Розділ 4

    У п’ятницю, 13 січня 2147 року о 14:00 за Гринвічем, космоліт на борту якого велетенськими літерами було написано «КОРОЛЕВА СОНЦЯ» відірвався від Землі, і узяв курс у напрямку Гами Андромеди.

    Ті, хто зібрався на космодромі, бачили, як космоліт з експедицією на борту перетворився спочатку на цятку, потім зник з поля зору. Проводжаючі ще довго дивилися кудись угору де мав би знаходитися космоліт, але його вже давно не було видно.

    ─ Ну, ось, ми ще одну експедицію відправили у відкритий космос. ─ Сказав хтось з проводжаючих. – Тепер нам залишається лише слідкувати за перебігом експедиції. Хоча б ця експедиція нікуди не зникла.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *   *

    Коли астронавти були вже добу у польоті, засоби масової інформації дуже багато друкували матеріалів присвячених експедиції.

    Одна з газет Венери висловлює припущення, що команда Гаркавенка загинула при посадці на Монід.

    Ось що писала, наприклад, газета Плутона:

    «Два з половиною незалежних роки тому, у бік системи Жовтої Зірки відправилася експедиція під керівництвом Михайла Гаркавенка. Метою експедиції був пошук системи, планети або іншого утворення для нової колонії мешканців Землі Сонячної системи. За розвідданими Землі, таку планету знайшли у системі Жовтої Зірки. Саме команді Михайла Гаркавенка потрібно було прожити на планеті не менше одного незалежного місяця, щоб зрозуміти – чи можлива колонізація планети. У незалежності від результатів пошуків, за один незалежний рік експедиція повинна була повернутися. Минуло 2,5 незалежних роки, але експедиція Гаркавенка дотепер не повернулася…»

    Далі газета розвиває гіпотези, чому команда Гаркавенка не повернулася на Землю.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *   *

    Сидячи у каюті начальника експедиції, Шнипір знову замислився.

    «Відомо, що команда Гаркавенка прожила на планеті майже один незалежний місяць, і вирішила летіти додому. Із фрагментів уривчастого зв’язку, який був занотований зв’язківцями, стало зрозумілим, що команда щось знайшла, але що саме – не відомо. Газети, цього, звичайно, не знають. Зв’язок урвався не так швидко як пишуть засоби масової інформації, а згасав поступово... Щось там трапилося. І тепер мені з командою доведеться їх шукати. Ми маємо знайти їх. Або, принаймні, те, що від них залишилося…»

    Ще одна газета окрім своїх гіпотез, на перших шпальтах надрукувала знімок з Моніда. Це був той самий знімок, який зберігався у сейфі Петра Шнипіра.

    «Де вони його узяли?..»

    Космоліт вже далеко за межами Галактики. Ніхто ні про що не хотів говорити. Настрій у всіх був кепський. Усі знали, що цей політ, очевидно, виявиться одним із самих небезпечних, якщо не самим небезпечним у житті кожного з них. Ніхто ще не був на Моніді. А експедиція яка була – не повернулася. Важко сказати, що можна очікувати від цієї планети. У системі Жовтої Зірки були п’ятеро з тих, хто зараз знаходився у космольоті, але на планети ніхто не висаджувався.

    Шнипір розклав на столі карту, ту саму, за якою він вивчав маршрут, увімкнув голограмний сканер8, і карта висвітилася на вертикальному екрані посеред рупки. Він ще раз поглянув зосередженим поглядом на карту. Потім звернувся до своїх товаришів, тому, що на даний момент командир космольота Віктор Лєлєсніков був зайнятий.

    ─ Наш шлях проляже територією чотирьох систем та однієї туманності. – почав він, коли усі замовкли і повернулися у його бік.

    Він продовжував:

    ─ Навпростець, як це прийнято у нас в навігації, полетіти не вдасться – прямо за курсом три системи, тому нам доведеться двічі повертати. – він показав на карту. – Перша система, яку нам належить пролетіти, це Гама Андромеди, планети якої не придатні для життя. Простір їхній труєний неоном. Також не придатна для життя система Сектор Рігель, до складу якої входить вісімнадцять планет. Усі вони отруєні газами сильної дії. Але, знаходячись у системі, ми підлетимо до планети Бергез, вийдемо на її орбіту, і розвернемо космоліт у бік системи Домерг. Там точнісінько так само повернемо поруч Тріполя, і, лише тоді візьмемо курс на систему Жовтої Зірки. Також пролетимо поруч із Сектором Сиріус та туманністю Кінська Голова. Намагатися треба летіти обережно, тому, що вони заселені, а тамтешні мешканці не дуже полюбляють космольоти Землі.

Усі уважно слухали.

Поки Шнипір знайомив членів експедиції з тими утвореннями, територією яких проляже їхній шлях, космоліт увійшов у простір Гами Андромеди.

Вони наближалися до однієї з планет цієї системи. У момент наближення планета знаходилася попереду праворуч від космольота, тому Сергій Аксьонов трохи скинув швидкість космольота, даючи можливість спостерігати за заходом сонця на планеті, повз яку іони пролітали. Шнипір вже висловив головну думку, тому перервав свою розповідь, вимкнув голограмний сканер, і, разом з усією командою в’ївся очима в ілюмінатор.

    ─ Не вперше бачу захід світила на іншій планеті, але щоразу дивуюся його красі. – сказав Олександр Глазков.

    Ті, хто сидів у космольоті, дійсно вже не вперше мали таку змогу. На космольоті не було жодної людини, яка б не бачила захід головного світила на іншій планеті хоча б декілька разів.

      Коли Сонце зайшло за горизонт планети, Аксьонов додав у швидкості, і космоліт продовжив свій шлях.