Розділ 13

       Космольоти летіли у зворотному напрямку. За штурвалом одного з них перебувала астронавігатор за фахом і за покликанням Людмила Середа. Вона так само, як і половина усієї об’єднаної команди на даний момент все ще була під впливом магнітного поля порталу інтелекту.

       Вигляд її обличчя був на стільки зосереджений, що вона не помічала, що коїться навколо.

       – Десь тут має бути позначка яку ми поставили. – шепотіла вона, знаючи що пролетівши її, вона вже не зможе керувати літальним апаратом.

      Навіть тоді, коли «Сонячне сяйво» та «Зоряний скороход» летіли у зворотному напрямку, ніхто не наважувався збільшити швидкість польоту.

     Проте цього разу сталося не зовсім так, як гадала Середа, принаймні для тих, хто перебував на борту «Зоряного скорохода».

     Коли здавалося космольоти вилетіти за межі дії магнітного поля порталу, Людмила Середа яка на той момент перебувала за штурвалом, втратила керування, і корабель ледь не вдарився об стіну. Кудінов який сидів поруч, ледь встиг вивернути штурвал.

      – Це що, – не зрозуміла Люда, – я що, не змогла впоратися з керуванням?

      – Судячи з усього, – відповів їй Сашко, керуючи космольотом як справжній пілот, – ти не змогла впоратися тому, що дія порталу інтелекту завершилася.

       – Сказати чесно, я цього не помітила. – знітилася астронавігатор.

       – Нічого страшного. – відповів Максимович. – Зараз вже кожен може і має займатися тим, чим повинен.

       Ірина Гаркавенко наділа навушники.

       – Гей, хлопці! – гукнула вона. – Як для вас минув вихід із поля дії порталу?

       – Ми перенесли його добре. – відповів Вавилов. – А вас, ми бачили, трохи хитало?

       – Ми мало не розбилися. – відповів Максимович.

Згодом астронавти залишили печеру і здійснили посадку поруч неї.

       – Розповідайте – попросив Павлюк, – як пройшло дослідження?

       – Ну, що можна сказати. – почав Максимович. – Портал дійсно діє так, як ти, Петре, і казав.

       – Тобто, за законами природи? – запитав Павлюк.

       – Саме так. – відгукнулася Людмила. – Мало того. Він ділиться на усі галузі науки і техніки, спорту… Одним словом, там є усе, що відомо людству.

       – Не зрозумів. Як це? – запитав Давигора.

    – Це виглядає наступним чином. – вступив у розмову Самолов. – Коли ми досліджували портал, то ці надможливості, якими були наділені на час перебування там, дали можливість відчути саме те, про що зараз і розповідаємо.

       – Але і це ще не все. – сказала Людмила.

       – Щось іще? – запитав Павлюк.

       – Так. Мені здається, що ця штука діє точнісінько так, як і портал часу. Тобто, це той самий розлом у корі поверхні планети, тільки коли ми потрапляємо під дію його магнітного поля, ми не втрачаємо час і навіть не набуваємо зайвого. Він діє саме так, як ми те бачили. І ще одне. Коли ми вже пролетіли весь портал, укінці знайшли майданчик площею приблизно сто квадратних метрів. З його допомогою можна керувати усім порталом без виключення.

       Павлюк замислився. По виразу його обличчя можна було зрозуміти, що він про щось замислився.

       – Це добре що він саме таким чином спрацював. – заговорив він, – А уявіть, якби тоді, коли ми тільки почали досліджувати портал, він спрацював іншим чином. Що було б з половиною команди?

       – Що ти маєш на увазі? – не зрозумів Зиремпа.

       – Я маю на увазі, що було б, якби портал розділив би команду на дві групи, і так залишив.

       – Так – погодився з начальником експедиції «Сонячного сяйва» Гавриленко. – Особисто я не знаю, щоб ми сказали б після повернення.

       – Ось тепер, друзі, – сказав Павлюк, – усе поступово стає на свої місця. Пам’ятаєте ті загадкові візити на планету космольотів без пізнавальних знаків?

       – І не тільки їх. – відповів Носуліч.

       – Тепер зрозуміло, – сказав Зиремпа, – чому вони так вимагали від нас, щоб ми залишили планету. Вони вчинили так з корінним населенням через те що їм конче потрібний був цей портал інтелекту для здійснення їхніх брудних планів.

       – Саме так. – відповів Максимович. Вони так само як і ми, знайшли портал і як сказав Петро, хотіли його використати у своїх цілях.

       – У мене є питання. – сказала Бахоріна.

       – Що трапилося? – запитав Павлюк.

       – Є ідея! – вигукнув Токарєв. – Ми вже знаємо як працює портал і вміємо ним користуватися. Тут є усі напрямки науки і техніки, відомі людству. Так? А що, коли їх використовувати для їх розвитку у нашій системі?

       – Ідея приймається! – підтримав астронавігатора Павлюк. – Треба над цим подумати.

       – Відстань від Сонячної системи сюди складає дев’ятсот сімдесят п’ять світлових років. Якщо ми зробимо подання що відкрито портал інтелекту, то як його використовувати? Невже постійно долати таку відстань?

       – Відстань це не проблема! – вигукнув Токарєв. Його очі продовжували горіти. – Тут же є майданчик, з якого можна відстежувати усі ці дисципліни. А коли так, на цьому місці можна побудувати лабораторію, яка буде постійно тут знаходитися. Її працівники прийматимуть і відправлятимуть матеріали як на Землю, так і на решту планет Сонячної системи. Після повернення нехай відправлять сюди групу вчених усіх галузей науки.

       – Саме так ми і зробимо. – підтримала ідею Токарєва Вікендорф.

       Вона обвела товаришів поглядом, і зупинила його на Павлюкові. Той кивнув на знак згоди.

– У мене здається, теж є ідея. – сказала Бахоріна.

       Усі повернулися у її бік.

       Вона продовжувала:

       – Усі ми думаємо, що робити з місцевими мешканцями. А нічого і не варто робити. Я пропоную їх просто звести у печеру, точніше у цей портал і прослідкувати, що буде далі.

       – Якщо я тебе вірно зрозуміла, – перебила її Литвинова, – ти пропонуєш таким чином повернути дієздатність місцевим мешканцям?

       – Ти мене зрозуміла вірно. – підтвердила здогадку подруги Оксана. – Якщо вийде, то пропоную співпрацювати з ними. Невже серед них немає фахівців тих галузей, які відомі нам? Тим більше, якщо вони – колишні вихідці із Сонячної системи.

       – Це теж непогана ідея. – погодився Максимович. – Звичайно, якщо вона спрацює. Може статися так, що портал задіє тільки половину від загальної кількості тих, кого ми приведемо.

       – Цілком можливо, – погодилася Бахоріна. – Але поки ми не спробуємо, ми цього не дізнаємося напевне.

       – І все ж, спробувати треба. – підтримала подругу Литвинова.

       – Гаразд. – погодився Павлюк. – Давайте спробуємо. А там – що буде, те буде.

       – Значить, – зробив підсумок розмови Кудінов, – знову летимо у покинуте місто?

       – Саме так. – відповів Павлюк, встаючи зі свого місця, і прямуючи до виходу з каюти.