Роздділ 6

       Коридор Бюро у Нью-Йорку, яким йшов Муха, так само, як і у ФБР АЯСС у Києві, де він був усього кілька годин тому, був на стільки вузьким, що у ньому ледь могли розійтися дві людини.

       «А цікаво, – подумав Олександр Йосипович, продовжуючи йти, – в усіх подібних організаціях такі вузькі коридори?»

       Нарешті він підійшов до дверей, і засумнівався, чи сюди він потрапив, бо це були єдині двері на весь коридор. Так само, як і у першому випадку, прочитати напис на табличці було неможливо.

       Так само як і минулого разу, Муха підійшов і натиснув кнопку. Двері відчинилися.

       Кабінет, у якому опинився вчений з Києва, був середніх розмірів. Прямо напроти вхідних дверей знаходилося вікно, з якого відкривався вид на двір з іншого боку. Муха встиг помітити, що на ньому, так само як і у Київському Бюро, видно ангари у яких, судячи з усього, і стоять планетольоти. Поруч вікна стояв довжелезний стіл із стільцями які стояли один поруч одного. Біля нього стояв ще один стіл – менших розмірів – за яким сидів чоловік років від тридцяти п’яти до сорока. Як помітив Муха, обличчя чоловіка вказувало на те, що він є вихідцем із Венери. Судячи з усього він проходив службу на Землі, після чого тут і залишився. Сидів він за іншим столом який стояв поруч довгого і щось вивчав дивлячись на монітор комп’ютера. На полицях, якими були завішані стіни ліворуч та праворуч стояли диски з різноманітною інформацією. Полиці теж були поділені на розділи, але жоден з них підписаний не був. Недалеко він столу за яким сидів чоловік стояв сейф, який судячи з усього був відчинений, бо у його дверях стирчали ключі.

       – Доброго дня, Олександре Йосиповичу, – привітався чоловік, не відриваючи погляду від монітору. – Проходьте, сідайте. Я зараз звільнюся.

       Олександр Йосипович сів на один із стільців, які стояли за довгим столом, і почав чекати.

       Довго чекати не довелося.

       Нарешті чоловік звільнився, вимкнув комп’ютер і звернувся до вченого.

       – Сідайте ближче, Олександре Йосиповичу.

       – Дякую. Мені потрібен Брендон Шанахан.

       – Це я. Я вас уважно слухаю.

       – Я до вас ось по якому питанню.

       Вчений коротко розповів про те, як його визвали до ФБРАЯСС у Києві, про те, як йому було дано завдання, і чому він, власне і прилетів до Нью-Йорка.

       Потім Муха дістав листа, якого написав Курлаков, і передав його Шанаханові.

       – Це вам просив передати Всеволод Євгенович.

       – Гаразд. – сказав Шанахан, прочитавши лист. – Ви матимете доступ до усіх документів, які до цього часу нікому не доступні.

       Брендон підняв слухавку, і сказав кілька слів.

       За кілька секунд у кабінет увійшов юнак у військовій формі.

Шанахан знову звернувся до Мухи:

       – Ось цей молодий чоловік проведе вас до архіву, де і знайдете інформацію, яка вас цікавить. Звати його Джек Федлі.

       Муха хотів підійти і потиснути Брендону руку, але згадав, що і він, так само, як і військовий, якого він зустрів у вестибюлі, зараз не подасть руки.

       – Дякую. – сказав Олександр Йосипович, і вийшов слідом за військовослужбовцем.