохатський:

Що трапилося, Віро Іллівно?! Ви ж казали…

Глазкова

(перебиваючи Новохатського):

Те що я казала це ще не все. Вони відмовилися нам допомогти. Саме тому ми маємо самотужки вирішити цю проблему.

  Минуло близько двох хвилин відколи космоліт зник за горизонтом. Усі хто стояв поруч входу до приміщення, ще якийсь час дивилися у той бік, де зник літальний апарат.

  Перебуваючи у радіорупці, Ільїнська вмикає гучномовець.

Ільїнська:

Завтра рівно об 11:00 за Гринвічем усім зібратися на термінову нараду робочої групи яка відбудеться у великій залі Адміністрації Прокуратора Сонячної системи! Присутність команди «Нової надії обов’язкова

  День вівторка – 4 линя – був звичайним робочим днем, втім, як і решта днів до цього.

  Але, на відміну від двох попередніх робочих днів, коли сяяло тепле яскраве сонце, сьогодні з самого ранку у колишній столиці України йшов дощ, який розпочався цієї ночі. За прогнозами синоптиків, починаючи від сьогодні, в основному у північній частині колишньої України йтимуть дощі, які до кінця тижня охоплять усю територію – від Києва до Сімферополя – з пониженням температури вдень до +17…+22°С. Найближчого тижня за прогнозами синоптиків температурний фон на більшосі території колишньої України істотних змін не зазнає. Лише у західних областях температура повітря знизиться. Тут середньодобові показники будуть на рівні +7…+12°С. За кілка днів на всій території яка свого часу мала назву Україна – дощі приинняться, і температура повітря підніметься до позначок +29…+34°С.

У вівторок – 4 липня – близько восьмої ранку за Гринвічем, Новохатський вже сидів на своєму робоому місці.

  Сьогодні він почав готуватися до ще одного виходу у відкритий космос. Взагалі-то, він почав підготовку ще два дні тому. Але зараз готувався ретельніше.

  Саме сьогодні відбудеться засідання робочої групи, на якому буде докладніше розглянуто пропозиція яку висунула Нємцова. Головуватиме на засіданні Прокуратор Сонячної системи.

  Цілком можливо, що саме сьогодні вирішеться як діяти далі.

  Роман піде на це засідання, бо вже наступного дня буде названо склад команди, яка повторно полетить у відкритий космос.

  Засідання і цього разу пройде там, де воно не відбулося напередодні – у Київській Академії наук. Призначене воно на одинадцяту годину за Гринвічем. Присутні будуть ті, хто і проводив випробування оновленого варіанту винаходу Тесла.

  Час поступово і невпинно спливав.

  Електронний годинник який висів над вхідними дверима кабінету Новохатського показував 10:30. За півгодини розпочнеться засідання.

  Поглянувши мигцем на циферблат, Роман Давидович швидким кроком вийшов із кабінету, при цьому узявши ту ж карту Всесвіту, якою він користувався напередодні, і ще кілька паперів, і попрямував на вулицю, де стояли планетольоти.

  Сівши в один із таких літальних апавратів Роман спрямував його убік приміщення, де окрім кабінету Прокуратора знаходилися адміністрації керівників планет Сонячної системи та Директорія Землі.

  Приміщення поруч якого здійснив посалку Новохатський, мало форму Сонячної системи. Це була дев’ятиповерхова будівля, у якій розташувалися адміністрації Сонячної системи. Керівництво кожної з них знаходилося на томуповерсі, якою за ліком була та чи інша планета. Адміністрація Прокуратора розташувалася на першому поверсі. У приміщенні, яке знаходилося під першим поверхом, – так званому «підвалі» – містився велетенський зал, у якому, власне і пройде нарада під керівництвом Прокуратора.

  На злітно-посадочній смузі, де здійснив посалку Роман Давидович, вже стояло кілка десятків точнісінько таких само літальних апаратів, на якому прилетів він. Це були літальні апарати які належать тим закладам, представники яких брали участь у польоті 30 червня. Тепер вони тут на запрошення керівника Сонячної системи. Окрім них прилетіли члени робочої групи, яка займалася розслідуванням.

На іншій злітно-посадочній смузі, яка знаходилася поруч, також стояли літальні апарати. Це були зорельоти. На їх борту були нанесені пізнавальні знаки решти планет Сонячної системи. На кожному такому літальному апараті окрім пізнавальних знаків, які вказували їхню належність до тієї чи іншої планети системи, поруч були нанесені пізнавальні знаки тих закладів, представники яких прилетіли для участі у нараді. Серед них були астрономи, фіхики, хіміки та інші. На усіх цих літальних апаратах був нанесений Великий Герб Сонячної системи.

Ситуація, у якій опинилися мешканці не лише Землі, але і решти планет Сонячної системи потребувала терміннового вирішення поставленого завдання, і потрібно було якнайшвидше шукати виходу з неї.

Зараз усі йшли до тієї самої зали, де і мали б пройти переговори. Планувалося, що керівництво Сонячної системи попросить допомоги у вирішенні тієї проблеми, яка стояла не тільки перед мешканцями Всесвіту, але у першу чергу перед самими жителями Сонячної системи.

Проте, так не сталося.

Усі йшли до зали, і думали лише про одне: як вирішити дану проблему.

Присутні у залі мовчали, розуміючи, що належить добре попрацювати аби уникнути подальших наслідків того випробування, яке пройшло у день річниці подій у районі Підкаменої Тунгуски на території Російської Федерації.

  Коли Новохатський вийшов з планетольота, годинник який висів над входом у приміщення показував час: 10:45. До початку наради залишилося п’ятнадцять хвилин. Тож потрібно вже зараз займати місця у залі.

У залі яка займала територію всього приміщення, вже сиділи кілька сотень учасників. Вона мала форму овала великих розміпів. Дивлячись на стіни та стелю, можна було вчити історію космолнавтики спочаку Землі, а потім і решти планет системи з моменту старту першого космонавта і до сьогоднішнього дня.

  У президії до складу якої увійшли окрім Прокуратора і керівники планет системи, ще нікого не було.

Відшукавши очима Нємцову, Роман Давидович сів поруч.

Новохатський:

Вітаю Вас.

Нємцова:

Доброго ранку.

Новохатський

(розгублено):

Що робити?

‘’   Нємцова здогадується що має на увазі Новохатський.  

Нємцова:

Сподіваюся, що незабаром дізнаємося.

Роман Давидович хотів ще про зось запитати, але не встиг. До зали почали заходити члени Президії.

Після оголошення про відкритя наради і останнього акорду Гімну Сонячної системи, Прокуратор сказала:

Глазкова:

Усі ви знаєте про те, з якою метою ми зібралися. То ж я відразу передаю слово Новохатському Роману Давидовичу.

Новохатський виходить на трибуну.

Новохвтський:

Усі ви знаєте, що ситуація, у якій ми зараз опинилися, сталася після випробувань які проводилися у день річниці подій у районі Підкаменої Тунгуски. На превеликий жаль, ці випробування мали сумні наслідки. Коли ми попросили про допомогу, нам було відмовлено. Звичайно, це вже не перший раз нам відмовляють у допомозі, і ми в основному справлялися. Не впоралися лише останнього разу. На щастя і для мешканців Землі і решти планет нашої системи,ті події не мали таких глобальних наслідків, які матимуть останні. Я маю зізнатися, що коли ми перебували вже у відкритому космосі, Нємцова Анфіса Валеріївна мене відмовляла від проведення цього експерименту. Та я її не послухав. Як наслідок, на даний момент, втрачає силу тяжіння не лише наше світило нашої системи, але і світила ще кількох десятків, а можливо, навіть і сотень утворень Всесвіту. Того ж дня – а саме тридцятого червня – я, як начальник першої експедиції космольота «Нова надія», запропонував план порятунку як нашої системи,так і тих утворень, яким загрожує катастрофа, а разом з тим і порятунку тих утворень, які ще не постраждали. Весь час відколи ми повернулися на Землю, я думав стосовно того, як це зробити. І я зараз запропоную план порятунку тих утворень, яким загрожує знищення, а разом з тим і недопущення катастрофи в інших утвореннях Всесвіту.

Меринова:

Як ти це собі уявляєш?

Меринова:

А справді. Як Ви, Романе Давидовичу, це собі уявляєте?

Новохатський:

Як? На мій огляд є вихід.

Новохатський дістає карту Всесвіту і розгортає її.

Новохатський:

Де ми проводили випробування?

(дивлячись на карту):

На скільки я пам’ятаю, випробування ми проводили у системі Іон.

Марія:

Саме так. До чого ти хилиш?

Новохатський:

Я це до того, що нам необхідно повернутися у систему Іон, і там вже думати як зупинити цей процес.

Нємцова:

Нічого не вийде.

Новохатський:

Чому?

Нємцова:

А тому, Романе Давидовичу, що нами втрачено надто багато часу! За цей час, поки ми сидимо тут і думаємо, як зупинити процес втрати грвітації як неьесним тілом, так і планетами, імпульс не стоїть на місці і не чекає, поки його зупинять! Він продовжує розповсюджуватися Всесвітом!

Нємцова була права. Минуло лише кілька днів відтоді, як було проведено випробування оновленого варіанту променів смерті Нікала Тесли. Але протягом цього часу ампульс який утворився подолав не одну сотню і навіть не одну тисячу світлових років і вже перебував далеко за межами системи Іон.

Меринова:

Анфіса Валеріївна права. Нам необхідно щось придумати інше.

Новохатський:

Ми маємо визначити, де на даний момент перебуває імпульс. Точніше, куди він ще не встиг дійти.

Нємцова

(звертається до Коваля):

Марко! Ти коли в останнє з експедицією виходив у відкритий космос?

Коваль:

Шість місяців тому. Ми літали до системи ES-22.

Лєлєсніков:

Ти не пам’ятаєш, вона заселена?

Коваль:

Ну, так. А що трапилося?

Лєлєсніков:

Пропоную наступне: ми маємо знайти утворення, яке по-перше, не населене, а по-друге, воно має складатися антиречовини.

Немцова:

І що далі?

Новохатський:

Ми маємо його висадити.

Леваніна

(вигукуючи):

Ти що, з глузду з’їхав?! Навіщо це?!

Новохатський

(вигукуючи):

Та, зрозумій ти! Це єдиний вихід із ситуації яка склалася! Кщо ми зробимо так як я пропоную, то врятуємо не лише себе, але і весь Всесвіт!

Леваніна:

Невже, справді іншого виходу нема? – запитала Прокуратор.

Скакун:

Судячи з усього, Роман правий. Це дійсно єдиний вихід який у нас є.

Зубок:

Ви що?! Ви знаєте, що цим самим ми ще більше ускладнимо ситуацію, яка і без того досить складна?! Ніхто з нас не знає чому відбуваються ці процеси! А ви хочете висадити утворення!

Нємцова:

Хвилинку! Ви спочаку вислухайте до кінця, а потім вирішуйте: нашкодить це нам, чи ні.

Новохатський

(трохи помовчавши):

Отже, ми залишилися один на один з проблемою. А коли так, то маємо самостійно її вирішити. Так як я пропоную, бо нам потрібно знайти утворення, куди ще не дійшло не відомо що… Поки що не відомо… І там вчинити точно такий само вибух як і той, який був тридцятого червня. Різниця полягатиме тільки у протидії тому, що і руйнує Всесвіт. Ось і все.

  На якийсь час у залі запанувала тиша. Присутні зараз міркували над тим, що почули від Новохатського.

Новохатський:

Це єдиний вихід із ситуації яка склалася.

Винигородський Олександр

Сергійович

(астроном із Марса):

Схоже що так.

Скакун:

Можливо… Можливо, саме це і є нашим єдиним поряунком… Адже ви пам’ятаєте чим нам загрожують у випадку, якщо ми не зупинимо руйнацію Всесвіту?

Кривцун

(вигукуючи):

Авжеж! Тут забудеш!

Єлєсніков:

Отож, моя пропозиція прийнята?

Кривцун:

Так! Питання тільки ось у чому: ми ж не збираємося висадити перше ліпше утворення?

Лєлєсніков

(бадьорішим голосом):

Звичайно, ні. Наше завдання полягає зараз у тому, що ми маємо знайти утворення, де на даний момент знаходиться ця речовина чи що воно таке, і обійшовши його, висадити утворення, яке складається з антиречовини. Ось і все.

Прокуратор Сонячної системи:

У кого ще які думки будуть з данного питання?

  Усі мочали. Присутні розуміли, що те, що запропонувала Нємцова – це може виявитися єдиним вірним кроком, аби вийти з того становища, у якому опинилися мешканці не лише Землі чи Сонячної системи, але і цілого Всесвіту.

Глазкова:

Якщо ні у кого більше нема ніяких пропозицій, у такому разі, нараду оголошую закритою. Офіційно про склад тих, хто ще раз – сподіваюсь вже останній – вийде у відкритий космос, а також про завдання, які повинна буде виконати команда, мною буде оголошено офіційно у понеділок, 3 липня. А зараз усі вільні.

  Після наради та аудієнції у Прокуратора Сонячної системи, у якій взяли участь усі члени команди яку очобював Новохатський, вихідні промайнули наче одна година.    

У середу – 5 липня, – Новохатський сидів на своєму робочому місці, і увімкнувши телестерео, чекав чергового виступу керівника системи, який відбудеться так само як і минулого разу, о 09:30 за Гринвічем.

  Так само як минулого разу, перед виступом керівника системи виступить Міністр оборони Сонячної системи.

  До прямого включення залишалося близько двох годин.

  Роман Давидович сидів перед увімкненим телестерео, і думав про те, що було зроблено не так. Що сталося з приладом? Через що не пройшло вдало випробування? На ці та багато інших запитань які залишаються відкритими, і доведеться шукати відповіді.

  Романа, який замислився над цими та багатьма іншими питаннями, пов’язаними з випробуванням пристрою, вивів з цього стану сигнал на сусідньому пристрої. Загорівся зелений вогник, який сигналізував про вихід на зв'язок.

  Увімкнувши прилад, Новохатський побачив з протилежного боку екрану незнайомця, який сидів у своєму кабінеті. Роман Давидович бачив цього чоловіка вперше.

Незнайомець:

Новохатський Роман Давидович?

Новохатський:

Так, це я. Але, пробачте, з ким я розмовляю, і чим можу бути корисним?

Незнайомець:

Мене звати Муха Олександр Йосипович. Я за дорученням ФБРЯСС збирав інформацію про винахід Нікола Тесла.

Новохатський:

Ви – співробітник ФБРАЯСС.

Муха:

Не зовсім. Я у них не працюю. Я ж кажу, що вів збір інформації стосовно винаходу, який випробувала команда під Вашим керівництвом.

Новохатський:

Мене тепер засудять?

  Муха заперечливо хитає головою.

Муха:

Ви ж не винні у тому, що сталося.

Новохатський:

Знаєте, коли ми мали вже випробувати прилад, мене, чесно кажучи, відмовляли, казали, щоб я це не робив. Але…

Муха

(припускаючи):

Ви не послухали товариша. 

  Новохатський киває.

Муха:

А з чим це пов’язано?

Новохатський:

Я і ті, хто був у команді, здогадувалися про те, хто замовник дослідження. Саме тому я хотів провести його до кінця.

Муха

(піднімає вказівний палець до гори):

Ваше стремління там, схвалюють. Але зараз команда під вашим керівництвом має дізнатися про причини, чому зірвалося дослідження.

Новохатський:

Зробимо усе, що у наших силах.  

Муха

(майже шепоче):

Ви зробите так, щоб ліквідувати те, що накоїла ваша команда. 

  Монітор вимикається.

Новохатський

(подумки):

«Добре що усе так скінчилося. А якби це був хтось із ФБРАЯСС?..»

  Поглянувши на інший монітор, Новохатський побачив, що на екрані з’явилася вставка. «ВИСТУП МІНІСТРА ОБОРОНИ СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ КОКОРІНА ЄВГЕНА В’ЯЧЕСЛАВОВИЧА». За кілька секунд виступатиме Міністр оборони Сонячної системи.

  Минуло близько півхвилини, і на моніторі глядачі побачили зображення Євгена В’ячеславовича Кокоріна.

  Привітавшись, він відразу почав свій виступ:

Кокорін:

Шановні друзі! Тридцятого червня цього року дослідницька команда у складі вісімнадцяти астронавтів – десяти військових та вісьмох цивільних – провела дослідження винаходу відомого вченого, вихідця із Сербії, Нікола Тесла. На превеликий жаль, воно пройшло невдало. Командою під керівництвом Новохатського Романа Давидовича не було враховано ані траєкторію польоту променів, ані тим більше силу винаходу. На даний момент команді Новохаьського дається завдання, яке полягає у дослідженні простору де проводилося випробування. Саме тому перед командою, яка у черговий раз полетить у відкритий космос, завдання буде наступним. Перше: Отримання та аналіз інформації щодо загрози планеті Земля та Сонячній системі від того, що зараз поширюється Всесвітом. А конкретніше ви маєте зробити наступне: з’ясувати у чому полягає загроза як Сонячній системі зокрема, так і Всесвіту у цілому. Друге: зробити заміри у системі, де проводилися випробування винаходу сербського вченого, на скільки виявляється шкідливим вплив того, що поширюється Всесвітом. Третє: дослідити, як те, що рухається Всесвітом впливає на головне світило Сонячної системи та світила інших утворень Всесвіту. Зараз необхідно виконати ці умови. Подальші дії розроблятимуться після дослідження того, що я щойно назвав. Про склад експедиції та зміни, які відбулися у ньому, а також «Наказ про збір експедиції», зачитає Прокуратор Сонячної системи.

  Зображення Міністра змінилося новим написом:

  «ВИСТУП ПРОКУРАТОРА СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ ГЛАЗКОВОЇ ВІРИ ІЛЛІВНИ».

  Минуло ще півхвилини, і на моніторі астровізорів глядачі побачили зображення керівника Сонячної системи.

  Вона почала:

Глазкова:

Наказ «Про повторний збір та старт експедиції дослідницького космольота «Нова надія» у відкритий космос, де має пройти усунення наслідків від випробування винаходу відомого вченого Нікола Тесла під назвою «промені смерті». Включити до складу команди тих само астронавтів, які літали минулого разу. А саме:

(відклавши список):

Так само, як і минулого разу скласти на усіх членів експедиції скласти характеристики, і відправити їх на затвердження. Старт експедиції призначено на завтра, – шостого липня об 11:00 за Гринвічем.

В історії Сонячної системи вже не один раз було так, що Прокуратор виступав не один раз, як звичайно, а двічі. Останнього разу так було дев’ять років тому. Тоді керівницво Сонячної системи змушене було відрядити дві експедиції на планету, місцеві мешканці якої тривалий час не спілкувалися із Всесвітом.

Тоді усе закінчилося добре. Як воно буде цього разу? Ніхто прогнозів давати не наважувався.

Космоліт з астронавтами на борту відірвався від землі.

Усі без вийнятку – як у центрі управління польотами, так і безпосередньо на планетах, – почали уважно слідкувати за перебігом польоту.

  Космоліт на борту якого перебувало 14 членів команди вже знаходився у верніх шарах атмосфери. Мине ще кілька хвилин, і астронавти залишивши повітряний простір Землі, полетять убік головного світила системи.

В решті решт літальний апарат залишив межі планети і вийшов у відкритий космос.

Чим вище піднімався космоліт, тим сильнішим було відчуття у астронавтів, що на них щось давить. Особливо це стало відчутно після того, як Коваль вивів літальний апарат за межі земного тяжіння. Чим далі космоліт віддалявся від Землі і наближався до головного світила системи, тим це відчуття ставало сильнішим.

Кривцун:

Знаєте, друзі, не знаю, як у кого, а у мене чомусь болить голова. І що саме дивно, так це те, що чим далі ми від Землі, тим сильніше вона болить.

Меринова:

Те ж саме можу сказати і я.

Новохатський:

Хто іще відчуває подібне?

  З’ясувалося, що в усіх, хто перебуває на борту космольота відчуття однакові.

Коваль

(звертається до

Новохатського):

Повертаємося?

Новохатський:

У жодному разі! Усі чули, яке перед нами поставили завдання? Ми його маємо виконати чого б це нам не коштувало!

Бела Гончар:

А якщо серед нас будуть втрати?

  Новохатський мовчав. Він і сам не знав, що може впливати на самопочуття астронавтів.

Новохатський:

Я не знаю, що тобі, Бело, відповісти…

Гончар:

Ага! Значить ти не впевнений!

Новохатський:

Втім, так само, як і ти та решта.

Коваль:

Не сваріться. Нам ще тут сварки не вистачало.

Гончар:

А ніхто і не свариться.  

Новохатський

(звертається до товаришів):

Перш за все, друзі, ми маємо підлетіти до Сонця і визначити той рівень гравіації, який там є.

Леваніна

(розчаровано):

А що це дасть?

Новохатський:

Необхідно ризикувати. Значить так і зробимо. Після того, як визначимо рівень гравітації Сонця, ми вже знатимемо у який бік нам тримати курс.

Коваль:

А як ти знатимеш?  

Новохатський:

Дуже просто, Марку! Після того, як ми перевіримо рівень гравітації Сонця, полетимо до системи Іон. Наше ж завдання яке? Знайти утворення з антиречовиною, і висадити його. Так?

  Пілот киває, при цьому не відводить очей від оглядового вікна.

Коваль:

Тільки не зрозуміло, як проходитиме ліквідація того, що зараз лютує у Всесвіті.

Новохатський:

Спочатку нам необхідно виконати роботу тут. Коли перебуватимемо у Іон, ось там і вирішимо що робити далі. Зрозуміло?

Коваль:

Цілком.

Космоліт вже пролетів четверту часину відстані між Сонцем та Землею.

Коваль

(продовжуючи вести космоліт):

Не вийде…

Новохатський:

Не зрозумів… Що не вийде?

Коваль:

Наблизитися до Сонця. Занадто вже воно стало активним. Ви тільки погляньте як стрибають лями на поверхні!

  І дійсно. Астронавти бачили через тоноване скло як на поверхні головного світила системи підстрибували чорні цятки. Складалося враження, що ними жанглював невидимий жанглер.

Скакун

(розчаровано вигукує):

Все! Ми запізнилися! Ось так і починається те, що ми називаємо «кінцем світу»!

Новохатський

(вигукуючи):

Не панікувати! Ми ще нічого не зробили!..

Скакун

(кричить):

Нічого не зробили, кажеш?! Розкрий очі і подивися туди!

Новохатський

(звертаючись до пілота):

Розверни космоліт на триста шістдесят градусів!

Меринова:

Ми що, повертаємося? Ми ж домовилися обстежити Сонце!

Новохатський:

А хіба я сказав, що ми повертаємося? Ви не збувайте, що окрім Сонця, у нашій системі є ще і планети… Поки що… Так ось. Цілком можливо, що те що ми бачимо зараз на фоні головного світила, – це зовсім не плями, а планети.

Коваль продовжує політ у бік Сонця.

Коваль:

А ти упевнений у цьому?

Новохатський:

Ствердно я зможу відповісти тільки тоді, як побачу планети, які знаходяться позаду.

  Космоліт вже пролетів четверту частину відстані від Землі до Сонця,

Так тривало близько години.

  Коваль почав розвертатися. Коли він розвернув космоліт на сорок п’ять градусів, об нього щось вдарилося. Удар був на стільки потужним, що не дивлячись на те, що усі сиділи у кріслах, мало не повипадали звідти. Космоліт повело трохи убік, але Коваль втримав його на потрібному курсі, і продовжував розвертатися.

Новохатський

(вигукує):

На тобі! У своїй системі «піймали» метеорит!

Коваль

(подивившись мигцем по боках):

Я не бачу жодного.

Новохатський:

Тобто? Ти хочеш сказати, що це не метеорит?

Меринова:

А так і є.

Новохатський:

Тоді що це було?

  Йому ніхто не відповів.

  Коли Марко розвернув космоліт, усі, хто перебував на його борту, побачили, що планети наче «танцюють» якийсь не відомий «танець».

Новохатський

(вигукуючи):

Ось вам і «сонячні плями»! – вигукнув начальник експедиції.

Августа Петрухіна хапає навушники.

Новохатський

(звертаючись до зв’язківця): 

Облиш, Августо! На даний момент зв’язку нема і не відомо коли він з’явиться.

Зв’язківець поклала навушники. Розуміючи що начальник експедиції правий.

Петрухіна:

А що ж робити?

Новохатський:

Починаймо виконувати ту роботу, яку нам і належить. А коли з’явиться сигнал, ЦУП вийде з нами на зв’язок.

Меринова

(вигукуючи):

Погляньте!

Новохтський:

Що трапилося, Марічко?                        

Він дивиться у той бік, куди показувала дівчина.

Меринова

(майже пошепки):

Мені здається, що щось не так із Сонцем…

Юрій Крошка:

В якому розумінні «щось не так із Сонцем»?

Меринова:

Поглянь, і сам усе зрозумієш.

  Усі, як за командою, поглянули убік головного світила Сонячної системи. Що це? Складається враження, що  світило потемніло! Чи, це, їм здалося?

Новохатський

(вигукуючи(:

Ось вам і «плями на Сонці»!

(звертається до

Скакун):

Нонно! Збирайся. Вийдеш у відкритий космос, і обстежиш Солнце.

  Геофізик киває і йде до своєї каюти.

  Минуло три незалежні хвилини, і перед начальником експедиції стояла геофізик. На ній було усе що необхідно для подібної роботи.

Скакун:

Я готова.

Новохатський:

Когось візьмеш із собою?

Скакун

(усміхнувшись):

Зі мною піде актинометр.

Новохатський:

Гумор це добре. Проте, зараз не час для цього. Я серйозно запитую.

Скакун:

Ні, дякую. Я впораюсь сама. Вам залишається чекати.

Новохатський:

Нічого гіршого немає, окрім чекання. А особливо, коли воно розтягується на безкінечні години.

Скакун:

Така вже наша робота.

Новохатський:

Я цього не люблю, але без нього ніяк.

  Якийсь час Роман мовчить. Складається враження, що він щось обмірковує.

Новохатський

(звертається до

Геогджаєва):

Юрко! Нонну відпускати саму небезпечно. Тому збирайся і підеш з нею.

  Геофізик хотіла заперечити, але її перебив начальник експедиції.

Новохатський

(звертається до Скакун):

Поки ми не з’ясуємо від чого відбуваються ці процеси, по одному виходити у відкритий космос забороняю. Усім зрозуміло?

  Кажучи ці слова, Роман Давидович поглянув на геофізика. Та опустила очі.

Новозатський

(наполегливо):

Я запитую: усім зрозуміло?

Скакун піднімає голову

Скакун

(дивлячись Новохатському в очі):

Так точно!

Тим часом із своєї каюти вийшов Юрій Геогджаєв.

Геогджаєв:

Я готовий.  

Новохатський:

Тоді уперед!

  Зайшовши до відсіку, де столи капсула, шатл та мініскан, Нонна та Юрій сіли у капсулу.

Новохатський:

А може, пересядете у шатл? Все-таки він міцніший.

Скакун:

Ні, дякую. Я не знаю скільки ми там пробудемо, але не дивлячись на це пересідати не будемо.

  Новохатський показує інженерові-електрикові щоб той сів за пульт, і приготувався відчинити люк.

Новохатський:

Ну, дивіться. Вам видніше.

  Капсула повільно виїхала із відсіку, і попрямувала до виходу який поступово відчинявся.

Скакун

(звертаючись до Новохатського):

Де ви нас чекатимете?

  Новохатський роззирнувся довкола себе. Найближчою планетою виявився Плутон.

  Тим часом Петрухіна підійшла до астровізора який був постійно увімкнений. За його допомогою вівся зв'язок з Центром управління польотами.

  Вже минуло близько години як зник зв’язок. Його не було і зараз.

Петрухіна

(зітхаючи):

Шкода що немає сигналу.

Новохатський:

Що сталося?

Петрухіна:

Нам потрібна тимчасова посадка.

Новохатський:

У таких випадках усі рішення має право приймати начальник експедиції.

Новохатський

(звертається до

команди капсули):

Не передумали летіти на капсулі?

Скакун

(поглянувши на Юрія):

Ні.

  Юрко похитав головою, показуючи цим, що погоджується з Нонною.

Новохатський:

У такому разі, ми вас чекатимемо на Плутоні.

Скакун:

Вас зрозуміла.

Новохатський

(говорячи через

гучномовець з

командою капсули):

Ні пуху, ні пера.

Юрій та Нонна

(хором):

До бісу!

  Залишивши межі космольота, Нонна повела капсулу у бік головного світила системи. Пролетівши якусь відстань, Геогджаєв та Скакун відчули, як на них щось давить. І чим ближче вони підлітали до Сонця, тим це відчуття ставало сильнішим.

  Нонна рвучко повела невеличкий літальний апарат убік від головного світила системи. Та це не допомогло. Відчуття, яке їх охопило з перших секунд перебування у відкритому космосі не минало.

Новохатський:

Що у вас відбувається?!

Відповіді не було.

Новохатський:

У Нонни та Юрія щось трапилося. Августо, тримай з ними постійний зв'язок!

  Усі кинулися по своїх місцях. Космоліт злетів із поверхні Плутона, і попрямував у той бік де перебувала капсула з двома астронавтами на борту.

Новохатський

(кричить):

Зв'язок! Постійно тримати зв'язок!

Петрухіна:

Зв'язок є. І судячи з того, що система зв'язку у них увімкнена, вони нас чують.

Новохатський

(кричить):

Чорт забирай! А чому ж не відповідають?!

Петрухіна

(ледве чутно):

Не знаю… Судячи з усього, у них сталося щось серйозне.

Гончар

(пошепки):

Аби вони не розбилися об планету.

Новохатський

(кричить на Гончар):

Облиш погані думки!

  Спостерігаючи за капсулою, начальник експедиції обмірковував над тим, як їх звідти забрати.

Новохатський

(звертається до пілота):

Марку! Скільки у тебе виходів у відкритий космос?

Коваль:

Що треба зробити?

Новохатський:

Візьми курс убік Сонця. Коли порівняємося з капсулою, я відчиню люк, а ти спробуєш «упіймати» космольотом капсулу.

Коваль:

«Капсоловля» у космосі! Це у мене буде вперше.

Новохатський

(не звертаючи уваги на жарти пілота):

Так зможеш чи ні?!

Коваль:

Так.

  Коваль повів космоліт у той бік, де знаходилася капсюла з двома астронавтами на борту. Весь цей час Роман Давидович сидів поруч пульта, за допомогою якого відчиняються двері літального апарату.

  Коли космоліт майже упритул наблизився до невеликого літального апарату, Коваль крикнув:

Коваль:

Романе! Відчиняй! 

  Натиснувши кілька кнопок, Новохатський відчинив люк. Наступної миті в астронавтів з’явилися ті ж самі відчуття, що і у команди капсули.

Леваніна:

Таке враження, наче у просторі велика концентрація газу.

  Новохатський зачиняє люк.

Новохатський:

А так?

Леваніна:

Так краще.

  Роман знову відчинив люк. Історія повторилася.

Новохатський:

Усе зрозуміло. Ми накоїли біди. Нам ще пощастить у тому сенсі, якщо те, що ми відчуваємо у нашій системі, не вийде і не вийшло за її межі.

Носуліч:

Це що, дійсно газ?

Новохатський:

Поки не знаю. Але ми це маємо встановити. А зараз спробуємо забрати капсулу з нашими. Тим більше, що у них повітря вже закінчується. Так що одягніть скафандри і протигаз. Марку! Коли ми підлетимо до капсули, спробуй їх «зловити». А щоб нічого не накоїти, летітимеш на самій малій швидкості.

  Пілот кивнув, і повів повільно літальний апарат убік капсули, яка продовжувала кидатися з одного боку в інший.

  Дочекавшись зручного моменту, Коваль рвучко повів космоліт убік капсули. Помітивши знак Марка, Роман натиснувши кілька кнопок, зачинив люк.

  До капсули підбігла лікар зоряного флоту. Відкривши люк, вона ухопила за руку по черзі Нонну та Юрія. Пульс бився.

Самойлова:

Віднесіть їх у медичну каюту.

  Новохатський та Кривцун хотіли узяти Геогджаєва та Скакун відповідно, щоб доправити до медичної каюти.

Геогджаєв:

Дякую. Я маю відмовитися від медичних послуг.

Скакун:

Я теж.

Новохатський:

Ви ж нахапалися газу невідомого походження.

Скакун:

Якби це дійсно був газ, то ми з вами зараз не розмовляли б.

Самойлова:

Ви точно почуваєте себе нормально?

Геогджаєв та Скакун

(разом):

Так.

Новохатський:

Гаразд. Якщо не бажають лягати до медичної каюти, то нехай…

Самойлова:

Добре. Тільки якийсь час я вас обстежуватиму.

Геогджаєв

(усміхаючись):

Згода.

Новохатський:

І все-таки. Якщо ви стверджуєте, що це не газ, тоді, що? З чим ми маємо справу?

Скакун:

Це щось пов’язане з процесами, які, відбуваються на Сонці. Що це за процеси, ми зараз дізнаємося.

Нємцова:

Яким чином? Адже у відкритому космосі працювати змоги нема.

Скакун:

Вірно. У відкритому космосі ми працювати не можемо. Ми і не робитимемо цього. У нас є актинометр та радіокомпас. Зараз я їх запрограмую таким чином, щоб вони зробили заміри по всій Сонячній системі. Після цього ми і дізнаємося з чим маємо справу.

  Минув короткий проміжок часу.

Скакун: 

У мене все готово!

Новохатський:

Коли так, усі мають кілька секунд потерпіти.

Роман знову натиском кількох кнопок відчинив люк і випустив прилади.

  Мине лише кілька хвилин, і вони повернуться. Але для астронавтів ці хвилини здаватимуться щонайменше годинами проведеними в очікуванні.

  Чверть незалежної години промайнула досить швидко.

  Протягом цього часу актинометр та радіокомпас облетіли усю Сонячну систему, а також побували і на самому Сонці.

  Повернувшись до космольота, прилади почали кружляти навколо нього

  Коли прилади були на борту, Нонна узяла те, що було у них усередині.

Геофізик:

Я до лабораторії.

Новохатський:

Гаразд. Коли будуть результати?

Скакун:

Не знаю. Але намагатимусь впоратися швидко.

Минуло ще хвилин десять, пе6рш ніж Нона вийшла із лабораторії.

Новохатський:

Ну, що?

Скакун:

Це не газ.

Новохатський:

Це точно?

Скакун:

Точніше нікуди…

Меринова:

Тоді, що це? З чим ми маємо справу?

Скакун:

Це ми і повинні з’ясувати.      

Носуліч:

  А прилади для чого випускали?

Скакун:

Прилади? На, поглянь!

  Дівчина простягла актинометр, з якого ще не встигла збити показання. На його невеличкому екрані червоними літерами світився напис: «Головне світило системи руйнує речовина невідомого походження».

Носуліч:

Вибач, що я тобі як фахівцю не повірив. Я просто з таким явищем, коли не можливо щось визначити стикаюсь вперше.

Скакун:

Усе гаразд. Я теж. Але ти сам усе бачив.

Носуліч киває.

  На якийсь час запанувала тиша. Усі обмірковували почуте.

Першим її порушує Тимофєєв.

Тимофєєв:

А я здається знаю що може руйнувати головне світило як у нашій системі, так і в інших утвореннях. Це імпульс.

Борищак:

Який ще імпульс?

Тимофєєв:

Електричний! Який же іще! Теж мені «електричний факультет»!

  Почувши це, Борищак сильно вдарив себе по коліну.

Борищак:

Чорт забирай! Я мав би про це відразу здогадатися! Електричний імпульс!

Новохатський:

Це точно?

Борищак:

Романе! Саме так! Що таке по-ващому «промені смерті»? Це електричний струм, – і зауважте, це не просто струм сто десять чи більше вольт – який на своєму шляху руйнує усе! Ось саме він і руйнує світила утворень Всесвіту!

Новохатський

(зітхаючи):

Ось вам і «танцюючі планети»…

Коваль:

А те, що я міг випереджати його, і він не пошкодив корпус космольота, це тільки тому, що сучасні літальні апарати можуть витримувати такі високі температури.

Борищак:

Саме так.

Коваль

(звертається до начальника експедиції):

Ну, Романе Давидовичу, Що тепер?

Новохатський:

Тепер ми просто не маємо права не провести дослідження головного світила нашої системи. Проведемо дослідження Сонця, потім відлітаємо до системи Іон. Про подальші наші дії я проінформую пізніше.

  Усі кинулися по своїх місцях. Стало зрозуміло: якщо зараз якщо вчасно запобігти небезпеці, якщо вчасно зупинити імпульс, то цілком ймовірно, що процеси, які відбувалися у Всесвіті до першого випробування, відновляться.

Чим ближче космоліт наближався до головного світила системи, тим ставало очевидніше, що його так само як і решту світил Всесвіу необхідно якнайшвидше рятувати. Зірка, яка стльки часу обігрівала спочатку Землю та решту планет системи, зараз перетворювалася у білого карлика, після чого Сонце вибухне як наднова. Завдання членів команди – не допустити цього. Дорогоцінного часу втрачати не можна було. Саме тому Новохатским було вирішено розділитися на три групи, щоб у трьох місцях одночасно провести заміри, і дізнатися, яка частина свіила найбільше втратила гравітацію.

  Космоліт перебував на відстані 2000 кілометрів від Сонця.

Новохатський:

На даний момент ми маємо розділитися на три групи. Ми не будемо робити так як це робимо зазвичай, бо не час гратися у лотерею. Команда буде розбита на групи у таких складах: на капсулі дослідження проводитимуть Марія Меринова, Нонна Скакун, Наум Борищак та Тихон Кривцун. На шатлі працюватимуть Вероніка Леваніна, Анфіса Нємцова, Олександр Муха та Анаолій Вікендорф. А ми працюватимемо на космольоті.

Меринова:

А може варто було б розділитися на чотири групи?

Борищак піднявся зі свого місця, прямуючи у відсік де стоїть шатл.

Борищак:

Ідея не погана. Та проблема у тому, що у нас не чотири а три літальні апарати. Саме тому усі ми склали три групи.

  Борищак поглянув на Новохатського, ніби запитуючи: «Ну, що, правий я чи ні?»

Новохатський:

Наум абсолютно правий. У нас лише три літальних апарати: космоліт, власне, де ми зараз і знаходимося, капсюла та шатл.

  І дійсно. Відтоді, як було розпочато колонізацію планет Сонячної системи, – а саме з 2074 року – тоді і почалися перші польоти за межі сонячної системи з метою дослідження тамтешніх утворень та планет які там знаходяться. Спочатку космольоти були обладнані лише капсюлами. Але саме тому що ці літальні апарати були невеликими за розмірами, було прийнято рішення обладнати космольоти додаково шалами, які могли вмістити у 6 разів більше пасажирів, ніж капсюла.

  Начальник експедиції оглянув тих, хто працюватиме за межами космольота. Усі вони були готові залишити головний літальний апарат.

Новохатський:

Нам час.

  Половина команди пішла до ангару де сояли літальні апарати трохи менші за сам космоліт.

Члени двох груп вже були поруч дверей які відчинилися. 

Новохатський:

Останнє і основне.                        

Усі зупинилися, аби почути, що скаже начальник експедиції.   

Новохатський:

Зв'язок тримати постійно.

  Кивнувши на знак згоди члени груп вийшли з каюти.

Тимофєєв вже сидів поруч пульта чекаючи команди від Новохатського, аби випустити капсюлу та шатл з космольота.

Новохатський

(через гучномовець):

Ну, що? Усі готові?

Наум та Анфіса

(хором, також через гучномовець):

Так!                                    

Новохатський:

Можна летіти!

Борищак:

Дякую за дозвіл,

  Заревіли мотори. Марія кинулася до вільного посадочного місця. Два літальних апарати потихеньку виїхали з ангару, і поїхали у бік компресорного відсіку.

  Євген поклавши руку на важіль, чекав, поки капсюла та шатл наблизяться до люка щоб відразу відчинивши його їх випустити у відкритий космос.

  Двері компресорного відсіку зачинилися за ними і було чутно лише легке гудіння відсмоктуючих повітря помп.

Новохатський:

Удачі, хлопці! 

  Наближаючись до люка за яким відкритий космос, астронавти увімкнули на повну потужність систему біологічного захисту. На Землі так багато років боролися з різноманітними інфекціями, щоб можна було дозволити собі захворіти невідомим вірусом. Нехай і у Сонячній системі. Ризикувати було безглудою справою.

Нонна

(тихо):

Амінь…

  Двері виходу з космольота трошки відхилилися. Усі відчули як на них щось невидиме почало давити.   

Наум Борищак веде капсулу до вже майже відчинених дверей.

Наум:  

З Богом!

  Коли літальні апарати залишили межі космольота, Євген відразу зачинив люк. 

  Капсула та шатл розлетілися у різні боки.

Новохатський:

Тепер і наша черга почати роботу. Ми полетимо навпростець.

Розділившись на три групи, астронавти розлетілися у різні боки щоб зробити заміри головного світила.

Нємцова:

Не знаю, друзі! Скільки часу вивчаємо наше Сонце, але щоб так близько мати можливість підлетіти до нього?! Такого я не пам’ятаю!

  Новохатський так само як і усі його товариші з острахом дивиться на Сонце.

Новохатський

(через гучномовець):

Такого ніхто не пам’ятає!

Нємцова:

Це що, у вас увімкнена система?.

Новохатський:

Саме так. Ми ж домовились щоб постійно тримати зв'язок?

Поки велася ця невеличка розмова, космоліт, шатл та капсюла підлетіли до Сонця на таку відстань, щоб не згоріти у його променях, не дивлячись на те, що воно втрачає вплив на планети. Не дивлячись на втрату Сонцем магнітного поля, все рівно необхідно бути дуже обережними.

Борищак:

Романе Давидовичу! Ми вже майже наблизилися до Сонця. Починаємо робити виміри

поверхні.

Леваніна:

Ми теж. І теж починаємо роботу!

Новохатський:

Хто де знаходиться?

Леванін:

Ми – з боку Геркулеса.

Борищак:

А ми з боку Ліри. А де ви, Романе Давидовичу?

Коваль:

Ми з боку Північної Корони!

Новохатський:

Тоді уперед!

  Закипіла робота. Завдяки тому, що рації були увімкнені, астронавти мали змогу чути один одного.

Капсюла і шатл являли собою не дуже великі споруди. Так наприклад, капсюла могла розмістити в собі до чотирьох пасажирів і не була призначена для довготривалого польоту. Шатл у свою чергу міг розмістити двадцять чотири люди і був цілком придатний для довготривалих перельотів. Шатл було обрано саме таким чином тому, що у житі бувають різні ситуації. Тобто цей ліальний апарат міг стати запасним варіантом для команди у випадку втрати космольота.     Тому четверо астронавтів розташувалися у шатлі де їм було зручніше. Наум Борищак який на даний момент вів шатл, сидів на місці пілота за пультом керування. Він був як ніколи зосереджений. Вероніка сиділа у навушниках біля передавального обладнання. Тихон Кривцун користаючись тим, що у нього є кілька хвилин, зараз в останнє перед вимірюванням температури поверхні Сонця, в останнє перевіряв працездатність усіх приладів. Анфіса була єдиним членом команди капсюли, якій робити було нічого. Сидячи поруч ілюмінатора вона щось малювала зрідка дивлячись в ілюмінатор.

Скакун

(звертається до Нємцової:

Анфісо! Що ти там робиш?

Нємцова:

Намагаюсь замалювати вигляд Плутона та його супутника з боку Сонця.

Скакун:

Потім покажеш?

Нємцова:

Звісно. Я ж не для себе особисто це малюю.

Борищак:

А для кого?

Нємцова:

Для нашого улюбленого керівництва. Я ж в першу чергу художник, а в потім фізик, математик і астронавт.

Борищак

(здивовано):

Ти художник?

Нємцова

(трохи образившись):

Так. А чому ти дивуєшся? Я професійний художник, якщо тебе це цікавить.

Борищак:

Пробач, але якось дивно, що серед астронавтів раптом з’явився художник.

Нємцова:

Свого часу я вчилася у художній школі. Мріяла стати професійним художником.         

Кривцун

(завершуючи перевірку приладів):

Але стала астронавтом.

Борищак:

А портрети ти теж малюєш?

Нємцова:

Так.

Борищак:

А ти мене намалюєш?  

Нємцова

(жартуючи):

Так, вид ззаду!

  Кривцун вже завершував перевірку приладів.

Борищак

(награно ображаючись, роблячи вигляд що

кидає керування):

Злі ви, піду я від вас...

Кривцун

(жартома):

Куди?!                                    

Марія сміється.

Нємцова:

Зараз я намалюю планету і супутник, а потім вже якось візьмуся за тебе.

Кривцун:

Мені вже страшно. Все! Перевірку приладів закінчено. Можна починати роботу.

Борищак продовжує вести капсулу.

Борищак:

Дивіться!

  Усі, хто знаходився на борту бачили, як планети знову почало кидати у різні боки. Потім один із супутників найближчої до них планети якою виявився Плутон, зірвався зі своєї орбіти, і полетів у бік капсюли! Від несподіванки усі на мить розгубилися. Потім Борищак ухопив штурвал і повів карсюлу у протилежний бік від Сонця.

Нємцова

(кричить):

Нам кінець! Летить прямо на Сонце!

Кривцун:

Пролетить повз.

Нємцова:

Дурень! Поглянь і переконайся!

  Весь цей час команда капсюли не зводила очей із кулі яка летіла у бік головного світила системи. Проте, Кривцун виявився правий. Куля яку кілька секунд тому можна було назвати супутником планети, пролетіла у кількох сотнях кілометрів від головного світила системи.

  Усі полегшено зітхнули.

Нємцова

(з гіркотою у голосі):

Все. Почалися втрати у Сонячній системі. Нам потрібно якнайшвидше провести виміри головного світила і повертатися.

Нємцова дивиться у той бік, де кілька хвилин тому знаходився супутник.

Борищак

(не відводячи погляду від ілюмінатора):

Шкода, але ми втратили планету.. Точніше супутник. Утворилася порожнеча. І саме жахливо знаєте що? Саме жахливо те, що ми не знаємо, що це є. і чи вона діюча.            

Кривцун:

Летімо туди!                                  

Меринова

(Кричить на Кривцуна):

У тебе є щось у голові?!  

На шатлі увімкнувся гучномовець.

Новохатський:

Екіпаж капсули! Терміново повертайтеся!

Та було вже пізно. Шатл наближався до того місця, де знаходився супутник. Четверо астронавти дивилися униз, щоб побачити що ж там коїться, щоб збагнути що це утворилося на місці супутника.

Кривцун веде капсулу і дивиться на те місце, де знаходився супутник.

Борищак:

Наче вітер якийсь скажений.

Кривцун розклав по місцях прилади і попрямував до вільного крісла.

Кривцун:

Саме так.

Скакун:

Та, ні, навряд чи. Про що ви кажете?! Який вітер?! Адже супутник не так давно зірвався!

Меринова:

Чому? А як же утворюються «чорні діри»? Може це одна із них?

Кривцун:

Цілком можливо. Навіть якщо це дійсно чорна діра, зараз головне, щоб вона не була діючою. Хоча… 

Як і гадав Кривцун, все здалося не таким легким. Як тільки шатл почав наближатися до того місця, де свого часу знаходився супутник, його наче вітром почало втягувати усередину. Керувати капсюлою було не можливо.

Кривцун

(кричить, від поштовху падаючи зі свого посадочного місця):

Що таке?!                                 

Нонна тим часом вже збирала свої олівці і папірці, що розлетілися усією капсюлою.

Борищак

(кричить, звертаючись до Кривцуна):

Я не знаю! В нас мабуть щось вдарилося! Перевір!

Кривцун

(встаючи з крісла):

Йду вже!

І побіг до нижньої палуби, де лежали всі приладдя для дослідження.

Меринова

(підходячи до зв’язкової апаратури):

Я зв’яжуся з космольотом!

Кривцун:

Гаразд!                            

(кричить, звертаючись до Борищака):

Науме! Ну що там?

Борищак

(унизу):

Та, наче нічого!                   

(вилазячи з нижньої палуби):

Все гаразд. Що це було?

Меринова:

Здається ця «дірочка» хоче нами «поласувати».   

Меринова

(викликає корабель):

Головний! Це капсюла! Ви нас чуєте?

  Тим часом на космольоті – втім як і на капсюлі та шатлі – дослідження Сонця закінчили.

  Новохатський зв’язався з командою шатлу, і наказав, щоб вони поверталися. Вийшовши на зв'язок з групою, яка перебувала на карсюлі, Новохатський почув, що в ефірі тиша. Що трапилося? Чому вони не відповідають? Адже і він, і ті, хто перебуває на космольоті, бачили, як капсюла полетіла у той бік, де був супутник! Невже її команда загинула?!

Коваль

(звертаючись до

Новохатського):

Романе! А ти не припускаєш, що вони загинули коли зірвався супутник?

Новохатський

(похмуро):

Якщо це так, це буде мій останній вихід у відкритий космос.

Коваль:

Навіщо так категорично?

Новохатський:

Ти, Марку, ніколи не був відповідальним за життя команди, яку тобі довірили – видихнув Роман Давидович – і не знаєш…

Коваль

(перебиваючи Новохатського):

Ні, знаю як це важко коли втратити товариша! А особливо, коли молодий. Як це пережити рідним?!

Новохатський

(трохи заспокоївшись):

Вибач. Я за усіх вас відповідаю і тому…

Коваль:

Я розумію, Романе.

  За весь час перебування у відкритому космосі це був перший випадок, коли керівника експедиції підлеглий називав просто на ім’я.

Анатолій Вікендорф

(по рації):

Вони полетіли подивитися на чорну діру яка утворилася після нього!

Новохатський

(кричить):

Чорт забирай! Вони все ж не послухали мене! Звільню усіх!

Самойлова:

Якщо вони будуть живі…

Новохатський

(кричить):

За ними!

Вікендорф

(кидаючись убік, де знаходився супутник):

Ми зараз!

Кривцун

(майже кричить):

Поки не можу сказати точно, але те, що це якась аномалія це точно!

Борищак

(кричить у рацію):

Та що ж це за аномалія? Вона що, по вашому, жива? – кричав у паніці Наум.         

Меринова продовжує викликати космоліт.

Меринова

(відволікшись від рації):

Мабуть.

Борищак:

А що тоді ви робите на цьому шатлі?

Кривцун:

Я ним керую. Але цю здогадку вважаю такою, що має право на життя.

Борищак

(відвертаючись до ілюмінатора):

Хм!..  

Меринова

(знімаючи навушники):

Зв’язку немає. Може устаткування не працює?

Борищак

(вигукуючи):

Авжеж! Ви тільки погляньте що коїться за ілюмінатором! Йдуть якісь перешкоди і нічого більше немає!

Борищак

(відштовхуючи дівчину від системи зв’язку):

Дай я!

Трохи образившись на грубість Наума, дівчина відійшла до свого місця.                                       

Нонна сидить поруч ілюмінаторі і продовжує малювати, намагаючись пригадати кожну дрібницю падіння супутника самої далекої планети Сонячної системи.

Борищак

(кричить):

Та що це за аномалія?! Летімо назад на космоліт!

Кривцун:

Так, здається це найкращий вихід. Та шатл мене не слухається.

Меринова підходить до Кривцуна, і сідає у крісло другого пілота.

Меринова:

Як це?

Кривцун:

Я намагаюся лише втримати його, бо його кудись тягне невідомою силою.

Борищак

(кричить):

Та що це за аномалія?!

Меринова

(зітхаючи):

Шкода що нема зв’язку… Ми загинемо і на цьому буде все.

Борищак

(саркастично):

І скільки ми так «триматимемося»»?

Кривцун:

(кричить):

Чорт забирай! Не знаю!

Борищак

(показуючи у

порожнечу):

А я знаю! Поки нас не затягне туди!

Капсюлу щось сильно штовхнуло убік до «циклону» і його почало тягнути кудись униз. З кожною секундою тяжіння ставало сильнішим. Всі попадали хто куди. Марія ледь втрималася на своєму місті, бо заздалегідь, на всяк випадок, встигла пристебнути себе паском безпеки. Наум впав на підлогу з таким грохотом, що тільки дивом нічого собі не зламав. Тихон вилетів з крісла пілота і вдарився головою об сусіднє крісло та втратив тяму.

Леваніна:

Там хтось є!

Муха:

Та, ні це просто циклон.

Леваніна:

Та, ні не внизу! Збоку.

Тепер всі подивилися в бік.                        Усі хто перебував у шалі, побачили капсюлу яка з кожною секундою віддалялася від них. Складалося враження, що вона падає у провалля.

Муха

(кричить):

Тривога!

Всі кинулися на свої посадочні місця вмикаючи всі пристрої і прилади.

Вікендорф, нарешті упіймав у тиші радіохвиль хоч якийсь звук.

Вікундорф

(кричить з кабіни зв’язківця):

Є!              

Муха:

Анатолію, що там?

Вікендорф:

Є якісь звуки. Їх посилають наші. Кажуть, що вони потрапили під дію якоїсь аномалії і просять їх витягнути.

Вероніка яка сиділа у кріслі пілота, набравши швидкість скільки дозволяла конструкція шатлу, спрямувала його у той бік, де знаходилася капсула.

Муха

(сумніваючись):

А раптом це не наші?

Вікендорф:

У будь-якому разі ми маємо їх врятувати. Хто б це не був!

Муха:

А я проти цього!

Вікендорф:

Ось бачиш якби ти частіше виходив би у відкритий космос, то знав би що…

Муха

(кричить):

А я і без твоєї підказки знаю, що цим порушую «Статут астронавта! Ти пригадай як розгорталися події дві тисячі сто сорок восьмого року коли…

Вікендорф

(кричить):

Те, як проходила та експедиція я знаю!

Муха:

Так ти що, хочеш щоб і цього разу так було?!

  Муха та Вікендорф б‘ються за спиною Леваніної.

Леваніна

(кричить):

Припиніть!                              

Хлопці одразу припиняють, бо ніколи не бачили Вероніку у гніві.

Леванна кудись скеровує шатл. Він летить з максимальною швидкістю.

Муха

(звертаючись до Леваніної):

Ти що робиш? Ти що, хочеш, щоб він розлетівся на дрібні шматочки, а ми залишилися у відкритому космосі?!

Леваніна

(показуючи кудись уперед):

Дивіться...

  Попереду них знаходилася капсула з їхнього космічного корабля.

Вікендорф:

Оце так!

Леваніна:

Ми повинні їх врятувати.

Муха:

Так. А ми вирішили що це можливо Гільдія шукачів пригод.

Леваніна

(спалахнувши):

Звідки вони тут можуть узятися?! Ми ж нічого такого не робимо що могло б зацікавити Гільдію!

* * *

  Марія Меринова сиділа у кріслі зв’язківця і тримала у руках навушники. Вона іноді при цьому озиралася по боках, тому й помітила.

Меринова

(вигукуючи):

До нас летять наші!

  Тихон Кривцун продовжує прикладати останні сили аби втримати капсюлу щоб її не потягнуло не відомо куди.

Кривцун

(кричить з останніх сил):

Я бачу!

Через кілька хвилин шатл рівняється з капсюлою.

Леваніна зв’язується з капсулою по рації):

Леваніна:

Тут є хтось живий?!

(одягаючи навушники):

Рація працює!

Меринова:

Так! Ми кудись вляпалися і якщо ви нас не витягнете, нам кінець!

Леваніна:

Вас тягне чорна діра. Зараз ми вас витягнемо!

  Анатолій почав робити спроби якомога ближче наблизитися до капсюли. Досить тривалий час йому це не вдавалося. В решті решт шал наблизився на таку відстань, що можна було зістикуватися.

Вікендорф:

Коридор для переходу утворено! Мерщій переходьте на шатл!

  Нарешті останній астронавт з капули вже перебував на шатлі.

Леваніна

(звертаючись до команди капсули):

Готуйтеся до розмови з Новохатським.

Борищак:

Що трапилося?

Леваніна:

А якщо бути до кінця відвертим, то вас збираються звільнити.

Кривцун

(вигукуючи):

За що?! Що ми зробили?!

Леваніна

(спалахнувши):

Що ви наробили?! А те, що ви відхилилися від графіку роботи це як по-твоєму називається?! По-перше ви мало не загинули! А по-друге через вашу цю витівку у нас мало не зірвалася робота, яку повинні виконати будь що!

  Тут вже і говорити було нічого. Члени екіпажу капсюли розуміли що вони порушили один із пунктів «Статуту астронавта». Адже вони під час виконання своїх професійних обов’язків і тим більше, нікого не повідомивши, залишили ділянку яку їм доручили перевірити.

  Відколи шатл залишив космоліт, весь цей час Марко Коваль дивився в оглядове вікно.

  Нарешті усі хто перебував на космольоті побачили літальний апарат трохи менший за розмірами ніж космоліт. Це був шатл.

Коваль

(дивлячись в оглядове вікно):

Летять!

  Весь цей час Новохатський ходить кабіною пілота. З його поведінки можна було визначити що він нервує.

Новохатський

(кричить):

Ну, все! Можна сказати, що це їхній останній вихід у відкритий космос!

  Ніхто нічого не наважувався заперечити начальникові експедиції, бо усі розуміли, що те, що вчинили їх товариші буде кваліфікуватися як ухиляння від своїх прямих обов’язків. Відповідним і має бути покарання.

  Минуло кілька хвилин і літальний апарат, трохи більший за капсюлу, але менший за космоліт, підлетів до космольота. Потягнуши важіль, Євген відчинив люк і впустив літальний апарат у середину. Це був шатл. З нього вийшли Марія Меринова, Нонна Скакун, Наум Борищак та Тихон Кривцун.

  Роман Давидович встав з крісла у якому сидів до цього, і попрямував до виходу з каюти екіпажу. Начальник експедиції зупинився поруч відчинених дверей.

Новохатський

(стоїть перед дверима):

За п’ять хвилин чекаю команду капсюли у своїй каюті! – сказав він і вийшов. З його голосу не відразу можна було зрозуміти що у нього всередині усе кипить від люті. 

  Двері зачиняються.

Коваль

(звертається до тих хто перебував на капсулі):

Ну ви й дали! Наче діти! Знаєте, коли дитина побачила іграшку, і без дозволу дорослих вирішила подивитися як вона влаштована і як працює. А якби ви загинули б?!

Борищак:

А дійсно, де ми перебували і що це взагалі було?

Самойлова:

Де ти вчився, і саме головне, як тебе вчили?

Борищак

(спалахнувши):

Досить говорити загадками! Поясніть в решті решт що сталося?!

Самойлова

(розлютившись):

Загадками, кажеш?! Так ось: ви мало не загинули у чорній дірі! І через вас наша операція ледь не зірвалася.

Дівчина відвертається і по її обличчю котяться сльози.

Носуліч біжить до дівчини і починає її заспокоювати.

Носуліч

(звертається до команди капсули):

Так! Ви не забули що вас чекає Новохатський?!

Борищак:

Не хвилюйся, Ромео! Ми зараз підемо. Особисто я перед тим як йти «на килим» спочатку зберу речі!

Носуліч:

Ви не забули, що ми ще одна команда? І самоуправство…

Борищак

(похмуро):

Намагаюся забути, це по-перше. А по-друге у даному випадку це аж ніяк не самоуправство як ти кажеш. Я просто реально дивлюся на речі, і знаю: за те, що ми зробили, нас звільнять, а на наші місця пришлють інших 

Самойлова

(трохи заспокоївшись):

Але ж ми з вами вже одного разу були у відкритому космосі і знаємо один одного!

Борищак:

Нічого страшного! На наші місця прийдуть інші. Ви з ними познайомитеся і працюватимете так наче нічого не сталося!

Петрухіна:

А може…

Борищак

(перебиваючи зв’язківця):

Досить! Мені час збиратися на Землю!

  Він попрямував до виходу з каюти. Коли двері відчинилися, юнак зупинився у проході, і озирнувся. 

Борищак

(саркастично):

Добре, що ми ще не встигли залишити межі Сонячної системи. На Землю не далеко повертатися.

Коваль:

А може…                                 

Двері вже зачинилися, і тому навряд чи почув його Наум.

  Минуло три хвилини, і усі, хто перебував на капсюлі йшли у напрямку каюти начальника експедиції. Йшли мовчки, бо розуміли, що вони порушили один із пунктів «Статуту астронавта». Вони залишили своє робоче місце не повідомивши про свої наміри керівника; у данному випадку – начальника експедиції. Саме тому кожен з них окрім службових паперів ніс на підпис до начальника експедиції заяву про звільнення. Адже усі розуміли, що за їхній вчинок вони мають бути покарані.

  Космоліт на борту якого перебувала команда Романа Новохатського був сто п’ятдесят метрів удовжину і сімдесят п’ять – у ширину.

  Обабіч коридору яким йшли астронавти знаходилися каюти. Їх було близько сорока. На дверях кожної з кают висіли таблички з написом того чи іншого фаху. Це зроблено на той випадок, якщо команда складатиметься з більшої кількості астронавтів. Під табличкою з позначенням фаху кріпилася ще одна, у яку можно було вставити прізвище, і’мя та по-батькові тих астронавтів, які увійшли до складу експедиції. У цьому ж коридорі знаходилися каюти, на дверях яких не зазначався фах астронавта. Таблички де мав би стояти напис із зазначенням фаху, втім як і табличка з прізвищем, були вільними. Це були резервні каюти на той випадок, якщо до складу команди увійдуть ті, чий фах не зазначений на дверях кают.

  Каюта начальника експедиції знаходилася у кінці коридору поруч з каютою, на дверях якої було написано: «КОМАНДИР КОРАБЛЯ».

  Зупинившись поруч каюти начальника експедиції, члени команди капсюли кпсюли прислухалися. У каюті було ледве чути як Новохатський працює на комп’ютері. Стало зрозуміло, що начальник експедиції готує рапорт про те що салося, і Накази про звільнення команди капсюли.

  Зробивши крок убік дверей, які наступної миті відчинилися, четверо астронавтів побачили Романа Давидовича який сидів за комп’ютером. Сумнівів не було. Він готував Накази про звільнення.

Новохатський

(встаючи зі свого місця):

Як це розцінювати з вашого боку? Поясніть мені свої дії.

Меринова

(тихо):

Це ідея Тихона…

Новохатський

(кричить):

А що, Тихон був сам на капсюлі?! Невже ви не розумієте, що утворюється після таких випадків?!

  Кривцун зробив два кроки уперед.

Кривцун:

Так, Це моя ідея. Мені казали що не варто цього робити. Я не послухався. Саме тому усі хто перебував на капсюлі, ми написали заяви про наше звільнення.

  Підійшовши до столу, усі четверо поклали заяви про звільнення, і не говорячи ані слова, попрямували до виходу. Нонна Скакун, у якої були папери з результатами дослідження тієї ділянки Сонця, де вони працювали, окрім заяви про звільнення, поклала і папку з цими документами, і пішла до товаришів.

Скакун:

Речі ми вже склали. То ж готові до польоту на Землю.

Новохатський:

Я вам не сказав що ви вільні!

Борищак:

А Рапорт який Ви писали сидячи за комп’ютером?

Новохатський:

То «Рапорт про дослідження Сонця».

Борищак:

А як же наше звільнення? Ми ж порушили Статут. Чи не так?

Новохатський:

Так. Статут ви порушили.

Борищак:

Ось і все.

Новохатський:

Ні, не все! Я вас не відпускав!

  Усі зупинилися поруч дверей які вже відчинилися.

Новохатський:

Виміри на Сонці зробили?

Скакун:

Так. Результати дослідження на солі. Все?

Новохатський:

Ні, не все. Сідайте у крісла. Питання про ваше звільнення залежало від того, чи виконали ви свою роботу. Звичайно, якщо ви її встигли зробити.

Скакун:

Я вам і без паперів скажу, що результати гірші ніж ми очікували.

Новохатський:

Що сталося?

Скакун:

А які у вас результати?

Новохатський:

Команда шатла доповіла, що на ділянці де вони проводили дослідження лише півтори тисячі градусів за Кельвіном. У нашої групи такі само результати. А власне, що у вас? Які у вас результати? – повторив запитання Новохатський.

Кривцун

(затягуючи відповідь на запитання начальника експедиції):

Так. Ми порушили Статут. Але перед цим ми виконали повністю свою роботу. Ми теж зафіксували півтори тисячі градусів за Кельвіном! Все?

Новохатський

(з твердістю у голосі):

Ні, не все. Ви свою роботу виконали? Виконали.  На даний момент я ще не вирішив що робити з вашими заявами про звільнення.

Новохатський

(увімкнувши гучномовець):

Усім зібратися у каюті начальника експедиції на нараду!

  За п’ять хвилин у каюті начальника експедиції зібралася команда у повному складі.

Новохатський:

Всі у зборі?

Коваль:

Усі.

Новохатський:

Тоді почнемо.

Борищак

(перебиваючи начальника експедиції):

Я перепрошую. Почнемо що, обговорювати ситуацію, у якій опинилася команда капсюли і як нас звільнити?

  Усі поглянули спочатку на Борищака, потім на начальника експедиції. А дійсно: вони ще нічого не знають! Те, що команда капсюли у повному складі зараз присутня на нараді, це ще нічого не означає. Цілком можливо, що після закінчення наради Новохатський звільнить команду капсюли.

Новохатський:

Так. Порушення значне. Та, перед тим, як полетіти до чорної діри, – а саме там вас мало не затягнуло, через що ви ледь не загинули, – ви завдання виконали?

Борищак:

Якщо папка лежить на столі, значить із завданням ми впоралися.

Новохатський:

Значить, у ваші особові справи я занесу тільки догани. А вони будуть суворими. Ось і все.

  Кілька хвилин усі мовчали.

  Мовчання перервав начальник експедиції.

Новохатський:

Тепер по суті справи. Отже, які результати досліджень?

Меринова:

Дозвольте ми?  

Новохатський:

Будь ласка, Марино.  

Меринова:

Отже, ми проводили дослідження Сонця з боку сузір’я Геркулеса. Головне світило нашої системи, яке як вам відомо, повинно мати температуру шість тисяч градусів за Цельсієм, після того, як нами було проведено випробування винаходу Нікола Тесла, втратило у температурі, а разом з цим і у гравітації четверту частину. Тобто, на нашій ділянці температура світила склала лише півтори тисячі градусів!

Леваніна

(вигукуючи):

Оце так! Ми дослідження вели з боку Ліри. У нас аналогічна ситуація! – Точно такі ж показники!

Коваль:

І у нас так само… Ті ж півтори тисячі градусів!

Новохатський:

Отже, тепер ми точно знаємо, чому відбуваються ті процеси у нашій системі, свідками яких ми були. Півтори тисячі градусів це не те, що нічого, і навіть не те, що нуль! Це взагалі нижче нуля!

Меринова

(ледь чутно):

А такі процеси відбуваються у більшості утворень Всесвіту.                      

Новохатський:

Ось саме тому і маємо якнайшвидше їх зупинити.

Коваль:

Те, що ми маємо якнайшвидше з цим впоратися, це зрозуміло. Мене турбує інше.

Новохатський:

Що саме, Марку?

Коваль:

Як ви усі пам’ятаєте поки ми долетіли до системи Іон, пройшла не одна незалежна година. Так ось. Якщо ми знову летітимемо таким само шляхом, то знову витратимо багато часу. А невже нема якихось коротших шляхів, аби дістатися туди якнайшвидше?

Скакун

(звертаючись до пілота):

Ти пілот чи хто?

Коваль:

Та, я то пілот, але, розумієш, є одна проблема: мені ніколи не доводилося так би мовити «зрізати» відстань.

Меринова:

Так ось. Для цього існують просторово-часові коридори. Потрапивши у них, можна дістатися до будь-якого утворення на багато швидше, ніж звичайним шляхом.

  Марія поглянула на начальника експедиції. Той схвально кивнув.

Коваль:

А як ти збираєшся потрапити додому?

Меринова:

Так само, як ми потрапимо і туди. Тобто через просторово-часовий коридор.

Новохатський:

Таким чином ми полетимо додому. А до системи Іон доведеться летіти звичайним шляхом. Необхідно виміряти на скільки уражені утворення. Ще питання є?

Кривцун:

Так. Що ми маємо зробити задля того, щоб зупинити імпульс.

Новохатський:

Висадити системи.

Кривцун:

Системи чи систему?

Новохатський:

Системи. Але перед тим, як ми це зробимо, наше завдання полягатиме у тому, щоб спочатку знайти систему, яка після вибуху змогла б не те, що зупинити дію імпульсу, а взагалі його знищити.

Кривцун:

Гаразд. Це одна система. А яку ще ми маємо висадити?

Новохатський:

Безпосередньо Іон. План наших дій усім зрозуміло? Заперечень не буде?

Коваль:

Заперечень нема. Проте, Романе, є ще два запитання.

Новохатський:

Слухаю.

Коваль:

Перше: скількома вибухами будуть знищені системи? І звідки ти маєш намір їх проводити?

Новохатський:

Вибух буде один, і проведемо його за допомогою магнітної гармати. А стосовно того, звідки, то місцем укриття оберемо той же просторово-часовий коридор, про який і говорила Марічка. Цим само коридором і повернемося додому. Зрозуміло?

Коваль:

Так. Запитань більше нема.

Новохатський:

Тоді уперед!

Борищак:

Хвилинку!

Новохатський:

Що трапилося, Науме?