Розділ 5

В історії Сонячної системи вже не один раз було так, що Прокуратор виступав не один раз, як звичайно, а двічі. Останнього разу так було дев’ять років тому. Тоді керівницво Сонячної системи змушене було відрядити дві експедиції на планету, місцеві мешканці якої тривалий час не спілкувалися із Всесвітом.

Тоді усе закінчилося добре. Як воно буде цього разу? Ніхто прогнозів давати не наважувався.

*    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *    *      *

       Наступного дня – 4 липня – із самого ранку на Києвом почала встановлюватися сонячна погода. Вже на 11:30 за Гринвічем стовпчик термометра зупинився на позначці +28°С. За прогнозами синоптиків, на момент старту, температура повітря складатиме близько +35°С.

       Про іспит який пройшов два дні тому дуже багато писали електронні засоби масової інформації. Так наприклад, Космонет-видань Венери після невдалого іспиту висловила думку про те, що взагалі не варто було навіть починати не те, що випробовувати, а навіть пошуки винаходу Нікола тесла.

       Проте, що зроблено, те зроблено.

       Старт намічено на 13:00 за Гринвічем.

       На злітно-посадочній смузі, яка розташована за триста метрів від головного приміщення космодрому, стояв не так давно збудований космоліт у формі конуса. Це одна із останніх розробок конструкторського бюро АКБ імені Антонова міста Дніпропетровська. На його борту велетенськими літерами була виведена назва «НОВА НАДІЯ».

       Йшли останні приготування. В останнє перед черговим стартом перевірялася працездатність усіх систем: від системи зв’язку до системи радарних і ракетних установок. Конус був великих розмірів до декількох десятків метрів заввишки і у діаметрі.                                                            Було чути голос начальника експедиції, який час від часу називав прилади або установки, і йому відповідав той, хто був відповідальний за роботу тих або інших приладів на борту.

       – Почати відлік часу, який залишився до старту! – віддав нову команду Роман Новохатський.

       – До старту залишилося п’ять хвилин! – почув він у відповідь.

– Система навігації в порядку! – сказав начальник експедиції сама собі, бо запитувати у самого себе як вона – безглуздо. Потім запитав:                

       – Зв'язок?

       – У нормі! – відгукнулася Августа Петрухіна.

       – Радарні установки?

       – Теж! – Почувся голос Марії Меринової, яка сиділа за штурвалом і вела відлік часу.

       – До старту залишилося чотири з половиною хвилини!

       Новохатський продовжував запитувати про готовність.

       Поки йшла перевірка працездатності приладів, усі без винятку, – як ті, хто знаходився на космодромі, так і ті, хто спостерігав за тим, що там відбувалося, – у незалежності від місця свого перебування, – усі затамувавши подих, слідкували за тим, що відбувається на території Бориспільського космодрому.

       Як і багато років до сьогоднішнього дня, у відкритий космос відправлялися експедиції від Сонячної системи. Усі вони були різноманітними за своїм характером: від військової розвідки до наукових та дослідницьких експедицій. Їх завдання були теж різноманітними: від розвідницьких операцій до пошуків цивілізацій та досліджень нововідкритих утворень Всесвіту.

       Екіпаж космольота «Нова надія» отримав статус дослідницького. І не дивлячись на те, що до його складу увійшли різні за віком і досвідом роботи у відкритому космосі астронавти, – у трьох з одинадцяти членів основної команди «Нової надії» окрім навчання у Школі Спеціального Призначення (ШСП) та інших школах, а також Університеті Космічного Флоту (УКФ) досвіду роботи у відкритому космосі нема. Петро Самолов, Олег Пугачов та Анатолій Давигора вперше вилітали за межі Сонячної Системи. Роки навчання у ШСП та УКФ а також в інших навчальних закладах, і були для молодих астронавтів досвідом роботи у відкритому космосі. Відзначимо, що де б не навчався молодий фахівець за тією професією, яку він обрав після завершення навчання, йому враховуються роки навчання, як термін роботи у відкритому космосі, після чого молодий фахівець влаштовується на роботу учбовим закладом, у якому навчався астронавт. Так ведеться протягом дев’яноста років – з травня 2094 року. Спочатку на Землі, а зараз і на решті планет Сонячної системи), астронавти, на кого у даній експедиції покладено великі сподівання.

– До старту залишалося три хвилини! – лічила Марія.

– Герметизація? – запитав Роман Новохатський.

– В нормі! – звітував Сергій Кириленко.

– Увімкнути двигуни! – у черговий раз віддав команду Новохатський.

       Було чутно, як увімкнулися двигуни.

       – Двигуни увімкнено! – відізвалася Марія, і тут же додала: – До старту дві хвилини!

       – Усім загальна готовність! – скомандував начальник експедиції, та всі й так вже були готові.

       Коли було запущено двигуни, астронавти відчули, як космоліт почало трусити. Коли до старту залишилося сто п’ять секунд, труситися космоліт припинив, і «конус» стоячи на одному місці вже був готовий відірватися від поверхні планети, і відправитися у відкритий космос.

– Усі системи у порядку! – повідомив начальник експедиції Центр управління польотами. – Дозвольте розпочати відлік часу, що залишився до старту?

– Дозвіл даємо! – почулось у відповідь.

– До старту шістдесят секунд.  – сказала Марія, ледь чутно і продовжила вмикаючи всі прибори для навігації і пілотування. – п’ятдесят дев’ять, п’ятдесят вісім...

       Як ті, хто перебував безпосередньо на космодромі, так і ті, хто спостерігав за тим, що відбувається за допомогою телестерео, усі їхні погляди були спрямовані у той бік, де знаходилася космоліт. Усі з тривогою та сподіваннями дивилися на корабель, який за декілька секунд відірветься від поверхні планети, і, залишивши межі Сонячної системи, і візьме курс на далеку, для усіх чужу систему, на планету, яка розташована за сотні світлових років від Землі та інших планет системи – рідних планет астронавтів, які вони залишаючи, знають і впевнені в одному: там, далеко від своїх домівок їх очікує небезпека, але щоб не трапилося, вони мають повернутися!

       Дивлячись на секундомір, Меринова продовжувала відлік часу, який залишився до старту.

       – П’ятнадцять, чотирнадцять, тринадцять…

       Здавалося що у всіх, хто спостерігав за стартом космольота, завмерло не тільки серце, але і зупинилося дихання. Не дивлячись на те, що ця експедиція вже не перша, за тим, що відбувалося на космодромі слідкували з тривогою, тим більше, що до складу команди увійшли усі без винятку молоді астронавти. Дехто з них вперше виходить у відкритий космос.

       Час, що залишався до старту завершувався.

       – П’ять, чотири, три, два, один! Старт!

       Космоліт відірвався від поверхні планети, і, облетівши космодром, наче говорячи присутнім «до побачення», узяв курс на південний схід.

       За декілька секунд космоліт зник з поля зору.