Розділ 32

       Минуло три хвилини, і зв’язківець сидячи у капсулі повідомив, що вони готові до того, щоб залишити межі космольоту. Це означало, що вони повністю готові до виконання завдання яке їм доручено.

       – Аби все минулося добре. – ніби сам собі сказав Гавриленко. – Аби вони їх не помітили.

       – Мені теж цього хочеться, – у пів голосу відповів зв’язківець, продовжуючи стежити за мінісканом при цьому не випускаючи важеля магнітної гармати. – Але довго вони за космольотом ховатися не зможуть.

       Минуло пів хвилини з того моменту як мініскан залишив космоліт і якийсь час залишаючись ним прикритий, полетів убік від основної групи. 

       Продовжуючи тримати руку на пульті керування магнітною гарматою, Вавилов весь час стежив за пересуванням літального апарату у якому перебували Власенко та Дабижа, а Микола Гавриленко який сидів на своєму місці, у свою чергу не зводив очей із космольота без пізнавальних знаків.

       Ті, хто цієї миті знаходився на борту космольота з пізнавальними знаками Сонячної системи бачили, як мініскан трохи відвело убік від космольота. Та цього виявилося достатньо, щоб його помітили ті, хто зараз знаходився у космольоті без пізнавальних знаків і вчинили по літальному апарату із символами Сонячної системи стрілянину. Вавилов та решта чули як Власенко крикнув: «Гармата!» Це означало, що Дабижа мав потягти на себе важіль магнітної гармати. Євген якусь мить зачекав, сподіваючись на те, що постріл з гармати пролунає збоку тих, хто зараз знаходиться на мініскані. Минуло кілька секунд, проте пострілу не було. Вавилов вже збирався потягти на себе важіль магнітної гармати, та його на якусь мить випередили. Астронавти побачили як мініскан спочатку втратив рівновагу, потім стрімко почав летіти убік планети. Усім стало зрозуміло, що їх товаришів підбито. Не вагаючись, Вавилов відтягнув на себе важіль гармати, і за кілька секунд невидимий промінь вразив літальний апарат без пізнавальних знаків.

       Здійснивши посадку, астронавти які перебували на космольоті розділилися. Частина побігли убік печери де все ще перебували Самолов та Абдулатіпова, а частина – убік де впав мініскан з двома астронавтами на борту.

       Вже коли астронавти серед яких був і зв’язківець були майже поруч мініскана, Шеймберг помітив як хтось почав вибиратися з літального апарату без пізнавальних знаків.

       – Зараз втече! – крикнув хімік, показуючи убік літального апарату чужинців. – Затримайте його хто-небудь!

       – За мною! – вигукнув Давигора, і побіг убік космольота з якого вже майже вилізла якась постать за усіма своїми даними схожа на чоловіка.

       Слідом за генетиком побіг його напарник.

       – Стій! – у черговий раз крикнув Давигора.                                     

Проте утікач продовжував бігти не звертаючи уваги на вигуки про вимогу зупинитися.

       Минуло кілька хвилин перш ніж утікача вдалося наздогнати.

       Оточивши його з обох боків, фігуру схожу на чоловіка першим наздогнав Скакун, який побіг слідом за Дабижею. Стрибнувши на утікача він почав йому викручувати щось подібне до руки. Потім підбіг і Давигора.

       Міцно тримаючи утікача, силовики вели убік космольота із символікою Сонячної системи полоненого. Не дивлячись на те, що їхні обличчя мали серйозний вигляд, на них можна було побачити задоволення від того, що вони все ж затримали чужинця.