Розділ 2

       Головний передавальний центр знаходився на дев’ятому поверсі.

       Коли ліфт зупинився, Акимов вискочив із кабіни і побіг коридором у кінець. За кілька секунд він вже стояв поруч дверей на яких висіла табличка з написом «ГОЛОВНИЙ ПЕРЕДАВАЛЬНИЙ ЦЕНТР». Забігши усередину зв’язківець побачив що його напарник вовтузиться із налагодженням сигналу аби продовжити трансляцію про перебіг експедиції на планети системи.

       – Як це сталося? – запитав Акимов.

       – Ти вже знаєш? – продовжуючи вовтузитися поруч апаратури запитав Гусєв. – Ну, так. Адже ці кореспонденти не вміють тримати язика за зубами.

       – І все таки? – наполягав Акимов. – Як сталося так, що не надходить сигнал?

       – Я сам не розумію…

       – Що значить ти не розумієш?! Скільки минуло часу відтоді, як було організовано першу подібну трансляцію, і все проходило нормально, а зараз раптом зник сигнал! Ти ж зв’язківець! Невже не можеш полагодити?!

       Обвівши поглядом усю апаратуру, Климов побачив, що вона увімкнена і працює.

       – Зачекай, Костянтине. – попросив він.

       – Що сталося? – не зрозумів переміни у настрої колеги Костянтин Сергійович.

       – Щось тут не те. Поглянь. Усі прилади увімкнені, а сигналу нема.

       Тільки зараз оператори зв’язку помітили що так, уся техніка продовжувала працювати у звичному режимі, а сигналу не було.

       – Виходить, відповів Костянтин Сергійович, це не у Центрі?

       – Виходить, що так… – задумливо відповів Єкимов.

       До головного передавального центру забіг керівник центру управління польотами Максим Павлович Базаленко.

       – Що сталося? – запитав він. – У мене розривається астровізор. Чому немає сигналу?! – кричав він.

       – Я сам не розумію. – відповів керівникові Єкимов. – У нас усі прилади увімкнені.

       – Тоді чому не надходить сигнал? – вже спокійно запитав керівник центру.

       – Ми усе з’ясуємо і поновимо трансляцію. – пообіцяв Костянтин.

       Керівник центру вийшов, а Єкимов звернувся до Гусєва.

       – Ти вів запис трансляції? Я маю на увазі того, що відбувається з командою космольота?

       – Ну, так. А, власне, що сталося?

       – Давай подивимося запис. – запропонував Акімов. – І, якщо можна, то з почату до кінця. Тобто, до того моменту, коли припинилася подача сигналу.

       Гусєв підійшов до відеомагнітофона, і перемотав плівку. Увімкнувши запис, зв’язківці почали перегляд.                                                Усього виявилося шістдесят касет. Усі вони були підписані: на них стояли дата і час коли зроблено запис.

       – На касеті де записано третю добу польоту… – почав говорити Гусєв.

       – Це я знаю. – перебив його Акимов. – Тоді вони просто наткнулися на астероїд. Давай почнемо перегляд з того моменту, коли астронавти прибули на планету. А так, як касет багато, і нема часу їх докладно переглядати, пропоную прокручувати, а якщо буде щось цікаве, зупиняти і щоб роздивитися ближче той чи інший об’єкт збільшувати зображення.

       Не говорячи ані слова, Костянтин поставив касету, коли Павлюк разом з командою прибув на Ріатлу.

Так вони продивилися до того моменту, коли над покинутим містом було помічено якийсь космоліт.

       – Зупини і збільш зображення! – попросив Акимов.

       Гусєв зупинив плівку і натиснувши кілька кнопок збільшив зображення на астровізорі.

       – Наче, як розмите… – мовив Андрій, вдивляючись в екран. – А можна якось зробити чіткішу картинку?

       – Так, дійсно. Зображення розмите, бо навіть коли космоліт підлетів ближче, все рівно нічого розібрати не можливо.

       – Як ти гадаєш, – звернувся Костянтин до Андрія, – що це за космоліт?

       – Ну… Я гадаю… Він просто придбаний якоюсь системою, і зараз робить переліт де і нанесуть на нього знаки розрізнення. А ти, що щось знаєш таке, чого не знаю я?

       – Я знаю рівно стільки скільки і ти.

Зв’язківці продовжували перегляд. 

       – Можливо, він просто пролітає, а камера спостереження його зафіксувала?

       – Гаразд. – сказав Андрій. – Давай подивимося касету того часу, коли зник зв'язок.

       Гусєв поставив касету з останнім записом, і колеги почали переглядати ті події, після яких як вони вважають, зник сигнал. Проте на останній касеті взагалі нічого роздивитися було не можливо.

       – Але ж у Світовому Мозку була інформація, що на планеті мешкає населення, яке тривалий час не спілкується з іншими цивілізаціями.

       – Знаю, читав. А ти згадай, чи були ще подібні випадки, коли інформація подана Світовим Мозком, не відповідала дійсності.

       – Так. Дійсно. Це було лише одного разу.

       – Ага! Але ж все таки було! А де гарантія того, що подібна інформація не потрапить до мережі знову?

       – Не треба робити трагедії з двох випадків.

       Кажучи ці слова, Гусєв вже натискав останню кнопку, яка давала можливість виходу на зв'язок з керівником Центру управління польотами. Бачачи це, Акімов навіть не намагався завадити йому, бо чудово знав, що це ні до чого не призведе. Сперечатися з такими як Гусєвим даремне.

       – Ми не зможемо вести далі трансляцію. – сказав Гусєв, коли з’явилося зображення керівника центру.

       – Що значить «не зможемо»? – розлютився той. – У нас майже ніколи такого не було, за виключенням двох моментів! Трансляція має бути поновлена! – наполягав керівник.

       – Без зв’язку це не можливо.

       – А що, щось серйозне? – вже спокійно запитав начальник ЦУПу.

       – Ми не можемо зв’язатися з командою «Сонячного сяйва».

       Почувши таку новину, Максим Базаленко зрозумів, що дійсно подальша трансляція не можлива.

       – Гаразд. – сказав він. – Я зараз зв’яжуся з Прокуратором.